Ухвала суду № 100143527, 06.10.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

"06" жовтня 2021 р. справа № 300/4881/21

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Чуприна О.В., розглянувши матеріали адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Івано-Франківської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та нечинним пункту другого розпорядження Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 18.12.2012 за №908 "Про втрату чинності розпоряджень обласної державної адміністрації", -

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі по тексту також – позивач, ФОП ОСОБА_1 ) 06.09.2021 звернувся в суд з адміністративним позовом до Івано-Франківської обласної державної адміністрації (надалі по тексту також - відповідач) про визнання протиправним та нечинним пункту другого розпорядження Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 18.12.2012 за №908 "Про втрату чинності розпоряджень обласної державної адміністрації" (надалі по тексту також - Розпорядження, оскаржуване Розпорядження, спірне Розпорядження, оскаржуване рішення).

Ухвалою суду від 10.09.2021 позовну заяву ФОП ОСОБА_1 залишено без руху і надано десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків, серед яких, подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних підстав для поновлення такого строку та докази причин його пропуску.

Позивачем, на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху від 10.09.2021, направлено на адресу суду заяву від 27.09.2021 про поновлення строків звернення до адміністративного суду, яка надійшла 01.10.2021. Щодо поважності причин його пропуску ФОП ОСОБА_1 вказав на наступні обставини.

Так, позивач стверджує, що оспорюваний пункт другий Розпорядження є чинним та тривалий час неправомірно створює регулювання правовідносин (є триваючим порушенням), у зв`язку з чим визначити конкретний момент для відліку строку для звернення до адміністративного суду неможливо. Посилаючись на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.05.2018 у справі №490/8624/15-а, позивач вказує на припинення триваючого правопорушення лише у випадку усунення стану, за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону. При цьому, позивач вважає пункт другий оскаржуваного рішення таким, що всупереч розпорядчому характеру загалом Розпорядження має всі ознаки норми права і встановлює необмежені часом правила поведінки для невизначеного кола осіб. Звуження такого кола осіб за певним критерієм не означає персоніфікацію останніх.

Попри вказане, за доводами позивача, спір у даній справі бере початок від подій 12-24 червня 2020 року, внаслідок яких стихією була пошкоджена Дзембронівська гідроелектростанція (надалі по тексту також - Дзембронівська ГЕС), належна позивачу. З метою захисту Дзембронівської ГЕС як об`єкта незавершеного будівництва від подальшого руйнування, позивач повинен вжити заходи, які передбачають проведення будівельних робіт на об`єкті в межах проекту будівництва. А тому, маючи на меті пересвідчитись щодо наявності чи відсутності обмежень для будівництва, встановлених на локальному рівні (мова йде про оскаржуваний пункт Розпорядження), ФОП ОСОБА_1 30.12.2020 звернувся до відповідача із відповідним запитом, на який 03.03.2021 отримав відповідь листом від 01.03.2021 за №49/1/1-21/01-082. Вказаним листом відповідач підтвердив чинність оскаржуваного Розпорядження, та вказав на відсутність інших регулюючих документів з даного приводу.

В подальшому, з метою з`ясування правомірності Розпорядження та встановлення обсягу повноважень Івано-Франківської обласної державної адміністрації, позивач 13.04.2021 завернувся до відповідача із запитом, після чого отримав відповідь, оформлену листом від 26.07.2021 за №3043/1/1-21/01-102. Так, відповідач повідомив, що чинними нормативно-правовими та законодавчими актами не визначено повноважень облдержадміністрації щодо надання суб`єктам господарювання погоджень на продовження будівництва гідроелектростанцій. Зі змісту таких тверджень відповідача, визначених у коментованому листі від 26.07.2021, позивач дізнався про неправомірність діяльності Координаційної ради в частині вимог подання суб`єктами господарювання на погодження до такої ради документів - проектних пропозицій (проектів) з будівництва малих гідроелектростанцій.

Отже, беручи до уваги загрозу, яка виходить від спірного Розпорядження в частині необхідності подання на Координаційну раду проектів будівництва, та оскільки відповідач особисто заявив про відсутність у нього повноважень на погодження будівництва гідроелектростанцій - саме після отримання листа від 26.07.2021 позивач дійшов висновку про неправомірність пункту другого Розпорядження, що і слугувало підставою для звернення до суду із вказаним позовом. При цьому, з моменту отримання даного листа і до дати подання позову минуло більше одного місяця.

Будь-яких інших обґрунтувань позивачем не наведено. Із вказаних підстав ФОП ОСОБА_1 вважає, що ним пропущений строк звернення до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з поважних причини.

Вивчивши заяву щодо поновлення строку звернення до суду від 27.09.2021 та викладені у ній обґрунтування обставин про поважність причин пропуску такого строку звернення, дослідивши всі наявні докази, які містяться в матеріалах адміністративного позову, суддя зазначає наступне.

Дотримання строку звернення з адміністративним позовом до суду є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

Строки звернення до адміністративного суду встановлені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - Кодекс, КАС України).

Згідно частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 вказаної вище статті Кодексу визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте, або які дії вчинені.

З аналізу частини 2 статті 122 КАС України слідує, що процесуальний закон обмежує право звернення особи до адміністративного суду певними часовими рамками, що сприяє юридичній визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Як слідує із прохальної частини адміністративного позову, позивач просить визнати протиправним та нечинним пункт другий розпорядження Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 18.12.2012 №908 "Про втрату чинності розпоряджень обласної державної адміністрації".

Мотивуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає про те, що він є власником незавершеного будівництва Дзембронівська мала ГЕС ФОП ОСОБА_1 . Івано-Франківської області, Верховинського району, с. Дземброня" (надалі по тексту також - Дзембронівська ГЕС). Внаслідок стихії (повені), що мала місце 12-24 червня 2020 року на річках області, Дзембронівська ГЕС зазнала істотних пошкоджень, ступінь яких вимагає втручання з метою уникнення повного руйнування споруди та недопущення інших негативних наслідків. Зведення вказаної Дзембронівської ГЕС в 2012-2013 роках було зупинено за ініціативи Івано-Франківської обласної державної адміністрації. Зокрема, відповідно до пункту 2 розпорядження Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 18.12.2012 за №908 було запроваджено обов`язкове подання проектів з будівництва малих гідроелектростанцій на Координаційну раду з питань будівництва об`єктів малої гідроелектроенергетики та протипаводкового захисту (надалі по тексту також - Координаційна рада), яка, в свою чергу, не надавала відповідного погодження позивачеві, що призвело до "заморожування" реалізації проекту. У зв`язку із руйнуванням Дзембронівської ГЕС внаслідок паводку, враховуючи відсутність у позивача нової інформації щодо регулювання питання погодження будівництва малих ГЕС на території області, останній звернувся 30.12.2020 до відповідача за уточненням чинної процедури погодження такого будівництва. У відповідь на звернення позивача, листом від 03.03.2021 Івано-Франківська обласна державна адміністрація повідомила про чинність оскаржуваного розпорядження від 18.12.2012 за №908 та відсутність додаткових документів з даного приводу.

За доводами позивача, розпорядження Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 18.12.2012 за №908 "Про втрату чинності розпоряджень обласної державної адміністрації" (надалі по тексту також - розпорядження), встановивши обов`язкове погодження проектів Координаційною радою, фактично створило для суб`єктів господарювання правову непередбачуваність та беззахисність перед цим колегіальним органом, повноваження якого є досить умовними, що надало відповідачу додатковий інструмент тиску на підприємців.

За змістом частини 1 статті 123, частини 6 статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач має право звернутися до суду з заявою про його поновлення, в якій вказати про підстави для поновлення строку та зобов`язаний додати докази поважності причин його пропуску.

Як уже зазначалось суддею, позивач у заяві від 27.09.2021, обґрунтовуючи поважність причин пропуску звернення до суду із вказаним позовом, вказує на поважні причини пропуску - обізнаність про неправомірність пункту другого Розпорядження саме із листа Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 26.07.2021 за №3043/1/1-21/01-102, а також вважає оскаржуване розпорядження нормативно-правовим актом, а тому відповідно до частини 3 статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржений до суду протягом всього строку його чинності.

Перевіряючи поважність причин пропуску строку звернення з адміністративним позовом, суддя встановлює обставини, які стосуються дотримання строку звернення до суду, до яких, зокрема, слід віднести: початок перебігу строку, момент завершення строку, та наявність (відсутність) обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску звернення до суду та "добросовісність" заявника. Під останнім слід розуміти обставини, які свідчать про умисне чи недбале ставлення особою, яка звертається в суд (планує звернутися), до правил обчислення і застосування відповідних строків такого звернення.

Окрім того, згідно із пунктом 46 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява №32053/13 від 29.01.2016), одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу resjudicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений "особливими і непереборними" обставинами.

У пункті 47 Рішення зазначено, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип resjudicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.

Враховуючи вказане, розгляд судом заяви ФОП ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду від 27.09.2021, з тих підстав і обґрунтування, які у ній зазначені, повинен відповідати принципу юридичної визначеності.

Суддя вважає наведені позивачем у заяві від 27.09.2021 підстави пропущення строків звернення до суду не поважними, виходячи з наступного.

Насамперед, є помилковими доводи фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в частині належності оскаржуваного розпорядження голови Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 18.12.2012 за №908 "Про втрату чинності розпоряджень обласної державної адміністрації" до нормативно-правового акту, що дає право оскарженння його до суду протягом всього строку чинності.

Як слідує з матеріалів позовної заяви видавцем оскаржуваного рішення є посадова особа обласної державної адміністрації, яке оформлено у формі розпорядження.

Так, розпорядження - це розпорядчий документ, який видає керівник установи одноосібно в межах своїх повноважень задля вирішення оперативних завдань. Вимоги, викладені в документі, обов`язкові для виконання. Розпорядження, як правило, вичерпуються однократним виконанням і чинні впродовж терміну, зазначеного в них, або ж до досягнення результату, посилатися на них можна лише в окремих випадках.

В розпорядчих документах втілюється розпорядча діяльність органів управління і посадових осіб. Вона не спрямована на встановлення, зміну або скасування норм права, не вносить нових нормативів у правове регулювання. У таких документах не зазначається строк їхньої дії, за змістом вони є актами, що втрачають силу після виконання приписів, що в них містяться. Їхня ефективність та виконуваність мають значення в найближчий період після їхнього видання, тому що саме вони представляють оперативність реакції органів на зміни в управлінській ситуації. Зміна ситуації може викликати видання нових розпорядчих документів з новими приписами щодо тих самих питань. Цим вони відрізняються від правових норм і являють собою директиви про те, як найбільш ефективно ці норми виконувати. Основна функція розпорядчих документів - регулювати діяльність органу управління задля виконання поставлених перед ним завдань, одержання максимального ефекту від своєї діяльності та діяльності організації загалом. Розпорядчі документи виконують регулятивну функцію, спрямовану від суб`єкта управління (керівного органу) до об`єкта управління (підлеглих), тобто від керівника організації до керівників структурних підрозділів та їх працівників, забезпечуючи безперебійність і безперервність процесу управління, злагоджену роботу всіх органів і ланок управління.

Разом з тим, під правовим (юридичним) актом зазвичай розуміють офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, створює юридичний стан і спрямований на врегулювання суспільних відносин. Нормативно-правовий акт - це офіційний письмовий документ, який приймається уповноваженим органом держави та встановлює, змінює, припиняє чи конкретизує певну норму права.

До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 27 грудня 2001 року №20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23 червня 1997 року №2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини).

За своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

Відповідно до пункту 18 частини 1 статті 4 КАС України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Пунктом 19 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

В контексті вказаного юридичного визначення необхідно відмітити, що за владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Натомість індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

Отже, нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія індивідуального акта закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

Повертаючись до предмета позовних вимог ФОП ОСОБА_1 слідує, що за змістом пункту 2 розпорядження Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 18.12.2012 за №908 "Про втрату чинності розпоряджень обласної державної адміністрації", яке оскаржується позивачем, голів райдержадміністрацій, міських голів міст обласного значення зобов`язано забезпечити обов`язкове подання проектних пропозицій (проектів) з будівництва малих гідроелектростанцій та протипаводкових заходів, розроблених суб`єктами господарювання, на Координаційну раду з питань будівництва об`єктів малої гідроелектроенергетики та протипаводкового захисту відповідно до розпорядження облдержадміністрації від 21.05.2012 за №333 "Про утворення Координаційної ради".

З наведеного слідує, що оскражуване розпорядження, видане головою Івано-Франківської обласної державної адміністрації на виконання владних управлінських функцій та стосується прав та інтересів визначеного в акті кола осіб.

А саме, пункт 2 розпорядження Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 18.12.2012 за №908 "Про втрату чинності розпоряджень обласної державної адміністрації", стосується конкретно визначеного кола осіб, зокрема, голів райдержадміністрацій і міських голів міст обласного значення (не всіх), яким встановлено обов`язок подання проектних пропозицій (проектів) з будівництва малих гідроелектростанцій та протипаводкових заходів, розроблених суб`єктами господарювання, на Координаційну раду з питань будівництва об`єктів малої гідроелектроенергетики та протипаводкового захисту, відповідно до розпорядження облдержадміністрації від 21.05.2012 за №333 "Про утворення Координаційної ради".

Оскаржуваний пункт розпорядження не містить вимог зобов`язального характеру у відношенні безпосередньо до суб`єктів господарювання з питань будівництва гідроелектростанцій, та встановлення відповідного обов`язку таких суб`єктів, як вважає ФОП ОСОБА_1 , в тому числі на подання проектних пропозицій (проектів) з будівництва малих гідроелектростанцій та протипаводкових заходів на Координаційну раду з питань будівництва об`єктів малої гідроелектроенергетики та протипаводкового захисту.

Тобто, розпорядження голови облдержадміністрації адресоване визначеним у ньому суб`єктам владних повноважень і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів.

Розпорядження вичерпує свою дію фактами його застосування у вигляді виконанням відповідними посадовими особами районних державних адміністрації і місцевого самоврядування вказівки про передачу проектних пропозицій (проектів) з будівництва малих гідроелектростанцій та протипаводкових заходів, розроблених суб`єктами господарювання, на Координаційну раду з питань будівництва об`єктів малої гідроелектроенергетики та протипаводкового захисту.

Після виконання чи не виконання коментованої вказівки визначеним колом осіб, оскаржуваний пункт розпорядження не містить додаткових прав та/чи обов`язки, в тому числі правого регулювання встановлення, зміни чи припинення певних відносин.

Оскаржуване Розпорядження не встановлює Координаційній раді з питань будівництва об`єктів малої гідроелектроенергетики та протипаводкового захисту повноважень на перевірку чи вивчення проектних пропозицій (проектів) з будівництва малих гідроелектростанцій на предмет їх відповідності вимогам чинного законодавства, тощо.

Таким чином, з урахуванням вказаних обставин та приписів КАС України оскражуване розпорядження є актом індивідуальним дії, що виключає можливість віднесення його до нормативно-правового акта, а його виконання чи не виконання головами райдержадміністрацій і міських голів міст обласного значення повинно оцінюватися в змісті (через призму) конкретного випадку (спірного випадку) окремо.

В частині доводів позивача щодо обізнаності про неправомірність пункту другого Розпорядження саме із листа Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 26.07.2021 за №3043/1/1-21/01-102, про яку останній вказує як на поважну причину, яка унеможливлювала вчасне звернення позивача із вказаним позовом у строк, визначений статтею 122 КАС України, суддя відзначає слідуюче.

Слід звертає увагу позивача на те, що власне суб`єктивне сприйняття оскаржуваного рішення і обізнаність про протиправність його змісту із листа відповідача від 26.07.2021 за №3043/1/1-21/01-102, не може вважатися достатньою підставою для поновлення строку звернення до суду із даним позовом.

В результаті дослідження долучених ФОП ОСОБА_1 доказів та виходячи із змісту адміністративного позову, суддя констатує обізнаність позивача ще у 2012 році про наявність розпорядження Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 18.12.2012 за №908 "Про втрату чинності розпоряджень обласної державної адміністрації" та про його зміст.

Поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій, які мають підтверджуватися належними доказами.

Враховуючи тривалий період з 18.12.2012 (дати видання оскаржуваного розпорядження) по 06.09.2021 (дати звернення ФОП ОСОБА_1 із позовом), який становить більше 8-ми років, на переконання судді, позивач не був позбавлений можливості вчасно звернутися до суду за захистом права, яке вважає порушеним за змістом адміністративного позову.

Будь-яких інших причин не звернення до суду в строк, визначений статтею 122 КАС України, чи обставин, які об`єктивно перешкоджали такому зверненню, у позовній заяві від 03.09.2021 і заяві від 27.09.2021 позивачем не наведено, належних доказів на їх підтвердження не надано.

Даний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 зареєстровано в Івано-Франківському окружному адміністративному суді 6 вересня 2021 року.

З огляду на вказане, виходячи з положень статті 122 КАС України, суддя дійшов висновку, що позивачем пропущений шестимісячний строк звернення до суду.

Згідно пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Оскільки позивачем у встановлений законом та ухвалою суду від 10.09.2021 строк не було наведено підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду, які б свідчили про поважність причин пропуску такого строку, то наявні достатні правові підстави для повернення даної позовної заяви позивачу.

Водночас суддя звертає увагу ФОП ОСОБА_1 на таке:

- відповідно до частини 8 статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом;

- у адміністративному позові не розкрито зміст порушення права позивача, яким чином при наявності чинного (не зміненого, не скасованого) Дозволу на виконання будівельних робіт від 04.05.2012 за №ІФ12512068724, як остаточного документа в процедурі виготовлення і погодження проекту будівництва, оскаржуване розпорядження, яке прийнято пізніше (18.12.2012), може повернути позивача назад - на стадію подання до відповідальних органів державної влади проектних пропозицій (проекту).

На підставі наведеного, керуючись частиною 2 статті 123, пунктом 9 частини 4 статті 169, статтею 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Івано-Франківської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та нечинним пункту другого розпорядження Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 18.12.2012 за №908 "Про втрату чинності розпоряджень обласної державної адміністрації", - повернути позивачу з усіма доданими до неї матеріалами.

Ухвала може бути оскарженою в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Згідно до підпункту 15.5 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Суддя /підпис/ Чуприна О.В.