Рішення № 100138277, 06.10.2021, Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 495/962/21

З а о ч н е р і ш е н н я

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

06 жовтня 2021 року м. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

у складі: головуючого судді – Шевчук Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання - Бучка В.В.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в м. Білгород-Дністровський цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» про стягнення заборгованості по заробітній платі,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся 16.02.2021 року до суду з позовною заявою до Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» про стягнення заборгованості по заробітній платі.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, проте адвокат Ясницька Т.В., яка діє в його інтересах надала на адресу суду заяву, згідно якої просила розглядати справу за її відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить їх задовольнити.

В судове засідання представник відповідача Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговельний порт», не з`явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі.

Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч.3 ст.128 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.

Згідно ч.5 ст.128 ЦПК України, судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення завчасно.

Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК Україна, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасним існуванням умов, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Згідно ст.282 ЦПК України, за формою і змістом заочне рішення повинно відповідати вимогам, встановленим статтями 263 і 265 цього Кодексу, і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд.

Відповідно до ст.283 ЦПК України, відповідачам, які не з`явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню по наступним підставам.

Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, пояснення сторін, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що згідно Наказу з особистого складу Білгород-Дністровського морського торговельного порту №217-к від 12.10.2004 року, ОСОБА_1 був прийнятий мотористом 1 кл.- матросом 1 кл. РБТ «Метель» з 12 жовтня 2004 року з оплатою згідно штатного розпису, з стажуванням строком на 4 к.дн. з оплатою згідно із положенням, ідент. №2173722773.

Згідно Наказу з особистого складу Білгород-Дністровського морського торговельного порту №39-к від 10.02.2005 року, ОСОБА_1 було переведено з 10.02.2005 року змінним помічником капітана змінним механіком РБТ «Метель» з оплатою згідно штатного розпису, постійно.

Зазначене вище підтверджується також копією Трудової книжки позивача ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , яка міститься в матеріалах справи.

Згідно Довідки про заробітну плату №58 від 03.02.2021 року, заборгованість по заробітній платі відповідача перед позивачем ОСОБА_1 станом на 01.02.2021 року становить 229334,07 грн.

У добровільному порядку керівництво відповідача заборгованість не погашає, розрахунок із заробітної плати до теперішнього часу не провело. В порядку ст. 116 КЗпП України позивач просить стягнути з відповідача всю суму заборгованості по заробітній платі у примусовому порядку.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 5 ЦПК України). Способи захисту визначені ст. 16 ЦК України та КЗпП України.

Статтею 94 КЗпП України, встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 ст. 115 КЗпП України, встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно із ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

На підставі ст. 15 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року, оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці, а згідно ст. 24 цього Закону своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

За вимогами ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця.

На підставі вищевикладеного, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 229334,07 грн.

В абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999 року зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Щодо позовних вимог позивача ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн., суд зазначає наступне.

За змістом ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до абз.2 п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже право на відшкодування моральної шкоди виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання шкоди, причинного зв`язку між порушенням права та шкоди, наявність винної поведінки.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Тобто для відшкодування завданих збитків особа має довести усі чотири складові правопорушення - порушення цивільного права чи інтересу; завдання шкоди, причинного зв`язку між порушенням права та шкодою, наявність винної поведінки.

Заявляючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд зазначає, що відповідачем вчиненялися неправомірні дії щодо невиплати заробітної плати позивачу. Під час розгляду справи було встановлено протиправність таких дій відповідача, які призвели до моральних страждань позивача, адже через неотримання належних йому коштів він не мав змоги реалізувати усі свої побутові потреби, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог позивача ОСОБА_1 в частині стягнення витрат на правову дорогу у сумі 2500,00 грн. суд зазначає наступне.

Сплата позивачем ОСОБА_1 коштів на отримання правовох допомоги у сумі 2500,00 грн. підтверджується Актом про надання правової допомоги від 19.02.2021 року та рахунком №56 від 12.02.2021 року.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано ст. 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно зі ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 1,5 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду №301/1894/17 від 17.10.2018 вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Враховуючи вищезазначене, суд пиходить до обгрунтованого висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обгрунтованими, доведеними, такими, що грунтуються на дійсних обставинах справи, а тому підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до п.2 ч.1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень, зокрема у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», позивач звільнений від сплати судового збору за вимогу про стягнення заробітної плати, тому з відповідача, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, підлягає стягненню на користь держави судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 10, 21,24, 94, 115, 116, 117 КЗпП України, ст.ст. 15, 21 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, ст.ст. 3, 12, 13, 76 - 81, 141, 200, 211, 258, 259, 264 - 265, 268, 354, 355, 430 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» про стягнення заборгованості по заробітній платі - задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» (код ЄДРПОУ: 01125689, місцезнаходження: Одеська область, м.Білгород-Дністровський, вул. Шабська, буд.81) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 нараховану але невиплачену заробітну плату за період з грудня 2019 року по січень 2021 року у розмірі 229334,07 грн.

Стягнути з Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» (код ЄДРПОУ: 01125689, місцезнаходження: Одеська область, м.Білгород-Дністровський, вул. Шабська, буд.81) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 моральну шкоду у сумі 5000,00 грн. та витрати на правову допомогу у сумі 2500,00 грн..

Стягнути з Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» (код ЄДРПОУ: 01125689, місцезнаходження: Одеська область, м.Білгород-Дністровський, вул. Шабська, буд.81) на користь держави судовий збір у сумі 908,00 грн.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя