Рішення № 100105198, 05.10.2021, Богодухівський районний суд Харківської області

Справа №613/1011/21 Провадження № 2/613/363/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

5 жовтня 2021 року м. Богодухів

Богодухівський районний суд Харківської області у складі головуючого суді Харченка С.М., за участю секретаря судового засідання Мізяк М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Богодухові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Богодухівської міської ради Харківської області, третя особа: Богодухівська державна нотаріальна контора Харківської області про визнання права користування земельною ділянкою,-

В С Т А Н О В И В:

12.07.2021 ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Колєсніка І.А. звернувся до суду з даним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що він спадкоємець за заповітом свого батька, ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 за місцем свого проживання в сел. Мала Іванівка (Володарівка) Богодухівського р-ну Харківської обл. Спадщину батька він прийняв за заповітом, Богодухівською державною нотаріальною конторою Харківської області за його заявою заведена спадкова справа за № 348/2017. Інших спадкоємців ОСОБА_2 за законом/заповітом немає.

До складу спадщини ОСОБА_2 входить право постійного користування земельною ділянкою площею 1,65 га, кадастровий номер: 6320884500:02:002:0186, за цільовим призначенням – для ведення особистого підсобного господарства, державної форми власності (передана в комунальну власність), на території колишньої Кленівської сільської ради Богодухівського району Харківської області (правонаступник відповідач), за межами населеного пункту.

Право постійного користування на земельну ділянку спадкодавця ОСОБА_2 посвідчене Державним актом на право постійного користування землею серії ХР-04-00-016363, виданим 31.03.1997 Кленівською сільською радою на підставі рішення ради № 13 від 29.03.1993.

Богодухівською держнотконторою позивачу повідомлено про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вказану земельну ділянку після смерті ОСОБА_2 , оскільки нотаріусом установлено спір про право, пов`язаний із невизначеністю в чинному законодавстві щодо правових підстав спадкування права постійного користування земельною ділянкою, припинення цього речового права після смерті спадкодавця та його належності до спадкового майна.

З урахуванням зазначеного позивач в своїх вимогах до суду просить визнати за ним в порядку спадкування за заповітом право постійного користування даною земельною ділянкою.

Ухвалами суду від 13.07.2021 задоволено заяву представника позивача – адвоката Колєсніка А.А. про забезпечення прозову шляхом накладення заборони на вчинення реєстраційних дій щодо земельної ділянки з кадастровим номером: 6320884500:02:002:0186; прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

В підготовчому провадженні виконано наступне.

23.07.2021 до суду від представника відповідача – Богодухівської міської ради надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 613/4866/21-вх), який суд приєднав до справи.

У відзиві відповідач позов не визнав, вважаючи його безпідставним та недоведеним, оскільки на його думку право постійного користування земельною ділянкою ОСОБА_2 за фактом його смерті припинено, визнання права постійного користування земельною ділянкою за громадянами чинним законодавством України не передбачено, воно не входить до складу спадщини. Відповідач вказав, що ані ЗК України, ані ЦК України не передбачено можливості спадкування права користування земельною ділянкою для ведення особистого підсобного господарства, крім цього ст. 92 ЗК України не передбачає передачу громадянам земельної ділянки в постійне користування. Вказане, як стверджує відповідач, відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 05.10.2016 у справі № 6-2329цс. З урахуванням наведеного відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Представник третьої особи – Богодухівської держнотконтори надав до суду заяву, в якій вказав, що у вирішенні справи по суті покладається на розсуд суду, інших пояснень по суті спору не надав.

За клопотанням представника позивача від 30.07.2021 (вх. № 613/5073/21-вх) до справи приєднано лист Богодухівської держнотконтори № 967/02-17 від 14.07.2021, який містить письмове повідомлення нотаріуса про відмову позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину на право постійного користування спірною земельною ділянкою.

Ухвалою від 02.08.2021 за клопотанням представника позивача суд витребував з Богодухівської держнотконтори копію спадкової справи ОСОБА_2 за № 348/2017, матеріали якої були приєднані до справи (вх. № 613/5245/21-вх від 05.08.2021), підготовче провадження закрив та призначив справу до судового розгляду по суті.

Учасники справи та їх представники в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Представник позивача – адвокат Колєснік І.А. надав до суду заяву (вх. № 613/6763/21-вх від 04.10.2021), в якій зазначив, що позивач позов підтримує, просив суд розглянути справу без участі в судовому засіданні сторони позивача та ухвалити у справі рішення про задоволення позову; понесені судові витрати позивача залишити за ним без стягнення їх з відповідача.

Представник відповідача - Богодухівської міської ради надав до суду заяву (вх. № 613/5114/21-вх від 02.08.2021), в якій просив суд розглянути справу без участі представника міськради в судовому засіданні та зазначив, що у вирішенні справи по суті покладається на розсуд суду.

Представник третьої особи – Богодухівської держнотконтори у наданій до суду письмовій заяві (вх. № 613/4728/21-вх від 20.07.2021) просив суд розглядати справу за відсутності представника в судовому засіданні, питання задоволення позову залишає на розсуд суду.

Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності, що передбачено ч. 3 ст. 211 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У ч.ч. 2, 4 ст. 247, ч. 4 ст. 268 ЦПК України унормовано, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється; суд підписує рішення без його проголошення.

З урахуванням цих обставин судом здійснено судовий розгляд справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності учасників справи в судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, суд доходить таких висновків.

ОСОБА_2 є батьком позивача, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Богодухові, що підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_1 , про смерть серії НОМЕР_2 .

05.08.2017 Богодухівської держнотконторою заведено спадкову справу за № 3487/2017 на майно померлого ОСОБА_2 .

Згідно з довідкою виконавчого комітету Кленівської сільської ради № 02-31/92 від 06.02.2018, яка долучена до спадкової справи, ОСОБА_2 на момент смерті був зареєстрований та проживав разом з сином - позивачем ОСОБА_1 та онукою – ОСОБА_3 в сел. Володарівка Богодухівського району Харківської області, сільською радою був посвідчений заповіт ОСОБА_2 від 18.06.2007, реєстр. № 175.

Заповіт ОСОБА_2 наявний в спадковій справі, посвідчений він 18.06.2007 секретарем Кленівської сільради, реєстр. № 175, згідно із яким останній заповів все своє майно в рівних долях позивачу та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В матеріалах спадкової справи міститься заява ОСОБА_4 від 05.08.2017, реєстр. № 948, адресована до Богодухівської держнотконтори, в якій вона повідомила, що є дочкою і спадкоємцем ОСОБА_2 , на її користь останнім складено заповіт від 18.06.2007, але заявила, що відмовляється від прийняття належної частки у спадковому майні за всіма підставами та не заперечує, щоб свідоцтво про право на спадщину було видане іншим спадкоємцям.

07.11.2018 позивач звернулася із заявою до Богодухівської держконконтори (реєстр. № 1276) про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно батька і цього дня нотаріусом йому було видане свідоцтва про право на спадщину за заповітом, реєстр № - 1-1737, на квартиру, реєстр. № 1728 на земельну ділянку з кадастровим номером: 6320884500:01:003:0305 (вказані заяви та свідоцтва містяться в матеріалах спадкової справи).

В силу положень ст. 1216 ЦК України спадкування - це перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 2 ст. 1220 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

За змістом ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

У ч. 2 ст. 1223 ЦК України визначено, що в разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Таким чином, суд констатує, що дослідженими матеріалами спадкової справи достовірно встановлено факт того, що позивач одноособово успадкував все майно свого батька за заповітом. Нотаріусом визнані спадкові права позивача як єдиного спадкоємця ОСОБА_2 за заповітом, інші спадкоємці за законом/заповітом спадщину не прийняли.

