Вирок № 100135227, 04.10.2021, Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 149/2776/19

Провадження №1-кп/132/36/21

Вирок

Іменем України

04.10.2021р. місто КАЛИНІВКА

КАЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - судді СЄЛІНА Є.В., суддів АЛІМЕНКА Ю.О., ПАВЛЕНКА І.В.,

при секретарях - ПІДГЕРСЬКІЙ О.В., КУЛИК Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Вінницької області, кримінальне провадження № 149/2776/19, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019020330000225 від 07 червня 2019 року, за обвинувальним актом, складеним у відношенні:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Голодьки Хмільницького району Вінницької області, українця, громадянина України, із вищою освітою, вдівця, непрацездатної особи, пенсіонера, не судимого в силу ст.89 КК України, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

який обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України,

за участі сторін кримінального провадження:

прокурорів - АТАМАНОВОЇ Г.І., БОНДАРУК І.А.,

потерпілого - ОСОБА_2 ,

обвинуваченого - ОСОБА_1 ,

захисників обвинуваченого - адвокатів ШЕРЕМЕТ Г.В., ВАРЧУКА А.Б.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 - 06.06.2019р. приблизно о 21год.00хв. перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, та знаходячись в кімнаті свого житлового будинку АДРЕСА_1 , під час розпивання спиртних напоїв спільно із раніше знайомим ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин з останнім, маючи намір на умисне протиправне заподіяння смерті своєму знайомому ОСОБА_2 , зайшов до однієї із кімнат будинку, де взяв до своїх рук сокиру та повернувся до потерпілого. Вподальшому, діючи з прямим умислом, з метою протиправного заподіяння смерті ОСОБА_2 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки у виді смерті людини, бажаючи їх настання, тримаючи в руках сокиру, знаходячись перед потерпілим, раптово наніс останньому множинні удари сокирою в життєво-важливий орган - в область голови та в область лівого передпліччя, в результаті чого потерпілий відразу втратив свідомість. Після чого, ОСОБА_1 вважаючи, що він позбавив життя ОСОБА_2 та виконав всі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, накрив його тіло одягом та залишив на лавці у передпокої будинку. Вподальшому, з метою приховати даний злочин, ОСОБА_1 звернувся до своєї сусідки ОСОБА_6 з проханням допомогти винести із його будинку тіло потерпілого та викинути його у річку Південний Буг. ОСОБА_6 про вказану подію повідомила своїй бабусі ОСОБА_7 , яка в свою чергу покликала дружину потерпілого ОСОБА_8 , та вони спільно вирушили до місця проживання ОСОБА_1 , де у передпокою будинку на лавці по праву сторону від вхідних дверей помітили накрите одягом тіло закривавленого ОСОБА_2 , який хрипів у зв`язку із неможливістю розмовляти. На прохання дружини потерпілого ОСОБА_8 , сусіди перенесли тіло ОСОБА_2 до місця його проживання, звідки останній був госпіталізований до КНП «Хмільницька центральна районна лікарня». Відповідно до висновку експерта № 110 від 19.08.2019р. у ОСОБА_2 виявлено тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми (рани на голові; переломи хрящів носа та раковини лівого вуха; епідуральна гематома зліва; забій головного мозку; перелом склепіння черепа зліва), яка згідно п.2.1.3 наказу № 6 Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень належить до тяжкого ступеня тяжкості тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення; ран на лівому передпліччі та лівій кисті, які належать до легкого ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. Всі вищевказані тілесні ушкодження, виявлені у ОСОБА_2 виникли від дії (ударів) твердого предмета, що має рублячі властивості, можливо 06.06.2019р., від удару сокирою, що не суперечить матеріалам кримінального провадження; гематом на грудній клітці, які належать до легкого ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, та виникли від дії твердого тупого предмета, давністю утворення можливо 06.06.2019р.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні при розгляді вказаної справи, свою вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні не визнав. У письмових поясненнях, наданих суду та долучених до матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_1 власноручно зазначив, що 06.06.2019р. приблизно об 11.00год. до нього прийшов ОСОБА_2 , з яким в ході спілкування вони розпивали спиртне, та після того, як розмова зайшла за особисте та перейшла на підвищені тони, він попросив гостя залишити його будинок. Після того, як ОСОБА_2 пішов, він перейшов до іншої кімнати, де приліг на ліжко, щоб подивитись телевізор, однак невдовзі заснув. Проснувся від удару по ногам металевим прутом, хто наносив удари не бачив, оскільки в кімнаті було темно. Підвівшись з ліжка та вирвавши з рук нападника металевий прут, наніс йому у відповідь приблизно два удари. Вибивши у нього металевий прут, нападник почав убігати. Він взявши з-під ліжку сокиру, яку тримав з метою самооборони, оскільки на нього до цього був здійснений розбійний напад, почав переслідувати нападника. Догнавши останнього, наніс йому удар сокирою, від чого той впав. Після того, як він допоміг нападнику піднятись, та підійшовши до вікна, він у останньому впізнав ОСОБА_2 , голова якого була в крові. Переодівши того в свою одежу та поклавши на топчан, він направився до сусідки, щоб дружина ОСОБА_2 , забрала його додому. Сусідки вдома не виявилось, а тому він вимушений був повернутися назад додому. Через деякий час, до нього додому прийшла без запрошення донька сусідки ОСОБА_9 , яка побачивши ОСОБА_2 на топчані, одразу ж і пішла, а невдовзі, прийшла і дружина ОСОБА_2 із двома молодими чоловіками, та забрала свого чоловіка, після чого приїхала поліція /а.с.35-37 т.1/. Аналогічні пояснення, ОСОБА_1 надав і в судовому засіданні.

