Рішення № 100107731, 29.09.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.09.2021Справа № 910/1699/21Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Центр»

до Київської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про визнання укладеною додаткової угоди

Представники учасників справи:

від позивача: Шворак О.М.;

від відповідача: Пилипчук І.І.;

від третьої особи: Заграничний Д.А.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

04.02.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Центр» з вимогами до Київської міської ради про визнання укладеною додаткової угоди.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2019 у справі №910/8798/18, яке набрало законної сили 09.01.2020, відмовлено у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Центр» про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення Договору оренди земельної ділянки №91-6-00109 від 18.04.2003. Відмовляючи у задоволенні позову, суд у справі №910/8798/18 дійшов висновку про факт продовження строку дії Договору оренди земельної ділянки №91-6-00109 від 18.04.2003, однак відмовив у задоволенні позову через відсутність порушених прав позивача.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що після встановлення судом у справі №910/8798/18 факту поновлення Договору оренди земельної ділянки №91-6-00109 від 18.04.2003 він звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно з метою зареєструвати факт поновлення договору. Однак, державним реєстратором було відмовлено у проведенні державної реєстрації так як з поданих заявником (позивачем) документів не можливо встановити наявність у заявника права оренди земельної ділянки.

При цьому, позивач також звернувся до відповідача з листом вих. №1.2/15 від 11.03.2020, в якому повідомив про відмову державного реєстратора провести реєстрацію прав за позивачем на земельну ділянку. Разом з листом позивачем було направлено відповідачу проект додаткової угоди про поновлення Договору оренди земельної ділянки №91-6-00109 від 18.04.2003.

Однак, листом вих. №05716-12147 від 09.07.2020 Департамент земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив позивача про те, що за результатами розгляду клопотання про поновлення договору оренди Департаментом відповідно до Порядку підготовлено проект рішення про відмову позивачу у поновленні Договору оренди земельної ділянки №91-6-00109 від 18.04.2003.

Наведені обставини, на думку позивача, свідчать про порушення відповідачем ст. 33 Закону України «Про оренду землі». Крім того, факт поновлення Договору оренди земельної ділянки №91-6-00109 від 18.04.2003 встановлений судом у справі №910/8798/18. За таких обставин позивач просить суд визнати укладеною з моменту набрання рішенням суду законної сили Додаткову угоду про поновлення строку дії Договору оренди земельної ділянки №91-6-00109 від 18.04.2003 в редакції, наведеній позивачем у позовній заяві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 відкрито провадження у справі №910/1699/21, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); підготовче засідання призначено на 10.03.2021, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

10.03.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що належним виконанням умов договору оренди є саме завершення будівництва та введення в експлуатацію об`єкта будівництва, чому відсутні належні та допустимі докази в матеріалах справи. Крім того, відповідач вказав не те, що право користування земельною ділянкою припиняється у випадку невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд.

У підготовчому засіданні 10.03.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 31.03.2021.

24.03.2021 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

31.03.2021 до Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли письмові пояснення, відповідно до яких третя особа просила суд відмовити у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Центр».

У підготовчому засіданні 31.03.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 14.04.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 закрито провадження у справі №910/1699/21 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2021 ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 скасовано; справу №910/1699/21 направлено до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2021 продовжено розгляду справи №910/1699/21, підготовче засідання призначено на 15.09.2021.

У підготовчому засіданні 15.09.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 29.09.2021.

Представник позивача у судовому засіданні 29.09.2021 надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представники відповідача та третьої особи у судовому засіданні 29.09.2021 надали усі пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечили.

У судовому засіданні 29.09.2021 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

31.03.2003 між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий Центр» (орендар) укладено Договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З., зареєстрований в реєстрі за №378 (договір зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, про що зроблено запис від 18.04.2003 за №91-6-00109 у книзі записів державної реєстрації договорів), відповідно до умов якого орендодавцем на підставі рішення Київради від 30.01.2003 №245/405 передає, а орендар приймає у довгострокову оренду на 15 років земельну ділянку, місце розташування якої провулок Киянівський, 9-11 у Шевченківському районі міста Києва, розміром 0,2445 га, для будівництва, експлуатації та обслуговування нежитлового будинку з адміністративними приміщеннями, кафе-баром та дитячим кафе у межах, які перенесені в натурі (на місцевості) і зазначені на плані, що є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 7.1 Договору оренди земельної ділянки №91-6-00109 від 18.04.2003 орендар зобов`язаний, зокрема, використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, своєчасно вносити орендну плату.

