Рішення № 100145381, 06.10.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2021 року Справа №480/5155/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі судді Гелети С.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику осіб у приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Тростянецької міської ради про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середньомісячної заробітної плати, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Тростянецької міської ради (далі - відповідач), в якій просить визнати протиправною бездіяльність Тростянецької міської ради, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середньомісячної заробітної плати за період з 19.11.2020 по дату працевлаштування, але не більше шести місяців; стягнути з Тростянецької міської ради на користь ОСОБА_1 середньомісячну заробітну плату за період з 19.11.2020 по 19.05.2021 у розмірі 108266,40 грн.; допустити негайне виконання рішення в частині стягнення з Тростянецької міської ради на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 18 044,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач працювала на посаді секретаря Білківської сільської ради до закінчення строку повноважень, відповідно до ч.1 ст.42 Закон України «Пpo місцеве самоврядування в Україні». До обрання позивача на посаду секретаря ради працювала на посаді завідуючої Білківської сільської бібліотеки-філіалу. Разом з тим, при звільненні з посади у зв`язку із припиненням повноважень з нею не було проведено розрахунку по виплаті середньої заробітної плати за 6 місяців на підставі ст.33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад".

Відповідач надав суду відзив на адміністративний позов, в якому відповідач просить відмовити у його задоволенні за безпідставністю. Зазначає, що позивачу пропонувалися посади, але позивач не виявила бажання працевлаштуватися.

Провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику осіб.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

Пунктом 5 ст. 36 КЗПП України передбачено, що підставами припинення трудового договору є переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.

Судом встановлено, що згідно записів трудової книжки позивач 23.04.1998 звільнена з посади в зв`язку із переводом на посаду секретаря Білківської сільської ради. Судом ухвалою від 18.06.2021 також було витребувано у Комунального закладу Тростянецької міської ради "Тростянецька публічна бібліотека" належним чином завірену копію наказу №5 від 23.04.1998 про звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача Білківської сільської бібліотеки - філіалу. Судом була отримана копія наказів, відповідно до яких зазначено, що наказом №5 від 23.04.1998 позивача було звільнено з посади зв`язку із переводом на посаду секретаря сільської ради з 23.04.1998. Позивач була 23.04.1998 обрана секретарем Білківської сільської ради.

18.11.2020 повноваження позивача припинено п.п. 4 п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визнання територій та адміністративних центрів територіальних громад» від 16.04.2020 №562-ІХ ст. 50 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", про що зазначено в трудовій книжки позивача.

Позивач звернулася до Тростянецької міської ради із заявою з вимогою нарахувати та виплатити середній заробіток на період працевлаштування строком до шести місяців, як це передбачено ч.2 ст.33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад». Листом від 16.12.2020 №1876 Тростянецька міська рада значила про те, що обов`язок для працевлаштування покладено на Комунальний заклад Тростянецької міської ради «Тростянецька публічна бібліотека».

Позивач заявою від 19.01.2021 звернулася до Комунального закладу Тростянецької міської ради «Тростянецька публічна бібліотека» із вимогою надання попередньої роботи, або рівноцінної в разі неможливості поновити на попередній посаді. Листом від 09.02.2021 №5 Комунальний заклад Тростянецької міської ради «Тростянецька публічна бібліотека» позивачу було запропоновано рівноцінну посаду завідувачки Буймеровської сільської бібліотеки-філії, 0,75 штатної одиниці.

Позивач листом від 15.02.2021 повідомила Комунальний заклад Тростянецької міської ради «Тростянецька публічна бібліотека» про те, що не надає згоду на запропоновану посаду та просила вирішити питання працевлаштування. Також позивачем було направлено заяву від 05.04.2021 до Тростянецької міської ради із вимогою нарахувати та виплатити середній заробіток на період працевлаштування строком до шести місяців, як це передбачено ч.2 ст.33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», зазначено про те, що запропонована посада позивача не влаштовує.

Позивач, вважаючи, що при звільненні з роботи з нею протиправно не проведено розрахунок по виплаті середньої заробітної плати за шість місяців на підставі ст.33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад", звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.

Згідно вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування регулює Закон України "Про службу в органах місцевого самоврядування".

З урахуванням Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Відтак, слід відмітити, що позивач, обіймаючи посаду секретаря ради, являвся службовцем органу місцевого самоврядування.

Статтею 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. За правилами ст. 118 Кодексу законів про працю України працівникам, звільненим від роботи внаслідок обрання їх на виборні посади в державних органах, а також у партійних, профспілкових, комсомольських, кооперативних та інших громадських організаціях, надається після закінчення їх повноважень за виборною посадою попередня робота (посада), а при її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації.

Частиною 1 статті 33 Закону № 93-IV передбачено, що у разі обрання депутата місцевої ради на виборну посаду у раді, на якій він працює на постійній основі, трудовий договір з ним за попереднім місцем роботи припиняється відповідно до законодавства. Обраний на виборну посаду у відповідній раді, на якій він працює на постійній основі, депутат місцевої ради, який перебуває на службі у військових формуваннях чи правоохоронних органах держави, прикомандировується до місцевої ради із залишенням на цій службі. З працівником, якого прийнято на роботу (посаду), що її виконував (займав) депутат місцевої ради, укладається строковий трудовий договір; цей договір розривається у разі повернення депутата місцевої ради на роботу, але не пізніш як через три місяці після припинення повноважень депутата місцевої ради.

Відповідно до ч. 2 ст. 33 Закону № 93-IV депутату місцевої ради, який працював у раді на постійній основі, після закінчення таких повноважень надається попередня робота (посада), а за її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою депутата, на іншому підприємстві, в установі, організації.

У разі неможливості надання відповідної роботи (посади) на період працевлаштування за колишнім депутатом місцевої ради зберігається, але не більше шести місяців, середня заробітна плата, яку він одержував на виборній посаді у раді, що виплачується з відповідного місцевого бюджету.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що чинним законодавством гарантії трудових прав секретаря ради після закінчення його повноважень прирівняні до таких гарантій депутатів місцевих рад.

При цьому, за такими особами на час виконання обов`язків на постійній основі зберігається попередня робота (посада), яку він обіймав на час свого обрання на виборну посаду. Із працівником, якого прийнято на роботу (посаду), що її виконував (займав) депутат місцевої ради (сільський голова), укладається строковий трудовий договір; цей договір розривається у разі повернення депутата місцевої ради на роботу, але не пізніш як через три місяці після припинення повноважень депутата місцевої ради.

Таким чином, збереження за колишнім депутатом місцевої ради (сільським головою) на період працевлаштування середньої заробітної плати, яку він одержував на виборній посаді, законодавцем безпосередньо пов`язується із неможливістю надання йому роботи (посади), яку він обіймав до свого обрання на виборну посаду і з якої був звільнений із зв`язку із таким обранням.

З огляду на зазначене, колишньому секретарю сільської ради гарантується збереження середньої заробітної плати, яку він одержував на виборній посаді, лише за умови неможливості надання йому попередньої роботи і виключно на період його працевлаштування, але не більше шести місяців. При цьому, необхідною умовою реалізації зазначеного права є неможливість працевлаштування на підприємстві, в установі чи організації, де він працював до обрання, або ж рівноцінній роботі (посаді).

Верховний Суд у своїй постанові від 23.05.2018 р. у справі № 219/2204/2016-ц зробив висновок, що гарантії, передбачені ч. 2 ст. 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» поширюються на колишніх секретарів сільради, які безпосередньо перед обранням на виборну посаду були працевлаштовані на іншій посаді і були звільнені з такого місця роботи згідно з п. 5 ст. 36 КЗпП (перехід на виборну посаду). Як наголосив суд касаційної інстанції, трудовий договір має бути припинено саме на підставі, передбаченій п. 5 ст. 36 КЗпП. Запис про звільнення за такою підставою обов`язково має бути у трудовій книжці. Якщо звільнення буде оформлено за іншою підставою (наприклад ст. 38 КЗпП), то особа не може претендувати на гарантії ч. 2 ст. 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад». Саме ці обставини, визначають право особи повернутися на місце роботи, де та працювала до обрання на зазначену виборну посаду.

В даному випадку, згідно записів трудової книжки, позивача було звільнено у відповідності та підставі п. 5 ст. 36 КЗпП України, а саме звільнення з посади у зв`язку із переходом на виборну посаду.

Як вже зазначалось судом, необхідною умовою реалізації зазначеного права є неможливість працевлаштування на підприємстві, в установі чи організації, де він працював до обрання, або ж рівноцінній роботі (посаді).

