Рішення № 100141278, 06.10.2021, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2021 року м. ЧернівціСправа № 926/906/21

Господарський суд Чернівецької області у складі судді Байталюка В. Д., за участю секретаря судового засідання Шехтер Є. С., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліга-Прім»

до Чернівецької міської ради

про припинення права спільної часткової власності та визнання права власності

Представники сторін не з`явилися.

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень проти позову.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ліга-Прім» звернулося з позовом до Чернівецької міської ради в якому просить суд:

- виділити в натурі та припинити право спільної часткової власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліга-Прім» код ЄДРПОУ на 6/100 частин нежитлових приміщень, загальною площею 291,40 кв.м, що займають частину будинку літ. «А», за адресою: Чернівецька область, м. Чернівці, проспект Незалежності, 78, яке є ізольованим, має окремий вхід, відсутні приміщення спільного користування з іншими співвласниками;

- визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Ліга-Прім», код ЄДРПОУ 21418353 право власності на групу нежитлових приміщень XI - XXV в будинку АДРЕСА_1 загальною площею 291,40 кв.м, які складаються з: нежитлового приміщення XI - 12,20 кв.м, нежитлового приміщення XII - 17,40 кв.м, нежитлового приміщення XIII - 4,90 кв.м, XIV - 17,7 кв.м, нежитлового приміщення XV - 21,60 кв.м, вхід в підвал XVI площею 13,80 кв.м, нежитлового приміщення XVII - 3,30 кв.м, нежитлового приміщення XVIII - 59,80 кв.м, нежитлового приміщення XIX - 17,40 кв.м, коридор XX - 10,10 кв.м, вбиральня ХХа - 1,0 кв.м, нежитлового приміщення XXI - 8,60 кв.м, нежитлового приміщення XXII - 17,00 кв.м, нежитлового приміщення XXIII - 59,70 кв.м, нежитлового приміщення XXIV - 14,60 кв.м, нежитлового приміщення XXV - 12,30 кв.м.

2. Короткий зміст заперечень проти позову та відповіді на відзив.

2.1. Відповідач, у відзиві на позов зазначає, що в резолютивній частині позову позивач просить виділити в натурі та припинити права спільної часткової власності на 6/100 частин приміщень, загальною площею 291,40 кв. м., що займають частину будинку літ. «А». Також позивач повідомляє, що він не здійснював самочинну реконструкцію та конфігурацію приміщень. Однак, виникають сумніви у викладеному, оскільки жодного доказу щодо здійснення реконструкції у встановленому чинним законодавством порядку в матеріали судової справи не надано. Так, із документів, які наявні у Чернівецької міської ради, яка була власником приміщень до укладення договору купівлі-продажу 05.05.2000 вбачається, що позивачем набуто право власності на 277,80 кв.м. (копія-договору купівлі-продажу додається). Відповідач вважає, що самочинно переобладнане нерухоме майно не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364 та 367 ЦК України. Отже, намагання позивача шляхом виділення частки узаконити самовільно переобладнане майно та визнати право власності на нього є безпідставним та необґрунтованим, а тому відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

2.2. 25.05.2021 на адресу Господарського суду Чернівецької області від представника позивача надійшла відповідь на відзив в якій зазначено, що доводи Чернівецької міської ради є необґрунтованими та безпідставними виходячи з наступного.

Як підтверджуються матеріалами, які додані до відзиву, а саме інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 247893558 від 13.03.2021 сформованого ОСОБА_1 – відсутні будь-які інші співвласники майна, яке є предметом позовних вимог.

Також, слід критично сприймати доводи відповідача, в яких зазначено, що позивач намагається узаконити самовільно переобладнане майно враховуючи наступне.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстрацію права власності від 03.10.2020 № 226705267 майно, що є предметом спору, а саме група нежитлових приміщень Х - XХV в будинку АДРЕСА_1 загальною площею 291 ,40 кв.м, які складаються з: нежитлового приміщення XI - 12,20 кв.м, нежитлового приміщення ХІ - 17,40 кв.м, нежитлового приміщення ХІІ - 4,90 кв.м, XIV - 17,7 кв.м, нежитлового приміщення XV - 21,60 кв.м, вхід в підвал XVI площею 13,80 кв.м, нежитлового приміщення XVII - 3,30 кв.м, нежитлового приміщення XVIII - 59,80 кв.м, нежитлового приміщення XIX - 17,40 кв.м, коридор XX - 10,10 кв.м, вбиральня XX - 1,0 кв.м, нежитлового приміщення XXI - 8,60 кв.м, нежитлового приміщення XXII - 1 7,00 кв.м, нежитлового приміщення XXIII - 59,70 кв.м, нежитлового приміщення XXIV - 14,60 кв.м, нежитлового приміщення XXV - 12,30 кв.м., відповідає по площі та іншим характеристикам майну, яке просить виділити позивач в прохальній частині.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 246921884 від 04.03.2021 приміщення, на які просить припинити право спільної часткової власності позивач та приміщення, які наразі є у власності ТОВ «Ліга- Прім» є аналогічними.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 247893558 від 13.03.2021, яка сформована відповідачем приміщення, на які просить припинити право спільної часткової власності позивач та приміщення, які наразі є у власності ТОВ «Ліга-Прім» є аналогічними.

