Вирок № 100172779, 07.10.2021, Приморський районний суд м. Маріуполя

Справа №266/6641/19

Провадження№ 1-кп/266/156/21

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2021 року м. Маріуполь

Приморський районний суд м. Маріуполя Донецької області в складі :

головуючого судді - Федотової В.М.

за участю секретаря судового засідання Петрухіної Т.Л.

номер кримінального провадження 12018050780000834 внесеного 28 серпня 2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань про обвинувачення

ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,уродженця с. Старомлинівка, Великоновосілківського

району Донецької області, громадянина України, освіта вища,

не одруженого, працюючого лікарем стоматологом, раніше не

не судимого,мешкає за адресою:

АДРЕСА_1

зареєстрований: АДРЕСА_2

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 125ч.1 КК України

за участю сторін кримінального провадження:

прокурорів Шульженко С.Г.,Лєгусової І.В., Доценка В.О.

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника Кандаленко О.О.

представника потерпілої – адвоката Сарбаш О.О.

потерпілої ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду зазначене кримінальне провадження,

В С Т А Н О В И В:

21 серпня 2018року, приблизно о 07год30хвил, ОСОБА_1 знаходячись за адресою: АДРЕСА_1 , під час сварки,яка виникла на грунті раптово виниклих особистих неприязнених відносин з ОСОБА_2 ,діючи умисно,будучи фізично значно сильнішим,ніж потерпіла,з метою спричинення тілесних ушкоджень,став наносити ОСОБА_2 множені удари руками та ногами в область тулуба,спричинивши їй тілесні ушкодження у вигляді синця по передній поверхні правого передпліччя в нижній третині,двох саден по задній поверхні лівого передпліччя в верхній третині, садна та синця по задній поверхні лівого передпліччя в середній третині, синця по лівій бічній поверхні грудної клітини в області 10-го міжребір`я по задньо-паховій лінії, синця по зовнішній бічній поверхні лівого стегна в середній третині, трьох синців по зовнішній бічній поверхні лівого стегна у верхній третині, синця по задній поверхні лівого плеча в верхній третині , які по ступеню тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Кримінальна відповідальність ОСОБА_1 за зазначене кримінальне правопорушення передбачена ч.1 ст.125 КК України, а саме вчинення умисних дій,що виразились в умисному спричиненні легких тілесних ушкоджень.

Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_1 вказував, що обвинувачення йому зрозуміле, вину не визнав в скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч.1ст.125 КК України, позов ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди у сумі 25000грн. не визнав, суду надав наступні пояснення. Обвинувачений вважає,що конфлікт відбувся з вини потерпілої,яка без дозволу увірвалась до його житла та не зняла взуття. ОСОБА_1 підтвердив,що з ОСОБА_3 він на протязі року зустрічався, разом проживали за адресою : АДРЕСА_1 . 19 серпня 2018року між ними відбувся конфлікт, вони посварились і ОСОБА_4 пішла з квартири. Потім вона повернулась, а через деякий час приїхала ОСОБА_2 і звинуватила його в поганому відношенні до її доньки. 21 серпня 2018року, приблизно о 07год ранку, він почув гуркіт у дівері, вирішив не відчиняти. Потім йому подзвонили батьки і повідомили,що біля дверей стоїть ОСОБА_4 і її мати, приїхали забрати речі. Він відчинив двері, у квартиру нахабно увірвались ОСОБА_4 та потерпіла . Речей ОСОБА_4 було мало в квартирі . ОСОБА_2 пройшла на кухню, взуття не зняла, сіла біля стола, дістала два телефони , ввімкнула музику. Він зробив зауваження ОСОБА_2 відносно того ,що вона пройшла у квартиру взута , але вона йому грубо відповіла. Потім ОСОБА_2 почала зухвало себе вести, рвала анотації від ліків . Він взяв сумочку потерпілої, відніс до дверей квартири і поставив за дверима. Потерпіла схопила сумку, різко пройшла між ним та дверним отвором, потім вдарила його кулаком руки у ліву щоку. Він схопив за передпліччя рук потерпілу , намагався виштовхнути з квартири. Також він закривав ногами область паху, куди намагалась нанести удар потерпіла. Вони перемістились у квартиру, і коли потерпіла в черговий раз намагалась нанести йому удар ногою у пах, він обороняючись відштовхнув її від себе не завдавши жодного удару. ОСОБА_2 впала, але потім коли піднялась з квартири не пішла,а демонстративно сіла знов на стілець у кухні. На протязі 1 хвилин відбувалась штовханина. Потім ОСОБА_2 та ОСОБА_4 покинули квартиру. Він намагався лояльно відноситься до потерпілої, тілесних ушкоджень не наносив. Звідкіля у потерпілою така кількість тілесних ушкоджень не знає – він її не бив,тілесні ушкодження не наносив. Вважає,що потерпіла отримала синці у спортивному клубі, який розташований біля його будинку, і він бачив як потерпіла приходила туди після подій. Він не звертався до правоохоронних органів стосовно того,що ОСОБА_2 вдарила його по обличчю . Вважає,що він діяв в стані необхідної оборони, оскільки ОСОБА_2 та її донька без дозволу увірвалися у його житло, а потерпіла зухвало себе поводила, пройшла в квартиру у взутті, почала гучно слухати музику на телефоні, грубіянити, на зауваження не реагувала. Обвинувачений стверджує,що 21 серпня 2018року захищав своє право на недоторканість житла. Стосовно заявленої суми моральної шкоди-вважає,що позов не обґрунтований, потерпіла не довела ,що їй було спричинено моральну шкоду. До лікарів за медичною допомогою ОСОБА_2 не зверталась, продовжувала вести звичний їй спосіб життя . В задоволенні позову ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди у сумі 25 000грн просив відмовити, а у зв`язку з відсутністю у його діянні складу кримінального правопорушення передбаченого стю125ч.1 КК України – просив постановити виправдувальний вирок.

Потерпіла ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримала позовні вимоги,щодо відшкодування моральної шкоди у сумі 25 000грн. , просила їх задовольнити,надала наступні пояснення. 21 серпня 2018року, приблизно о 07годині ранку, вона разом зі своєю донькою – ОСОБА_3 , приїхали до місця мешкання ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 , щоб зібрати речі доньки. Напередодні – 19 серпня 2018року, ОСОБА_1 їй подзвонив і сказав,щоб вони забирали свою доньку від нього. Доньку вона забрала,а речі залишились у квартирі де донька та ОСОБА_1 мешкали разом. Коли вона забирала доньку, не обговорювався час коли вони приїдуть за речами . Вони з донькою постукали у двері, але їм ніхто не відчиняв. Донька зателефонувала батькам обвинуваченого, попросила,щоб вони сприяли тому,щоб їх син відчинив двері квартири,і вона змогла забрати свої речі. Через деякий час ОСОБА_1 відчинив двері, вони повідомили,що прийшла забрати свої речі. Обвинувачений впустив їх до квартири, не заперечував. Донька пройшла до спальні, а вона пройшла до кухні, де сіла за стіл, почала щось шукати в телефоні. ОСОБА_1 пройшов за донькою у спальню, потім почав викидати зібрані речі у під`їзд. Через 7 хвилин після того, як вони з донькою зайшли до квартири, обвинувачений повернувся на кухню де вона сиділа, та розпочав на підвищеному тоні розмовляти з нею, робити зауваження,щодо того,що вона увійшла у квартиру та не роззулась. Потім обвинувачений викинув її сумочку у під`їзд , вихватив з рук телефон і теж викинув у під`їзд. Вона вирішила забрати свої речі. Телефон знаходився за дверима квартири. Вона нагнулась , потім підвелась і побачила як ОСОБА_1 біжить до неї. Коли останній вже був біля неї-він схопив її за передпліччя і почав виштовхувати з квартири, вона впералась. Тоді обвинувачений почав бити її ногами зжатими у коліна по стегнам та ногам. Від цих ударів у неї тривалий час ноги були у синцях. Донька злякалась і розпочала дзвонити батькам обвинуваченого, благала заспокоїти останнього. ОСОБА_1 продовжував тримати її за передпліччя та наносити удари, вона намагалась вивернутись. Потім обвинувачений схопив її за ліву руку та жбурнув через усю вітальню, вона впала між коридором та кімнатою. Вона впала, вдарилась стегном та головою. Через декілька секунд вона піднялась, відчувала легке запаморочення . Донька зібрала свої речі і вони пішли з відтіля . Приблизно о 08годині ранку вона приїхала до відділу поліції Приморського району ,де написала заяву,щоб відносно ОСОБА_1 провели роз`яснювальну бесіду. Через декілька днів вона вирішила написати заяву про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності , надала згоду на проведення судово-медичного обстеження відносно неї. Під час конфлікту ОСОБА_1 хватав силою її за передпліччя, виштовхував з квартири, наносив удари кулаком лівої руки по передпліччям та голові, наносив ногами зжатими у колінах удари по ногам та стегнам. Від нанесених ударів у неї були синці у лівій бічній поверхні грудної клітини в області міжребір`я ,синці на стегнах , лівому плечі. Вона під час конфлікту не наносила ударів ОСОБА_1 .

Оскільки , напередодні-19.08.2018року ,коли вона забирала доньку від ОСОБА_1 , відбулася значна сварка, ОСОБА_1 знаходився у неврівноваженому стані -вона переживала за доньку , приїхала разом з нею за речами , боялась залишати її наодинці з обвинуваченим.

Потерпіла заперечувала проти доводів обвинуваченого та захисника,що отримала тілесні ушкодження під час відвідування спортивного клубу,де її бачив обвинувачений після подій. Вона пояснила,що дійсно приходила у спортивний клуб після подій,але не для занять ,а для відвідування власників даного закладу з якими у неї тривалі дружні відносини, а також надання медичної консультації. Вона не могла займатись спортом оскільки руки та ноги були у синцях, боліли. До лікарні не зверталась, оскільки має медичну освіту, лікар. На протязі двох діб чекала від обвинуваченого вибачень, але так і не отримала. Батьки ОСОБА_1 , під час спілкування з ним, робили йому зауваження, осудили його поведінку.

Потерпіла пояснила,що вона не очікувала від ОСОБА_1 такої зухвалої поведінки , а також вона не очікувала ,що він підніме на неї руку та спричинить тілесні ушкодження. Коли її донька зустрічалась з ОСОБА_1 - у неї склались доброзичливі , гарні відносини з обвинуваченим. Його сприймали як нареченого, прийняли у родину. Побиття відбулось на очах її доньки, принизило її, оскільки таке з нею відбулось перший раз. На неї ніколи чоловік не піднімав руки, не бив її . Також потерпіла звернула увагу,що взуття у неї було чистим, оскільки події відбувались у влітку, була суха погода.