Захисник обвинуваченого у своїй промові перед початком слухання справи по суті /а.с.187-188 т.1/ зазначив, що обвинувачений ОСОБА_1 не бажав заподіяти смерті ОСОБА_2 , нанесення тілесних ушкоджень сталося випадково. Так, 06.06.2019р. вони разом в житловому будинку обвинуваченого розпивали спирті напої, після чого ОСОБА_1 ліг відпочивати, а ОСОБА_2 пішов з хати. Раптом ОСОБА_1 відчув удар залізним прутом по ногам, від чого прокинувся, та не зрозумів, хто перед ним знаходиться. Вважаючи нападника розбійником, який намагається покинути приміщення, ОСОБА_1 почав його переслідувати. Оскільки обвинувачений до цього був жертвою злочину, в результаті якого зазнав тілесних ушкоджень, з метою самооборони та протидії насиллю, яке може статися відносно нього, тримав під ліжком сокиру, якою завдав удари нападнику, яким в послідуючому виявився ОСОБА_2 , якому він допоміг лягти на ліжко, а сам пішов до сусідки, щоб дружина ОСОБА_2 , забрала його додому. Невдовзі повернувшись додому, очікував, коли останнього заберуть. Інцидент з ОСОБА_2 вважає випадковим, оскільки переплутав його з іншими особами, які його били у власному будинку. Кваліфікацію злочину за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, вважає помилковою, оскільки наявний інший склад злочину, передбачений ч.1 ст.121 КК України, а саме умисне нанесення тяжких тілесних ушкоджень.

Суд критично оцінює покази обвинуваченого та позицію сторони захисту, оскільки вони не узгоджуються з матеріалами кримінального провадження та спростовуються сукупністю наявних у справі доказів. При цьому, не визнання винуватості ОСОБА_1 , суд розцінює, як спосіб його захисту, та намагання уникнення кримінальної відповідальності за скоєне.

Винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, підтверджується наступними доказами:

Потерпілий ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_1 запросив його до себе в гості, на що він погодився. Взявши із собою пляшку коньяку, прийшов до ОСОБА_1 додому, з яким в процесі розпиття спиртного, між ними виник словесний конфлікт, в ході якого ОСОБА_1 став погрожувати йому вбивством, після чого, взяв дерев`яну палку та вдарив його по руці, від чого остання переламалася. Далі, ОСОБА_1 дістав з-під ліжку сокиру та почав наносити нею удари, зокрема по його голові. Назвати конкретну кількість нанесених йому ударів та їх локалізацію, вказати не може, оскільки одразу ж втратив свідомість.

Згідно показань свідка ОСОБА_6 , даних нею під час допиту в судовому засіданні на стадії досудового розслідування, проведеного згідно з положеннями статті 225 КПК України, з дотримання правил проведення допиту під час судового розгляду, вона раніше знайома з обвинуваченим ОСОБА_1 , з яким проживає по-сусідству та перебуває виключно у сусідських відносинах. Так, 06.06.2019р. ввечері до її домогосподарства прийшов ОСОБА_1 , руки, обличчя та верхній одяг якого були у крові, і попросив її, допомогти йому винести ОСОБА_2 до річки, на що вона прогнала його зі свого будинку. Коли прийшла бабуся ОСОБА_12 , розповіла останній про прихід та прохання ОСОБА_1 , яка одразу ж направилась до домогосподарства ОСОБА_2 , щоб повідомити дружині останнього про дану подію. В цей час, ОСОБА_1 знову прийшов до неї, однак цього разу, його обличчя та руки були вже чисті, а одяг мокрий та не заплямований кров`ю, та повторно звернувся із тим же проханням, яке вона відхилила та прогнала його зі свого домогосподарства. Коли повернулась бабуся ОСОБА_12 із дружиною ОСОБА_2 , вони спільно направились до домогосподарства ОСОБА_1 , підійшовши до якого, побачили останнього, який сидів на подвір`ї, а зайшовши до будинку, вона помітила ОСОБА_2 , який лежав на лавці, обличчя якого було знівечене та в крові, а тіло накрите одягом.

Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні суду повідомила, що проживає з ОСОБА_1 по-сусідству та перебуває з ним виключно у сусідських відносинах. Так, 06.06.2019р. ввечері вона на вулиці зустріла ОСОБА_8 і ОСОБА_12 , та від останньої дізналась, що до її онучки ОСОБА_6 приходив ОСОБА_1 , який просив її допомогти йому винести ОСОБА_2 до річки. Після цього, вони разом з ОСОБА_6 направились до домогосподарства ОСОБА_1 , підійшовши до якого, побачили останнього, який сидів на подвір`ї. ОСОБА_6 одразу зайшла всередину до будинку, вийшовши з якого, розповіла їм, що ОСОБА_2 лежить у крові на лавці у веранді. Побачивши на вулиці односельчан ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , попросили їх винести ОСОБА_2 , та від останніх їй стало відомо, що у ОСОБА_2 була сильно порубана голова.

Будучи допитаним в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_16 суду повідомив, що займаючи посаду лікаря КНП «ТМО «ВОЦЕМДМК» ОСОБА_17 та перебуваючи на чергуванні 06.06.2019р., отримав повідомлення про отримання чоловіком тілесних ушкоджень в селі Голодьки, на який здійснив невідкладний виїзд. По прибуттю на місце, виявив лежачого ОСОБА_2 у передпокою будинку на лавці, який перебував у стані затьмареної свідомості, але не в коматозному стані, на якому було безліч тілесних ушкоджень колото-рубаного характеру, зокрема в ділянці голови (лобова, тім`яна та потилична її частини), вуха, грудної клітини, та ребер. Надавши на місці невідкладну допомогу, потерпілого було доставлено до Хмільницької центральної районної лікарні, де його було госпіталізовано.

Від допиту свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_8 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_12 сторона обвинувачення відмовилася, і ця відмова прийнята судом, про що свідчить ухвала Калинівського районного суду Вінницької області від 02.09.2021р. За вказаних обставин, покази вказаних свідків, які були надані в ході досудового розслідування, та які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані доказами в даному кримінальному провадженні.

Крім показань потерпілого та допитаних свідків, вина обвинуваченого підтверджується наступними доказами:

Відповідно до протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину із відповідними ілюстрованими фототаблицями, які є додатками до цього Протоколу, складеного 07.06.2019р. слідчим СВ Хмільницького ВП Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області старшим лейтенантом поліції Завальним І.М., 07.06.2019р. в порядку ст.208 КПК України був затриманий ОСОБА_1 , під час обшуку якого було виявлено та вилучено ряд речей та предметів, зокрема поверховий одяг (спортивні штани та кофта, футболка), на яких були наявні сліди РБК, та які згідно постанови слідчого СВ Хмільницького ВП Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції Завального І.М. від 07.06.2019р. визнано речовими доказами в даному кримінальному провадженні, та на які на підставі ухвали слідчого судді Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області Робак М.В. від 10.06.2019р. у справі № 149/1520/19, накладено арешт.

Згідно ухвали слідчого судді Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області Робак М.В. від 07.06.2019р. у справі № 149/1524/19 про надання дозволу на проведення огляду домогосподарства ОСОБА_1 ; протоколу огляду місця події із відповідними ілюстрованими фототаблицями, які є додатками до цього Протоколу, а також відеозапису цієї слідчої дії, складеного 07.06.2019р. слідчим СВ Хмільницького ВП Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області старшим лейтенантом поліції Шкрабалюк Я.О., було оглянуте місце вчинення кримінального правопорушення, а саме житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в ході проведення якого були виявлені сліди злочину, а саме виявлені та вилучені сліди РБК: на бетонному покритті перед входом в будинок; на поверхні стіни будинку при вході та поверхні стін кімнат та підлоги; одязі та інших предметах побуту (покривалі, занавісці, полімерному пакеті), що перебували у приміщеннях будинку; дерев`яній палиці довжиною близько 60см., та сокирі, які відповідно до постанови старшого слідчого СВ Хмільницького ВП Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції Лучицького О.С. від 07.06.2019р., визнано речовими доказами в даному кримінальному провадженні, та на які на підставі ухвали слідчого судді Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області Робак М.В. від 10.06.2019р. у справі № 149/1525/19, накладено арешт.

Відповідно до протоколів відібрання зразків крові, змивів з рук, зрізів нігтів та епітелію у ОСОБА_1 для проведення експертних досліджень, складених 07.06.2019р. слідчим СВ Хмільницького ВП Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області старшим лейтенантом поліції Завальним І.М.; протоколу отримання зразків крові у ОСОБА_2 для проведення експертних досліджень, складеного 01.07.2019р. слідчим СВ Хмільницького ВП КВП ГУНП у Вінницькій області старшим лейтенантом поліції Галкою С.М.; ухвали слідчого судді Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області Робак М.В. від 13.06.2019р. у справі № 149/1555/19 про призначення судово-біологічної (імунологічної) експертизи; висновку експерта № 116 від 24.07.2019р.; висновку експерта № 117 від 24.07.2019р.; висновку експерта № 105 від 30.07.2019р.; висновку експерта № 104 від 31.07.2019р.; на вилучених під час огляду місця події та обшуку при затриманні ОСОБА_1 речах та предметах, а саме на марлевих тампонах зі змивами речовини з бетонного покриття перед входом до будинку; з поверхні стіни будинку при вході та з поверхні стін кімнат та підлоги; а також на футболці ОСОБА_1 , в якій він знаходився в момент вчинення кримінального правопорушення, та інших предметах побуту (занавісці), що перебували у приміщеннях будинку; дерев`яній палиці, встановлена наявність крові, яка за своєю груповою характеристикою може походити від потерпілого ОСОБА_2 .

Згідно ухвали слідчого судді Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області Гончарук-Аліфанової О.Ю. від 29.07.2019р. у справі № 149/1955/19 про надання тимчасового доступу до медичної картки ОСОБА_2 ; протоколу тимчасового доступу до речей і документів, а саме медичної картки ОСОБА_2 , складеного 31.07.2019р. слідчим СВ Хмільницького ВП Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області старшим лейтенантом поліції Галкою С.М.; висновку експерта № 110 від 19.08.2019р., у ОСОБА_2 було виявлено закриту черепно-мозкову травму (рани на голові; переломи хрящів носа та раковини лівого вуха; епідуральна гематома зліва; забій головного мозку; перелом склепіння черепа зліва), яка належить до тяжкого ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення (п.2.1.3 Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень. Також у ОСОБА_2 було виявлені тілесні ушкодження у вигляді ран на лівому передпліччі та лівій кисті, які належать до легкого ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. Всі вище вказані тілесні ушкодження, виявлені у ОСОБА_2 , виникли від дії (ударів) твердого предмета, що має рублячі властивості, можливо 06.06.2019р., від ударів сокирою, що не суперечить матеріалам кримінального провадження. Також у ОСОБА_2 було виявлені тілесні ушкодження у вигляді гематом на грудній клітці, які належать до легкого ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, виникли від дії твердого тупого предмета, давністю утворення можливо 06.06.2019р.

