Рішення № 100107696, 23.09.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.09.2021Справа № 910/4846/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Філон І.М., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міроіл"

про стягнення 431 730, 00 грн.

Представники:

від позивача: Ніколова В.М.;

від відповідача: Озюменко Є.Ю.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Міністерство оборони України (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міроіл" (далі-відповідач) про стягнення штрафних санкцій у розмірі 431 730, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 286/1/20/17 про постачання для державних потреб мастильних засобів (моторні оливи) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 27.03.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.03.2021 позовну заяву Міністерства оборони України залишено без руху. Встановлено Міністерству оборони України строк для усунення недоліків позовної заяви.

06.04.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду від Міністерства оборони України надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

25.05.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав заперечення на позовну заяву, в яких, зокрема зазначає про незаконність вимог про одночасне стягнення штрафу та пені, а також вказує, що позивачем було порушено строки проведення розрахунків за поставлений товар за договором № 286/1/20/17 від 17.03.2020. Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач просить суд розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2021 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Міроіл" про розгляд справи за правилами загального позовного провадження - залишено без розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 08.07.2021.

05.07.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду від Міністерства оборони України надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що штрафні санкції нараховано з урахуванням терміну дії форс-мажорних обставин, тобто вже після 21.04.2020.

У судовому засіданні 08.07.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 12.08.2021.

04.08.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду від Міністерства оборони України надійшли додаткові пояснення, в яких позивач, зокрема, зазначає, що проект додаткової угоди про розірвання договору не було підписано та реалізовано сторонами, крім того, така додаткова угода не була оприлюднена на офіційному сайті ProZorro.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.08.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/4846/21 призначено на 09.09.2021.

У судовому засіданні 09.09.2021 оголошено перерву до 23.09.2021.

У цьому судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 23.09.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

27.03.2020 року між Міністерством оборони України (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Міроіл" (далі - постачальник) укладено договір № 286/1/20/17 про постачання для державних потреб мастильних засобів (моторні оливи) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України), відповідно до якого постачальник зобов`язується поставити у 2020 році мастильні засоби (09210000-4) (моторні оливи) (лот.2: (09211100-2) моторні оливи (олива моторна для автотракторних дизелів М-10Г2к (вищий сорт)), а саме: олива моторна для автотракторних дизелів М-10Г2к (вищий сорт) (далі - продукція) для потреб Міністерства оборони України згідно специфікації, а замовник забезпечити приймання продукції та її оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно специфікації, а саме:

- Олива моторна для автотракторних дизелів М-10Г2к (вищий сорт) (61-000-7035), ГОСТ 8581-78; строк постачання - 30 календарних днів з дати підписання договору, в термін до 26.04.2020 включно; загальна кількість - 76,0 т, ціна за одиницю, без ПДВ - 18 845, 30 грн, загальна сума вартості процукції, без ПДВ - 1 432 242, 80 грн;

- Олива моторна для автотракторних дизелів М-10Г2к (вищий сорт) (61-000-7035), ГОСТ 8581-78; строк постачання - 90 календарних днів з дати підписання договору, в термін до 25.06.2020 включно; загальна кількість - 24,0 т, ціна за одиницю, без ПДВ - 18 845, 30 грн, загальна сума вартості процукції, без ПДВ - 452 287, 20 грн.

Вартість продукції, без ПДВ - 1 884 530, 00 грн.

Крім того, ПДВ (20 %) - 376 906, 00 грн.

Загальна вартість продукції з ПДВ - 2 261 436, 00 грн.

Відповідно до п. 2.2. договору, одержувачами продукції є військові частини, склади (бази) пального, Центри забезпечення пальним (далі - одержувачі замовника) згідно з рознарядками Міністерства оборони України, що є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно п. 4.1. договору, розрахунок за фактично постачену продукцію здійснюється протягом 30 календарних днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником до департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України належним чином оформлених документів передбачених цим договором, але не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення поточного бюджетного року.

За умовами п. 4.2. договору, постачальник зобов`язаний надати замовнику після постачання продукції комплект наступних документів:

4.2.1. Рахунок-фактуру на відвантажену продукцію, яка підписана керівником та головним бухгалтером постачальника (якщо посада головного бухгалтера не передбачена штатним розписом, то про це зазначається у рахунку-фактурі).