Зазначені обставини учасниками справи не оспорюються.

Згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ХР - 04-00-016363, виданого 31.03.1997 Кленівською сільською радою, ОСОБА_2 на підставі рішення цієї ради № 13 від 29.03.1993 було надано у постійне користування земельну ділянку площею 1,65 га для ведення особистого підсобного господарства, яка розташована на території Кленівської сільської ради, за межами населеного пункту.

15.12.2020 Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області видано наказ за № 42-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», згідно з яким за актом приймання-передачі від 15.12.2020 передано у комунальну власність Богодухівської територіальної громади в особі Богодухівської міської ради 941 земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної форми власності загальною площею 4993,4776 га, які розташовані за межами населених пунктів Богодухівської міської ради на території Богодухівського району Харківської області, зокрема, і земельну ділянку з кадастровим номером: 6320884500:02:002:0186.

В указаному акті приймання-передачі відображено, що зазначена земельна ділянка знаходиться у постійному користуванні згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ХР - 04-00-016363 від 31.03.1997, який, як це встановлено судом вище, був виданий ОСОБА_2 .

Відповідно з даними Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, що містяться в долученій до справи інформаційній довідці, ОСОБА_2 є суб`єктом права постійного користування на земельну ділянку площею 1,65 га з кадастровим номером: 6320884500:02:002:0186, державної форми власності, цільове призначення - 01.03 для ведення особистого селянського господарства, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, вид використання - для ведення особистого підсобного господарства.

Отже, судом встановлено, що спірній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер: 6320884500:02:002:0186, ділянка є сформованою, відомості про неї внесені до Державного земельного кадастру за речовим правом - постійне користування для ведення особистого підсобного господарства, яке належить ОСОБА_2 згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ХР - 04-00-016363 від 31.03.1997.

Як слідує з матеріалів справи, позивач 08.07.2021 звернувся до Богодухівської держнотконтори із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину на спірну земельну ділянку.

Богодухівською держнотконторою листом за № 967/02-17 від 14.07.2021 позивачу було письмово повідомлено про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину на право постійного користування за заповітом на вказану земельну ділянку після смерті ОСОБА_2 , оскільки нотаріусом установлено спір про право, пов`язаний із невизначеністю в чинному законодавстві щодо правових підстав спадкування права постійного користування земельною ділянкою, припинення цього речового права після смерті спадкодавця та його належності до спадкового майна. У зв`язку із цим нотаріусом позивачу було рекомендовано для вирішення цього питання звернутися до суду.

Згідно з нормами ч. 2 ст. 407 ЦК України та ч. 2 ст. 102 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 7 ЗК України від 18.12.1990 (чинного на час набуття ОСОБА_2 права постійного користування спірною земельною ділянкою) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Пунктом 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України України у редакції Закону від 25.10.2001, який діяв з 01.01.2002 (момент набрання чинності названим ЗК України) до 22.09.2005, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте, Конституційний Суд України рішенням № 5-рп/2005 від 22.09.2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01.01.2002, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за ЗК України не є суб`єктом такого права. Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов`язків щодо вказаної ділянки у відповідності до вимог чинного законодавства.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 663/1738/16-ц.

Суд у даному спорі застосовує вказані положення законодавства та з урахуванням встановлених у справі обставин зазначає, що на момент смерті ОСОБА_2 йому на законних підставах належало право постійного користування спірною земельною ділянкою.

У постанові від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з передбачених у ст. 141 ЗК України від 25.10.2001 підстав, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою поза межами підстав, визначених у ст. 141 ЗК України від 25.10.2001, є такими, що порушують це право.

Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщини, визначений у ст. 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини.

Право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

Тому право постійного користування земельними ділянками, яке перейшло у порядку спадкування, не припиняється ані через зміни у земельному законодавстві, ані через смерть осіб, яким це право належало.