Відповідно до постанови слідчого судді Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області Гончарук-Аліфанової О.Ю. від 29.08.2019р. у справі № 149/2252/19 про проведення допиту свідка ОСОБА_6 на стадії досудового розслідування в порядку статті 225 КПК України; протоколу судового засідання Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 29.08.2019р. у справі № 149/2252/19 та компакт-диску із технічним записом даного судового засідання, які були безпосередньо дослідженні судом під час розгляду кримінального провадження, свідок ОСОБА_6 показала, що обвинувачений ОСОБА_1 безпосередньо просив її допомогти йому винести тіло ОСОБА_2 , та викинути його у річку.

Згідно ухвали слідчого судді Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області Робак М.В від 03.07.2019р. у справі № 149/1696/19 про призначення амбулаторної судово-психіатричної експертизи ОСОБА_1 ; висновку судово-психіатричного експерта № 256 від 29.07.2019р.; ухвали слідчого судді Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області Гончарук-Аліфанової О.Ю. від 22.08.2019р. у справі № 149/2173/19 про призначення стаціонарної комплексної судово-психолого-психіатричної експертизи ОСОБА_1 ; висновку судово-психіатричних експертів № 87 від 08.10.2019р., ОСОБА_1 на період часу, який відноситься до скоєння кримінального правопорушення, в якому він підозрюється, на хронічне психічне захворювання, недоумство та інший хворобливий стан психіки не страждав, у тимчасовому розладі психічної діяльності не перебував. Виявлені психічні порушення, які за глибиною та ступенем впливу на його когнитівні, вольові та критичні функції були не на стільки виражені, тому не позбавляли його здатності повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними. За матеріалами кримінального провадження, та згідно пояснень самого підозрюваного ОСОБА_1 , в період часу, що відноситься до вчинення кримінального правопорушення, у якому він підозрюється, знаходився у стані простого (не патологічного) алкогольного сп`яніння. Однак його дії не були обумовлені будь-якими переживаннями психічного рівня (марення, галюцинації), якісно порушеною свідомістю, тому він був здатний повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними. В теперішній час, підозрюваний ОСОБА_1 також не страждає на будь-яке хронічне психічне захворювання, недоумство, інший хворобливий стан психіки. Виявлені психічні порушення, які за глибиною та ступенем впливу на його когнітивні, вольові та критичні функції не настільки виражені, та не позбавляють його здатності повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними. За своїм психічним станом може приймати участь у проведенні кримінально-процесуальних дій, слідчих дій, стати перед слідством та судом, правильно сприймати обставини, які мають значення по справі, та давати про них відповідні покази. Застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.

Відповідно до частини 1 статті 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Оцінюючи зібрані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає, що фактичні дані, які покладено в основу вироку і на яких ґрунтується обвинувачення ОСОБА_1 , отримано в порядку, визначеному КПК України, вони узгоджуються між собою, були предметом безпосереднього дослідження суду, не викликають сумніву в законності їх збирання (формування) та процесуального закріплення, а тому ці дані в силу статті 84 КПК України є доказами у кримінальному провадженні.

Так, вина обвинуваченого ОСОБА_1 підтверджується показами потерпілого та свідків, дослідженими судом протоколами слідчих дій, висновками судових експертиз, та іншими доказами, що містяться в матеріалах кримінального провадження, які узгоджуються між собою та відображають реальний перебіг дослідженої судом події.

Відповідно до ч.2 ст.15 КК України, замах на вчинення кримінального правопорушення є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. Згідно з ч.2 ст.24 КК України умисел є прямим, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Як вбачається з роз`яснень, що містяться в п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07.02.2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи, для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого», суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: (при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю).

Вказана правова позиція знайшла своє відображення у рішеннях Верховного Суду (постанова від 09.10.2018 року у справі № 760/4968/15-к, постанова від 25.04.2019 року у справі №163/353/17), згідно правової позиції якого, умисел має дві характерні ознаки - інтелектуальну і вольову. Інтелектуальна - це усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності та передбачення її суспільно небезпечних наслідків. Вольова - наявність у суб`єкта бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення. Прямий умисел - це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч.2 ст.24 КК України).

Перевірівши доводи сторони обвинувачення та захисту, дослідивши покази обвинуваченого ОСОБА_1 та потерпілого ОСОБА_2 , покази свідка ОСОБА_6 , протокол огляду місця події від 07.06.2019р. та фототаблиці до нього, яким оглянуто та зафіксовано знаряддя вчинення злочину - сокиру, колегія суддів вважає, що встановлені в ході досудового розслідування та судового розгляду фактичні обставини свідчать про те, що даний злочин вчинявся обвинуваченим з прямим умислом на умисне вбивство потерпілого.

Так, з досліджених судом доказів вбачається, що численні тілесні ушкодження ОСОБА_1 наносилися в життєво-важливий орган - в область голови та в область лівого передпліччя, в результаті чого потерпілий відразу втратив свідомість, та фактично втратив можливість чинити опір.

