Рішення № 100148270, 30.09.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2021 року м. Київ № 640/23530/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.,

при секретарі судового засідання Васильєвої Ю.В.

за участю представників сторін:

представника позивача: Скалозуб Н.О.

представника відповідача: Полякової С.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦВАГОН ТРАНСЛІЗИНГ»

до Головного управління ДПС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень,-

На підставі частини шостої статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 30 вересня 2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «СПЕЦВАГОН ТРАНСЛІЗИНГ» (далі по тексту - позивач, ТОВ СПЕЦВАГОН ТРАНСЛІЗИНГ») з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення: №00598170702 від 09.08.2021, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток підприємств, який сплачують інші платники, на суму З 458 470,00 грн; №00598070702 від 09.08.2021, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 3 337 234,00 грн; №00598110702 від 09.08.2021, яким застосовано штрафні санкції у сумі 2 210 340,00 грн за платежем адміністративні штрафи та інші санкції;

- стягнути з відповідача на користь позивача 30 000,00 грн витрат на професійну правничу (правову) допомогу.

В обґрунтування позовних вимог зазначило, що оскаржувані податкові повідомлення- рішення прийнято з порушенням норм чинного законодавства, оскільки висновок контролюючого органу щодо відсутності факту реального здійснення господарських операцій із контрагентами ґрунтується виключно на порушеннях податкового та іншого законодавства, допущених іншими платниками податків, а не безпосередньо позивачем. Акт перевірки, за твердження позивача, не містить доказів відсутності руху активів в процесі провадження позивачем господарської діяльності, що суперечить вимогам Податкового кодексу України та інших норм законодавства.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/23530/21 в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 28.09.2021 року.

Вказаною ухвалою суду відповідачам надано п`ятнадцятиденний строк з дня вручення їм даної ухвали для надання відзиву на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, або заяву про визнання позову.

21 вересня 2021 року через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Окружного адміністративного суду міста Києва відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що оскаржувані рішення винесено на підставі вимог чинного законодавства, оскільки позивачем не надано до контролюючого органу документів на підтвердження реальності господарських операцій. Відтак, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

У судовому засіданні 30.09.2021 представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У С Т А Н О В И В:

Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням ДПС у м. Києві відповідно до ст. 20, 77, 82 Податкового кодексу України, п. 2 ч. 1 ст. 13, ст 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», постанови Кабінету Міністрів України від 03.02.2021 року №89 «Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок», плану-графіку проведення документальних планових виїзних перевірок суб`єктів господарювання на 2021 рік та на підставі наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 31.05.2021 року №4477-н проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "Спецвагон транслізинг" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2017 року по 31.03.2021 року, валютного - за період з 01.07.2017 року по 31.03.2021 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 року по 31.03.2021 року, іншого законодавства за відповідний період, відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки, за результатом якої складено акт від 15.07.2021 року №55426/26-15-07-02-04-17/36147637 «Про результаті документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Спецвагон транслізинг» (далі - акт перевірки), яким зафіксовано такі порушення:

-п. 44.1 ст. 44, п.п. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 2 883 370,00 грн, у тому числі: за 2019 рік - 2 300 400,00 гри, за 2020 рік -582 970,00 грн;

-п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2 669 787,00 грн, в тому числі: за червень 2019 року у сумі 311 865,00 грн; за липень 2019 року у сумі 519 272,00 грн; за серпень 2019 року у сумі 1 298 863,00 грн; за січень 2020 року у сумі 20 667,00 грн; за грудень 2020 року у сумі 231 305,00 грн; за січень 2021 року у сумі 287 815,00 грн;

-п. 63.3 ст. 63 Податкового кодексу України, п. 8.1, 8.2, 8.3, 8.4 Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження порядку обліку платників податків і зборів» від 22.04.2014 за №462 не повідомлено/не своєчасно повідомлено контролюючий орган за основним місцем обліку у встановленому порядку про об`єкти оподаткування;

-пп. 39.4.2 п.39.4 ст.39 Податкового кодексу України щодо несвоєчасного декларування у звіті про контрольовані операції за 2019 рік;

-пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 з урахуванням пп.168.1.5 п.168.1 ст. 168, пп. 168.4.1 п. 168.4 ст. 168, пп.168.4.4 п. 168.4 ст. 168, п. 57.1 ст. 57, п. 54.2 ст. 54, пп. «а» п. 171.1 ст. 171, пп. «е» п. 176.1 ст. 176 ПК України, в результаті чого підприємством несвоєчасно сплачено до відповідного бюджету утриманий податок на доходи фізичних осіб в 2019 (лютий, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, грудень), в 2020 (січень-червень, серпень-жовтень), в січні 2021 та станом на 31 березня 2021 року підприємством не сплачено (не перераховано) до відповідного бюджету утриманий податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 4 252, 07 грн; пп. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49, п.51.1 ст. 51, гін. 176.2 «б» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, п. 1.2 розділу 1, п. 3.1. та п.3.2. розділу 3 "Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку";

- п. 4 ч.2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо несвоєчасного подання звітності з єдиного соціального внеску за вересень 2015, квітень 2018 року;

- пп. 266.7.5 Податкового кодексу України, в зв`язку з чим встановлено не своєчасне подання податкових декларацій з податку на нерухоме майно , відмінне від земельної ділянки по строку станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого цього ж року фактично подано 22 лютого 2018 року №9027858798 за 2018 рік та 20 лютого 2019 року №9026878596 за 2019 рік.

На підставі Акту перевірки Відповідачем було прийнято наступні податкові повідомлення-рішення від 09.08.2021 року:

- №00598170702, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток підприємств, який сплачують інші платники, на суму 3 458 470,00 грн (за основним платежем 2 883 370,0 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 575 100 грн);

- №00598070702, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 3 337 234,00 грн. (за основним платежем 2 669 787 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 667 447, грн.);

- №00598110702, яким застосовано штрафні санкції у сумі 2 210 340,00 грн за платежем адміністративні штрафи та інші санкції.

Не погоджуючись з прийнятими контролюючим органом податковими повідоленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

У відповідності до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 09 серпня 2021 року №00598110702, суд зазначає таке.

Так, відповідач в акті перевірки вказує, що за період з 01 липня 2017 року по 31 березня 2021 року позивачем не подано (не своєчасно подано) «Повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою 20-ОПП».

Згідно з п.63.3. ст.63 Податкового кодексу України, з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об`єктів оподаткування або об`єктів, які пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).

Об`єктами оподаткування і об`єктами, пов`язаними з оподаткуванням, є майно та дії, у зв`язку з якими у платника податків виникають обов`язки щодо сплати податків та зборів. Такі об`єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідним розділом цього Кодексу.

Платник податків зобов`язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, контролюючі органи за основним місцем обліку згідно з порядком обліку платників податків.

У п.22.1. ст.22 Податкового кодексу України визначено, що об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку.

Пунктами 8.1 та 8.2 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 09 грудня 2011 року №1588, передбачено, що платник податків зобов`язаний повідомляти про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, контролюючий орган за основним місцем обліку у порядку, встановленому цим розділом (форма 20-ОПП).

Об`єктами оподаткування і об`єктами, пов`язаними з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (далі - об`єкти оподаткування), є майно та дії, у зв`язку з якими у платника податків виникають обов`язки щодо сплати податків та зборів. Такі об`єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідними розділами Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 8.4 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 09 грудня 2011 року №1588, повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків.

Згідно п.п. 16.1.3 п.16.1.ст.16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів. Відповідальність за неподання у строки та у випадках, передбачених ПК України, заяв або документів для взяття на облік у відповідному контролюючому органі, реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних, неподання виправлених документів для взяття на облік чи внесення змін, подання з помилками у неповному обсязі, неподання відомостей стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та/або складення податкової звітності, відповідно до вимог встановлених цим передбачена п.117.1 ст. 117 Податкового кодексу України.

