Рішення № 100141203, 05.10.2021, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2021 року, м. Херсон, справа № 923/848/21

Господарський суд Херсонської області у складі судді Закуріна М. К., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Назар-2011»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Екобіотек-Україна»

про стягнення 2 463 286,83 грн

за участі:

- секретаря судового засідання – Бєлової О.С.,

- представників:

позивача – Михайловина Д.В.,

відповідача – Прокопенко Я.Ю.,

у с т а н о в и в:

Дії та аргументи Позивача

23.06.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Назар-2011» звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Екобіотек-Україна» про стягнення 2 463 286,83 грн збитків, спричинених за договором № 064/ДС від 01.10.2020.

У якості обґрунтування власної позиції Позивач вказав, що:

- за укладеним договором Відповідач повинен був виконати фасування соняшникової олії у пляшки,

- на виконання умов договору за актами приймання-передачі від 06.10.2020 та від 19.10.2020 він передав Відповідачу 42161,183 кг давальницької сировини та зажадав передачі йому 22631 шт однолітрових пляшок та 4620 шт п`ятилітрових пляшок олії,

- у свою чергу, Відповідач передав 3600 шт однолітрових пляшок та 720 шт п`ятилітрових пляшок олії, у зв`язку з чим не виконав відповідних зобов`язань,

- вартість послуг Позивач сплатив у повному розмірі, що підтверджується також актом звірки взаємних розрахунків,

- Відповідач на запити Позивача відповів про відсутність олії, а тому він вважає її втраченою,

- ринкова вартість соняшникової олії складає 63,93 грн, а тому сума збитків становить 2 463 286,83 грн,

- збитками він вважає вартість готової продукції, яку очікував отримати та реалізувати,

- правовою підставою позову є положення статей 612, 623 Цивільного кодексу України та статей 224, 225 Господарського кодексу України.

Дії та аргументи Відповідача

Відповідач позовні вимоги не визнав та просить суд у їх задоволенні відмовити з тих підстав, що:

- Позивач не направив на його адресу претензії стосовно врегулювання спору, а тому порушив положення статті 222 ГК України,

- Позивач не вказав у чому саме полягають спричинені йому збитки, оскільки положення статті 225 ГК розрізняють у контексті визначення збитків «вартість втраченого» та «неодержаний прибуток»,

- Позивач не довів втрати майна, а тому відсутні підстави для стягнення збитків,

- вартість соняшникової олії визначена неправомірно, а тому і розмір збитків визначений необґрунтовано,

- неправомірність визначення розміру збитків пов`язана з тим, що Позивач надав довідку середньої роздрібної ціни соняшникової олії у магазинах, яким він не є, а крім того, вартість вказана стосовно однолітрової плашки, а не п`ятилітрової,

- до ціни соняшникової олії включений податок на додану вартість, який не підлягає нарахуванню, оскільки отримання коштів, які надійшли у якості відшкодування збитків, не обкладаються податком на додану вартість,

- при поставці соняшникової олії для фасування Позивач не надав документів, які підтверджували б її якість,

- при поставці сировини для фасування Позивач порушив договірні умови її передачі, а тому безпосередньо Відповідач не порушив строку виконання зобов`язання,

- заявлені до стягнення 100000 грн витрат на правничу допомогу є значно завищеними, оскільки справа не є складною, а тому ця сума є неспівмірною із сумою заявлених вимог.

Процесуальні дії та рішення суду

Ухвалою від 23.06.2021 суд відкрив провадження у справі за правилами загального провадження та встановив учасникам строки для подачі процесуальних заяв. Зокрема, Відповідач подав відзив на позов та заперечення, а Позивач – відповідь на відзив.

Підготовче провадження здійснене у судових засіданнях, які відбулися 27.07.2021 та 07.09.2021, а розгляд справи по суті – 05.10.2021.

Установлені судом обставини спору

01.10.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Назар-2011», виступаючим у якості Виконавця, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Екобіотек-Україна», як Замовником, укладений договір на виконання робіт № 064/ДС (а.с. 11-15).

