Рішення № 100140703, 12.08.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.08.2021Справа № 910/14543/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Стеренчук М.О., розглянувши в порядку загального провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Консультаційне бюро "НТТ" вул. Богдана Хмельницького, 12-А, м. Київ, 01030

до 1. Київської міської ради вул.Хрещатик , 36, м. Київ, 01044

2. Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 01601, м. Київ, вул. Хрещатик, 32 а

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Будеволюція" 01001, місто Київ, ВУЛИЦЯ ОЛЬГИНСЬКА, будинок 3, кімната 27

про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки

Представники сторін:

від позивача: Іванов О.В. - довіреність б/н від 24.05.2021 року;

від відповідача 1: Пилипчук І.І.;

від відповідача 2: Філімончук І.М., довіреність № 05703-21156 від 10.11.2020 року;

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Консультаційне бюро "НТТ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради та Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання укладеною між Київською міською радою та ТОВ "Консультаційне бюро НТТ" додаткову угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки, посвідченого державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Петровою Т.Т. 30.09.2005 року за реєстровим № 17-4540, та зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 30.09.2005 року за № 63-6-00292 у книзі записів державної реєстрації, в редакції, запропонованій позивачем.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачами ч. 5 ст. 55 Закону України "Про оренду землі" щодо поновлення договору оренди землі від 30.09.2005 року, переважне право на укладення якого на новий строк (поновлення договору оренди) як орендаря, який належно виконував обов`язки за умовами договору, передбачене ч. 1 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" та було реалізовано останнім шляхом звернення до Київської міської ради як орендодавця з відповідним листом - повідомленням, до якого додано проект додаткової угоди, і який не був розглянутий відповідачами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/14543/20, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 28.10.2020 року.

Окрім цього вказаною ухвалою до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача судмо залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Будеволюція".

Проте судове засідання, призначене на 28.10.2020 року, у зв`язку з перебування судді Селівона А.М. на лікарняному не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2020 року розгляд справи призначено на 14.01.2021 року.

Проте судове засідання, призначене на 14.01.2021 року не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 року підготовче засідання призначено на 18.02.2021 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2021 року підготовче засіданні відкладено на 17.03.2021 року.

У судовому засіданні 18.03.2021 року судом продовжено строк підготовчого провадження у справі № 910/14543/20 на 30 днів та протокольно оголошено перерву у підготовчому засіданні на 22.04.2021 року.

В судовому засіданні 22.04.2021 року, враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/14543/20 та початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 02.06.2021 року.

В судових засіданнях з розгляду справи по суті 02.06.2021 року та 15.07.2021 року судом протокольними ухвалами оголошувалась перерва на 15.07.2021 року та 12.08.2021 року відповідно.

Судом доведено до відома, що до початку судового засідання 18.02.2021 року від відповідача 1 через канцелярію суду 16.10.2020 року надійшов відзив № 08/230-1713 від 13.10.2020 року на позовну заяву разом з доказами направлення на адресу позивача, в якому Київська міська рада заперечує проти позовних вимог, посилаючись на відсутність серед долучених до листа - повідомлення про поновлення Договору витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, на підставі яких позивачем здійснено розрахунок розміру орендної плати (із врахуванням визначення розміру ставки відповідно до вимог ПК України), а також поданих до контролюючого органу податкових декларацій. Тобто, за твердженнями відповідача 1, позивачем не підтверджено належними та допустимим доказами в розумінні статей 76, 77 ГПК України належного виконання обов`язків в частині сплати орендної плати за землю за Договором, а також між сторонами не погоджено обґрунтований розмір орендної плати, що свідчить про недосягнення сторонами згоди з істотних умов такого Договору.

Додатково відповідач 1 зазначає, що доданий до листа - повідомлення на підтвердження належного виконання умов Договору орендарем лист ГУ ДПС у м. Києві від 23.04.2020 року № 64771/10/26-15-10-07-10 стосується земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:290:0002 площею 15,1394 га, в той час як позивач просить суд визнати укладеною угоду про поновлення Договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:290:0031 площею 20,4148 га.

Також Київська міська рада звертає увагу на неможливість застосування до спірних правовідносин приписів ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», оскільки строк для направлення орендодавцем листа - повідомлення щодо заперечення у поновленні Договору оренди спливає 30.10.2020 року.

В свою чергу від відповідача 2 через канцелярію суду 26.10.2020 року відзив на позовну заяву разом з доказами направлення на адресу позивача, згідно якого Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зазначає про безпідставність вимог позивача, посилаючись на повідомлення позивача за результатами розгляду Департаментом його листа - повідомлення від 30.04.2020 року № 30-2/04.20 про поновлення договору оренди земельної ділянки листом № 05716-10347 від 11.06.2020 року про необхідність документального підтвердження внесення орендної плати в повному обсязі, а також звернення відповідача 2 до ГУ ДПС у м. Києві листом від 11.06.2020 року № 05716-10357 щодо надання інформації про задекларовані та сплачені позивачем платежі по орендній платі, за наслідками яких, як стверджує відповідач 2, запитуваної інформації не отримано.

Додатково відповідач 2 зазначає, що ТОВ «Консультаційне бюро НТТ» перебуває у процедурі банкротства, відтак згідно п. 4 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» не може бути орендарем земельної ділянки.

Від позивача через канцелярію суду 29.10.2020 року надійшло клопотання щодо виконання вимог ухвали від 28.09.2020 року, до якого додано витребувані судом документи, а також 15.02.2021 року надійшла відповідь б/н від 10.02.2021 року на відзив Київської міської ради разом з доказами направлення на адреси відповідачів, в якій позивач не погоджується з доводами відповідача 1 та зазначає про відсутність заборгованості зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою, що підтверджується належною довідкою ГУ ДПС у м. Києві, відсутність підстав для твердження про зміну ставки орендної плати до 3% та недотримання Київською міською радою при розгляді листа - повідомлення позивача приписів ч. 5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», на яку як на підставу для поновлення спірного Договору посилається позивач в позовній заяві.

