Рішення № 100116998, 04.10.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2021 року

справа №380/10108/21

провадження № П/380/10254/21

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А2615 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) 23.06.2021 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини А2615 (далі - ВЧ А2615, відповідач) про визнання протиправними дій та стягнення коштів. Враховуючи ухвалу про розєднання позовних вимог від 28.09.2021 в провадженні цієї справи розглядаються позовні вимоги про стягнення з військової частини А2615 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку в сумі 416698,02 грн. за затримку розрахунку при звільненні зі служби за період з 03.05.2019 по 24.03.2021, 04.06.2021 (затримк виплати індексації грошового забезпечення за період з травня 2016 року по 03.05.2019 та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2019 рік).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач повідомив, що звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу ВЧ А2615 03.05.2019. На момент виключення із списків особового складу військова частина не провела з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні. Позивач вказує, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.08.2020 №380/3783/20 ВЧ А2615 виплатила ОСОБА_1 24.03.2021 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 03.05.2019 в розмірі 24573,44 грн., 04.06.2021 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки для учасників бойових дій в сумі 6089,96 грн. Остаточна виплата належних ОСОБА_1 при звільненні сум здійснена ВЧ А2615 24.03.2021 - індексація грошового забезпечення, 04.06.2021 - грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки. Позивач стверджує, що період з 03.05.2019 по 04.06.2021 є періодом затримки розрахунку при звільненні з роботи та просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 416698,02 грн.

Суд ухвалою від 16.08.2021 відкрив провадження в адміністративній справі за цим позовом та ухвалив розглянути цю справу за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку статті 258 КАС України).

Відповідач подав відзив на позовну заяву, щодо позову ОСОБА_1 заперечує з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву. Посилається на те, що виплачені ВЧ А2615 кошти на виконання судового рішення у справі №380/3783/20 не можна трактувати як несвоєчасний розрахунок, вважає, що відпустка учасникам бойових дій трактується законодавством як додаткова відпустка та не надається в особливий період, а індексація грошового забезпечення не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців та є компенсаційною виплатою. Вважає, що відсутній юридичний факт заборгованості, тому позивач не має права на стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в порядку частини сьомої статті 262 КАС України від учасників справи не надходило. Суд на підставі частини шостої статті 162 КАС України вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд з`ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) проходив військову службу в лавах Збройних Сил України. Відповідно до наказу начальника 184 навчального центру №27-РС від 02.05.2019 звільнений з військової служби відповідно до пп. «к» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»; відповідно до наказу командира ВЧ А2615 №109 від 03.05.2019 ОСОБА_1 з 03.05.2019 виключений із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (а.с.12).

На час виключення зі списків особового складу військова частина А2615 не виплатила ОСОБА_1 : - індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по травень 2019 року; - грошову компенсацію за невикористану соціальну відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки.

16.07.2020 Львівський окружний адміністративний суд прийняв рішення №380/3783/20, відповідно до якого задовольнив позов ОСОБА_1 до військової частини А2615 задовольнив повністю, суд: - визнав протиправною бездіяльність військової частини А2615 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 03.05.2019 та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік; - зобов`язав військову частину А2615 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 03.05.2019; - зобов`язав військову частину А2615 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03.05.2019 (а.с. 20-24). Це рішення суду набрало законної сили 18.08.2020.

На виконання описаних вище судових рішень ВЧ А2615 нарахувала та виплатила ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки учасника бойових дій та індексацію грошового забезпечення. Так, від ВЧ А2615 на банківський рахунок позивача поступили кошти 24.03.2021 в сумі 24573,44 грн., 04.06.2021 в сумі 6089,96 грн., що підтверджується випискою АТ КБ «ПриватБанк», листом ВЧ А2615 №2971/1 від 11.06.2021 (а.с. 9,10,15).

При прийнятті рішення суд керується такими правовими нормами:

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 та пункту 2 частини першої статті 19 КАС України спори з приводу проходження та звільнення з публічної служби віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено в статті 12 Закону №2011-XII. Так, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з статтею 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Абзацом 2 частини третьої статті 9 Закону №2011-XII визначено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Відповідно до підпункту 2.2.7 пункту 2.2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України №4 від 13.01.2004 суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників входять до фонду додаткової заробітної плати.

Таким чином, індексація є складовою грошового забезпечення військовослужбовців.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII. Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з частиною третьою статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Пункт 242 розділу XII «Звільнення з військової служби» Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 визначає таке: Після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік. [. . . ] Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Згідно з частиною першою статті статтею 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 № 108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Пунктом 5 розділу ІV Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу ІV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Конституційний Суд України в рішенні від 15.10.2013 №9-рп/2013 у справі №1-18/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України дійшов висновку, що спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 14.03.2019 у справі №820/660/17 вказав:

« … за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини»;

«… непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/міліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України»;

«…реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань».

