Рішення № 10013035, 26.05.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 28/17126.05.10 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Євро Лізинг”, м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю „Будівельне управління „МЖК-1”, м. Київ

про стягнення 629251,61 грн.

за зустрічним позовом: товариства з обмеженою відповідальністю „Будівельне управління „МЖК-1”, м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю „Євро Лізинг”, м. Київ

про визнання недійсним положень договору фінансового лізингу та Додаткових угод

Суддя Копитова О.С.

При секретарі судового засідання Гергардт Т.В.

За участю представників сторін:

від позивача (зустрічного відповідача): Мамро О.О. за дов. №24 від 08.04.2009 року

від відповідача (зустрічного позивача): не з’явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Євро Лізинг” звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Будівельне управління „МЖК-1” про стягнення 618 794,50 грн. боргу, 9295,21 грн. пені, 1161,90 грн. 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням товариством з обмеженою відповідальністю „Будівельне управління „МЖК-1” зобов’язань щодо сплати лізингових платежів згідно з Договором фінансового лізингу №110 від 12.09.2006 року.

Відповідач визнав позовні вимоги в частині стягнення 127561,28 грн. Проти решти позовних вимог відповідач заперечує, посилаючись на те, що позивач неправомірно в односторонньому порядку збільшував розмір лізингових платежів за Договором фінансового лізингу №110 від 12.09.2006 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.04.2009 року порушено провадження у справі, призначено розгляд справи на 28.05.2009 року.

Розгляд справи відкладався, в судових засіданнях оголошувалась перерва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.08.2009 року за клопотанням представників сторін продовжено строк вирішення спору.

30.06.2009 року товариством з обмеженою відповідальністю „Будівельне управління „МЖК-1” через канцелярію Господарського суду м. Києва подано клопотання про колегіальний розгляд справи.

Ухвалою Голови господарського суду м. Києва від 01.07.2009 року клопотання товариства з обмеженою відповідальністю „Будівельне управління „МЖК-1” про призначення колегіального розгляду справи залишено без задоволення.

Під час судового розгляду справи позивачем неодноразово збільшувались позовні вимоги, зокрема 03.07.2009 року до загального відділу господарського суду м. Києва надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 1138691,99 грн., у тому числі 1019983,22 грн. основного боргу, 41442,07 грн. пені, 5292,38 грн. 3% річних, 9581,20 грн. збитків від інфляції, та 62393,12 грн. курсових збитків.

19.11.2009 року до загального відділу господарського суду м. Києва надійшли пояснення позивача у яких позивач змінив вимоги та просить суд стягнути з відповідача 1146819,60 грн., у тому числі 1019983,22 грн. основного боргу, 39985,26 грн. пені, 5080,14 грн. 3% річних, 19 378 грн. збитків від інфляції, та 62393,12 грн. курсових збитків. Тобто, позивач зменшив позовні вимоги щодо стягнення пені та відсотків річних та збільшив позовні вимоги в частині стягнення втрат від інфляції.

02.10.2009 року до загального відділу господарського суду м. Києва надійшов зустрічний позов товариства з обмеженою відповідальністю „Будівельне управління „МЖК-1” до товариства з обмеженою відповідальністю „Євро Лізинг” про визнання недійсним договору в частині зміни в односторонньому порядку розміру лізингових платежів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.10.2009 року зустрічний позов товариства з обмеженою відповідальністю „Будівельне управління „МЖК-1” прийнято до розгляду з первісним позовом.

Обґрунтовуючи зустрічний позов, зустрічний позивач зазначає, що положення п.5.8 Договору фінансового лізингу № 110 від 12.09.2006 року та Додаткові угоди до нього є недійсними, як такі, що не відповідають вимогам чинного законодавства. Зустрічний позивач вважає, що надання права зустрічному відповідачу згідно договору фінансового лізингу в односторонньому порядку змінювати суму лізингових платежів у випадку та на умовах, не встановлених Договором протирічить ч. 2 ст. 632 Господарського кодексу України.

Під час судового розгляду справи, зустрічний позивач подав суду заяву про зміну підстав позову, в якій з посиланням на ст. 189 Господарського кодексу України, п. 1 абз.7 Постанови Кабінету Міністрів України № 1998 від 18.12.1998 року «Про удосконалення порядку формування цін»зазначив, що надання права зустрічному відповідачу, згідно умов договору фінансового лізингу, формувати, встановлювати та застосовувати ціни у еквіваленті іноземної валюти протирічить вимогам діючого законодавства України. Зустрічний відповідач вважає, що оскільки договір фінансового лізингу повинен містити розмір лізингових платежів (інакше він не вважався б укладеним), його недійсність у частині права лізингодавця формувати (шляхом використання розрахунку лізингових платежів у еквіваленті іноземної валюти), встановлювати та застосовувати лізингові платежі не тягне за собою недійсність договору фінансового лізингу в цілому, оскільки сторони погодили плани лізингу, використовуючи національну валюту. Підсумовуючи свої вимоги, зустрічний відповідач просить суд:

- визнати недійсним п. 5.8. Договору фінансового лізингу №110 від 12.09.2006 року з моменту укладення;

-           визнати недійсним пункт «Умови оплати»Змін до планів лізингу №№110/014, 110/015, 110/016, № 110/017 від 14 вересня 2008 року до Договору фінансового лізингу № 110 від 12.09.2006 року з моменту укладення;

-           визнати недійсним пункт «Умови оплати»Змін до планів лізингу №№110/1, 110/3, 110/5, № 110/6, № 110/7, № 110/8, №110/9, №110/12, № 110/013, № 110/018, №110/019, № 110/020, № 110/021 від 15 грудня 2008 року до Договору фінансового лізингу № 110 від 12.09.2006 року з моменту укладення;

-           визнати недійсним пункти 1 та 2 Змін до планів лізингу №№110/014, 110/015, 110/016, № 110/017 від 16 грудня 2008 року до Договору фінансового лізингу № 110 від 12.09-2006 року з моменту укладення.

Зустрічний відповідач зустрічний позов не визнав. В відзиві на зустрічний позов зустрічний відповідач, з посиланням на приписи ст. 189 Господарського кодексу України та ст. 533 Цивільного кодексу України вказує, що ціна зазначається в договорі в гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. При цьому, зустрічний відповідач вважає, що відповідно до п. 5.8 Договору та Додатку № 3 до Договору, оплата вартості послуг лізингодавця здійснюється в українських гривнях. Кожний наступний лізинговий платіж та інші платежі за договором обчислюються відповідно до змін обмінного курсу НБУ української гривні до Євро. Таким чином, на думку зустрічного відповідача жодного порушення діючого законодавства щодо визначення ціни в договорі не допущено. Підсумовуючи відзив на зустрічний позов зустрічний відповідач просить відмовити в задоволенні зустрічного позову в повному обсязі.

Під час судового розгляду справи зустрічним позивачем було подано клопотання про призначенні судово-економічної експертизи по справі. Судом відмовлено в задоволенні зазначеного клопотання в зв’язку з його необґрунтованістю.

В додаткових заперечення по справі, первісний відповідач з посиланням на складну економічну ситуацію, наявність економічної кризи та ненадання первісним позивачем обґрунтованого розрахунку понесенених збитків просив суд відмовити останньому в задоволенні вимог щодо стягнення пені, втрат від інфляції та відсотків річних.

В судовому засіданні 26.05.2010 року оголошено рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд -

ВСТАНОВИВ:

12.09.2006 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг»(Лізингодавець) (надалі по тексту ТОВ «Євро Лізинг», первісний позивач, зустрічний відповідач) та товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління «МЖК-1», Лізингоодержувач (надалі по тексту ТОВ «Будівельне управління МЖК-1», первісний відповідач, зустрічний позивач) укладено Договір фінансового лізингу №110 (надалі по тексту Договір № 110). Відповідно до п.2.1 вказаного Договору позивач Лізингодавець передає Лізингоодержувачу, а Лізингоодержувач отримує від Лізингодавця в платне користування на умовах фінансового лізингу транспортний засіб у відповідності з Замовленням на ТЗ.