Також судом повідомлено, що до початку судового засідання 12.07.2021 року через канцелярію суду від позивача 09.07.2021 року надійшли пояснення по суті справи з доказами направлення на адресу сторін у справі, в яких позивач підтримує подану раніше відповідь на відзив відповідача 1 та узагальнив свої міркування та аргументи щодо позиції відповідачів у справі, заперечуючи проти доводів останніх та наголошуючи на факті порушення ч.5, ч. 8 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» та, відповідно, прав ТОВ «Консультаційне бюро НТТ».

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін станом на 12.08.2021 року до суду не надходило.

В судові засідання з розгляду справи по суті 02.06.2021 року, 15.07.2021 року та 12.08.2021 року третьої особи не з`явився.

Про поважні причинити неявки представника третьої особи суд не повідомлено.

Про дату, час та місце проведення судових засідань 02.06.2021 року та 15.07.2021 року третя особа повідомлена належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення №№ 0105480131831, 0105477674824.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

З метою повідомлення третьої особи про розгляд справи судом та про її право подати пояснення щодо суті спору, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду від 28.09.2020 року, а також наступні ухвали суду у справі № 910/14543/20 були направлені судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження третьої особи, а саме: 01001, місто Київ, ВУЛИЦЯ ОЛЬГИНСЬКА, будинок 3, кімната 27, та яка співпадає з місцезнаходженням третьої особи за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Доказів отримання третьою особою ухвали суду від 15.07.2021 року поштовим відділенням зв`язку на час розгляду справи 12.08.2021 року до суду не повернуто.

Судом здійснено запит з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0105478269770, за результати якого встановлено, що станом на 23.07.2021 року поштове відправлення адресату не вручено.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження третьої особи, матеріали справи не містять та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім того згідно п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню третьої особи згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі №800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 року у справі 913/879/17, постанові від 21.05.2020 року у справі 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 року у справі 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 року у справі № 911/3142/18).

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе господарський суд зазначає, що третя особа не була позбавлена права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду від 12.07.2021 року про оголошення перерви у справі № 910/14543/20 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою повідомлення третьої особи про розгляд справи, в тому числі по суті, судом.

В свою чергу суд відзначає, що з урахуванням строків, встановлених ухвалою суду від 28.09.2020 року згідно ст. 168 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом 15 днів з дня вручення відповідної ухвали про відкриття провадження у справі та про залучення третьої особи до участі у справі, а також повторно визначених судом в ухвалі від 18.02.2021 року, третя особа мала право подати пояснення щодо суті спору.

Натомість, як свідчать матеріали справи, третя особа не скористалася наданим їй процесуальним правом, передбаченим ст. 168 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру, а також пояснень щодо суті спору від третьої особи на час розгляду справи до суду не надходило.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від третьої особи станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання пояснень та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 168 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Будеволюція" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, третьою особою не надано будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті та не забезпечено явку представника в судові засідання, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами за відсутності представника третьої особи.

В судових засіданнях з розгляду справи по суті 02.06.2021року, 15.07.2021 року та 12.08.2021 року представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві та просив їх задовольнити.

Представники відповідачів 1 та 2 в судових засіданнях з розгляду справи по суті 02.06.2021року, 15.07.2021 року та 12.08.2021 року проти позову заперечували та просили відмовити в його задоволенні в повному обсязі.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 12.08.2021 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення уповноважених представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, на виконання рішення Київської міської ради від 19.07.2005 року № 873/3448 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Консультаційне бюро НТТ» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування багатоповерхових житлових будинків з об`єктами торговельно - офісно- розважального та соціально - побутового призначення між вул. Бориса Гмирі та вул. Колекторною у Дарницькому районі м. Києва» між Товариством з обмеженою відповідальністю «Консультаційне бюро НТТ» (орендар за договором, позивач у справі) та Київською міською радою (орендодавець за договором, відповідач 1 у справі) 13 вересня 2005 року укладено Договір оренди земельної ділянки (далі - Договір), за умовами якого орендодавець за Актом приймання - передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором.

Об`єктом оренди згідно п.2.1 Договору є земельна ділянка розміром 204148 кв.м; місце розташування - між вул. Бориса Гмирі та вул. Колекторною у Дарницькому районі м. Києва; кадастровий номер - 8000000000:90:290:0031; цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування багатоповерхових житлових будинків з об`єктами торговельно - офісно- розважального та соціально - побутового призначення.

Відповідно до п. 2.2 Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 12781269,49 грн.

Договір укладено на 15 років (п. 3.1 Договору).

Вказаний Договір підписаний представниками орендаря та орендодавця та засвідчений печатками сторін, а також 30.09.2005 року посвідчений державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Петровою Т.М. за реєстровим № 17-4540 та 30.09.2005 року зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що у книзі записів державної реєстрації договорів зроблено запис за № 63-6-00292.

Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Як визначено частиною 1 ст. 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендною землі регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатом аукціону.

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Суд зазначає, що статтею 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки визначено як засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з частиною другою статті 93 Земельного кодексу України земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземця та особам без громадянства, іноземних юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У відповідності до частини 1 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Статтями 125, 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди землі, зареєстрованого відповідно до закону.

Відповідно до п. 12 перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до частини 5 статті 16 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно зі статтею 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської міської ради належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування, а також здійснення контролю за використанням і охороною земель.

