Рішення № 100145565, 04.10.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

04.10.2021 р. справа №520/15270/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Сліденка А.В., за участі: секретаря - Стрєлка О.В., позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача - Гунченка М.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування рішення та визнання дій протиправними, -

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про 1) визнання протиправним та скасування Рішення № 0150272416 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 27.07.2021р. про нарахування штрафу в розмірі 6.352,89грн., а також пені, нарахованої за період 10.02.2018р. по 18.12.2020р. в розмірі 4.604,00 грн.; 2) визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування Позивачу 09.02.2018р. суми єдиного внеску за 2017 рік в розмірі 5.632,00 грн.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що своєчасно сплачував єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі за текстом – ЄСВ) у і якості ФОП, і у якості самозайнятої особи – адвоката.

Відповідач, Головне управління Державної податкової служби у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу державної податкової служби України (далі за текстом - контролюючий орган, владний суб`єкт, адміністративний орган, ГУ, Управління), із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення зазначив, що відомості облікової картки платника містять дані про виникнення недоїмки з ЄСВ та проведення платежів з ЄСВ поза межами визначених законом строків, а тому стверджував, що при винесенні оскаржуваних рішень діяв у відповідності до вимог закону, зокрема, ч.4 ст.25 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” та п. 4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015р. №449).

Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник пройшов процедуру державної реєстрації, унаслідок чого 19.07.2011р. набув правового статусу фізичної особи-підприємця; 01.08.2017р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань був внесений запис про припинення підприємницької діяльності заявника за власною ініціативою; 03.08.2017р. за власною ініціативою заявник ініціював процедуру взяття на облік в органах системи ДФС України/ДПС України у якості самозайнятої особи - адвоката.

02.08.2017р. заявником було задекларовано до оплати 5.623,00грн. ЄСВ у якості ФОП за січень-серпень 2017р., платіж було здійснено у цей же самий календарний день. (а.с.39).

06.02.2018р. заявником було задекларовано до оплати 3.520,00грн. СЄВ у якості самозайнятої особи – адвоката за період серпень 2017р.-грудень 2017р., платіж було здійснено 09.02.2018р. (а.с.40).

У подальшому заявником були проведені платежі з оплати: 2.457,18грн. ЄСВ за 1 квартал 2018р. – 14.04.2018р.; 2.457,18грн. ЄСВ за 2 квартал 2018р. – 20.07.2018р.; 2.457,18грн. ЄСВ за 3 квартал 2018р. – 19.10.2018р.; 2.457,18грн. ЄСВ за 4 квартал 2018р. – 18.01.2018р.; 6.937,17грн. ЄСВ за 2018р. – 26.04.2019р.; 2.754,18грн. ЄСВ за 1 квартал 2019р. – 18.04.2019р.; 2.754,18грн. ЄСВ за 2 квартал 2019р. – 16.07.2019р.; 2.754,18грн. ЄСВ за 3 квартал 2019р. – 18.10.2019р.; 2.754,18грн. ЄСВ за 2 квартал 2019р. – 16.07.2019р.; 2.078,20грн. ЄСВ за 1 квартал 2020р. – 18.12.2020р.; 3.178,20грн. 1.039,10грн. ЄСВ за 2 квартал 2020р.; ЄСВ за 3 квартал 2020р.; 3.300,00грн.ЄСВ за 4 квартал 2020р.

У порядку ч.1 ст.78 КАС України владним суб`єктом визнані обставини проведення 09.02.2018р. у картці особового рахунку заявника як платника ЄСВ помилкової облікової операції із нарахування 5.632,00грн.

Тобто має місце подвійний облік виконання заявником одного і то ж самого публічного обов`язку з оплати ЄСВ, а саме: 02.08.2017р. заявником було задекларовано до оплати 5.623,00грн. ЄСВ у якості ФОП за січень-серпень 2017р., 09.02.2018р. це ж саме вже фактично виконане у спосіб оплати зобов`язання було повторно обліковано контролюючим органом за даними картки особового рахунку.

27.07.2021 року контролюючим органом без попереднього проведення будь-якої перевірки та без попереднього складання будь-якого письмового документу із посиланням на ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" відносно заявника було винесено рішення №0150272416, яким застосовано 6.352,89грн. штрафу за несвоєчасну оплату ЄСВ у період 10.02.2018р.-18.12.2020р. та нараовано 4.604,00грн. пені за несвоєчасну оплату ЄСВ у період 10.02.2018р.-18.12.2020р.

Стверджуючи про невідповідність закону владних управлінських волевиявлень органу публічної адміністрації з приводу застосування штрафу, нарахування пені та повторного обліку вже оплаченої суми ЄСВ, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті і перевіряючи відповідність закону оскарженого рішення владного суб`єкта, суд зазначає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Розглядаючи справу, суд зважає, що відповідно до ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Суд відмічає, що суспільні відносини з приводу справляння ЄСВ регламентовані, насамперед, приписами Закону України від 08.07.2010р. № 2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” (далі за текстом - Закон № 2464-VI).