Згідно з п. 8 Договору оренди земельної ділянки №91-6-00109 від 18.04.2003 після припинення дії договору оренди орендар зобов`язаний повернути орендодавцю земельну ділянку у стані, не гіршому у порівнянні з тим, у якому він одержав її в оренду.

У п. 13 Договору оренди земельної ділянки №91-6-00109 від 18.04.2003 зазначено, що дія цього договору припиняється у випадку закінчення терміну, на який укладено цей договір.

Відповідно до п. 14 Договору оренди земельної ділянки №91-6-00109 від 18.04.2003 договір набуває чинності з дня його державної реєстрації.

У липні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Центр» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про визнання укладеною з моменту набрання рішенням суду законної сили додаткової угоди про поновлення строку дії договору оренди земельної ділянки (державна реєстрація від 18.04.2003, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.3., реєстровий №378) у відповідній редакції (справа №910/8798/18).

Позовні вимоги у справі №910/8798/18 мотивовані тим, що позивач дотримуючись порядку, визначеного ст. 33 Закону України «Про оренду землі», вчинив передбачені дії та подав орендодавцеві необхідні документи для поновлення Договору оренди. Проте, орендодавець не повідомив орендаря про наявність заперечень та про прийняте рішення з цього питання. Враховуючи викладене, а також те, що орендар і після закінчення строку дії Договору оренди надалі належно виконує свої обов`язки за Договором оренди та продовжує користуватись орендованою земельною ділянкою, позивач на підставі ст. 33 Закону України «Про оренду землі» просив визнати укладеною додаткову угоду про поновлення строку дії договору оренди земельної ділянки від 31.03.2003.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.11.2018, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2019 у справі №910/8798/18, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Центр» задоволено.

Постановою Верховного Суду від 19.06.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2018 та постанову північного апеляційного господарського суду від 04.02.2019 у справі №910/8798/18 скасовано, справу №910/8798/18 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2019 у справі №910/8798/18, яке набрало законної сили 09.01.2020, у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Центр» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд у справі №910/8798/18 зазначив, що позивач продовжує виконувати договірні зобов`язання щодо сплати орендної плати та належного користування земельною ділянкою. Відповідач, в свою чергу, рішень про припинення спірного договору не приймав, заперечень щодо продовження користування позивачем земельною ділянкою та сплатою ним орендної плати не висував. Викладене, свідчить, що договір оренди земельної ділянки (державна реєстрація від 18.04.2003, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.3., реєстровий №378) на теперішній час продовжує діяти на той же строк та на тих же умовах за взаємною мовчазною згодою сторін, а тому відсутні підстави для укладення в судовому порядку додаткової угоди про його поновлення.

Враховуючи, що позивач продовжує користуватись об`єктом оренди без жодних заперечень з боку відповідача, суд у справі №910/8798/18 дійшов висновку про відсутність у нього порушеного суб`єктивного права.

З огляду на викладене, суд у справі №910/8798/18 дійшов висновку про відмову в задоволенні позову про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення строку дії договору оренди земельної ділянки (державна реєстрація від 18.04.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З., реєстровий №378) у відповідній редакції.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що після встановлення судом у справі №910/8798/18 факту поновлення Договору оренди земельної ділянки №91-6-00109 від 18.04.2003 він звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно з метою зареєструвати факт поновлення договору.

Однак, державним реєстратором було відмовлено у проведенні державної реєстрації так як з поданих заявником (позивачем) документів не можливо встановити наявність у заявника права оренди земельної ділянки.

Зокрема, як вбачається з Рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №51387820 від 28.02.2020, державним реєстратором зазначено, що з наданих документів неможливо встановити наявність у заявника права оренди на заявлену земельну ділянку, у зв`язку з чим відсутні підстави для проведення реєстраційних дій.