Також, позивач звертає увагу суду на довідку експерта Довганюк Н.В. (кваліфікаційний сертифікат AE № 005059) № 104 від 14.08.2020, в якій зазначено, що за рахунок зміни облаштування існуючого входу змінилась загальна площа, за відсутності самочинної реконструкції та конфігурація приміщень змінилась наступним чином: приміщення XІ - 12,20 м. кв., приміщення ХІІ - 17,40 м. кв., приміщення XІІІ - 4,90 м. кв., XIV - 17,7 м. кв., приміщення XV - 21,60 м. кв., вхід в підвал XVI площею 13,80 м. кв., приміщення XVII - 3,30 м. кв., приміщення XVIІI - 59,80 м. кв., приміщення XIХ -17,40 м. кв., коридор XX - 10,10 м. кв., приміщення ХХІ -8,60 м. кв., приміщення ХХІІ - 17,00 м. кв., приміщення ХХІІІ - 59,70 м. кв., приміщення ХХІV - 14,60 м. кв., приміщення ХХV - 12,30 м.кв., що підтверджується копією технічного паспорта на групу нежитлових приміщень ХІ-ХХV в будинку АДРЕСА_1 .

Таким чином, позивач ТОВ «Ліга-прім» не намагається узаконити самовільно переобладнане приміщення, оскільки станом на момент звернення до суду право власності вже набуто позивачем, згідно документів, які є в матеріалах справи відсутній факт самочинної реконструкції.

3. Короткий зміст ухвал суду.

3.1. Ухвалою суду від 31.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, а підготовче засідання призначено на 21.04.2021.

3.2. Ухвалою суду від 21.04.2021 відкладено підготовче засідання на 13.05.2021.

3.3. У судовому засіданні 13.05.2021, суд постановив протокольну ухвалу якою відкладено підготовче засідання на 31.05.2021 із занесенням до протоколу судового засідання.

3.4. У судовому засіданні, 31.05.2021, суд постановив протокольну ухвалу якою закрив підготовче засідання та призначив розгляд справи по суті на 17.06.2021.

3.5. 17.06.2021 у судовому засіданні суд оголосив перерву до 14.07.2021 із занесенням до протоколу судового засідання.

3.6. Ухвалою суду від 14.07.2021 відкладено розгляд справи по суті на 29.07.2021.

3.7. Ухвалою суду від 29.07.2021 відкладено розгляд справи по суті на 08.09.2021.

3.8. 08.09.2021 на адресу Господарського суду Чернівецької області від представника позивача надійшло письмове клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із необхідністю отримання висновку експерта.

3.9. Ухвалою суду від 08.09.2021 відкладено розгляд справи по суті на 29.09.2021.

3.10. 20.09.2021 на адресу Господарського суду Чернівецької області від представника позивача надійшов технічний висновок.

3.12. 28.09.2021 на адресу Господарського суду Чернівецької області від представника позивача надійшла заява в якій позивач просить суд не здійснювати стягнення судового збору з відповідача в разі задоволення позовних вимог.

