Ухвала суду № 100104990, 05.10.2021, Біловодський районний суд Луганської області

Справа № 408/1329/21

Провадження № 2-з/408/8/21

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2021 року смт. Біловодськ

Суддя Біловодського районного суду Луганської області Булгакова Г.В., розглянувши матеріали заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр Фінансових Рішень» в особі представника за довіреністю адвоката Павленко Сергія Валерійовича про забезпечення позову по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр Фінансових Рішень» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр Фінансових Рішень» в особі представника за довіреністю адвоката ПавленкоС.В. повторно звернулося до суду із заявою про забезпечення позову, яка подана одночасно із позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр Фінансових Рішень» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

У заяві заявник просить з метою забезпечення позову накласти арешт на об`єкти нерухомого майна, що належать відповідачу на праві приватної власності, а саме: земельну ділянку № 1480599732218, розташовану за адресою – Київська область, Вишгородський район, с/рада Абрамівська, та гаражний бокс (гараж) № НОМЕР_1 , розташований за адресою – м. Київ, «Залізничний» гаражно-будівельний кооператив» обслуговуючий кооператив (Дарницький р-н), гараж НОМЕР_2 , адрес ГК – вул. Тепловозна, 18-г.

Розгляд справи, у відповідності до ч.1 ст. 153 ЦПК України, проведено без повідомлення учасників справи.

Оскільки, розгляд справи здійснено судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали заяви про забезпечення позову на предмет її відповідності вимогам ст.151 ЦПК України, суддя дійшов наступного висновку.

Так, згідно з положеннями ч. ч. 1,3 ст. 151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається: до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначено, що забезпечення позову допускається на будь якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч. 4 ст. 151 ЦПК України), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. У п. 7 цього зазначеної Постанови Пленуму ВСУ вказано, що питання про забезпечення позову вирішує суддя одноособово або суд у судовому засіданні.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»: забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичнихосіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 7 ст. 153 ЦПК України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Зі змісту заяви про забезпечення позову та доданих до неї представником заявника документів судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр Фінансових Рішень» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір від 08 квітня 2014 року № 796516587, згідно умов якого остання отримала кредитні кошти в сумі 207 757,20 грн. Згідно тверджень представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр Фінансових Рішень» Цененко О.О. неналежим чином виконувала зобов`язання за кредитним договором, в результаті чого станом на 01 квітня 2021 року виникла заборгованість в розмірі 207 757,20 грн, в зав`язку з чим заявник звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором.

Ухвалою Біловодського районного суду Луганської області від 04 жовтня 2021 року відкрито провадження в цивільній справі № 408/1329/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр Фінансових Рішень» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Розгляд справи визначено проводити в порядку спрощеного провадження з викликом сторін.

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (інформаційна довідка від 21 травня 2021 року №257737553), вбачається, що за ОСОБА_1 зареєстровані на праві приватної власності: земельна ділянка № НОМЕР_3 , площею 0,0964 га, розташована за адресою – Київська область, Вишгородський район, с/рада Абрамівська, та гаражний бокс (гараж) № НОМЕР_1 , розташований за адресою – м. Київ, «Залізничний» гаражно-будівельний кооператив» обслуговуючий кооператив ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , гараж НОМЕР_2 , адрес ГК – АДРЕСА_1 , площею 60,5 кв.м, з підвалом та ІІ поверхом.

Заявник просить з метою забезпечення позову накласти арешт на вказані об`єкти нерухомого майна.

Надаючи правову оцінку змісту заявлених вимог про забезпечення позову та наданим в їх обґрунтування доказам суд зазначає наступне.

Положеннями статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову. Одним із видів такого забезпечення є накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України).

З системного аналізу норм глави 10 ЦПК України «Забезпечення позову» слідує, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов`язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Також, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

По суті забезпечення позову є встановлення судом обмежень суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволення претензій позивача (заявника).

Суд звертає увагу на те, що при зверненні до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно або заборони вчиняти будь які дії, позивач повинен, по - перше, аргументовано обґрунтувати причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов та необхідність у цьому, по - друге, довести, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Таким чином, забезпечення позову - це заходи припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим, і повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову, які направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення суду.

Право кожного на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, при вирішенні спору щодо його прав та обов`язків цивільного характеру передбачено і п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. 2, 8 ЦПК України.