Аналіз норм Земельного кодексу України, а саме ст.ст. 93, 122- 123, та ст. 16 Закону України «Про оренду землі» свідчить, що обов`язковою передумовою укладання, зміни або розірвання договору оренди землі є волевиявлення органу місцевого самоврядування, представлене у формі відповідного рішення.

При цьому підставою набуття відповідного права є саме рішення ради, яке відповідно до ч. 2 ст. 126 Земельного кодексу України лише оформляється договором як документом, що посвідчує право на земельну ділянку.

Як встановлено судом та зазначалось вище, Договір оренди з позивачем укладено на виконання рішення Київської міської ради № 873/3448 від 19.07.2005 року «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Консультаційне бюро НТТ» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування багатоповерхових житлових будинків з об`єктами торговельно - офісно- розважального та соціально - побутового призначення між вул. Бориса Гмирі та вул. Колекторною у Дарницькому районі м. Києва», яким, зокрема, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «Консультаційне бюро НТТ».

Згідно ст. 125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації права.

Момент укладення договору передбачений у статті 640 ЦК України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) і пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх його істотних умов та дотриманням певних вимог, якими є передання майна або вчинення іншої дії, нотаріальне посвідчення договору або його державна реєстрація, якщо таке передбачено актами цивільного законодавства.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої палати Верховного Суду від 15.01.2020 року у справі №322/1178/17, оскільки моменти укладення договору та набрання ним чинності збігаються (частина друга статті 631 ЦК України), то моментом укладення договору оренди земельної ділянки на час дії зазначеної редакції частини третьої статті 640 ЦК України є саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили у договорі інше, відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України.

Право на оренду земельної ділянки виникає після державної реєстрації цього Договору (пункт 6.2 Договору).

Так, судом встановлено, що остання сторінка Договору містить відмітку про його реєстрацію у книзі записів державної реєстрації договорів від 30.09.2005 року за № 63-6-00292.

Будь-які заперечення щодо порядку укладення та досягнення згоди по всіх істотних умов Договору на час його підписання з боку сторін відсутні.

Згідно ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Відповідно до п. 6.1 Договору передача земельної ділянки орендарю здійснюється за Актом приймання - передачі об`єкта в день державної реєстрації цього Договору.

Як свідчать матеріали справи, у відповідності до умов Договору сторонами підписано Акт приймання - передачі земельної ділянки від 30.09.2005 року, копія якого наявна в матеріалах справи, згідно якого орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду земельну ділянку площею 204148 кв.м; місце розташування- між вул. Бориса Гмирі та вул. Колекторною у Дарницькому районі м. Києва; кадастровий номер - 8000000000:90:290:0031; цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування багатоповерхових житлових будинків з об`єктами торговельно - офісно- розважального та соціально - побутового призначення.

Окрім цього в матеріалах справи наявний Акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 08.08.2005 року.

За таких обставин судом встановлено, що відповідачем 1 виконано прийняті на себе зобов`язання з надання в оренду земельної ділянки, обумовленої Договором, а позивачем, у свою чергу, прийнято вказану земельну ділянку площею 20,41 га без будь - яких зауважень.

Тобто, уклавши відповідний Договір оренди земельної ділянки Товариством з обмеженою відповідальністю «Консультаційне бюро НТТ» набуто право користування вказаною земельною ділянкою відповідно до її цільового призначення.

За змістом частиною 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду землі» строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Згідно п. 3.1 Договору останній укладено на 15 років.

Відтак, з урахуванням дати державної реєсстрації Договору 30.09.2005 року, умов п. 3.1 Договору та виходячи з положень статті 638 Цивільного кодексу України і статей 125, 126 Земельного кодексу України, строк його дії становить по 30.09.2020 року.

У пункті 8.4 Договору встановлено переважне право орендаря за інших рівних умов на поновлення Договору після закінчення строку, на який його було укладено, при умові належного виконання обов`язків відповідно до умов цього Договору.

Умовами пункту 11.7 цього Договору також передбачено, що після закінчення строку, на який було укладено цей Договір, орендар, за умов належного виконання своїх обов`язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення Договору. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 3 (три) місяці до закінчення строку дії Договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Маючи намір продовження Договору оренди землі на наступні 15 років позивач відповідно до умов п.п. 8, 11 Договору до спливу строку вищевказаного Договору оренди (тобто до 30.09.2020 року) звернувся до Київської міської ради з листом-повідомленням № 30-2/04.20 від 30.04.2020 року, в якому повідомив орендодавця про свій намір поновити вказаний Договір оренди, враховуючи повне виконання умов правочину, відсутність заборгованості з орендної плати за земельну ділянку, додавши до листа підписаний та скріплений печаткою орендаря проект відповідної додаткової угоди до Договору у чотирьох примірниках, а також інші документи, в тому числі щодо правового статусу об`єктів нерухомого майна, розташованих на земельній ділянці (сертифікатів щодо засвідчення відповідності закінчених будівництвом об`єктів), технічні паспорти на об`єкти (окремі пускові комплекси), довідку ГУ ДПС у м. Києві про відсутність заборгованості, інформацію про сплату пайової участі на розвиток інфраструктури міста по об`єктах, розташованих на спірній земельній ділянці тощо.

Факт надсилання вказаного листа - повідомлення на адресу відповідача 1 та отримання Київською міською радою 06.05.2020 року відповідачем 1 визнано в поданому відзиві та підтверджується копіями опису вкладення в цінний лист № 0100179633560 від 30.04.2020 року, накладної № 0100179633560 від 30.04.2020 року та відповідним витягом з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення.