За умовами договору, які впливають на вирішення спору:

- Виконавець зобов`язується за завданням Замовника виконати роботи з фасування (розливу) соняшникової, рафінованої, дезодорованої та вимороженої олії марки «П» в ПЕТ-пляшки об`ємом 1 та 5 літрів (пункт 1.1., 1.2.),

- сировина Замовника поставляється за адресою: м. Херсон, вул. Ракетна, 110-А (пункт 2.1.),

- якість сировини, що передається Замовником, повинна підтверджуватися декларацією виробника, що надається Замовником Виконавцю, (пункт 2.2.),

- сировина є власністю Замовника; Виконавець несе повну матеріальну відповідальність за збереження Сировини (пункт 2.3.),

- термін виконання робіт становить 3 повних календарних дня, починаючи з дня, наступного за днем прийняття сировини у переробку, якщо інше не визначено за домовленістю сторін; замовник зобов`язаний передати Виконавцю сировину у строк до 17.10.2020; у випадку прострочення поставки Замовником сировини для переробки, строк перероблення зміщується на кількість днів, які визначаються Виконавцем, виходячи з наявних планів виробництва і узгоджуються із Замовником (пункт 2.4.),

- Виконавець виконує фасування (розлив) 42160 кг олії у пляшки: 1 літр (маса нетто 920 г), 5 літрів (маса нетто 4600 г) (пункт 2.5.1.),

- витратні матеріали є власністю Виконавця і входять у вартість виконаних робіт (пункт 2.7.),

- Виконавець зобов`язується виконувати роботи у строк до 11.11.2020 (пункт 3.1.),

- результатом виконання робіт є однолітрові ПЕТ-пляшки у кількості 22631 шт, запаковані у 1509 гофроящиків та п`ятилітрові ПЕТ-пляшки у кількості 4620 шт, запаковані у 1540 гофроящиків, що передаються Виконавцем Замовнику за актом приймання-передачі; датою передачі партії продукції є дата, зазначена в акті приймання-передачі; право власності на результат виконаних робіт належить Замовнику (пункт 3.2),

- поставка пляшок здійснюється на складі Виконавця за адресою: м. Херсон, вул. Ракетна, 110-А (пункт 3.4.),

- здача робіт Виконавцем та приймання результатів Замовником оформлюється актом виконання робіт (пункт 3.5.),

- вартість робіт становить 3,78 грн за виготовлену однолітрову ПЕТ-пляшку та 15,66 грн за п`ятилітрову ПЕТ-пляшку (пункт 4.1.),

- загальна вартість робіт становить 157894,38 грн (пункт 4.2.),

- Виконавець зобов`язаний при неможливості в передбачений договором строк виконати роботи негайно повідомити про це Замовника у письмовій формі з обґрунтуванням (пункт 5.1.1.),

- Замовник має право відмовитись від прийняття результатів виконаних робіт, якщо ці роботи не відповідають умовам договору, і вимагати від Виконавця відшкодування збитків, якщо вони виникли внаслідок невиконання або неналежного виконання Виконавцем взятих на себе зобов`язань (пункт 5.1.4),

- ризик випадкової загибелі сировини з моменту її прийняття від Замовника несе Виконавець; у разі втрати сировини та/або готової продукції Виконавець зобов`язаний сплатити Замовнику заставну вартість сировини та вартість робіт, яка була сплачена Замовником; сировина/готова продукція вважається втраченою у випадку неотримання Замовником готової продукції протягом 10 календарних днів з моменту спливу строку її виготовлення з причин, що не залежать від Замовника (пункт 6.4.).

Відповідно до актів приймання-передачі давальницької сировини від 06.10.2020 (а.с. 16) та від 19.10.2020 (а.с. 17) Замовник передав, а Виконавець прийняв відповідно 17261,183 кг та 24900 кг соняшникової, рафінованої, дезодорованої та вимороженої олії марки «П».

Згідно з платіжним дорученням № 848 від 26.10.2020 (а.с. 25) та актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.08.2020 по 04.12.2020 (а.с. 18), складеного за участі обох сторін, Замовник сплатив Виконавцеві 157894,38 грн у якості оплати за договором № 064/ДС від 01.10.2020.

Як слідує з акту № 3 приймання-передачі готової продукції від 05.11.2020 (а.с. 19) Виконавець передав у межах договору № 064/ДС від 01.10.2020 Замовнику 720 п`ятилітрових та 3600 однолітрових пляшок олії.

У зв`язку з неповним та несвоєчасним виконанням зобов`язання Замовник направив Виконавцю 30.03.2021 претензію за вих. № 30/03-1 (а.с. 21-24), в якій висловив вимогу про передачу 19031 однолітрової та 4753 п`ятилітрових пляшок олії.

Відповідно до «цінової довідки» № 1075/21 від 11.05.2021 (а.с. 26), виданої Харківською Торгово-промисловою палатою, роздрібні ціни з урахуванням ПДВ на олію соняшникову рафіновану, дезодоровану, виморожену, марки «П» станом на 07.05.2021 складають від 51,75 грн до 76,10 грн за 1 літр. Джерелом інформації є дані супермаркетів.

З тексту позовної заяви слідує, що Позивач розмір збитків визначив за формулою: А х В = С, де А – середня ринкова вартість соняшникової олії за 1 літр, В – об`єм втраченої соняшникової олії, С – загальна сума збитків. А середня ринкова вартість 1 л олії визначена ним з розрахунку: (51,75 грн + 76,10 грн) : 2 = 63,93 грн. У зв`язку з цим сума збитків визначена у розмірі 2 463 286,83 грн, виходячи з розрахунку: 63,93 грн х 38 531 л = 2 463 286,83 грн.

Оцінка суду установлених обставин та норм діючого законодавства

Частина перша статті 162 Господарського процесуального кодексу України регламентує, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої цієї ж статті позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Отже, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

У постанові від 04.12.2019 по справі № 917/1739/17 Велика Палата Верховного Суду надала правовий висновок стосовно застосування цієї правової норми. Суд у пунктах 81, 83 та 86 вказав, що:

- предмет позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів,

- підстави позову – це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу,

- правовими підставами позову є зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги,

- саме на суд покладений обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на викладене, право суду на самостійне надання правової кваліфікації відносинам сторін та правових норм, які підлягають застосуванню для вирішення спору, нерозривне із безпосередньою позицією позивача щодо правової аргументації як вимог, так і характеристики спірних правовідносин. Крім того, у випадку коли позивач самостійно визначає правову підставу позову та предмет позовних вимог (який включає в себе не тільки визначену суму стягнення, але й певну матеріально-правову вимогу, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення) та наполягає на їх обов`язковому застосуванню, суд вправі виходити за обрані позивачем межі (у тому числі межі матеріально-правової вимоги) з метою вирішення наявного спору з певним відхиленням, яке може мати місце у випадку, коли для правильної оцінки характеру правовідносин потребується аналіз інших правових норм, ніж ті, які вказані Позивачем.

Отже, оскільки Позивач визначив предметом спору стягнення збитків за наслідками невиконання Відповідачем умов договору, якими вважає вартість готової продукції, яку очікував отримати та реалізувати, але при цьому не повністю охарактеризував та навів правові норми, якими урегульовані спірні правовідносини, суд вважає, що вправі виходити за відповідні обрані Позивачем межі правового обґрунтування заявлених вимог.

Установлені судом обставини наявності укладеного між сторонами договору, свідчать про виникнення між ними майново-господарських зобов`язань, у силу яких у відповідності до приписів статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України одна сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони, а інша (управнена) сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За частиною 1 статті 175 того ж Кодексу майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зміст та умови договору, аналіз правовідносин та господарсько-договірних зобов`язань (майново-господарських зобов`язань у відповідності до частини 1 статті 179 ГК України), які виникли між сторонами на його підставі, з огляду на вказані правові положення, свідчать, що за своєю юридичною природою між ними укладений договір підряду.

Так, згідно з частиною 1 статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Відповідно до частини 2 цієї ж статті договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Принциповим для правильного розуміння «роботи» як об`єкта цивільних прав є її відмежування від «послуг». Зокрема, «роботи» - це діяльність, результати якої мають матеріальний вираз і можуть бути реалізовані для задоволення відповідних потреб. У той час «послуги» - це діяльність, результати якої не мають, як правило, матеріального виразу, вони реалізуються і споживаються в процесі здійснення цієї діяльності. Тобто, коли ведеться мова про «роботи», то мається на увазі певний кінцевий результат, який виражається в певній матеріальній формі (результат підрядних робіт як окремий об`єкт їх виконання). І навпаки, коли ведеться мова про «послуги», то необхідно мати на увазі не сам результат, який споживається при виконанні робіт, а дії, які призвели до нього.

Зокрема, за змістом частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності.

Відтак, послуга розуміється дією, що приносить користь, а у процесі підряду виконуються роботи, які мають кінцевий результат, що і відрізняє правовідносини підряду від надання послуг.