4.2.2. Акт приймання-передачі (додаток № 22 до Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 17.08.2017 № 440).

4.2.3. Видаткову накладну постачальника, яка містить обов`язкові реквізити та підписана Сторонами із зазначенням одержувачем замовника фактичної дати надходження продукції.

4.2.4. Повідомлення-підтвердження (додаток 12.4. договору), яке оформлюється одержувачем замовника (відповідно до Порядку розподілу та доведення до військ виділених асигнувань, здійснення централізованої оплати товарів, робіт і послуг у Міністерстві оборони України, затвердженого наказом Міноборони України від 31.12.2016 № 757).

4.2.5. Акт прийому-передачі продукції (додаток № 12.3. договору).

Без вищезазначених документів або відсутності у них встановленої інформації, оплата постаченої продукції не здійснюється та такі документи повертаються постачальнику (п. 4.3. договору).

Відповідно до п. 7.3.2. договору, за порушення строків постачання продукції постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % вартості продукції, з якої допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.

Нарахування неустойки (пеня, штраф) здійснюється замовником починаючи з наступного дня від кінцевої дати постачання товару визначеної договором, до моменту надходження (постачання) товару визначеного актом приймання-передачі у випадках, а саме:

при постачанні залізничним транспортом (залізнична станція призначення), документом, що підтверджує поставку товару є належним чином сформована залізнична накладна з відміткою про надходження товару;

при постачанні автомобільним транспортом (бази, склади замовника, одержувача) датою постачання товару є дата, що зазначена у акті приймання-передачі товару (графа надходження).

За умовами п. 8.2. договору, сторона, що не може виконувати зобов`язання за договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом п`яти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.

Пунктом 8.3. договору визначено, що доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідний документ - сертифікат, який видається Торгово-промисловою палатою України або регіональними торгово-промисловими палатами.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2020 року, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення. Після заакінчення терміну дії договору, коригування зобов`язань здійснюється на підставі підписаних обома сторонами актів звіряння (п. 10.1 договору).

Згідно п. 11.4. договору, зміни і доповнення до цього договору здійснюються тільки у письмовій формі шляхом укладення відповідних додаткових угод, які додаються до договору та будуть його невід`ємними частинами.

Додатком № 12.2. до договору № 286/1/20/17 від 27.03.2020 сторони погодили Рознарядку на постачання Товариством з обмеженою відповідальністю "Міроіл" оливи моторної для автотракторних дизелів М-10Г2к (вищий сорт) (61-000-7035), ГОСТ 8581-78.

Як зазначає позивач, постачальник (відповідач) зобов`язаний був поставити у 2020 році моторну оливу для автотракторних дизелів М-10Г2к у кількості 76, 0 т до 26.04.2020 та 24, 0 т до 25.06.2020 загальною вартістю 2 261 436, 00 грн.

Проте, позивач вказує, що всупереч умовам укладеного договору відповідачем договірні зобов`язання виконано лише на 24 %, решту обсягу продукції не було поставлено.

Так, за першою партією постачання продукції здійснюється до 26.04.2020, з урахуванням сертифікату про форс-мажорні обставини від 14.05.2020 № 2300-20-0661, строк перенесено до 15.05.2020, однак відповідачем було поставлено лише 23, 94 т продукції, що підтверджується актами приймання-передачі № 58 від 25.05.2020, № 60 від 26.05.2020 та № 62 від 05.06.2020, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств, тож не здійснено поставку 52, 06 т продукції вартістю 1 177 305, 58 грн, з урахуванням ПДВ - 20 % (період прострочення постачання з 15.05.2020 по 12.11.2020).

За другою партією відповідач зобов`язаний був поставити продукцію у кількості 24, 0 т вартістю 542 744, 64 грн, з урахуванням ПДВ - 20 % до 25.06.2020, проте за вказаною партією відповідачем взагалі не здійснено поставку продукції, тож період прострочення: з 26.06.2020 по 23.12.2020.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач не здійснив поставку товару у визначений договором строк, тому просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції у розмірі 431 730, 00 грн., з яких 311 327, 00 грн - пені за періоди з 15.05.2020 по 12.11.2020 та 26.06.2020 по 23.12.2020 та 120 403, 00 грн - штрафу у розмірі 7 % від вартості непоставленого товару.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 286/1/20/17 від 27.03.2020, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Особливості укладання договорів за державним замовленням (державних контрактів) визначаються Законом України "Про публічні закупівлі" та Законом України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони".

