Рішення № 100141263, 05.10.2021, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

58000, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 55-09-34, е-mail: inbox@cv.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Чернівці

05 жовтня 2021 року Справа № 926/2895/21

Господарський суд Чернівецької області у складі судді Швеця М.В., секретар судового засідання Циганчук І.В., розглянувши справу

за позовом Приватного підприємства «МВМ-13»

до Чернівецького міського комунального підрядного шляхово-експлуатаційного підприємства

про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у сумі 938225,43 грн

Представники:

від позивача – Васильченко В.О.

від відповідача – не з`явився

В С Т А Н О В И В :

13.07.2021 року до Господарського суду Чернівецької області на електронну адресу надійшла позовна заява Приватного підприємства «МВМ-13» до Чернівецького міського комунального підрядного шляхово-експлуатаційного підприємства про стягнення заборгованості в сумі 938225,43 грн, в тому числі: інфляційні втрати в сумі 545957 грн, 3 % річних в сумі 175104,49 грн та пені в сумі 217163,94 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 04.06.2015 року між сторонами укладено договір субпідряду № 058/15 на виконання робіт з реконструкції дороги по вул. Б. Хмельницького в м. Чернівці. Однак відповідач свої зобов`язання перед позивачем по оплаті виконаних відповідачем робіт не виконав, тому позивач звернувся із позовом до відповідача про стягнення заборгованості в розмірі 1368766,90 грн. Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 18.11.2019 року по справі № 926/2677/17, яке залишено Постановою Західного апеляційного господарського суду від 04.03.2020 року без змін, позов задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача 1368766,90 грн. На виконання вказаного рішення 23.03.2020 року видано наказ про примусове виконання рішення від 18.11.2019 року, який пред`явлено до виконання. Боржник (відповідач) в межах виконавчого провадження здійснював погашення заборгованості частинами, остаточне погашення боргу було здійснено 20.05.2021 року. У зв`язку із простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з Чернівецького міського комунального підрядного шляхово-експлуатаційного підприємства заборгованість за період з 01.01.2017 року по 20.05.2021 року в сумі 938225,43 грн, у тому числі: інфляційні втрати в сумі 545957 грн, 3 % річних в сумі 175104,49 грн та пені в сумі 217163,94 грн.

Витягом з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 13.07.2021 року справу № 926/2895/21 передано судді Швецю М.В.

Ухвалою суду від 17.07.2021 року позовну заяву Приватного підприємства «МВМ-13» залишено без руху та встановлено позивачу строк у десять днів з дня вручення ухвали суду усунути недоліки позовної заяви.

27.07.2021 року на адресу суду від позивача надійшла заява вх. № 3112 про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 30.07.2021 року постановлено: відкрити провадження у справі, розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначити підготовче засідання по справі на 02.09.2021 року о 11:00 год.

30.08.2021 року через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив на позов за вх. № 3542, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог у зв`язку з безпідставністю та необґрунтованістю. Крім того, відповідач, посилаючись на ст. 258 ЦК України, зазначає, що позовну заяву подано до суду 13.07.2021 року, а позовна давність для пені встановлена один рік, що закінчилась 13.07.2020 року, то стягнення пені в даному випадку позивачем заявлено поза межами строку позовної давності, щодо решта позовних вимог інфляційних втрат та 3 % річних, просить відмовити за безпідставністю.

02.09.2021 року на електронну адресу суду від представника позивача надійшло клопотання за вх. № 3598 про відкладення підготовчого засідання для надання можливості підготувати відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 02.09.2021 року розгляд справи в підготовчому засіданні відкладено на 21.09.2021 року – 11:00 год.

21.09.2021 року від представника відповідача через канцелярію суду надійшла заява за вх. № 3857, в якій просить на підставі ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України застосувати строк позовної давності та відмовити у позові повністю щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Ухвалою суду від 21.09.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.10.2021 року о 16:00 год.

