Рішення № 10011403, 09.06.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

09.06.10 р.                     Справа № 22/76пд                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Іванченкової О.М.,

при секретарі Бондар В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою „Донецького комунального підприємства „Фармація”, м.Донецьк, ЄДРПОУ 01976625,

до відповідача, Приватного підприємства „Бор-Дон”, м.Донецьк, ЄДРПОУ 31875751,

про визнання договору поставки №186/09-б від 05.01.2009 року недійсними, -

за участю уповноважених представників:

від позивача: Божко О.Ю. – довіреність від 17.03.2010 року,

від відповідача: не з’явився;

ВСТАНОВИВ:

Позивач, „Донецьке комунальне підприємство „Фармація”, м.Донецьк, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Відповідача, Приватного підприємства „Бор-Дон”, м.Донецьк, про визнання договору поставки №186/09-б від 05.01.2009 року недійсними.

В обґрунтування своїх вимог Позивач стверджує, що при укладенні спірного договору Відповідач ввів його в оману щодо порядку оплати отриманого товару.

На підтвердження наведених обставин Позивач надав належним чином засвідчені копії правоустановчих документів, договору поставки №186/09-б від 05.01.2009 року.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 179, 180, 189 Господарського кодексу України, ст.ст. 203, 215-216, 227, 230, 236, 695 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 15, 49, 54, 56-57 Господарського процесуального кодексу України.

29.04.2010 року Відповідачем на виконання ухвали суду надано відзив на позовну заяву, у якому він проти позову заперечив, вказав, що ніякої помилки або введення в оману, як стверджує Позивач, не вбачалося з господарських відносин між сторонами, тому як договір діяв 2 роки і за цей час останній жодного разу, при тому, що постійно отримував товар (перша видаткова накладна від 02.08.2007 року, а остання – від 02.10.2008 року) не піднімав питання недійсності угоди. Також Відповідачем представлено акт звіряння взаємних розрахунків, підписаний та завірений печаткою з боку останнього, відповідно до якого заборгованість Позивача за поставлений в межах спірного правочину товар станом на 17.03.2010 рік складає 7636,96 грн.

14.05.2010 року Відповідачем на виконання ухвали суду надано копії правоустановчих документів, видаткових накладних, рахунків-фактур, виписок з банківського рахунку з доказами часткової оплати Позивачем поставленої продукції.

20.05.2010 року Позивач на виконання ухвали суду надав копії видаткових накладних, які оформлювались в процесі виконання спірного договору.

Представник Позивача у судовому засідання на запитання суду не надав обґрунтованої відповіді щодо нормативних та фактичних підстав визнання спірного договору недійсним. Документальних підтверджень введення в оману при укладенні спірного договору не представив.

Представник Відповідача у судове засідання не з’явився, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином.

Суд вважає за можливе розглянути спір відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи за наступного.

05.01.2009 року між Приватним підприємством „Бор-Дон” (Постачальник) та Донецьким комунальним підприємством „Фармація” (Продавець) укладено договір поставки №186/09-б.

Відповідно до пункту 1.1 договору, Постачальник зобов’язується передати у встановлений даною угодою строк, а Покупець прийняти у власність і своєчасно оплатити товар (лікарські засоби та вироби медичного призначення).

За твердженнями Позивача, під час переговорів щодо укладення договору сторони дійшли згоди укласти угоду, якщо відстрочка платежу за поставлений товар буде не менше 90 календарних днів. Однак, в своєму проекті договору Відповідач зазначив лише 14 календарних днів відстрочки. За таких обставин, на думку Позивача, ПП „Бор-Дон” навмисно ввело його в оману щодо обставин, які мають істотне значення і це є підставою для визнання вказаного правочину недійсним.

Однак, з зазначеними доводами суд не може погодитись.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права і обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права і обов’язки.

Згідно із ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою ст.203 Цивільного Кодексу України, а саме:

1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Судовими доказами за визначенням статей 32-36 Господарського процесуального кодексу України слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Стверджуючи, що спірний договір є недійсним, Позивач жодним чином не довів цього документально, підтверджень введення в оману не представлено. Одночасно, з матеріалів справи вбачається вільне волевиявлення сторін щодо укладення правочину та узгодження всіх його істотних умов.

За приписами ст.180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною 2 даної норми матеріального права встановлено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбаченому законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Істотними умовами договору поставки, зокрема, є предмет, ціна, строк дії договору, умови поставки, термін її здійснення, якісні показники та кількість товару, що постачається.

Дослідив зміст спірного правочину, суд дійшов висновку, що в ньому зафіксовано узгодження всіх перелічених істотних умов договору поставки.

При цьому, спірний договір підписаний обома сторонами і скріплений оригінальними печатками їх підприємств. Стосовно дійсності підпису та факту підписання зазначених документів уповноваженими особами зауважень не надано.

Зазначений факт, на думку суду, свідчить про узгодження всіх умов договору сторонами.

Враховуючи наведені норми закону та викладені обставини, вбачається вільне врегулювання відносин між Відповідачем та Позивачем щодо господарських операцій, які між ними повинні відбутись.

Одночасно, суд встановив, що договір №186/09-б від 05.01.2009р., який за своєю правовою природою є договором поставки схвалений юридичною особою – Донецьким комунальним підприємством „Фармація”. Це підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками, які відображають оплату Позивачем поставленого Відповідачем товару саме в межах спірного правочину. Також в матеріалах справи містяться видаткові накладні та рахунки фактури, які підтверджують факт постачання обумовленого договором товару та прийняття його.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що вимога Позивача про визнання даної угоди недійсною не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на Позивача.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст. 12, 33, 34, 43, 46-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України , господарський суд –

ВИРІШИВ:

1.У задоволенні позовних вимог Донецького комунального підприємства „Фармація”, м.Донецьк, до Відповідача, Приватного підприємства „Бор-Дон”, м.Донецьк, про визнання договору поставки №186/09-б від 05.01.2009р. недійним відмовити.

2.У судовому засіданні 09.06.2010р. оголошено повний текст рішення.

3.Рішення може бути оскаржено через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його прийняття або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя