Рішення № 100099590, 28.09.2021, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/21262/21

Провадження № 2-о/686/348/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2021 року Хмельницький міськрайонний суд

Хмельницької області в складі:

головуючого судді Палінчака О.М.,

за участю секретаря Антосєва В.П.,

представника заявниці - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Хмельницькому цивільну справу за заявою ОСОБА_2 в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_3 , заінтересовані особи: Російська Федерація в особі Посольства Російської Федерації в Україні, Міністерство соціальної політики України, про встановлення факту вимушеного переселення з Луганської області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації, -

встановив:

06 вересня 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду в своїх інтересах та інтересах малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з заявою про встановлення факту вимушеного переселення з Луганської області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації, зазначивши заінтересованими особами: Російська Федерація в особі Посольства Російської Федерації в Україні, Міністерство соціальної політики України.

Свої вимоги заявниця мотивувала тим, що вона, що діє від власного імені та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_3 , є внутрішньо переміщеними особами. До свого вимушеного переселення, вони були зареєстровані та проживали за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20 березня 2014 року, заявниця є співвласником земельної ділянки площею 0,0709 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий № 4410161400:01:003:0082. Згідно Договору дарування житлового будинку від 28.07. 2007 року, заявниця є власником житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

До початку збройної агресії Російської Федерації та подальшої окупації частини території Луганської області вони з донькою були повноправними громадянами своєї держави та вели повноцінний спосіб життя. Проте, із вказаного вище місця реєстрації та фактичного місця проживання змушені були виїхати внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.

Перша фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року, коли були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації всупереч міжнародно-правовим зобов`язанням Російської Федерації порядку перетину Державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань; друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєнні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки». Політично-економічна ситуація у місті Луганськ, Луганської області значно погіршилася: стало небезпечно висловлювати свою думку щодо подій в регіоні, зокрема щодо неповаги культурних традицій українського народу та витіснення української мови із повсякденного життя громадян проросійськими бойовиками. Також, заявниця вказує, що вони з донькою стали свідками присутності в місті озброєних автоматичною вогнепальною зброєю людей у військовій формі слов`янської та кавказької зовнішності. На бойовій техніці, що курсувала містом та використовувалася бойовиками, були прапори Російської Федерації. Коли розпочалися систематичні обстріли проросійськими бойовиками об`єктів соціальної інфраструктури, адміністративних будівель та житлових будинків, перебувати на вулицях міста було вкрай небезпечно. Регулярні обстріли міста призвели до перебоїв з комунальними послугами та поставками продуктових товарів.

Проживання в окупованому бойовиками м. Луганськ призвело до погіршення психологічного стану у заявниці та її сім`ї, і зумовило неможливість подальшого перебування у м. Луганськ.

А тому у червні 2018 року вони з донькою були змушені залишити рідне місто і переміститись до м. Хмельницький, де довелося пристосовуватися до нових життєвих умов та займатися працевлаштуванням з метою забезпечення елементарних потреб. В результаті збройної агресії Російської Федерації і, як наслідок, вимушеного переселення, ОСОБА_2 втратила особисте майно, звичний ритм життя та надію на повернення додому.

Внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території Луганської області було порушено цілу низку прав і свобод ОСОБА_2 та її доньки, передбачених Конвенцією «Про захист прав людини та основоположних свобод» від 04 листопада 1950 року, Протоколом (Перший протокол) до цієї Конвенції від 20 березня 1952 року та Протоколом №4 до цієї Конвенції від 16 вересня 1963 року, зокрема: право на життя, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії.

Отримані заявницею та її донькою довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, які видані Управлінням праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради, посвідчують лише факт вимушеного переселення з м. Луганськ Луганської області до м. Хмельницький, і не містять зазначення причини такого переселення, оскільки даний орган не має таких повноважень.

Звернення в порядку окремого провадження ОСОБА_2 до суду із заявою про встановлення юридичного факту того, що вимушене переселення з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України було обумовлено тим, що вона має на меті визначити свій статус та статус її доньки як осіб, які перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року (жертви - потерпілі від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права. Іншого порядку встановлення такого юридичного факту законодавством України не передбачено.

Ухвалою суду від 08 вересня 2021 року по справі відкрито провадження та ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

Представник заявниці ОСОБА_2 - ОСОБА_1 в судовому засіданні вимоги заяви підтримала, просила їх задоволити у повному обсязі.

Представники заінтересованих осіб: Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні та Міністерства соціальної політики України в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомленні належним чином, жодних заяв, клопотань чи письмових пояснень до суду не подали.

Заслухавши пояснення представника заявниці, дослідивши матеріали справи, суд вважає заяву такою, що підлягає задоволенню.