Представник відповідача в судове засідання 05.10.2021 року не з`явився, проте через канцелярію суду направив клопотання за вх. № 3910, в якому просить відкласти розгляд справи на іншу дату у зв`язку із участю його у нараді Департаменту інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради на 05.10.2021 року о 16:00 год.

В судовому засіданні 05.10.2021 року представник позивача просив суд у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи – відмовити, оскільки дату даного судового засідання було погоджено сторонами, а також слід врахувати, що представник позивача є не місцевим, всі докази сторонами подано під час підготовчого провадження, щодо суті спору - позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Розглянувши подане представником відповідача клопотання про відкладення розгляду справи, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

За змістом рішення ЄСПЛ у справі «Шульга проти України» суд неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними.

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі «Скордіно проти Італії»). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах «Скордіно проти Італії», «Сюрмелі проти Німеччини»).

Згідно положень ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами, мають право знайомитися з матеріалами справи, та зобов`язанні добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами.

За змістом приписів ст. 202 ГПК України відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 року у справі №910/6097/17.

Як встановлено матеріалами справи, відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до судового розгляду по суті на 05.10.2021 о 16:00 год, що підтверджується підписаною представником відповідача, який був присутнім в судовому засіданні 21.09.2021 року, розпискою про повідомлення учасників справи про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті (згідно ч. 3 ст. 216 ГПК України).

Окрім цього, господарський суд, з урахуванням обставин конкретної справи, може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв`язку з відсутністю його представника (з причин, пов`язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участі в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов`язаних з ним трудовими відносинами.

Відповідно до ч. 3 ст. 56 ГПК України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Суд зауважує, що справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. А, отже, причини неявки в судове засідання керівника відповідача, у зв`язку з неможливістю присутності в даному судовому засіданні його представників (у зв`язку з участю в іншому судовому засіданні), відповідачем суду не повідомлені.

Оцінюючи наведені в клопотанні підстави для відкладення, суд зазначає, що в клопотанні не зазначено жодних причин неможливості явки в судове засідання 05.10.2021 року безпосередньо керівника Чернівецького міського комунального підрядного шляхово-експлуатаційного підприємства Урсуляна В.П. або іншого представника, а тому у суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи за клопотанням представника Чернівецького міського комунального підрядного шляхово-експлуатаційного підприємства Сухар Т.В., з підстав чого у задоволенні, поданого представником відповідача, клопотання слід відмовити.

Частиною 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача та оцінивши в сукупності надані сторонами докази, встановивши фактичні обставини у справі, а також приймаючи до уваги, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступні обставини:

За договором субпідряду №058/15 від 04.06.2015 року, укладеним між Чернівецьким міським комунальним підрядним шляхово-експлуатаційним підприємством (генпідрядник, відповідач) та Приватним підприємством «МВМ-13» (субпідрядник, позивач), останнім було виконано роботи по реконструкції дороги на вул. Б. Хмельницького у м. Чернівці.

В зв`язку із неналежним виконанням генпідрядником своїх зобов`язань за договором субпідряду, а саме несвоєчасна та неповна оплата виконаних Субпідрядником робіт за договором, ПП «МВМ-13» звернулось за захистом своїх прав до суду щодо стягнення заборгованості в сумі 1368766,90 грн.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області у справі № 926/2677/17 від 18.11.2019 року позов ПП «МВМ-13» задоволено і стягнуто з Відповідача заборгованість за роботи з виконання реконструкції дороги на вул. Б. Хмельницького (від вул. Ю. Гагаріна до вул. Університетська) в м. Чернівці в сумі 1368766,90 грн, а також стягнуто 20531,51 грн відшкодування судового збору.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 04.03.2020 року рішення Господарського суду Чернівецької області у справі № 926/2677/17 від 18.11.2019 року було залишено без змін та набрало законної сили.