Отже, у разі коли колишній депутат місцевої ради до обрання на виборну посаду у раді перебував у трудових відносинах з підприємством (установою, організацією) незалежно від форми власності та виду діяльності, однак надання попередньої або рівноцінної роботи йому на цьому підприємстві (установі, організації) або, за його згодою, на іншому неможливе, закон гарантує збереження за цим депутатом середньої заробітної плати на період його працевлаштування, але не більше шести місяців.

Такий висновок узгоджується із висновком Верховного Суду, що викладений у постановах від 07.02.2019 у справі №507/1299/16-а, від 25.10.2019 у справі №345/3102/16-а, від 26.12.2019 у справі №570/3880/16-а.

Слід наголосити, що під неможливістю надання відповідної роботи (посади) необхідно розуміти лише об`єктивну неможливість надати депутату місцевої ради, звільненому з виборної посади, попередньої посади через ліквідацію підприємства, установи, організації, її скорочення тощо.

Правові висновки аналогічного змісту наведені у постановах Верховного Суду від 26.12.2019 у справі №570/3880/16-а, від 09.12.2020 у справі №275/318/16-а.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач позбавлений можливості працевлаштуватися на підприємстві, в установі чи організації, де він працював до обрання, або ж рівноцінній роботі (посаді), відсутня згода позивача на надання іншої роботи ( посади) на іншому підприємстві, установі, організації.

Також, позивач не має права на пенсійне забезпечення, що також підтверджується довідкою ГУ ПФУ в Сумській області від 28.05.2021 №92/02.13-09.

Відтак, позивач має право на гарантовану ст.33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" виплату середньої заробітної плати, яку він одержував на виборній посаді у раді, на період працевлаштування.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо невиплати позивачу середньомісячної заробітної плати за період з 19.11.2020 (наступного дня з дня припинення повноважень сільського голови) у відповідності до вимог ст.33 Закону України "Про статус місцевих рад".

Стосовно посилання відповідача на те, що ним було вжито всіх заходів щодо працевлаштування позивача на посаді, зокрема, запропонована інша рівноцінна посада, суд зазначає, що в даному випадку, доказів того, що позивача було працевлаштовано на попередній роботі (посаді) - завідувача саме Білківської сільської бібліотеки-філіалу матеріали справи не містять, відсутні докази того, що позивачу надана інша рівнозначна робота (посада) на тому самому підприємстві, відсутня згода позивача на надання іншої роботи ( посади) на іншому підприємстві, установі, організації.

Щодо посилання відповідача не те, що позивачу пропонувались рівнозначна посада, суд зазначає, що позивач працювала та була звільнена з посади «завідувач Білківської сільська бібліотека - філія» з місцем роботи с. Білки. Натомість позивачу була запропонована посада в іншому населеному пункті, в іншій бібліотеці - завідувач Буймеровської сільської бібліотеки-філії, з іншими умовами - 0,75 штатної одиниці. Доказів того, що позивач працювала на 0,75 штатної одиниці в Білківській сільській бібліотеці-філії матеріали справи не містять, відповідачем не доведено, не надано доказів відповідачем стосовно того, що посада на якій позивач працювала до звільнення та посада, яку пропонували позивачу є рівноцінною.

Доводи відповідача, що між с.Білки та с.Буймеровка налагоджено маршрутне сполучення, яке при наявності картки мешканця громади, отримання якої є безкоштовним, надається на пільгових умовах, суд вважає необґрунтованим, оскільки у межах даної справи не стосуються спірних правовідносин, не можуть бути доказом звільнення відповідача від обов`язку виплатити позивачу середній заробіток, не є доказом працевлаштування позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладено саме на відповідача.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно загальних засад права, бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи. В свою чергу, дії - це юридично значуща активна (тобто врегульована нормами права) поведінка суб`єкта владних повноважень, що спричиняє юридичні наслідки.

Як встановлено, відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо невиплати позивачу середньомісячної заробітної плати за період з дня припинення повноважень до дня працевлаштування на роботу, але не більше 6-ти місяців у відповідності до вимог ст.33 Закону України "Про статус місцевих рад".

Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.

Щодо визначення позивачем дати початку обліку періоду, за який підлягає виплаті середня заробітна плата відповідно до ст.33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад", суд зазначає, що 18.11.2020 був останнім робочим днем позивача, а тому вказаний період повинен починатись з наступного дня після припинення повноважень секретаря сільської ради, тобто 19.11.2020.