Встановлені судом обставини в сукупності з наведеними у вироку доказами та даними про спосіб, характер та механізм заподіяння тілесних ушкоджень, їх кількість, локалізацію поранень, свідчать про те, що ОСОБА_1 , умисно завдаючи без будь-якого попередження зі значною силою численні удари сокирою в життєво-важливий орган - в область голови та в область лівого передпліччя, діяв з прямим умислом на позбавлення життя ОСОБА_2 , так як усвідомлював суспільну небезпечність своїх дій та передбачав можливість або неминучість настання його смерті і бажав її настання.

У ситуації, що розглядається судом, смерть потерпілого ОСОБА_2 не настала лише через випадковий збіг обставин, незалежно від волі обвинуваченого.

Потерпілого ОСОБА_2 було госпіталізовано до лікувального закладу, де його життя було врятоване внаслідок надання своєчасної кваліфікованої медичної допомоги.

В матеріалах кримінального провадження відсутні об`єктивні дані, які б вказували на те, що в момент вчинення злочину обвинувачений ОСОБА_1 знаходився в такому емоційному стані, який значною мірою знижував його здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Про те, що умисел обвинуваченого ОСОБА_1 був спрямований саме на вбивство потерпілого ОСОБА_2 , свідчить і поведінка винного, а саме те, що він після вчиненого, не викликавши швидкої допомоги та поліції, попрямував до сусідки ОСОБА_6 , яку просив допомогти йому викинути ОСОБА_2 у річку, чим намагався знищити сліди злочину, зокрема і шляхом прання одягу в якому він перебував.

З огляду на викладене, пояснення обвинуваченого про те, що він не бажав настання смерті потерпілого спростовані сукупністю доказів по справі, та розцінюються колегією суддів як спосіб захисту обвинуваченого та намагання зменшити свою відповідальність за вчинене та пом`якшити можливе покарання.

Вищевикладені обставини свідчать про наявність у обвинуваченого ОСОБА_1 прямого умислу на позбавлення життя потерпілого ОСОБА_2 , проте злочин не доведено до кінця з незалежних від нього причин.

Доводи обвинуваченого ОСОБА_1 про те, що він під час вказаних вище подій діяв у стані необхідної обори, суд відхиляє, оскільки вони не узгоджуються із фактичними обставинами по справі, та спростовані поясненнями потерпілого ОСОБА_2 , який зазначив, що жодних небезпечних дій, які були б спрямовані в бік обвинуваченого не вчиняв, натомість останній в ході словесного конфлікту, раптово для нього дістав сокиру та наніс йому тілесні ушкодження.

Відповідно до ч.1 ст.36 КК України, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Закріплене в ст.36 КК України право кожної особи на необхідну оборону є важливою гарантією реалізації конституційного положення про те, що кожний має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань, встановлене ч.3 ст.27 Конституції України.

Відповідно до абз.2, 3 п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 26 квітня 2002 року «Про судову практику у справах про необхідну оборону», стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну. При розгляді справ даної категорії суди повинні з`ясовувати, чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.

До того ж, стан необхідної оборони існує протягом суспільного небезпечного посягання, яке має початковий і кінцевий момент, а також лише за умови необхідності негайного відвернення або припинення такого посягання. Необхідність негайного відвернення або припинення суспільного небезпечного посягання виникає там і тоді, де і коли зволікання з боку того, хто обороняється, в заподіянні шкоди посягаючому, загрожує негайною і невідворотною шкодою для правоохоронюваних інтересів.

З огляду на ч.3 ст.36 КК України, перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.

Колегія суддів зазначає, що особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров`я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. При цьому перевищення меж оборони може бути зумовлене й іншими мотивами, наприклад: наміром розправитися з нападником через учинений ним напад, страхом тощо. Проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, яка перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.

До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.

Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

Частина 1 статті 115 КК України передбачає відповідальність за умисне вбивство без кваліфікуючих ознак, тобто за умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

З об`єктивної сторони даний злочин характеризується діянням у вигляді посягання на життя іншої людини, наслідком у вигляді смерті людини та причинним зв`язком між указаним діянням та наслідком, а із суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямим умислом) коли винний усвідомлює суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно-небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини й бажає або свідомо припускає її настання.

Якщо ж наслідки у вигляді смерті людини не настали з причин, незалежних від волі винної особи, то такі дії слід кваліфікувати як замах на вказаний злочин, який може бути вчинений лише за наявності прямого умислу.

Проте, на відміну від замаху на умисне вбивство, відповідальність за вчинення якого передбачена статтею ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину, передбаченого ст.124 КК України, є мотив діяння - захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання. При цьому відповідальність настає лише у випадку перевищення особою, яка захищається, меж необхідної оборони.

Проаналізувавши доводи обвинуваченого ОСОБА_1 , який наполягав, що під час сну на нього був здійснений напад, та з метою свого захисту він взяв сокиру, якою наніс удари по нападнику, яким виявився потерпілий ОСОБА_2 ; покази потерпілого ОСОБА_2 , який стверджував, що жодних небезпечних дій, які були б спрямовані в бік обвинуваченого не вчиняв, натомість останній в ході словесного конфлікту, раптово для нього дістав сокиру та наніс йому тілесні ушкодження, а також показання свідків та наявні у справі докази, колегія суддів вважає, що наявність суспільно небезпечного посягання за результатами розгляду цього кримінального провадження не встановлено.

Жодними доказами у справі не підтверджено, що з боку потерпілого були якість суспільно небезпечні дії, які були б спрямовані в бік обвинуваченого, та те, що останній в їх результаті отримав тілесні ушкодження.

