Рішення № 100117179, 05.10.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/14164/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кухар Н.А. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Франківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - Франківська районна адміністрація Львівської міської ради про визнання протиправною і скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Франківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та просить:

- Визнати протиправною та скасувати постанову від 18.06.2021р у ВП № 60419829 про арешт майна.

Ухвалою суду від 31 серпня 2021 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 10 вересня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження з повідомлення сторін та поновлено строк на звернення до суду з даним позовом.

Протокольною ухвалою суду від 23 вересня 2021 року залучено Франківську районну адміністрацію Львівської міської ради в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача.

Ухвалою суду від 05 жовтня 2021 відмовлено у задоволенні клопотання про витребування документів.

Ухвалою суду від 05 жовтня 2021 відмовлено у задоволенні клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідачем винесена оскаржувана постанова в межах виконавчого провадження про стягнення штрафу у розмірі 1700 грн. згідно постанови Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 16.05.2019 р. Зазначає, що Франківська районна адміністрація Львівської міської ради за одне і теж сумнівне і оспорюване правопорушення притягала до відповідальності різних осіб, а саме колишнього власника кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ОСОБА_2 , який повністю сплатив стягнення за виконавчими провадженнями №60423656 та №60419929. Тобто, ведеться подвійне стягнення за одним і тим же виконавчим документом за одне і теж порушення. Крім того, зазначає, що стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника, арешт накладається в розмірі стягнення та на ч.4 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» щодо зняття арешту. Зауважує, що виконавчий документ підлягає поверненню, так як пропущено строк для пред`явлення такого документа. Просить позов задоволити.

Відповідач подав суду копію виконавчого провадження та відзив на позов, у якому зазначив, що на виконанні у відділі знаходиться постанова Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 16 травня 2019 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, боржником не виконано даної постанови та не сплачено штраф в розмірі 3400 грн. Відповідач вживає заходів відповідно до Закону «Про виконавче провадження» для виконання постанови. Просить відмовити у задоволенні позову.

Представником позивача скеровано до суду відповідь на відзив, у якому зазначено, що ОСОБА_2 було сплачено штраф в межах виконавчого провадження 60423656 та 60419929, тобто виконавець може подвійно стягнути кошти за одним і тим же виконавчим провадженням. Послався на Кодекс професійної етики судді, Конституцію України та Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод.

Третя особа пояснення на позов не подала.

У судове засідання представники сторін не з`явились, належно повідомлені про день та час розгляду справи, суд розглянув справу в порядку письмового провадження відповідно до ч. 3 ст.268 КАС України.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

25.10.2019 відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 60419829 на підставі постанови Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 16.05.2019 р. про стягнення з ОСОБА_1 штрафу в розмірі 3400 грн. та зобов`язано боржника подати декларацію про доходи та майно та попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей, стягнуто з боржника виконавчий збір, основну винагороду у розмірі 340 грн.

09.11.2020 відповідачем винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ВП № 60419829, якою звернуто стягнення на доходи боржника, що отримує дохід у ПП «ТЛВ».

18.06.2021 відповідачем винесено постанову про арешт майна боржника ВП № 60419829, якою накладено арешт на все майно, що належить боржнику, у межах суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, основної винагороди, витрат виконавчого провадження, штрафів 4040 грн.

Позивач оскаржив дану постанову до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.

Органи державної виконавчої служби є органами державної влади, а тому зобов`язані діяти у відповідності до ст.19 Конституції України лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтями 1, 2 Закону України “Про виконавче провадження” №1404-19 (далі - Закон №1404) дано визначення поняттю виконавчого провадження, відповідно до якого виконавче провадження - це завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів, тобто сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України “Про виконавче провадження”.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 Закону України “Про виконавче провадження” підлягають примусовому виконанню постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Суб`єкт владних повноважень має діяти виключно в межах та у спосіб, що встановлені законом, оскільки він виконує державні функції, і лише держава шляхом законодавчого регулювання визначає його завдання, межі його повноважень та спосіб, у який він здійснює ці повноваження. Розширене тлумачення суб`єктом владних повноважень способів здійснення своїх повноважень не допускається.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до ст.74 Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно з ч.1,2,6 ст.48 Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.