З урахуванням викладеного, належним способом захисту порушеного права в даному випадку є визнання протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у ненарахуванні та невиплаті середньомісячної заробітної плати на період працевлаштування, але не більше шести місяців, та зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу середньомісячну заробітну плату на період працевлаштування, але не більше шести місяців, з 19.11.2020 по 19.05.2021.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача середню заробітну плату на період працевлаштування, в сумі 108266,04 грн., суд зазначає наступне.

Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Порядок № 100), передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

При цьому, відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку №100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Абзацами 1, 2 пункту 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Суд зазначає, що оскільки обчислення та нарахування таких виплат здійснюється відповідачем у відповідності до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року за № 100, які не були нараховані позивачу, а тому суд не може перебирати на себе повноваження відповідача, здійснювати розрахунок та стягувати не нараховані суми середньої заробітної плати.

Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

У справі "Рисовський проти України" (№29979/04) викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування".

В рішенні ЄСПЛ вказав на те, що принцип "належного урядування", зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків (заява №29979/04, пункт 70).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункт 73).

Держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків; ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу (рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункт 74).

Також, у справі "Пайн Велі Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії", Європейським судом з прав людини визначено, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції слід застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, "правомірні (законні) очікування" - це очікування можливості (ефективного) здійснення певного права, як прямо гарантованого, так і опосередкованого (того, яке випливає з інших прав), у разі якщо особа прямо не виключена з кола тих, хто є носіями відповідного права. Принцип законного очікування спрямований на те, щоб у випадках, коли особа переконана, що досягне певного результату, якщо буде діяти відповідно до норм правової системи, забезпечити захист цих очікувань.

При цьому, в своєму рішенні у справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд" та інші проти Ірландії" від 23.10.91 Європейський суд з прав людини зазначив, що "правомірні (законні) очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати таке рішення дійсним та розраховувати на певний стан речей.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії", Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у Постанові від 21 березня 2019 року у справі №817/498/17 наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічну позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 року №21-1465а15 у справі №826/4418/14, яку колегія суддів враховує при виборі та застосування норм права до спірних правовідносин.

Позиція Європейського суду з прав людини та Верховного Суду свідчить про необхідність встановлення такого способу відновлення порушеного права, при якому можливість прийняття подальших протиправних рішень буде виключена.

Суд наголошує, що жоден інший спосіб захисту порушених прав позивача не гарантує безпосереднього поновлення прав позивача та практичного застосування задекларованого принципу мовчазної згоди як ефективного механізму захисту, як того вимагає принцип верховенства права.

Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій/рішення. Для цього адміністративний суд наділений повноваженнями, зокрема, щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, або ж прийняти рішення.

У випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання прийняти рішення.

Зважаючи на обставини справи, суд вважає, що належним, достатнім та ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу середньої заробітної плати за шість місяців з дня закінчення його повноважень секретаря Білківської сільської ради на період працевлаштування відповідно до частини другої статті 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середню заробітну плату за шість місяців з дня закінчення повноважень позивача як секретаря Білківської сільської ради.

Даний висновок суду узгоджується із позицією Другого апеляційного адміністративного суду, викладеною в постанові від 23.06.2021 по справі №520/400/21.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, вимоги позивача частково обґрунтовані та підлягають до часткового задоволення.

Стосовно допущення до негайного виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць, суд відмовляє у таких вимогах, враховуючи те, що в даному випадку, судом не вирішувалося питання щодо стягнення будь-якої суми, відтак суд не вбачає підстав для застосуванням п.2 ч. 1 ст. 371 КАС України.

Відповідно до ст. 139 КАС України, позивачу підлягає відшкодування сума судового збору, сплачена до суду в розмірі 908 грн.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Тростянецької міської ради про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середньомісячної заробітної плати - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Тростянецької міської ради, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середньомісячної заробітної плати на період працевлаштування з 19.11.2020 по 19.05.2021.

Зобов`язати Тростянецьку міську раду (вул. Миру, 6, м. Тростянець, Сумська область, 42600, і.к. 24006361) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,і.к. НОМЕР_1 ) середньомісячну заробітну плату на період працевлаштування з 19.11.2020 по 19.05.2021.

В іншій частині вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Тростянецької міської ради (вул. Миру, 6, м. Тростянець, Сумська область, 42600, і.к. 24006361) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,і.к. НОМЕР_1 ) суму судового збору в розмірі 908,00 грн.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено та підписано 06.10.2021

Суддя С.М. Гелета