Ухвала суду № 100119476, 05.10.2021, Черкаський окружний адміністративний суд

УХВАЛА

05 жовтня 2021 року Справа № 580/6814/21

м. Черкаси

Суддею Черкаського окружного адміністративного суду Трофімовою Л.В. перевірено заяву ОСОБА_1 про роз`яснення судового рішення в адміністративній справі №580/6814/21

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 )

до Драбівської селищної ради Золотоніського району Черкаської області (вул. Гагаріна, 17, смт. Драбів, Золотоніський район, Черкаської області, 19801, код ЄДРПОУ 34226402)

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, прийнято ухвалу.

07.09.2021 вх.34080/21 (вих.03.09.2021 1980100637330) ОСОБА_1 , звернувшись до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Драбівської селищної ради Золотоніського району Черкаської області, просить: визнати бездіяльність відповідача, а саме нерозгляд скарги від 16.07.2021 у встановлений чинним законодавством України термін – протизаконною; зобов`язати відповідача розглянути скаргу від 16.07.2021.

Ознайомившись з поданою заявою та доданими до неї матеріалами суд зазначає, що вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення визначені ст. 167 КАС України.

Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 166 КАС України заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

Вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення визначені ст. 167 КАС України.

Частиною 1 ст. 167 КАС України встановлено, що будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити: 1) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву чи клопотання або заперечення проти них, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України; 2) найменування суду, до якого вона подається; 3) номер справи, прізвище та ініціали судді (суддів), якщо заява (клопотання, заперечення) подається після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі; 4)зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника; 5) підстави заяви (клопотання, заперечення); 6) перелік документів та інших доказів (за наявності), що додаються до заяви (клопотання, заперечення); 7) інші відомості, що вимагаються цим Кодексом.

Відповідно до абз. 10 ч. 1 ст. 167 КАС України до заяви, скарги, клопотання чи заперечення, що подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).

У порушення зазначеної норми, заявником не надано доказів надіслання заяви іншим учасникам справи.

Згідно з ч. 2 ст. 167 КАС України якщо заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, або якщо вона є очевидно безпідставною і необґрунтованою, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду.

10.09.2021 за ухвалою суду, що набрала законної сили (ЄДРСР 99517832) позовну заяву за позовом ОСОБА_1 до Драбівської селищної ради Золотоніського району Черкаської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії залишено без руху і встановлено позивачу строк для усунення недоліків: зазначити, яке право позивача порушено, якими саме діями/бездіяльністю/рішеннями відповідача з огляду на критерії частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, надати копію паспорта протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Вирішуючи заяву представника позивача про роз?яснення рішення суду, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 3 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає заяву про роз`яснення судового рішення у порядку, в якому було ухвалено відповідне судове рішення, протягом десяти днів з дня її надходження. У разі необхідності суд може розглянути питання роз`яснення судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи та державного виконавця. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Відповідно до вимог частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою учасника справи, державного виконавця суд роз`яснює ухвалене ним судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення, шляхом постановлення ухвали.

Згідно вимог частини другої статті 254 КАС України подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо воно ще не виконано або не закінчився строк, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання.

Судове рішення роз`яснюється лише в тому випадку, коли воно є незрозумілим та за таким звернулось визначене коло осіб. Роз`яснення судового рішення зумовлено його нечіткістю за змістом, коли воно є неясним та незрозумілим для осіб, стосовно яких воно ухвалено, так і для тих, що будуть здійснювати його виконання. Тобто, це стосується випадків, коли судом недотримані вимоги ясності, визначеності рішення. Невизначеність судового рішення означає, що таке рішення містить положення, що викликають суперечки щодо його розуміння та під час виконання.

Відповідно до частини першої статті 4 КАС України: 12) судове рішення - рішення, постанова, ухвала суду будь-якої інстанції; 13) рішення суду - рішення суду першої інстанції, в якому вирішуються позовні вимоги.

Ясність судового рішення полягає у логічному, чіткому, переконливому і зрозумілому викладенні змісту рішення. Недотримання цих вимог може ускладнити або взагалі унеможливити виконання рішення чи ухвали суду. Вимога логічності, зокрема, передбачає, що текст рішення має відображати причинно-наслідкові зв`язки у межах речення чи всього документу.Мотивувальна частина рішення має відповідати його резолютивній частині.

Дослідивши текст ухвали Черкаського окружного адміністративного суду від 10.09.2021 у справі № 580/6032/20, суд дійшов висновку, що зміст є чітким, несуперечливим, логічним та зрозумілим, не містить положень, стосовно яких можуть виникнути складності розуміння.

Зміст заяви позивача свідчить про те, що сам текст рішення зрозумілий, проте позивачеві недостатньо змісту процесуальних норм КАС України щодо того чому необхідно зазначати про порушене право з огляду на критерії частини 2 статті 2 КАС України і з якою метою суд має ідентифікувати особу позивача.

Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист визначеним законом шляхом.

Суд враховував практику Європейського суду з прав людини, сформульовану в рішеннях від 20.05.2010 у справі Пелевін проти України (пункт 27), від 30.05.2013 у справі Наталія Михайленко проти України (пункт 31) де зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності, позаяк право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб. Суд брав до уваги позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у пункті 55 справи Kreuz проти Польщі, N 28249/95, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом першим статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.

До матеріалів позову та до заяви не додано належних документів на підтвердження правосуб`єктності особи.

Правосуб`єктність фізичних осіб - це передбачена нормами права здатність бути учасниками правовідносин.

Частиною другою статті 160 КАС України передбачено, що позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 43 КАС України здатність мати процесуальні права та обов`язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).

Здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь (частина друга статті 43 КАС України).

Сторона у справі має право на звернення до суду самостійно або через свого представника на підставі документа, що посвідчує його повноваження у визначеному законом порядку.

Верховний Суд у справі №755/18434/18 щодо підтвердження особи позивача за недійсним бланком паспорта та посвідченням водія зазначив, що суди дійшли висновку про відсутність належних підстав для підтвердження особи, яка звертається до суду з даною позовною заявою.

Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Відповідно до положень підпункту а) пункту 2 частини першої статті 13 Закону України № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» документом, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, зокрема, є посвідчення водія.

Згідно з пунктами 5, 6 частини першої статті 3 Закону № 5492-VI ідентифікувати - здійснювати комплекс заходів, що дає змогу виконувати пошук за принципом «один до багатьох», зіставляючи дані (параметри) особи, у тому числі біометричні, з інформацією Реєстру; ідентифікація особи - встановлення особи шляхом порівняння наданих даних (параметрів), у тому числі біометричних, з наявною інформацією про особу в реєстрах, картотеках, базах даних тощо.

Наприклад у справі №160/13984/20 зазначено, що позивачем, всупереч приписам частин 1, 2 статті 43 КАС України, не надано доказів адміністративної процесуальної правоздатності позивача (копія паспорту, реєстраційний номер облікової картки платника податків).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові ( вернув увагу Верховний Суд у справі № 1340/4630/18 ЄДРСР 83647809). Неналежний спосіб захисту є самостійною підставою для відмови в позові в будьяких правовідносинах, ВП ВС у справі № 522/1528/15-ц розмежувала превентивний та ефективний способи захисту. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглянув справу № 909/243/18, в якій акцентував увагу на відмінностях між поняттями «предмет спору» та «предмет позову». ВС зазначив, що предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів, а предметом спору є об`єкт спірних правовідносин, матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.

Верховний Суд у справі №640/11643/19 у контексті завдань адміністративного судочинства (статті 2 КАС України) зазначив: звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту. Заінтересованість повинна мати правовий характер, що виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача. Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Тому для відкриття провадження у справі недостатньо лише твердження позивача, наведеного у позовній заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу.

За своїм смисловим навантаженням термін «законний інтерес» є тотожним «охоронюваному законом інтересу», оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони.

Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004, згідно з яким поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у вже згадуваному рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004. Поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Розмежовуючи суб`єктивне право, і пов`язаний з ним інтерес, Конституційний Суд України зазначає, що перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: «Дозволено все, що передбачено у законі», а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: «Дозволено все, що не забороняється законом».

Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб`єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов`язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість.

Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимось конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.

З огляду на вимоги статті 2, статті 5 КАС України об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.

Для визначення інтересу як об`єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.

Зі змісту наведених правових норм випливає, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки: а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; в) є визначеним оскільки благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»); д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є: а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права; б) не правовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача оскільки це виключає можливість віднесення спору до «юридичного» відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України; в) встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу (наприклад, заборона оскаржувати рішення дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя особою, яка подала скаргу на суддю); г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності); д) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.

Аналогічна позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі №522/3665/17.

За таких обставин, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що заява про роз`яснення судового рішення – ухвали про залишення позову без руху задоволенню не належить.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 19, 242, 248, 254, 256, 293-297 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви позивача про роз`яснення судового рішення у формі ухвали від 10.09.2021 в адміністративній справі №580/6814/20 за позовом ОСОБА_1 до Драбівської селищної ради Золотоніського району Черкаської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії – відмовити повністю.

Копію ухвали направити учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у порядку та строки, передбачені статями 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням особливостей п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення», п. 15.1, п. 15.5 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України та рішення ВРП від 17.08.2021 № 1845/О/15-21 «Про затвердження Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи» до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня підписання ухвали.

Суддя Л.В. Трофімова