Позивач звернувся до відповідача з листом вих. №1.2/15 від 11.03.2020, в якому повідомив про відмову державного реєстратора провести реєстрацію прав за позивачем на земельну ділянку. Разом з листом позивачем було направлено відповідачу проект додаткової угоди про поновлення Договору оренди земельної ділянки №91-6-00109 від 18.04.2003.

Листом вих. №05716-7513 від 15.04.2020 Департамент земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив позивача про те, що укладення договору про поновлення договору оренди земельної ділянки можливе за наявності рішення Київської міської ради або висновку постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування про поновлення такого договору; однак, такі документи до Департаменту не надходили.

Листом вих. №1.2/17 від 15.06.2020 позивач повідомив Департамент земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про те, що Договір оренди земельної ділянки №91-6-00109 від 18.04.2003 є автоматично продовженим та рішення Київради в такому випадку не вимагається.

Листом вих. №05716-12147 від 09.07.2020 Департамент земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив позивача про те, що за результатами розгляду клопотання про поновлення договору оренди Департаментом відповідно до Порядку підготовлено проект рішення про відмову позивачу у поновленні Договору оренди земельної ділянки №91-6-00109 від 18.04.2003.

Наведені обставини, на думку позивача, свідчать про порушення відповідачем ст. 33 Закону України «Про оренду землі». Крім того, факт поновлення Договору оренди земельної ділянки №91-6-00109 від 18.04.2003 встановлений судом у справі №910/8798/18.

За таких обставин позивач просить суд визнати укладеною з моменту набрання рішенням суду законної сили Додаткову угоду про поновлення строку дії Договору оренди земельної ділянки №91-6-00109 від 18.04.2003 в редакції, наведеній позивачем у позовній заяві.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначив, що належним виконанням умов договору оренди є саме завершення будівництва та введення в експлуатацію об`єкта будівництва, чому відсутні належні та допустимі докази в матеріалах справи. Крім того, відповідач вказав не те, що право користування земельною ділянкою припиняється у випадку невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (статті 1, 2 Закону України «Про оренду землі»).

Частиною третьою статті 792 Цивільного кодексу України встановлено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Земельний кодекс України визначає основні засади регулювання земельних відносин, зокрема, порядок передачі земельних ділянок в оренду (стаття 124). Проте саме Законом України «Про оренду землі» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, врегульовано відносини, що виникають між власником земельної ділянки та іншими особами у зв`язку з передачею її в користування та володіння, у тому числі конкретизовано та деталізовано особливості та порядок укладення договору оренди землі, його істотні умови, основні права та обов`язки його сторін, порядок зміни, припинення та поновлення такого договору.

Стаття 33 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) має назву «Поновлення договору оренди землі» та передбачає, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) (частина перша цієї статті).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (частина друга статті 33 зазначеного Закону).

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (частина третя статті 33 цього Закону).

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (частина четверта статті 33 вказаного Закону).

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина п`ята статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

Частиною 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку (частина восьма статті 33 цього Закону).

Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (частина дев`ята статті 33 вказаного Закону).

У разі зміни межі або цільового призначення земельної ділянки поновлення договору оренди землі здійснюється у порядку одержання земельної ділянки на праві оренди (частина десята статті 33 зазначеного Закону).

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що статтею 33 Закону України «Про оренду землі» було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому законодавець ототожнив поняття «переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк» та «поновлення договору оренди землі», використовуючи конструкцію «поновлення договору оренди землі» як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами першою - п`ятою, так і для підстави, передбаченої частиною шостою цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.

Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною другою статті 33 вказаного Закону) повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди. Мета такого повідомлення - запобігання укладення орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проекту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк). Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проект додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (частини перша - п`ята статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

У разі якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, про яке йшлося вище, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, без можливості внесення змін до умов договору оренди (частина шоста статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

При цьому додаткова угода про поновлення договору оренди землі має бути укладена в обов`язковому порядку, а за наявності відмови чи ухилення орендодавця від її укладення після дотримання усіх перелічених вище умов - орендар може оскаржити такі дії орендодавця в судовому порядку.

Тобто виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини на певних умовах. Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі». І саме в такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення в поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як «мовчазну згоду» орендодавця на поновлення договору та той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №313/350/16-ц та постанові Великої палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №159/5756/18.

Крім того, близький за змістом висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 530/212/17 (провадження № 14-330цс18), згідно з яким для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Як встановлено судом, у липні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Центр» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про визнання укладеною з моменту набрання рішенням суду законної сили додаткової угоди про поновлення строку дії договору оренди земельної ділянки (державна реєстрація від 18.04.2003, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.3., реєстровий №378) у відповідній редакції (справа №910/8798/18).

Позовні вимоги у справі №910/8798/18 мотивовані тим, що позивач дотримуючись порядку, визначеного ст. 33 Закону України «Про оренду землі», вчинив передбачені дії та подав орендодавцеві необхідні документи для поновлення Договору оренди. Проте, орендодавець не повідомив орендаря про наявність заперечень та про прийняте рішення з цього питання. Враховуючи викладене, а також те, що орендар і після закінчення строку дії Договору оренди надалі належно виконує свої обов`язки за Договором оренди та продовжує користуватись орендованою земельною ділянкою, позивач на підставі ст. 33 Закону України «Про оренду землі» просив визнати укладеною додаткову угоду про поновлення строку дії договору оренди земельної ділянки від 31.03.2003.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.11.2018, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2019 у справі №910/8798/18, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Центр» задоволено.

Постановою Верховного Суду від 19.06.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2018 та постанову північного апеляційного господарського суду від 04.02.2019 у справі №910/8798/18 скасовано, справу №910/8798/18 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2019 у справі №910/8798/18, яке набрало законної сили 09.01.2020, у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Центр» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд у справі №910/8798/18 зазначив, що позивач продовжує виконувати договірні зобов`язання щодо сплати орендної плати та належного користування земельною ділянкою. Відповідач, в свою чергу, рішень про припинення спірного договору не приймав, заперечень щодо продовження користування позивачем земельною ділянкою та сплатою ним орендної плати не висував. Викладене, свідчить, що договір оренди земельної ділянки (державна реєстрація від 18.04.2003, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.3., реєстровий №378) на теперішній час продовжує діяти на той же строк та на тих же умовах за взаємною мовчазною згодою сторін, а тому відсутні підстави для укладення в судовому порядку додаткової угоди про його поновлення.

Враховуючи, що позивач продовжує користуватись об`єктом оренди без жодних заперечень з боку відповідача, суд у справі №910/8798/18 дійшов висновку про відсутність у нього порушеного суб`єктивного права.

З огляду на викладене, суд у справі №910/8798/18 дійшов висновку про відмову в задоволенні позову про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення строку дії договору оренди земельної ділянки (державна реєстрація від 18.04.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З., реєстровий №378) у відповідній редакції.

Згідно з частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Дійсно, преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Згідно з преамбулою та статтею 6 Розділу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) рішеннями Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" і від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Отже, обставини, які були встановлені судами у справі №910/8798/18 не потребують доказування при розгляді даної справи.

Так, у рішенні Господарського суду міста Києва від 05.12.2019 у справі №910/8798/18, яке набрало законної сили 09.01.2020, встановлено, що 28 лютого 2018 року (тобто більш ніж за місяць до спливу строку дії договору оренди) позивач подав до відповідача Лист-повідомлення за №КОП-1196 про поновлення Договору оренди в порядку, передбаченому ст. 33 Закону України «Про оренду землі», до якого додав проект додаткової угоди про поновлення Договору оренди.

Матеріали справи №910/8798/18 не містять доказів прийняття рішення відповідачем щодо заперечення у поновленні договору оренди.

Відповідач у справі №910/8798/18 не спростовував того факту, що рішення Київрадою відносно заперечень (не згоди чи відмови) у поновленні Договору оренди не приймалося.

Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом від 03.03.2018 №ПДО-0052 повідомив про необхідність надання: документального підтвердження виконання умов передачі земельної ділянки та договору її оренди; документального підтвердження збереження геодезичних (межових) знаків; документального підтвердження виконання вимог висновків погоджувальних служб.

