Рішення № 100143467, 05.10.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 жовтня 2021 року Справа № 280/6478/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Конишевої О.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр.Соборний, буд. 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012)

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

27.07.2021 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення № 084150003283 від 07.06.2021 року Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову мені - ОСОБА_1 , у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, згідно п. 2 ч. 2 ст. 114 Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року№ 1058-IV;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати мені - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до пільгового стажу за Списком № 2 періоди роботи з 01.08.1980 року по 02.04.1981 рік на посаді електрогазозварювальника, та з 06.03.1986 року по 01.10.2002 рік на посаді електрогазозварювальника.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що звернувся з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області. Проте йому було відмолено в призначенні даної пенсії.

Відповідач позов не визнав, у письмовому відзиві посилається на те, що позивачу відмовлено в призначенні пенсії на пільгових умовах із-за відсутності необхідного пільгового стажу. Також зазначає, що зобов`язання управління зарахувати позивачу пільговий страховий стаж є формою втручання в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень та виходять за межі завдань адміністративного судочинства.

Ухвалою судді від 02.08.2021 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд, оцінивши повідомлені позивачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

У зв`язку з тим, що суддя Запорізького окружного адміністративного суду Конишева О.В. перебувала у відпустці, розгляд справи проводиться першого робочого дня.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Позивач 01.06.2021 звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до п.2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За результатами звернення, проектом рішенням відповідача від 07.06.2021 року № 084150003283 позивачу відмовлено в призначенні пенсії на пільгових умовах із-за відсутності необхідного пільгового стажу. Крім того, зазначено, що до пільгового стажу не зараховані періоди:

з 01.08.1980 року по 02.04.1981 рік відповідно до довідки від 30.10.2017 року№ 94 посада не відповідає назві професії передбаченій Списком № 2, затвердженого постановою Ради міністрів СРСР від 22.08.1956 р. № 1173 та зазначено декілька постанов;

з 06.03.1986 року по 01.10.2002 рік, оскільки відсутня уточнююча довідка, а відповідно до трудової книжки визначити характер виконуваної роботи та повноту робочого дня неможливо.

Позивач не погодившись з таким рішенням відповідача, звернувся до суду із вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення", громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Статтею 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» врегульовані питання щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників.

Пунктом 2 ч.2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.

За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом 14 цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є наявність у особи відповідного віку, загального та спеціального стажу роботи.

Суд зазначає, що приймаючи рішення про відмову у призначені пенсії від 07.06.2021 року відповідач виходив з відсутності пільгового стажу. До пільгового стажу не зарахований період роботи: з 01.08.1980 року по 02.04.1981 рік, оскільки відповідно до довідки від 30.10.2017 року№ 94 посада не відповідає назві професії передбаченій Списком № 2, затвердженого постановою Ради міністрів СРСР від 22.08.1956 № 1173 та зазначено декілька постанов; з 06.03.1986 року по 01.10.2002 рік, оскільки відсутня уточнююча довідка, а відповідно до трудової книжки визначити характер виконуваної роботи та повноту робочого дня неможливо.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі – Порядок №637) відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з пунктом 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Отже, аналіз наведених норм вказує на те, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Так, відповідно до частини 6 статті 114 Закону № 1058-ІV контроль за правильністю застосування списків на пільгове пенсійне забезпечення і якістю проведення атестації робочих місць на підприємствах та в організаціях, підготовка пропозицій щодо вдосконалення таких списків покладаються на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

У Списку №2 виробництв, цехів, професій та посад, робота яких дає право на пенсію на пільгових умовах та у пільгових розмірах, затвердженому постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 №1173 "Про затвердження списків, виробництв, цехів, професій та посад, робота яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та у пільгових розмірах", передбачено, зокрема, такі робочі професії як: "XXXII. Загальні професії: Електрозварювальники та їх підручні.".

Потім став діяти Список №2 виробництв, робіт, професій, посад та показників із шкідливими і важкими умовами праці, занятість на яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26 січня 1991 №10, за яким професія позивача також входила до списку №2 - розділ 23200000 XXXIII «Загальні професії» код 23200000-11620 газозварники та 23200000-19756 електрогазозварники, 23200000-19906 електрозварники ручної сварки.

Розділ XXXIII Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 №162 містить наступні професії: "23200000 XXXIII. ЗАГАЛЬНІ ПРОФЕСІЇ

23200000-19756 Електрогазозварники, зайняті на різанні і ручному зварюванні, на напівавтоматичних машинах, а також на автоматичних машинах із застосуванням флюсів, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки;

23200000-19905 Електрозварювальники на автоматичних і напівавтоматичних машинах, зайняті зваркою в середовищі вуглекислого газу, на роботах з застосуванням флюсів, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки, а також на напівавтоматичних машинах;

23200000-19906 Електрозварники ручного зварювання".

Розділ XXXIII Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 №36 містить наступні професії: "XXXIII. ЗАГАЛЬНІ ПРОФЕСІЇ (У ВСІХ ГАЛУЗЯХ ГОСПОДАРСТВА)

33 електрогазозварники, зайняті різанням та ручним зварюванням, на напівавтоматичних машинах, а також автоматичних машинах із застосуванням флюсів, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки;

33 електрозварники на автоматичних та напівавтоматичних машинах, зайняті зварюванням у середовищі вуглекислого газу, на роботах із застосуванням флюсів, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки, а також на напівавтоматичних машинах;

33 електрозварники ручного зварювання".