Відтак, норми Податкового кодексу України не встановлюють строки подання повідомлення за формою №20-ОПП, що в свою чергу виключає одну з необхідних складових для притягнення особи до відповідальності згідно п. 117.1 ст.117 Податкового кодексу України.

На думку суду посилання на строки, встановлені наказом Мінфіну "Про затвердження Порядку обліку платників податків і зборів" №1588 від 09.12.2011 є помилковим, оскільки санкція статті 117 Податкового кодексу України передбачає відповідальність за порушення строків, встановлених виключно кодексом.

Відповідно до п. 8.4. вказаного Наказу №1588 від 09.12.2011, повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою №20-ОПП подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків.

Тобто, в наказі №1588 від 09.12.2011 є строки виключно повідомлення про об`єкт оподаткування (яких в ПК України не міститься) за формою 20-ОПП, однак повідомлення про об`єкт оподаткування не є тотожним заяві про взяття на облік. Отже, неповідомлення про об`єкти оподаткування за формою 20-ОПП не є підставою для відповідальності згідно п.117.1 ст. 117 Податкового кодексу України.

Отже, притягнення позивача за п. 117.1 ст.117 Податкового кодексу України за неподання повідомлень за формою №20-ОПП є необґрунтованими, відтак податкове повідомлення-рішення від 09 серпня 2021 року №00598110702 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо податкових повідомлень-рішень від 09 серпня 2021 року №00598170702, №00598070702, суд зазначає таке.

Згідно пп 14.1.36 п 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пп 134.1.1 п 134.1 ст 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до п 185.1 ст 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Пунктом 198.1 ст 198 Податкового кодексу України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів та послуг.

За змістом п 198.2 ст 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до п 198.3 ст 198 Податкового кодексу України Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Пунктом 198.6 ст 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Між тим, як передбачено п 201.1 ст 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з п 201.8 ст 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

При цьому, п 201.10 ст 201 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналіз положень податкового законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: - фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; - документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; - придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; - наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; - наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); - наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України та підписана уповноваженою особою.

Водночас, згідно з п 44.1 ст 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, відповідно до п 85.2, 85.4 ст 85 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

При проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Як встановлено абз 5 ст 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону №996-ХІV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом частини першої статті 9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою статті 9 цього Закону передбачені обов`язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Між тим, відповідно до п 2.4, 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 (далі - Положення №88) первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

У разі виявлення невідповідності первинного документа вимогам законодавства у сфері бухгалтерського обліку такі документи з письмовим обґрунтуванням передаються керівнику підприємства, установи. До окремого письмового рішення керівника такі документи не приймаються до виконання.

Як підсумок вимог наведених правових норм, у податковому обліку господарські операції з придбання товарів (послуг), суми ПДВ за якими відносяться до податкового кредиту, повинні бути підтверджені відповідними документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення. Сума податку для включення до податкового кредиту повинна бути підтверджена податковою накладною, виписаною постачальником на операцію з постачання товару (послуг) і зареєстрованою в ЄРПН.

Встановлюючи обов`язкове підтвердження платником податків задекларованих показників податкового обліку належними документами, законодавець презюмує, що ці документи мають відображати реальний стан речей щодо задекларованих об`єктів оподаткування. При цьому сама по собі наявність або відсутність окремих документів, так само, як помилки у їх оформленні, не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо інші дані засвідчують зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю, тобто є фактичний рух активів.

Аналогічні правові висновки викладені, зокрема в постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 826/7704/16, від 17.04.2018 у справі №820/475/17.

Також наведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами-постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Такий висновок відповідає сталій практиці застосування Верховним Судом норм статті 198 ПК у подібних правовідносинах, зокрема, але невиключно, у постановах від 18.05.2018 у справі №П/811/1508/16, від 12.06.2018 у справі №802/1155/17-а, від 12.06.2018 у справі №826/11879/13-а, від 23.05.2018 у справі №2а-102/09/0770, від 24.09.2019 у справі №826/9039/16, від 18.11.2019 у справі №808/3356/17, від 17.09.2019 у справі №500/2733/18, від 22.03.2021 у справі №440/545/19, від 19.06.2018 у справі №826/7704/16, від 17.04.2018 у справі №820/475/17.

