Ухвала суду № 100149152, 05.10.2021, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/2907/20

Провадження 4-с-38/21

ухвала

Іменем України

05 жовтня 2021 року Обухівський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Висоцької Г.В.

при секретарі Куник О.В.,

розглянувши в приміщенні Обухівського районного суду в Київської області у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 про визнання постанови державного виконавця протиправною, скасування постанови про накладення арешту на кошти боржника у ВП 65771185,

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2021 року скаржниця звернулась до Обухівського районного суду Київської області зі скаргою про визнання постанови державного виконавця протиправною, скасування постанови про накладення арешту на кошти боржника у ВП 65771185. В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що на виконанні у Обухівському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження ВП 65771185 щодо примусового виконання виконавчого листа Обухівського районного суду Київської області №372/2907/20 від 22.02.2021 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» боргу 36439 грн. 36 коп. У межах даного виконавчого провадження 29.07.2021 головним державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника, що відкриті у банківських установах. Скаржниця має в установах банку лише один поточний рахунок, який використовується для зарахування соціальних виплат у вигляді державної допомоги по догляду за дитиною. Вважає постанову про арешт коштів боржника такою що порушує її законні права та інтереси, оскільки на її думку на дані кошти не може бути звернено стягнення відповідно до п.п. 6,10 ст. 73 ЗУ «Про виконавче провадження».

В судове засідання представник скаржниці не з`явився, на попереднє засідання подав заяву про розгляд скарги без його участі, вимоги заявлені у скарзі підтримав у повному обсязі.

Начальник відділу Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в судове засідання не з`явився, подав до суд пояснення ,в яких зазначив, що в діях державного виконавця відсутні будь-які порушення законодавства, оскільки державний виконавець лише виносить таку постанову та направляє її для виконання до відповідної банківської установи, а рішення про арешт приймає банківська установ. У зв`язку із чим просив відмовити у задоволенні скарги.

З огляду на вищевикладене, враховуючи обмежений строк для розгляду скарг встановлений законом та неявку за викликом до суду учасників по справі без повідомлення про поважність причин такої неявки, суд визнав за можливе розглянути скаргу без їх участі.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов до наступного.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження це сукупність дій органів і посадових осіб, спрямованих на примусове виконання рішень судів.

Судом встановлено, що на виконанні в Обухівському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження ВП 65771185 щодо примусового виконання виконавчого листа Обухівського районного суду Київської області №372/2907/20 від 22.02.2021 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» боргу 36439 грн. 36 коп.

10.06.2021 року головним державним виконавцем Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №65771185 на підставі заяви стягувача про примусове виконання виконавчого листа № 372/2907/20 від 22.02.2021 року.

29.07.2021 року головним державним виконавцем Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову про арешт коштів боржника.

Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження дану постанову 29.07.2021 року направлено боржнику, стягувачу для відома та у банківські установи для виконання.

Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до ч. 1ст. 11 ЗУ «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно ст.18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбаченостаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як розяснив Європейський суд з прав людини в пілотному рішенні «Іванов проти України», право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обовязкове для виконання судове рішення залишалось невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі «Горнсбі проти Греції»). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення у справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії). Необґрунтована затримка у виконанні обовязкового для виконання судового рішення становить порушення Конвенції (рішення у справі «Бурдов проти Росії»).

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Згідно ч. 1 ст. 19 ЗУ «Про виконавче провадження», право вибору пред`явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 цього Закону віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців, належить стягувачу.

Відповідно до законодавства, звернення стягнення на заробітну плату боржника та інші доходи, у тому числі допомогу по безробіттю, здійснюється шляхом винесення постанови державного виконавця про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.

Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України на позивача покладається обов`язок доказування та подання доказів. В додатках до скарги ОСОБА_1 не подає копії постанови державного виконавця ,винесеної у рамках даного виконавчого провадження, про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.

Враховуючи фактичні обставини справи та сукупність дій державного виконавця під час примусового виконання рішення слід зазначити, що винесення державним виконавцем постанови про арешт коштів боржника не призводить до автоматичного безумовного арешту коштів, які обліковуються (містяться) на відповідному рахунку боржника.

Державний виконавець, як посадова особа Відділу ДВС, не наділений повноваженнями щодо виконання постанови про арешт коштів боржника, а лише направляє таку постанову для виконання о відповідної банківської (фінансової) установи, де відкрито рахунок та здійснюється обслуговування такого рахунку.

Рішення про арешт (блокування, обмеження користування) коштів приймає банківська (фінансова) установа, яка здійснює обслуговування такого рахунку на підставі постанови державного виконавця. Виключно до повноважень посадових осіб банківської установи належить вирішення питання про виконання чи відмови у виконання постанови державного виконавця.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 52 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачений чіткий та зрозумілий алгоритм дій працівників банку при отриманні та обробці постанови про арешт коштів: «не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунка».

Саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно ч. 3 ст. 52 Закону повинен визначити статус рахунку, на чому вони знаходяться, та в разі знаходження коштів на рахунках, на які заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із ч. 4 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження».

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у справі №756/1927/15-ц дійшов висновку, що на банк покладено обов`язок щодо визначення статусу на якому обліковуються (розміщуються) відповідні кошти, то постанова з відповідним обґрунтуванням повертається без виконання.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що доводи скаржниці щодо незаконності постанови винесеної головним державним виконавцем Колісником В.В. в ході судового розгляду не були доведені належними доказами, оскільки судом встановлено, що державний виконавець діяв в межах своїх повноважень на підставі вимог встановлених ЗУ «Про виконавче провадження» .

Згідно ч. 2 ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Крім того, у відповідності до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу.

З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що вимоги скарги не доведенні, оскільки не знайшли своє підтвердження та обґрунтування, а тому не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 447, 449, 451 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні скарги ОСОБА_1 про визнання постанови державного виконавця протиправною, скасування постанови про накладення арешту на кошти боржника у ВП 65771185 відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Висоцька Г.В.