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві, ані протягом місяця з моменту звернення з таким повідомленням, ані до спливу одного місяця після закінчення строку Договору оренди відповідачем 1 у встановленому законом порядку не було розглянуто вищезазначений лист позивача та будь-яких заперечень проти поновлення Договору позивачу не направлено.

Окрім цього, як свідчать матеріали справи, Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за результатами розгляду листа - повідомлення позивача від 30.04.2020 року листом № 05716-10347 від 11.06.2020 року повідомлено орендаря про необхідність документального підтвердження внесення орендної плати в повному обсязі, а також відповідач 2 звернувся до ГУ ДПС у м.Києві листом від 11.06.2020 року № 05716-10357 щодо надання інформації про задекларовані та сплачені позивачем платежі по орендній платі.

У зв`язку з викладеним, оскільки за результатами звернення до відповідача 1 з урахуванням вимог чинного законодавства з листом щодо поновлення спірного Договору оренди землі на той самий строк (на 15 років) на тих самих умовах та укладення відповідної додаткової угоди до Договору в редакції, запропонованій позивачем, від Київської міської ради не одержано згоди на поновлення спірного Договору оренди землі та враховуючи, що позивач продовжує користуватись спірною земельною ділянкою на даний час, з урахуванням положень ч. 5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» останній в судовому порядку звернувся з вимогами про визнання укладеною між сторонами Додаткову угоду про поновлення Договору оренди земельної ділянки від 30.09.2005 року, зареєстрованого в книзі записі державної реєстрації від 30.09.2005 року за № 63-6-00292 в редакції, викладеній в прохальній частині позовної заяви.

В свою чергу, заперечуючи проти позовних вимог відповідачі 1 та 2 зазначають, що запропонована позивачем Додаткова угода про поновлення спірного Договору оренди земельної ділянки від 30.09.2005 року, зареєстрованого в Книзі записів державної реєстрації договорів 30.09.2005 року за № 63-6-00292, не відповідає вимогам чинного законодавства, отже, саме у зв`язку з ненаданням позивачем всіх необхідних документів, зокрема, витягів з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки відповідно до умов Договору та приписів Закону України «Про оренду землі», відсутністю доказів належного виконання зобов`язань зі сплати орендної плати за землю та неузгодження істотних умов Договору в частині обґрунтованого розміру орендної плати, не було укладено додаткову угоду до вказаного вище Договору оренди землі.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу припису ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Закріплена вказаною нормою презумпція правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Отже, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23.01.2018 року у справі №203/2612/13-ц, від 19.06.2018 року у справі №5023/3905/12.

Згідно положень ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до приписів частини 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Як визначено статтею 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

У відповідності до статей 140, 143 та 144 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України, що здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування; територіальні громади безпосередньо або через утворені ними органи управляють майном, що є в територіальній власності, вирішують інші питання, віднесені законом до їх компетенції; вирішуючи питання місцевого значення, органи місцевого самоврядування в межах визначених законом повноважень приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відтак, з аналізу наведених правових норм вбачається, що реалізуючи надані Конституцією та законодавством України повноваження у галузі земельних відносин, Київська міська рада зобов`язана діяти виключно в межах наданих їй повноважень та в інтересах її територіальної громади, дотримуючись приписів законодавства України у своїй діяльності.

При цьому, згідно з приписами ст.ст. 142-144 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об`єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Територіальні громади у відповідності до частини 2 статті 2 ЦК України є учасниками цивільних відносин, діючи у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин, набуваючи та здійснюючи цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом (статті 169 та 172 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатом аукціону.

Приписами ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 9 Земельного кодексу України, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування України" Київська міська рада здійснює передачу у власність або надання у користування земельних ділянок виключно в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

В силу приписів до ст. 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Пунктами 8, 11 Договору оренди передбачено, що після закінчення строку дії договору за умови належного виконання своїх обов`язків орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Це положення договору узгоджується із загальною нормою частини першої статті 777 Цивільного кодексу України та статтею 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Так, у частині першій статті 777 Цивільного кодексу України законодавець закріпив переважне право наймача, який належно виконує свої обов`язки за договором, на укладення договору на новий строк та передбачив певну процедуру здійснення цього права.

Стаття 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) фактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди.

Наразі, статтею 33 Закону України "Про оренду землі" регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (частини 1-5 цієї норми), так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина 6 цієї норми).

Так, у частинах першій - п`ятій статті 33 цього Закону України "Про оренду землі" передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що для застосування положень частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов`язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.

Тобто, законодавцем у частині 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) визначено алгоритм дій, який зобов`язує орендодавця після отримання листа-повідомлення орендаря: 1) розглянути лист-повідомлення на відповідність вимогам закону; 2) узгодити з орендарем (за необхідності) істотні умови договору; 3) за відсутності заперечень прийняти рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності); 4) укласти з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі (частина 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі").

За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендареві направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Як зазначено в постановах Верховного Суду від 09.06.2020 року у справі № 912/1860/19 та 18.12.2018 року у справі № 912/1600/17, зазначені положення слід розуміти таким чином:

а) орендодавець у разі невідповідності змісту листа-повідомлення та умов проекту додаткової угоди вимогам закону повинен протягом місяця із дати його отримання повідомити орендареві про такі невідповідності, що, у свою чергу, може бути підставою для заперечення у задоволенні заяви орендаря;

б) може запропонувати свою редакцію істотних умов договору оренди землі.

При цьому необхідно мати на увазі, що заперечення орендодавця щодо невідповідності листа-повідомлення із проектом додаткової угоди вимогам закону мають бути обґрунтованими і містити конкретні посилання на порушення закону, зазначені у листі-повідомленні або проекті додаткової угоди, або містити конкретні істотні умови договору, щодо яких орендодавець пропонує зміни.