Згідно з п.5.1 Договору №110 за переданий у лізинг ТЗ в період з Дати надання до завершення строку лізингу сплачуються лізингові платежі. Розмір та строки сплати Лізингоодержувачем лізингових платежів Лізингодавцю встановлюються у „Плані лізингу” (додаток №3 до Договору) та інших додатках. Якщо вартість ТЗ до моменту передачі Лізингоодержувачу змінюється внаслідок зміни курсу обміну тієї валюти, за яку Лізингодавець одержав ТЗ (або у відповідності до курсу якої змінюється ціна Постачальника ТЗ), та валюти, яка використовується в Договорі, то Лізингодавець має право на внесення змін в порядок сплати та розмір лізингових платежів. Нарахування лізингових платежів здійснюється в останній день місяця за який нараховуються платежі згідно актів виконаних робіт.

Відповідно до п.5.2 Договору №110, лізингові платежі включають: суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості ТЗ, комісію Лізингодавця за наданий у лізинг ТЗ, технічне та сервісне обслуговування, інші витрати Лізингодавця, що є безпосередньо пов’язані з виконанням цього Договору.

Пункт 5.5 Договору №110 визначає, що Лізингоотримувач не має права затримувати лізингові платежі, строк сплати яких настав, навіть з причин пошкодження ТЗ або внаслідок виникнення обставин, які можуть здатися форс-мажорними для Лізингоодержувача.

Оплата вартості послуг Лізингодавця здійснюється в українських гривнях (п.5.8 Договору №110). Кожний наступний платіж здійснюється у наступному порядку: сума яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості ТЗ сплачується у сумі , зазначеній у Плані лізингу; комісія Лізингодавця за наданий у лізинг ТЗХ кожен місяць розраховується за наступною формулою:

КЛПМ=КЛПЛ+(ЛППЛ*КоефКВ-ЛППЛ), де

КЛПМ –комісія Лізингодавця за поточний місяць;

КЛПЛ –комісія Лізингодавця за відповідний місяць згідно плану лізингу;

ЛППЛ –лізинговий платіж за відповідний місяць згідно плану лізингу;

КоефКВ –коефіцієнт зміни курсу валюти, який розраховується наступним чиним: курс валюти на момент оплати/курс валюти, зазначений у плані лізингу.

Відповідно до умов Договору №110 первісний позивач передав первісному відповідачеві на підставі замовлень останнього транспортні засоби. Факт передачі транспортних засобів підтверджується належним чином оформленими Актами приймання передачі (наявні в матеріалах справи) та не заперечується первісним відповідачем.

