Рішення № 100140397, 28.09.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.09.2021Справа № 910/8940/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Приватного підприємства «Комерційна фірма «Сапфір» (61038, місто Харків, Салтівське шосе, будинок 67-А, офіс 213; ідентифікаційний код 37997497)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ім.Текс» (02081, м. Київ, вул. Клеманська, будинок 3; ідентифікаційний код 42715950)

про стягнення 260 961,05 грн,

без повідомлення (виклику) представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося Приватне підприємство «Комерційна фірма «Сапфір» з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ім.Текс» про стягнення 260 961,05 грн, яка складається з: 182 203,80 грн - основного боргу; 17 383, 76 грн - інфляційних втрат; 4 860,75 грн - 3% річних; 20 071,98 грн - пені, 36 440,76 грн - штрафу, у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки від 02.03.2020 №02/03-1 в частині здійснення оплати.

Ухвалою Господарського суду міста 08.06.2021 позовну заяву Приватного підприємства «Комерційна фірма «Сапфір» залишено без руху. Встановлено Приватному підприємству «Комерційна фірма «Сапфір» п`ятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліку шляхом подання до суду доказів надіслання (касовий чек, поштова квитанція з описом вкладення тощо) копії позовної заяви і доданих до неї документів на адресу місцезнаходження відповідача.

16.06.2021 до Господарського суду міста Києва на виконання вимог ухвали суду надійшли усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.06.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

28.07.2021 відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог і просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

05.08.2021 позивач подав суду відповідь на відзив, в якій заперечив проти тверджень відповідача та просив позов задовольнити повністю.

27.08.2021 позивач подав суду пояснення, в яких, зокрема, заперечив проти розміру витрат на професійну правничу допомогу, які заявлені відповідачем.

30.08.2021 відповідач подав суду заперечення на відповідь на відзив.

10.09.2021 відповідач подав суду клопотання про долучення до матеріалів справи доказів понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, відповідно до ч. 5, 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Розглянувши подані до суду матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

02.03.2020 Приватним підприємством «Комерційна фірма «Сапфір» (постачальник) і Товариством з обмеженою відповідальністю «ІМ.ТЕКС» (покупець) було укладено договір поставки№ 02/03-1, за умовами якого постачальник зобов`язався поставити і передати у власність покупцю, а покупець зобов`язався прийняти і оплатити товар - тканини в асортименті.

Згідно п. 2.4. договору обчислення суми платежу у гривні може бути здійснене постачальником шляхом складення рахунку на оплату.

За умовами п. 2.5. договору покупець визнається таким, що виконав грошове зобов`язання за договором з моменту оплати товару.

Згідно п. 2.6 договору з моменту поставки товару і до моменту оплати товару постачальнику належить право застави на цей товар.

Відповідно до п. 3.4. договору поставка (передача) товару оформлюється видатковою накладною за підписами сторін, скріпленими печатками, та/або товарно-транспортною накладною за підписами осіб, уповноважених на здійснення господарської операції. покупець зобов`язаний підписати та скріпити печаткою видаткову накладну та/або товарно- транспортну накладну.

Умови договору є обов`язковими для виконання сторонами і можуть бути змінені лише за взаємною згодою сторін (п. 7.1. договору).

Відповідно до п. 9.1. Договору він набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії дорогу.

Обґрунтовуючи необхідність звернення до суду з даним позовом, позивач вказує, що відповідачем не було виконано обумовлених договірних зобов`язань та не проведено розрахунок за поставлений товар, у зв`язку з чим в останнього й утворилася заборгованість у розмірі 182 203,80 грн.

Так, у ст. 86 Господарського процесуального кодексу України вказано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.

Проаналізувавши зміст укладеного сторонами договору від 02.03.2020 № 02/03-1, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою вказаний правочин є договором поставки.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Із наявних в матеріалах справи доказів слідує, що позивачем було виконано обумовлені договірні зобов`язання та поставлено відповідачу товар на загальну суму 244 217,40 грн, що підтверджується такими видатковими накладними:

- від 18.03.2020 № 27 на суму 46 800 грн;

- від 13.04.2020 № 30 на суму 15 213,60 грн;

- від 18.06.2021 № 36 на суму 168 435 грн;

- від 02.07.2020 № 42 на суму 2 700 грн;

- від 18.08.2020 № 45 на суму 11 068,80 грн.

