Рішення № 100107240, 28.09.2021, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 5/112/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.2021 Справа № 908/1995/21

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Соколові А.А., розглянувши матеріали справи

За позовом: Державної установи “Софіївська виправна колонія (№55)” (7002, м. Вільнянськ, вул. Металістів, буд. 1; код ЄДРПОУ 08563501)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Будмонтажснаб” (69000, м. Запоріжжя, вул. Волгоградська, буд. 31; код ЄДРПОУ 31757311)

про стягнення 81 980,63 грн.,

Без участі представників сторін

СУТНІСТЬ СПОРУ:

09.07.2021 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Державної установи “Софіївська виправна колонія (№55)” № 7/12-3393 від 30.06.2021 (вх. № 2137/08-07/21 від 09.07.2021) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Будмонтажснаб” про стягнення 81 980,63 грн.

09.07.2021 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою суду від 30.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі № 908/1995/21 в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи. Розгляд справи по суті розпочато з 27.08.2021, запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії та подати усі наявні в них докази, які стосуються предмету спору.

17.08.2021 від Товариства з обмеженою відповідальністю “Будмонтажснаб” до господарського суду Запорізької області надійшов відзив на позовну заяву № б/н від 16.08.2021 (вх. № 16981/08-08/21 від 17.08.2021), в якому відповідач частково заперечив проти позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється. Хід судового процесу фіксувався шляхом складання протоколу судового засідання, який долучений до матеріалів справи.

Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 248 ГПК України визначено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У судовому засіданні 28.09.2021 судом прийнято вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та відзив на позовну заяву суд зазначає наступне.

Як вбачається з позовної заяви в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що 25.06.2020 між Державною установою “Софіївська виправна колонія (№55)” (виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Будмонтажснаб” (замовник, відповідач) укладено договір № Г-3/224-20, за умовами якого виконавець надав замовнику робочу силу з числа засуджених у необхідній кількості, для виконання виробничої, господарської і других видів діяльності замовника, які не суперечать чинному законодавству. На виконання умов договору, позивач за період з лютого по травень 2021 року надав відповідачу робочу силу з числа засуджених для виконання господарських робіт на загальну суму 72 630,00 грн., що підтверджується рахунками-фактур та актами за вказаний період, які підписані з боку позивача та відповідача. В порушення умов договору, за вказаний період відповідач не здійснив оплату за отримані послуги виконання робіт з числа засуджених на загальну суму 72 630,00 грн., в т.ч. заробітна плата у розмірі 24 030,00 грн. та доходи 25%, ЄСВ 22% на суму 48 600,00 грн. З метою врегулювання спору, 31.03.2021 позивачем на адресу відповідача направлена претензія № 7/12-1758 з вимогою здійснити оплату за отримані послуги на суму 37 350,00 грн., у відповідь на яку листом від 06.04.2021 відповідач просив відтермінувати оплату до 19.04.2021. У зв`язку з відсутністю оплати з боку відповідача, 03.06.2021 позивач повторно звернувся до відповідача з претензією № 7/12-2866 сплатити непогашену заборгованість, яка станом на 03.06.2021 збільшилась та складає 72 630,00 грн., яка залишена відповідачем без задоволення та відповіді. На підставі викладеного, посилаючись на умови договору та ст. ст. 509, 526, 901 Цивільного кодексу України, позивач просить суд позов задовольнити та стягнути з відповідача основну заборгованість у розмірі 72 630,00 грн., пеню за період з 01.02.2021 по 01.07.2021 на суму 4 889,09 грн. та інфляційні витрати за період з лютого по червень 2021 включно у розмірі 4 461,54 грн.

У відзиві на позовну заяву № б/н від 16.08.2021 відповідач зазначив, що ТОВ “Будмонтажснаб” не змогло своєчасно сплатити кошти у розмірі 48 600,00 грн., які будуть виплачені у найкоротший строк з урахуванням суми ЄСВ на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та доходи від працевикористання засуджених на суму 24 030,00 грн. Однак вважає, що нарахування пені та інфляційних втрат у розмірі 9 350,63 грн. є безпідставними, оскільки сума 72 630,00 грн. не є заборгованістю. В частині нарахування пені та інфляційних втрат у розмірі 9 350,63 грн. просить суд відмовити.

Позивач письмову відповідь (пояснення, заперечення) щодо відзиву на позовну заяву, запропоновану надати ухвалою від 30.07.2021 до суду не направив.

Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд

ВСТАНОВИВ:

25.06.2020 між Державною установою “Софіївська виправна колонія (№ 55)” (виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Будмонтажснаб” (замовник, відповідач), укладено договір про надання робочої сили з числа засуджених № Г-3/224-20 (договір), за умовами п. 1.1. якого виконавець надав замовнику робочу силу з числа засуджених у необхідній кількості, для виконання виробничої, та інших видів діяльності замовника, які не суперечать чинному законодавству.

Орієнтована сума договору становить – 16 247,12 грн. (підпункт 2.1. п. 2 договору).

Згідно п. 2.1. договору передбачено, що залучення до праці засуджених відповідно до Кримінально-виконавчого кодексу України орієнтовно в кількості 2 чоловік.

Умовами Розділу 3 договору визначено, що надання замовнику робочої сили проводиться на підставі поданої замовником заявки на необхідну кількість осіб, але не більше, ніж зазначено в підпункті 2.1. пункту 2 цього договору (п. 3.1).

Для засуджених працюючих на об`єктах “замовника” встановлюється тривалість робочого часу - 40 годин на тиждень.

Напередодні святкових днів, тривалість робочого дня скорочується на одну годину.

Тривалість та графік роботи, час на працю та обіденну перерву, а також на здійснення санітарно-гігієнічних потреб оформляється графіком роботи, який є невід`ємною частиною цього договору (п. 3.2).

Відповідно до п. 3.3. договору, виконавець щомісячно складає та затверджує рознарядку встановленого зразку, згідно заявки замовника у якій обумовлено кількість засуджених, залучених до праці на підприємстві замовника.

Облік робочого часу здійснюється замовником, який веде табеля обліку робочого часу, який по закінченню звітного місяця підписується замовником і виконавцем (п. 3.4).

Пунктом 3.10 договору передбачено, що закритий за поточний місяць табель за підписом представника виконавця, який засвідчує здачу роботи та за підписом представника замовника, який засвідчує прийняття роботи, надається виконавцю не пізніше 1-го числа місяця - заробітної плати та до 16-го числа - авансу, наступного за звітним.

Цей документ не підлягає зміненню, за виключенням випадків арифметичної помилки чи встановлення факту заниження об`ємів виконаних робіт. Одностороннє змінення даних табеля не допускається.

Згідно п. 3.11 договору, замовник, має право регулювати кількість робітників на підставі знову поданої заявки.

У пункті 3.12 договору сторони обумовили, що у випадку невиконання особами з числа засуджених доручених робіт, порушення трудової дисципліни та правил внутрішнього трудового розпорядку, виконавець забезпечує його заміну другою особою на протязі 1-го робочого дня.

Пунктом 4.2. розділу 4 договору сторони визначили, що акт виконаних робіт за місяць є обов`язковим документом для розрахунків за роботу, виконану засудженими і підписується не пізніше 1-го числа, слідуючого за звітним. Оплата за надані послуги (виконані роботи) здійснюється на протязі 5-ти банківських днів від дати підписання акту приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт), у безготівковій формі, у національній валюті України.

Відповідно до п. 4.3. договору, оплата виконаної засудженими роботи, з врахуванням положень Кримінально-виконавчого кодексу України та Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010, проводиться замовником шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця на підставі виставлених рахунків до 5-го числа заробітна плата, до 16-го числа – аванс.

Згідно п. 4.4. договору, зміни умов та розміру оплати праці регулюється діючим законодавством України і оформлюється додатковою угодою до цього договору.

Пунктом 5.1. договору сторони передбачили, що за невиконання, або неналежне виконання зобов`язань, стосовно договору, сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України. Спори які виникають в результаті виконання цього договору, розв`язуються шляхом згоди сторін. Якщо згода не досягнута, спір передається в суд.

Договір може бути розірвано за згодою сторін, або за вимогою однією із сторін, а також у випадку невиконання сторонами своїх зобов`язань на підставах, передбачених діючим законодавством України. При цьому ініціатор розірвання даного договору повинен попередити про свій намір другу сторону не менше ніж за 10 (десять) робочих днів (п. 6.1. договору).

Розділом 8 договору сторони визначили, що строк дії договору настає 25.06.2020 і діє до 31.12.2020 включно (п. 8.1). Якщо сторони не попередили одна одну за 10 (десять) робочих днів до закінчення строку дії договору про свій намір розірвати його, то цей договір продовжується на невизначений термін (п. 8.2).

Усі доповнення до договору оформлюються у письмовій формі і являються невід`ємною частиною цього договору (п. 9.2).

Доказів розірвання вказаного договору або визнання його недійсним сторонами суду не надано, у зв`язку з чим суд прийшов до висновку, що станом на дату прийняття рішення зазначений договір є чинним.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору у період з лютого по травень 2021 року включно Державною установою “Софіївська виправна колонія (№55)” надано, а Товариством з обмеженою відповідальністю “Будмонтажснаб” прийнято робочу силу з числа засуджених у необхідній кількості для виконання виробничої, господарської та інших видів діяльності ТОВ “Будмонтажснаб” на загальну суму 72 630,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи рахунок-фактурами та актами виконаних робіт, які підписані та скріплені печатками позивача та відповідача (а.с. 11-26).

Однак, в порушення умов договору № Г-3/224-20 від 25.06.2020 відповідач оплату за отримані послуги не здійснив, внаслідок чого станом на 09.07.2021 сума основної заборгованості відповідача за договором про надання робочої сили з числа засуджених № Г-3/224-20 від 25.06.2020 складає 72 630,00 грн.

Крім цього, в матеріалах справи міститься підписаний та скріплений печатками обох сторін акт звірки взаємних розрахунків, згідно якого станом на 01.06.2021 заборгованість ТОВ “Будмонтажснаб” перед ДУ “Софіївська виправна колонія (№55)” за період з лютого по травень 2021 року включно складає 72 630,00 грн. (а.с. 10).

Вказані обставини також визнані відповідачем у відзиві на позовну заяву.

31.03.2021 позивачем на адресу відповідача надіслана претензія № 7/12-758 від 31.03.2021 в якій зазначено, що станом на 01.04.2021 заборгованість ТОВ “Будмонтажснаб” перед ДУ “Софіївська виправна колонія (№55)” по договору № Г-3/224-20 від 25.06.2020 за період з лютого по березень 2021 включно складає 37 350,00 грн. У вказаній претензії позивач пропонував відповідачу здійснити погашення існуючої заборгованості протягом десяти днів з дня отримання зазначеної претензії.

Проте вказана претензія залишена ТОВ “Будмонтажснаб” без відповіді та задоволення, у зв`язку з чим 03.06.2021 позивачем на адресу відповідача повторно надіслана претензія № 7/12-2866 від 03.06.2021 в якій зазначено, що станом на 02.06.2021 заборгованість ТОВ “Будмонтажснаб” за договором № Г-3/224-20 складає 72 630,00 грн. та запропоновано відповідачу здійснити погашення існуючої заборгованості протягом десяти днів з дня отримання зазначеної претензії. Проте вказана претензія також залишена ТОВ “Будмонтажснаб” без відповіді та задоволення.

У зв`язку з порушенням строків оплати за надані послуги, позивачем нараховано пеню за загальний період з 13.02.2021 по 30.06.2021 включно на суму 4 889,09 грн. та інфляційні витрати за період з лютого по червень 2021 включно у розмірі 4 461,54 грн.

Предметом розгляду справи є стягнення з відповідача на користь позивача 81 980,63 грн., в т.ч. особисті кошти засудженим у розмірі 48 600,00 грн., доходи від працевикористання засуджених на суму 24 030,00 грн., пеня у розмірі 4 889,09 грн. та інфляційні витрати на суму 4 461,54 грн.

Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, оцінивши представлені докази, проаналізувавши норми чинного законодавства суд при прийнятті рішення враховує наступне.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України господарські зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні приписи містить стаття 193 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, за ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).

Договір про надання послуг з виконання робіт з числа засуджених № Г-3/224-20 від 25.06.2020 передбачає певні особливості обліку щодо надання робочої сили та порядок її використання.

Закритий за поточний місяць табель за підписом представника виконавця, який засвідчує здачу роботи та за підписом представника замовника, який засвідчує прийняття роботи, надається виконавцю не пізніше 1-го числа місяця – заробітної плати та до 16-го числа – авансу, наступного за звітним (абз. 1 п. 3.10 договору).

Акт виконаних робіт за місяць є обов`язковим документом для розрахунків за роботу, виконану засудженими і підписується не пізніше 1-го числа, слідуючого за звітним (абз. 1 п. 4.2 договору).

Позивачем надано акти прийняття виконаних робіт за період з лютого по травень 2021 року включно на загальну суму 72 630,00 грн., підписані та скріплені печатками обох сторін.

У відзиві на позовну заяву відповідач щодо суми заборгованості у розмірі 72 630,00 грн. не заперечив.

Контррозрахунку спірної суми як і доказів сплати у повному обсязі або частково відповідачем суду не надано.

Щодо доводів відповідача відносно суми ЄСВ на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та доходи від працевлаштування засуджених суд зазначає наступне.

У преамбулі до Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” (далі – Закон № 2464) зазначено, що законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, є Закон № 2464.

Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених Законом № 2464, або у частині, що не суперечить Закону № 2464 (пункт 1 статті 2 Закону № 2464).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством чи за цивільно-правовими договорами.

Базою нарахування єдиного внеску для зазначених платників є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР “Про оплату праці” та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (абзац перший пункту 1 частини першої статті 7 Закону № 2464).

Порядок обчислення і сплати єдиного внеску, а також відповідальність у разі несвоєчасної або не у повному обсязі сплати єдиного внеску передбачені статтями 9 та 25 Закону № 2464.

Платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством (пункти 1 та 2 частини другої статті 6 Закону № 2464), подавати звітність з єдиного внеску за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, визначені законодавством (пункт 4 частини другої статті 6 Закону № 2464).

Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які згідно з Законом №2464 нараховується єдиний внесок (частина друга статті 9 Закону № 2464).

Платники єдиного внеску зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця (частина восьма статті 9 Закону № 2464).

Згідно з частиною дванадцятою статті 9 Закону № 2464 єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Страхувальники, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, у частині подання Звіту за таких осіб, зобов`язані формувати та подавати до органів доходів і зборів Звіт протягом 20 календарних днів, що настають за останнім днем звітного періоду. Звітним періодом є календарний місяць.

Звіт подається за формою згідно з додатком 4 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 №435 (далі – Порядок). Звітним періодом є календарний місяць (пункт 1 розділу III Порядку).

Пенсійний фонд України відповідно до покладених завдань формує та веде реєстр застрахованих осіб Державного реєстру (далі – Реєстр) (пункт 1 частини першої статті 121 Закону № 2464).

Згідно з нормами п. 1 ст. 122 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі – КВК) засуджені до позбавлення волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Відповідно до п. 1 ст. 118 КВК засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції. Праця засуджених до позбавлення волі регулюється законодавством про працю з особливостями, визначеними КВК.

Отже, між сторонами укладено господарський договір, який регулюється цивільним та господарським законодавством. Питання сплати єдиного соціального внеску жодним чином не залежить від відповідача, а є обов`язком саме позивача утримувати та сплачувати його при нарахуванні заробітної плати засудженим. В свою чергу, відповідач був зобов`язаний виконати умови господарського договору та перерахувати грошові кошти, що ним зроблено не було. Самі засуджені не є працівниками відповідача а їх заробітна плата в т.ч. єдиний соціальний внесок входить до ціни договору, яку відповідач мав сплатити позивачу.