При прийнятті рішення суд виходить з таких мотивів:

ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу ВЧ А2615 та всіх видів забезпечення 03.05.2019, станом на цей день відповідач протиправно не виплатив позивачу:

1) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2019 роки в сумі 24573,44 грн.;

2) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 03.05.2019 в сумі 6089,96 грн.

Ці обставини встановлені рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.07.2020 у справі №380/3783/20 між тими ж сторонами та відповідно до статті 78 КАС України не підлягають доказуванню.

Суми грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та суми індексації грошового забезпечення охоплюються поняттям «всіх сум, що належать працівнику при звільненні» в розуміння статті 116 КЗпП, тому затримка їх виплати є підставою для стягнення з відповідача коштів за затримку розрахунку.

При обчисленні періоду затримки суд враховує, що ВЧ А2615 фактично виплатила ОСОБА_1 :

- грошову компенсацію за невикористані календарні дні відпустки 24.03.2021(а.с.17);

- індексацію грошового забезпечення 04.06.2021 (а.с.15,18).

Період затримки розрахунку при звільненні обчислюється починаючи з першого дня після звільнення до дати остаточного розрахунку (з 04.05.2019 по 03.06.2021) та становить 762 календарних дні.

Відповідно до довідки ВЧ А2615 про доходи №601/1 від 16.06.2021 (а.с.16), розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два повні місяці перед звільненням становив: за березень 2019 року - 10826,32 грн., квітень 2019 року - 10826,32 грн., усього - 21652,64 грн.; при ділення цієї суми на 61 день середньоденне (в календарних днях) грошове забезпечення становить 354,96 грн.

Отже, обчислений відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП правил середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум складає 270479,52 грн. (354,96 х 762).

Щодо проведеного представником позивача розрахунку, то такий містить методологічну помилку та є невірним (середній заробіток обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи шляхом ділення на кількість календарних днів цих двох місяців).

Разом з тим, порівнюючи розмір несвоєчасно виплачених сум з розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку (270479,52 грн.) суд дійшов висновку, що такі є очевидно неспівмірними (несвоєчасно виплачені суми в рази менші за суму середнього заробітку за час затримки розрахунку).

Суд також враховує, що ОСОБА_1 більше року після звільнення зі служби не вживав будь-яких заходів для спонукання відповідача нарахувати та виплатити згадані вище суми.

При вирішенні цієї справи суд на виконання частини п`ятої статті 242 КАС України враховує такі правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.ст. 116, 117 КЗпП, що викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц:

«[…](1.4) Щодо зменшення суми відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

67. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

68. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

69. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

70. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

71. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

72. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. […]

78. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

79. Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.

80. Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги таке.

81. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. […]

87. […] Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

88. Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

89. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

90. Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

91. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

91.1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

91.2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

91.3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

91.4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

92. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

93. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц). […]

94.4. Сума компенсації позивачу за роботу у вихідні дні (3443,88 грн), яку встановили суди попередніх інстанцій, є більш ніж у сто разів меншою ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (419005,39 грн).

94.5. Для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя».

З урахуванням наведених висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц суд при вирішенні питання щодо суми відшкодування враховує такі обставини:

1) щодо мотивів поведінки роботодавця при проведенні розрахунків при звільненні.

В період проходження позивачем військової служби (2015-2019) Департамент фінансів Міністерства оборони України систематично збільшував фінансування військових частин на виплату військовослужбовцям необов`язкових одноразових складових грошового забезпечення, як от додаткова грошова винагорода та премії (котрі фактично втратили характер «одноразових» та стали систематичними, що суперечить меті їх запровадження - преміювання військовослужбовця за певні досягнення), проте не виділяв коштів для нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, а також на грошову компенсацію невикористаних днів додаткових відпусток, котрі не надавалися військовослужбовцям з причини запровадження в Україні з 2014 року особливого стану. Суд вважає, що у випадку більш раціонального підходу головного розпорядника бюджетних коштів до фінансування військових частин на грошове забезпечення військовослужбовців в контексті розподілу коштів між його складовими (напр., виділення належного фінансування на індексацію грошового забезпечення за рахунок зменшення сум коштів, виділених на виплату премій, які в той час становили 500-800% посадового окладу) цієї проблеми можна і слід було уникнути. Натомість єдиним ефективним способом отримання індексації грошового забезпечення за період 2016-2018 років та грошової компенсації невикористаних днів додаткових відпусток для колишніх військовослужбовців стали звернення до адміністративних судів з позовами до військових частин про спонукання нарахувати та виплатити ці платежі. Дані Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить про поширеність та масовість таких звернень (тисячі рішень судів), а також про типовий характер як спорів, так і висловлених відповідачами аргументів. Проблема грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку військовослужбовцям у період мобілізації з огляду на масовість однотипних звернень до судів першої інстанції розглядалася Верховним Судом у форматі зразкової справи (рішення від 16.05.2019 №Пз/9901/4/19 (№620/4218/18)). Ці обставини в їх сукупності свідчать про існування системних проблем щодо згаданих виплат військовослужбовцям, виникнення та існування яких зумовлене не стільки діями конкретної військової частини (як-от відповідач) щодо конкретного військовослужбовця (як-от позивач), скільки реалізацією усіма військовими частинами обов`язкових для них вказівок та роз`яснень Департаменту фінансів Міністерства оборони України щодо призначення бюджетних коштів, виділених на виплату грошового забезпечення військовослужбовців.