Свідок ОСОБА_3 ,яка є донькою потерпілої , суду надала наступні пояснення. З обвинуваченим у неї були тривалі стосунки, вони на протязі 1 року разом проживали за адресою: АДРЕСА_1 ,яка належить братові обвинуваченого. 21 серпня 2018року, приблизно о 07годині ранку, вона разом зі своєю матір`ю – ОСОБА_2 , приїхали до місця мешкання ОСОБА_1 , за вказаною адресою, для того щоб зібрати її речі. Напередодні – 19 серпня 2018року, вони з ОСОБА_1 посварились , він її виштовхнув з квартири, і вона повернулась до батьків. Ключів від квартири у неї не було, тому вони стукали у двері тривали час,але обвинувачений не відчиняв. Вона зателефонувала батькам обвинуваченого, попросила,щоб вони сприяли тому,щоб їх син відчинив двері квартири,і вона змогла забрати свої речі. Через деякий час ОСОБА_1 відчинив двері, вона повідомила,що прийшла разом з матір`ю забрати свої речі. Обвинувачений мовчки впустив їх до квартири. Вона пройшла до спальні, а мати - ОСОБА_2 пройшла до кухні, де сіла за стіл. Спочатку обвинувачений пройшов за нею у спальню, де сидів на ліжку і спостерігав за тим як вона збирає речі, а потім через деякий час пішов на кухню де знаходилась її мати. Вона почула,як обвинувачений почав робити матері зауваження,що вона пройшла на кухню не знявши обув, потім почав вимагати,щоб вона пішла з квартири. Її мати спокійно відповіла,що вони прийшли ненадовго , а також сказала їй щоб вона продовжила збирати речі. ОСОБА_1 почав викидати пакунки з зібраними нею речами у під`їзд будинку , речі лежали по всій площадці під`їзду . Вона зробила зауваження ОСОБА_1 , останній не реагував на її зауваження, мати не втручалась і продовжувала сидіти на кухні. Вона продовжила збирати свої речі, а також подзвонила батькам ОСОБА_1 і попросила,щоб останні вгамували свого сина, оскільки їй потрібно 5-10хвилин для того щоб спокійно зібрати свої речі. Батьки обвинуваченого подзвонили йому, розмовляючи з батьками він почав викидати у під`їзд речі її матері – сумку, телефон та окуляри. Її мати пішла за речами і в цей час ОСОБА_1 почав виштовхувати її матір з квартири силою,кричати ,що вони самі розберуться . ОСОБА_1 схватив силою потерпілу за передпліччя і виштовхував з квартири. Мати намагалась вивернутись та убрати руки обвинуваченого,намагалась повернутись у квартиру, але обвинувачений не пускав її , піднімав ліву ногу зжату у коліна і наносив удари по стегну матері , таким чином перешкоджав ,щоб вона не пройшла далі у квартиру. Всі події відбувались біля вхідних дверей. Раптом обвинувачений схопив її матір та жбурнув через усю вітальню. Потерпіла впала на підлогу та вдарилась головою та лівим боком об тумбу ,яка знаходилась в 4 метрах від вхідної двері. Від побаченого вона закричала і благала ОСОБА_1 заспокоїтись , швидше стала збирати речі. Мати ще 5-10секунд лежала на підлозі, в цей час вона дуже злякалась та переживала за матір. Мати піднялась хитаючись, присіла на стілець і попросила її швидше зібрати речі. Через 2 хвилини вони вийшли з квартири. Мати викликала поліцію, потім поїхала в відділ поліції. Свідок підтвердила,що обвинувачений займався спортом – боксом.

Допитаний в судовому засіданні судовий експерт ОСОБА_5 суду пояснив ,що на підставі ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області проводив обстеження ОСОБА_2 . При складанні першого висновку потерпіла була оглянута , медичних документів не було. При наданні другого висновку, вже користувався медичними документами, а саме попереднім висновком та протоколом слідчого експерименту. Для надання висновків йому було достатньо даних. З потерпілою раніше знайомий не був.

Не дивлячись на не визнання ОСОБА_1 своєї вини у пред`явленому органами досудового розслідування обвинуваченні за ст. 125 ч.1 КК України суд приходить до висновку, що його вина знайшла своє підтвердження як поясненнями самого обвинуваченого, так і поясненнями свідка, потерпілої в залі судового засідання, також сукупністю досліджених письмових доказів кримінального провадження:

-з витягу з кримінального провадження №12018050780000834, вбачається, що 28.08.2018р. до Приморського ВП ЦВП ГУНП в Донецькій області звернулась з заявою ОСОБА_2 , в якій просить притягнути до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який 21.08.2018р. приблизно о 07год 30хвил,знаходячись за адресою : АДРЕСА_1 спричинив їй тілесні ушкодження (т.с.1,а.с.167) Зазначені відомості було внесено в ЄРДР 28.08.2018р. , правова кваліфікація ст.125ч.1 КК України.

-згідно протоколу прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення,який був зареєстрований 22.08.2018р. за №10506 в ЖЄО Приморського ВП ЦВП ГУНП в Донецькій області,вбачається,що ОСОБА_2 просить провести профілактичну бесіду та прийняти міри до ОСОБА_1 ,який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,який 21.08.2018р., приблизно о 07год30хвил,знаходячись за місцем свого проживання застосував до неї фізичну силу (виштовхував) для того,щоб вона залишила його квартиру,чим спричинив їй фізичний біль. (т.с.1, а.с.168) В зазначеному протоколі ОСОБА_2 ознайомилась з попередженням про кримінальну відповідальність за ст.383 КК України, їй було роз`яснено права передбачені ст.60 КПК України.

-з протоколу прийняття заяви про вчинене не кримінальне правопорушення,яке зареєстроване в ЖЄЕ Приморського ВІП ЦВП ГУНП в Донецькій області 28.08.2018р. за №10815 вбачається, що ОСОБА_2 28.08.2018р. просить притягнути до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,який 21.08.2018р. о 07год 30хвилин наніс їй удари по тілу, чим спричинив їй тілесні ушкодження (т.с.1,а.с.169) ОСОБА_2 була попередження за ст.383 КК України, про що свідчить підпис на протоколі.

-ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29.08.2018р. було задоволено клопотання слідчого Приморського ВП ЦВП ГУНП в Донецькій області та призначено судово-медичну експертизу ОСОБА_2 для визначення наявності тілесних ушкоджень у останньої,їх локалізацію, ступень тяжкості,механізм виникнення. Також було поставлені питання визначити кількість травмуючи дій, від яких могли виникнути тілесні ушкодження, чи могли тілесні ушкодження виникнути при обставинах на які посилається потерпіла та чи могли тілесні ушкодження виникнути від падіння з висоти особистого росту(т.с.1, а.с.172-173)

-згідно висновку експерта №730 судово-медичної експертизи ОСОБА_2 , яка була проведена на підставі ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29.08.2018р. – тілесні ушкодження,що були у неї:синець по передній поверхні правого передпліччя в нижній третині,два садна по задній поверхні лівого передпліччя в третині,синець по лівій бічній поверхні грудної клітини в області 10-го міжребір`я по задньо- пахвовій лінії,синець по зовнішній бічній поверхні лівого стегна в середній третині,три синця по зовнішній бічній поверхні лівого стегна у верхній третині, садно на волосистій частині голови в лівій тім`яній області,синець по задній поверхні лівого плеча в верхній третині, утворились в результаті десяти дій тупих предметів, можливо в зазначений термін,при описаних обставинах ухвали суду, а також при обставинах ,вказаних оглянутим, і по ступеню тяжкості відносяться до ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень. Вищеописані тілесні ушкодження не могли утворитися при падінні з положення стоячи.(т.с.1,а.с.174-175)

-25 червня 2019року слідчим СВ Приморського ВП ЦВП ГУНП в Донецькій області Дзюбенко Р.В. було проведено слідчий експеримент з участю потерпілої ОСОБА_2 про ,що було складено відповідний протокол від 25 червня 2019р.Згідно протоколу проведення слідчого експерименту, ОСОБА_2 було запропоновано уточнити свої покази стосовно механізму спричинення їй 21.08.2018р. тілесних ушкоджень ОСОБА_1 (за участю статиста). ОСОБА_2 пояснила,що 21.08.2018р.,приблизно о 07год 00хвил з донькою ОСОБА_6 приїхала за речами до ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Під час сварки,яка виникла на грунті раптово виниклих особистих неприязне них відносин, ОСОБА_1 вкинув її телефон з квартири в під`їзд , після чого вона підняла його з підлоги в під`їзді, повернулася в квартиру до передпокою,де до неї підбіг ОСОБА_1 та почав двома руками виштовхувати її з квартири. ОСОБА_1 тримав її правою рукою за ліве передпліччя , а лівою (він лівша) намагався нанести удари по тілу, від яких вона намагалась ухилитися та виставила праву руку. Періодично ОСОБА_1 наносив удари кулаком лівою руки в ділянку голови, а також наносив удари правою та лівою ногою (коліном) в область стегон. В ході боротьби вони перемістилися до залу,де ОСОБА_1 смикнувши її за ліву руку яку утримував, штовхнув в шафу. Таким чином,вона вдарилась лівою рукою ,головою та сповзла на підлогу. (т.с.1,а.с.182-185) На фототаблиці до протоколу проведення слідчого експерименту від 25.06.2019р. відображено механізм нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_1 ОСОБА_2 (т.с.1, а.с.186-189)

-ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15.07.2019р. біло задоволено клопотання слідчого СВ Приморського ВП ЦВП ГУНП в Донецькій області Дзюбенко Р.В. про проведення додаткової експертизи (т.с.1, а.с.190)

-згідно висновку експерта №453- тілесні ушкодження,виявлені у ОСОБА_2 ,могли утворитись при обставинах,на які вона посилається в ході проведення слідчого експерименту за її участю від 25.06.2019р. (т.с.1, а.с.191-193)

-ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27.08.2019р. було задоволено клопотання слідчого СВ Приморського ВП ЦВП ГУНП в Донецькій області Дзюбенко Р.В. про продовження строків досудового розслідування. Строк досудового розслідування було продовжено до 2 місяців - до 28.10.2019року(тс.1, а.с.194)

-24 жовтня 2019року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст.125 ч.1 КК України.(т.с.1, а.с.196-204)

Згідно ст.. 84 КПК України - доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Згідно ст.85 КПК України - належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Суд, оцінюючи надані сторонами кримінального провадження докази, кожен з точки зору належності, допустимості, достовірності, їх сукупність з точки зору достатності та взаємозв`язку, приходить до переконання, що вина обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення відносно потерпілої ОСОБА_2 є встановленою згідно з критерієм її доведеності «поза розумним сумнівом» і підтверджується сукупністю належних та допустимих доказів, які відповідають вимогам, передбаченим ст. ст. 85 - 87 КПК України, перевірених та оцінених у їх сукупності безпосередньо судом.

Оцінюючи докази, суд керується принципом "поза розумним сумнівом", зміст якого сформульований у пункті 43 рішення ЄСПЛ від 14 лютого 2008 року у справі "Кобець проти України". ЄСПЛ зазначив, що відповідно до його прецедентної практики під час оцінки доказів він керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом" (див. рішення у справі "Авшар проти Туреччини" (Avsar v. Turkey), п. 282), «Ушаков проти України» від 18 червня 2015 року, а також «Федорченко та Лозенко проти України» від 20 вересня 2012 року. Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Суд приходить до висновку, що письмові докази по справі складені відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства, істотних порушень норм КПК, інших законів, Конституції України при складанні вказаних письмових доказів, які б могли вплинути на їх допустимість та належність, не встановлено, тому суду кладе їх в основу вироку.