Так, згідно актів прийому-передачі виконаних робіт та рахунок-фактур, єдиний соціальний внесок включно у вартість послуг робочої сили, які відповідач мав сплатити на користь позивача.

Таким чином, заявлені позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача основної заборгованості на суму 72 630,00 грн., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, у зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання позивачем заявлено до стягнення пеню за прострочення грошового зобов`язання протягом 133 днів у розмірі 4 889,09 грн. та інфляційні витрати за період з лютого по червень 2021 включно на суму 4 461,54 грн.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов`язань, покладаються додаткові юридичні обов`язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 ЦК України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Статтею 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Згідно з ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК України).

Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Позивачем заявлена пеня з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ за загальний період з 19.02.2021 по 01.07.2021 включно на суму 4 889,09 грн.

Оплата за надані послуги (виконані роботи) здійснюється на протязі 5-ти банківських днів від дати підписання акту приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт), у безготівковій формі, у національній валюті України (абз. 2 п. 4.2. договору).

Враховуючи умови п. 4.2. договору № Г-3/224-20 від 25.06.2020 та зазначений у позовній заяві період заборгованості, судом здійснено перерахунок пені за вищевказаний період за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» по кожному акту приймання-передачі окремо:

- рахунок-фактура № 16 від 05.02.2021 на суму 3 102,00 грн., акт № 16 від 05.02.2021 про передання робіт (наданих) послуг робочої сили за І половину лютого 2021 року на суму 3 102,00 грн. за період з 19.02.2021 по 01.07.2021 включно у розмірі 145,75 грн.;

- рахунок-фактура № 17 від 05.02.2021 на суму 6 600,00 грн., акт № 17 від 05.02.2021 про передання робіт (наданих) послуг робочої сили за І половину лютого 2021 року на суму 6 600,00 грн. за період з 19.02.2021 по 01.07.2021 включно у розмірі 310,11 грн.;

- рахунок-фактура № 20 від 24.02.2021 на суму 4 008,00 грн., акт № 20 від 24.02.2021 про передання робіт (наданих) послуг робочої сили за ІІ половину лютого 2021 року на суму 4 008,00 грн. за період з 04.03.2021 по 01.07.2021 включно у розмірі 171,19 грн.;

- рахунок-фактура № 21 від 24.02.2021 на суму 6 000,00 грн., акт № 21 від 24.02.2021 про передання робіт (наданих) послуг робочої сили за ІІ половину лютого 2021 року на суму 6 000,00 грн. за період з 04.03.2021 по 01.07.2021 включно у розмірі 256,27 грн.;

- рахунок-фактура № 26 від 09.03.2021 на суму 1 880,00 грн., акт № 26 від 09.03.2021 про передання робіт (наданих) послуг робочої сили за І половину березня 2021 року на суму 1 880,00 грн. за період з 17.03.2021 по 01.07.2021 включно у розмірі 71,65 грн.;

- рахунок-фактура № 27 від 09.03.2021 на суму 4 000,00 грн., акт № 27 від 09.03.2021 про передання робіт (наданих) послуг робочої сили за І половину березня 2021 року на суму 4 000,00 грн. за період з 17.03.2021 по 01.07.2021 включно у розмірі 152,44 грн.;

- рахунок-фактура № 33 від 25.03.2021 на суму 3 760,00 грн., акт № 33 від 25.03.2021 про передання робіт (наданих) послуг робочої сили за ІІ половину березня 2021 року на суму 3 760,00 грн. за період з 02.04.2021 по 01.07.2021 включно у розмірі 121,87 грн.;

- рахунок-фактура № 34 від 25.03.2021 на суму 8 000,00 грн., акт № 34 від 25.03.2021 про передання робіт (наданих) послуг робочої сили за ІІ половину березня 2021 року на суму 8 000,00 грн. за період з 02.04.2021 по 01.07.2021 включно у розмірі 259,29 грн.;