Розділ XXXIII Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 №461 містить наступні професії: "XXXIII. ЗАГАЛЬНІ ПРОФЕСІЇ (У ВСІХ ГАЛУЗЯХ ГОСПОДАРСТВА) робітники:

газозварники;

електрогазозварники, зайняті різанням та ручним зварюванням, на напівавтоматичних машинах, а також автоматичних машинах із застосуванням флюсів, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки;

електрозварники на автоматичних та напівавтоматичних машинах, зайняті зварюванням у середовищі вуглекислого газу, на роботах із застосуванням флюсів, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки, а також на напівавтоматичних машинах".

Таким чином, положення Порядку №637 щодо підтвердження стажу роботи, по відношенню до Закону №1788-ХІІ, який є спеціальнім, мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, згідно статті 62 Закону №1788 та пункту 1 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є саме трудова книжка.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №234/13910/17, від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17 та від 25.04.2019 у справі №593/283/17.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач в період з 01.08.1980 по 02.04.1981 працював електрогазозварником в ЗСУ «Металургмонтаж 205», яке в подальшому було перейменовано у ТОВ«Металургмонтаж 205», що підтверджується записами №2-3 в трудовій книжці позивача НОМЕР_2 та довідкою ТОВ «Металургмонтаж 205» від 30.10.2017 №94.

В період з 06.03.1986 по 01.10.2002 по 01.10.2002 працював електрогазозварником в ЛМРУ, що підтверджується записами №8-15 в трудовій книжці позивача НОМЕР_2 та довідками Об`єднаного трудового архіву від 05.07.2017 №№249,250,251.

Відповідно до єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника робіт та професій робітників, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС 16 січня 1985 року №17/2-54 професія зварника не визначена, як окрема професія, є загальною професією, яка об`єднує назви професій пов`язаних зі зварюванням металів і є загальним поняттям для електрозварника ручного зварювання, електрогазозварника, газозварника і електрозварника на напівавтоматичних і автоматичних машинах. Вказаний нормативно-правовий акт дає підстави для ствердження, що професія зварника, електрозварника та газоелектрозварника є тотожною професією, тому не може бути підставою для відмови у зарахуванні до спеціального стажу.

Також у відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що підставою для відмови у підтвердженні позивачу роботи, передбаченої підпунктом 2 пункту 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" вказана відсутність даних про проведення атестації робочого місця після 21.08.1992.

З цього приводу слід зазначити, що за висновками Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов`язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я. Окрім того, роботодавець зобов`язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років. Атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення пункту "б" статті 13 Закону № 1788-XII - "за результатами атестації робочих місць" як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за не проведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера. Таким чином, не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

За викладених обставин, враховуючи записи у трудовій книжці позивача суд доходить висновку, що останній має право на зарахування періодів з 01.08.1980 по 02.04.1981 та з 06.03.1986 по 01.10.2002 до стажу роботи електрогазозварника, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відтак, аналізуючи фактичні обставини справи та наведені вище норми, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправними та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 084150003283 від 07.06.2021 року про відмову позивачу, у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, згідно п. 2 ч. 2 ст. 114 Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а також зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати позивачу періоди з 01.08.1980 по 02.04.1981 та з 06.03.1986 по 01.10.2002 до стажу роботи на посаді електрогазозварника, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Щодо доводів відповідача про те, що зобов`язання управління зарахувати позивачу пільговий страховий стаж є формою втручання в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень та виходять за межі завдань адміністративного судочинства, суд зазначає наступне.

Реалізація суб`єктами публічної адміністрації своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, що випливає з положень частини другої статті 19 Конституції України, здійснюється в межах відповідної законної дискреції.

У свою чергу, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням владних дискреційних повноважень є закон і справедливість.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Комітетом Ради 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Відповідно до статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" та враховує положення "Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень", прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980 року, а саме суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Разом з тим, пунктом 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Згідно позиції Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справа № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року у справі № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Наведене повністю відповідає змісту ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною 4 якої визначене, що у випадку, визначеному п. 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Тобто, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію.

У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб`єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.

Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб`єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення.

Аналізуючи даний адміністративний спір суд наголошує, що суб`єкт владних повноважень у спірних взаємовідносинах здійснив реалізацію дискреційних повноважень шляхом відмови в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Таким чином, суд вважає, що відповідач при розгляді заяви діяв поза межами наданих повноважень та реалізації дискреційних функцій, відповідно позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Питання про розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивача ухвалою суду від 02.08.2021 звільнено від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр.Соборний, буд. 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) -задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 084150003283 від 07.06.2021 року про відмову ОСОБА_1 , у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, згідно п. 2 ч. 2 ст. 114 Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи з 01.08.1980 по 02.04.1981 та з 06.03.1986 по 01.10.2002 до стажу роботи на посаді електрогазозварника, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення виготовлено в повному обсязі 05.10.2021.

Суддя О.В. Конишева