Надавати оцінку стану необхідної оборони лише на показаннях обвинуваченого, колегія суддів вважає неправильним.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що обвинувачений не перебував у стані необхідної оборони і його доводи з цього приводу є безпідставними.

Натомість, з досліджених судом доказів є очевидним, що дійсно у обвинуваченого та потерпілого виникла та існувала конфліктна ситуація, в ході якої обвинувачений, об`єктивно не перебуваючи у стані необхідної оборони умисно, діючи на ґрунті особистих неприязних відносин, заподіяв потерпілому умисні тяжкі тілесні ушкодження небезпечні для життя в момент заподіяння.

Наведені вище обставини та надані стороною обвинувачення докази поза розумним сумнівом свідчать про те, що винність ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінальному правопорушенні при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведені повністю, а його дії за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, а саме замах на вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, правильно кваліфіковані.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_1 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом`якшують і обтяжують його покарання.

Обвинувачений ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до вимог статті 12 КК України, віднесене до особливо тяжкого злочину, не судимий в силу ст.89 КК України, за місцем проживання характеризується виключно негативно, вдівець, пенсіонер, має задовільний стан здоров`я, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває. Обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого, судом не встановлено. Обставинами, які обтяжують його покарання, вчинення злочину щодо особи похилого віку; вчинення злочину особою, що перебуває в стані алкогольного сп`яніння.

Згідно статті 50 КК України, рішення суду про призначення покарання з-поміж інших завдань повинно досягти мети виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так й іншими особами.

Відповідно до вимог статті 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, які пом`якшують і обтяжують покарання.

Виходячи з положень статті 65 КК України, а також роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суди повинні суворо додержуватись вимог даної норми закону стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізується принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Як свідчать матеріали кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_1 вчинив особливо тяжкий злочин, при цьому своєї вини не визнав взагалі, навіть під тиском беззаперечних на те доказів, чистосердечно не висловив свого жалю, не вибачився перед потерпілим, категорично стверджував про свою невинуватість, просячи суд його виправдати. Вказане свідчить про відсутність в особи щирого каяття та засудження своїх дій. Відсутність у ОСОБА_1 бажання усвідомити значущість вчиненого ним злочину, на переконання суду, виступає перешкодою у його подальшому виправленні.

Враховуючи вищенаведене, та виходячи з вимог ст.ст.3, 27 Конституції України, згідно яких людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, та ніхто не може бути свавільно позбавлений життя, а також приймаючи до уваги ст.2 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, за якою право кожного громадянина на життя охороняється законом, приймаючи до уваги умисний насильницький характер вчиненого злочину, та враховуючи думку потерпілої сторони щодо призначення суворого покарання згідно вимог закону, суд вважає, що обвинуваченому необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі мірою, необхідною і достатньою для його виправлення та попередження нових злочинів, що відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України та узгоджується із роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003р. «Про практику призначення судами кримінального покарання».

З урахуванням викладеного, суд вважає, що обвинуваченому необхідно призначити покарання виключно у вигляді позбавлення волі, оскільки дане покарання достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.

При цьому, сам факт невизнання обвинуваченим ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні даного злочину, не може бути перешкодою для призначення саме такого покарання, оскільки останній має право на таку позицію захисту.

Визначене судом покарання на переконання колегії суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Розглянувши висловлені зауваження сторони захисту щодо невідповідності та недопустимості зібраних у справі доказів, відсутності будь-яких доказів на підтвердження вини його підзахисного, а також допущені порушення процесуального закону, як під час досудового розслідування так і судового розгляду, суд вважає наголосити на наступному:

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (стаття 84 КПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 94 КПК України суд повинен оцінювати докази на основі всебічного, повного і неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів (стаття 85 КПК України).

Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення (стаття 86 КПК України).

Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (частина 1 статті 87 КПК України).

Визнаватися допустимими і використовуватися як доказ в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Кримінальний процесуальний закон не дає вичерпного переліку підстав, за наявності яких докази мають визнаватися недопустимими, натомість надає право суду вирішувати питання їх допустимості чи недопустимості у порядку, передбаченому статтею 89 КПК України.

Частиною першою статті 87 КПК України передбачено, що ключовою умовою для визнання доказів недопустимими є їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Щодо існування підстав для визнання доказів недопустимими, судам необхідно у кожному конкретному кримінальному провадженні з`ясувати, до яких наслідків порушення вимог кримінального процесуального закону призвели і чи є ці наслідки незворотними (тобто такими, що не можуть бути усунені під час судового розгляду).

В рамках цього кримінального провадження судом було досліджено надані з боку сторони обвинувачення докази, зокрема покази потерпілого ОСОБА_2 та свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 .

Ці покази є процесуальними джерелами доказів, у розумінні ст.84 КПК України.

Даних передбачених ч.2 ст.96 КПК України, стороною захисту для доведення недостовірності їх показань, як-то показання, документи, які підтверджують їх репутацію, зокрема, щодо засудження за завідомо неправдиві показання, обман, шахрайство або інші діяння, що підтверджують нечесність останніх, надано не було.

Тим паче, що ці особи були поінформовані про їх права та обов`язки перед допитом, зокрема вони були попереджені в передбаченому законом порядку про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, склали присягу говорити суду правду і лише правду з огляд на що, при відсутності обставин регламентованих ст.87 КПК України та даних передбачених ч.2 ст.96 цього Кодексу, на переконання суду, відсутні правові підстави для визнання їх показів неналежними та недопустимими щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, які вони повідомили у суді так, як сприймали і розуміли їх.