Стаття 842 ЦК України унормовує, що ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження (псування) матеріалу до настання строку здачі підрядником визначеної договором підряду роботи несе сторона, яка надала матеріал, а після настання цього строку - сторона, яка пропустила строк, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 6.4. договору сторони узгодили, що ризик випадкової загибелі сировини з моменту її прийняття від Замовника несе Виконавець, а сировина/готова продукція вважаються втраченими у випадку неотримання Замовником готової продукції протягом 10 календарних днів з моменту спливу строку її виготовлення з причин, що не залежать від Замовника.

Таким чином, ризик знищення сировини та готової продукції за договором покладений на Відповідача, а втратою продукції є її неотримання Позивачем протягом 10 календарних днів з моменту строку її виготовлення.

За наслідками розгляду справи суд установив, що Відповідач не передав Позивачу у встановлений строк повну кількість обумовленої продукції, а саме соняшникову олію, розфасовану у 19031 однолітрову та 3900 п`ятилітрових плашки, а всього 38531 літрів. Ці обставини Відповідач не спростував, а тому суд висновує, що відповідно до пункту 6.4. договору продукція у вказаній кількості за юридичним та фактичним статусом є втраченою.

Статтею 193 ГК України встановлені загальні правила виконання господарських зобов`язань, за якими суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору (частина 1); кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2); не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань (частина 7).

Не дивлячись на взяті на себе зобов`язання Відповідач не здійснив передачу готової продукції у повній кількості, чим порушив як умови укладеного договору, так і вказаних вище правових положень.

При цьому висловлені Відповідачем заперечення стосовно порушення Позивачем умов договору щодо поставки сировини у визначений строк не ґрунтуються на положеннях статті 851 ЦК України, оскільки за її умовами підрядник має право не розпочинати роботу, а розпочату роботу зупинити, якщо замовник не надав матеріалу, устаткування або річ, що підлягає переробці, і чим створив неможливість виконання договору підрядником. У спорі Позивач хоча і передав сировину за договором із запізненням, але Відповідач не довів, що ці обставини вплинули на неможливості виконання договору.

Згідно з частиною 1 статті 199 ГК України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за частинами 1 та 2 статті 217 ГК України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких – відшкодування збитків.

У пункті 8.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Суд надав правові висновки стосовно застосування положень статей 216 та 217 ГК України та вказав, що господарські санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

З наведеного слідує, що одним із видів господарсько-правової відповідальності за наслідками невиконання або неналежного виконання договірного зобов`язання є відшкодування спричинених збитків.

Безпосередньо порядок майнової відповідальності у випадку спричинення збитків у сфері господарювання встановлений положеннями статей 224, 225 та 226 ГК України.

Зокрема, відповідно до статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено (частина 1); під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (частина 2).

За змістом статті 225 того ж Кодексу до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються серед іншого: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною (частина 1); при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків (частина 3).

Водночас, статтею 226 названого Кодексу визначені умови і порядок відшкодування збитків. Так, учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов`язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб`єктам, - зобов`язаний відшкодувати на вимогу цих суб`єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Таким чином, витрати, зроблені управненою стороною, втрата її майна, а також неодержані нею доходи (які вона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною) складають збитки, які винна сторона повинна відшкодувати іншій стороні.

У пункті 5.16. постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2019 у справі № 920/85/18 Суд надав правовий висновок стосовно застосування вказаних правових норм та вказав, що:

- для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, наявності збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вини,

- відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов`язань,

- для застосування відповідальності у вигляді стягнення збитків, позивач повинен довести наявність у нього збитків, протиправних дій відповідача та причинного зв`язку між збитками позивача та діями відповідача,

- вимога про відшкодування збитків може пред`являтися виключно у разі, якщо збитки є результатом порушення права і виключно до особи, яка це право порушила.

У відповідності до наведеної частини 1 статті 199 ГК України до спірних правовідносин підлягають одночасному застосуванню також положення статей 22 та 623 ЦК України.

Так, за статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1); збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (частина 2); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частина 3).

У свою чергу, за статтею 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (частина 1); розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором (частина 2); збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення (частина 3); при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (частина 4).