- рахунок-фактура № 39 від 05.04.2021 на суму 1 880,00 грн., акт № 39 від 05.04.2021 про передання робіт (наданих) послуг робочої сили за І половину квітня 2021 року на суму 1 880,00 грн. за період з 13.04.2021 по 01.07.2021 включно у розмірі 53,57 грн.;

- рахунок-фактура № 40 від 05.04.2021 на суму 4 000,00 грн., акт № 40 від 05.04.2021 про передання робіт (наданих) послуг робочої сили за І половину квітня 2021 року на суму 4 000,00 грн. за період з 13.04.2021 по 01.07.2021 включно у розмірі 113,97 грн.;

- рахунок-фактура № 42 від 26.04.2021 на суму 3 760,00 грн., акт № 42 від 26.04.2021 про передання робіт (наданих) послуг робочої сили за ІІ половину квітня 2021 року на суму 3 760,00 грн. за період з 05.05.2021 по 01.07.2021 включно у розмірі 77,67 грн.;

- рахунок-фактура № 43 від 26.04.2021 на суму 8 000,00 грн., акт № 43 від 26.04.2021 про передання робіт (наданих) послуг робочої сили за ІІ половину квітня 2021 року на суму 8 000,00 грн. за період з 05.05.2021 по 01.07.2021 включно у розмірі 165,26 грн.;

- рахунок-фактура № 50 від 07.05.2021 на суму 1 880,00 грн., акт № 50 від 07.05.2021 про передання робіт (наданих) послуг робочої сили за І половину травня 2021 року на суму 1 880,00 грн. за період з 18.05.2021 по 01.07.2021 включно у розмірі 30,13 грн.;

- рахунок-фактура № 51 від 07.05.2021 на суму 4 000,00 грн., акт № 51 від 07.05.2021 про передання робіт (наданих) послуг робочої сили за І половину травня 2021 року на суму 4 000,00 грн. за період з 18.05.2021 по 01.07.2021 включно у розмірі 64,11 грн.;

- рахунок-фактура № 52 від 25.05.2021 на суму 3 760,00 грн., акт № 52 від 25.05.2021 про передання робіт (наданих) послуг робочої сили за ІІ половину травня 2021 року на суму 3 760,00 грн. за період з 02.06.2021 по 01.07.2021 включно у розмірі 40,18 грн.;

- рахунок-фактура № 53 від 25.05.2021 на суму 8 000,00 грн., акт № 53 від 25.05.2021 про передання робіт (наданих) послуг робочої сили за ІІ половину травня 2021 року на суму 8 000,00 грн. за період з 02.06.2021 по 01.07.2021 включно у розмірі 85,48 грн.

З урахуванням викладеного, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», суд вважає за можливе частково задовольнити вимоги позивача у частині стягнення пені за період з 19.02.2021 по 01.07.2021 включно на суму 2 118,94 грн. з відмовою у стягненні 2 770,15 грн.

Щодо нарахування індексу інфляції суд зазначає, що інфляційні витрати пов`язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, завдані знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних – є платою за користування коштами, які не були своєчасно сплачені боржником.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

При розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Така правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19 і в даному випадку Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає необхідності від неї відступати.

Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Водночас, на практиці існують різні підходи до застосування механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини другої статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов`язання становить неповний місяць.

З огляду на таке, Об`єднана палата Касаційного господарського суду вважає за доцільне роз`яснити, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця.

За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше пів місяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Позивачем заявлено до стягнення інфляційні витрати за період з лютого по червень 2021 включно на загальну суму 4 461,54 грн.

Судом здійснено перерахунок інфляційних витрат за вищевказаний період за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» по кожному акту приймання-передачі окремо:

- рахунок-фактура № 16 від 05.02.2021 на суму 3 102,00 грн., акт № 16 від 05.02.2021 про передання робіт (наданих) послуг робочої сили за І половину лютого 2021 року на суму 3 102,00 грн. за період з березня по червень 2021 включно у розмірі 122,55 грн.;

- рахунок-фактура № 17 від 05.02.2021 на суму 6 600,00 грн., акт № 17 від 05.02.2021 про передання робіт (наданих) послуг робочої сили за І половину лютого 2021 року на суму 6 600,00 грн. за період з березня по червень 2021 включно у розмірі 260,75 грн.;