Під час розгляду справи в судах, зокрема, було встановлено наступні обставини: в укладеному 04.06.2015 року договорі №058/15, який за правовою природою є договором будівельного підряду, сторони чітко визначили перелік двосторонніх документів, які сукупно підтверджують факт виконання підрядних робіт та, відповідно, є підставою для їх оплати - акти приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форма №КБ-3); розрахунки за виконані роботи здійснюються на підставі Актів виконаних робіт форми КБ-2в та довідок форми КБ-3, підписаних уповноваженими представниками Сторін. Після отримання генпідрядником коштів на оплату робіт по даному договору, протягом 5 банківських днів приймає рішення про оплату робіт субпідрядника, при цьому розрахунок за виконані роботи може бути відстрочено до 30 (тридцяти) календарних днів, але не пізніше 31.12.2016 року (п.п. 4.1.- 4.4. договору); на виконання договірних умов ПП «МВМ-13» були виконані обумовлені договором роботи, що підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в (а саме акти № 8, № 9, № 10, № 11 за травень 2016 року, акт № 12 за липень 2016 року, акт № 13 та акт № 1, № 14 за вересень 2016 року), які підтверджують прийняття відповідачем виконаних робіт на загальну суму 9520239,26 грн; на виконання договірних зобов`язань щодо оплати виконаних субпідрядником робіт, відповідачем було перераховано грошові кошти в загальній сумі 9347732,35 грн, а відтак, у відповідача перед позивачем утворилась сума заборгованості в розмірі 172506,91 грн; разом з цим, судами встановлено, що на виконання умов договору сторонами також було складено акт № 16 за січень 2017, яким підтверджено обсяг та вартість виконаних субпідрядником робіт на загальну суму 1196259,99 грн; з огляду на вказане, із відповідача стягнуто заборгованість в сумі 1368766,90 грн.

Вказані вище рішення судів набрали законної сили в порядку, визначеному законодавством, і встановлені в них обставини не підлягають доведенню згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України, якою визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В подальшому, в зв`язку із невиконанням судового рішення в добровільному порядку, ПП «МВМ-13» звернулось до державної виконавчої служби із заявою про виконання рішення в примусовому порядку. Виконавче провадження за поданою заявою було відкрито 31.07.2020 року.

На виконання судового рішення відповідачем (боржником) було здійснено погашення заборгованість в наступному порядку: борг в сумі 50000 грн перераховано 22.12.2020 року, згідно платіжного доручення №5479; борг в сумі 1000000 грн перераховано 13.05.2021 року, згідно платіжного доручення № 6002; борг в сумі 339298,41 грн перераховано 20.05.2021 року, згідно платіжного доручення № 6035. Таким чином, остаточне погашення заборгованості за рішенням суду було здійснено 20.05.2021 року.

Враховуючи положення п.п. 4.1.- 4.4. договору щодо строків виконання зобов`язання із оплати за виконані роботи та фактичні сплати відповідачем сум боргу, позивачем було визначено наступні періоди прострочення виконання грошового зобов`язання: з 01.01.2017 року по 07.02.2017 року (38 днів прострочки) на суму заборгованості 172506,91 грн по акту виконаних робіт за 2016 рік; з 08.02.2017 року по 21.12.2020 року (1413 днів прострочки) на суму заборгованості 1368766,90 грн, що включає суму заборгованості 1196259,99 грн по акту виконаних робіт №16 за січень 2017 року; з 22.12.2020 року по 12.05.2021 року (142 дні прострочки) на суму заборгованості 1318766,90 грн; з 13.05.2021 року по 20.05.2021 року (8 днів прострочки) на суму заборгованості 318766,90 грн.

Таким чином, враховуючи факт порушення відповідачем умов договору, на підставі п. 13.8. договору позивачем нараховано відповідачу 217163,94 грн пені (за період прострочення з 04.03.2020 року по 20.05.2021 року), а за порушення строків виконання грошового зобов`язання на підставі ст. 625 ЦК України – 175104,49 грн 3 % річних (за період прострочення з 01.01.2017 року по 20.05.2021 року) та 545957 грн інфляційних втрат (за період прострочення з січня 2017 року по травень 2021 року).

