Рішення № 100143620, 06.10.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2021 року 320/9813/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши в м. Києві у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "Черкас" до Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, третя особа: Державна служба України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,

в с т а н о в и в:

Приватне підприємство "Черкас" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 29.09.2020 №220374.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувана постанова є протиправною з огляду на те, що при здійсненні зважування транспортного засобу з сипучим вантажем, який змінює розподіл навантажень на осі транспортного засобу в русі, результати вимірювання, здійснені посадовими особами управління Укртрансбезпеки, не можна вважати достовірними, оскільки такі вимірювання здійснені без застосування відповідної методики, яка б враховувала особливості вантажу, що свідчить про неможливість встановлення достовірного та точного показника навантаження на кожну з осей транспортного засобу. Позивач наголошує на тому, що відповідачем не надано доказів того, що габаритно-ваговий контроль щодо позивача було здійснено у спеціально відведених та належно облаштованих для цього місцях, та здійснено на обладнанні, що відповідає вимогам законодавства. Крім того, проведення зважування у русі шляхом поосьового заїзду автомобілю на платформу ваг без дотримання часу для врівноваження сипучого вантажу не дає достовірних результатів навантаження на одну вісь.

Позивач також вказує на те, що із акта про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажу автомобільним транспортом неможливо встановити будь-яких характеристик зважувального обладнання, яке було використане відповідачем при проведенні габаритно-вагового контролю, зокрема, якими саме вагами проводилось зважування транспортного засобу позивача, який відсоток похибки таких ваг і чи враховувався під час зважування сипучий стан вантажу.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що за наслідками рейдової перевірки посадовими особами управління Укртрансбезпеки було виявлено виконання позивачем вантажних перевезень з навантаженням на строєну вісь 25,11 т при нормативно допустимому 24 т, а тому, на думку відповідача, ним правомірно застосовано у відношенні до позивача адміністративно-господарські санкції. При цьому, відповідач зазначає, що відсутність затвердженої методики не є перешкодою для виконання повноважень габаритно-вагового контролю, що підтверджується відповідною судовою практикою. Звертає увагу на те, що сипучий вантаж є подільним, а тому його можливо розподілити таким чином, щоб унеможливити перевищення навантажень на вісь. Покликається на те, що зважування транспортного засобу здійснювалося на повіреному належним чином засобі вимірювальної техніки.

Також відповідач зауважує, що акт не передбачає зазначення у ньому технічних характеристик обладнання вагового контролю, а правила дорожнього руху вимагають розміщення вантажу таким чином, щоб вантаж не зміщувався під час руху.

Наведені обставини, за твердженням відповідача, свідчать про правомірність прийнятої постанови та відсутність підстав для її скасування.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Державну службу України з безпеки на транспорті.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.12.2020 зупинено провадження у справі до завершення обмежувальних протиепідемічних заходів.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.10.2021 поновлено провадження у справі та вирішено продовжити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Приватне підприємство "Черкас" (ідентифікаційний код: 37381960, місцезнаходження: 09100, Київська область , м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, буд. 17, офіс 208) з 06.12.2010 зареєстроване як юридична особа, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Основний вид діяльності позивача за КВЕД є оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для твар (46.21).

Позивачу на праві власності належить автомобіль MAN TGS 18.440 реєстраційний номер НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , та напівпричеп КЕLВERG Т-30 реєстраційний номер НОМЕР_3 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 .

Як вбачається з матеріалів справи, 20.08.2020 Управлінням Укртрансбезпеки в Одеській області на підставі щотижневого графіку проведення рейдових перевірок у період з 15.08.2020 по 21.08.2020, направлення на рейдову перевірку від 14.08.2020 №026438 було проведено рейдову перевірку на ділянці автомобільної дороги М-05 Київ-Одеса (452 км + 811 м) ліворуч.

У рамках вказаної рейдової перевірки Управлінням Укртрансбезпеки в Одеській області здійснено габаритно-ваговий контроль автомобіля MAN TGS 18.440 реєстраційний номер НОМЕР_1 з напівпричепом КЕLВERG Т-30 реєстраційний номер НОМЕР_3 , які належать позивачу, а саме здійснено 20.08.2020 о 09 год. 53 хв. зважування автомобіля позивача вимірювальною технікою.

За наслідками габаритно-вагового контролю Управлінням Укртрансбезпеки в Одеській області складено талон, в якому зазначено номер транспортного засобу, його вагу - 43,33 т та навантаження на строєну вісь - 25,11 т.

На підставі даних, зазначених у вказаному талоні, Управлінням Укртрансбезпеки в Одеській області складено довідку від 20.08.2020 №0004884 про результати здійснення габаритно-вагового контролю, в яку перенесено показники з талону.

Також, Управлінням Укртрансбезпеки в Одеській області складено акт від 20.08.2020 №030206 про перевищення транспортного засобу нормативних вагових параметрів, в якому встановлено перевищення навантаження на строєну вісь 25,11 т при допустимих 24 т.

Крім того, 20.08.2020 посадовими особами Управління Укртрансбезпеки в Одеській області складено акт №240790 про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажу автомобільним транспортом, яким установлено перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5%до 10% включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу.

Також, 20.08.2020 Управлінням Укртрансбезпеки в Одеській області складено розрахунок плати за проїзд великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, в якому нараховано до сплати 86,00 євро.

На підставі вищевказаних документів, Київським міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки прийнято оскаржувану постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 29.09.2020 №220374, згідно з якою до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 8500 грн. у зв`язку з допущенням порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена абзацом 14 частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Вважаючи зазначену постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

В силу вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини у сфері перевезення вантажів регулюються Законом України від 05.04.2001 №2344-III "Про автомобільний транспорт" (далі - Закон №2344-III).

Статтею 6 Закону №2344-III передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, в т.ч. державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Пунктом 8 вказаного Положення встановлено, що Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до пунктів 2, 3, 4 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 у редакції постанови Кабінету міністрів України від 25.04.2018 №320 (далі - Порядок №1567), державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб`єктів господарювання (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Органами державного контролю на автомобільному транспорті (далі - органи державного контролю) є Укртрансбезпека, її територіальні органи.

Державний контроль на автомобільному транспорті (далі - державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Частинами 14, 17 статті 6 Закону №2344-III передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

За визначенням, наведеним в абзаці 54 статті 1 Закону №2344-III, рейдова перевірка (перевірка на дорозі) - перевірка транспортних засобів суб`єкта господарювання на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, контрольно-вагові комплекси та інші об`єкти, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту).

Пунктами 12, 14 Порядку №1567 передбачено, що рейдова перевірка додержання суб`єктом господарювання вимог, визначених пунктом 15 цього Порядку, здійснюється на підставі щотижневого графіка.

Рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

Згідно з пунктом 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Пунктами 16, 17 Порядку №1567 передбачено, що рейдова перевірка проводиться групою посадових осіб Укртрансбезпеки у кількості не менш як дві особи. Під час проведення рейдової перевірки можливе здійснення габаритно-вагового контролю.

Рейдова перевірка проводиться із зупиненням транспортних засобів або без їх зупинення.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави вважати, що Київському міжрегіональному управлінню Укртрансбезпеки надано право здійснювати державний контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства щодо габаритно-вагових стандартів транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування.

Частиною 2 статті 29 Закону України від 30.06.1993 №3353-XII "Про дорожній рух" встановлено, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 33 Закону України від 08.09.2005 №2862-IV "Про автомобільні дороги" рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 №30 (далі - Правила №30) передбачено, що транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

Згідно з пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - Правила №1306, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м (для сільськогосподарської техніки, яка рухається за межами населених пунктів, дорогами сіл, селищ, міст районного значення, - 3,75 м), за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м.

Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.

Відповідно до абзаців 1, 4 пункту 4 Правил №30 рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі дозвіл), виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.

Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.

В силу статті 34 Закону №2344-III автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.

Статтею 48 Закону №2344-III передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків.

Механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що використовуються на автомобільних дорогах загального користування визначає Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 №879 (далі - Порядок №879).

Відповідно до підпункту 4 пункту 2 Порядку №879 габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.

Габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції (пункт 3 Порядку №879).

Згідно з пунктами 4, 6 Порядку №879 робота пунктів габаритно-вагового контролю в частині організації та проведення робіт із зважування транспортних засобів забезпечується Укртрансбезпекою, її територіальними органами, службами автомобільних доріг в Автономній Республіці Крим, областях та м. Севастополі і підприємствами, визначеними в установленому законодавством порядку.

Власники (балансоутримувачі) пунктів габаритно-вагового контролю здійснюють фінансування робіт (послуг) з їх утримання, обслуговування та забезпечення функціонування.

Габаритно-ваговий контроль, крім документального, здійснюється виключно в пунктах габаритно-вагового контролю посадовими особами та/або працівниками відповідних органів.

Пункт 21 Порядку №1567 передбачає, що у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Спільним наказом Міністерства інфраструктури України, Міністерства внутрішніх справ України від 10.12.2013 №1007/1207, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 04 лютого 2014 року за №215/24992, затверджено Порядок взаємодії Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, Міністерства внутрішніх справ України, Державного агентства автомобільних доріг України під час організації та проведення робіт із зважування та здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на автомобільних дорогах загального користування (далі - Порядок №1007/1207).

Відповідно до пп. 4-8 п. 4 Порядку №1007/1207 посадові особи Укртрансінспекції під час здійснення габаритно-вагового контролю: видають довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю; складають акт про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних або вагових параметрів та визначають суму плати за проїзд за формулою розрахунку відповідно до пунктів 30-31 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю; у разі невиконання водієм транспортного засобу вимог посадових осіб Укртрансінспекції щодо зупинки транспортного засобу для проведення габаритно-вагового контролю повідомляють про це працівників відповідних підрозділів МВС; у разі відмови водія транспортного засобу від проходження габаритно-вагового контролю складають акт про відмову водія від проходження габаритно-вагового контролю; реєструють транспортні засоби, щодо яких здійснювався габаритно-ваговий контроль і параметри яких перевищують нормативні, у журналі обліку великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів.

Згідно п. 2.4-2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, у разі виявлення під час здійснення габаритно-вагового контролю невідповідності фактичних вагових та/або габаритних параметрів установленим нормам і правилам рух такого транспортного засобу та/або причепу забороняється до отримання в установленому порядку дозволу на проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, про що складається відповідний акт.

Зі змісту акта проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 20.08.2020 №240790 вбачається, що даний документ не містить характеристик в частині вимірювального та зважувального обладнання при проведенні габаритно-вагового контролю, зокрема, якими саме вагами проводилось зважування транспортного засобу позивача, який відсоток похибки таких ваг і чи враховувався під час зважування сипучий стан вантажу, тощо.

Відповідно до підпунктів 2, 3 пункту 2 Порядку №879, вимірювання (зважування) - процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології; великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306. При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки.

Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.07.2016 №255, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22 серпня 2016 року за №1171/29301, затверджено Вимоги до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю на автомобільних дорогах загального користування (далі - Вимоги до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю).

Згідно з пунктом 9 розділу 2 Вимог до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю, вагове обладнання повинно забезпечувати поосьове зважування у русі і визначати повну масу вантажного транспортного засобу з похибкою не більше ніж 2 відсотки та дискретністю вимірювання в межах технічних характеристик вагового обладнання, визначених виробником. При цьому довідка повинна містити показники зважування, видані спеціалізованим обладнанням по кожній осі окремо, а також підсумок загальної маси шляхом додавання кожної з осей.

Методика, про яку йдеться у пункті 2 Порядку №879 та згідно якої повинен проводитись процес визначення навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології (Укрметртестстандартом) не затверджено.

У контексті наведеного потрібно також враховувати, що єдиною методикою виконання вимірювань поосьових навантажень на маси вантажних транспортних засобів у русі в Україні є лише Методика виконання вимірювань поосьових навантажень та маси вантажних транспортних засобів у русі, розроблена Харківським національним автомобільно-дорожнім університетом Державної служби автомобільних доріг України, затверджена заступником голови Державної служби автомобільних доріг України (Укравтодор), атестована у відповідності з ГОСТ 8.010-99 Національним науковим центром "Інститут Метрології", свідоцтво про атестацію №02-84-08.

Разом із тим, вказана методика не розповсюджується на транспортні засоби з рідким та сипучим вантажем або вантажем, що змінює розподіл навантажень на вісі транспортного засобу в русі.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 12.04.2018 у справі №816/2329/13-а, у постанові від 16.01.2018 у справі №826/442/13-а, у постанові від 12.06.2018 у справі №821/597/17.

Враховуючи вищевикладене можна дійти висновку, що при здійсненні зважування транспортного засобу з сипучім вантажем, який змінює розподіл навантажень на осі транспортного засобу в русі, результати вимірювання, здійснені посадовими особами відповідача, не можна вважати достовірними, оскільки такі вимірювання здійснені без застосування відповідної Методики, яка б враховувала особливості вантажу, що свідчить про неможливість встановлення достовірного та точного показника навантаження на кожну з осей транспортного засобу з відповідним сипучим вантажем.

Також відповідно до Вимог до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю, пересувний пункт повинен бути укомплектований, поміж іншого, таким технічним обладнанням: комплект пересувних автомобільних ваг для осьового зважування транспортних засобів у русі, до складу якого входять дві вагові платформи, ваговий індикатор у футлярі та чотири вирівнювальні доріжки; комп`ютерна техніка; свідоцтво про повірку ваг та свідоцтво про державну метрологічну атестацію (пункт 3 Розділу II).

Вимірювальне і вагове обладнання пересувного пункту повинно бути атестовано на проведення вимірювань та мати відповідне свідоцтво спеціально уповноваженого органу у сфері метрології (пункт 8 Розділу II).

Як вбачається з матерів справи, здійснення габаритно-вагового контролю зроблено за допомогою ваг автомобільних електронних AR-WIM №0011094, що підтверджується свідоцтвом про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки від 20.05.2020 №П40М05904920 зі строком дії до 20.05.2021, яке видане Державним підприємством "Київський обласний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації".

При цьому, у свідоцтві від 20.05.2020 №П40М05904920 не зазначено та відповідачем не вказано чи можуть ці ваги використовуватися для поосьового зважування у русі і чи враховувався під час зважування сипучий стан вантажу.

Також матеріали справи не містять доказів того, що габаритно-ваговий контроль позивача було здійснено у спеціально відведених та належно облаштованих для цього місцях.

Згідно з приписами пункту 11 Порядку №879 місце та режим роботи пересувного пункту встановлюється Укртрансбезпекою за погодженням з уповноваженим підрозділом Національної поліції.

Однак, всупереч зазначеному, відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження обставин зупинення позивача в місці роботи пересувного пункту, яким здійснювалося перевірка транспортного засобу та погодження такого пункту з уповноваженим підрозділом Національної поліції.

Слід також вказати, що відповідно до ч.ч.1-4 ст. 8 Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність" у сфері законодавчо регульованої метрології застосовуються засоби вимірювальної техніки, які відповідають вимогам щодо точності, регламентованим для таких засобів, у встановлених умовах їх експлуатації. Експлуатація засобів вимірювальної техніки, які застосовуються у сфері законодавчо регульованої метрології, здійснюється з дотриманням правил застосування таких засобів, встановлених у нормативно-правових актах, і вимог щодо їх експлуатації, встановлених в експлуатаційних документах на такі засоби. Законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки, які мають елементи або функції настроювання, повинні мати захист від вільного доступу до зазначених елементів і функцій (включаючи програмне забезпечення) з метою запобігання несанкціонованому втручанню. Законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки дозволяється застосовувати, випускати з виробництва, ремонту та в продаж і видавати напрокат лише за умови їх відповідності цьому Закону та іншим нормативно-правовим актам, що містять вимоги до таких засобів вимірювальної техніки.

Як зазначалось вище, відповідно до пункту 9 Вимог до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю на автомобільних дорогах загального користування, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.07.2016 №255, вагове обладнання повинно забезпечувати поосьове зважування у русі і визначати повну масу вантажного транспортного засобу з похибкою не більше ніж 2% та дискретністю вимірювання в межах технічних характеристик вагового обладнання, визначених виробником.

Таким чином, зазначеним нормативним положенням чітко визначено, що вагове обладнання повинно забезпечувати саме поосьове зважування у русі транспортного засобу, а не у спосіб, який здійснювався на транспортному засобі позивача посадовими особами відповідача.

Крім цього, слід також зазначити, що автомобіль позивача перевозив пшеницю насипом, що є сипучим вантажем.

В такому випадку, слід також враховувати і властивості вантажу, який перевозив належний позивачу автомобіль, а саме шрот соняшниковий насипом, яке є подільним (сипучим, рухомим) вантажем, що може переміщуватися по всім осям транспортного засобу під час руху. А тому проведення зважування у русі, шляхом поосьового заїзду автомобіля позивача на платформу ваг, без дотримання часу, необхідного для врівноваження сипучого (подільного) вантажу, на думку суду, не може дати достовірних результатів навантаження на одну вісь транспортного засобу, адже це не дозволяє врахувати перерозподіл тиску на осі та зсув центру ваги під час нахилу тягача при заїзді на платформу ваг, тоді як вантаж, в силу своїх сипучих властивостей, легко деформується та вільно переміщується під дією мінімального руху чи мінімального зміщення кута нахилу.

Суд вважає обґрунтованою необхідність наявності Методики проведення габаритно-вагового контролю, затвердженої Мінекономрозвитку, якою під час проведення такого контролю повинні керуватись Укртрансбезпека або її територіальні органи. Таки вимоги відносно визначення за допомогою вимірювального (зважувального обладнання) габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології, наявні в підпункті 2 пункту 2 Порядку №879, який на час розгляду справи є чинним.

В свою чергу, існування такої методики і її використання відповідачем під час проведення контрольного зважування автомобіля позивача у відзиві не доведено.

Оскільки законодавством не встановлено альтернативних вимог щодо можливості проведення вимірювання (зважування) без застосування такої методики або відповідно до будь-яких інших методик, то враховуючи положення статті 19 Конституції України щодо обов`язку органу державної влади та його посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, такі заперечення представника відповідача не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Суд також погоджується з доводами позивача про неналежне повідомлення ПП "Черкас" про час та місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що додатково вказує на протиправність застосування відповідачем спірного штрафу, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 25 Порядку №1567 справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Згідно з пунктом 26 Порядку №1567 справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб`єкта господарювання.

Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб`єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.

Разом з тим, суд враховує, що у разі неявки уповноваженої особи суб`єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі. За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5 (пункт 27 Порядку №1567).

Порядок оформлення матеріалів та розгляду справ про адміністративні правопорушення, пов`язані з порушенням законодавства про автомобільний транспорт, уповноваженими на те посадовими особами Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті та її територіальних органів (далі - уповноважені посадові особи) врегульовано Інструкцією з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення Державною інспекцією України з безпеки на наземному транспорті, затвердженою наказом Міністерства інфраструктури України 24.04.2013 №254 (далі - Інструкція №254).

Відповідно до пункту 3.1 та пункту 3.2 розділу ІІІ Інструкції №254 при розгляді справи про адміністративне правопорушення особа, уповноважена розглядати справи про адміністративне правопорушення, зобов`язана дотримуватися вимог статті 38 Кодексу, відповідно до якої адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а у разі триваючого правопорушення - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення.

Справа розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Розгляд справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, можливий лише у випадках, коли є підтвердження про належне повідомлення цієї особи про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Системний аналіз вищенаведених положень свідчить, що на орган державного контролю покладено обов`язок належного повідомлення суб`єкта господарювання про місце і час розгляду справи про порушення шляхом вручення суб`єкту господарювання такого повідомлення під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з листом від 15.09.2020 №70223/18-1/24-20 позивачу направлялось повідомлення про розгляд справи на 29.09.2020 з 09:30 год. до 16:00 год. в приміщенні Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки за адресою: м. Київ, просп. Науки, 57 (2й поверх, каб. 10).

Разом з тим, відповідачем будь-яких документів, що підтверджують факт отримання позивачем такого повідомлення до суду не надано.

При цьому, ПП "Черкас" у позовній заяві звертає увагу суду на те, що таке повідомлення підприємство отримало лише 02.10.2020, на підтвердження чого до матеріалів справи долучено копію конверту зі штрих-кодом 0308300691042 та витяг з даних, розміщених на веб-порталі ПАТ "Укрпошта" за пошуком вищевказаного поштового відправлення (штрих-код 0308300691042).

За наведених обставин, суд констатує, що відповідачем було порушено процедуру розгляду справи про порушення та не надано доказів в підтвердження вимог Порядку №1567 щодо факту належного повідомлення позивача про час та місце розгляду справи, що позбавило позивача можливості бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, мати професійну правничу допомогу.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.10.2019 у справі №823/352/16.

Враховуючи викладене, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, вимоги позивача про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 29.09.2020 №220374, винесеної заступником начальника Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Зелінським Сергієм Андрійовичем про стягнення з Приватного підприємства "Черкас" адміністративно-господарського штрафу в розмірі 8500,00 грн.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач як суб`єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 2102,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 08.10.2020 №250.

Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача.

При цьому, визначаючись з якого органу повинні бути відшкодовані судові витрати щодо сплати судового збору, суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України №442 від 10.09.2014 утворено Державну службу України з безпеки на транспорті (далі - Укртрансбезпека), реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті;

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі - Положення).

Відповідно до п. 1 Положення, Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на транспорті.

У відповідності до абзацу 1 пункту 8 Положення, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 26.06.2015 №592 "Деякі питання забезпечення діяльності Державної служби з безпеки на транспорті" утворені територіальні органи Укртрансбезпеки як структурні підрозділи апарату Служби за переліком згідно з додатком 3, зокрема Київське міжрегіональне управління Укртрансбезпеки.

Згідно з частино 3 статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна процесуальна дієздатність належить органам державної влади, іншим державним органам, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, підприємствам, установа, організаціям (юридичним особам).

Отже, Київське міжрегіональне управління Укртрансбезпеки не є самостійною юридичною особою, а є структурним підрозділом апарату Державної служби України з безпеки на транспорті.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Державної служби України з безпеки на транспорті, оскільки Київське міжрегіональне управління Укртрансбезпеки не є самостійною юридичною особою, а є структурним підрозділом апарату Державної служби України з безпеки на транспорті.

Щодо клопотання позивача про розподіл судових витрат та стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2600,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з вимогами частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з вимогами пункту 2 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Верховний Суд у додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, пункт 30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії: договору про надання правової допомоги АО №5Ю/20 від 07.10.2020; протоколу погодження гонорару та об`єму правової допомоги від 07.10.2020; акту надання послуг АО №5Ю/20 від 09.10.2020; свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №5942/10 від 09.02.2017, виданого на ім`я Очеретяного Олександра Григоровича ; ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АІ №1060708 від 07.10.2020; платіжного доручення №249 від 07.10.2020 на суму 2600,00грн.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 07.10.2020 між ПП "Черкас" (Клієнтом) та Адвокатським об`єднанням "Топ Дефенс" укладено договір про надання правової допомоги АО №5Ю/20, за умовами якого адвокатське об`єднання зобов`язується власними силами або шляхом залучення третіх осіб надати клієнту правову допомогу для захисту прав та інтересів останнього, зокрема, в судах, а клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати, пов`язані з її наданням в обсязі та на умовах, визначених договором.

Пунктом 3.1 зазначеного договору визначено, що вартість послуг (гонорар, винагорода) адвоката, форма та строк оплати визначається в Додатку №1 до даного договору.

Так, згідно протоколу погодження гонорару та об`єму правової допомоги від 07.10.2020, який є додатком №1 до договору АО №5Ю/20 від 07.10.2020, вартість гонорару становить 2600,00 грн.

Судом встановлено, що згідно з актом надання послуг АО №5Ю/20 від 09.10.2020 правову допомогу в цій справі оцінено в наступних розмірах: вивчення та аналіз документів, наданих замовником - 300 грн.; консультація клієнта з правових питань - 500 грн.; формування та побудова правової позиції для замовника - 500 грн.; підготовка адміністративного позову про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 29.09.2020 №220374 - 1300 грн.

Доказом понесення витрат позивача на правничу допомогу є платіжне доручення №249 від 07.10.2020, згідно з яким на виконання умов договору позивач сплатив 2600,00 грн.

У постанові Верховного Суду від 17.09.2019 по справі №810/3806/18 Суд зазначає, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Згідно з пунктом 2 частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

З аналізу наведених правових норм, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові від 11.05.2018 по справі №814/698/16 (провадження №К/9901/11835/18).

Проаналізувавши обсяг наданих адвокатським об`єднанням та виконаних робіт згідно з актом надання послуг АО №5Ю/20 від 09.10.2020, суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 2600,00 грн. не є пропорційним до предмету спору, виходячи з того, що такі види послуг адвоката, як: вивчення та аналіз документів, наданих замовником, консультація клієнта з правових питань, формування та побудова правової позиції для замовника та підготовка адміністративного позову про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 29.09.2020 №220374, - не є окремими процесуальними діями, а є діями, що направлені на досягнення одного результату, яким, у даному випадку, є складання та подання до суду документів по справі (позовної заяви).

На думку суду, вказані дії є єдиним процесом опрацювання та підготовки позовної заяви та письмових доказів до позовної заяви, необхідних для обґрунтування правової позиції позивача у справі, а тому суд критично оцінює їх виокремлення адвокатським об`єднанням в якості окремих послуг.

Водночас, суд зауважує, що в наданому акті надання послуг АО №5Ю/20 від 09.10.2020 не визначено тривалості витраченого адвокатським об`єднанням часу під час надання вказаних послуг.

Дослідивши надані позивачем документи, враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку є неспівмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).

При цьому судом враховано, що дана справа є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглянута судом без проведення судових засідань.

У зв`язку з цим, суд вважає за необхідне клопотання позивача про розподіл судових витрат задовольнити частково, стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Державної служби України з безпеки на транспорті витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1300,00 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 134, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу від 29.09.2020 №220374.

Стягнути на користь Приватного підприємства "Черкас" (код ЄДРПОУ 37381960) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845) судовий збір у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1300 (одна тисяча триста) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Балаклицький А. І.