Таким чином, оцінивши всі в сукупності зібрані та перевірені в судовому засіданні докази, суд вважає, що подія кримінального правопорушення мала місце, вина обвинуваченого ОСОБА_1 доведена повністю, а його умисні дії правильно кваліфіковані за ч.1 ст.125 КК України,як вчинення умисних дій,що виразились в умисному спричиненні легких тілесних ушкоджень.

Суд, не може погодитись з доводами захисника Кандаленко О.О. та обвинуваченого ОСОБА_1 про те, що останній підлягає виправданню за умисне спричинення легких тілесних ушкоджень ОСОБА_2 , а саме за ч.1 ст.125 КК України , так як відсутні жодні докази скоєння останнім вказаного злочину.

Захисник та обвинувачений вважають,що в діях обвинуваченого відсутній умисел на спричинення тілесних ушкоджень потерпілій - обвинувачений лише намагався виштовхати зі своєї квартири сторонню особу,яка всупереч його вимог не тільки не виходила з його квартири, а навіть заштовхала власника квартири в його квартиру ,нанісши йому декілька ударів по обличчю. Захисник вважає,що жодних ознак а ні кримінального,а ні адміністративного правопорушення в діях його підзахисного немає, а відтак і склад кримінального правопорушення,за ч.1 ст.125 КК України відсутній та відсутня вина обвинуваченого у інкримінуємому йому кримінальному правопорушенню.

Суд вважає,що дані доводи є необґрунтованими на підставі наступного.

У частині 1 ст.125 КК України встановлюється відповідальність за легке тілесне ушкодження,яке виявилось в порушенні анатомічної цілісності тканини або в порушенні нормального функціонування тканин чи органів тіла людини,але не спричинило короткочасного розладу здоров`я чи незначної стійкої втрати працездатності.

Згідно з Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, які затверджено наказом Міністерства охорони здоров`я України № 6 від 17 січня 1995 року, судово-медичне визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень проводиться згідно з Кримінальним та Кримінально-процесуальним кодексами України і цими Правилами. З медичної точки зору, тілесні ушкодження - це порушення анатомічної цілості тканин, органів та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих факторів - фізичних, хімічних, біологічних, психічних.

Згідно з Кримінальним кодексом України розрізняють тілесні ушкодження трьох ступенів: тяжке, середньої тяжкості та легке.

Легке тілесне ушкодження може бути таким, що спричиняє короткочасний розлад здоров`я чи незначну стійку втрату працездатності, або не спричиняє зазначених наслідків. Ознаки легкого тілесного ушкодження: а) короткочасний розлад здоров`я, б) незначна стійка втрата працездатності. Короткочасним належить вважати розлад здоров`я тривалістю понад шість днів, але не більше як три тижні (21 день). Під незначною стійкою втратою працездатності належить розуміти втрату загальної працездатності до 10%. Легке тілесне ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров`я чи незначної стійкої втрати працездатності, - це ушкодження, що має незначні скороминущі наслідки тривалістю не більше як шість днів. До таких ушкоджень відносяться садно,синець тощо.

Так, умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження (ст. 125 КК) з суб`єктивної сторони, характеризується тільки умисною формою вини.

Відповідно до ст. 24 КК умисел поділяється на прямий та непрямий.

Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припустила їх настання.

Інтелектуальний момент непрямого умислу полягає в усвідомленні особою суспільно небезпечного характеру свого діяння та передбаченні його суспільно небезпечних наслідків. Непрямий умисел повністю збігається з прямим умислом за такою ознакою інтелектуального моменту, як усвідомлення. Однак інша ознака - передбачення суспільно небезпечних наслідків - значно відрізняється від подібної ознаки прямого умислу. Відповідно до закону при прямому умислі винний передбачає наслідки як можливий або неминучий результат свого суспільно небезпечного діяння, а при непрямому умислі він передбачає лише можливість настання таких наслідків.

Відповідно до положень ст. 25 КК необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

Отже, розмежування умисного заподіяння особі легкого тілесного ушкодження від необережного заподіяння такого ушкодження здійснюється як за об`єктивною, так і суб`єктивною сторонами цих діянь.

З об`єктивної сторони кримінальне правопорушення за ст.125 КК України характеризується:1) дією або бездіяльністю,спрямованими на заподіяння легкого тілесного ушкодження; 2) наслідками у виді спричинення легкого тілесного ушкодження; 3) причинним зв`язком між вказаними діяннями та наслідками.

Відповідальність за ст.125 КК України настає і у тих випадках,коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров`ю і фактично було заподіяно легке тілесне ушкодження.

В судовому засіданні потерпіла і свідок пояснили ,що напередодні відбулась сварка між обвинуваченим та свідком,яка є донькою потерпілої. Потерпіла ОСОБА_2 пояснила,що після сварки між ОСОБА_1 та її донькою, які тривалий час знаходились у відносинах, вона вимушена була забрати свою доньку додому. На наступний день вони разом з донькою приїхали за речами останньої, які знаходились у квартирі де проживав обвинувачений.

Обвинувачений самостійно впустив у квартиру потерпілу та її доньку,та наддав можливість останній зібрати свої речі. Дане ствердження не спростовує і обвинувачений. Таким чином, в судовому засіданні не знайшла свого підтвердження версія сторони захисту та обвинуваченого про те,що ОСОБА_2 проникла у квартиру всупереч волі ОСОБА_1 ..

В подальшому , обвинувачений , роздратований присутністю потерпілої та її доньки у місці свого проживання, почав викидати речі потерпілої у під`їзд , тим самим виказуючи свою неприязнь до потерпілої та провокуючи конфлікт . Зазначені дії обвинуваченого переросли у конфлікт, який розвився на грунті неприязнених відносин . В наслідок зазначеного конфлікту потерпілій були нанесені тілесні ушкодження,які були зафіксовані судовим експертом і описані в висновку судово - медичної експертизи.