Також, суд ураховує той факт, що відповідно до ст.95 КПК України, показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту свідком, щодо відомих йому обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження. Свідок, експерт зобов`язані давати показання суду в установленому цим Кодексом порядку.

Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Особа дає показання лише щодо фактів, які вона сприймала особисто, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

Висновок або думка особи, яка дає показання, можуть визнаватися судом доказом, лише якщо такий висновок або думка корисні для ясного розуміння показань (їх частини) і ґрунтуються на спеціальних знаннях в розумінні статті 101 цього Кодексу.

Потерпілий та свідки надавали пояснення щодо фактів, які вони сприймали особисто.

З огляду на це, суд сприймає показання цих осіб, як належні та допустимі.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно з ч.1 ст.129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Відповідно до ст.55 Конституції України та положень ст.ст.4, 13, 19, 79, 81 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, потерпілою стороною у справі заявлено цивільний позов.

Так, згідно цивільного позову, внаслідок протиправних дій обвинуваченого, потерпілому заподіяно майнової шкоди, що полягає у витратах, пов`язаних з придбанням ліків та матеріалів медичного призначення під час його перебування на стаціонарному лікуванні та витратах, понесених для відновлення стану здоров`я, яку він оцінює у загальну суму в розмірі 41195,00грн., яка підтверджується фіскальними чеками, виписками із медичних документів, де зафіксовано конкретний діагноз, перебіг захворювання, призначення лікарів, а також медичними довідками про перелік та вартість медичних препаратів та наданих послуг. Крім того, портерпілому завдано немайнових втрат, а саме моральної шкоди, наявність якої обґрунтовано фізичним болем та стражданнями, які він поніс у зв`язку із ушкодженням здоров`я. Так, він поніс глибокі моральні страждання, переніс сильний фізичний біль, періодичні головні болі, які виснажують його по теперішній час, організм став вразливий до інших захворювань, порушились його життєві та соціальні зв`язки, він позбавлений можливості вести активне життя фізичної здорової людини, відчуває себе неповноцінним, принижена його честь та гідність. Він вимушений проходити стаціонарне лікування з оперативним втручанням, терпіти болісні лікувальні та діагностичні процедури. Впродовж всього періоду лікування почувався незручно, дисконфортно, з необхідністю пристосовуватися до негативних умов існування (ліжковий режим, гігієнічні проблеми, залежність від оточення). В період стаціонарного лікування потребував зовнішньої допомоги з боку близьких (придбання медикаментів, оплата дороговартісного лікування), яким завдавав клопоту та обмежень, що його пригнічувало. Внаслідок сильного та постійного емоційного стресу, порушився його життєвий ритм, втрачений нормальний сон, сталися негативні зміни у житті, пов`язані з проблемами здоров`я у вигляді періодичних болів, з обмеженням фізичної активності та необхідністю залучення значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів для відновлення здоров`я та з побоюваннями щодо майбутнього стану здоров`я. Заподіяна шкода не відшкодована, що в сою чергу, також посилює його моральні страждання. Зважаючи на вищенаведене, враховуючи характер та обсяг завданих моральних страждань, втрат немайнового характеру, останній оцінює моральну шкоду в сумі 100000,00грн., розмір якої відповідає принципам розумності та справедливості.

Потерпілий ОСОБА_2 в судовому засіданні цивільний позов підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні під час судового розгляду кримінального провадження позов фактично не визнав.

Розглянувши поданий цивільний позов, дослідивши надані докази на його обґрунтування та підтвердження, з`ясувавши позицію сторін, суд вважає, що цивільний позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступних підстав:

Відповідно до ст.1195 ЦК України, фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Згідно ст.1202 цього ж Кодексу, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами. За наявності обставин, які мають істотне значення, та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більш як за три роки наперед.

За ч.1 ст.1177 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Частиною 1 ст.1166 ЦК України регламентовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

При цьому, згідно пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Завдана злочином матеріальна шкода у розмірі 41195,00грн. підтверджена документально, а тому суд вважає в цій частині позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.23 ЦК України, моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в заявах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995р., суд визначає розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав потерпілий, характеру немайнових втрат та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Як роз`яснено в п.4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди служить виключно меті захисту особистих немайнових прав, які є абсолютними, право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою.

Як роз`яснено в п.3, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами від 25.05.2001р. та від 27.02.2009р.), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у порушенні права власності та інших цивільних прав, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими та при настанні інших негативних явищ. При вирішені спору про відшкодування моральної шкоди суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в який матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд зауважує, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, хоча у будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Суд погоджується з тим, що потерпілому дійсно спричинено моральну шкоду в результаті протиправних дій обвинуваченого, потерпілий зазнав больових та душевних страждань, пов`язаних з нанесенням тілесних ушкоджень, що призвело до змін в його житті.

За таких обставин, суд визначає розмір шкоди з урахуванням характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала потерпіла сторона, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення), стану її здоров`я, тяжкості вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану та з урахуванням інших обставин, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає за необхідне позовні вимоги про відшкодування ОСОБА_2 моральної шкоди задовольнити частково в сумі 80000,00грн.

Такі висновки суду в частині визначення розміру стягнутої моральної шкоди, повністю узгоджуються із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду (постанова від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц), відповідно до якої розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Згідно ч.9 ст.100 КПК України, питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили.

