Вирок № 100105273, 05.10.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/9185/20

Провадження № 1-кп/638/769/21

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2021 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді Цвірюка Д.В.,

за участю секретарів Межирицької В.Ю., Куценко К.Д., Ткаченка В.Р.,

прокурорів Асріян Л.А., Колесника В.В., Зюзь Я.Ю.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

представника потерпілого Рябініна С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань суду кримінальне провадження №12020220000000439 від 18.04.2020 року за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Харкова, українця, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, не працюючого, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України,

в с т а н о в и в :

17 квітня 2020 року приблизно о 21 годині 40 хвилин ОСОБА_1 , керуючи належним ОСОБА_2 технічно справним автомобілем «CHEVROLET AVEO» реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по вул.23 Серпня зі сторони пр.Науки в напрямку вул.Клочківська в м.Харкові зі швидкістю 60 км/год. Під час руху по вказаній автодорозі в районі будинку 12-А, розташованого по вул.23 Серпня, ОСОБА_1 , діючи необережно, при проїзді нерегульованого пішохідного переходу, позначеного дорожніми знаками 5.35.1; 5.35.2 «Пішохідний перехід» розділу 1 Правил дорожнього руху України, на якому перебували пішоходи, грубо порушив вимоги п.18.1 Правил дорожнього руху України, згідно з яким:

-«Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека»,

та не зменшив швидкість і не зупинив керований ним автомобіль, не надав дороги пішоходам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які в цей час рухалися по пішохідному переходу справа наліво відносно руху автомобілю, внаслідок чого допустив наїзд на вказаних пішоходів.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_3 згідно з висновками судово-медичної експертизи №12-14/345-А/20 від 27.05.2020 року та комісійної судово-медичної експертизи №08-190/2020 від 24.06.2020 року отримав ушкодження, які належать до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою загрози для життя, а саме відкритої черепно-мозкової травми у вигляді уламкового перелому лобної кістки праворуч, пластинчатої субдуральної гематоми, забою головного мозку з вогнищем контузії правої лобної долі з явищами пневмоцефалії і наявністю забійних ран волосяної частини голови та обличчя; перелому 10-го ребра праворуч по лопатковій лінії; закритий уламковий перелом великогомілкової кістки лівої гомілки, закритий уламковий перелом ліктьового відростку лівої ліктьової кістки.

Згідно висновку судово-автотехнічної експертизи №7/788СЕ-20 від 27.05.2020 року у даній дорожній обстановці водій автомобіля «CHEVROLET AVEO» реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_1 повинен був діяти відповідно до вимог п.18.1 Правил дорожнього руху України. Він мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода шляхом виконання вимог п.18.1 Правил дорожнього руху України. У діях водія автомобіля «CHEVROLET AVEO» реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_1 є невідповідність вимогам п.18.1 Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору знаходились в причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину в пред`явленому йому обвинуваченні визнав повністю, щиро покаявся у скоєному злочині та щодо обставин вчинення кримінального правопорушення пояснив, що восени 2020 року, точної дати не пам`ятає, рухався на автомобілі «CHEVROLET» в напрямку вул.Клочківської зі швидкістю до 60 км/год., у тверезому стані. Наближаючись до пішохідного переходу, нікого не бачив біля нього. Вказує, що відволікся на телефон, що в цей момент задзвонив, та в лічені секунди все відбулось. При цьому вжив заходи для екстреного гальмування, однак запобігти зіткненню не вдалось. Відчув, що наїхав на щось, одразу зрозумів, що на людину. Після цього одразу викликав поліцію та швидку допомогу, крім того попросив викликати ще одну швидку, щоб швидше приїхали. Визнав, що порушив п.18.1 Правил. Зазначив, що допомагав слідству. Заявлений цивільний позов визнав у повному обсязі.

Винність обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому злочинів ніким не оспорюється. Інші докази згідно ч.3 ст.349 КПК України було визнано недоцільним досліджувати в судовому засіданні щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, крім матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого. При цьому судом з`ясовано, чи правильно учасники судового розгляду розуміють зміст цих обставин, чи добровільною та істинною є їх позиція, а також їм роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.

Суд вважає доведеною винність ОСОБА_1 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, особою, що керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжкі тілесні ушкодження та кваліфікує його дії за ч.2 ст.286 КК України.

Вирішуючи питання про вид та розмір покарання суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, який відповідно до ст.12 КК України - є тяжким злочином, відомості про особу винного, наявність обставини, яка пом`якшує та відсутність обставини, яка обтяжує покарання.

Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_1 , є щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_1 , судом не встановлено.

З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_1 раніше не судимий, не одружений, не працює, на диспансерному (профілактичному) обліку в КНП ХОР «Обласний наркологічний диспансер» не перебуває; впродовж останніх п`яти років за медичною допомогою до КНП «Харківський міський психоневрологічний диспансер №3» не звертався, пройшов курс комплексної психосоціальної реабілітації, де характеризується позитивно, за місцем проживання характеризується посередньо, згідно доповіді Московського районного відділу філії ДУ «Центр пробації» у Харківській області ризик вчинення повторного кримінального правопорушення оцінюється як середній, ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб оцінюється як низький.

Відповідно до вимог ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а згідно з ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Обвинуваченому суд призначає покарання необхідне і достатнє для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Вирішуючи питання про вид та міру покарання обвинуваченому, суд враховує фактичні обставини кримінального провадження, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку вчиненого злочину, суб`єктивне ставлення обвинуваченого до скоєного та його поведінку після вчинення злочину, соціальну характеристику особи: її вік, стан здоров`я, соціальне становище, наявність обставини, що пом`якшує покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання, та зваживши на всі фактори в їх сукупності і взаємозв`язку, приймаючи до уваги думку потерпілого, приходить до висновку про призначення покарання у межах санкції інкримінованої статті у виді позбавлення волі.

Однак суд вважає, що ОСОБА_1 не потребує ізоляції від суспільства, його виправлення можливе без реального відбування покарання, але в умовах належного контролю за його поведінкою та виконання покладених на нього обов`язків, та приймає рішення про звільнення його у відповідності зі ст.75 КК України від відбування покарання з випробуванням.

Об`єктивні обставини, які б давали підстави для висновку про неможливість виправлення обвинуваченого при призначенні йому покарання у вигляді позбавлення волі з випробовуванням з іспитовим строком відсутні.

Застосування інституту звільнення від відбування покарання, має бути індивідуальним щодо кожної особи та на думку суду не зашкодить реалізації цілей покарання, сприятиме виправленню обвинуваченого без ізоляції від суспільства та попередженню скоєння ним нових кримінальних правопорушень.

У той же час, з метою контролю за поведінкою засудженого, суд вважає за необхідне покласти на ОСОБА_1 обов`язки передбачені п.п.1, 2 ч.1 та п.2 ч.3 ст.76 КК України.

Розглядаючи питання про призначення додаткового покарання у вигляді позбавлення обвинуваченого ОСОБА_1 права керування транспортними засобами та враховуючи положення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 зі змінами «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», суд бере до уваги те, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, потерпілому спричинено тяжкі тілесні ушкодження у зв`язку з грубим порушенням обвинуваченим Правил дорожнього руху України, ДТП сталося на нерегульованому пішохідному переході, на момент винесення вироку завдані матеріальні збитки та моральну шкоду потерпілому у добровільному порядку не відшкодовано. Крім того, даних про те, що ОСОБА_1 використовує транспортний засіб для заробітку матеріали справи не містять, тому, суд приходить до висновку про наявність необхідності призначення обвинуваченому додаткового покарання, передбаченого санкцією ч.2 ст.286 КК України у виді позбавлення права керування транспортними засобами та вважає, що призначення додаткового покарання стане дієвим для досягнення мети щодо виправлення обвинуваченого.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 року, «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 року, «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 року).

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається, як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

При цьому також суд враховує, що відповідно до ст.50 КК України покарання є заходом примусу та полягає в передбаченому законом обмеженні прав та свобод засудженого та у відповідності до ч.2 ст.50 КК України має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

При призначенні покарання ОСОБА_1 суд керується також положенням п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23.10.2003 року, згідно якого суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Відповідно до ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є складовою частиною загальнонаціонального законодавства України.

У кримінальному провадженні потерпілим ОСОБА_3 подано цивільний позов до ОСОБА_1 про відшкодування заподіяної внаслідок ДТП моральної шкоди у розмірі 180 000 грн.

Ухвалою суду від 22.03.2021 року до участі в судовому провадженні, в якості співвідповідача залучено Приватне акціонерне товариство «Харківська муніципальна страхова компанія».

В подальшому представником потерпілого - адвокатом Рябініним С.В. подано до суду уточнену позовну заяву, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 суму моральної шкоди у розмірі 180 000 грн., та з ПрАТ «ХМСК» - моральну шкоду у розмірі 9000 грн.