Суд,звертає увагу,що ОСОБА_1 за фахом лікар-стоматолог, має медичну освіту, до того ж є спортсменом - має спортивний розряд у боксі , і таким чином чітко розумів наслідки своїх дій ,а саме нанесення ударів по тулубу та ділянкам тіла потерпілої, яка є жінкою та фізично слабкішою за нього.

До того ж, обвинуваченому ні що не заважало, викликати поліцію,якщо він вбачав в діях потерпілої ознаки протиправності.

В судовому засідання, на підтвердження своїх доводів ,щодо протиправної поведінки з боку потерпілої,та спричинення нею тілесних ушкоджень обвинуваченому - сторона захисту не надала жодного належного доказу.

Судово-медична експертиза з метою встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень проводиться судово-медичним експертом шляхом медичного обстеження потерпілої сторони. При експертизі тілесних ушкоджень у висновках експерта (акті) повинні бути відображені: характер ушкоджень з медичної точки зору (садно, синець, рана, перелом кістки тощо), їх локалізація і властивості; вид знаряддя чи засобу, яким могли бути спричинені ушкодження; механізм виникнення ушкоджень, давність (термін) спричинення ушкоджень; ступінь тяжкості тілесних ушкоджень із зазначенням кваліфікаційної ознаки - небезпека для життя, розлад здоров`я, стійка втрата загальної працездатності тощо.

Підсумки у висновку експерта (акті) повинні бути результатом аналізу відомостей, що встановлені при проведенні експертизи. Вони повинні бути детальними і науково обґрунтованими.

Як вбачається з висновку експерта №730 – тілесні ушкодження,що були у ОСОБА_2 :синець по передній поверхні правого передпліччя в нижній третині,два садна по задній поверхні лівого передпліччя в третині,синець по лівій бічній поверхні грудної клітини в області 10-го міжребір`я по задньо- пахвовій лінії,синець по зовнішній бічній поверхні лівого стегна в середній третині,три синця по зовнішній бічній поверхні лівого стегна у верхній третині, садно на волосистій частині голови в лівій тім`яній області,синець по задній поверхні лівого плеча в верхній третині, утворились в результаті десяти дій тупих предметів, можливо в зазначений термін,при описаних обставинах ухвали суду, а також при обставинах ,вказаних оглянутим, і по ступеню тяжкості відносяться до ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень. Вищеописані тілесні ушкодження не могли утворитися при падінні з положення стоячи.

Після проведення слідчого експеримента 25.06.2019р. - слідчий звернувся з клопотанням до слідчого судді про призначення проведення додаткової експертизи . Зазначене клопотання було задоволено слідчим суддею ухвалою від 15.07.2019р.

Згідно висновку експерта №453- тілесні ушкодження,виявлені у ОСОБА_2 ,могли утворитись при обставинах,на які вона посилалась в ході проведення слідчого експерименту за її участю від 25.06.2019р.

Таким чином, експерт чітко встановив ,що саме діями обвинуваченого ОСОБА_1 , при обставинах на які посилалась потерпіла при первинному огляді, та під час слідчого експерименту ,вказавши механізм нанесення тілесних ушкоджень, що знайшло своє відображення в підозрі та обвинувальному акті - потерпілій були спричинені легкі тілесні ушкодження. Експертом чітко описані тілесні ушкодження,їх локалізацію і властивості, характер (садна, синці), вид засобу, яким могли бути спричинені ушкодження; механізм виникнення ушкоджень, давність (термін) спричинення ушкоджень; ступінь тяжкості тілесних ушкоджень. Таким чином ,з експертизи вбачається якими діями були спричинені тілесні ушкодження і встановлено причинний зв`язок між діяннями обвинуваченого та наслідками .

В судовому засіданні, за клопотання сторони захисту , був допитаний судовий експерт ОСОБА_5 , який чітко пояснив,як була оглянута потерпіла,які тілесні ушкодження були у неї виявлені при обстежені . Також експерт пояснив стороні захисту,що домовленості між ним та потерпілою не існувало, раніше вони не були знайомі.

Суд вважає,що стороною обвинувачення доведено наявність умислу в діях обвинуваченого на спричинення тілесних ушкоджень потерпілій, а також доведено об`єктивну та суб`єктивну сторону кримінального правопорушення.

Крім того, суд не погоджується із доводами захисника Кандаленко О.О. про те, що вина останнього органами досудового розслідування не доведена, а докази, надані стороною обвинувачення, є недопустимими, тому обвинувачений підлягає виправданню за ч.1 ст.125 КК України.

Сторона захисту стверджує,що слідчий експеримент та додаткова експертиза були проведені поза межами досудового розслідування , оскільки строк досудового розслідування сплинув 28.08.2019р. На обгрунтування своїх доводів захисник посилається на вимоги ст.219 та п.5 ст.294 КПК України,де зазначено,що клопотання про продовження строку досудового розслідування подається не пізніше п`яти днів до спливу строку. На думку сторони захисту – слідчий суддя продовжив строк досудового розслідування з порушенням вимог КПК України, оскільки продовжив зазначений строк у день подання клопотання, а саме 27.08.2019р., а строки спливали 28.08.2019року.

Також сторона захисту звертає увагу,що в ухвалі слідчого судді не вірно зазначено номер кримінального провадження - замість вірного номера ЄРДР 12018050780000834 в ухвалі від 27.08.2019року було зазначено номер ЄРДР 12018050000000834. В зв`язку з чим захисник стверджує,що слідчий суддя не продовжив строк досудового розслідування в кримінальному провадженні номер ЄРДР12018050780000834.