Також, сторонами було визначено умови оплати лізингових платежів за Договором №110 та підписано наступні Плани Лізингу, які є невід’ємною частиною Договору №110: №110/1 від 12.09.2006 року (зміни до плану лізингу від 15.12.2008 року); №110/2 від 19.09.2006 року; №110/3 від 26.09.2006 року (зміни до плану лізингу від 15.12.2008 року; №110/4 від 26.09.2006 року; №110/5 від 26.09.2006 року (зміни до плану лізингу від 15.12.2008 року; №110/6 від 23.11.2006 року(зміни до плану лізингу від 15.12.2008 року); №110/7 від 23.11.2006 року(зміни до плану лізингу від 15.12.2008 року); №110/8 від 23.11.2006 року (зміни до плану лізингу від 15.12.2008 року); №110/9 від 03.01.2007 року(зміни до плану лізингу від 15.12.2008 року); №110/10 від 21.12.2006 року ( зміни до плану лізингу від 15.12.2008 року); №110/11 від 12.02.2007 року (зміни до плану лізингу від 15.02.2007 року); №110/12 від 22.02.2007 року (зміни до плану лізингу від 01.03.2007 року, зміни до плану лізингу від 15.12.2008 року); №110/13 від 22.02.2007 року (зміни до плану лізингу від 12.03.2007 року, зміни до плану лізингу від 15.12.2008 року); №110/14 від 20.04.2007 року (зміни до плану лізингу від 04.05.2007 року, зміни до плану лізингу від від 16.09.2008 року, зміни до плану лізингу від 16.12.2008 року); №110/15 від 03.05.2007 року (зміни до плану лізингу від 23.07.2007 року, зміни до плану лізингу від 14.09.2008 року, зміни від 16.12.2008 року); №110/16 від 03.05.2007 року (зміни до плану лізингу від 23.07.2007 року, зміни до плану лізингу від 14.09.2008 року, зміни від 16.12.2008 року); №110/17 від 10.05.2007 року (зміни до плану лізингу від 21.05.2007 року, зміни до плану лізингу від 14.09.2008 року, зміни від 16.12.2008 року); №110/18 від 15.05.2007 року (зміни до плану лізингу від 01.06.2007 року, зміни до плану лізингу від 15.12.2008 року); №110/19 від 15.05.2007 року (зміни до плану лізингу від 01.06.2007 року, зміни до плану лізингу від 15.12.2008 року); №110/20 від 15.05.2007 року (зміни до плану лізингу від 04.06.2007 року, зміни до плану лізингу від 15.12.2008 року); №110/021 від 12.09.2007 року (зміни до плану лізингу від 26.09.2007 року, зміни до плану лізингу від 15.12.2008 року).

Разом з тим, всупереч умовам Договору №110, відповідач оплату лізингових платежів у передбачені планами лізингу строки за період з 20.09.2008 року по 24.06.2009 року в повному обсязі не здійснював, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.

Первісний позивач зазначає, що станом на день прийняття рішення заборгованість первісного відповідача перед ним за вказаний період складає 1019983,22 грн.

Первісний відповідач не визнає заборгованість перед первісним позивачем у визначеному останнім розмірі.

Сторони не досягли взаємної згоди та первісний позивач звернувся до суду.

При цьому, господарський суд, враховуючи характер спірних взаємовідносин, а також той факт, що первісний позивач просить суд стягнути суму заборгованості, що утворилась в зв'язку з невиконанням первісним відповідачем своїх зобов'язань за Договором № 110, положення якого первісний відповідач, в свою чергу, просить визнати недійсними, вважає за доцільне розглянути по суті спочатку зустрічну позовну заяву.

Щодо зустрічної позовної заяви встановлено наступне.

Як встановлено вище, зустрічний відповідач, обґрунтовуючи свої вимоги посилається на недійсність п. 5.8 Договору № 110 та положень Додаткових угод до нього з моменту вчинення, в зв'язку з тим, що зазначений договір передбачає право зустрічного відповідача формувати, встановлювати та застосовувати ціни у еквіваленті іноземної валюти, а це протирічить вимогам діючого законодавства України.

Господарський суд не погоджується з доводами зустрічного позивача з наступних підстав.

Згідно ст.ст. 202, 203, 205, 207 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків; зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Стаття 806 даного Кодексу України передбачає, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частинами 4, 7 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

В силу ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 6 Закону України «Про фінансовий лізинг»передбачає, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Частиною 2 ст. 189 даного Кодексу встановлено, що ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається у договорі у гривнях.

Відповідно до ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Крім того, згідно з частинами 1, 2 ст. 533 даного Кодексу, грошове зобов'язання має бути виконано у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Пункт 5.8 Договору №110 визначає, що оплата вартості послуг Лізингодавця здійснюється в українських гривнях. При цьому, п.5.8 Договору визначає лише порядок коригування розміру комісії Лізингодавця з врахуванням коефіцієнту зміни курсу валюти.

