Рішення № 100165131, 05.10.2021, Черкаський районний суд Черкаської області

707/514/21

2/707/525/21

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

05 жовтня 2021 року м. Черкаси

Черкаський районний суд Черкаської області у складі:

головуючої судді – Миколаєнко Т.А.,

за участі: секретаря судового засідання – Хандусь І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у приміщенні Черкаського районного суду Черкаської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в:

Представник позивача Мазченко В.О., в інтересах позивача – Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК»), звернулася до суду із позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 , у якій просить суд прийняти рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 19 грудня 2016 року в розмірі 35 861,03 грн, станом на 28 лютого 2021 року, а також понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в сумі 2 270 грн 00 коп.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Анкету-заяву № б/н від 19 грудня 2016 року. Поставивши свій підпис у заяві, відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом із «Умовами та Правилами надання банківських послуг», «Тарифами», правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, що розміщені у рекламному буклеті, складають між нею та банком Договір про надання банківських послуг. Умови кредитного договору відповідач належним чином не виконувала, у зв`язку з чим допустила утворення заборгованості, яка станом на 28 лютого 2021 року становить 35 861 грн 03 коп., з яких: 29 896 грн 30 коп. – заборгованість за тілом кредиту, в т.ч. 0 грн 00 коп. – заборгованість за поточним тілом кредиту, 29 896 грн 30 коп. – заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0 грн 00 коп. – заборгованість за нарахованими відсотками; 5 964 грн 73 коп. – заборгованість за простроченими відсотками; 0 грн 00 коп. – заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 0 грн 00 коп. – нарахована пеня; 0 грн. 00 коп. – нарахована комісія.

Заходи досудового врегулювання спору позивачем не проводились, оскільки законом не встановлена їх обов`язковість для спірних правовідносин.

Ухвалою судді Черкаського районного суду Черкаської області Миколаєнко Т.А. від 04 червня 2021 року, справу прийнято до провадження та вирішено проводити її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін 15 липня 2021 року за наявними у ній матеріалами, запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення даної ухвали подати відзив на позовну заяву, а також всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

Одночасно сторонам було роз`яснено, що відповідно до частини 5 статті 279 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) за клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, а також зазначено строки подання такого клопотання.

Відповідача було повідомлено про вказаний позов шляхом направлення копії позовної заяви разом з додатками та ухвалою суду за місцем її реєстрації, які згідно даних рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення отримані ОСОБА_1 особисто 17 червня 2021 року.

03 липня 2021 року відповідач ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направила на адресу суду відзив на позовну заяву про стягнення заборгованості за договором кредиту, у якому просила повністю відмовити позивачу у задоволенні заявлених позовних вимог. Вказана заява по суті спору надійшла до суду 05 липня 2021 року.

15 липня 2021 року за клопотанням представника позивача проведення розгляду справи відкладено до 05 жовтня 2021 року.

22 липня 2021 року від представника позивача – ОСОБА_2 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, направлена засобами поштового зв`язку 14 липня 2021 року, разом з клопотанням про продовження процесуального строку на її подання та доказами направлення її копії відповідачу, у якій представник позивача не погодилася з доводами відповідача та просила суд задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

На підтвердження своєї правової позиції представник позивача зазначила, що з наданої суду копії анкети-заяви позичальника від 19 грудня 2016 року вбачається, що ОСОБА_1 висловила згоду на укладення договору шляхом отримання кредитної картки “Універсальна” та особистим підписом засвідчила, що погоджується з тим, що ця заява, разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком Договір про надання банківських послуг. Крім того, у даному документі відповідач вказала, що ознайомилась і згодна із Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення у письмовому вигляді. Також до матеріалів позовної заяви долучено “Витяг з тарифів обслуговування кредитних карт “Універсальна”, згідно з яким відповідачу встановлено поточну процентну ставку у розмірі 3,6 % (43,20 % на рік), вказано розміри комісій та штрафів тощо. З огляду на вищевикладене, представник позивача стверджує, що сторонами при укладенні договору були обговорені усі істотні умови. Разом з тим, представник позивача зауважує, що банком на підтвердження заявлених позовних вимог надано суду виписку з карткового рахунку, з якої чітко прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт, та вбачається, що відповідач користувалася грошима, отримувала кошти через банкомат, здійснювала розрахунки через термінали в касах магазинів, а, отже, отримала кредитну картку “Універсальна”, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. Із розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів слідує, що відповідач частково сплачувала заборгованість за договором. Виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі карткового рахунку відповідача, всі операції за картковим рахунком (з визначенням дати проведення операції та чітким визначенням проведеної операції, зазначенням суми на балансі рахунку після поведеної операції). Відтак, представник позивача зазначає, що виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості є належними та допустимими доказами по справі. При цьому, зауважує, що відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, контррозрахунок не наданий, судово-економічні експертизи по справі не призначались. Оскільки договір, укладений між банком і відповідачем, ніким не оспорений, на думку представника позивача, є всі законні підстави для стягнення заборгованості з відповідача. Водночас, представник позивача вказує, що постанова Верховного Суду у справі № 342/180/17 не підлягає врахуванню судом, оскільки фактичні обставини, за яких вона винесена, не тотожні фактичним обставинам даної справи. При цьому, просить суд врахувати правові позиції Верховного Суду, наведені у постановах від 10.04.2019 у справі № 356/1635/16-ц, від 28.03.2019 у справі № 428/2873/17, від 06.02.2018 у справі № 755/2720/16-ц та від 17.04.2019 у справі № 666/388/16-ц. Разом з тим, представник позивача повідомляє, що відповідно до виявленого бажання, відповідачу було відкрито кредитний рахунок і встановлено початковий кредитний ліміт, який у подальшому був збільшений до 17 000 грн, та наголошує, що власник картрахунку зобов`язаний слідкувати за витратами коштів у межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту. Додатково зауважує, що відповідач за допомогою кредитної картки скористалася сервісом "Миттєва розстрочка". У разі недостатньої кількості коштів для оплати чергового платежу, наданого по сервісу «Миттєва розстрочка», клієнт доручає банку встановити овердрафт на кредитну картку на суму, необхідну для сплати чергового платежу. Оскільки під час списання чергового щомісячного платежу по «Миттєвій розстрочці» відповідачем було використано всю суму кредитного ліміту, списання коштів здійснено за рахунок овердрафту, що і спричинило перевищення тіла кредиту над розміром встановленого кредитного ліміту. Згідно умов кредитного договору, а саме п. 2.1.1.3.4., кошти, отримані від клієнта для погашення заборгованості за кредитом, у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання за Договором у повному обсязі, насамперед, направляються для погашення: прострочених процентів за користування кредитом, далі - простроченої до повернення суми кредиту (тіла кредиту), далі - процентів до сплати по кредиту, далі - тіла кредиту до оплати, далі - проценти від суми неповернутого в строк кредиту згідно п. 2.1.1.2.12. Цього Договору, далі - пені згідно п. 2.1.1.8.1. цього Договору. При цьому сторони узгодили, що у разі виникнення за кредитною карткою несанкціонованого овердрафту, що є перевищенням суми операції, здійсненої за рахунком, над сумою встановленого банком кредитного ліміту, що обумовлений Договором із банком і не є прогнозованим за розміром та часом виникнення, черговість, визначена абзацом 1 п. 2.1.1.3.5. цього Договору, змінюється наступним чином: в першу чергу сплачуються відсотки за користування несанкціонованим овердрафтом, в другу чергу – тіло несанкціонованого овердрафту, далі - прострочені проценти за користування кредитом, далі - прострочена до повернення суми кредиту (тіла кредиту), далі - проценти до сплати по кредиту, далі - тіло кредиту до оплати, далі - проценти від суми неповернутого в строк кредиту згідно п. 2.1.1.2.12. Цього Договору, далі - пеня згідно п. 2.1.1.8.1. цього Договору. Враховуючи, що на даний час відповідач належним чином свої зобов`язання за кредитним договором не виконала, представник позивача просить суд задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Про дату, час та місце розгляду справи відповідач була повідомлена у встановленому законом порядку, про що свідчать дані рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, яке отримано ОСОБА_1 особисто 23 липня 2021 року.

Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області Миколаєнко Т.А. від 05 жовтня 2021 року відзив на позовну заяву про стягнення заборгованості за договором кредиту, поданий відповідачем ОСОБА_1 , який надійшов на адресу суду 05 липня 2021 року, повернено відповідачу без розгляду у зв`язку з тим, що він не підписаний особою, яка його подала; а відповідь на відзив, подану представником позивача – ОСОБА_2 , вирішено розцінювати як письмові пояснення представника позивача по суті спору.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін від будь-якої зі сторін до суду не надійшло, а, відтак, відповідно до вимог ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд вважає можливим розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами, які є достатніми для розгляду позовної заяви та прийняття рішення по суті.

Відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

За приписами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статтею 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір.

Доказування у цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, повно, всебічно та безпосередньо з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов наступних висновків.

Судом установлено, що 19 грудня 2016 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом підписання Анкети-заяви позичальника про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, згідно з умовами якого було відкрито картковий рахунок з встановленим кредитним лімітом 0,00 грн.

Як вбачається із вищевказаної Анкети-заяви, остання містить анкетні дані ОСОБА_1 , підпис позичальника та датована 19 грудня 2016 року.

У даній заяві відсутні відомості про бажаний тип картки та кредитний ліміт, розмір процентів за користування кредитом, розмір пені та штрафних санкцій за несвоєчасне погашення кредиту, тощо /а.с. 15/.

До кредитного договору, крім Анкети-заяви позичальника, АТ КБ «ПриватБанк» додав Довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 ; Довідку про видані кредитні картки; Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у редакції, що діяла на момент підписання заяви; розрахунок заборгованості; виписку за договором № б/н на ім`я відповідача станом на 02 березня 2021 року; копію паспорту відповідача.

Як вбачається з довідки про надані кредитні картки, на підставі укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 договору № б/н від 19 грудня 2016 року, відповідач отримала 3 кредитні картки, остання з яких № НОМЕР_1 від 10 січня 2019 року зі строком дії до 06/22 /а.с. 14/.

Відповідачем ОСОБА_1 використовувалася вищевказана картка, за допомогою якої відбувалося зняття коштів та їх повернення, що підтверджується розрахунком заборгованості за договором № б/н від 19 грудня 2016 року, укладеним між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , а також випискою по рахунку останньої /а.с. 8-12, 81-86/.

З Довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , встановлено, що 04.01.2017, 23.05.2017, 30.08.2017, 19.10.2017, 23.05.2019 відбувалася зміна кредитного ліміту. Максимальний кредитний ліміт було встановлено 30 серпня 2017 року та 19 жовтня 2017 року в розмірі 17 000 грн, а 23 травня 2019 року зменшено його до 0 грн.

Спір виник внаслідок порушення відповідачем зобов`язань у частині повернення кредитних коштів і наявності/відсутності підстав для стягнення заявленої АТ КБ "ПРИВАТБАНК" заборгованості за кредитом.

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 28 лютого 2021 року становить 35 861 грн 03 коп., з яких: 29 896 грн 30 коп. – заборгованість за тілом кредиту, в т.ч. 0 грн 00 коп. – заборгованість за поточним тілом кредиту, 29 896 грн 30 коп. – заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0 грн 00 коп. – заборгованість за нарахованими відсотками; 5 964 грн 73 коп. – заборгованість за простроченими відсотками; 0 грн 00 коп. – заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 0 грн 00 коп. – нарахована пеня; 0 грн. 00 коп. – нарахована комісія.

Рішенням Єдиного акціонера Банку від 21 травня 2018 року № 519 було змінено тип банку з публічного на приватне акціонерне товариство та змінено найменування банку на Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК», який є правонаступником всіх прав та зобов`язань ПАТ КБ «ПриватБанк».

Предметом позову у цій справі є стягнення заборгованості за кредитним договором, сторонами якого є суб`єкт господарювання та фізична особа.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Сенс договору приєднання полягає у тому, що його умови визначені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних умовах та можуть бути прийняті іншою стороною не інакше ніж шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. Тобто дійсно вільною в цьому випадку є воля виключно однієї сторони - тієї, яка пропонує для укладення договору саме формуляр (тобто банк). Інша сторона виявляє волю до укладення цього договору лише на стадії висловлення власної волі на стадії прийняття умов такого договору в цілому. Проте не повинно виникати сумнівів у тому, чи дійсно та які саме умови, викладені у формулярі або іншій стандартній формі, приймає позичальник.