Вказані видаткові накладні підписані сторонами та скріплені печатками, зокрема, й зі сторони відповідача без будь-яких зауважень щодо кількості, якості та ціни товару.

У свою чергу, відповідач оплатив отриманий товар лише частково, а саме в розмірі 62 013,60 грн, що підтверджується банківською випискою від 14.05.2021 за період з 01.01.2020 по 31.12.2020.

Враховуючи викладене, заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар складає 182 203,80 грн.

Відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись, зокрема, на таке:

- дійсно сторонами було укладено договір поставки, однак вказаний правочин не містить умов (специфікацій) щодо кількості, ціни та умов оплати товару;

- поставка позивачем товару здійснювалася на підставі усної домовленості;

- позивач жодного разу не звертався до відповідача з вимогами оплатити товар, а тому строк оплати в силу приписів ст. 530 Цивільного кодексу України не настав.

Заперечуючи проти доводів відповідача позивач вказав на те, що неодноразово намагався надати на підпис ТОВ «ІМ.ТЕКС» специфікації.

Так, позивач надіслав на адресу відповідача лист з актом зарахування зустрічних однорідних вимог від 02.04.2021 та специфікації до договору від 18.06.2020 № 180620-1, від 02.07.2020 № 020720-1 та від 14.08.2020 № 140820-1.

Факт отримання вказаного листа відповідачем 20.04.2021 підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Слід зазначити, що відповідач відповіді на вказаний лист не надав, специфікації не підписав і жодним чином їх зміст не заперечив.

За змістом положень ст. 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами 1 та 3 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Так, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Позивач документально підтвердив факт передачі товару відповідачу, у свою чергу, останній зобов`язання з оплати виконав не повністю.

Суд погоджується з доводами позивача, що поставка була здійснена за умовами договору, також відповідач не довів факт наявності усної домовленості.

Ціна, асортимент, кількість та строк оплати було узгоджено у специфікаціях, які були надіслані позивачем відповідачу, але не підписані останнім з невідомих причин.

Отже, сторонами були узгоджені всі істотні умови поставки, остання виконана позивачем, а умови щодо оплати не були повністю виконані зі сторони відповідача.

Що ж до строку оплати товару, то твердження позивача про те, що обов`язок з оплати виник з моменту прийняття товару в силу приписів ст. 692 Цивільного кодексу України, то вони є безпідставними, виходячи з такого.

У поданих суду специфікаціях від 18.06.2020 № 180620-1, від 02.07.2020 № 020720-1 та від 14.08.2020 № 140820-1 чітко вказано строк оплати товару, а саме протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту поставки товару.

Отже, сторонами по суті узгоджено оплату товару з відстрочкою платежу у 30 днів.

Таким чином, строк оплати за видатковими накладними № 36, № 42 та № 45 є таким:

- до 17.07.2020 за видатковою накладною від 18.06.2020 № 36;

- до 31.07.2020 за видатковою накладною від 02.07.2020 № 42;

- до 16.09.2020 за видатковою накладною від 18.08.2020 № 36.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Враховуючи вищевикладене, оскільки, відповідач не надав суду жодних доказів виконання ним своїх обов`язків за договором, а саме доказів оплати за поставлений товар та не спростував заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору поставки та положення ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому, вимога позивача про стягнення основного боргу в розмірі 182 203,80 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 17 383,76 грн, 3 % річних в розмірі 4 860,75 грн, пені в розмірі 20 071,98 грн і штрафу в розмірі 36 440,76 грн, то суд зазначає таке.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України закріплено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, судом встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов`язку з оплати наданих позивачем послуг не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, а тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань. У зв`язку з чим, наявні підстави для застосування встановленої законом та договором відповідальності.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 та 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 8.4. договору передбачено, що за невиконання (неналежне виконання) грошових зобов`язань за договором покупець сплачує постачальнику неустойку (пеню) в розмір подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який обчислюється пеня, від суми заборгованості за кожен календарний день прострочення за весь період затримки виконання. У разі, якщо прострочення покупця триває понад п`ять календарних днів, покупець також сплачує постачальнику неустойку (штраф) у розмірі 20 % від ціни продажу товару.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Суд, здійснивши перерахунок штрафу, дійшов висновку, що він арифметично правильний, а тому позовні вимоги в частині стягнення 36 440,76 грн штрафу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Що ж до інфляційних втрат, пені та 3 % річних, то за розрахунком суду пеня складає 11 048,32 грн, 3 % річних - 4 427,42 грн, інфляційні втрати - 15 438,17 грн.