Як встановлено судом вище, на виконання вказаних судових рішень відповідачем було здійснено погашення заборгованості 22.12.2020 року, 13.05.2021 року та 20.05.2021 року.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 13.8. договору субпідряду №058/15 від 04.06.2015 року сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання зобов`язань генпідрядник несе відповідальність у вигляді пені в розмірі подвійної ставки НБУ, за кожен день прострочення платежу.

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору субпідряду №058/15 від 04.06.2015 року, на підставі п. 13.8. договору позивачем нарахована пеня у загальному розмірі 217163,94 грн за період з 04.03.2020 року по 20.05.2021 року, з якої: 6600,08 грн – пеня, нарахована на суму заборгованості 1368766,90 грн за період з 04.03.2020 року по 12.03.2020 року; 31500,39 грн – пеня, нарахована на суму заборгованості 1368766,90 грн за період з 13.03.2020 року по 23.04.2020 року; 28326,39 грн – пеня, нарахована на суму заборгованості 1318766,90 грн за період з 24.04.2020 року по 11.06.2020 року; 115328,88 грн – пеня, нарахована на суму заборгованості 1318766,90 грн за період з 12.06.2020 року по 04.03.2021 року; 19727,31 грн – пеня, нарахована на суму заборгованості 1318766,90 грн за період з 05.03.2021 року по 15.04.2021 року; 14632,89 грн – пеня, нарахована на суму заборгованості 1318766,90 грн за період з 16.04.2021 року по 12.05.2021 року; 1048 грн – пеня, нарахована на суму заборгованості 318766,90 грн за період з 13.05.2021 року по 20.05.2021 року.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.

Згідно зі ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

За приписами ст. 251 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

У постановах Верховного Суду, зокрема, у постанові від 07.06.2019 року у справі №910/23911/16, у постанові від 13.09.2019 у справі №902/669/18, від 12.06.2018 у справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17 у яких висловлено позицію про те, що «умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції».

Таким чином, умову, передбачену у пункті 13.8. договору субпідряду №058/15 від 04.06.2015 року, неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України у подібних правовідносинах викладений у постановах Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20 серпня 2021 року у справі № 910/13575/20, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2019 у справі №904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі № 911/634/19.

Як зазначалось вище, згідно умов Договору, строк виконання зобов`язання із оплати за виконані роботи визначено у 5 (п`ять) банківських днів з моменту підписання Актів виконаних робіт форми КБ-2в та довідок форми КБ-3. При цьому, розрахунок може бути відстрочено до 30 (тридцяти) календарних днів, але не пізніше 31.12.2016 року.

Так, заборгованість в сумі 172506,91 грн виникла в зв`язку із не проведенням оплати актів виконаних робіт за 2016 рік, останнім днем виконання обов`язку по сплаті якої є 31.12.2016 року; заборгованість в сумі 1196259,99 грн за роботи, обсяги та вартість яких підтверджено Актом № 16 за січень 2017 року, граничний термін виконання зобов`язань із оплати за вказаним актом становить 05.02.2017 року (31.01.2017 року – останній день місяця за який підписано акт + 5 банківських днів – строк оплати = 07.02.2017 року).

Беручи до уваги положення наведеної вище норми закону та умов договору позивач мав право на нарахування пені, починаючи з 08.02.2017 року по 08.08.2017 року (6 місяців) на суму заборгованості 1368766,90 грн. Інших строків нарахування пені сторони у договорі не погоджували.

В той же час, період, протягом якого особа має право звернутися за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів обмежено нормами чинного законодавства певним строком.

