Рішення № 100143405, 05.10.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2021 року Справа № 280/3814/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження, без виклику учасників справи (у письмовому провадженні), адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника – адвоката Вельможко Анни Ігорівни (вул. Яценка, буд. 4-а, офіс 42, м. Запоріжжя, 69005), до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69057) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

13.05.2021 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ), в особі представника – адвоката Вельможко Анни Ігорівни, до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі – відповідач, ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якій позивач просить суд: визнати протиправними дії відповідача щодо не зарахування позивачу періодів його роботи з 22.01.1990 по 05.06.1991, з 26.07.1993 по 04.10.1996 до пільгового стажу з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1; зобов`язати відповідача зарахувати позивачу періоди його роботи з 22.01.1990 по 05.06.1991, з 26.07.1993 по 04.10.1996 до пільгового стажу з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 у зв`язку із чим перерахувати та виплатити йому пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 08.04.2021 із урахуванням різниці, що вже була виплачена.

Крім того, просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 09.03.2021 він звернувся із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах через портал електронних пенсійних послуг Пенсійного фонду України. Листом від 05.04.2021 відповідач повідомив, що до пільгового стажу позивача не було враховано періодів його роботи з 22.01.1990 по 05.06.1991, з 26.07.1993 по 04.10.1996, з 16.09.2002 по 04.05.2006, оскільки підтверджені довідкою від 26.08.2015 №161, яка видана на тимчасово окупованій території, а тому, на його думку, вона є недійсною і не створює правових наслідків.

Вважає, що вказаними діями відповідач порушив законні права та інтереси позивача, оскільки вони ґрунтуються на безпідставних мотивах і не відповідають критеріям правомірності, визначеним ч. 3 ст. 2 КАС України.

Ухвалою суду від 18.05.2021 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження на 11.06.2021 без виклику сторін. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву.

25.05.2021 від представника позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог. Зазначає, що у мотивувальній частині позову вказано про протиправне незарахування відповідачем періодів роботи позивача з 22.01.1990 по 05.06.1991, з 26.07.1993 по 04.10.1996, з 16.09.2002 по 04.05.2006 до пільгового стажу з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1, та міститься обґрунтування протиправності незарахування вказаних періодів, зокрема і з 16.09.2002 по 04.05.2006. Проте у прохальній частині позову допущено описку, а саме не вказано період з 16.09.2002 по 04.05.2006. У зв`язку із наведеним, просить розглядати позовні вимоги із урахуванням періоду з 16.09.2002 по 04.05.2006.

Відповідач у поданому до матеріалів справі відзиві проти задоволення позовних вимог заперечує. Вказує, що згідно із ч. 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014, будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/ або особами, є недійсним і не створює правових наслідків. Оскільки надана позивачем довідка про підтвердження пільгового стажу від 26.08.2015 №161 видана відокремленим підрозділом ВП «Шахтоуправління Червонопартизанське» ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит», що розташоване на тимчасово окупованій території України, вважається недійсною, у зв`язку із чим, у відповідача відсутні правові підстави для зарахування періоду роботи з 22.01.1990 по 05.06.1991 та з 26.07.1993 по 04.10.1996, 16.09.2002 по 04.05.2006 на ВП «Шахтоуправління Червонопартизанське» ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» до пільгового стажу за Списком №1. Зазначає, що оскільки підприємство ВП «Шахтоуправління Червонопартизанське» ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» розташоване на тимчасово окупованій території України, відповідачем неможливо провести перевірку первинних документів та достовірності зазначеної інформації, яка міститься у довідці від 26.08.2015 №161. У задоволенні позову просить відмовити.

Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з`ясував наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами ОСОБА_1 з 08.04.2021 перебуває на обліку в органі Пенсійного фонду України, у зв`язку із призначенням пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон №1058).

Для призначення пенсії та підтвердження пільгового стажу позивачем надавались необхідні документи, у тому числі, довідка про підтвердження пільгового стажу від 26.08.2015 №161, видана ВП «Шахтоуправління Червонопартизанське» ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит», що підтверджується роздруківкою з електронного пенсійного кабінету позивача.

Як вбачається із протоколу розрахунку стажу, до пільгового стажу ОСОБА_1 не зараховано періоди його роботи з 22.01.1990 по 05.06.1991, з 26.07.1993 по 04.10.1996, з 16.09.2002 по 04.05.2006, підтверджені довідкою ВП «Шахтоуправління Червонопартизанське» ТОВ «ДТЕК СВЕРДЛОВАНТРАЦИТ» від 26.08.2015 №161.