Згідно з пунктом 6 статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що відповідно до умов договору № 286/1/20/17 від 27.03.2020 та рознарядки до договору, відповідач зобов`язаний був поставити у 2020 році моторну оливу для автотракторних дизелів М-10Г2к у кількості 76, 0 т до 26.04.2020 та 24, 0 т до 25.06.2020 загальною вартістю 2 261 436, 00 грн.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, листами від 10.04.2021 № 89/07, від 17.04.2020 б/н, від 22.04.2020 № 104/07 відповідачем було повідомлено Департамент державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України про виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) під час виконання договору № 286/1/20/17 від 27.03.2020.

За умовами п. 8.2. договору, сторона, що не може виконувати зобов`язання за договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом п`яти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.

Пунктом 8.3. договору визначено, що доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідний документ - сертифікат, який видається Торгово-промисловою палатою України або регіональними торгово-промисловими палатами.

Згідно з пп. 2 п. 3 ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем на підтвердження виникнення форс-мажорних обставин було додано до відзиву сертифікат Запорізької Торгово-Промислової палати від 14.05.2020 № 2300-20-0662, відповідно до якого період дії форс-мажорних обставин розпочався з 06.04.2020 і станом на 14.05.2020 (дату видачі сертифікату) триває.

Дослідивши вказаний сертифікат Запорізької Торгово-Промислової палати суд зазначає, що останній не підтверджує виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) під час виконання відповідачем саме договору№ 286/1/20/17 від 27.03.2020, оскільки стосується договору № 286/1/20/18 від 27.03.2020 та був виданий Торгово-промисловою палатою на підтвердження неможливості виконання відповідачем своїх зобов`язання у строк визначений договором № 286/1/20/18 від 27.03.2020.

Інші сертифікати у матеріалах спави відсутні.

Проте, як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачем було прийнято до розгляду сертифікат про форс-мажорні обставини від 14.05.020 № 2300-20-0661, наявність якого не заперечується сторонами та, відповідно визначено кінцевий термін поставки товару у кількості 76, 0 т до 15.05.2020 включно, з урахування вказаного сертифікату, що також не заперечується відповідачем.

Тож, за першою партією відповідач, з урахуванням сертифікату про форс-мажорні обставини від 14.05.020 № 2300-20-0661 зобов`язаний був поставити продукцію у кількості 76, 0 т до 15.05.2020, однак відповідачем було поставлено лише 23, 94 т продукції, що підтверджується актами приймання-передачі № 58 від 25.05.2020, № 60 від 26.05.2020 та № 62 від 05.06.2020, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств, тож не поставлено продукцію у кількості 52, 06 т вартістю 1 177 305, 58 грн., з урахуванням ПДВ.

За другою партією відповідач зобов`язаний був поставити продукцію у кількості 24, 0 т вартістю 542 744, 64 грн (з урахуванням ПДВ 20 %) до 25.06.2020, проте в матеріалах справи відсутні докази поставки відповідачем вказаної партії товару.

В свою чергу, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає, що з метою виконання умов договору № 286/1/20/17 від 27.03.2020, відповідачем було укладено договір № 138 від 29.01.2018 з товаровиробником - ТОВ «НВП «Агрінол», проте на адресу відповідача від ТОВ «НВП «Агрінол» надійшло повідомлення, що підприємство підпало під дію форс-мажорних обставин - частина працівників віком 60+, які безпосередньо задіяні на виробництві моторних олив та тари переведено на самоізоляцію, у зв`язку з чим виробництво мастил, олив та тари вимушено зупинено.

