Рішення № 10011087, 17.06.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

17 червня 2010 р.           Справа 7/50-10

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Райна-Агро", м. Миколаїв.

до: Приватного підприємства "Канбан-Агробуд", м. Вінниця.

про стягнення 61 200 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

позивача : Манюков О.В., довіреність № б/н від 16.12.2009 року.

відповідача : не з'явився.

інші : Литвишков С.І. - паспорт серії ЕО № 976202 виданий 20.11.2001 року

Литвишков І.В. - паспорт серії ЕО № 164741 виданий 24.06.1996 року.

ВСТАНОВИВ :

До господарського суду Вінницької області надійшов позов про стягнення з Приватного підприємства "Канбан-Агробуд" на користь ТОВ "Райна-Агро" 61 200 грн. з яких 33200,00 грн. боргу, 20000,00 грн. витрат на транспортні послуги та 8000,00 грн. витрат на правову допомогу.

За вказаним позовом ухвалою від 30.03.2010 року порушено провадження у справі № 7/50-10 та призначено до розгляду на 27.04.2010 року.

Однак у зв'язку з перебуванням судді Банасько О.О. з 26.04.2010 року по 30.04.2010 року у відрядженні судове засідання 27.04.2010 року не відбувся.

Ухвалою суду розгляд справи було призначено до розгляду на 25.05.2010 року.

Відповідач в судове засідання 25.05.2010 року не з'явився та не виконав вимог ухвал суду від 20.04.2010 року.

При цьому суд зазначає, що відповідач не був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, оскільки конверт з ухвалою суду від 20.04.2010 року, який надсилався відповідачу за адресою вказаною в позовній заяві повернувся до суду з відміткою відділення зв'язку "За закінченням терміну зберігання".

З огляду на неявку відповідача, ненадання сторонами витребуваних судом доказів та необхідністю забезпечення принципу змагальності при розгляді господарського спору відповідно до ст. 43 ГПК України розгляд справи було відкладено до 17.06.2010 року.

Відповідач в судове засідання повторно не з'явився та не виконав вимоги суду щодо надання доказів.

При неявці відповідача в судове засідання суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

В позовній заяві та доданих до неї документах зазначено поштову адресу відповідача - вул. Гонти, 35, м. Вінниця, 21100 за якою і надсилалась ухвали у справі.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцем знаходження ПП "Канбан-Агробуд" є вул. Гонти, 35, м. Вінниця, 21100, що є ідентично адресі за якою направлялись ухвали у справі.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали від 30.03.2010 року про порушення провадження у справі та ухвали про відкладення розгляду справи від 25.05.2010 року, які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

За письмовим клопотанням представника позивача справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

11.12.2009 року між ПП "Канбан-Агробуд" (продавець) та ТОВ "Райна-Агро" (покупець) було укладено договір № 11/12 за умовами якого продавець зобов'язується продати, а покупець прийняти та оплатити товар: сою у кількості 200 т. вартістю 33500 грн./т з ПДВ, умови поставки EXW Браїлівський цукровий завод, строк поставки - по заявці Покупця, форма розрахунку - безготівкова (п. 1.1 договору).

В п. 3.1 Договору сторони обумовили, що покупець здійснює передоплату за товар в розмірі 220000,00 грн. в безготівковому порядку 14.12.2009 року, після чого продавець зобов'язується передати товар у власність покупцю в строк до 15.12.2009 року.

14.12.2009 року згідно платіжного доручення № 25 ТОВ "Райна-Агро" здійснила перерахунок обумовленої в договорі суми коштів в розмірі 220000 грн. на розрахунковий рахунок ПП "Канбан-Агробуд" (а.с.23, т.1).

Як вказує позивач 15.12.2009 року при спробі вивезти придбану у ПП "Канбан-Агробуд" сою, з'ясувалось, що соя за яку було перераховано кошти в сумі 220 000 грн. у ПП "Канбан-Агробуд" відсутня.

Того ж дня, а саме 15.12.2009 директором ПП "Канбан-Агробуд" було написано розписку про зобов'язання повернути отримані кошти в сумі 220 000 грн. (а.с.20, т.1).

Слід вказати, що оригінал вказаної розписки оглядався судом в судовому засіданні 17.06.2010 року і при цьому остання містить відтиск гербової печатки ПП "Канбан-Агробуд".