Водночас із цим, згадані відносини також деталізовані як положеннями Податкового кодексу України в частині процедури реалізації владної компетенції контролюючого органу, визначення податкової адреси боржника та порядку сповіщення платника про рішення контролюючого органу, так і положеннями Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в частині набуття громадянином правового статусу фізичної особи - підприємця.

При цьому, у силу ч.1 ст.2 Закону №2464-VI дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з ч.2 ст.2 Закону №2464-VI виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

За визначенням п.2 ч.1 ст.1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі за текстом ЄСВ) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI (у редакції Закону №77-VIII від 28.12.2014) до кола платників ЄСВ віднесені: фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464-VІ платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно із змінами, внесеними Законом України від 03.10.2017р. №2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі за текстом - Закон №2148) до Закону №2464-VI, з 01.01.2018р. у разі якщо ФОП, які застосовують загальну систему оподаткування, не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такі платники зобов`язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування ЄВ, встановленої Законом №2464.

При цьому сума ЄCВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць (п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI у редакції Закону №2148).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Системний аналіз викладених вище норм права свідчить про те, що необхідною умовою для сплати ЄСВ за загальним правилом є отримання доходу.

Однак, за спеціальним правилом у разі відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу (тобто у разі відсутності доходу), законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, у розмірі, не меншому від мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального платежу з ЄСВ та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, доводи про відсутність обов`язку сплачувати ЄСВ у зв`язку з неодержанням доходу є юридично неспроможними.

Застосовним відносно спірних правовідносин є правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020р. у справі №260/81/19, у силу якого зареєстровані після 01.07.2004р. фізичні особи - підприємці на загальній системі оподаткування повинні сплачувати ЄСВ у порядку Закону №2464-VI у редакції Закону №2148 безвідносно до події отримання доходу та безвідносно до події проведення перевірки, складання акту перевірки чи будь-яких інших письмових документів.

Як зазначено ч.2 ст.9 Закону №2464, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до ч.3 ст.9 Закону №2464 обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Проте, у спірному випадку діє спеціальна норма закону, а саме - п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI у редакції Закону №2148, за правилами якої для визначення контролюючим органом платнику суми ЄСВ не вимагається у якості передумови ані проведення перевірки, ані вивчення первинних документів про одержаний дохід.

Судом достеменно з`ясовано, що владний суб`єкт у спірних правовідносинах перевірку платника податків не здійснював, акт перевірки не складав.

І хоча владним суб`єктом обраний такий спосіб реалізації управлінської функції, котрий на думку суду, явно та однозначно не узгоджується з положеннями ст.8 Конституції України у частині дотримання принципу юридичної визначеності та ч.2 ст.2 КАС України у частині забезпечення обґрунтованості, безсторонності, добросовісності, розсудливості, суд все ж таки не знаходить розумним визнати цю обставину у якості підстави для скасування оскарженого рішення контролюючого органу, позаяк у силу ч.2 ст.19 Конституції України контролюючий орган не обтяжений законодавцем прямим обов`язком на проведення перевірки платника податків у даному конкретному випадку.

Згідно із частинами 1 - 4 статті 25 Закону №2464 рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом №2464, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів деталізовано визначена нормами Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015р. №449; далі за текстом - Інструкція №449).

Відповідно до п. 10 розділу ІV Інструкції №449 обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів здійснюється на підставі актів документальної перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органу доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок.

Крім того, статтею 9 Закону №2464 та п. 10 розділу ІV Інструкції №449 передбачено, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів здійснюється не тільки на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських документів , а і інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Тому суд вважає, що визначальним у межах саме даного спору є встановлення фактів несплати (несвоєчасної) сплати заявником ЄСВ, що може відбуватись у тому числі і на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, а саме зворотного боку облікової картки платника ЄСВ, а не лише первинних документів щодо нарахування (декларації, розрахунки) та сплати (платіжні доручення).

Відповідно до п.2 розділу VI Інструкції №449 у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

За приписами п.3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо, зокрема, платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

Пунктом 2 Розділу IV Інструкції №449 визначено, що сплата єдиного внеску здійснюється за місцем обліку такого платника в національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на відповідні рахунки органів доходів і зборів, відкриті в Державній казначейській службі України (далі - Казначейство), для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь.

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що у розумінні п.п.14.1.226 ст.14 Податкового кодексу України (далі за текстом - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Отже, використана законодавцем у нормах ПК України категорія «самозайнята особа» поглинає як фізичних осіб-підприємців, так і осіб, котрі провадять незалежну професійну діяльність.

При цьому, категорія "незалежна професійна діяльність" кваліфікована законодавцем безвідносно до такої ознаки (критерію) як отримання доходу.

Водночас із цим, за визначенням п.п.14.1.195 ст.14 ПК України працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Таким чином, у контексті норм ПК України людина як учасник суспільних відносин може одночасно діяти і у якості самозайнятої особи, і у якості найманого працівника.

Суд зважає, що за визначенням п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі за текстом ЄСВ) – консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктами 4, 5 ч.1 ст. 4 Закону №2464-VI (у редакції Закону №77-VIII від 28.12.2014р.) до кола платників ЄСВ віднесені: фізичні особи-підприємці (у тому числі і ті, які обрали спрощену систему оподаткування), а також особи, які провадять незалежну професійну діяльність (а саме: наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності).