- рахунок-фактура № 20 від 24.02.2021 на суму 4 008,00 грн., акт № 20 від 24.02.2021 про передання робіт (наданих) послуг робочої сили за ІІ половину лютого 2021 року на суму 4 008,00 грн. за період з березня по червень 2021 включно розмірі 151,35 грн.;

- рахунок-фактура № 21 від 24.02.2021 на суму 6 000,00 грн., акт № 21 від 24.02.2021 про передання робіт (наданих) послуг робочої сили за ІІ половину лютого 2021 року на суму 6 000,00 грн. за період з березня по червень 2021 включно у розмірі 237,04 грн.;

- рахунок-фактура № 26 від 09.03.2021 на суму 1 880,00 грн., акт № 26 від 09.03.2021 про передання робіт (наданих) послуг робочої сили за І половину березня 2021 року на суму 1 880,00 грн. за період з квітня по червень 2021 включно у розмірі 41,61 грн.;

- рахунок-фактура № 27 від 09.03.2021 на суму 4 000,00 грн., акт № 27 від 09.03.2021 про передання робіт (наданих) послуг робочої сили за І половину березня 2021 року на суму 4 000,00 грн. за період з квітня по червень 2021 включно у розмірі 88,52 грн.;

- рахунок-фактура № 33 від 25.03.2021 на суму 3 760,00 грн., акт № 33 від 25.03.2021 про передання робіт (наданих) послуг робочої сили за ІІ половину березня 2021 року на суму 3 760,00 грн. за період з квітня по червень 2021 включно у розмірі 83,21 грн.;

- рахунок-фактура № 34 від 25.03.2021 на суму 8 000,00 грн., акт № 34 від 25.03.2021 про передання робіт (наданих) послуг робочої сили за ІІ половину березня 2021 року на суму 8 000,00 грн. за період з квітня по червень 2021 включно у розмірі 177,05 грн.;

- рахунок-фактура № 39 від 05.04.2021 на суму 1 880,00 грн., акт № 39 від 05.04.2021 про передання робіт (наданих) послуг робочої сили за І половину квітня 2021 року на суму 1 880,00 грн. за період з квітня по червень 2021 включно у розмірі 41,61 грн.;

- рахунок-фактура № 40 від 05.04.2021 на суму 4 000,00 грн., акт № 40 від 05.04.2021 про передання робіт (наданих) послуг робочої сили за І половину квітня 2021 року на суму 4 000,00 грн. за період з квітня по червень 2021 включно у розмірі 88,52 грн.;

- рахунок-фактура № 42 від 26.04.2021 на суму 3 760,00 грн., акт № 42 від 26.04.2021 про передання робіт (наданих) послуг робочої сили за ІІ половину квітня 2021 року на суму 3 760,00 грн. за період з травня по червень 2021 включно у розмірі 56,50 грн.;

- рахунок-фактура № 43 від 26.04.2021 на суму 8 000,00 грн., акт № 43 від 26.04.2021 про передання робіт (наданих) послуг робочої сили за ІІ половину квітня 2021 року на суму 8 000,00 грн. за період з квітня по червень 2021 включно у розмірі 120,21 грн.;

- рахунок-фактура № 50 від 07.05.2021 на суму 1 880,00 грн., акт № 50 від 07.05.2021 про передання робіт (наданих) послуг робочої сили за І половину травня 2021 року на суму 1 880,00 грн. за червень 2021 у розмірі 3,76 грн.;

- рахунок-фактура № 51 від 07.05.2021 на суму 4 000,00 грн., акт № 51 від 07.05.2021 про передання робіт (наданих) послуг робочої сили за І половину травня 2021 року на суму 4 000,00 грн. за червень 2021 у розмірі 8,00 грн.;

- рахунок-фактура № 52 від 25.05.2021 на суму 3 760,00 грн., акт № 52 від 25.05.2021 про передання робіт (наданих) послуг робочої сили за ІІ половину травня 2021 року на суму 3 760,00 грн. за червень 2021 у розмірі 7,52 грн.;

- рахунок-фактура № 53 від 25.05.2021 на суму 8 000,00 грн., акт № 53 від 25.05.2021 про передання робіт (наданих) послуг робочої сили за ІІ половину травня 2021 року на суму 8 000,00 грн. за червень 2021 у розмірі 16,00 грн.