У ситуації, коли є сумніви у тому, чи прийняті та які саме умови прийнято споживачем - позичальником, умови не можуть вважатися такими, що прийняті ним в цілому.

Конструкція договору приєднання, викладена у частині першій статті 634 ЦК України, полягає не у тому, що споживач зобов`язаний самостійно ознайомитися з умовами і правилами надання послуг, пропонованими однією стороною, а у тому, що споживач може лише до них приєднатися, не маючи можливості обговорювати умови договору приєднання, пропонуючи свої зміни тощо. Проте сама воля споживача на приєднання до певних умов такого договору має бути однозначною та свідчити про певне її спрямування на досягнення згоди саме на певних умовах, запропонованих банком.

Відтак, у законі як загальне правило визначено, що договір приєднання має викладатися на формулярі або іншій стандартній формі, яка має засвідчувати усі прийняті споживачем умови такого договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку - АТ КБ «ПРИВАТБАНК»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути складові його повної вартості, а саме: заборгованість тілом кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник) та заборгованість за простроченими відсотками.

Вирішуючи питання про стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за відсотками за користування кредитом, суд вважає необхідним зазначити наступне.

У Анкеті-заяві від 19 грудня 2016 року, на яку посилається банк у позовній заяві, що підписана позичальником, відсутні відомості про бажаний тип картки та базова процентна ставка за кредитним лімітом не встановлена /а.с. 15/.

У наведеній заяві, підписаній сторонами, також відсутні умови договору про розмір відсотків, що нараховуються за користування кредитними коштами, встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі її розмір і порядок нарахування, позивач, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 19 грудня 2016 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що розміщені на сайті: www.privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору.

Водночас, додані до позовної заяви Умови та Правила надання банківських послуг, як і витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», не містять підпису позичальника.

До того ж, відповідно до вказаного витягу з Тарифів, банк пропонує кредитування за чотирма схемами, однак визначити, яку конкретну схему кредитування обрано відповідачем, з наданих документів неможливо.

Разом із тим, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці умови кредитування розумів відповідач, був ознайомлений і погодився з ними, підписуючи Анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, доданих банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

У постанові від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що не підписані Умови та Правила надання банківських послуг не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду також указала на мінливість Правил надання банківських послуг ПриватБанку, тому їх не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Посилання представника позивача на неможливість врахування вказаної правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої за результатами розгляду справи № 342/180/17, судом відхиляються, оскільки обставини вищевказаної справи та обставини даного спору є тотожними.

Без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Даний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, наведеній у постанові у справі № 753/6301/18 (провадження № 61-15657св19) від 15 липня 2020 року.

Крім того, суд зауважує, що роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) та не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату відсотків, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за простроченими відсотками у розмірі 5 964 грн 73 коп. не підлягають задоволенню.

Щодо стягнення тіла кредиту, суд виходить з наступного.

За загальним правилом тіло кредиту – це та сума коштів, яку позичальник отримав від банку. У цю суму не входять відсотки за кредитом, комісійні, пеня і штрафи через прострочення, витрати на оформлення паперів за кредитом, страховка тощо.

Відповідно до положень Закону України «Про споживче кредитування» затверджено стандартизовану форму паспорта споживчого кредиту, у якому відображено, що загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом складається з тіла кредиту, відсотків, комісії та інших платежів.

У відповідності до наданого позивачем розрахунку, розмір заборгованості відповідача за тілом кредиту становить 29 896 грн 30 коп.

Водночас, довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , підтверджено, що максимальний кредитний ліміт, який був наданий позичальнику, складав 17 000 грн 00 коп. станом на 30 серпня 2017 року та 19 жовтня 2017 року, а 23 травня 2019 року зменшився до 0 грн 00 коп., тому з яких підстав при визначенні максимального кредитного ліміту у сумі 17 000 грн 00 коп. банком надано відповідачу у борг грошові кошти на суму 29 896 грн 30 коп., з матеріалів справи встановити не можливо.

З виписки по рахунку за договором /а.с. 81-86/, вбачається, що останнє використання кредитних коштів відповідачем /поповнення мобільного рахунку та переказ коштів у свою «Скарбничку» /відбулося 30 грудня 2017 року, при цьому баланс на карті складав «- 17 000 грн».

Після цієї дати у виписці не зафіксовано фактів використання кредитних коштів, натомість вбачається, що після 30 грудня 2017 року відповідач лише вносила кошти на рахунок, при чому робила це неодноразово, а саме: шляхом поповнення готівкою та переказами коштів з іншого рахунку. До того ж, здійснювалося автоматичне погашання простороченої заборгованості.

Дані кошти банк спрямовував на погашення пені, комісії за обслуговування та відсотків.

Разом з тим, після 30 грудня 2017 року банк здійснював списання за рахунок кредитного ліміту пені за прострочку, комісії за обслуговування та відсотків за використання кредитного ліміту за ставками 3,4 % та 3,5 %, а також проводив платежі за послугою «Миттєва розстрочка», що призвело до зростання боргу за кредитом до 35 861 грн 03 коп., не зважаючи на те, що, як уже зазначалося, відповідач після 30 грудня 2017 року не користувалася кредитними коштами, а розмір нарахованих відсотків умовами договору не підтверджений.

При цьому суд зауважує, що матеріали справи не містять даних про узгодження між сторонами можливості списання коштів за рахунок овердрафту, а також розміру, порядку та умов надання послуги «Миттєва розстрочка».

Відтак, суд констатує, що на тіло кредиту, збільшене за рахунок списання вказаних сум, банком незаконно нараховувалися відсотки.

Слід зауважити, що з виписки по рахунку встановлено, що після 30 грудня 2017 року, коли на балансі клієнта було «– 17 000 грн 00 коп», відповідач за період з 30 грудня 2017 року до 09 лютого 2021 року особисто внесла на цей рахунок, а також на нього було зараховано, шляхом автоматичного погашання простороченої заборгованості та шляхом автоматичного погашання простороченої заборгованості з карти НОМЕР_2 , грошові кошти у розмірі 39 056 грн 19 коп., що перевищує заявлену банком суму непогашеного тіла кредиту – 29 896 грн 30 коп.

При цьому, грошові кошти, які були сплачені відповідачем на погашення заборгованості, неправомірно відносилися на погашення протиправно збільшених відсотків та тіла кредиту, збільшеного за рахунок списання цих відсотків. Отже, розмір заборгованості, заявлений позивачем, визначений усупереч вимог закону та умов договору. Наявність непогашеної заборгованості не доведена позивачем.

Відтак, наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості не є безспірним доказом розміру заборгованості, оскільки не відображає реального руху коштів по картковому рахунку ОСОБА_1 та реально отриманої відповідачем суми кредитних коштів від банку з моменту підписання кредитного договору, нічим не підтверджується та його правильність не можливо перевірити.

Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є його обов`язком, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.

Дослідивши зміст наданого банком розрахунку заборгованості, враховуючи, що Умови та Правила відповідачем не підписані, а Анкета-заява не містить умови про фінансування за рахунок кредитних коштів (зарахування до тіла кредиту) заборгованості за процентами, суд дійшов висновку, що підстави для стягнення з відповідача на користь банку суми, заявленої як заборгованість за тілом кредиту, відсутні, а позовні вимоги є неогрунтованими та недоведеними.

Згідно Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Крім того, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10 лютого 2010 року, § 58).

Інші аргументи та доводи позивача специфічними, доречними, важливими та суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи і не здатні вплинути на рішення суду.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові – на позивача.

Таким чином, у зв`язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати у справі суд залишає за позивачем.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 11, 280, 526, 527, 530, 549, 550, 599, 610, 611, 612, 625, 629, 634, 1048, 1049, 1050,1054 ЦК України, статтями 3-5, 7-13, 17, 43, 49, 76-81, 89, 133, 141, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – відмовити.

Судові витрати у справі залишити за позивачем – Акціонерним товариством комерційний банк «ПРИВАТБАНК».

Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за вебадресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії повного рішення суду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Черкаський районний суд Черкаської області.

Сторони:

Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК», юридична адреса: вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, код ЄДРПОУ 14360570, МФО № 305299, р/р: № НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_4 .

Суддя: Т. А. Миколаєнко