Із змісту відповіді на адвокатський запит від 05.04.2021 №0800-0215-8/24170 вбачається, що відповідач не зарахував спірні періоди роботи позивача з 22.01.1990 по 05.06.1991, з 26.07.1993 по 04.10.1996, з 16.09.2002 по 04.05.2006 до пільгового стажу з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1, оскільки вони підтверджені довідкою, яка видана на тимчасово окупованій території, а тому вона, на його думку, є недійсною і не створює правових наслідків.

У спірні періоди позивач працював за професією електрослюсар, що передбачена Списком №1, розділ 1, підрозділ 1, пункт 1010100а, затвердженим Постановами РМСРСР від 26.01.1991, КМУ від 11.03.1994 №162 та Списком №1, розділ 1 підрозділ 1 пункт 1.1а, затвердженим Постановою КМУ від 16.01.2003 №36.

Згідно із ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Також, відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, відомості про наявність у позивача стажу роботи за п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», в першу чергу, підтверджуються записами в трудовій книжці, і лише за відсутності таких записів - відповідними довідками з місця роботи.

Судом досліджено зміст трудової книжка позивача НОМЕР_1 , яка надавалась відповідачу разом із заявою про призначення пенсії і містить записи №3-4, 7-10 про стаж його роботи за професією електрослюсар.

Для додаткового підтвердження пільгового стажу позивач звернувся до адміністрації підприємства, на якому він працював та яке, наразі, має назву ВП «Шахтоуправління Червонопартизанське» ТОВ «ДТЕК СВЕРДЛОВАНТРАЦИТ», що підтверджується змістом довідки від 26.08.2015 №161.

Оскільки дане підприємство знаходиться на території проведення операції об`єднаних сил, тобто на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження, та підпорядковується невизнаному формуванню «Луганська народна республіка», довідку про підтвердження пільгового стажу ним було видано саме із реквізитами підприємств цього формування.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що не може зарахувати до пільгового стажу позивача періоди його роботи з 22.01.1990 по 05.06.1991, з 26.07.1993 по 04.10.1996, з 16.09.2002 по 04.05.2006, оскільки не має можливості провести перевірку первинних документів та достовірність зазначеної інформації, яка міститься у довідці від 26.08.2015 №161.

При цьому відповідач не обґрунтовує у зв`язку із чим не зараховує даний період до пільгового стажу позивача за Списком №1 на підставі даних трудової книжки.

Суд вважає доводи відповідача про неможливість зарахування пільгового стажу необґрунтованими, оскільки до вказаних правовідносин застосуванню підлягають так звані «намібійські винятки» Міжнародного суду ООН відповідно до яких: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

У 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). «Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».

При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.10.2018 у справі №235/2357/17 (адміністративне провадження №К/9901/2387/17).

Також Верховний Суд в постанові від 14.02.2019 по справі №234/18065/16-а зазначає, що та обставина, що Державне підприємство «Сніжнеантрацит» знаходиться на непідконтрольній українській владі території, в зв`язку з чим, відповідач не має можливості перевірити достовірність видачі ним уточнюючих довідок про пільговий характер роботи позивача, не спростовує наявність у останнього пільгового стажу, що дає йому право на пенсію на пільгових умовах.

Неможливість перевірити достовірність виданих підприємством довідок не є підставою для позбавлення позивача права на отримання пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 за наявності у нього необхідного загального і спеціального стажу (постанова Верховного суду від 27.02.2018 по справі №172/718/17).

До того ж, згідно із п. 20 Порядку №637, у разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Судом досліджено індивідуальні відомості про застраховану особу, роздруковані із особистого пенсійного кабінету ОСОБА_1 . Із змісту вказаних відомостей вбачається, що за період з 16.09.2002 по 04.05.2006 в індивідуальних відомостях зазначено код підстави для обліку спеціального стажу Позивача - ЗП3013А1, який свідчить, що у період з 16.09.2002 по 04.05.2006 позивач працював з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці.

З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача зарахувати позивачу періоди його роботи з 22.01.1990 по 05.06.1991, з 26.07.1993 по 04.10.1996, з 16.09.2002 по 04.05.2006 до пільгового стажу з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного у сукупності, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Згідно із частиною 1 статті 139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, у зв`язку із задоволенням позову судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69057) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо незарахування ОСОБА_1 періодів його роботи з 22.01.1990 по 05.06.1991, з 26.07.1993 по 04.10.1996, з 16.09.2002 по 04.05.2006 до пільгового стажу з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 періоди його роботи з 22.01.1990 по 05.06.1991, з 26.07.1993 по 04.10.1996 , з 16.09.2002 по 04.05.2006 до пільгового стажу з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 у зв`язку з чим перерахувати та виплатити йому пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 08.04.2021 із урахуванням різниці, що була виплачена.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано «05» жовтня 2021 року.

Суддя Р.В. Кисіль