Вирішуючи заявлений цивільний позов, суд дійшов наступного.

Згідно ч.1 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч.2 ст.1167 ЦК України.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

В судовому засіданні представник потерпілого підтримав уточнену позовну заяву у повному обсязі, зазначивши, що внаслідок отриманих ушкоджень потерпілий переніс декілька тяжких операцій, які досі ще тривають, йому надано третю групу інвалідності та через отримані внаслідок ДТП травми здоров`я потерпілого повноцінному відновленню не підлягає. Зазначає, що у потерпілого взагалі зникла можливість мати нормальне повноцінне життя у всіх його сенсах, втратив соціальні зв`язки через стан свого здоров`я, втратив роботу, його покинула дівчина, звичний спосіб життя змінився. Він відчуває постійні головні болі, нервові зриви, неспокійний сон, боязнь вийти на вулицю. Потерпілий на теперішній час перебуває на повному утриманні своїх батьків, та не може самостійно себе забезпечувати.

Отже, суд вважає, що потерпілий ОСОБА_3 має право на відшкодування моральної шкоди, оскільки судом встановлено, що йому в результаті протиправних дій обвинуваченого було заподіяно моральну шкоду.

При визначенні розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню з обвинуваченого, суд враховує ступінь спричиненого потерпілому фізичного болю, необхідність проходження лікування, характер і обсяг душевних, психологічних страждань, яких він зазнав у зв`язку з заподіянням тілесних ушкоджень, тяжкі вимушені зміни у звичайному ритму та способі життя, труднощі та незручності понесені потерпілим, у зв`язку із заподіяними ушкодженнями, виходячи з вимог розумності та справедливості, приходить до висновку про обґрунтованість заявленого позивачем розміру завданої йому внаслідок злочину моральної шкоди у розмірі 180 000 грн..

Разом із цим, судом встановлено, що відповідно до страхового полісу №АО/1727644, укладеного ОСОБА_5 з ПрАТ «ХМСК», автомобіль «CHEVROLET AVEO» реєстраційний номер НОМЕР_1 є забезпеченим транспортним засобом, строк дії з 24.09.2019 року по 23.09.2020 року, страховий ліміт на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю - 200 000 гривень, за шкоду, заподіяну майну - 100 000 грн.

Відповідно до ст.26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Пунктом 23.1 ст.23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Відповідно до правового висновку, викладеного у пунктах 69-73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.

Згідно зі ст.1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок із виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст. 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності ( ст.3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про стягнення з обвинуваченого на користь потерпілого суми моральної шкоди у розмірі 171 000 гривень та стягнення з ПрАТ «ХМСК» моральної шкоди у розмірі 9000 гривень, що становить 5% страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю, розмір якої передбачено Полісом обов"язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Процесуальні витрати, які пов`язані із залученням експерта під час здійснення досудового розслідування - підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави.

Запобіжний захід у відношенні ОСОБА_1 не застосовувався.

Долю речових доказів суд вирішує на підставі ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 100, 370, 371, 373, 374 КПК України, суд,-

у х в а л и в :

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України і призначити йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 (один) рік.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування основного покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку тривалістю 1 (один) рік не скоїть нового правопорушення та виконає покладені на нього обов`язки.

Відповідно до п.п.1, 2 ч.1 та п.2 ч.3 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_1 наступні обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Цивільний позов представника потерпілого ОСОБА_3 - адвоката Рябініна С.В. до ОСОБА_1 , ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» про стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 171 000 (сто сімдесят одну тисячу) гривень 00 копійок.

Стягнути з ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» на користь ОСОБА_3 суму моральної шкоди у розмірі 9 000 (дев`ять тисяч) гривень 00 копійок.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 980 (дев`ятсот вісімдесят) гривень 70 копійок на відшкодування процесуальних витрат за проведення судової автотехнічної експертизи №7/788СЕ-20 від 27.05.2020 року.

Після набрання вироком законної сили скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Київського районного суду м.Харкова від 23.04.2020 року, на автомобіль «CHEVROLET AVEO» реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Речовий доказ - «CHEVROLET AVEO» реєстраційний номер НОМЕР_1 - повернути ОСОБА_2 .

Речовий доказ - оптичний диск «CD-R Videx» з відеозаписом дорожньо-транспортної пригоди - залишити в матеріалах провадження.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Головуючий: суддя Д.В.Цвірюк