Суд вважає зазначені доводи хибними та такими,що не підтверджені об`єктивними даними.

В матеріалах кримінального провадження в наявності протокол слідчого експерименту за участю потерпілої ОСОБА_2 , складений слідчим 25 червня 2019року. Після проведення слідчого експерименту слідчий звернувся з клопотанням до слідчого судді про призначення проведення додаткової судово-медичної експертизи потерпілої ОСОБА_2 .

Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15.07.2019року було задоволено клопотання слідчого і призначено проведення додаткової судово-медичної експертизи потерпілої ОСОБА_2 . На виконання ухвали слідчого судді – судово-медичним експертом Бєлік А. було проведено судово-медичну експертизу потерпілої з урахуванням даних слідчого експерименту.

Суд звертає увагу,що строк досудового розслідування мав спливати 28.08.2019року,а зазначені слідчі дії були проведені – слідчий експеримент за 2 місяці до закінчення строку досудового розслідування, а експертиза за місяць до спливу строку досудового розслідування , а значить проведені в межах строків досудового розслідування і є належними доказами.

Таким чином , сторона захисту не довела,що протокол слідчого експерименту та висновок судово-медичної експертизи були складені та проведені поза межами строку досудового розслідування.

Відносно тверджень сторони захисту про неправомірність продовження строків досудового розслідування з боку слідчого судді , а також невірного зазначення номеру ЄРДР в ухвалі про продовження строків досудового розслідування ,що на думку захисника тягне за собою сплив строків досудового розслідування ,а також визнання доказів недопустимими – суд приходить до наступного.

Статтею 86 КПК України встановлено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Згідно положень ст. 87 КПК України, недопустимими є докази, отримані в наслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, у тому числі здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов та порушення права особи на захист, та повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду.

Вирішуючи питання про застосування правил статті 87 КПК до наданих стороною обвинувачення доказів, суд виходить з того, що ці положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті. Якщо суд визнає доказ недопустимим з посиланням на ч. 1 ст. 87 КПК, він має зазначити, наслідком порушення якого саме фундаментального права або свободи стало отримання цього доказу та хто саме зазнав такого порушення. Крім того, суд, вирішуючи питання щодо допустимості доказу в контексті ч. 1 ст. 87 КПК, має обґрунтувати, чому він вважає порушення фундаментального права або свободи настільки істотним, щоб зумовити визнання доказу недопустимим. Виходячи з наведених вище висновків щодо застосування правил ст. 87 КПК України суд зазначає, що ухвала слідчого судді Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27.08.2019року є діючою і належною.

Також тлумачення ч. 1 ст. 87 КПК у частині визнання недопустимими похідних доказів призводить до висновку, що це правило може бути застосовано до похідних доказів лише у разі, якщо первісні докази визнані недопустимими на підставі частин 1-3 ст. 87 КПК. Застосовуючи правило ч. 1 ст. 87 КПК у частині визнання недопустимими похідних доказів, суд має встановити не лише те, що первісний доказ отриманий з порушенням фундаментальних прав і свобод людини і використовувався в процедурах, які призвели до отримання похідного доказу, а що похідний доказ здобутий саме завдяки тій інформації, яка міститься в доказі, що визнаний ним недопустимим відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК. Аналогічну правову позицію Верховний Суд висловив у постанові від 12 листопада 2019 року у справі № 236/863/17 (провадження № 51-8865км18), постанові Верховного Суду від 8 жовтня 2019 року у справі № 639/8329/14-к (провадження № 51-8259км18)

У кожному конкретному випадку суд, оцінюючи допустимість того чи іншого доказу, повинен враховувати істотність допущених порушень кримінального процесуального закону та важливість кожного доказу для встановлення обставин кримінального провадження. Тому кожний доказ повинен оцінюватися автономно, оскільки його безумовне виключення може призвести до негативних наслідків, що виражатимуться в ухваленні незаконного, необґрунтованого та несправедливого судового рішення (постанова Верховного Суду від 25 вересня 2018 року у справі № 210/4412/15-к (провадження № 51-80км17)

Таким чином, суд приходить до висновку,що в ухвалі слідчого судді про продовження строків досудового розслідування відбулась технічна описка при наборі номеру ЄРДР,оскільки фактичні обставини, викладені в зазначеній ухвалі свідчать про те,що строк досудового розслідування був продовжений саме в кримінальному провадженні номер ЄРДР12018050780000834 .

Крім того, положення ст. 87 КПК України можуть бути підставою для визнання доказів не допустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті.

В судовому засіданні також не знайшли свого підтвердження доводи обвинуваченого та його захисника,що ОСОБА_1 діяв в стані необхідної оборони.

Згідно п.2 роз`яснень Постанови Пленуму ВСУ №2 «Про судову практику у справах про необхідну оборону» вбачається наступне - згідно з ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Слід мати на увазі, що стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну. Перехід використовуваних при нападі знарядь або інших предметів від нападника до особи, яка захищається, не завжди свідчить про закінчення посягання.

При розгляді справ даної категорії суди повинні з`ясовувати, чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.

Згідно п.5 роз`яснень Постанови Пленуму ВСУ №2 «Про судову практику у справах про необхідну оборону» - щоб установити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, суди повинні враховувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров`я) та інші обставини. Якщо суд визнає, що в діях особи є перевищення меж необхідної оборони, у вироку слід зазначити, в чому саме воно полягає.

Виправдовуючи свої дії, обвинувачений зазначив, що потерпіла увірвалась в квартиру, поведінка її була провокаційна – вона взута зайшла до кімнати та почала гучно слухати музику, на зауваження з боку обвинуваченого не реагувала, тому дана поведінка і обурила обвинуваченого.