Речові докази, вилучені в ході розслідування даного кримінального провадження, а саме: спортивні штани та кофту, футболку, які згідно постанови слідчого СВ Хмільницького ВП Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції Завального І.М. від 07.06.2019р., передані на зберігання до Кімнати зберігання речових доказів Хмільницького ВП Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області; а також змиви, одяг та предмети побуту із слідами РБК, дві сокири, дерев`яну палицю, які згідно постанови старшого слідчого СВ Хмільницького ВП Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції Лучицького О.С. від 07.06.2019р., передані на зберігання до Кімнати зберігання речових доказів Хмільницького ВП Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області, після набуття вироком законної сили, необхідно знищити.

Речові докази, вилучені в ході розслідування даного кримінального провадження, а саме: мобільний телефон марки «NoMi»; шкіряний чоловічий гаманець із наявними в ньому грошовими коштами; банківські картки; картки-візитки фізичних, юридичних та посадових осіб, а також надавачів відповідних послуг, які згідно постанови слідчого СВ Хмільницького ВП Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції Завального І.М. від 07.06.2019р., передані на зберігання до Кімнати зберігання речових доказів Хмільницького ВП Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області, після набуття вироком законної сили, необхідно повернути законному володільцю (власнику).

Відповідно до вимог ч.4 ст.174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Як вбачається з ухвал слідчого судді Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області Робак М.В. від 10.06.2019р. у справі № 149/1525/19, накладено арешт на одяг та предмети побуту із слідами РБК; дві сокири; дерев`яну палицю; мобільний телефон марки «NoMi»; шкіряний чоловічий гаманець із наявними в ньому грошовими коштами; банківські картки; картки-візитки фізичних, юридичних та посадових осіб, а також надавачів відповідних послуг.

У зв`язку з тим, що за вироком до ОСОБА_1 не застосовується спеціальна конфіскація та йому не призначено покарання у виді конфіскації майна, суд вважає за необхідне скасувати арешт, накладений ухвалами слідчого судді Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області Робак М.В. від 10.06.2019р. у справі № 149/1525/19.

Відповідно до ч.2 ст.124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, витрати на залучення експертів відсутні.

Згідно п.2 ч.4 ст.374 КПК України, в разі визнання особи винуватою у резолютивній частині вироку, з-поміж іншого, зазначається початок строку відбування покарання.

З матеріалів даного кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_1 відповідно до протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення від 07.06.2019р., був затриманий 07.06.2019р. в порядку ст.208 КПК України, та відносно нього обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на підставі ухвали слідчого судді Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області Робак М.В. від 07.06.2019р. у справі № 149/1526/19, строк дії якого згідно ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 02.09.2021р. продовжено до 31.10.2021р. включно.

Виходячи з цього, початок строку відбування покарання ОСОБА_1 необхідно рахувати з моменту його затримання згідно Протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення від 07.06.2019р., а саме з 07.06.2019р.

До набрання вироком законної сили, запобіжний захід ОСОБА_1 необхідно залишити тримання під вартою.

Керуючись ст.ст. 349, 368, 370, 374, 376, 392, 395 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, та призначити йому покарання у вигляді 9 (девяти) років позбавлення волі.

Запобіжний захід засудженому ОСОБА_1 залишити утримання під вартою у слідчому ізоляторі Державної установи «Вінницька УВП (№ 1)», до вступу вироку в законну силу, після чого його виконати.

Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_1 обчислювати з 07 червня 2019 року, тобто з моменту затримання згідно протоколу про його затримання.

Речові докази, вилучені в ході розслідування даного кримінального провадження, а саме: спортивні штани та кофту, футболку, які згідно постанови слідчого СВ Хмільницького ВП Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції Завального І.М. від 07.06.2019р., передані на зберігання до Кімнати зберігання речових доказів Хмільницького ВП Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області; а також змиви, одяг та предмети побуту із слідами РБК, дві сокири, дерев`яну палицю, які згідно постанови старшого слідчого СВ Хмільницького ВП Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції Лучицького О.С. від 07.06.2019р., передані на зберігання до Кімнати зберігання речових доказів Хмільницького ВП Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області, після набуття вироком законної сили, знищити.

Речові докази, вилучені в ході розслідування даного кримінального провадження, а саме: мобільний телефон марки «NoMi»; шкіряний чоловічий гаманець із наявними в ньому грошовими коштами; банківські картки; картки-візитки фізичних, юридичних та посадових осіб, а також надавачів відповідних послуг, які згідно постанови слідчого СВ Хмільницького ВП Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції Завального І.М. від 07.06.2019р., передані на зберігання до Кімнати зберігання речових доказів Хмільницького ВП Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області, після набуття вироком законної сили, повернути законному володільцю (власнику).

Арешт, накладений ухвалами слідчого судді Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області Робак М.В. від 10.06.2019р. у справі № 149/1525/19, на одяг та предмети побуту із слідами РБК; дві сокири; дерев`яну палицю; мобільний телефон марки «NoMi»; шкіряний чоловічий гаманець із наявними в ньому грошовими коштами; банківські картки; картки-візитки фізичних, юридичних та посадових осіб, а також надавачів відповідних послуг - скасувати.

Цивільний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди - 41195,00грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди - 80000,00грн.

В іншій частині цивільного позову заявнику відмовити.

Вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Роз`яснити засудженому, що він має право подати та/або заявити клопотання про помилування, про ознайомлення із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження, про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції.

Копію цього вироку негайно після його проголошення вручити під розписку засудженому та прокурору.

Головуючий

Судді