Рішення № 10015341, 28.04.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 17/11528.04.10 За позовом           Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»

До                     Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна контора «Ярославська»Шевченківської районної у місті Києві ради

Про                     стягнення 712016,70 грн.

          Суддя Удалова О.Г.

Представники сторін:

Від позивача                              Цурка Н.О. (за дов.)

Від відповідача                     не з’явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 712016,70 грн. за договором № 71268 від 26.06.2007 р..

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2010 р. було порушено провадження у справі № 17/115 та призначено її до розгляду на 29.03.2010 р..

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.03.2010р. розгляд справи відкладався на 12.04.2010 р., у зв’язку з неявкою відповідача на розгляд справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.04.2010 р. розгляд справи відкладався на 28.04.2010 р., у зв’язку з неявкою відповідача на розгляд справи та необхідністю витребування додаткових доказів по справі.

Відповідач позовні вимоги відхилив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та вказав, що підприємство відповідача є неприбутковою організацією, всі розрахунки за договорами проводяться лише за рахунок коштів, зібраних з мешканців та власників (орендарів) нежитлових приміщень за спожиті комунальні послуги. У зв’язку з великою заборгованістю мешканців за житлово-комунальні послуги та несвоєчасною їх оплатою, відповідач не має можливості вчасно проводити оплату за електроенергію. Крім того, відповідач повідомив, що з часу отримання позовної заяви здійснив оплату в сумі 208133,62 грн. в рахунок погашення боргу, тому станом на 26.03.2010 р. борг відповідача перед позивачем становить 258004,84 грн.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

26 червня 2007 року між акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго»(далі - постачальник) та комунальним підприємством «Житлово-експлуатаційна контора «Ярославська»(далі - споживач) укладено договір на постачання електричної енергії №71268 (далі - Договір).

Відповідно до умов вказаного Договору (пункт 1.1. Договору) постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача згідно з умовами цього Договору та додатками до Договору, що є його невід’ємними частинами, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору та додатками до Договору, що є його невід’ємною частиною.

Пунктом 2.2.2 Договору встановлено, що постачальник зобов’язується постачати споживачу електроенергію як різновид товару в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 цього Договору (додаток «Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачу»).

Згідно з пунктом 2.3.3. Договору споживач зобов’язується оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків «Порядок розрахунків за електроенергію та зняття показань електролічильників споживачів».

Пунктом 13 додатку 2.2. до Договору встановлено, що протягом розрахункового періоду споживач здійснює повну оплату вартості електричної енергії за фактичними та прогнозованим до кінця поточного розрахункового періоду показаннями розрахункових засобів обліку.

Відповідно до умов вказаного Договору позивачем поставлено, а відповідачем спожито електричної енергії за період з 01.01.2008 р. по 01.02.2010 р. на суму 1755940,77 грн., що підтверджується звітами за використану електричну енергію, актами приймання-передачі товарної продукції за вказаний період.

Відповідач за поставлену електричну енергію розрахувався частково в сумі 1261625,55 грн., внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 494315,22 грн., що підтверджується довідкою про розрахунок основного боргу, рахунками-розшифровками та звітами про використану електричну енергію.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.02.2010 р., 02.03.2010 р. (до подачі позову до суду) відповідач перерахував позивачеві в рахунок погашення боргу за використану енергію кошти в сумі 41551,10 грн. (21803, 20 грн. + 19747,90 грн.), що не заперечується сторонами та підтверджується довідкою про надходження коштів від відповідача.

Враховуючи те, що вказані кошти сплачені відповідачем до подачі позову до суду, позовні вимоги про стягнення з відповідача 41551,10 грн. задоволенню не підлягають як необґрунтовані.

Крім того, платіжними дорученнями від 11.03.2010 р. № 113 в сумі 54283, 62 грн., від 12.03.2010 р. № 116 в сумі 10000,00 грн., від 15.03.2010 р. № 120 в сумі 10000,00 грн., від 22.03.2010 р. № 535 в сумі 20000,00 грн., від 25.03.2010 р. № 136 в сумі 84000,00 грн., від 26.03.2010 р. № 137 в сумі 30000,00 грн., від 14.04.2010 р. № 172 в сумі 100000,00 грн., від 19.04.2010 р. № 177 в сумі 94000,00грн. (під час розгляду справи в суді) відповідач в рахунок сплати боргу за використану енергію перерахував кошти в сумі 402283,62 грн.