Якщо орендар та орендодавець у процесі погодження фактично дійшли згоди щодо нових істотних умов договору оренди землі, але не уклали додаткової угоди, то способом захисту прав орендаря буде саме його звернення до суду із позовом про укладення додаткової угоди на нових узгоджених істотних умовах, а не автоматична пролонгація на попередніх умовах.

При цьому підстави для поновлення договору оренди земельної ділянки, передбачені у частинах 1- 5 і частині 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), не пов`язані одна з іншою.

Правову позицію щодо розрізнення цих підстав було сформульовано Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 25.02.2015 року у справі № 6-219цс14, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 року у справі № 594/376/17-ц та Верховним Судом у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 10.09.2018 року по справі № 920/739/17.

Таким чином, тільки у разі встановлення обставин дотримання орендарем процедури і строків звернення до орендодавця із повідомленням про намір поновити договір оренди землі та невиконання орендодавцем установленого частиною 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" обов`язку у місячний термін розглянути надісланий орендарем лист-повідомлення, поведінку орендодавця, відповідно, не можна визнати добросовісною.

Окрім цього судом враховано правову позицію,викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року в справі №159/5756/18, згідно якої статтею 33 Закону України "Про оренду землі" (чинною на час направлення позивачем і отримання відповідачем листа-повідомлення орендаря про намір поновити термін дії Договору на новий строк, а також на час закінчення встановленого законом строку на розгляд орендодавцем надісланого орендарем листа-повідомлення) було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому законодавець ототожнив поняття "переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк" та "поновлення договору оренди землі", використовуючи конструкцію "поновлення договору оренди землі" як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами першою-п`ятою, так і для підстави, передбаченої частиною шостою цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.

Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною 2 статі 33 Закону України "Про оренду землі") повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди. Мета такого повідомлення - запобігання укладення орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проекту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк). Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проект додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (частини перша - п`ята статі 33 Закону України "Про оренду землі").

У разі, якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, про яке йшлося вище, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, без можливості внесення змін до умов договору оренди (частина 6 статі 33 Закону України "Про оренду землі").

Відтак, з матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що за п`ять місяців до спливу строку вищевказаного Договору оренди від 30.09.2005 року позивач з дотриманням порядку, встановленого Договором та положеннями статі 33 Закону України "Про оренду землі", скористався своїм переважним правом на поновлення Договору оренди та повідомив відповідача про свій намір скористатися таким правом на поновлення цього Договору оренди земельної ділянки на новий строк шляхом направлення до Київської міської ради як орендодавця 30.04.2020 року листа-повідомлення про поновлення Договору, а також відповідно до імперативних приписів законодавства додав до відповідного листа-повідомлення проект відповідної додаткової угоди до Договору оренди земельної ділянки.

Суд зазначає, що відповідно до Закону України «Про оренду землі» спеціальної форми листа - звернення про поновлення договору оренди землі не передбачено.

При цьому рішенням Київської міської ради від 20.04.2017 року № 241/2463 затверджено Порядок набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві (далі - Порядок), розділом 9 якого врегульована процедура поновлення договору оренди земельної ділянки.

Так, відповідно до п.9.1 Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві після закінчення терміну, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий термін (поновлення договору оренди землі).

Відповідно до п.9.2 Порядку орендар зобов`язаний подати до Київської міської ради лист-повідомлення до закінчення строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до закінчення строку договору оренди землі. У разі неподання орендарем зазначеного листа-повідомлення у вказаний строк Департамент земельних ресурсів інформує про це органи Державної фіскальної служби. Якщо орендар продовжує використовувати земельну ділянку після закінчення строку договору оренди землі та не подав до Київської міської ради вказаного листа-повідомлення, розмір річної орендної плати встановлюється у подвійному розмірі, але не більше дванадцяти відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Згідно п.9.3 Порядку орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, звертається до Київської міської ради з листом-повідомленням про поновлення договору оренди землі через приймальню Київради з земельних питань. Форма листа-повідомлення та додатків до нього встановлюється додатком 4 до цього рішення.

Зокрема, згідно додатку 4 до Порядку до листа-повідомлення додаються такі документи:

1. Проект додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки, підписаний та скріплений печаткою орендаря.

2. Нотаріально посвідчені копії документів щодо правового статусу об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), якщо такі розташовані на земельній ділянці.

3. Копії матеріалів технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, якщо такі розташовані на земельній ділянці.

4. Довідка органів Державної фіскальної служби про відсутність заборгованості з орендної плати.

5. Документи, які підтверджують виконання умов договору щодо будівництва об`єкта або які обгрунтовуючть необхідність поновлення договору оренди земельної ділянки для завершення такого будівництва (у разі якщо договором оренди встановлювався термін для завершення будівництва об`єкта), в тому числі інформація про сплату пайової участі на розвиток інфраструктури міста.

6. Засвідчені печаткою та підписом керівника зацікавленої особи копії установчих документів (для юридичних осіб), витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (для юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців) тощо.

7. Довіреність або засвідчена в установленому порядку її копія, на підставі якої інтереси заявника представлятиме його уповноважена особа (у разі якщо клопотання подається представником).

При цьому як встановлено судом за матеріалами справи та зазначається позивачем в позовній заяві, Товариством з обмеженою відповідальністю «Консультаційне бюро НТТ» до листа - повідомлення від 30.04.2020 року про поновлення договору оренди земельної ділянки додано всі документи, визначені Порядком та Законом України «Про оренду землі».

Доказів наявності вимог щодо надання орендодавцеві інших документів для поновлення строку дії договору оренди земельної ділянки згідно ч. 5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», визначених нормативними приписами та актами органів міського самоврядування, відповідачами суду не надано.