Проте, суд не приймає до уваги посилання позивача на обставини неможливості поставки товару у визначені договором строки, у зв`язку з тим, що ТОВ «НВП «Агрінол» зупинено виробництво мастил, олив, оскільки відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

При цьому, порушення контрагентом позивача своїх зобов`язань за договором поставки за своєю природою не є об`єктивними обставинами, які унеможливлюють належне (своєчасне) виконання зобов`язання постачальником товару, а мають характер звичайних ризиків підприємницької діяльності та могли бути ним передбачені при укладенні договору.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно ст. 44 Господарського кодексу України, підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Підсумовуючи викладене вище, суд зазначає, що юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, укладаючи спірний договір із строком поставки першої партії товару до 26.04.2020 (включно) та другої партії товару до 25.06.2020 (включно) позивач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов`язання з поставки товару та відповідно об`єктивно оцінити можливість виконання такого зобов`язання у вказаний договором строк.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/14628/17, від 13.06.2018 у справі № 910/17259/17, від 14.08.2018 у справі № 910/496/18, від 15.08.2018 у справі № 910/21804/17, від 22.05.2019 у справі № 904/1782/19 та від 05.09.2019 у справі № 910/1338/19.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" , умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі.

При цьому, відповідно до п. 11.4. договору, зміни і доповнення до цього договору здійснюються тільки у письмовій формі шляхом укладення відповідних додаткових угод, які додаються до договору та будуть його невід`ємними частинами.

Тобто, як визначено умовами укладеного між позивачем та відповідачем договору № 286/1/20/17 від 27.03.2020 зміни договору здійснюються шляхом укладення додаткової угоди до договору, проте, у матеріалах справи відсутні докази укладення між сторонами відповідної додаткової угоди до договору в частині збільшення строків поставки продукції.

Отже, суд зазначає, що підписуючи 27.03.2020 договір № 286/1/20/17 про постачання для державних потреб мастильних засобів (моторні оливи) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України), у пункті 1.1. якого вказано строк поставки першої партії продукції до 26.04.2020 (включно) та другої партії товару до 25.06.2020 (включно), позивач мав оцінити можливість своєчасного виконання договору, ризики та негативні наслідки для себе, у зв`язку з невиконанням зобов`язань в строк.

При цьому, суд звертає увагу позивача, що договір № 286/1/20/17 про постачання для державних потреб мастильних засобів (моторні оливи) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 27.03.2020, укладений саме між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Міроіл", та участь третіх осіб у договорі не передбачена.

Щодо тверджень відповідача стосовно того, що договір є розірваним за ініціативою позивача, суд відзначає наступне.

Так, п. 6.2. договору передбачено право замовника достроково розірвати договір у разі невиконання зобов`язань постачальником, повідомивши його про це у строк 5 робочих днів.

Проте, у матеріалах справи відсутні листи позивача надіслані на адресу відповідача щодо дострокового розірвання саме договору № 286/1/20/17 про постачання для державних потреб мастильних засобів (моторні оливи) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 27.03.2020, у зв`язку з чим суд вважає безпідставними твердження відповідача стосовно того, що договір є розірваним за ініціативою позивача.

Крім того, відповідно до п. 8.4. договору, у разі коли строк дії обставин непереборної сили продовжується більше ніж 30 календарних днів, кожна із сторін в установленому порядку має право розірвати договір. Якщо обставини, зазначені у пункті 8.1. договору, будуть продровжуватись більше 30 календарних днів, то кожна із сторін буде вправі розірвати договір повністю чи частково і в такому випадку, жодна із сторін не буде мати права вимагати від іншої відшкодування можливих збитків.

Сторони можуть бути звільнені від відповідальності за часткове чи повне невиконання обов`язків за договором, якщо доведуть, що невиконання зобов`язань викликано неконтрольованою перешкодою, яка відбулась поза контролем сторін, і виникла після укладення договору.

Згідно п. 8.5. договору, продовження строку (терміну) виконання зобов`язань (постачання товару, виконання робіт, надання послуг) можливе у випадку істотної зміни обставин, які впливають на можливість виконання своїх обов`язань за договором у разі, якщо вони змінились настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали його на інших умовах. У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладені договору він може бути змінений або розірваний за згодою сторін.

Проте, відповідачем не надано суду будь-якого документального підтвердження існування форс-мажорних обставин після 14.05.2020, відповідні сертифікати про виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у матеріалах справи відсутні.