У судове засідання, 29.09.2021, представники сторін не з`явилися.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

15.05.2000 між Департаментом економіки Чернівецької міської ради ( як, Продавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ліга-Прім» (як, Покупець) укладено договір купівлі-продажу приміщення, відповідно до умов якого продавець зобов`язався передати у власність покупця нежитлові приміщення, які є комунальною власністю, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 277,80 кв.м, що займають частину житлового будинку (цегла) літ. «А», становлять 6/100 ідеальної частки та складаються з: нежитлового приміщення XI - 12,20 кв.м, нежитлового приміщення XII - 17,40 кв.м, нежитлового приміщення XIII - 4,90 кв.м, XIV - 17,70 кв.м, нежитлового приміщення XV - 21,60 кв.м, нежитлового приміщення XVI – 22,50 кв. м., нежитлового приміщення XVII - 3,30 кв.м, нежитлового приміщення XVIII – 36,30 кв.м, нежитлового приміщення XIX - 17,40 кв.м, коридор XX - 12,30 кв.м., нежитлового приміщення XXI - 8,60 кв.м, нежитлового приміщення XXII - 17,00 кв.м, нежитлового приміщення XXIII - 59,70 кв.м, нежитлового приміщення XXIV - 14,60 кв.м, нежитлового приміщення XXV - 12,30 кв.м., а покупець зобов`язався прийняти приміщення і сплатити ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі (п. 1.1. Договору).

Факт передачі продавцем та прийняття покупцем майна – приміщення за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 277,80 кв. м. свідчить Акт прийому-передачі об`єкта приватизації приміщення в підвалі від 06.05.2000 який підписано обома сторонами без жодних зауважень чи застережень та скріплений відтисками печаток юридичних осіб.

Право власності на спірне майно підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 03.10.2020 за № 226705267, на підставі договору купівлі-продажу від 05.05.2000 та інформаційною довідкою від 04.03.2021.

За рахунок зміни облаштування існуючого входу змінилась загальна площа, за відсутності самочинної реконструкції та конфігурація приміщень змінилась наступним чином: нежитлового приміщення XI - 12,20 кв.м, нежитлового приміщення XII - 17,40 кв.м, нежитлового приміщення XIII - 4,90 кв.м, XIV - 17,7 кв.м, нежитлового приміщення XV - 21,60 кв.м, вхід в підвал XVI площею 13,80 кв.м, нежитлового приміщення XVII - 3,30 кв.м, нежитлового приміщення XVIII - 59,80 кв.м, нежитлового приміщення XIX - 17,40 кв.м, коридор XX - 10,10 кв.м, вбиральня ХХа - 1,0 кв.м, нежитлового приміщення XXI - 8,60 кв.м, нежитлового приміщення XXII - 17,00 кв.м, нежитлового приміщення XXIII - 59,70 кв.м, нежитлового приміщення XXIV - 14,60 кв.м, нежитлового приміщення XXV - 12,30 кв.м., що підтверджується довідкою експерта Довганюк Н. В. (кваліфікаційний сертифікат АЕ № 005059) № 104 від 14.08.2020 та копією технічного паспорта на групу нежитлових приміщень XI – ХХV в будинку АДРЕСА_1 .

Дана інформація також підтверджується технічним висновком експерта ОСОБА_2 щодо походження приміщення Х VІ пл. 13,8 кв. м. у технічному паспорті на групу нежитлових приміщень підвалу позначених ХІ–ХХV за адресою: АДРЕСА_1 в якому зазначено, що технічний паспорт на групу нежитлових приміщень, вказаних вище, виготовлено 10.08.2020. На час обстеження приміщень, що належать ТОВ «Ліга-Прім», згідно плану, площа приміщень складає 291,4 кв. м. враховуючи приміщення Х VІ (13,8 кв. м.). Однак, за договором купівлі-продажу приміщень у 2000 році було придбано 277,8 кв. м. приміщень підвалу, що склало 6/100 ідеальної частки житлового будинку літ. А, куди приміщення пл. 13,8 кв. м. не ввійшли. Помилково, на даному плані, не врахована площа ліфта. Шахта ліфта чи підйомника це витягнутий багатосвітловий простір. ДБН В.2.2-9:2018 «Громадські будинки та споруди. Основні положення» вказує, що в межах одного поверху площу багатосвітлових приміщень слід включати до загальної площі. Отже, площа приямкового сходу та ліфта-підйомника на 2000 рік входила в площу забудови житлового будинку і не входила до загального будівельного об`єму.

У об`єкта нерухомого майна відсутні співвласники, а отже неможливо у добровільному порядку припинити спільну часткову власність та здійснити виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна, тобто в позасудовому порядку.

Хоча відповідно до довідки від 04.03.2021 № 246921884 зазначене майно є спільною частковою власністю, однак з цієї довідки вбачається, що відсутні будь-які інші співвласники майна.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду за захистом свого порушеного права.

5. Мотиви, якими керується суд та застосоване ним законодавство.

Згідно з частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи – підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист – це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Положеннями статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) від 04.11.1950 передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до частини 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Положеннями частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом (стаття 319 Цивільного кодексу України).

Приписами статті 321 Цивільного кодексу України встановлено, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статті 355 Цивільного кодексу України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Стаття 356 Цивільного кодексу України вказує, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Як визначено статтею 357 Цивільного кодексу України, частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна. Співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна. Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності. Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.

Статтею 358 Цивільного кодексу України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Відповідно до статті 364 Цивільного кодексу України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Як випливає з положень частин першої, третьої статті 367 Цивільного кодексу України поділ в натурі майна, яке перебуває у спільній частковій власності, може бути здійснено за домовленістю між співвласниками, шляхом укладання договору про поділ нерухомого майна.

Проте, у разі, якщо поділ в натурі майна, яке перебуває у спільній частковій власності, не може бути здійснено за домовленістю між співвласниками, учасник спільної часткової власності вправі звернутися з відповідним позовом до суду.

Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (стаття 182 Цивільного кодексу України).

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі – державна реєстрація прав) – офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Пунктом 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме та їх обтяжень» загальною засадою державної реєстрації прав є обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав.

Згідно частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме та їх обтяжень» обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема право власності на нерухоме майно.

Згідно частини 1 статті 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» організаційну систему державної реєстрації прав становлять: 1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи; 2) суб`єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад. Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації; 3) державні реєстратори прав на нерухоме майно.

Відповідно до стаття 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться, у тому числі, на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина 1 статті 173 Господарського кодексу України).

У відповідності до вимог статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

До виконання господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (стаття 193 Господарського кодексу України).

Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно із частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю.

6. Висновки за наслідками розгляду справи.

Дослідивши фактичні обставини справи, господарський суд встановив, що у зв`язку з не виділенням частки майна у натурі, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Ліга-Прім» на праві спільної часткової власності, відповідно зазначеними діями порушуються права позивача щодо розпорядження майном, тому слід виділити в натурі майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Ліга-Прім» на праві спільної часткової власності, а саме частин нежитлових приміщень, загальною площею 291,40 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , як самостійне нежитлове приміщення з встановленням права особистої приватної власності та припиненням права спільної часткової власності на нежитлові приміщення.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено – повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Враховуючи наведене, оскільки учасники справи в судове засідання 29.09.2021 не з`явилися, рішення складено та підписано 06.10.2021.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 73, 74, 86, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліга Прім» до Чернівецької міської ради про припинення права спільної часткової власності та визнання права власності задовольнити.

2. Виділити в натурі та припинити право спільної часткової власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліга-Прім» на 6/100 частин нежитлових приміщень, загальною площею 291,40 кв. м., що займають частину будинку літери «А» за адресою: Чернівецька область, м. Чернівці, проспект Незалежності, 78, яке є ізольованим, має окремий вхід, відсутні приміщення спільного користування з іншими співвласниками.

3. Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Ліга-Прім» (Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Головна, 203 К, ідентифікаційний код 21418353) право власності на групу нежитлових приміщень XI - XXV в будинку АДРЕСА_1 загальною площею 291,40 кв.м, які складаються з: нежитлового приміщення XI - 12,20 кв.м, нежитлового приміщення XII - 17,40 кв.м, нежитлового приміщення XIII - 4,90 кв.м, XIV - 17,7 кв.м, нежитлового приміщення XV - 21,60 кв.м, вхід в підвал XVI площею 13,80 кв.м, нежитлового приміщення XVII - 3,30 кв.м, нежитлового приміщення XVIII - 59,80 кв.м, нежитлового приміщення XIX - 17,40 кв.м, коридор XX - 10,10 кв.м, вбиральня ХХа - 1,0 кв.м, нежитлового приміщення XXI - 8,60 кв.м, нежитлового приміщення XXII - 17,00 кв.м, нежитлового приміщення XXIII - 59,70 кв.м, нежитлового приміщення XXIV - 14,60 кв.м, нежитлового приміщення XXV - 12,30 кв.м.

Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Ліга-Прім» (Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Головна, 203 К, ідентифікаційний код 21418353).

Відповідач – Чернівецька міська рада (Чернівецька область, м. Чернівці, площа Центральна, 1, ідентифікаційний код 36068147).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення (якщо оголошено вступну та резолютивну частини рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи – з дня складання повного судового рішення).

Суддя В. Байталюк