За умови подання платником податків належним чином оформлених документів, які згідно з правовими нормами повинні бути виписані на господарські операції певного виду, та підтвердження суми ПДВ податковими накладними, зареєстрованими відповідно до вимог статті 201 ПК, задекларовані платником податків дані податкового обліку вважаються підтвердженим (правомірними), якщо контролюючий орган не доведе зворотне.

Це відповідає нормі абзацу першого частини другої статті 77 КАС, згідно з якою в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Ця норма узгоджується як з нормою абзацу першого пункту 56.4 статті 56 ПК, відповідно до якої обов`язок доведення, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених Податковим кодексом України, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладено на контролюючий орган, так і з нормою підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК щодо презумпції правомірності рішень платника податків, які в сукупності закріплюють презумпцію добросовісності податкової поведінки платника податків.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит з ПДВ, не відповідають дійсності, платник податків має спростовувати це.

Наведене відповідає нормі частини першої статті 77 КАС, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом з підстав формування платником податків даних податкового обліку за наслідками фіктивних господарських операцій.

Згідно зі статтею 90 КАС суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Верховний Суд сформував правові позиції щодо оцінки доказів у справах такої категорії.

Як узагальнення таких правових позицій, відсутність у контрагента-постачальника достатнього обсягу матеріально-технічних та/або трудових ресурсів, відсутність товарів по ланцюгу постачання, документа про перевезення товару чи дефекти в первинних документах - саме по собі не є безумовною підставою для висновку, що господарської операції не було. Первинні документи, на підставі яких сформовано дані податкового обліку, підлягають оцінці з урахуванням усіх обставин, в тому числі, й обставин щодо характеру діяльності постачальника. Лише сукупність обставин може свідчити на користь або проти висновку щодо фактичного проведення господарських операцій.

Така теза неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема у постановах від 20.02.2018 у справі №809/117/13-а, від 29.07.2020 у справі №200/5834/19-а, від 11.09.2019 у справі №814/1932/17, від 28.10.2019 у справі №280/5058/18.

Таку ж оцінку для цілей установлення обставин щодо здійснення господарських операцій Верховний Суд дав і факту порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента платника податків (зокрема, але не виключно, постанови Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №809/1139/17, від 27.03.2018 у справі №816/809/17, від 26.06.2018 у справі №808/2360/17).

Отже, визначальним щодо податкових наслідків вчинення господарської операції є сукупність обставин, встановлених судом на підставі оцінки належних та допустимих доказів, щодо здійснення господарської операції. Висновок суду про реальність господарської операції для цілей податкового обліку, тобто про відповідність даних, зазначених у первинних документах, обставинам вчинення господарської операції, повинен бути результатом належного аналізу зібраних у справі доказів.

Матеріалами справи встановлено, що під час проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача, податковим органом встановлено господарські взаємовідносини останнього з ТОВ «Ремсепцтранс» та ТОВ «УКРРЕМ-ТРАНС».

Судом встановлено, що 01.04.2019 між ТОВ "СПЕЦВАГОН ТРАНСЛІЗИНГ" (покупець) та ТОВ "Ремспецтранс" (постачальник) укладено Договір поставки №15/19-34 (далі - Договір №15/19-34).

Відповідно до умов пункту 1.1 розділу 1 Договору №15/19-34 у відповідності з цим Договором постачальник зобов`язується поставити Товар (колісні пари у кількості 26 шт.)покупцеві відповідно до узгоджених сторонами креслень, в номенклатурі, кількості, строки та по цінам, зазначеним у Специфікаціях, які є невід`ємними частинами цього Договору, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити Товар відповідно до умов цього Договору.

Згідно пунктів 2.1, 2.2 розділу 2 Договору №15/19-34 ціна і кількість Товару вказується у Специфікаціях і може бути змінена тільки за письмовим погодженням Сторін. Загальна кількість Товару по Договору визначається у Специфікаціях.

Відповідно до пункту 3.3 розділу 3 Договору №15/19-34 датою поставки та датою переходу права власності на Товар від постачальника до покупця вважається дата підписання сторонами акту приймання-передачі та/або видаткової накладної на Товар.

Згідно з пунктом 3.4 розділу 3 Договору №15/19-34 передача Товару від постачальника до покупця здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування Товару, що постачається, кількість в одиницях вимірювання, узгоджену ціну Товару та загальну вартість Товару, що постачається.

Як визначено у пункті 3.6 розділу 3 Договору №15/19-34 разом із Товаром постачальник зобов`язаний надати покупцеві оригінали наступних документів: рахупок-фактура, видаткова накладна, акт приймання-передачі на Товар, інші документи передбачені нормативною документацією на AT «Укрзалізниці», що підтверджують походження товару, надаються покупцеві у випадку додаткового запиту покупця.

Пунктом 3.8. розділу 3 Договору №15/19-34 передбачено, що постачальник складає податкову накладну у день виникнення податкових зобов`язань. Днем виникнення податкових зобов`язань вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця на поточний рахунок постачальника як оплата товару/супутніх послуг в цілому за Договором або дата відвантаження Товару/складання документа, що засвідчує факт надання супутніх послуг в цілому за Договором. Сторони узгодили, що оскільки рахунки на оплату не фіксують господарську операцію, підставою для відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій за цим Договором є факт оплати товару/су путніх послуг або відвантаження товару/надання супутніх послуг, тому складання податкових накладних відбувається без прив`язки до виставлених рахунків на оплату. Постачальник реєструє податкові накладні та/або розрахунки коригування до податкових накладних в порядку та терміни, визначені чинним законодавством України.

На виконання умов Договору №15/19-34 сторонами складено та підписано наступні Специфікації: від 24.01.2020 на суму 124 000,00 гри; від 01.04.2020 па суму 528 000,00 грн; від 31.08.2020 на суму 502 354,00 гри; від 07.09.2020 на суму 1 473 476,44 грн; від 04.10.2020 на суму 486 104,45 грн; від 06.11.2020 на суму 124 786,91 грн.

Відповідно до умов Договору №15/19-34та на підтвердження факту поставки Товару сторонами складено та підписано наступні видаткові накладні: від 24.01.2020 №25 на суму 124 000,00 гри; від 01.04.2020 №111 на суму 528 000,00 гри; від 31.08.2020 №241 на суму 502 354,00 грн; від 07.09.2020 №267 па суму 1473 476,44 гри; від 04.10.2020 №289 на суму 486 104,45 гри; від 06.11.2020 №306 на суму 124 786,91 грн на загальну суму 3 238 721,8 грн.

На підтвердження факту передачі Товару сторони оформили наступні акти приймання-передачі товару: від 24.01.2020; від 01.04.2020; від 31.08.2020; від 07.09.2020 року; від 04.10.2020; від 06.11.2020.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання умов Договору №15/19-34 сплачено на користь ТОВ "Ремспецтранс" кошти в сумі 3 238 721,8 грн, у якості оплати вартості поставленого Товару, що підтверджується разунками на оплату: №26 від 24.01.2020; №107 від 01.04.2020; №292 від 31.08.2020; №324 від 07.09.2020; №365 від 04.10.2020; №398 від 06.11.2020 та платіжними дорученнями: від 28.04.2020 №2233.1 на суму 124 000,00 грн; від 28.04.2020 №2234.1 на суму 136 000,00 грн; від 28.05.2020 №2263 на суму 392 000,00 грн; від 11.09.2020 №2386 на суму 300 000,00 гри; від 28.09.2020 №2401 на суму 202 354,00 грн; від 24.11.2020 №2468 на суму 213 896,44 грн, від 24.11.2020 №2467 на суму 486 104,45 грн; від 26.11.2020 №2475 на суму 1 259 580,00 грн.; від 12.08.2021 №2684 на суму 124 786,91 грн.