Поряд із цим щодо посилання відповідачів на недодання позивачем до листа - повідомлення витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, на підставі якої позивачем здійснено розрахунок орендної плати, суд зазначає, що за змістом п. 289.1 ст. 289 ПК України і частини 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель" для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності обов`язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими і затвердженими нормативами (стаття 1 Закону України "Про оцінку земель").

Таким чином, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України "Про оцінку земель" підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Згідно з ст.18 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5- 7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5- 7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7- 10 років.

Частинами 1, 2 статті 20 Закону України "Про оцінку земель" передбачено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Відповідно до частин 1, 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з частиною 4 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" рішення рад, зазначених у цій статті, щодо технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок набирають чинності у строки, встановлені відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України, якою, в свою чергу, передбачено, що рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно з пунктами 34, 35 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради належить вирішення на пленарних засіданнях питань регулювання земельних відносин; затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України.

Пунктом 288.1 статті 288 ПК України встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

З огляду на викладене, суд зазначає, що зміна розміру орендної плати відбувається в процесу погодження між сторонами істотних умов договору та не є підставою для відмови у поновленні договорів оренди.

Також судом враховано, що згідно ст. 30 Закону України «Про оренду землі» зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Згідно ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 11.1 Договору всі зміни та/або доповнення до Договору оренди вносяться за згодою сторін.

Пунктом 4.2 Договору сторони погодили, що орендна плата за земельну ділянку встановлюється: на період будівництва об`єкта у розмірі 1,5% від її нормативної грошової оцінки; після введення об`єкта в експлуатацію - у розмірі 0,03% від нормативної грошової оцінки частини земельної ділянки, що визначається пропорційно площі будівель та споруд житлового фонду та у розмірі 2% від нормативної грошової оцінки частини земельної ділянки, що визначається пропорційно площі будівель та споруд нежитлового фонду.

У пункті 4.3 Договору сторони домовились, що розмір орендної плати може змінюватись за згодою сторін шляхом прийняття відповідного рішення Київською міською радою та внесення змін до цього Договору.

Обґрунтовуючи не укладення запропонованої позивачем Додаткової угоди про поновлення спірного Договору з боку Київської міської ради як орендодавця останній посилається на недосягнення домовленостей щодо розміру орендної плати як істотної умови договору оренди землі та зазначає, що з метою приведення у відповідність до вимог законодавства істотних умов договорів оренди земельних ділянок рішенням Київської міської ради від 28.02.2013 року №89/9146 було вирішено внести змінити до договорів оренди земельних ділянок згідно з додатком до цього рішення, встановивши річну орендну плату у розмірі трьох відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок. Визначено орендарям земельних ділянок, зазначеним у додатку до цього рішення, забезпечити оформлення внесення відповідних змін до договорів оренди земельних ділянок.

Суд зазначає, що зміна розміру орендної плати (у відсотках від нормативно-грошової оцінки), оформлена додатками до рішень Київської міської ради, не може вважатися законодавчою підставою для внесення змін до договору оренди землі в частині розміру орендної плати, оскільки цими рішеннями законодавчо не встановлюються граничні (мінімальний та максимальний) розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності. Водночас, рішення відповідача може бути підставою для внесення змін до договору оренди землі, якщо сторони договору оренди визначили безпосередньо в самому договорі таку підставу для перегляду розміру орендної плати, що узгоджується з принципом свободи договору, встановленим статтями 3, 6, 627 Цивільного кодексу України".

Подібна правова позиція викладена у постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.04.2018 року у справі №910/7905/17.

Отже, єдиною підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Тобто, такою підставою не може бути, зокрема, рішення Київської міської ради щодо зміни ставки орендної плати, до моменту внесення в основний договір змін за погодженням обох сторін.

Наразі, матеріали справи не містять та відповідачами під час розгляду справи не надано додаткових угод, які б змінювали орендну плату, яка визначена спірним Договором оренди земельної ділянки.

Окрім цього як зазначалось судом вище, згідно з довідкою ГУ ДПС у м. Києві №64769/10/26-15-10-07-10 від 23.04.2020 року у позивача відсутня заборгованість зі сплати орендної плати за користування спірною земельною ділянкою.

Окремо суд наголошує, що як встановлено згідно матеріалів справи, позивачем до листа-повідомлення від 30.04.2020 року про поновлення договору оренди земельної ділянки було додано саме довідку ГУ ДПС у м. Києві №64769/10/26-15-10-07-10 від 23.04.2020 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:290:0031 площею 20,4148 га, а не довідку №64771/10/26-15-10-07-10 від 23.04.2020 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:290:0002 площею 15,1394 га, як зазначає у відзиві відповідач 1, відтак заперечення проти позову в цій частині судом до уваги не приймаються.

Таким чином, зважаючи на відсутність відповіді на лист - повідомлення позивача з боку відповідачів з пропозиціями щодо зміни ставки орендної плати, в тому числі згідно рішення Київської міської ради від 28.02.2013 року №89/9146, посилання відповідачів на необхідність надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель при зверненні з листом - повідомленням про поновлення Договору, неузгодження істотних умов договору в частині розміру орендної плати за землю судом визнаються необґрунтованими та такими, що не впливають на результати вирішення даного спору.

Крім цього, з матеріалів справи також вбачається, що на час розгляду та вирішення даного спору позивач продовжує користуватися орендованою ним земельною ділянкою.

Зокрема, відповідно до Договору № 17-07/12-01 від 17.07.2012 року про передачу функцій замовника капітального будівництва Товариство з обмеженою відповідальністю «Консультаційне бюро НТТ» передало функції замовника будівництва Товариству з обмеженою відповідальністю «Будеволюція», яке на спірній земельній ділянці здійснило будівництво об`єкта будівництва: «Будівництво багатоповерхових житлових будинків з об`єктами торгівельно-офісно-розважального та соціально-побутового призначення між вул. Бориса Гмирі та вул. Колекторною у Дарницькому районі м. Києва».