Звідси слідує, що законодавець у нормах ст.4 означеного закону розмежовує платників ЄСВ на фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність і у нормах ст.7 Закону №2464-VI визначає, що об`єктом справляння ЄСВ за загальним правилом є дохід особи.

При цьому, в абз.2 п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI указано, що у разі якщо платником - ФОП не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

У тексті п.3 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI законодавцем указано, що сума єдиного внеску платника - ФОП не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, суд повторно констатує, що відносно платника ЄСВ - ФОП (рівно як і для платника - будь-якої самозайнятої особи) законодавцем запроваджено спеціальне правило, у силу якого у разі відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, у розмірі, не меншому від мінімальної заробітної плати.

Згідно з ч.5 ст.8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Водночас із цим, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 27.02.2020р. по справі №0440/5632/18 самозайнята особа зобов`язана сплачувати ЄСВ не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.

У силу правових висновків постанов Верховного Суду від 18.03.2020р. по справі №1.380.2019.003164 та від 18.03.2020р. по справі №140/1777/19 самозайнята особа зобов`язана сплачувати ЄСВ не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. У цій же постанові указано про те, що аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019р. (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 04.12.2019р. (справа №440/2149/19), від 23.01.2020р. (справа №480/4656/18).

Окрім того, ці постанови містять і правовий висновок про те, що факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

На виконання вимог ст.9 КАС України судом з`ясовано, що спір склався у зв`язку із подвійним обліком контролюючим органом одного і того ж публічного зобов`язання заявника з оплати ЄСВ за січень 2017р.-серпень 2017р. у сумі 5.632,00грн.

Цей обов`язок був виконаний заявником у спосіб ініціювання переказу безготівкових коштів у розмірі 5.632,00грн. ще 02.08.2017р.

Попри це, контролюючий орган 09.02.2018р. повторно провів облікову операцію з нарахування цієї суми до оплати.

Саме подія вчинення владним суб`єктом цього управлінського волевиявлення і спричинила виникнення даного спору.

Із тексту оскарженого правового акту індивідуальної дії чітко та однозначно слідує, що у спірних правовідносинах контролюючий орган почав обрахунок суми штрафу та обчислення суми пені з 10.02.2018р. як із наступної дати після проведення облікової операції із обов`язку повторної оплати вже оплаченої суми ЄСВ за січень 2017р.-серпень 2017р. у розмірі 5.632,00грн.

За таких обставин, усі розрахунки контролюючого органу мають істотний і нездоланний дефект, котрий не може бути усунутий судом з огляду на імперативні приписи ст.ст.6, 8, 19, 124 Конституції України та з огляду на неприпустимість підміни суб`єкта владних повноважень у реалізації управлінської функції.

Відсутність обов`язку повторної оплати ЄСВ зумовлює відсутність підстав для виникнення недоїмки з ЄСВ, а відтак як відсутність підстав для застосування штрафу за несвоєчасну оплату ЄСВ за неіснуючим обов`язком, так і відсутність підстав для обчислення пені за несвоєчасну оплату ЄСВ за неіснуючим обов`язком.

Розв`язуючи спір, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів і наведення у процесуальних документах адекватних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення і безпідставності доводів іншого учасника справи.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що владним суб`єктом у ході розгляду справи не було подано доказів відповідності закону оскаржених управлінських волевиявлень, а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу оскаржених рішень (оскільки усі оскаржені правові акти індивідуальної дії були винесені контролюючим органом без урахування обставин оплати ЄСВ роботодавцем заявника за наймом по трудовому договору).

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020р. по справі №814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що владний суб`єкт у спірних правовідносинах при винесенні оскаржених вимог про сплату недоїмки з ЄСВ не забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України, позаяк обставини фактичної дійсності з`ясував не повно, усіх юридично значимих факторів не виявив, не дослідив, не оцінив та при вчиненні управлінського волевиявлення не врахував, унаслідок чого міра застосованої до заявника юридичної відповідальності (у вигляді обов`язку провести додаткові платежі) не узгоджується із характером, змістом та наслідками правової поведінки цієї особи.

Отже, у спірних правовідносинах вчинене владним суб`єктом волевиявлення з приводу реалізації адміністративної функції спричинило безпідставне настання негативних наслідків для заявника, що є визначеною процесуальним законом підставою для задоволення позову.

При розв`язанні спору, суд зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції (рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”), надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; вичерпно реалізував юридичні механізми з`ясування об`єктивної істини.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України від 27.07.2021р. №0150272416.

Визнати протиправними дії Головного управління Державної податкової служби у Харківській області з приводу проведення 09.02.2018р. облікової операції із нарахування ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) 09.02.2018р. суми єдиного внеску за 2017 рік в розмірі 5.632,00 грн.

Роз`яснити, що рішення виготовлено у повному обсязі у порядку ч. 3 ст. 243 КАС України 5 жовтня 2021 року; підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко