Рішення № 100143522, 06.10.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2021 року Справа № 280/2520/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження, без виклику учасників справи (у письмовому провадженні), адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69057) про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якій позивач просить суд: визнати протиправними дії відповідача, викладені у повідомленні з подвійним номером та датою (від 27.08.2020 №292 та №0800-0216-8/44258 від 03.09.2020) щодо відмови позивачу у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку згідно зі статтею 55 Закону - 796 та статтею 26 Закону - 1058; зобов`язати відповідача призначити з 26.05.2020 позивачу пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку у відповідності до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2-ї категорії, що пропрацював у зоні відчуження в 1987 році більше 14 календарних днів.

Крім того, позивачем подана заява про поновлення строку звернення до суду із цим позовом, в обґрунтування якого зазначає, що, через впровадження в Україні карантину з приводу коронавірусної інфекції, тривалий час позивач вимушений був відшукувати документальне підтвердження своєї участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Підставою для звернення до суду із цим позовом зазначено факт відмови позивачу у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 8 років, як особі, яка приймала участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році, а саме - з 19.01.1987 по 29.03.1987. В зв`язку з чим, має право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 8 років, відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Проте відповідач безпідставно та необґрунтовано відмовив йому у призначенні пенсії, що зумовило його звернення до суду з даним позовом. Просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою від 05.04.2021 поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із цим позовом. Відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/2520/21, судове засідання призначено без виклику (повідомлення) сторін у письмовому провадженні. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву. Також витребувано у відповідача належним чином засвідчену копію матеріалів пенсійної справи позивача.

Відповідач позов не визнав, надав суду відзив, в якому зазначив, що до заяви про призначення пенсії за віком повинні додаватися, окрім іншого, посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або довідка архівної установи, в якій зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Позивачем, для підтвердження участі в роботах з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в зоні відчуження, разом з заявою про призначення пенсії надано, окрім інших документів, довідку, що видана військовою частиною №26784 про виконання службових обов`язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, в 30-ті кілометровій зоні. Однак, у цій довідці відсутнє посилання на первинні документи - накази Міністерства оборони, розпорядження, інше. Архівною довідкою отриманою з Галузевого державного архіву Міністерства оборони України не підтверджується інформація щодо участі позивача в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за період з 19 січня по 29 березня 1987 року у складі військової частини №26784. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

29.04.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він стверджує, що відзив на позовну заяву не містить заперечень щодо наведених ним обставин та правових підстав позову. На думку позивача, надані ним докази свідчать про те, що він під час проходження дійсної строкової військової служби, приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а отже має право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році (2 категорія), дане підтверджується посвідченням (дублікат) серії НОМЕР_1 виданим 03.04.2015 Запорізькою обласною державною адміністрацією.

В період з 26.05.1986 по 15.06.1988 проходив дійсну строкову військову службу в лавах Збройних Сил СРСР, що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_2 .

Під час проходження дійсної строкової військової служби, приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Відповідний запис міститься в військовому квитку.

Відповідно довідки №127 від 28.06.1988, командира військової частини 26784, гвардії єфрейтор ОСОБА_1 з 19 січня 1987 року по 29 березня 1987 року виконував службові обов`язки по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, в 30-ті кілометровій зоні.

В грудні 1989 році Запорізьким обласним військкоматом ОСОБА_1 було видано лист №3101. В даному листі зазначено, мовою оригіналу: «... Вы имеете право на государственную пенсию на льготных условиях и на пенсию по старости в повышенном максимальном размере....».

28.08.1996 Мелітопольським військкоматом позивачу була видана довідка №1/28, в якій зазначено, що ОСОБА_1 дійсно приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році та має право на пільги та переваги, встановлені Постановою Ради Міністрів СРСР №325 від 31.05.1990.

25.05.2020 ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) виповнилось 52 роки, що підтверджується копією паспорту громадянина України.

19.08.2020 позивач звернувся до відповідача з заявою за №278 про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.

Листом від 03.09.2020 за №0800-0216-8/44258 позивачу відмовлено в задоволенні його заяви з посиланням на те, що довідка №127 від 28.06.1988 військової частини №26784, про виконання службових обов`язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, в 30-ти кілометровій зоні, відсутнє посилання на первинні документи - накази Міністерства оборони, розпорядження інше. Крім того відповідач зазначає, що архівною довідкою №7148/06 від 05.08.2019 виданою Галузевим державним архівом Міністерства оборони України також не підтверджується інформація щодо участі позивача в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за період з 19 січня по 29 березня 1987 року у складі військової частини №26784.

ОСОБА_1 повідомлено про те, що його страховий стаж складає 24 роки 4 місяці 14 днів. Право на призначення пенсії за віком він набуде в 65 років, тобто з 20.08.2033.

15.10.2020 позивач надіслав на адресу відповідача запит про надання інформації в якому просив повідомити підстави відмови у призначенні пенсії та неврахування до стажу роботи певних періодів.

Листом від 27.10.2020 за №0800-0216-8/56463 ГУ ПФУ в Запорізькій області повідомило позивача про те, що право на пенсію в повному обсязі мають громадяни, віднесені до категорії 1,2,3,4 за умови стажу не менш як зокрема: чоловіки - 20 років.

Із врахуванням періоду навчання в інституті, підтвердженого архівною довідкою, з 01.09.1988 по 01.07.1993 (4 роки 10 місяців 1 день), страховий стаж позивача складає (буде складати), за попереднім підрахунком - 29 років 2 місяця 15 днів.

Також із зазначеного листа вбачається, що підставою для відмови у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку послугувало не підтвердження інформації щодо участі позивача в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 року, зокрема у зоні відчуження, не менш ніж 14 календарних днів.

Не погодившись з діями та відмовою відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до Преамбули Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28 лютого 1991 року, зі змінами та доповненнями (далі - Закон №796-XII) цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Частиною 3 статі 55 Закону №796-XII визначено, що призначення та виплата пенсій особам, які мають право на її отримання із зменшенням пенсійного віку, проводиться відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зокрема, - які працювали у 1987 році у зоні відчуження не менше 14 календарних днів пенсійний вік зменшується на 8 (вісім) років.

Статтею 10 Закону №796-XII визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 65 Закону №796-XII, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України. Посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Позивач має перереєстроване посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році встановленого зразка.

Згідно ст. 15 Закону №796-XII підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.

Статтею 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Для вирішення питання щодо права на зменшення пенсійного віку відповідно до Закону №796-XII, згідно підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який затверджений постановою Правління ПФУ 25.11.2005 №22-1 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 №1566/11846 (із змінами), до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року №122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Отже, чинним законодавством України встановлено чіткий перелік документів, що підтверджують участь особи у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та необхідних для вирішення щодо призначення пенсії за віком зі зменшення пенсійного віку.

Як встановлено з матеріалів справи, позивачем до заяви про призначення пенсії за віком було додано: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році та довідку військової частини 26784 за №127 від 28.06.1988 про те, що позивач з 19 січня 1987 року по 29 березня 1987 року виконував службові обов`язки по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АБС, в 30-ті кілометровій зоні.

Проти вказаної обставини відповідач не заперечує.

Законодавством не встановлено, що довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС повинна містити посилання на накази Міністерства оборони, розпорядження, інше, про що безпідставно зазначав відповідач у вищезазначених листах.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак, суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

У контексті предмету спору, Європейським судом з прав людини сформовано підхід щодо застосування принципу «належного урядування».

Так, в рішенні від 20 травня 2010 року у справі «Лелас проти Хорватії» (заява №55555/08) ЄСПЛ наголосив, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків; ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу» (пункт 74).

Отже, принцип «належного урядування» без сумніву є дотичним і до означених пенсійних спорів. Адже особа-пенсіонер чи майбутній пенсіонер, як приватна особа, не має у своєму розпорядженні ані державного апарату, ані владних функцій. Зоною відповідальності саме держави є те, щоб пенсії при призначені були правомірно нараховані та своєчасно поновлені й виплачені. І всі помилки та прорахунки в цій сфері є саме помилками, які могли з`явитись лише як наслідок порушення принципу «неналежного урядування».

Згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від 04.06.2019 №2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов`язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.

За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової частини конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011.

У справі «Трегубенко проти України» (заява №61333/00, пункт 53) Суд вказав, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, зокрема «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинне відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Таким чином, позбавлення права на пенсію або звуження обсягу цього права має здійснюватися на підставі принципу верховенства права (закону, який не повинен суперечити принципам верховенства права має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм).

З аналізу вищенаведених норм, позиції Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини беззастережно вбачається, що вимагання будь-яких інших документів, ніж ті, які чітко визначені чинним Законодавством для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, порушує принцип «належного урядування», а також гарантоване державою право на пенсійне забезпечення, а отже не може вважатись законним та обґрунтованим.

Щодо дати з якої повинна бути призначена пенсія, то суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Позивач досяг пенсійного віку - 25.05.2020. З заявою про призначення пенсії за віком, зі зниженням пенсійного віку, позивач звернувся - 19.08.2020, тобто на протязі трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку.

Таким чином, пенсію позивачу слід призначити з - 26.05.2020.

Щодо інших тверджень відповідача, то слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи відповідача висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Часиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

В зв`язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69057) про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити з 26.05.2020 ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку у відповідності до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2-ї категорії, що пропрацював у зоні відчуження в 1987 році більше 14 календарних днів.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 06 жовтня 2021 року.

Суддя Р.В. Кисіль