Плани лізингу (Додаток №3 до Договору №110, з урахуванням останніх змін від 15.12.2008 року та від 16.12.2008 року) встановлюють, що кожний наступний лізинговий платіж та інші платежі за цим Планом лізингу обчислюються відповідно до змін обмінного курсу української гривні для безготівкової купівлі валюти, встановленого на Українській міжбанківській валютній біржі станом на останній робочій день, що передує даті виставлення рахунку Лізингодавцем, до валюти, зазначеної в плані лізингу. Всі платежі у планах лізингу визначені в українській гривні.

          Сплата платежів по договору проводилась зустрічним позивачем в українській гривні, що підтверджується наданими до суду банківськими виписками з рахунку первісного позивача. Крім того, матеріали справи не містять жодного рахунку виставленого зустрічним відповідачем зустрічному позивачеві для оплати з визначенням належних до сплати лізингових платежів в валюті іншій ніж українська гривня.

Стаття 203 Цивільного кодексу України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).

Однак, обставини, на які посилається позивач, звертаючись до господарського суду з позовом про визнання договору недійсним, не свідчать про наявність підстав та умов для визнання укладеного між сторонами договору недійсним.

Приписи ст. 198 Господарського кодексу України не суперечать ст. 533 Цивільного кодексу України.

Сторони не порушили вказані норми, обумовивши у договорі обов'язок розрахуватися в національній валюті.

Порядок сплати лізингових платежів, обумовлений сторонами в договорі відповідає нормі ст. 524 Цивільного кодексу України.

При цьому, господарський суд вважає за необхідне зазначити, що ст. 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами, при укладенні Договору та Додаткових угод до нього зустрічний позивач не заперечував проти умов Договору, зокрема п. 5.8. Протокол розбіжностей сторонами не складався та не підписувався.

При цьому господарський суд вважає за необхідне зазначити, що зустрічний позивач просить суд визнати недійсним з моменту укладання пункт «Умови оплати»змін до плану лізингу № 110/014 від 14.09.2008 року, однак матеріали справи не містять доказів підписання сторонами зазначених змін 14.09.2008 року. Згідно матеріалів справи зміни до плану лізингу № 110/014 були підписані сторонами 04.05.2007 року, 16.09.2008 року та 16.12.2008 року. Вимог про визнання недійсним пункту «Умови оплати»змін до плану лізингу № 110/014 від 14.09.2008 року зустрічний позивач не заявляв.

З урахуванням всіх викладених вище обставин господарський суд вважає доводи зустрічного позивача безпідставними, недоведеними належними доказами, а зустрічні позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Судові витрати, що сплачені за подання зустрічного позову в повному обсязі покладаються на зустрічного позивача.

Щодо первісної позовної заяви слід зазначити наступне.

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 Господарського кодексу України).

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Стаття 598 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 1 Закону України „Про фінансовий лізинг” встановлює, що за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Матеріалами справи підтверджується фактичне отримання відповідачем транспортних засобів згідно з умовами Договору №110. Також, матеріалами справи підтверджується погодження сторонами Планів лізингу, якими визначались розмір лізингових платежів, строк та умови їх оплати відповідачем.

Відповідно до ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг” лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно зі ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати:

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж, як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в) компенсацію відсотків за кредитом;