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

З врахуванням того, що відповідач самостійно перерахував кошти в сумі 402283,62 грн. в рахунок сплати боргу за використану енергію, предмет спору в цій частині позовних вимог відсутній, а тому провадження у справі в частині стягнення з відповідача боргу в сумі 402283,62 грн. за використану енергію підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Інших доказів погашення заборгованості за поставлену позивачем електричну енергію відповідачем не надано.

Враховуючи часткову оплату відповідачем заборгованості за використану електричну енергію в сумі 443834,72 грн. (до подачі позову до суду та під час розгляду справи), заборгованість відповідача перед позивачем становить 50480,50 грн.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за Договором за поставлену енергію в сумі 50480,50 грн. належним чином доведений, документально обґрунтований і відповідачем не спростований, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача боргу в 50480,50 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Дії відповідача є порушенням договірних зобов’язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), тому відповідач вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), отже, є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Згідно зі статтею 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача трьох процентів річних ґрунтуються на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов’язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення трьох процентів річних у сумі 27852,34 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі за розрахунком позивача, перевіреним судом.

Вимоги позивача про стягнення збитків від інфляції в сумі 141858,98 грн. ґрунтуються на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов’язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення збитків від інфляції в сумі 1175,73 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі за розрахунком позивача, перевіреним судом.

Щодо заперечень, викладених відповідачем, слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотки річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Згідно з п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало було виконано.

Пунктом 4.2.2. Договору встановлено, що у випадку внесення платежів з порушенням термінів, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,1% від суми боргу за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов’язань в розмірі 47990,16 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Посилання відповідача на те, що підприємство відповідача є неприбутковою організацією, всі розрахунки за договорами проводяться лише коштами, зібраними з мешканців та власників (орендарів) нежитлових приміщень за спожиті комунальні послуги та у зв’язку з великою заборгованістю мешканців за житлово-комунальні послуги та несвоєчасною їх оплатою, відповідач не має можливості вчасно проводити оплату за електроенергію не беруться судом з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 7 ст. 51 Бюджетного кодексу України визначено, що після отримання товарів, робіт і послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов'язання, розпорядник бюджетних коштів приймає рішення про їх оплату та подає доручення на здійснення платежу органу Державного казначейства України, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 36 ст. 2 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків з бюджету.

Згідно з приписами частин п'ятої та шостої статті 51 Бюджетного кодексу України: розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами; будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями; витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.

Отже, враховуючи те, що відносини, які виникли між сторонами, є майновими відносинами, заснованими на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, тобто цивільними відносинами, суд відзначає, що після підписання відповідачем Договору на постачання електричної енергії у нього виникли безумовні зобов’язання виконання умов договору та оплати електричної енергії, при цьому чинним законодавством не передбачено звільнення відповідача, який є бюджетною установою, від виконання своїх зобов’язань в зв’язку з відсутністю фінансування.

Крім того, як встановлено судом, споживачем за Договором є саме відповідач, а не мешканці будинків чи орендарі приміщень, а отже, зобов’язання з оплати поставленої енергії за вказаним Договором та відповідальність за порушення умов договору має нести саме відповідач.

Крім того, як встановлено судом, в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України неможливість виконання відповідачем грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог в наступному порядку: на позивача –в частині вимог про стягнення з відповідача боргу за використану енергію в сумі 41551,10 грн., на відповідача –в іншій частині позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна контора «Ярославська»Шевченківської районної у місті Києві ради (01034, м. Київ, вул. Ярославів Вал, 19, рахунок 260003014798 в АБ «Національні інвестиції, МФО 300498, код 34966048) на користь акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»(01001, м. Київ, пл. І. Франка, 5, рахунок 26000306201 у ВАТ «Ощадбанк»у місті Києві та Київській області, МФО 322669, код 00131305) 50480 (п’ятдесят тисяч чотириста вісімдесят) грн. 50 коп. боргу, 47 990 (сорок сім тисяч дев’ятсот дев’яносто) грн. 16 коп. пені, 27852 (двадцять сім тисяч вісімсот п’ятдесят дві) грн. 34 коп. трьох процентів річних, 141858 ( сто сорок одну тисячу вісімсот п’ятдесят вісім) грн. 98 коп. інфляційних збитків, 6 704 (шість тисяч сімсот чотири) грн. 66 коп. витрат по оплаті державного мита, 222 (двісті двадцять дві) грн. 23 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Провадження у справі в частині стягнення з відповідача боргу в сумі 402283,62 грн. припинити на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

В іншій частині позову відмовити.

Суддя О.Г. Удалова

          Рішення підписано 03.06.2010 р.