Таким чином, наведені правові положення щодо порядку та умов відшкодування збитків:

- характеризують їх як загальну форму цивільно-правової відповідальності, оскільки вона може бути застосована в будь-якому випадку порушення зобов`язання, незалежно від того, чи передбачили сторони це в договорі або чи є вказівки спеціального закону,

- розрізняють види збитків, а саме – «вартість втраченого майна», «витрати, зроблені управненою стороною» та «неодержаний дохід» (ці види не є тотожними, оскільки під «вартістю втраченого майна» слід розуміти реальну вартість майна, під «витратами, зробленими управненою стороною» розуміються витрати, які сторона здійснила на належне виконання договору, але не отримала відповідного результату договірних відносин, а під «неодержаним прибутком» - доходи, які, не будучи абстрактними, могли б бути отримані у випадку належного виконання зобов`язання),

- встановлюють обсяг (межі, розмір) відшкодування збитків, а саме – у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі,

- визначають умови та порядок обрахунку розміру збитків, за якими необхідно враховувати ціни: а) що існували за місцем виконання зобов`язання, б) на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, в) на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків, у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку.

За наведеним змістом пункту 6.4. договору сторони обумовили обсяг відшкодування збитків у випадку втрати сировини або готової продукції. Зокрема, вказали, що у разі втрати сировини та/або готової продукції Виконавець зобов`язаний сплатити Замовнику заставну вартість сировини та вартість робіт, яка була сплачена Замовником.

Отже, умовами договору встановлений окремий (інший ) обсяг збитків у випадку втрати сировини або готової продукції, а саме – у розмірі вартості сировини та вартості робіт, яка була сплачена. При цьому судом сприймається умова щодо «заставної вартості сировини» як умова, яка фактично стосується «вартості сировини», оскільки за текстом договору відсутнє як окреме визначення «заставної вартості», так й інше сприйняття такого визначення.

Виходячи з наведених договірних умов, а також невиконання Відповідачем зобов`язань за договором стосовно передачі Позивачу готової продукції, суд висновує, що вартість втраченої сировини та вартість робіт, які були оплачені на виготовлення продукції з цієї сировини, складають прямі збитки, які йому завдані від невиконання зобов`язань. За наслідками такого визначення Відповідач повинен сплатити Позивачу збитки, які складають вартість неповернутої соняшникової олії (сировини) та вартість робіт по її фасуванню, яка попередньо була оплачена.

Проте, за позовом Позивач збитки визначив у якості вартості готової продукції по ціні, яка існує на роздрібному ринку, що не відповідає договірним умовам визначення обсягу (меж) відповідальності за втрату готової продукції. В підтвердження відповідної вартості він надав вказану цінову довідку № 1075/21 від 11.05.2021, за якою визначені мінімальна та максимальна роздрібна ціна соняшникової олії на ринку Харківської області.

Отже, з урахуванням визначення Позивачем збитків як вартості готової продукції, яку він очікував отримати за наслідками виконання умов договору та реалізувати, та яку не отримав від Відповідача, наданням ним довідки про рівень роздрібних цін на соняшникову олію у мережі супермаркетів на території Харківської області (тобто кінцевої ціни реалізації споживачу), суд висновує, що фактично ним заявлені вимоги про стягнення збитків, які у загальному стосуються:

- «вартості втраченого майна» (вартість неповернутої соняшникової олії (сировини),

- «витрат за договором» (вартість робіт по фасуванню, яка попередньо була оплачена),

- «неодержаного доходу» (у випадку можливої реалізації продукції на роздрібному ринку).

При цьому Позивач не розмежував відповідний розмір таких збитків, не визначив конкретні суми, які їх складають, та, взагалі, не надав доказів, які підтверджували б певні розміри збитків (докази вартості соняшникової олії як сировини, що передавалася на фасування, докази можливої реалізації фасованої у пляшки соняшникової олії через мережу роздрібної торгівлі та докази розміру доходів, які Позивач міг отримати за наслідками реалізації).

Необхідність розмежування пов`язана з тим, що Позивач не є суб`єктом роздрібного ринку, а тому, визначаючи ціну товару для обрахунку збитків, фактично використав кінцеву ціну товару учасників роздрібного ринку, формування якої можливе лише у випадку належності відповідного суб`єкта до роздрібного ринку та й то у випадку визначення збитків як упущеної вигоди. Більш того, кінцева ціна продажу у супермаркетах включає як ціну придбання товару, так і всі складові витрат та прибутків від реалізації відповідного товару такого суб`єкта.

У пункті 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № № 910/4590/19 Суд надав правовий висновок стосовно застосування положень частини 2 статті 22 ЦК України. Суд вказав, що відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди.

Таким чином, Позивач, з урахуванням положень частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодекс України, повинен довести відповідний розмір збитків.