Завершення будівництва та прийняття в експлуатацію окремих пускових комплексів у складі об`єкта будівництва, розташованих на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:90:290:0031, підтверджується наявними в матеріалах справи копіями сертифікатів про засвідчення відповідності закінченого будівництвом об`єкта (черги, окремого пускового комплексу).

Відповідно до п.9.5 Порядку у десятиденний термін Департамент земельних ресурсів розглядає лист-повідомлення щодо поновлення договору оренди земельної ділянки та готує проект рішення Київської міської ради про поновлення договору оренди земельної ділянки або відмову у поновленні договору та пояснювальну записку до нього, крім випадків, встановлених пунктом 9.11 цього Порядку.

До матеріалів кадастрової справи при поновленні договору оренди земельної ділянки Департамент земельних ресурсів долучає акт обстеження земельної ділянки, у якому зазначається інформація про використання земельної ділянки за цільовим призначенням, проведення будівельних робіт, здійснення реконструкції, реставрації об`єкта, що знаходиться на земельній ділянці, та матеріали актуальної фотофіксації, зробленої не пізніше ніж за тридцять календарних днів до дня реєстрації проекту рішення в секретаріаті Київської міської ради.

Департамент земельних ресурсів несе відповідальність за достовірність і повноту інформації, зазначеної вище.

У відповідності до п.9.6 Порядку рішення Київської міської ради про поновлення договору оренди земельної ділянки або відмову у поновленні договору розглядається в порядку, встановленому Регламентом Київської міської ради.

Відповідно до п.9.7 Порядку рішення Київської міської ради про поновлення договору оренди земельної ділянки або про відмову в його поновленні видається у порядку, встановленому Регламентом Київської міської ради, орендарю або уповноваженому ним представнику, а засвідчені копії рішення Київської міської ради про поновлення договору оренди земельної ділянки надсилаються до Департаменту земельних ресурсів та Департаменту містобудування та архітектури і територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у місті Києві. Разом з копією рішення Київської міської ради про поновлення договору оренди земельної ділянки до Департаменту земельних ресурсів передається відповідна кадастрова справа.

Частиною 8 статті 33 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами в місячний строк в обов`язковому порядку.

При цьому, відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді (частина 11 статті 33 Закону України "Про оренду землі").

У свою чергу, відповідач 1 після отримання листа - повідомлення позивача зобов`язаний був відповідно до ч.5 ст.33 Закону України "Про оренду землі" протягом місяця розглянути дану заяву (повідомлення), узгодити з орендарем істотні умови договору, прийняти рішення та укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди, або повідомити орендаря про відмову в продовженні договору в разі недосягнення згоди щодо істотних умов договору.

Натомість відповідач 1, всупереч вимогам ч.5 ст.33 Закону України "Про оренду землі" та статті 9 Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві, залишив звернення позивача без відповіді, додаткову угоду не підписав без зазначення жодних заперечень щодо її змісту та не прийняв рішення про продовження або відмову у продовженні договору у встановлені Законом строки.

За наведених обставин за висновками суду відповідачем 1 як орендодавцем допущено безпідставне зволікання щодо розгляду листа - повідомлення орендаря про укладення додаткової угоди до Договору оренди земельної ділянки про поновлення дії останнього.

Судом також не беруться до уваги посилання відповідача 2 - Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в заперечення позовних вимог на повідомлення позивача листом від 11.06.2020 року № 05716-10347, тобто більше ніж через місяць після звернення позивача (30.04.2020 року), про відсутність підстав для підписання додаткової угоди про поновлення договору оренди з огляду на відсутність доказів сплати орендної плати в повному обсязі, зважаючи, зокрема, на порушення Київською міською радою та Департаментом земельних ресурсів закріплених у статті 33 Закону України «Про оренду землі» (в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції) строків розгляду та надання відповіді на лист- пропозицію орендаря від 30.04.2020 року щодо поновлення Договору оренди земельної ділянки.

В той же час судом здійснений аналіз та надавалась оцінка обставинам справи в частині відсутності боргу зі сплати орендної плати, незастосування відповідачами інших правових способів зміни орендної плати на підставі відповідного рішення Київської міської ради окрім повідомлення позивача листом № 05704-12843 від 19.06.2013 року про прийняття такого рішення та необхідність забезпечення оформлення відповідних змін, та, як наслідок, відсутності додаткових угод до Договору.

Поряд із цим суд наголошує, що особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (стаття 12 Цивільного кодексу України).

До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб`єктам цивільного права.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 цієї статті визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Статтею 16 даного Кодексу, яка кореспондується з положеннями статті 20 ГК України, встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених статтею 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права та характеру правопорушення.

До інших способів судового захисту цивільних прав чи інтересів можна віднести способи, які не охоплюються переліком їх у статті 16 ЦК України, що визначені окремими законами та договорами або застосування яких випливає із загальних положень про судовий захист.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 року у справі № 912/1856/16, від 14.05.2019 року у справі № 910/11511/18, від 28.05.2020 року у справі № 910/7164/19.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить звернути вагу на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У рішенні Конституційного суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на час звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб`єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення, а у разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права, суд приймає рішення про відмову у позові.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 року у справі № 910/4164/19.

При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і, у разі встановлення порушеного права, з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Як зазначалось судом вище статтею 33 Закону України "Про оренду землі" визначено як умови та підстави поновлення договору оренди землі, так і обов`язок сторін укласти додаткову угоду до договору оренди землі про його поновлення.

Згідно приписів вказаної статті вбачається, що якщо орендодавець відмовляється чи ухиляється від укладення додаткової угоди до договору оренди землі, обов`язковість укладення якої передбачена частиною восьмою статті 33 Закону України "Про оренду землі", то належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною додаткової угоди із викладенням її змісту.

При цьому відповідно до ч. 11 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді.

Як встановлено судом згідно матеріалів справи та зазначалось вище, відповідачем 1 не реалізовано норми Закону України «Про оренду землі» щодо рогляду листа - повідомлення від 30.04.2020 року № 30-2/04.20 про поновлення Договору шляхом укладення або заперечення проти укладення відповідної додаткової угоди згідно запропонованої позивачем редакції, чим порушено приписи Закону України «Про оренду землі» та права і охоронювані законом інтереси позивача.

В свою чергу суд зазначає, що в контексті приписів ст. 33 Закону України «Про оренду землі» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) поновлення договору оренди землі в судовому порядку, у передбачений вказаною нормою спосіб, вимагає укладення додаткової угоди між сторонами як єдиної підстави продовження орендних прав і обов`язків.

Суд зазначає, що належним і ефективним способом захисту порушеного права у цьому випадку є позов про визнання укладеною додаткової угоди із викладенням її змісту.

В той же час суд звертає увагу, що при зверненні до суду з даним позовом позивач на виконання вимог законодавства виклав текст відповідної додаткової угоди до Договору в прохальній частині позовної заяви, зазначивши в тексті її преамбули про укладення додаткової угоди «на підставі статті 33 Закону України «Про оренду землі» та рішення Київської міської ради від ____ №___…», що суперечить приписам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, оскільки рішення відповідача 1 - Київської міської ради щодо поновлення терміну дії спірного Договору оренди земельної ділянки не приймалось та в матеріалах відсутнє, відтак суд вважає за необхідне виключити слова «та рішення Київської міської ради від ___ № ___» з преамбули редакції Додаткової угоди, наданої позивачем.

Відповідно до ч. 9 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов`язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

З огляду на вищенаведене, оскільки обставинами справи підтверджується порушення відповідачем процедури реалізації позивачем переважного права відповідно до частин 1-5 Закону України «Про оренду землі» на поновлення Договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого в Книзі записів державної реєстрації 30.09.2005 року за № 63-6-00292, суд доходить висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, з урахуванням виключення частини тексту запропонованої Додаткової угоди.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права (ч. 1ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Поряд із цим суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача 1.

Керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати укладеною між Київською міською радою (код ЄДРПОУ 22883141) як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Консультаційне бюро "НТТ" (код ЄДРПОУ 23530597) як орендарем Додаткову угоду про поновлення Договору оренди земельної ділянки від 13.09.2005 року, посвідченого державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Петровою Т.М. 13.09.2005 р. за реєстровим №17-4540, та зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 30.09.2005 року за № 63-6-00292 у книзі записів державної реєстрації договорів, у наступній редакції:

«Додаткова угода

про поновлення терміну дії договору оренди земельної ділянки

(державна реєстрація від « 30» вересня 2005 р. № 63-6-00292)

місто Київ, ___________ року.

Київська міська рада, ідентифікаційний код юридичної особи 22883141, місцезнаходження: місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36 (надалі у тексті - «Орендодавець»), в особі Київського міського голови Кличка Віталія Володимировича, який діє на підставі ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» - з однієї сторони, та

Товариство з обмеженою відповідальністю «КОНСУЛЬТАЦІЙНЕ БЮРО НТТ», ідентифікаційний код юридичної особи 23530597, місцезнаходження: 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького буд. 12-А (надалі у тексті - «Орендар»), в особі Арбітражного керуючого - керуючого санацією Булаха Олександра Івановича, який діє на підставі Ухвали Господарського суду міста Києва від 27.10.2015р. у справі № 5011 -50/5282-2012, з другої сторони,

на підставі статі 33 Закону України «Про оренду землі» уклали дану Додаткову угоду про поновлення терміну дії договору оренди земельної ділянки (державна реєстрація від « 30» вересня 2005 р. № 63-6-00292) (надалі у тексті - Додаткова угода) про таке:

1. Поновити на 15 (п`ятнадцять) років договір оренди земельної ділянки, укладений між Орендодавцем та Орендарем, посвідчений державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Петрової Т.М. 30.09.2005 р. за реєстровим № 17-4540 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від « 30» вересня 2005 р. за № 63-6-00292 у книзі записів державної реєстрації договорів (надалі у тексті - Договір оренди).

2. Умови Договору оренди, за винятком строку дії Договору оренди, залишаються без змін.

3. Ця Додаткова угода є невід`ємною частиною Договору оренди.

4. Витрати, пов`язані з нотаріальним посвідченням цієї Додаткової угоди, сплачує Орендар.

5. Ця Додаткова угода укладена у чотирьох примірниках, що мають однакову юридичну силу. Один примірник - для зберігання у Орендаря, один - для Орендодавця (знаходиться на зберіганні у Департаменті земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), один - для державного Першої київської державної нотаріальної контори, один - для зберігання у справах

______________

Підписи сторін

«Орендодавець» «Орендар»

Київський міський голова Арбітражний керуючий -

керуючий санацією

________ ________

Кличко В.В. Булах О.І.»

3. Стягнути з Київської міської ради (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; код ЄДРПОУ 22883141) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «КОНСУЛЬТАЦІЙНЕ БЮРО НТТ» (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 12-А, код ЄДРПОУ 23530597) 2 102,00 грн. (дві тисячі сто дві грн. 00 коп.) витрат по сплаті судового збору.

4. В решті позовних вимог відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 06 жовтня 2021 року.

Суддя А.М. Селівон