Так, ТОВ "Ремспецтранс" оформило податкові накладні (на загальну суму 3 238 721,8 грн.), а саме: від 04.10.2020 №11 на суму 486 104,45 грн; від 06.11.2020 №12 на суму 124 786,91 грн; від 24.01.2020 №17 на суму 124 000 гри; від 07.09.2020 №18 на суму 1 473 476,44 грн; від 01.04.2020 №33 на суму 528 000 грн; та від 31.08.2020 №31 на суму 502 354,00 гри.

Транспортування Товару підтверджується наступними ТТН: №11/12/19 від 11.12.2019; №17/03/20 від 17.03.2020; №31/08/20 від 31.08.2020; №27/07/20 від 27.07.2020; №05/08/20 від 05.08.2020; №02/07/20 від 02.07.2020; №02/07/20 від 02.07.2020.

Судом встановлено, що придбані на підставі Договору №15/19-34 товари ТОВ «СПЕЦВАГОН ТРАНСЛ13ИНГ» використані у власній господарській діяльності, зокрема для встановлення на вантажні залізничні вагони, що підтверджується відповідними актами дефектації вузлів та запчастин при проведені планових видів ремонту вагонів власності ТОВ «СПЕЦВАГОН ТРАНСЛІЗИНГ» від 31.01.2020, від 03.04.2020, від 31.08.2020, від 15.09.2020, від 15.10.2020, від 15.11.2020.

Також, судом встановлено, що 27.02.2017 між ТОВ "УКРРЕМ-ТРАНС" (постачальник) та ТОВ "СПЕЦВАГОН ТРАНСЛІЗИНГ" (покупець) укладено Договір поставки №П-27022017 (далі - Договір №П-27022017).

Відповідно до пункту 1.1 розділу 1 Договору №П-27022017 у відповідності з цим Договором постачальник зобов`язується поставити товар (колеса суцільнокатаного для рухомого складу у кількості 500 шт.) покупцеві відповідно до узгоджених сторонами креслень, в номенклатурі, кількості, строки та по цінам, зазначеним у Специфікаціях, які є невід ємними частинами цього Договору, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити Товар відповідно до умов цього Договору.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 розділу 2 Договору №П-27022017 ціна і кількість Товару вказується у Специфікаціях, і може бути змінена тільки за письмовим погодженням Сторін. Загальна вартість Товару по Договору визначається у Специфікаціях.

Згідно з пунктом 3.3 розділу 3 Договору №П-27022017 датою поставки та датою переходу права власності на Товар від постачальника до покупця вважається дата підписання сторонами акту приймання-передачі та/або видаткової накладної на Товар.

На виконання умов укладеного Договору №П-27022017 сторонами було складено та підписано Специфікацію від 21.03.2019 №1 на суму 12 780 000,00 гри.

Відповідно до умов укладеного Договору №П-27022017 та на підтвердження факту поставки Товару сторонами складено та підписано видаткову накладну від 21.03.2019 №РН-0000038 на суму 12 780 000,00 гри.

Також, на підтвердження передачі товару сторонами оформлено акт приймання-передачі №1 від 21.03.2019 року.

У свою чергу, позивачем на виконання умов укладеного Договору №П-27022017 сплачено на користь ТОВ «УКРРЕМ-ТРАНС» 12 780 000,00 гри, у якості оплати вартості поставленого Товару, що підтверджується рахунком-фактурою №СФ-0000039 від 21.03.2019 на суму 12 780 000,00 грн. та наступними платіжними дорученнями: від 10.06.2019 №1476 на суму 620 000,00 грн; від 11.06.2019 №1477 на суму 550 000,00 грн; від 11.06.2019 №1478 на суму 550 000,00 грн; від 11.06.2019 №1479 на суму 390 000,00 грн; від 26.06.2019 №1500 на суму 1 000 000,00 грн; від 26.06.2019 №1501 на суму 1 200 000,00 грн; від 01.07.2019 №1514 на суму 1 142 000,00 грн; від 10.07.2019 №1547 на суму 1 500 000,00 грн; від 22.07.2019 №1570 на суму 1 000 000,00 грн; від 01.08.2019 №16/9 на суму 1 100 000,00 грн; від 06.08.2019 №1630 на суму 1 500 000,00 гри; від 08.08.2019 №1637 на суму 1 500 000,00 грн; від 13.08.2019 №1645 на суму 728 000,00 грн.