Частина 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. За змістом наведеного, жодне з положень Конвенції не може бути витлумачене як таке, що легітимізує набуття права власності одним суб`єктом за рахунок протиправного позбавлення майнового права іншого суб`єкта, із відмовою, до того ж, у можливості захисту порушеного права. Кожен, чиї права та свободи було порушено має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (Статті 13 і 14 Конвенції).

Окрім національного законодавства, також і прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п.1ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі Жоффре де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).

З приписів норм цивільно-процесуального законодавства України вбачається, що процесуальне законодавство обумовлює допустимість застосування заходів із забезпечення позову наявністю обставин, які свідчать про те, що невжиття таких заходів може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Забезпечення позову застосовується, як засіб запобігання можливим порушенням майнових чи охоронюваних законом інтересів особи.

Згідно частин 1, 2 статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно ч.1 ст.151 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: найменування суду, до якого подається заява; повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та адресу електронної пошти, за наявності; предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу позивача та відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Всупереч цьому, представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр Фінансових Рішень» не наведено достатніх підстав для забезпечення позову, не вказано відомостей, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, що дійсно існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду при задоволенні позову. Сама ж заява містить лише обставини, якими обґрунтовується позовна заява: наявність кредитного договору, заборгованості по ньому, та посилання на тривалий час невиконання умов кредитного договору відповідачем. При цьому в матеріалах справи відсутні дані про особу відповідача та інші відомості, які б вказували на намір ОСОБА_1 щодо ухилення від виконання зобов`язань за кредитним договором та виконання рішення суду.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Відповідно, заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та мають бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення.

Зі змісту заяви про забезпечення позову судом встановлено, що предметом позову є грошові кошти у сумі 207 757,20 грн. У той же час представник заявника просить накласти арешт на нерухоме майно відповідача, а саме: земельну ділянку площею 0,0964 га та гаражний бокс (гараж) площею 60,5 кв.м.

При цьому до матеріалів заяви про забезпечення позову не долучено жодних доказів про вартість вказаного нерухомого майна, що позбавляє суд можливості вирішити питання співмірності заявлених позовних вимог заходу забезпечення позову, який заявник просить застосувати.

З огляду на вищевикладене суд констатує, що твердження представника заявника, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, належним чином не обґрунтоване та по суті є припущенням.

Також суд зазначає, що відповідно до положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 319 Цивільного кодексу України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частиною 1 ст. 321 Цивільного кодексу України регламентовано, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Обраний позивачем вид забезпечення позову шляхом накладення арешту на вказані об`єкти нерухомості суттєво порушує права відповідача, як власника, оскільки він не є обґрунтованим та таким, що не дає можливості визначити його співмірність із заявленими позовними вимогами.

На підставі наведеного, заява про вжиття заходів забезпечення позову не підлягає задоволенню.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу представника заявника, що ним всупереч вимогам п. 6 ч. 1 ст. 151 ЦПК України та вимог, викладених в ухвалі суду від 21 вересня 2021 року, так і не зазначено пропозицію щодо зустрічного забезпечення, а лише формально зазначено про відсутність можливості зустрічного забезпечення шляхом внесення грошових коштів на депозит суду, що додатково підтверджує відсутність будь-яких гарантій дотримання права власності відповідача в указаних спірних правовідносинах.

Зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі, визначеному судом. Якщо позивач з поважних причин не має можливості внести відповідну суму, зустрічне забезпечення також може бути здійснено шляхом: 1) надання гарантії банку, поруки або іншого фінансового забезпечення на визначенусудом суму та від погодженої судомособи, щодо фінансової спроможності якої суд не має сумнівів; 2) вчинення інших визначених судом дій для усунення потенційних збитків та інших ризиків відповідача, повязаних із забезпеченням позову (ч.4ст. 154 ЦПК України).

Статтею 154 ЦПК України передбачено право та обов`язок суду щодо застосування зустрічного забезпечення під час розгляду заяви про забезпечення позову, тобто відповідно до вимог ЦПК України позивач повинен внести пропозиції щодо зустрічного забезпечення, а суд відповідно до положень ст. 154 ЦПК України буде вирішувати обов`язковість його застосування.

Суд роз`яснює заявнику, що відмова у задоволенні заяви про забезпечення позову не перешкоджає повторному зверненню з такою заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для відмови.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.151-153ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви представника заявника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія» Центр Фінансових Рішень» - адвоката Павленко Сергія Валерійовича про забезпечення позову по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр Фінансових Рішень» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором- відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Луганського апеляційного суду або через Біловодський районний суд Луганської області.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

У разі подання апеляційної скарги, ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.В. Булгакова