Так, при здійсненні розрахунку для 3 % річних були використані правильні періоди, а саме: з 18.07.2020 по 13.05.20201 на суму 168 435 грн; з 01.08.2020 по 13.05.2021 на суму 2 700 грн; з 17.09.2020 по 13.05.2021 на суму 11 068,80 грн.

Розрахунок інфляційних втрат було здійснено за повні місяці згідно із позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Що ж до пені, то суд, здійснюючи розрахунок, обмежив період нарахування шестимісячним строком відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Враховуючи викладене, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня у розмір 11 048,32 грн, 3 % річних - 4 427,42 грн, інфляційні втрати - 15 438,17 грн., відтак, вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Разом з тим, відповідач просить суд стягнути з позивача витрати понесені на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 33 600 грн.

У свою чергу, позивач заперечив проти розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу.

Так, згідно з ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Витрати сторін, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об`єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених 129 Господарського процесуального кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідачем на підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 33 600 грн надано такі докази: копія договору про надання правової допомоги від 28.08.2020 № 2808 (витяг) з додатком до нього - гонорар адвоката; ордер серії ЖТ від 21.07.2021 № 04248; копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 11.08.2011 № 592.

Разом з тим, в подальшому відповідачем подано довідку-розрахунок про розмір коштів, що підлягають виплаті адвокату від 07.09.2021 № 01 та копію квитанції до прибуткового касового ордера від 07.09.2021 № 0709 на суму 31 200 грн.

Суд зазначає, що у довідці-розрахунку сторони погодили гонорар за надану/отриману правову допомогу в розмірі 31 200, 00 грн. та здійснили детальний опис робіт.

Так, ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, позов Приватного підприємства «Комерційна фірма «Сапфір» судом було задоволено частково, та враховуючи, що у довідці-розрахунку сторони погодили гонорар за надану/отриману правову допомогу в розмірі 31 200, 00 грн, то за таких обстави, суд вбачає підстави для покладення витрат відповідача на професійну правничу допомогу на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, стягненню з позивача на користь відповідача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 425, 56 грн.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного підприємства «Комерційна фірма «Сапфір» - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ім.Текс» (02081, м. Київ, вул. Клеманська, будинок 3; ідентифікаційний код 42715950) на користь Приватного підприємства «Комерційна фірма «Сапфір» (61038, місто Харків, Салтівське шосе, будинок 67-А, офіс 213; ідентифікаційний код 37997497) заборгованість у розмірі 182 203 (сто вісімдесят дві тисячі двісті три) грн 80 коп., пеню у розмірі 11 048 (одинадцять тисяч сорок вісім) грн 32 коп., 3 % річних у розмірі 4 427 (чотири тисячі чотириста двадцять сім) грн 42 коп., інфляційні втрати у розмірі 15 438 (п`ятнадцять тисяч чотириста тридцять вісім) грн 17 коп., штраф у розмірі 36 440 (тридцять шість тисяч чотириста сорок) грн 76 коп. і витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 743 (три тисячі сімсот сорок три) грн 38 коп.

3. У задоволенні решти позову - відмовити.

4. Стягнути з Приватного підприємства «Комерційна фірма «Сапфір» (61038, місто Харків, Салтівське шосе, будинок 67-А, офіс 213; ідентифікаційний код 37997497) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ім.Текс» (02081, м. Київ, вул. Клеманська, будинок 3; ідентифікаційний код 42715950) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 425 (одна тисяча чотириста двадцять п`ять) грн 56 коп.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 28.09.2021

Суддя Д.О. Баранов