На виконання умов укладеного Договору №П-27022017 та відповідно до вимог чинного законодавства ТОВ «УКРРЕМ-ТРАНС» оформило та надало Позивачу податкову накладну від 21.03.2019 №55 на суму 12 780 000,00 грн.

Поставка Товару до складу приймання-передачі Товару підтверджується наступними документами: накладна №4373190 від 25.09.2018; рахунок №4373190 від 25.09.2018; сертифікат якості №1754; накладна №4274190 від 24.09.2018; рахунок №4274190 від 24.09.2018; сертифікат якості №1747; акт приймання передачі від 01.10.2018; накладна №4627190 від 27.01.2019; рахунок №4627190 від 27.01.2019;сертифікат якості №139; накладна №4628190 від 26.01.2019; рахунок №4628190 від 26.01.2019; сертифікат якості №134; акт приймання-передачі від 06.02.2019.

У подальшому придбані в рамках зазначеного договору Товари ТОВ "СПЕЦВАГОІІ ТРАНСЛІЗИНГ" реалізовані відповідно до договору поставки №2/2017/59 (що підтверджується специфікацією від 16.04.2019 на суму 3 338 400,00 грн за 130 шт., видатковою накладною №163 від 16.04.2019 на суму 3 338 400,00 гри за 130 штук, актом прийому-передачі від 16.04.2019, податковою накладною №10 від 16.04.2019 на суму З 338 400,00 грн) та договору поставки №16/19-34 (що підтверджується специфікацією від 23.07.2019 на суму 2 600 000,00 грн за 100 шт., специфікацією від 09.08.2019 па суму 7 020 000, 00 грн за 270 шт., видатковою накладною №324 від 23.07.2019 на суму 2 600 000,00 грн за 100 шт., видатковою накладною №325 від 09.08.2019 на суму 7 020 000, 00 грн за 270 шт., актом приймання-передачі від 23.07.2019, актом приймання-передачі від 09.08.2019, рахунком на оплату №136 від 09.08.2019, податковою накладною №17 від 23.07.2019 на суму 2 600 000,00 грн, податковою накладною №2 від 09.08.2019 па суму 7 020 000,0 грн.

Таким чином, за сукупністю наведених фактів, контролюючий орган дійшов висновку про те, що перевіркою не підтверджується реальність проведення господарських операцій позивача з ТОВ «Ремспецтранс» та ТОВ «УКРРЕМ-ТРАНС».

Факт надходження грошовх коштів на поточний рахунок ТОВ «Спецвагон Транслізинг» за реалізований товар підтверджується листм АТ «ОТП Банк» від 27.07.2021 №70-1-1/359.

Так, відповідач в акті перевірки вказує, що згідно інформації Єдиного реєстру податкових накладних ТОВ «Ремспецтранс» отримано податкові накладені з подібною номенклатурою (колісні пари) у суб`єктів підприємницькою діяльності - ТОВ «Укррем-Транс», ДП «Трансгарант-Україна», ТОВ «Рейлтранс», ТОВ «Україна-2000», ТОВ «Дгніпро-«Холдинг», ТОВ «Газкомплект». ТОВ «Торговельна компанія «Газкомплект», які мають стан - 12 «припинено, але не знято з обліку (КОР пусті, але не закриті)».

На думку суду факти неподання контрагентами позивача окремої податкової чи фінансової звітності чи неповного звітування щодо наявних у них об`єктів оподаткування можуть свідчити про порушення такими підприємствами положень податкового законодавства, а не безумовно про відсутність у відповідних підприємств матеріально-технічних і трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності.

Будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах контролюючого органу відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація, надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2021 у справі 826/24928/15.

При оцінці доводу відповідача, що контрагенти контрагентів позивача фігурують у кримінальних провадженнях, порушених за фактом реєстрації суб`єктів підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених, в тому числі, ч 1, 2 статті 205, ч. 3 ст. 212, , ч. 2 ст. 364, , ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України, суд виходить з того, що одне лише порушення кримінального провадження не підтверджує відсутність реальних правових наслідків господарських операцій за участі особи, якої воно стосується.

Частиною 1 ст 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Так, законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту є Кримінальний процесуальний кодекс України.

У ч. 1 ст 23 Кримінального процесуального кодексу України закріплено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Частина 2 цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частиною 4 ст 95 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Відповідно до ч 6 ст 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, протоколи допиту, пояснення, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

З наведеного вбачається, що сам факт отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Також, сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. Крім того, про наявність кримінальних справ, чи тим більше наявність вироків, за фактом фіктивного підприємництва, що має безпосереднє значення для надання висновку, щодо діяльності господарюючих суб`єктів, а ні щодо позивача ні щодо його контрагентів надано не було.

Окрім того, суд також зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Варто також зазначити, що поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов`язань. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Однак, у разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов`язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов`язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.

Ознаки фіктивності мають бути доведені належними, допустимими і достовірними доказами, поняття, джерела і характеристики яких наведені у Главі 5 Кодексу адміністративного судочинства України .

Відповідно до ст 90 Кодексу адміністративного судочинства України докази оцінюються та мають ґрунтуватися на безпосередньому, повному, всебічному та об`єктивному їх дослідженні.

Суд вказує, що норми матеріального закону не пов`язують визнання ознак фіктивності юридичної особи з обов`язковим встановленням вини в діях особи (осіб), яка зареєструвала таку особу, чи попереднього кримінального провадження і постановлення обвинувального вироку щодо осіб, які вчинили фіктивне підприємництво, тобто злочин, передбачений частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 серпня 2021 року у справі № 520/9416/18.

Отже, суд вважає, що в акті перевірки відсутні будь-які докази на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, оскільки договори укладені між позивачем та названими контрагентами націлені на здійснення підприємницької діяльності та пов`язані з рухом активів підприємств.

Надані первинні документи повністю відображають суть господарських операцій, рух товарів від контрагентів позивача, отже, і реальність господарських операцій.

Натомість, відповідач під час судового розгляду справи не навів будь-яких переконливих доводів та не надав належних доказів, які б ставили під сумнів реальність здійснених позивачем господарських операцій, та/або свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, та/або про наявність інших обставин що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків.

Посилання відповідача на фіктивність господарських відносин між позивачем та його контрагентів носять загальний характер, без наведення інформації та надання доказів, які б засвідчили конкретні обставини ведення фіктивної діяльності, а тому не можуть спростовувати фактичне здійснення операцій таким суб`єктом господарювання.

При цьому, згідно пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов`язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Також, слід враховувати вимоги частини першої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції", Суд звертав увагу на необхідність покладення обов`язку доказування на податковий орган, що цілком відповідає положенням статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово - господарські операції між позивачем з його контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги щодо визнання податкового повідомлення - рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд звертає увагу, що право на захист - це суб`єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом» (стаття 55 Конституції України).

Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.

Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, судом встановлено, що ГУ ДПС у м. Києві приймаючи оскаржувані податкові повідомлення - рішення, діяло поза межами повноважень, що визначені Конституцією та законами України, необґрунтовано, упереджено, недобросовісно, не розсудливо, без дотримання принципу рівності перед законом.

Враховуючи наведене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦВАГОН ТРАНСЛІЗИНГ» (03150, м. Київ, вул. Ділова, 5, корпус 2, ЄДРПОУ 36147637) до Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ЄДРПОУ 44116011) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 09 серпня 2021 року № 00598170702, №00598070702, №00598110702.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦВАГОН ТРАНСЛІЗИНГ» (03150, м. Київ, вул. Ділова, 5, корпус 2, ЄДРПОУ 36147637) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ЄДРПОУ 44116011) судовий збір у розмірі 22 700, 00 грн. (двадцять дві тисячі сімсот гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення суду складено 04 жовтня 2021 року.

Судя Є.В. Аблов