Згідно ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частиною 2 ст. 315 ЦПК України визначено, що у судовому порядку можуть бути встановлені інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Як встановлено у судовому засіданні, ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відміткою в паспорті заявниці серії НОМЕР_1 .

Заявниця ОСОБА_2 має малолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження - Луганська область, місто Луганськ, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданого Артемівським відділом реєстрації актів цивільного стану Луганського міського управління юстиції, актовий запис № 162.

Відповідно до довідки від 25.06.2018 року № 6825-565687 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яка видана на ім`я ОСОБА_2 , заявник зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до довідки від 25.06.2018 року № 6825-5000008809 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яка видана на ім`я ОСОБА_3 , вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно зі статтею 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, особами, які перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.

Статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ визначено, що збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з дій, зазначених в даній статті Закону, серед яких значиться вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України.

Частиною 4 ст. 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. При цьому, відповідно до абз.6 преамбули вказаного Закону, дата початку окупації частини території України, зокрема Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, визначається Законом України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», згідно ч. 2 ст. 1 цього Закону такою датою є: 20 лютого 2014 року.

Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнято постанову Верховної Ради України від 17.03.2015 року № 254-VIII «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

Військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.

Звіт, підготовлений Міжнародним Партнерством за Права Людини разом з Норвезьким Гельсінським Комітетом та Українською Гельсінською спілкою з прав людини, Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи 1988 від 09.04.2014 року, від 25.06.2015 року, 12.10.2016 року, Резолюція Європейського Парламенту про ситуацію в Україні 2965 від 15.01.2015 року, Резолюція Генеральної асамблеї ООН від 19.12.2016 року містять посилання на збройну агресію Російської Федерації проти України на тимчасово окупованих територіях у Автономній Республіці Крим, Донецькій та Луганській областях.

Згідно частини 3 статті 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно приписам ч. 3 ст. 82 ЦПК України.

Отже, наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, яка засуджена як на національному рівні, так і міжнародною спільнотою.

Метою встановлення факту вимушеного переселення з окупованої території України задля уникнення загрози життю, здоров`ю, свободи, особистих прав на свободу пересування, вираження думки, майнових прав, права на судовий захист на окупованій території саме у результаті збройної агресії Російської Федерації є визначення статусу заявниці та її доньки як осіб, що перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, ратифікованої Україною 03 липня 1954 року, з відповідними правовими наслідками.

Згідно зі статтею 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Як вбачається із заяви, заявниця, посилаючись на вказану норму закону, вказала на те, що причиною її з донькою внутрішнього переміщення з постійного місця проживання в м. Луганськ до іншого тимчасового місця проживання на території України - м. Хмельницький обумовлена саме збройним конфліктом та тимчасовою окупацією частини Луганської області.

Частиною 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 цього Закону.

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Постановою КМУ від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Встановлена Постановою форма довідки не передбачає внесення відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.

Положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» порядок підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України не передбачено, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення, якщо від цього юридичного факту у цієї особи виникають, змінюються або припиняються певні правовідносини.

Згідно з ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто, від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.

Крім того, від встановлення такого факту залежить виникнення та реалізація особистих та майнових прав заявниці та її дитини.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справах №363/2981/16-ц від 14 березня 2018 року, №428/13977/16-ц від 06 червня 2018 року, №417/3852/17 від 21 березня 2018 року, №243/7029/17 від 12 квітня 2018 року та №428/12368/16-ц від 21 березня 2018 року.

Стосовно обставин, що зумовили вимушене переселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з м. Луганськ, Луганської області, суд приймає до уваги, що згідно розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» № 1085-р від 07 листопада 2014 року, місто Луганськ Луганської області, починаючи з 2014 року по теперішній час, перебуває на тимчасово окупованій території України, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Суд приймає до уваги доводи ОСОБА_2 про те, що вона та її донька є громадянами України та, як повноправні громадяни своєї країни, проживали у м. Луганськ Луганської області, мали налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя. Проте наведені обставини призвели до неможливості подальшого проживання в м. Луганськ Луганської області, а тому, внаслідок воєнних дій Російської Федерації проти України, була змушена разом з дитиною переїхати до м. Хмельницький Хмельницької області.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням викладеного, суд вважає, що заява ОСОБА_2 обґрунтована, встановлення вказаних фактів має для заявника юридичне значення та від цього залежать її права, тому заява підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 82, 141,223, 259, 263-265, 315, 319 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Вимоги заяви задовольнити.

Встановити факт того, що вимушене переселення ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_3 , паспорт НОМЕР_1 ) та її доньки ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 ), у червні 2018 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Хмельницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у тридцятиденний строк з дня проголошення судового рішення.

Дата складання повного тексту рішення суду 28 вересня 2021 року.

Суддя: О.М. Палінчак