16.12.2009 директором ТОВ "Райна-Агро" було направлено лист на адресу директора Вінницького відділення "Мегабанк" де обслуговується ПП "Канбан-Агробуд" з проханням повернути перераховані 14.12.2009 згідно платіжного доручення № 25 кошти в сумі 220 000 грн. (а.с.21, т.1).

В зв'язку із неодноразовими зверненнями до директора ПП "Канбан-Агробуд", кошти в сумі 186 800,00 грн. були повернуті на розрахунковий рахунок ТОВ "Райна-Агро", що підтверджується карткою рахунком 631 за підписом директора ТОВ "Райна-Агро" та одностороннім актом звірки взаєморозрахунків станом на 16.06.2010 року, який також підписано директором ТОВ "Райна-Агро" та скріплено печаткою підприємства.

Як вказує позивач на прохання повернути решту коштів в сумі 33 200 грн., директором ПП "Канбан-Агробуд" було повідомлено, що на залишок не повернутих коштів, останнім буде надано кукурудзу, яку можливо буде вивезти 23.12.2009 року.

23.12.2009 з'ясувалось, що обіцяна директором ПП "Канбан-Агробуд" кукурудза теж відсутня.

Крім того судом встановлено, що 15.12.2009 між ТОВ "Райна-Агро" та ВАТ Гайсинське СТП "Агромаш" було укладено угоду № 22 на здійснення останньою перевезень придбаної у ПП "Канбан-Агробуд" сої.

17.12.2009 між ТОВ "Райна-Агро" та ВАТ Гайсинське СТП "Агромаш" було підписано Акт здачі-прийомки виконаних робіт № 366 на суму 20 000, 00 грн. (а.с.24, т.1).

21.12.2009 згідно платіжного доручення № 28 на розрахунковий рахунок ВАТ Гайсинське СТП "Агромаш" ТОВ "Райна-Агро" було перераховано кошти в сумі 20 000 грн. (а.с.23, т.1).

Підставою для перерахування грошових коштів став рахунок № 366 від 17.12.2009 року з якого вбачається, що автопослуги надавались по маршруту Гайсин-Браїлів (а.с.25, т.1).

Виходячи з наведеного вище, сума боргу ПП "Канбан-Агробуд" перед ТОВ "Райна-Агро" становить 33200,00 грн. (220000,00-186800,00).

Також позивач просить стягнути з відповідача 20000,00 грн., як збитків, що понесені ним по оплаті автопослуг.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Беручи до уваги характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 тієї ж статті якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу (повернення попередньої оплати) в розмірі 33200,00 грн. правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Стосовно заявлених до стягнення 20 000 грн. додатково понесених збитків на транспортні послуги суд відзначає наступне.

За загальним правилом збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ, яке пов'язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах тощо.

Поняття збитків надається ст. 22 ЦК, відповідно до якої виділяють дві групи збитків: реальна шкода та упущена вигода. В разі порушення зобов'язання боржником, він зобов'язаний відшкодувати збитки в повному обсязі. Так, відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками зокрема є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливо лише при наявності певних, передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою цивільно-правової відповідальності.

Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність всіх чотирьох умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.

Отже кредитор, вимагаючи відшкодування збитків, має довести три перші умови відповідальності, зокрема факт порушення боржником зобов'язання, розмір збитків, причинний зв'язок. Вина боржника у порушенні презюмується та не підлягає доведенню кредитором.

При цьому важливим елементом об'єктивної сторони правопорушення є причинний зв'язок між збитками, які виникли у кредитора та протиправними діями боржника, які виражені у порушенні ним взятих на себе зобов'язань. Тобто, протиправна дія є причиною, а збитки - наслідком протиправної дії.

Як було вказано позивачем було укладено угоду з ВАТ Гайсинське СТП "Агромаш" здійснення останньою перевезень придбаної у ПП "Канбан-Агробуд" сої.

17.12.2009 між ТОВ "Райна-Агро" та ВАТ Гайсинське СТП "Агромаш" було підписано Акт здачі-прийомки виконаних робіт № 366 на суму 20 000,00 грн., а 21.12.2009 згідно платіжного доручення № 28 на розрахунковий рахунок ВАТ Гайсинське СТП "Агромаш", ТОВ "Райна-Агро" було перераховано кошти в сумі 20 000 грн..