г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк ст. 759 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Заборгованість відповідача за користування транспортними засобами, що є предметом договору № 110 від 12.09.2006р. за планами лізингу №110/1 від 12.09.2006 року (зміни до плану лізингу від 15.12.2008 року); №110/2 від 19.09.2006 року; №110/3 від 26.09.2006 року (зміни до плану лізингу від 15.12.2008 року; №110/4 від 26.09.2006 року; №110/5 від 26.09.2006 року (зміни до плану лізингу від 15.12.2008 року; №110/6 від 23.11.2006 року(зміни до плану лізингу від 15.12.2008 року); №110/7 від 23.11.2006 року(зміни до плану лізингу від 15.12.2008 року); №110/8 від 23.11.2006 року (зміни до плану лізингу від 15.12.2008 року); №110/9 від 03.01.2007 року(зміни до плану лізингу від 15.12.2008 року); №110/10 від 21.12.2006 року ( зміни до плану лізингу від 15.12.2008 року); №110/11 від 12.02.2007 року (зміни до плану лізингу від 15.02.2007 року); №110/12 від 22.02.2007 року (зміни до плану лізингу від 01.03.2007 року, зміни до плану лізингу від 15.12.2008 року); №110/13 від 22.02.2007 року (зміни до плану лізингу від 12.03.2007 року, зміни до плану лізингу від 15.12.2008 року); №110/14 від 20.04.2007 року (зміни до плану лізингу від 04.05.2007 року, зміни до плану лізингу від від 16.09.2008 року, зміни до плану лізингу від 16.12.2008 року); №110/15 від 03.05.2007 року (зміни до плану лізингу від 23.07.2007 року, зміни до плану лізингу від 14.09.2008 року, зміни від 16.12.2008 року); №110/16 від 03.05.2007 року (зміни до плану лізингу від 23.07.2007 року, зміни до плану лізингу від 14.09.2008 року, зміни від 16.12.2008 року); №110/17 від 10.05.2007 року (зміни до плану лізингу від 21.05.2007 року, зміни до плану лізингу від 14.09.2008 року, зміни від 16.12.2008 року); №110/18 від 15.05.2007 року (зміни до плану лізингу від 01.06.2007 року, зміни до плану лізингу від 15.12.2008 року); №110/19 від 15.05.2007 року (зміни до плану лізингу від 01.06.2007 року, зміни до плану лізингу від 15.12.2008 року); №110/20 від 15.05.2007 року (зміни до плану лізингу від 04.06.2007 року, зміни до плану лізингу від 15.12.2008 року); №110/021 від 12.09.2007 року (зміни до плану лізингу від 26.09.2007 року, зміни до плану лізингу від 15.12.2008 року) в розмірі 1019983,22 грн. відповідачем не оплачена, доказів зворотнього суду не представлено. Розрахунок суми боргу наданий до матеріалів справи та містить посилання на первинні документи, що підтверджують виконання зобов’язань за укладеним договором.

Згідно з положеннями частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи відсутність доказів, що спростовують доводи позивача зазначені у позовній заяві (докази внесення лізингових платежів за спірний період), а також той факт, що суд не знайшов підстав для визнання положень Договору № 110 та додаткових угод до нього недійсними, суд визнає обґрунтованими заявлені вимоги про стягнення суми основного боргу в розмірі 1019983,22 грн. за користування транспортними засобами, що є предметом договору № 110 від 12.09.2006р. у відношенні заборгованості, яка виникла станом на 24.06.2009р., у зв’язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 611 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі і сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п.16.1 Договору №110 при порушенні Лізингоотримувачем зобов’язання по сплаті лізингових платежів, передбачених Планом лізингу, Лізингоотримувач сплачує пеню, а також штраф за кожен день прострочки заборгованості у розмірі 1% від простроченої суми.

Таким чином сторони в договорі передбачили відповідальність у вигляді сплати штрафу та пені, однак враховуючи зазначений пункт договору, приписи ст. 549 Цивільного кодексу України, щодо визначення різновидів неустойки, господарський суд приходить до висновку, що сторони в договорі в розмірі 1% від простроченої суми за кожен день прострочки заборгованості погодили саме розмір пені.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За таких обставин, враховуючи передбачений умовами договору розмір штрафних санкцій, який перевищує розмір встановлений законом, стягненню в примусовому порядку підлягає сума обмежена законодавством, в свою чергу умови договору зокрема в частині сплати штрафних санкцій у більшому розмірі є обов’язковими для сторін та можуть бути виконані в добровільному порядку.

Вказана позиція викладена також в Інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008р. “Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” у п. 49 якого зазначено, що положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

В уточненнях позовних вимог первісний позивач здійснює розрахунок пені з урахуванням приписів Закону України «Про відповідальність за невиконання грошових зобов’язань», при цьому при здійсненні розрахунку пені за прострочення оплати по рахунку № С-0034423 від 11.12.2008 року позивач розраховує пеню понад строки встановлені ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Крім того, позивачем не враховано, що Постановою Національного банку України від 12.06.2009 року змінено облікову ставку з 12% до 11%.

Таким чином позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в розмірі 39900,13 грн.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлення факту порушення первісним відповідачем його грошового зобов’язання, стягнення з відповідача 3% річних та втрат від інфляції є правомірними в визначеному первісним позивачем розмірі.

Щодо позовних вимог в частині стягнення курсової різниці суд встановив наступне.

Обґрунтовуючи зазначену частину позовних вимог позивач, з посиланням на ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України стверджує, що в зв’язку зі зміною курсу іноземної валюти по відношенню до української гривні та несвоєчасною сплатою відповідачем лізингових платежів він поніс збитки які дорівнюють курсовій різниці.

Відповідно до п. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 623 вказаного Кодексу передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

За приписами ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з наказом Державного казначейства України "Про затвердження Порядку відображення в обліку операцій в іноземній валюті" від 24.07.2001 №126 курсова різниця –це різниця, яка є наслідком перерахунку однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах.

Як вже було встановлено вище та на чому наполягає первісний позивач, відповідно до умов Договору №110 розмір лізингових платежів визначається у гривнях.

Частиною 2 ст. 533 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За умовами Договору № 110 (п. 5.1) за переданий у лізинг транспортний засіб в період з дати початку до завершення строку лізингу сплачуються лізингові платежі; розмір та строки сплати лізингоодержувачем лізингових платежів лізингодавцю встановлюється в “Плані Лізингу” (додаток № 3 договору) та інших додатках.

Умовами Планів Лізингу (додаток № 3 договору) з урахуванням змін до Планів лізингу від 15.12.2008 року та від 16.12.2008 року передбачено, що плата вартості послуг Лізингодавця здійснюється в українських гривнях. Кожний наступний лізинговий платіж та інші платежі за цим Планом лізингу обчислюються відповідно до змін обмінного курсу української гривні для безготівкової купівлі валюти, встановленого на Українській міжбанківській валютній біржі станом на останній робочій день, що передує даті виставлення рахунку Лізингодавцем, до валюти, зазначеної в плані лізингу.

Тобто, умовами Договору та додатками до нього сторони погодили визначення первісним позивачем грошового зобов’язання первісного відповідача по сплаті лізингових платежів з урахуванням змін обмінного курсу української гривні до валюти, визначеної в Плані лізингу, станом на останній робочій день, що передує даті виставлення рахунку.

Таким чином, з моменту настання строку сплати чергового лізингового платежу у відповідача перед позивачем виникає грошове зобов’язання в національній валюті України у відповідному розмірі з урахуванням змін обмінного курсу української гривні до валюти, визначеної в Плані лізингу.

В даному випадку суд враховує, що з моменту виставлення позивачем рахунку до настання строку його оплати передбаченого планом лізингу може мати місце значне як збільшення так і зменшення курсу іноземної валюти, яка враховується при визначенні лізингового платежу відповідного періоду. Однак, по-перше, сторонами не встановлено певного порядку та дати виставлення рахунків первісному відповідачеві, а по-друге, сума зобов’язання, згідно погоджених сторонами змін до Панів лізингу, залежить саме від дати виставлення рахунку, а не від дати сплати визначеній в відповідному плані.

При цьому, обґрунтовуючи свої вимоги в цій частині первісний позивач вважає збитками понесеними в зв’язку зі зміною курсу валюти не тільки різницю між сумами, що залежать від зміни курсу валюти з моменту виставлення рахунку до дати сплати передбаченої планом лізингу, тобто фактичного виникнення грошового зобов’язання у первісного відповідача, а й дати фактичної (простроченої) оплати такого рахунку первісним відповідачем.

Позивачем не доведено в чому саме виражені заявлені до стягнення збитки при збільшенні курсу іноземної валюти на дату платежу порівняно з датою виставлення рахунку. Судом встановлено, що розмір лізингового платежу визначається на дату виставлення рахунку та визначається в гривнях. Жодним пунктом Договору № 110 та додатками до нього не передбачено право позивача збільшувати грошове зобов’язання відповідача по сплаті лізингового платежу в залежності від зміни курсу валют після виставлення відповідного рахунку та настання граничного строку сплати лізингового платежу.

В даному випадку суд вважає, що з дати настання строку сплати лізингових платежів, визначеної в плані лізингу, у первісного відповідача перед первісним позивачем виникає грошове зобов’язання саме в національній валюті України, розмір якого вже враховує коефіцієнт зміни курсу валюти станом на момент розрахунку такого зобов’язання та виставлення рахунку, як це передбачено Договором та додатками до нього та в подальшому не залежить від будь-яких змін обмінного курсу української гривні для безготівкової купівлі валюти.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, на думку суду, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як - то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Позивачем не визначено які саме витрати він зробив або мусить зробити для відновлення свого порушеного права чи які доходи, він міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушене первісним відповідачем простороченням сплати грошового зобов’язання.

В даному контексті суд вважає за необхідне зазначити, що діючим законодавством України передбачені заходи, що можуть бути застосовані кредитором до боржника в разі порушення останнім свого грошового зобов’язання, зокрема і порушення строків сплати лізингових платежів розрахованих згідно Договору та додатків до нього, а саме сплата неустойки, нарахування на суму боргу 3 % річних та інфляції (що відповідно і зроблено позивачем при подачі позову до суду).

Посилання, ж, первісного позивача на ст. 229 Господарського кодексу України згідно з частиною першою якої учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами, судом не приймається, оскільки, Господарський кодекс України встановлює особливості відшкодування збитків в господарських відносинах, які передбачають включення до складу збитків лише витрат, понесених стороною, яка зазнала збитків.

Натомість, жодних доказів понесення витрат у зв’язку із зміною курсу валюти позивачем не представлено, само по собі збільшення офіційного курсу долара до гривні на певну дату, в будь-якому випадку, не є доказом понесення ТОВ "Євро Лізинг" у зв'язку з цим збитків.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.

Враховуючи викладені обставини, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати первісного позивача по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відшкодовуються за рахунок первісного відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, договором сторін, суд -

ВИРІШИВ:

Первісний позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Будівельне управління „МЖК-1” (01133, Україна, м. Київ, б/р Ліхачова, 1/27, р/р №2600631899 в АБ „Діамант”, МФО 320854, код ЄДРПОУ 33786281 або з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Євро Лізинг” (03062, Україна, м. Київ, пр. Перемоги, 67, п/р 2600510828 в ВАТ „Укргазбанк” МФО 320427, код ЄДРПОУ 32774741) 1084341,49 грн. (один мільйон вісімдесят чотири тисячі триста сорок одну гривню сорок дев’ять копійок) з яких 1019983,22 грн. (один мільйон дев’ятнадцять тисяч дев’ятсот вісімдесят три гривні двадцять дві копійки) основного боргу, 5080,14 грн. (п’ять тисяч вісімдесят гривень чотирнадцять копійок) 3% річних, 19 378 грн. (дев’ятнадцять тисяч триста сімдесят вісім гривень) втрат від інфляції, 39900,13 грн. (тридцять дев’ять тисяч дев’ятсот гривень тринадцять копійок) пені, 10843,41 грн. державного мита, 111,57 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

В задоволенні решти вимог відмовити.

В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його складання та підписання в повному обсязі до Київського апеляційного господарського суду або протягом місяця до Вищого господарського суду України.

Суддя                                                                                О.С. Копитова