Рішення № 100143062, 05.10.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2021 року м. Житомир справа № 240/8611/21

категорія 109020100

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирської міської ради про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії Житомирської міської ради щодо відмови у наданні йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок безоплатно у власність для будівництва індивідуального гаража, розташованої в зоні Ж-4 - мішаної багатоповерхової житлової забудови та громадської забудови згідно поданих клопотань від 16.03.2020 №1 вх. 3053, № 2 вх. 3054, № 3 вх.3055, № 4 вх.3056;

- зобов`язати Житомирську міську раду надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок безоплатно у власність для будівництва індивідуального гаража, розташованої в зоні Ж-4 - мішаної багатоповерхової житлової забудови та громадської забудови по АДРЕСА_1 згідно поданих клопотань від 16.03.2020 №1 вх. 3053, № 2 вх. 3054, № 3 вх.3055, № 4 вх.3056.

В обґрунтування позовних вимог вказав, що звернувся із клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для будівництва індивідуального гаража орієнтовною площею 0,01 га по АДРЕСА_2 до Житомирської міської ради, однак відповідачем прийнято рішення, яким відмовлено у задоволенні такої заяви, оскільки планом зонування території міста Житомира вищезазначені ділянки розташовані в зоні Ж-4 - мішаної багатоповерхової житлової забудови та громадської забудови.

З такими діями відповідача позивач не погоджується, у зв`язку із чим звернувся до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 18.05.2021 відкрите провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

24.06.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову, оскільки згідно з планом зонування території м. Житомира видами використання зон плану зонування території м.Житомира індивідуальне гаражне будівництво не передбачено. Звертає увагу суду, що доданий до позову фотоматеріал чітко демонструє розміщення поблизу бажаної для будівництва індивідуального гаража земельної ділянки збірно-розбірних гаражів.

Вважає, що під час прийняття рішення Житомирською міською радою не вчинено дій, які суперечать Земельному кодексу України та дій, які б порушували права та інтереси позивача.

Також до суду надійшла відповідь на відзив на позов, в якому позивач просить задовольнити позовні вимоги, оскільки посилання на план зонування території м.Житомира, яким, на думку відповідача, не передбачено будівництво індивідуальних гаражів (зона Ж-4 - мішаної багатоповерхової житлової забудови та громадської забудови), спростовується положеннями глави 6 Земельного кодексу України «Землі житлової та громадської забудови».

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи суд дійшов наступного висновку.

Встановлено, що ОСОБА_1 , 16.03.2020 звернувся до Житомирської міської ради із заявами про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для будівництва індивідуального гаража орієнтовною площею 0,01 гектара по АДРЕСА_2 №№25/Д-3053, 25/Д-3054, 25/Д-3055, №24/Д-3056 від 16.03.2020.

За результатами розгляду поданих позивачем заяв відповідачем прийняте рішення №132 від 25.03.2021, якими відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок безоплатно у власність для будівництва індивідуального гаража, оскільки планом зонування території міста Житомира вищезазначені ділянки розташовані в зоні Ж-4 - мішаної багатоповерхової житлової забудови та громадської забудови.

Позивач вважаючи протиправними такі дії відповідача звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» № 280/97-ВР від 21.05.1997, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин (далі - Закон № 280/97-ВР).

Згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Так, відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Аналіз наведених норм права, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок, свідчить про те, що всі дії відповідних суб`єктів земельно-правової процедури є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність. Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого "земельного" питання. У світлі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим.

Відтак, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Водночас, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Цей перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є вичерпним. Водночас, вмотивована відмова має містити пояснення з вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, зокрема: від 25.02.2019 у справі №347/964/17 та від 22.04.2019 у справі №263/16221/17.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Водночас, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" №3038-VI від 17.02.2011 (далі - Закон №3038-VІ) містобудівна документація - це затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.

Згідно з частиною першою статті 16 цього ж Закону планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

У розумінні пункту 2 частини першої статті 1 Закону №3038-VI генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.

Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту (ч.1 ст.17 Закону №3038-VІ).

Отже, в контексті наведеного, генеральний план є найважливішим документом у сфері містобудування і за своїм змістом визначає допустимі види забудови територій, забезпечення охорони навколишнього природного середовища, збереження культурної спадщини, виділення територій для розміщення житла тощо.

