Рішення № 10014858, 27.04.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 28/10227.04.10

за позовом          товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Альянс Технолоджіс», м. Київ

до          товариства з обмеженою відповідальністю «Лан Інжинірінг», м. Київ

про          стягнення 50000,00 грн.

Суддя Копитова О. С.

При секретарі судового засідання Гергардт Т.В.

За участю представників сторін:

від позивача: Ліщенко С.П. за дов. б/н від 21.01.2009

від відповідача: не з’явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія „Альянс Текнолоджіс»звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Лан Інжинірінг»про стягнення 50000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням товариством з обмеженою відповідальністю «Лан Інжинірінг» своїх зобов’язань щодо оплати отриманого від товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Альянс Текнолоджіс»товару в повному обсязі на суму 50000 грн. Крім того, позивач просить покласти на відповідача судові витрати, зокрема витрати пов’язані з оплатою послуг адвоката.

          Ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.02.2010. року порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 16.03.2010 року.

          Розгляд справи відкладався.

          Під час розгляду справи позивач подав клопотання про забезпечення позову, та накладення арешту на грошові кошти, які належать відповідачу, у розмірі 50000,00 грн.

          Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони або зі своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

          Згідно п.1.1 Роз’яснення Вищого господарського суду України від 12.12.2006 №01-8/2776 „Про деякі питання практики застосування забезпечення позову” заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, обов’язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

          Суд відмовив позивачу в задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів в підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову зробить неможливим або утруднить виконання рішення суду.

Ухвалою заступника голови господарського суду м. Києва від 07.04.2010 року продовжено строк вирішення спору.

          Незважаючи на належне повідомлення про час і місце засідання по справі, в тому числі й на адресу реєстрації, відповідач в судові засідання не з’явився, вимог ухвал суду не виконав, причини неявки в судове засідання невідомі.

Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності представників відповідача в судовому засіданні 27.04.2010 року від останніх до суду не надходило.

За таких обставин справа розглядається за наявними матеріалами згідно ст. 75 Господарського процесуального кодексу України. При цьому суд враховує, що за клопотанням відповідача розгляд справи відкладався.

          В судовому засіданні 27.04.2010 року за згодою представника позивача оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд -

ВСТАНОВИВ :

          Протягом липня 2009 року за усною домовленістю позивач здійснював поставку відповідачеві товару. Факт отримання відповідачем товару підтверджується накладними №440 від 10.07.2009 року на суму 33336,42 грн. та № 456 від 15.07.2009 року на суму 40867,49 грн.

Особа, що отримувала товар від імені відповідача діяла на підставі довіреності серії ЯПЖ №963841/583 від 10.07.2009 року.

Для оплати товару позивач виставив відповідачеві рахунки №442 від 08.07.2009 року на суму 33336,42 грн. та №453 від 13.07.2009 на суму 40867,49 грн.

Відповідач сплатив за отриманий товар частково, зокрема перерахував згідно рахунку № 422 від 08.07.2009 року 13336,42 грн.

18.11.2009 року позивач звернувся до відповідача з вимогою (лист №17/11/09-01 від 17.11.09) погасити існуючу заборгованість у розмірі 60867,49 грн.

Відповідач частково погасив заборгованість, перерахувавши 10867,49 грн., що підтверджується копіями документів, які містяться в матеріалах справи.

Таким чином, відповідач сплатив позивачу за отриманий товар 24203,91 грн. і на момент прийняття рішення заборгованість становить 50000,00 грн., що не спростовується наявними матеріалами справи.

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 Господарського кодексу України).

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Стаття 509 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Наявні матеріали справи свідчать про фактичне виникнення між ТОВ „Компанія „Альянс Текнолоджіс” та ТОВ “Лан Інжинірінг” цивільно-правових відносин, зокрема двосторонніх зобов’язань щодо передачі позивачем певної продукції у власність відповідача та щодо прийняття відповідачем зазначеної продукції і оплати її вартості.

Таким чином між сторонами фактично було укладено договір поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов‘язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати.

Стаття 530 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено вище, позивач звертався до відповідача з вимогою (лист №17/11/09-01 від 17.11.09) про погашення існуючої заборгованості, однак відповідач заборгованості у встановлені строки в повному обсязі не погасив.

Відповідачем не надано суду доказів на підтвердження сплати позивачу заборгованості в розмірі 50000,00 грн. станом на день прийняття рішення, а тому позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.

Відповідно до частини 3 статті 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України “Про адвокатуру”.

Як встановлено матеріалами справи, позивач просить стягнути з відповідача в якості судових витрат по справі витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 3 264 грн. На підтвердження понесення зазначених витрат позивачем додано Договір №93/1-ЛК від 12.11.2009 року, укладений з адвокатським об’єднанням „Ковальчук та партнери” про надання адвокатських послуг, акт прийому - передачі наданих послуг № 1 від 26.04.2010 року та платіжні доручення №1127 від 22.01.2010 року на суму 2 316,00 грн., №1033 від 11.12.2009 на суму 948,00 грн.

Відповідно до абзацу 3 пункту 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 № 01-8/973 “Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права” у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Пунктом 12 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 № 02-5/78 “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Враховуючи зазначене та наявні в матеріалах справи документи, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, а також, враховуючи ціну позову, розумну необхідність у здійсненні таких витрат, обсяг проробленої роботи та приймаючи до уваги задоволення позовних вимог в повному обсязі, суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача вартості адвокатських послуг в розмірі 3264 грн. обґрунтованими.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відшкодовуються за рахунок відповідача в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, Господарським кодексом України, ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, договором сторін, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Лан Інжиніринг»(03039, м. Київ, пр-т Червонозоряний, 119, 03083, м. Київ, вул. Червонознаменна, 34, корп. АПК 4, р/р 26005043546481 в АКБ „Укрсоцбанк” у м. Києві, МФО 322012, ЄДРПОУ 32911952 або з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Альянс Текнолоджіс»(01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 18, 04080, м. Київ, вул.. Хвойки, 11, оф.302, р/р 26003417841 в КФ АКБ „МТБ”, МФО 300829, код ЄДРПОУ 35689701) 50000,00 грн. (п’ятдесят тисяч гривень) основного боргу, а також 500,00 грн. (п’ятсот гривень) витрат на сплату державного мита та 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 3246,00 грн. (три тисячі двісті сорок шість гривень) витрат, пов’язаних з оплатою послуг адвоката.

Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його складання та підписання в повному обсязі та може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів до Київського апеляційного господарського суду або протягом місяця до Вищого господарського суду України.

Суддя                                                                                О.С. Копитова