З урахуванням викладеного, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних витрат за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», суд вважає за можливе частково задовольнити вимоги позивача у частині стягнення інфляційних витрат за період з березня по червень 2021 включно на суму 1 504,20 грн. з відмовою у стягненні 2 957,34 грн.

Заперечення відповідача викладені у відзиві на позовну заяву щодо стягнення пені та інфляційних витрат судом до уваги не приймаються в силу вищенаведеного.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1). Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Підсумовуючи викладене, враховуючи предмет та визначені Позивачем підстави позову, з огляду на принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача суми у розмірі 76 253,14 грн., з яких:

- 72 630,00 грн. основної заборгованості, у тому числі 48 600,00 грн. особистих коштів засудженим та 24 030,00 грн. доходів від працевикористання засуджених;

- 2 118,94 грн. пені;

- 1 504,20 грн. інфляційних витрат. В іншій частині позову відмовити.

Інші доводи сторін у відповідних частинах сум до уваги судом не приймаються в силу викладеного.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім цього, у відзиві на позовну заяву № б/н від 16.08.2021 відповідач визнав позовні вимоги на суму 72 630,00 грн.

Частиною 1 ст. 130 ГПК України встановлено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи визнання відповідачем позову в частині наявності основної заборгованості на суму 72 630,00 грн. до початку розгляду справи по суті, відповідно до ст. 129, ч. 1 ст. 130 ГПК України, судові витрати зі сплати суми судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме на відповідача – 1 105,86 грн., сума судового збору у розмірі 1 005,55 грн. підлягає поверненню позивачу з державного бюджету за відповідною ухвалою суду.

Керуючись ст.ст. 129, 130, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Будмонтажснаб” (69000, м. Запоріжжя, вул. Волгоградська, буд. 31; код ЄДРПОУ 31757311) на користь Державної установи “Софіївська виправна колонія (№55)” (7002, м. Вільнянськ, вул. Металістів, буд. 1; код ЄДРПОУ 08563501) заборгованість за договором про надання послуг з виконання робіт з числа засуджених № Г-3/224-20 від 25.06.2020 на суму 72 630 (сімдесят дві тисячі шістсот тридцять) грн. 00 коп., у тому числі особисті кошти засудженим на суму 48 600 (сорок вісім тисяч шістсот) грн. 00 коп. та доходи від працевикористання засуджених на суму 24 030 (двадцять чотири тисячі тридцять) грн. 00 коп. Видати наказ після набрання рішенням чинності.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Будмонтажснаб” (69000, м. Запоріжжя, вул. Волгоградська, буд. 31; код ЄДРПОУ 31757311) на користь Державної установи “Софіївська виправна колонія (№55)” (7002, м. Вільнянськ, вул. Металістів, буд. 1; код ЄДРПОУ 08563501) пеню за період з 19.02.2021 по 01.07.2021 включно у розмірі 2 118 (дві тисячі сто вісімнадцять) грн. 94 коп. та інфляційні витрати за період з березня по червень 2021 включно у розмірі 1 504 (одна тисяча п`ятсот чотири) грн. 20 коп. Видати наказ після набрання рішенням чинності.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Будмонтажснаб” (69000, м. Запоріжжя, вул. Волгоградська, буд. 31; код ЄДРПОУ 31757311) на користь Державної установи “Софіївська виправна колонія (№55)” (7002, м. Вільнянськ, вул. Металістів, буд. 1; код ЄДРПОУ 08563501) судові витрати у розмірі 1 105 (одна тисяча сто п`ять) грн. 86 коп. Видати наказ після набрання рішенням чинності.

5. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 04.10.2021.

Суддя К.В. Проскуряков

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.