Разом з тим, відповідач взяті на себе зобов'язання по передачі товару в місці визначеному договором № 11/12 від 11.12.2009 року не виконав, що є порушенням зобов'язання чим фактично порушив зобов'язання.

Так, відповідно до ст.610 ЦК України прорушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України передбачає в якості наслідку за порушення зобов'язання. крім іншого, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Таким чином з огляду на встановлені обставини суд вважає, що даному випадку наявні в сукупності всі умови, що вказані вище для застосування цивільно-правової відповідальності у вигляді збитків (невиконання зобов'язання відповідачем щодо передачі продукції в обумовленому місці та в обумовлений строк, наявність збитків вигляді оплати вартості автопослуг у розмірі 20000,00 грн., понесення витрат на автопослуги зумовлено протиправними діями відповідача тощо).

Слід зауважити, що оплата автопослуг була здійснена позивачем навіть при відсутності реального факту перевезення товару, який мав передати відповідач.

Виходячи з наведеного вимога про стягнення з відповідача 20000,00 грн. збитків підлягає задоволенню у повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення 8000,00 грн. витрат на правову допомогу.

В обґрунтування вказаних вимог позивач посилався на укладення 16.12.2009 року договору про надання юридичних послуг за б/н із ФОП Бабошиним А.С..

Дослідивши вказані документи суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимоги позивача про стягнення витрат на юридичні послуги виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними документами.

З пункту 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вбачається, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Виходячи з викладеного, відшкодування витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги можливе при сукупності наступних підстав: послуги повинні надаватись адвокатом (адвокатським бюро, колегією, фірмою, конторою чи іншими адвокатськими об'єднаннями); реальної оплати таких послуг до прийняття рішення у справі та підтвердження цієї оплати відповідними фінансовими документами.

Слід зауважити, що відповідно до статті 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом та установчими документами, через свого представника.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України "Про адвокатуру", де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Згідно ст.12 вказаного Закону, оплата праці адвоката здійснюється на підставі письмової угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Таким чином, стаття 44 Господарського процесуального кодексу України передбачає, визначальним та достатнім для відшкодування стороні витрат по оплаті послуг адвоката факт здійснення такої оплати за умовами відповідного договору, підтверджений платіжними документами, а також факт надання послуг саме адвокатом, а не іншим представником.

Як вбачається із наданих позивачем в обґрунтування цієї вимоги документів правова допомога надавалась не адвокатом, а ФОП Бабошиним А.С..

В даному випадку сума витрат на консультації та юридичні послуги не може бути віднесена до складу судових витрат у розумінні статей 44, 48 ГПК України.

Слід зазначити, що позивачем не надано доказів сплати 8000,00 грн. на юридичні послуги.

Окрім того, суд зауважує, що заявлена позивачем до стягнення грошова сума у розмірі 8000,00 грн., витрачена ним у зв'язку з отриманням юридичних послуг від іншої особи безпосередньо, не може розглядатись як завдані йому (позивачу) відповідачем збитки, оскільки такі витрати не мають обов’язкового характеру, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у необхідному причинно-наслідковому зв'язку з фактом неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за іншим договором.

При цьому суд наголошує, що аналогічну позицію викладено в постановах Вищого господарського суду України від 16.02.2005 року № 274/3-2004 та від 04.08.2004 року № 13/385.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу та збитків в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо відмови в стягненні стягнення витрат на юридичні послуги.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Керуючись, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч.ч.1, 5 ст. 49, ст.ст. 75, 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Канбан-Агробуд", вул. Гонти, 35, м.Вінниця, 21100 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 36150812) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Райна-Агро", вул. Робоча, 2а/504, м. Миколаїв - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 36700846) - 33200 грн. 00 коп. боргу, 20000 грн. 00 коп. збитків, 532 грн. 00 коп. - відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою державного мита та 205 грн. 15 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. В решті позову відмовити.

5. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 22 червня 2010 р.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - вул. Робоча, 2а/504, м. Миколаїв.

3 - відповідачу - вул. Гонти, 35, м. Вінниця, 21100.