Так, відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Тож, відповідач за першою партією, з урахуванням сертифікату про форс-мажорні обставини від 14.05.020 № 2300-20-0661, зобов`язаний був поставити продукцію у кількості 76, 0 т до 15.05.2020, однак відповідачем поставлено лише 23, 94 т продукції, тож починаючи з 16.05.2020 відбулося прострочення виконання зобов`язання з поставки продукції у кількості 52, 06 т вартістю 1 177 305, 58 грн. (з урахуванням ПДВ 20 %).

За другою партією відповідач зобов`язаний був поставити продукцію у кількості 24, 0 т вартістю 542 744, 64 грн (з урахуванням ПДВ 20 %) до 25.06.2020, проте в матеріалах справи відсутні докази поставки відповідачем вказаної партії товару, тож, починаючи з 26.06.2020 відбулося прострочення виконання зобов`язання з поставки вказаної партії продукції.

Відповідно до п. 7.3.2. договору, за порушення строків постачання продукції постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % вартості продукції, з якої допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.

Нарахування неустойки (пеня, штраф) здійснюється замовником починаючи з наступного дня від кінцевої дати постачання товару визначеної договором, до моменту надходження (постачання) товару визначеного актом приймання-передачі у випадках, а саме:

при постачанні залізничним транспортом (залізнична станція призначення), документом, що підтверджує поставку товару є належним чином сформована залізнична накладна з відміткою про надходження товару;

при постачанні автомобільним транспортом (бази, склади замовника, одержувача) датою постачання товару є дата, що зазначена у акті приймання-передачі товару (графа надходження).

Так, позивач просить суд стягнути з відповідача 431 730, 00 грн., з яких 311 327, 00 грн - пені за періоди з 15.05.2020 по 12.11.2020 та з 26.06.2020 по 23.12.2020, а також 120 403, 00 грн - штрафу у розмірі 7 % від вартості непоставленого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 ГК).

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 ГК),

Видами забезпечення виконання зобов`язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Отже, сторонами у договорі погоджено, що за порушення строків постачання продукції постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % вартості продукції, з якої допущено прострочення виконання за кожний день прострочення.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов`язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов`язання з приводу поставки товару не є грошовими зобов`язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.

Зазначена позиція кореспондується з висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 03.03.2020 у справі № 922/2220/19, від 17.09.2020 у справі № 922/3548/19 та від 16.02.2021 у справі № 910/1972/20.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та встановив, що в останньому допущено помилки у визначенні періоду нарахування пені, оскільки як зазначено судом вище починаючи з 16.05.2020 відбулося прострочення виконання зобов`язання з поставки першої партії продукції у кількості 52, 06 т вартістю 1 177 305, 58 грн. (з урахуванням ПДВ 20 %), проте розмір пені вирахувано позивачем вірно, а тому визнаються обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 311 327, 00 грн - пені за періоди з 16.05.2020 по 12.11.2020 та з 26.06.2020 по 23.12.2020.

Крім того, відповідно до п. 7.3.2. договору, за порушення строків постачання продукції понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.

У випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тобто, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.

Судом перевірено розрахунок заявленого до стягнення з відповідача розміру штрафу, з урахуванням приписів чинного законодавства України та п. 7.3.2. договору, та встановлено, що сума нарахована вірно, відповідно до вимог законодавства та умов договору, а тому визнається обґрунтованою вимога позивача про стягнення з відповідача 120 403, 00 грн - штрафу у розмірі 7 % від вартості непоставленого товару (1 720 048, 00 грн (1 177 303, 58 грн (вартість непоставленої продукції за першою партією) + 542 744, 64 грн (вартість непоставленої продукції за другою партією)).

Тож, з Товариства з обмеженою відповідальністю "Міроіл" на користь Міністерства оборони України підлягають стягненню 311 327, 00 грн - пені та 120 403, 00 грн - штрафу.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Міністерства оборони України - задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Міроіл" (вул. Марії Приймаченко, буд. 1/27, м. Київ, 01042, ідентифікаційний код - 39248284) на користь Міністерства оборони України (проспект Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ, 03168, ідентифікаційний код - 00034022) 311 327 (триста одинадцять тисяч триста двадцять сім) грн 00 коп. - пені, 120 403 (сто двадцять тисяч чотириста три) грн 00 коп. - штрафу та 6 475 (шість тисяч чотириста сімдесят п`ять) грн 95 коп. - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено: 04.10.2021.

Суддя С. О. Щербаков