Проте, надана Позивачем цінова довідка не є належним доказом відповідної ціни та вартості втраченого майна, оскільки:

- вона не стосується місця виконання зобов`язання за договором (ним є місто Херсон),

- у ній вказані ціни, які визначені по відношенню до цін, що наявні у мережі супермаркетів, хоча Позивач не надав доказів того, що він є суб`єктом господарювання, який здійснює господарську діяльність у сфері роздрібного ринку та застосовує відповідні ціни на товар,

- у ній ціни наведені як граничні, тобто мінімальні та максимальні, а тому вона не містить відомостей стосовно конкретної ціни соняшникової олії, що існувала станом на день подачі позову,

- у ній вказані граничні ціни продажу за 1 літр соняшникової олії, хоча за умовами договору Позивач передав на фасування сировину, визначаючи її кількість у кілограмах, а Відповідач повинен був передати одно та п`ятилітрові пляшки із соняшниковою олією, які містять 0,920 кг та 4,600 кг відповідно.

Більш того, розмір збитків Позивач обрахував взявши за основу середню ціну розфасованої соняшникової олії, тобто середнє значення мінімальної та максимальної ціни, яка не може вказувати на конкретну ціну при визначенні упущеної вигоди.

За таких обставин, суд висновує, що Позивач:

- не довів шляхом надання належних та допустимих доказів вартості втраченої соняшникової олії за наслідками невиконання Відповідачем зобов`язань з її передачі у розфасованому вигляді,

- вимогами про стягнення вартості готової продукції за роздрібними цінами вийшов за межі договірних умов стосовно обсягу відповідальності Відповідача у випадку втрати готової продукції (у випадку не передачі її у визначений договором строк), якими він обмежується лише вартістю сировини та робіт, які були сплачені.

- при визначенні збитків як «неодержаного прибутку» не надав доказів, а тому не довів, що він мав можливість за наслідками конкретних правовідносин на реалізацію соняшникової олії за цінами, які вказані у названій ціновій довідці.

За таких обставин та висновків позовні вимоги в частині стягнення збитків, які складаються із вартості соняшникової олії як сировини, що передавалася на фасування (прямі, реальні збитки) та вартості доходів, які можливі у випадку реалізації фасованої у пляшки соняшникової олії через мережу роздрібної торгівлі (неотриманий дохід), є неправомірними, оскільки не доведені Позивачем.

Водночас, суд вважає, що збитки, які становлять вартість робіт, яка була сплачена на фасування непереданої частини соняшникової олії (прямі, реальні збитки) та які у сумі 133011,18 грн містяться в загальній заявленій до стягнення сумі позову, підлягають задоволенню. Зокрема сума обрахована, виходячи з розрахунку: 19031 (кількість непереданих однолітрових пляшок) х 3,78 грн (вартість робіт з фасування однолітрової пляшки за договором) = 71937,18 грн; 3900 (кількість непереданих п`ятилітрових пляшок) х 15,66 грн (вартість робіт з фасування п`ятилітрової пляшки за договором) = 61074 грн; 71937,18 грн + 61074 грн = 133011,18 грн.

У цьому контексті суд зазначає, що Позивач не визначив окремо цю суму та не вказав її як складову частину загальної суми позову, але з урахуванням зробленого вище висновку стосовно можливості суду виходити за межі правового обґрунтування позову, відповідний вихід забезпечить належний захист порушених його прав.

При стягненні означеної суми та визначенні зобов`язань Відповідача суд враховує, що посилання останнього на порушення Позивачем статті 222 ГК України, якою урегульований досудовий порядок реалізації господарсько-правової відповідальності, не є обґрунтованими, оскільки недотримання такого порядку не є наслідком неможливості судового захисту та умовою відшкодування завданих збитків.

Отже, за наявних обставин та висновків позовні вимоги підлягають задоволенню частково у сумі 133011,18 грн.

Розподіл судових витрат

Судовими витратами у справі є витрати Позивача на сплату судового збору у сумі 36949,31 грн, які згідно з приписами статті 129 ГПК України підлягають стягненню з Відповідача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у сумі 1996,26 грн (5,4 % сума задоволених вимог).

На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 238, 240 ГПК України,

в и р і ш и в :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Екобіотек-Україна» (73042, м. Херсон, вул. Ракетна, 110-А; ідентифікаційний код 32125693) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Назар-2011» (64602, Харківська область, Лозівський район, м. Лозова, вул. Козацька, 44; ідентифікаційний код 42295617) – 133011,18 грн збитків та 1996,26 грн компенсації по сплаті судового збору.

3. У задоволенні позовних вимог в іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене – 06.10.2021.

Суддя М.К. Закурін