Зі змісту ст.256 ЦК України вбачається, що строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, є позовною давністю.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) позовна давність застосовується в один рік (ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п.51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, №22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідач звернувся до суду із заявою за вх.№ 3857 від 21.09.2021 року про застосування строків позовної давності до вимог ПП «МВМ-13» щодо стягнення з Чернівецького міського комунального підрядного шляхово-експлуатаційного підприємства інфляційних втрат, 3 % річних та пені.

Згідно із ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. При цьому, правила про позовну давність, відповідно до вищевказаної статті ЦК України мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушено, у позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Дана правова позиція суду узгоджується з висновками ВСУ викладених у Постанові від 12.06.2007р. у справі № П-9/161-16/165.

Однак, як вбачається з розрахунку пені, позивач нарахував пеню у загальному розмірі 217163,94 грн за період з 04.03.2020 року по 20.05.2021 року, проте даний розрахунок проведено поза межами допустимих строків, без урахування позивачем положень ч. 6 ст. 232 ГК України та п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Згідно із ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. При цьому, правила про позовну давність, відповідно до вищевказаної статті ЦК України мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушено, у позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Дана правова позиція суду узгоджується з висновками ВСУ викладених у Постанові від 12.06.2007 року у справі № П-9/161-16/165.

Таким чином, в частині стягнення пені в сумі 217163,94 грн за період з 04.03.2020 року по 20.05.2021 року у задоволенні позову слід відмовити у зв`язку з необґрунтованістю.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Тобто нарахування трьох процентів річних та індексу інфляції не є штрафними санкціями, а засобом захисту коштів кредитора від знецінення, оскільки передбачена законом, а не договором.

За змістом цієї норми закону нарахування трьох процентів річних та індексу інфляції входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічні за змістом висновки сформульовано у постановах: Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18, Великої палати Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15-ц, від 19.06.2019 року у справі № 703/2718/16-ц, від 04.02.2020 року у справі № 912/1120/16, від 27.11.2019 року у справі № 340/385/17.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, стягувач (кредитор) вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

На підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційних втрат у загальному розмірі 545957 грн за період з січня 2017 року по травень 2021 року, з яких: 1897,58 грн інфляційні втрати, нараховані на суму заборгованості 172506,91 грн за січень 2017 року; 476878,39 грн інфляційні втрати, нараховані на суму заборгованості 1368766,90 грн за період лютий 2017 року - грудень 2020 року; 63037,06 грн інфляційні втрати, нараховані на суму заборгованості 1318766,90 грн за період січень 2020 року - квітень 2021 року; 4143,97 грн інфляційні втрати, нараховані на суму заборгованості 318766,90 грн за травень 2021 року, а також 3% річних у загальному розмірі 175104,49 грн за період з 01.01.2017 року по 20.05.2021 року, з яких: 538,79 грн – 3% річних, нараховані на суму заборгованості 172506,91 грн за період з 01.01.2017 року по 07.02.2017 року; 158 964,46 грн – 3% річних, нараховані на суму заборгованості 1368766,90 грн за період з 08.02.2017 року по 21.12.2020 року; 15391,64 – 3% річних, нараховані на суму заборгованості 1318766,90 грн за період з 22.12.2020 року 12.05.2021 року та 209,60 – 3% річних, нараховані на суму заборгованості 318766,90 грн за період з 13.05.2021 року по 20.05.2021 року.

Разом із тим, главою 19 ЦК визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК).

Відповідач звернувся до суду із заявою за вх.№ 3857 від 21.09.2021 року про застосування строків позовної давності до вимог ПП «МВМ-13» щодо стягнення з Чернівецького міського комунального підрядного шляхово-експлуатаційного підприємства інфляційних втрат, 3 % річних та пені.

При цьому, правила про позовну давність, відповідно до вищевказаної статті ЦК України мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушено, у позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Дана правова позиція суду узгоджується з висновками ВСУ викладених у Постанові від 12.06.2007р. у справі № П-9/161-16/165.

Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Аналогічний за змістом висновок сформульовано у постанові Великої палати Верховного Суду від 08.11.2019 року у справі № 127/15672/16-ц

В зв`язку з цим до заявлених позовних вимог повинна бути застосована позовна давність, тому якщо позов поданий до суду 13.07.2021 року, то розрахунок сум для нарахування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, має бути зроблений тільки до заборгованості, яка була наявна після 13.07.2018 року.

При здійсненні перевірки розрахунків інфляційних втрат та 3% річних, судом за допомогою програмного комплексу ipLex визначений вірний розмір інфляційних втрат в сумі 271265,08 грн за період з 13.07.2018 року по травень 2021 року, з яких: 204084,05 грн інфляційні втрати, нараховані на суму заборгованості 1368766,90 грн за період з липня 2018 року по грудень 2020 року; 63037,06 грн інфляційні втрати, нараховані на суму заборгованості 1318766,90 грн за період з січня 2021 року по квітень 2021 року; 4143,97 грн інфляційні втрати, нараховані на суму заборгованості 318766,90 грн за травень 2021 року, а також розмір 3% річних в сумі 115926,40 грн за період з 13.07.2018 року по 19.05.2021 року, з яких: 100354,32 грн – 3% річних, нараховані на суму заборгованості 1368766,90 грн за період з 13.07.2017 року по 21.12.2020 року; 15388,68 грн – 3% річних, нараховані на суму заборгованості 1318766,90 грн за період з 22.12.2020 року по 12.05.2021 року та 183,40 грн – 3% річних, нараховані на суму заборгованості 318766,90 грн за період з 13.05.2021 року по 19.05.2021 року.

Таким чином, позивачем було безпідставно, з пропуском строку позовної давності, заявлено до стягнення з відповідача суму 274691,92 грн інфляційних втрат за період з січня 2017 року по 12.07.2018 року та суму 59178,09 грн 3 % річних за період з 01.01.2017 року по 12.07.2018 року.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що станом на день розгляду справи у суді за відповідачем рахується заборгованість перед позивачем в сумі 387191,48 грн, у тому числі: інфляційні втрати в сумі 271265,08 грн за період з липня 13.07.2018 року по травень 2021 року та 3 % річних в сумі 115926,40 грн за період з 13.07.2018 року по 19.05.2021 року, що підтверджується матеріалами справи та підлягає стягненню.

В решті позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 217163,94 грн за період з 04.03.2020 року по 20.05.2021 року, інфляційних втрат в сумі 274691,92 грн за період з січня 2017 року по 12.07.2018 року та 3 % річних в сумі 59178,09 грн 3 % річних за період з 01.01.2017 року по 12.07.2018 року слід відмовити у зв`язку із пропуском позивачем строку позовної давності.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Крім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що і Європейський суд з прав людини, рішення якого згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визнаються джерелом права в України, неодноразово вказував, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (справа «Трофимчук проти України» §54 рішення від 28 жовтня 2010 року, справа «Серявін та інші проти України» § 58 рішення від 10 лютого 2010 року), отже інші доводи сторін судом до уваги не беруться, як явно необґрунтовані та такі, що не відносяться до предмету спору.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З урахуванням викладеного, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до задоволених вимог у розмірі 5807,87 грн, а решта судового збору покладається на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд –

У Х В А Л И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Чернівецького міського комунального підрядного шляхово- експлуатаційного підприємства (59029, м. Чернівці, вул. Кошового Олега, 41а; код 03357562) на користь Приватного підприємства «МВМ-13» (30430, Хмельницька область, Шепетівський район, с. Судилків, вул. Білокриницька, 4; код 14149378) заборгованість в сумі 387191,48 грн (у тому числі: інфляційні втрати в сумі 271265,08 грн, 3 % річних в сумі 115926,48 грн) та судовий збір в сумі 5807,87 грн.

3. У задоволенні решти частини позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 217163,94 грн, інфляційних втрат в сумі 274691,92 грн та 3% річних в сумі 59178,09 грн – відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 06.10.2021 року.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/

Суддя М.В. Швець