Такі висновки висловлено Верховним Судом у постанові від 09.09.2020 у справі № 681/1154/17 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.06.2020, справа № 179/1043/16-ц, у постанові від 23.06.2020, справа № 922/989/18.

У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила шляхом конкретизації від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.11.2019 у справі № 368/54/17, у частині відступу від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 181/698/14-ц і від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц про те, що право користування земельною ділянкою, яке виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, і не входить до складу спадщини.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, ані відсутність у ЗК України 2001 року такого права на земельну ділянку, як право постійного користування, ані смерть особи, якій належало таке право, самі по собі не припиняють права постійного користування вказаною земельною ділянкою та не виключають права постійного користування земельною ділянкою зі складу спадщини.

Статтею 141 ЗК України в чинній редакції встановлено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Суд зауважує, що ані за життя, ані після смерті ОСОБА_2 , належне йому право постійного користування спірною земельною ділянкою не було припинене, про що свідчить вказана інформація з Державного земельного кадастру.

Доказів того, що це право було припинено в установленому законом порядку, матеріали справи не містять і в своєму відзиві відповідач про такі обставини не зазначає.

Наведене дозволяє суду зробити висновок про те, що право постійного користування спірною земельною ділянкою входить до складу спадщини ОСОБА_2 , фактом його смерті це право припинено не було, а тому позивач успадкував це речове право і може вважатися його законним набувачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 ЦК України та ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті Кодексу визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

У ч. 1 ст. 1297 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).

У правових позиціях Верховного Суду, висловлених в постановах від 15.07.2020, справа № 355/340/17-ц, від 23.01.2013, справа № 6-164цс12, зазначається, що у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (ч. 2 ст. 1299 ЦК України).

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» надано роз`яснення про те, що за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Частинами 2, 3 ст. 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав.

За обставини справи судом встановлено та підтверджено доказами, що позивачу було відмовлено в нотаріальному оформленні успадкованого права постійного користування спірною земельною ділянкою, що означає про невизнання цього права, а отже він мав належні підстави заявити до суду вимоги про визнання цього права в судовому порядку.

Суд визнає обраний позивачем спосіб судового захисту невизнаного права належним та ефективним.

За положеннями п. 24 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України розпорядником земельної ділянки є Богодухівська міська рада, а тому саме вона є відповідальною особою за даними вимогами позивача та є належним відповідачем у цьому спорі.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Наведеними вище висновками суду по суті спору та встановленими у справі фактами, у всій їх сукупності, спростовуються заперечення відповідача проти позову, на які він послався в своєму відзиві на позовну заяву.

Цими висновками суд надав вичерпні відповіді по кожному аргументу відповідача та вважає їх неприйнятними, оскільки вони ґрунтуються на помилковому тлумаченні відповідачем норм матеріального права та правових позицій Верховного Суду.

Суд при цьому звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23.06.2020, справа № 922/989/18, відступила від зазначеної відповідачем у відзиві правової позиції Верховного Суду України (постанова від 05.10.2016, справа № 6-2329цс), а тому вона не може бути застосована судом при вирішенні даного спору.

Отже, з наведених мотивів суд визнає позовні вимоги законними та обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.

З урахуванням вказаної заяви представника позивача понесені ним судові витрати: 908 грн судового збору за подання позову та 454 грн за заяву про забезпечення позову розподілу між сторонами не підлягають, що відповідає приписам ст.ст. 13, 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 7, 10, 12, 13, 76, 81, 82, 133, 136, 141, 244-245, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , в порядку спадкування за заповітом право постійного користування земельною ділянкою площею 1,65 га, кадастровий номер: 6320884500:02:002:0186, цільове призначення – для ведення особистого селянського господарства, вид використання – для ведення особистого підсобного господарства.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається до Харківського апеляційного суду через Богодухівський районний суд Харківської області або безпосередньо до апеляційного суду.

Суддя