Судом встановлено, що між обвинуваченим та потерпілою склались неприязнені стосунки,які і переросли в нанесення тілесних ушкоджень з боку обвинуваченого . В судовому засіданні не знайшло свого підтвердження, що дії потерпілої були провокаційного характеру , до того ж обвинувачений перший розпочав конфлікт тим,що почав викидати речі потерпілої у під`їзд ,демонструючи неповагу до останньої.

При цьому суд звертає увагу, що обвинувачений міг скористатись своїм правом та викликати поліцію, але не зробив цього ,а конфлікт загострив тим,що розпочав штовхати та наносити тілесні ушкодження потерпілій будучи значніше сильнішим за неї .

Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку,що версія обвинуваченого ,що він наніс тілесні пошкодження потерпілій в стані необхідної оборони під впливом віктимної поведінки потерпілої – не знайшла свого підтвердження об`єктивними доказами по справі, і була обрана ним ,як спосіб захисту від пред`явленого йому обвинувачення, спрямована на те щоб уникнути кримінальної відповідальності за скоєне кримінальне правопорушення.

Підсумовуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що не визнання обвинуваченим ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні інкримінованого ним кримінального правопорушення відносно потерпілої ОСОБА_2 не спростовує досліджені в судовому засіданні докази, а є спробою обвинуваченого уникнути кримінальної відповідальності, а також відсутністю у нього критичного аналізу своїх протиправних умисних дій, небажанням визнати неправомірність своїх дій та щиро покаятися.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_1 суд, згідно вимогами ст.ст. 65 - 67 КК України та роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особливості конкретного кримінального правопорушення й обставини його вчинення, особу винного, поведінку до вчинення кримінального правопорушення і після його вчинення, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання та вимоги ч.2 ст.50 КК України, відповідно до якої, покарання має на меті не тільки кару, а і виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень засудженими. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до ст. 66 КК України обставин, що пом`якшують покарання судом не встановлено.

Обставин, що обтяжують покарання у відповідності до ст. 67 КК України судом не встановлено.

При обранні покарання обвинуваченому ОСОБА_1 суд враховує: суспільну небезпечність вчиненого ним кримінального правопорушення, ступінь його тяжкості, яке згідно ст.12 КК України, є кримінальним проступком ; дані про особу обвинуваченого, який позитивно характеризується за місцем проживання, працює лікарем стоматологом, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, його відношення до скоєного – відсутності критичного аналізу своїм діям, небажання визнати свою вину та щиро покаятися, вибачитись перед потерпілою за свою поведінку .

На підставі викладеного суд вважає, що необхідним та достатнім для виправлення та попередження вчинення ОСОБА_1 нових кримінальних правопорушень є призначення йому покарання в межах санкції ч.1 ст. 125 КК України, у виді штрафу.

Згідно ч.5 ст.74 КК України - особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч.1 ст.49 КК України - особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минул о два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі.

Санкцією ст.125ч.1 КК України передбачено покарання менш суворе ніж обмеження волі.

ОСОБА_1 скоїв кримінальне правопорушення відносно потерпілої ОСОБА_2 21 серпня 2018року , відомості про скоєння кримінального правопорушення було внесено в ЄРДР 28.08.2018року.

За викладених вище обставин строк притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення ОСОБА_1 кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, встановлений ст. 49 КК України, закінчився.

Одночасно матеріали справи не містять відомостей про те, що строк давності, встановлений ст. 49 КК України будь-яким чином призупинявся або переривався.

Враховуючи викладене, відповідно до положень ч.5 ст. 74 КК України, суд приходить до висновку про необхідність звільнення ОСОБА_1 від покарання на підставі ст. 49 КК України - у зв`язку із закінченням строків давності.

Запобіжний захід обвинуваченому –під час досудового розслідування не обирався.

При вирішенні питання щодо задоволення цивільного позову потерпілої про стягнення моральної шкоди у сумі 25 000грн., суд приймає до уваги постанову Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", де вказано, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при рішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача і вини останнього в її спричиненні.

За змістом ч.ч.1, 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичної болі та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Таким чином, суд вважає, що потерпіла ОСОБА_2 має право на відшкодування моральної шкоди, оскільки судом встановлено, що їй в результаті протиправних дій обвинуваченого ОСОБА_1 було заподіяно моральну шкоду, яка виразилась в фізичній болі та стражданнях,які вона зазнала у зв`язку з проти правною поведінкою обвинуваченого щодо неї. Обвинувачений спричинив тілесні ушкодження в присутності доньки потерпілої , принизив потерпілу своєю поведінкою та зухвалим ставленням до неї.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходить з вимог ч. 3 ст. 23 ЦК України, згідно яких розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

З урахуванням викладеного, цивільний позов потерпілої про стягнення моральної шкоди з обвинуваченого ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню у сумі 10 000гривень, оскільки суд дійшов висновку, що зазначена до стягнення сума моральної шкоди є співразмірною, справедливою і розумною, а також підтверджена об`єктивними доказами по справі.

Керуючись ст.ст.368,370,374, 376 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за ч.1 ст. 125 КК України і призначити йому покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що дорівнює 850гривень (вісімсот п`ятдесят гривень ) .

Звільнити ОСОБА_1 від призначеного судом покарання за ч.1 ст. 125 КК України у вигляді штрафу у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, який становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень, на підставі ч.5 ст. 74, ст.. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строку давності.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 про відшкодування суми моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 10 000(десять тисяч ) гривень

Вирок може бути оскаржений до Донецького апеляційного суду через Приморський районний суд м. Маріуполя Донецької області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не подано. У разі її подання вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

Суддя: Федотова В. М.