Разом з тим, суд у справі №910/8798/18 вказав, що матеріали справи №910/8798/18 не містять доказів відправлення позивачу листа від 03.03.2018 №ПДО-0052.

Позивач, 6 червня 2018 року направив відповідачу лист вих. № 12/7 від 24.05.2018 з повідомленням про автоматичне поновлення Договору оренди та запропонував укласти додаткову угоду про поновлення Договору оренди, долучивши до листа проект такої угоди.

Судом у справі №910/8798/18 було встановлено, що відповідач отримав цей лист 08.06.2018 року.

Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом від 10.07.2018 №0570291-14496 повторно повідомив позивача про необхідність надання документального підтвердження виконання умов передачі земельної ділянки та договору її оренди; документального підтвердження збереження геодезичних (межових) знаків; документального підтвердження виконання вимог висновків погоджувальних служб.

Разом з тим, суд у справі №910/8798/18 зазначив, що матеріали справи не містять доказів відправлення позивачу листа від 10.07.2018 №0570291-14496.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд у справі №910/8798/18 зазначив, що позивач продовжує виконувати договірні зобов`язання щодо сплати орендної плати та належного користування земельною ділянкою. Відповідач, в свою чергу, рішень про припинення спірного договору не приймав, заперечень щодо продовження користування позивачем земельною ділянкою та сплатою ним орендної плати не висував. Викладене, свідчить, що договір оренди земельної ділянки (державна реєстрація від 18.04.2003, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.3., реєстровий №378) на теперішній час продовжує діяти на той же строк та на тих же умовах за взаємною мовчазною згодою сторін, а тому відсутні підстави для укладення в судовому порядку додаткової угоди про його поновлення.

Враховуючи, що позивач продовжує користуватись об`єктом оренди без жодних заперечень з боку відповідача, суд у справі №910/8798/18 дійшов висновку про відсутність у нього порушеного суб`єктивного права.

З огляду на викладене, суд у справі №910/8798/18 дійшов висновку про відмову в задоволенні позову про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення строку дії договору оренди земельної ділянки (державна реєстрація від 18.04.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З., реєстровий №378) у відповідній редакції.

Таким чином, судом у справі №910/8798/18 були встановлені обставини щодо продовження Договору оренди земельної ділянки №91-6-00109 від 18.04.2003 на тих же умовах та на той же строк.

Суд повторює, що принцип юридичної визначеності, який є одним з основоположних аспектів верховенства права, передбачає, що коли спір вже було остаточно вирішено судами, їхнє рішення не може ставитися під сумнів (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (<...>), [ВП], заява № 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII).

Принцип юридичної визначеності полягає в тому, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов`язкового для виконання рішення лише для того, щоб домогтися перегляду справи та її нового вирішення. Перегляд рішень судами вищих інстанцій не має розглядатися як прихований засіб оскарження і лише ймовірність існування двох поглядів щодо предмету розгляду не може бути підставою для повторного розгляду справи. Відхід від цього принципу може бути виправданий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі та непереборні обставини (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-IX).

Таким чином, спір щодо продовження Договору оренди земельної ділянки №91-6-00109 від 18.04.2003 було остаточно вирішено судом у справі №910/8798/18 (рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2019 у справі №910/8798/18, яке набрало законної сили 09.01.2020) та обставини, встановлені судом у справі №910/8798/18 щодо продовження Договору оренди земельної ділянки №91-6-00109 від 18.04.2003 на тих же умовах та на той же строк, не можуть ставитися судом при розгляді даної справи.

Що стосується заперечень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, стосовно того, що належним виконанням умов договору оренди є саме завершення будівництва та введення в експлуатацію об`єкта будівництва, чому відсутні належні та допустимі докази в матеріалах справи, та що право користування земельною ділянкою припиняється у випадку невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд, суд зазначає, що невикористання ділянки для забудови вважається порушенням та підставою для припинення права користування земельною ділянкою виключно в розрізі відносин суперфіцію (ст. 416 Цивільного кодексу України, ст. 102-1 Земельного кодексу України). В розрізі відносин оренди це не є порушенням (в умовах, коли в договорі оренди немає відповідного обов`язку). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 918/321/18, постанові Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 910/18875/17. Тобто, відсутність забудови на земельній ділянки не є використанням земельної ділянки не за цільовим призначенням та порушенням договору оренди.

