Рішення № 100144321, 30.09.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/10368/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2021 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Карп`як О.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А4138 про визнання протиправними дій та зобов"язання вчинити дії ,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) звернувся з вказаним позовом до Військової частини А 4138 (с. Старичі, Яворівський район, Львівська область, 81052; код ЄДРПОУ - 26614863) про стягнення за період з 15.08.2019 року по 05.06.2021 (включно) у розмірі 37 778, 40 грн., з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що наказом командира військової частини А4138 від 15 серпня 2019 року № 182 (по стройовій частині) його виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення. При звільненні з військової служби відповідач не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Вказана компенсація була виплачена відповідачем лише 05 червня 2021 року у сумі 36 501, 58 грн. на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року у справі № 380/2088/21. Таким чином, вважає, що середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу відповідно до ст.117 КЗпП України у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 419727 грн. З врахування принципу співмірності вважає, що сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні повинна становити 37778,40 грн. Просить позов задоволити.

Ухвалою від 12 липня 2021 відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників сторін та запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву (вх. № 53777 від 26.07.2021), у якому позов не визнав. Відповідач вказує, що станом на момент видання наказу позивач погодився з проведеним розрахунком та не заперечував проти розмірів всіх основних та додаткових виплат, які він отримував за весь час проходження військової служби. Вказують, що на момент звільнення позивача з військової служби не передбачалася виплата компенсації за невикористані дні додаткової відпусти як учаснику бойових дій. Зазначають, що рішення суду у справі № 380/2088/21 від 21.04.2021 року (набрало законної сили 24.05.2021) виконано військовою частиною А 4138 в добровільному порядку 05.06.2021 року, затримка в 12 днів пов`язана з необхідністю замовлення необхідних коштів після набрання законної сили рішення суду.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

Наказом командира військової частини А4138 (по стройовій частині) від 15.08.2019 №182 позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 23.05.2016 Управлінням особового складу штабу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України, позивач є учасником бойових дій.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.04.2021 року у справі №380/2088/21 позов задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність військової частини А4138 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2016-2019 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зобов`язано військову частину А4138 (код ЄДРПОУ 26614863, місцезнаходження: 81052, Львівська область, Яворівський район, с. Старичі) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2016 - 2019 роки виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 15.08.2019. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відповідно до банківської виписки на банківський рахунок позивача 05.06.2021 року надійшли кошти в розмірі 36 501 грн. 58 коп. Ця обставина також підтверджується представником відповідача у відзиві на позовну заяву.

Змістом спірних правовідносин є стягнення середнього заробітку при звільненні за період із 15.08.2019 року по 05.06.2021 року за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Виходячи з наявності підстав стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки), позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 вказаного Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 зазначеного Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене у вказаній статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору (частина друга статті 117 КЗпП України).

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статею 116 вказаного Кодексу.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.

Суд встановив, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 15.08.2019.

Суд вважає, що період з 15.08.2019 по 05.06.2021 є періодом, за який відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, та який становить 660 календарних днів.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а.

При обрахунку розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд виходить з такого.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок №100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт л пункту 1 Порядку №100).

Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (який набрав чинності 20.07.2018) (далі Порядок №260).

Тобто Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.

З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців. Таким чином, суд дійшов висновку, що необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100, залежно від кожного окремого випадку з обов`язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком №260.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 25.11.2020 у справі №160/2867/19.

Згідно з довідкою відповідача нараховане грошове забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становило 38 792, 91 грн. (у червні 2019 року 19 125, 40 грн, у липні 2019 року 19 667, 51 грн).

Таким чином, середньоденний заробіток позивача становить 635, 95 грн (38 792, 19 грн/61 календарних дні).

Суд при розгляді справи враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 у справі №6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у постанові від 24.12.1999 №13, а також постанову Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а (К/9901/8793/18), та бере до уваги такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Так, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 36 501, 58 грн (нарахована компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій) / 419 727 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) *100 =8,6%.

Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 8,6% становить: 635, 95 грн (середньоденна заробітна плата позивача) * 8,6% = 54,69 грн; 54,69 грн * 660 (кількість днів затримки розрахунку) = 36 095,40 грн.

З огляду на викладені обставини, з урахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) за період з 15.08.2019 по 05.05.2021 у розмірі 36 095, 40 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що за таких обставин, у цій справі наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача за статтею 117 Кодексу законів про працю України за час затримки розрахунку при звільненні позивача відшкодування у сумі 36 095, 40 грн.

Крім того, суд зазначає, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (пункт 163.1 статті 163 Податкового кодексу України.

В підпункті 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України передбачено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Як видно із підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

Відповідно до абзацу 5 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Враховуючи те, що обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.

Щодо позовної вимоги про проведення разом із виплатою середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (надалі - Порядок №44), суд зазначає таке.

Порядком № 44 дійсно передбачена щомісячна грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби.

Однак необхідно звернути увагу на те, що пункт 1 Порядку № 44 визначає умови та механізм такої компенсації у зв`язку з виконанням перерахованими у цьому пункті особами своїх обов`язків під час проходження служби.

Відповідно до абзацу 1 пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Проте суд зауважує, що виплата середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не передбачена в структурі грошового забезпечення, а є санкцією, мірою відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок при звільненні працівника (військовослужбовця), відтак не є виплатою у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

До того ж обов`язок зазначеної виплати у відповідача виник не у зв`язку з виконанням позивачем обов`язків служби, як це передбачено пунктом 1 Порядку № 44, а право на виплату таких сум позивач набув не у зв`язку з виконанням обов`язків під час військової служби (пункт 2 Порядку № 44), а саме через протиправну бездіяльність відповідача, як це встановлено судом, що пов`язана з несвоєчасним розрахунком при звільненні.

З урахуванням викладеного, суд критично оцінює позицію, яка викладена позивачем у позовній заяві, в частині щодо нарахування та виплати йому компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, оскільки такі вимоги позивача суперечать пунктам 1 та 2 Порядку № 44.

Таким чином, вимога позивача про проведення разом із виплатою середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок про звільненні із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку № 44, задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 72,77,94, 241 -246, 262, 295 КАС України , суд -

в и р і ш и в :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини 4138 (Львівська область, Яворівський район, с. Старичі; код ЄДРПОУ 26614863) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.08.2019 по 05.06.2021 року в розмірі 36 095,40 грн..

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 05.10.2021 року.

Суддя Карп`як Оксана Орестівна