Рішення № 100142950, 06.10.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2021 року м. Житомир справа № 240/8039/21

категорія 109020100

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Панкеєвої В.А.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання незаконним і скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати незаконним і скасувати наказ відповідача від 16.10.2020 за № 10-15665/15-20-сг;

- зобов`язати відповідача повторно розглянути його клопотання від 11.08.2020 у відповідності до вимог ст. 118 Земельного кодексу України.

В обґрунтування позову вказано, що позивач 11.08.2020 звернувся до відповідача з клопотанням про отримання земельної ділянки безоплатно у власність для ведення садівництва орієнтовною площею 0,12 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної форми власності на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області. Проте відповідач наказом відмовив йому у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, у зв`язку з тим, що бажана до відведення земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення.

Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки ст.118 Земельного кодексу України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою та містить таку вимогу до відповідного рішення, як вмотивованість.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 12.05.2021 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач у строк, визначений ч.5 ст.162, ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та встановлений ухвалою суду від 12.05.2021 року відзив на адміністративний позов не надіслав.

Положеннями статті 121 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію.

Відповідачем клопотання про поновлення процесуального строку на подання відзиву подано не було.

Частиною шостою статті 162 КАС України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Частиною 4 статті 159 КАС України встановлено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

У відповідності до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Зі змісту наданих матеріалів судом встановлено, що позивач 11.08.2020 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Київській області з клопотанням про отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення садівництва орієнтовною площею 0,12 га на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області. До клопотання додано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, копія ідентифікаційного коду, копія сторін паспорта.

У зв`язку відсутністю відповіді на клопотання позивача від 11.08.2020, 20.10.2020 позивач звернувся до відповідача з запитом на отримання публічної інформації, зокрема щодо отримання рішення за результатами розгляду його клопотання.

Листом від 27.10.2020 №ПІ- 2011/0-2058/0/63-20 Головне управління Держгеокадастру у Київській області повідомило, що на його клопотання від 11.08.2020 №17443/0/94-20 та від 21.08.2020 №18182/0/94-20 надано накази від 16.10.2020 № 10-15665/15-20-сг, № 15511/15-20-сг про відмову у розробленні документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва, площею 0,1200 га, яка розташована на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

Наказом від 16.10.2020 №10-15665/15-20-сг відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва, площею 0,1200 га, яка розташована на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області, у зв`язку з тим, що бажана до відведення земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення.

Позивач вважає таке рішення відповідача незаконним, а тому звернувся із вказаним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Статтею 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 2 статті 22 ЗК України визначено, що до земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

Відповідно до частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Частиною 1 та 2 статті 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з частиною 5 статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначені статтею 122 ЗК України.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність врегульовано статтею 118 ЗК України.

Частиною 6 статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Положеннями частини 7 статті 118 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Аналіз вищевказаних норм дає підстави вважати, що для отримання земельної ділянки безоплатно у користування зацікавлена особа звертається до відповідних органів із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду якого компетентним органом приймається рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в наданні такого дозволу, яка має бути вмотивованою.

Суд наголошує, що на етапі надання дозволу на розробку проекту, так і в той час, коли проект вже розроблений, земельна ділянка не має обтяжень, відповідно власник земельної ділянки має право розпоряджатись нею на власний розсуд, у тому числі і надавати дозвіл особам на розроблення проекту відведення, здійснювати інші розпорядчі дії з власною земельною ділянкою.

При цьому, перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

З матеріалів справи вбачається, що наказом від 16.10.2020 №10-15665/15-20-сг ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва, площею 0,1200 га, яка розташована на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області, у зв`язку з тим, що бажана до відведення земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення.

Так згідно з абз.1 ч.3 ст. 123 Земельного кодексу України підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, відповідач відмовляючи ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у наказі від 16.10.2020 №10-15665/15-20-сг не наводить жодної обґрунтованої підстави відмови, що визначені у переліку таких підстав.

Доказів віднесення вказаної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення відповідачем не надано.

Відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб`єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Разом з тим, наведена у наказі Головного управління Держгеокадастру у Київській області підстава не обґрунтована та не підтверджена жодними доказами, що дає підстави вважати таке рішення суб`єкта-владних повноважень протиправним.

Суд звертає увагу на те, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Визначені Конституцією та законами України вимоги до дій і рішень суб`єктів владних повноважень, які є важливими гарантіями дотримання прав особи, не були дотримані.

Прийняття юридично значущих рішень виключно на підставі закону, так само як і неухильне дотримання юридичної процедури їх прийняття є проявом принципу законності і має сутнісне значення для забезпечення прав особи, стосовно якої суб`єкт владних повноважень таке рішення приймає. Дотримання принципу законності є гарантією недопущення свавілля з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, що є однією з передумов дотримання принципу верховенства права, який відповідно до ст.8 Конституції України визнається і діє в Україні.

Отже, контролюючий орган, дотримуючись принципів законності та належного врядування як суттєвих елементів принципу верховенства права, повинен був врахувати, що процедура прийняття наказу не може вважатись дотриманою лише за наявності факту застосування конкретної норми. У такому випадку відмова особі у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою не може вважатись обґрунтованою, а таке рішення законним.

З огляду на наведене, судом встановлено обґрунтовані підстави для визнання протиправним та скасування наказу від 16.10.2020 №10-15665/15-20-сг, яким позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Також, застосовуючи механізм захисту права та його ефективного відновлення, порушеного суб`єктом владних повноважень, керуючись повноваженнями, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 11.08.2020 щодо надання дозволу розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка розташована на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області, за результатами якого прийняти рішення із врахуванням положень статті 118 Земельного кодексу України та у встановленій законодавством формі.

Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на наведене, з урахуванням встановленого факту порушених прав позивача оскаржуваним рішенням, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Встановлено, що позивачем при подачі до суду позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог суд дійшов висновку, що судові витрати, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у повному розмірі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов задовольнити.

Визнати незаконним і скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 16.10.2020 за № 10-15665/15-20-сг.

Зобов`язати відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 11.08.2020 у відповідності до вимог ст.118 Земельного кодексу України.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , інд. код НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Київській області (вул. Серпова, 3/14, Київ 115, 03115, ЄДРПОУ 39817550) суму сплаченого судового збору у розмірі 908,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Панкеєва