Судом встановлено, що позивач має намір отримати безоплатно земельну ділянку у власність для будівництва індивідуального гаража, розташованої в зоні Ж-4 - мішаної багатоповерхової житлової забудови та громадської забудови по АДРЕСА_1 .

Як свідчать матеріали справи, зокрема витяг з плану зонування території міста Житомир (зонінг), земельні ділянки запитувані позивачем відносяться до зона Ж-4, які призначені для розташування, зокрема малих архітектурних форм (переважні види використання), вбудовані, підземні, напівпідземні гаражі та відкриті стоянки (супутні види використання), багатоповерхові гаражі (допустимі види використання).

Громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами (ст.40 ЗК України).

Таким чином, земельні ділянки можуть передаватися для будівництва та обслуговування гаражного будівництва.

До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування (ст.38 ЗК України).

Відповідно до ст. 39 вказаного кодексу, використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм.

Разом з тим, наказом "Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель" зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01 листопада 2010 року за №1011/18306 передбачено, що землі житлової та громадської забудови - це землі, які використовуються для розміщення житлової забудови (житлові будинки, гуртожитки, господарські будівлі та інше); землі, які використовуються для розміщення гаражного будівництва), зокрема і для будівництва індивідуальних гаражів, тобто гаражне будівництво відноситься до громадської забудови.

З огляду на викладене, винесені відповідачем рішення, якими відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок безоплатно у власність для будівництва індивідуального гаража, розташованої в зоні Ж-4 - мішаної багатоповерхової житлової забудови та громадської забудови не ґрунтуються на вимогах Закону.

Як вже судом відмічалося, суб`єктом владних повноважень може бути відмовлено у наданні дозволу на розробленні проекту землеустрою, лише з вичерпних підстав, в тому числі невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Інформації про те, що вказані земельні ділянки розміщені у невідповідності до містобудівної документації, в матеріалах справи відсутні.

Відповідачем вказаний факт не доведено, а тому не може слугувати законною підставою для відмови у задоволенні заяв позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для будівництва індивідуального гаражу.

Водночас отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов`язані з неправомірністю його прийняття (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 826/5735/16).

За викладених обставин суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення винесене без дотриманням вимог чинного законодавства.

Щодо зобов`язання прийняти рішення про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність суд вказує наступне.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.1, п.4 ч.2 ст.245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

З огляду на ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З огляду на викладене, та з метою повного та ефективного поновлення прав позивача суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути його заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуального гаража орієнтовною площею 0,01 гектара по АДРЕСА_2 від 16.03.2020 та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.

Водночас суд зауважує, що під час повторного розгляду заяви позивача та дотримуючись порядку надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, встановленого ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, відповідач, за умови встановлення відсутності підстав для відмови у наданні такого дозволу (якими є невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку), повинен за заявою позивача прийняти рішення про надання такого дозволу. Натомість відмовляючи у наданні дозволу відповідач зобов`язаний навести усі підстави для відмови з посиланням на норми законодавства, якими такі підстави встановлені.

З огляду на викладене, суд вважає, що відповідачем було допущено порушення по відношенню до позивача при розгляді його заяв та протиправно і необґрунтовано відмовлено у задоволенні таких заяв.

Виходячи з встановлених вище обставин прийняте рішення є неправомірним, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, на підставі ст.8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись ст. ст. 2, 3, 6-12, 19, 77, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) до Житомирської міської ради (майдан С.П.Корольова, 4/2, м.Житомир,10014. РНОКПП/ЄДРПОУ: 04053625) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Житомирської міської ради щодо відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок безоплатно у власність для будівництва індивідуального гаража, розташованої в зоні Ж-4 - мішаної багатоповерхової житлової забудови та громадської забудови згідно поданих заяв: №1 вх. 3053, № 2 вх. 3054, № 3 вх.3055, № 4 вх.3056 від 16.03.2020.

Зобов`язати Житомирську міську раду повторно розглянути заяви ОСОБА_1 №1 вх. 3053, № 2 вх. 3054, № 3 вх.3055, № 4 вх.3056 від 16.03.2020 про надання йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок безоплатно у власність для будівництва індивідуального гаража, розташованої в зоні Ж-4 - мішаної багатоповерхової житлової забудови та громадської забудови по АДРЕСА_1 згідно поданих клопотань від 16.03.2020 №1 вх. 3053, № 2 вх. 3054, № 3 вх.3055, № 4 вх.3056 із врахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфіменко

Повний текст рішення складено: 05.10.2021.