2) щодо розміру відшкодування.

Суд переконаний, що обчислений відповідно до правил ст.ст. 116, 117 КЗпП розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 270479,52 грн. є очевидно непропорційним до розміру завданої позивачу шкоди.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, наведеній вище, дійшла таких висновків:

- суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (п.89 постанови);

- зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати певні критерії, їх орієнтовний перелік наведений у пп. 91.1-91.4 постанови,

- для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, можна використовувати спосіб обчислення цих втрат на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки, і таким чином розрахувати розмір відшкодування - суму, яку працівник міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, оскільки він недоотримав належні йому кошти від роботодавця (п. 95.4 постанови).

Застосовуючи наведений вище підхід Великої Палати Верховного Суду для приблизної оцінки розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні (https://bank.gov.ua/files/Procentlastb_KR.xls) можна розрахувати розмір сум, які позивач, недоотримавши належні йому кошти від відповідача, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.

Відповідно до способу розрахунку розміру майнових втрат позивача на підставі припущення про необхідність взяття ним кредиту внаслідок затримки виплати працівнику належних йому сум, цей розмір можна обчислити як добуток суми несвоєчасно виплачених коштів на середньозважену вартість (у % річних) кредитів у національній валюті для фізичних осіб за даними НБУ (на день взяття кредиту) за відповідний період затримки. При цьому враховуючи період затримки розрахунку при звільненні (більше одного року) використовуються дані для довгострокових кредитів.

Застосування наведених міркувань до обставин цієї справи дозволяє зробити такі обчислення:

1) грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки в сумі 24573,44 грн. виплачена 24.03.2021, період затримки становить 631 день. Середньозважена ставка довгострокового кредиту в національній валюті для фізичних осіб станом на 06.05.2019 (наступний робочий день після виключення позивача зі списків особового складу ВЧ А2615) становила 34,6% річних. Тому сума відсотків за користування таким кредитом за період затримки виплати становить 14698,69 грн. (24573,44*34,6%/365*631);

2) індексація грошового забезпечення в сумі 6089,96 грн. виплачена 04.06.2021, період затримки виплати становить 762 дні. Середньозважена ставка довгострокового кредиту в національній валюті для фізичних осіб станом на 06.05.2019 становила 34,6% річних. Тому сума відсотків за користування таким кредитом за період затримки виплати становить 4398,99 грн. (6089,96*34,6%/365*762).

Отже, загальна сума відсотків за користування кредитом, розрахована на підставі відомостей про середньозважену ставку кредиту в національній валюті для фізичних осіб з урахуванням сум та періодів затримки розрахунку становить 19097,68 грн. (14698,69 + 4398,99).

З огляду на застосування підходів, обраних Великою Палатою Верховного Суду в цій категорії спорів, враховуючи висновки суду про необхідність зменшення визначеної на підставі правил статті 117 КЗпП суми відшкодування, суд задовольняє позовні вимоги ОСОБА_1 частково, в сумі 19097,68 грн. Стягнення більшої суми, на переконання суду, не відповідатиме принципам розумності, справедливості та пропорційності.

З огляду на встановлені КАС України правила розподілу судових витрат понесені позивачем витрати на сплату судового збору стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 9, 19-20, 22, 25-26, 90, 139, 229, 241-246, 250, 251, 255, 295, пп. 15.5 п.15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з військової частини А2615 (81052, Львівська область, Яворівський район, село Старичі; ідентифікаційний код 26606616) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 19097 (дев`ятнадцять тисяч дев`яносто сім) гривень 68 коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини А2615 (81052, Львівська область, Яворівський район, село Старичі; ідентифікаційний код 26606616) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у вигляді судового збору в сумі 190 (сто дев`яносто) гривень 98 коп.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення. Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який постановив рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Москаль Р.М.