Оцінка вказаним доводам відповідача також надавалась судом під час розгляду справи №910/8798/18.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що поновлення договору оренди землі в судовому порядку у передбачений статтею 33 Закону України «Про оренду землі» спосіб, вимагає укладення додаткової угоди між сторонами як єдиної підстави продовження орендних прав і обов`язків на новий строк.

Правочин, на підставі якого здійснюється продовження орендних прав та обов`язків, у силу загальних приписів Цивільного кодексу України щодо порядку укладення, зміни та розірвання договорів має бути вчинений у тій самій формі, що й первісний договір оренди.

У випадку недосягнення сторонами згоди щодо укладення додаткової угоди спір про укладення такої угоди, зміни та розірвання первісного договору вирішується судом (статті 651, 652 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частина друга статті 16 Цивільного України передбачає, зокрема, такі способи захисту цивільних прав та інтересів судом, як визнання права, визнання правочину недійсним, зміна та припинення правовідношення.

Укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди землі кореспондує передбаченому пунктом 6 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України способу захисту порушеного права шляхом зміни правовідношення та відповідає підставам виникнення, припинення та зміни прав та обов`язків сторін за статтею 11 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Тож статтею 33 Закону України «Про оренду землі» у відповідній редакції, чинній у спірний період, визначено як підстави поновлення договору оренди землі, так і порядок такого поновлення шляхом укладення відповідної додаткової угоди до договору оренди землі. Право сторони на оскарження в суді відмови або зволікання з укладенням додаткової угоди в контексті спірних правовідносин означають право сторони на звернення до суду для укладення додаткової угоди.

Додаткова угода до договору оренди землі, зміст якої зафіксований у рішенні суду, відповідно до пункту 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У постановах Великої Палати Верховної Суду від 26.05.2020 у справі №908/299/18 та від 29.09.2020 у справі №378/596/16 зазначено, що при вирішенні спірних правовідносин щодо поновлення договору оренди шляхом укладення додаткової угоди до договору оренди землі, обов`язковість укладення якої передбачена частиною восьмою статті 33 Закону України «Про оренду землі», належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною додаткової угоди саме із викладенням її змісту.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Центр» підлягають задоволенню у повному обсязі.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судовий збір покладається на відповідача у зв`язку з задоволенням позову у повному обсязі (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати укладеною з моменту набрання рішенням суду законної сили Додаткову угоду про поновлення строку дії договору оренди земельної ділянки (державна реєстрація від 18.04.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З, реєстровий № 378) між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий Центр» (ідентифікаційний код: 30861989, місцезнаходження: 04070, м. Київ, вулиця Притисько-Микільська, будинок 5) та Київською міською радою (ідентифікаційний код: 22883141, місцезнаходження: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, будинок 36), у наступній редакції:

«Додаткова угода про поновлення Договору оренди земельної ділянки

Київська міська рада (ідентифікаційний код: 22883141, місцезнаходження: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, будинок 36) - далі у тексті - «Орендодавець» - з однієї сторони, та

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Центр» (ідентифікаційний код: 30861989, місцезнаходження: 04070, м. Київ, вулиця Притисько-Микільська, будинок 5) - далі у тексті - «Орендар», з іншої сторони,

керуючись статтею 792 Цивільного кодексу України, на підставі статей 30, 33 Закону України «Про оренду землі», уклали цю додаткову угоду про таке:

1. Поновити договір оренди земельної ділянки, укладений між Орендодавцем та Орендарем, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. 31.03.2003 року за реєстровим № 378 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 18.04.2003 року за № 91-6-00109 на той самий строк (на п`ятнадцять років) і на тих самих умовах.

2. Умови Договору оренди залишаються без змін».

3. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код: 22883141) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Центр» (04070, м. Київ, вул. Притисько-Микільська, буд. 5; ідентифікаційний код: 30861989) судовий збір у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складено та підписано 05.10.2021.

Суддя О.М. Спичак