Згідно ч.1 ст. 26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону:1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Відповідно до ст.15 Закону сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення. За рішеннями про стягнення в дохід держави коштів або вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави, прийнятими у справах про адміністративні правопорушення, та за рішеннями, прийнятими у кримінальних провадженнях, стягувачем виступає державний орган, який прийняв відповідне рішення або за матеріалами якого судом прийнято відповідне рішення.

Судом встановлено, що Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради 16 травня 2019 року винесено постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладено штраф у розмірі 1700 грн. На підставі ч.2 ст.308 КУпАП у разі несплати штрафу протягом 15 днів, з метою примусового виконання постанови органами державної виконавчої служби стягнути з правопорушника подвійний розмір штрафу 3400 грн.

Суд вважає необґрунтованими пояснення представника позивача про те, що Франківська районна адміністрація Львівської міської ради за одне і теж сумнівне і оспорюване правопорушення притягнула до відповідальності різних осіб, а саме колишнього власника кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ОСОБА_2 , який повністю сплатив стягнення за виконавчими провадженнями №60423656 та №60419929, тобто, ведеться подвійне стягнення за одним і тим же виконавчим документом за одне і теж порушення, так як виконавче провадження відкрито за постановою щодо притягнення до адмінвідповідальності ОСОБА_2 , яка є боржником у виконавчому провадженні, інших осіб даною постановою не притягнено до відповідальності, а отже, не знайшло свого підтвердження пояснення щодо подвійного стягнення за одним і тим же виконавчим документом. Сплата штрафу ОСОБА_2 за виконавчими провадженнями №60423656 та №60419929 не є підставою для задоволення позову, так як, дії вчинено в межах інших виконавчий проваджень, які не мають відношення до справи. Доказів сплати штрафу позивачем ( боржником) суду не надано.

Щодо квитанції про сплату штрафу ОСОБА_2 06.09.2020 ( а.с.11), то суд зазначає, що сума 2170 грн була сплачена в межах виконавчого провадження ВП 60419929, про що зазначено у квитанції, а не в межах виконавчого провадження ВП 60419829, отже, не є доказам сплати штрафу позивачем.

Щодо незгоди позивача з постановою від 16 травня 2019 року про притягнення її до відповідальності, суд зазначає, що таке не може бути підставою для задоволення позову, так як законодавством встановлено порядок оскарження такої постанови в порядку глави 24 КпАП України, доказів скасування постанови Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 16.05.2019 р. про стягнення з ОСОБА_1 штрафу в розмірі 3400 грн. суду не надано.

Суд погоджується із позивачем відносно того, що стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника та арешт накладається в розмірі стягнення, що і було виконано відповідачем відповідно до Закону: винесено постанову від 09.11.2020 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ВП № 60419829, а так як борг погашений не був 18.06.2021 відповідачем винесено постанову про арешт майна боржника ВП № 60419829 у межах суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, основної винагороди, витрат виконавчого провадження, штрафів 4040 грн.

Щодо посилань позивача на ч.4 ст.59 Закону, у якій наведено перелік підстав для зняття арешту з майна боржника, то суд зазначає, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про наявність підстав для зняття арешту з майна боржника, крім того позивач не оскаржує дії виконавця щодо відмовити зняти такий арешт.

Щодо пояснень позивача про те, що виконавчий документ підлягає поверненню, так як пропущено строк для пред`явлення такого документа до виконання, суд зазначає, що дана обставина не досліджується судом, так як постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №60419829 не є предметом спору у даній справі, та не може бути підставою для задоволення позову про скасування постанови про арешт майна боржника.

З урахуванням досліджених судом фактичних даних в контексті вищенаведених норм, суд приходить висновку, що відповідач, вчиняючи виконавчі дії та приймаючи оскаржувану постанову, діяв у відповідності до норм Закону України “Про виконавче провадження”.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На підставі досліджених доказів та встановлених на їх підставі обставин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Згідно ст.139 КАС України судові витрати у вигляді судового збору не належить стягувати.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25,72-77, 90, 139, 241-246, 250, 287 пп. пп. 15.5 п. 15 розділу VІІ “Перехідні положення” КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Франківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - Франківська районна адміністрація Львівської міської ради про визнання протиправною і скасування постанови - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Кухар Н.А.