Рішення № 10009588, 08.06.2010, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 2-535

2010 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2010 року

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі головуючого судді Баранова В.І., при секретарі Сюсель І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання недійсним договору дарування житлового будинку, укладеного 10.01.2009 р. та визнання права власності на житловий будинок,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Мелітопольського міськрайонного суд Запорізької області із позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку АДРЕСА_1 укладеного 10.01.2009 року між нею та відповідачем по справі, посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_3, та просить визнати за нею, ОСОБА_1, право власності на вказаний житловий будинок.

В обґрунтування позову вказує, що їй на праві особистої власності належить вказаний житловий будинок, вона в ньому постійно мешкає та зареєстрована. В даний час вона має похилий вік, поганий стан здоровя, їй важко обслуговувати себе та будинок, тому вона потребує стороннього догляду. Близьких та рідних, які могли б надавати допомогу, в неї немає. Цими проблемами вона поділилася зі своєю сусідкою, ОСОБА_4, що живе неподалік від неї, яка в кінці 2008 року порекомендувала позивачці відповідача по справі, ОСОБА_2, як людину, яка може доглянути її. Позивач зустрілася з відповідачем та домовилися, що остання буде за свої кошти доглядати позивача, годувати, одягати, купувати ліки, надавати необхідну допомогу по господарству, а за це позивач віддасть їй свій будинок. З того часу, тобто з кінця 2008 року, відповідач почала приносити позивачу їжу, яку готувала в себе вдома, а іноді вдома у позивачки. В січні 2009 року відповідач сказала позивачці, що треба їхати до нотаріальної контори, щоб оформити будинок, і що вона вже домовилася з нотаріусом. 10.01.2009 року позивачку на машині знайомого відповідачки відвезли до нотаріальної контори. Де знаходиться нотаріальна контора, позивач вказати не може, бо з машини вона не виходила, договір їй винесли та вона підписала його в машині, не читаючи його, оскільки не може цього зробити через свій поганий зір та перенесеними операціями на обох очах у звязку з катарактою та глаукомою. Підписуючи договір, вона вважала, що підписує договір довічного утримання, та що відповідач за свої кошти буде годувати її, одягати, купувати ліки та доглядати її до смерті. Копію договору, який вона уклала, їй не дали. У квітні 2009 року відповідач зі своїми дочками перейшла жити в будинок позивача, почала погано до неї ставитися, погано годувала її, не надавала ніякої допомоги. Через деякий час позивач змушена була давати відповідачу кошти зі своєї пенсії, щоб та купувала їй продукти. Крім приготування їжі, відповідач нічим не допомагала, не купляла позивачу одяг, ліки, не прала білизну та одяг, не піклувалася про неї. Коли позивач почала предявляти до відповідача претензії з цього приводу, остання сказала, що згідно договору не зобовязана нічого робити, і взагалі не має перед позивачем ніяких зобовязань, бо будинок їй подарований. Позивач звернулася до юриста, за його запитом отримала у КП „ММБТІ” копію договору від 10.01.2009 року, та після того, як їй його прочитали, переконалася в тому, що підписала договір дарування, а не договір довічного утримання. Позивач вказує, що підписуючи договір 10.01.2009 року, помилялася щодо природи правочину, прав та обовязків сторін, тобто щодо істотного значення правочину, тому вважає, що договір дарування, укладений між нею та відповідачем, повинен бути визнаний судом недійсним.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 підтримала позов за вказаними доводами та підставами, пояснила, що позивачу ОСОБА_1 на праві особистої власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу жилого будинку від 11.03.2000 року. На даний час позивачці виповнилося 87 років, вона потребує догляду. В неї немає родичів та близьких людей які б могли за нею доглядати. ОСОБА_1 звернулася до своїх сусідів за допомогою, щоб їй знайшли людину яка б за нею доглядала та допомагала їй, а ОСОБА_1 після смерті залишила б свій будинок людині, яка її доглядатиме. Її сусіди порекомендували їй у якості доглядальника ОСОБА_2, відповідача по справі. ОСОБА_1 познайомилася з ОСОБА_2, та їй сподобалася, ОСОБА_2 почала навідувати ОСОБА_1, допомагати їй. Через деякий час ОСОБА_2 запропонувала ОСОБА_1 поїхати до нотаріуса для укладення договору утримання, позивачка погодилась і поїхала разом з ОСОБА_2 до нотаріуса. Позивачу не було відомо, що у нотаріуса вона підписала договір дарування житлового будинку, даний договір , в порушення вимог „Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”, нотаріус їй не зачитувала, а за станом здоровя позивачка самостійно прочитати його не мала можливості. Після підписання договору відповідачка у квітні місяці переїхала жити у будинок позивачки, але після цього вона перестали їй допомагати, доглядати її, готувати їй їжу, відбирала у позивачки її пенсію та витрачала її на свої потреби. Після того, як ОСОБА_1 спитала у неї, чому відповідачка їй не допомагає, ОСОБА_2 відповіла, що не має намірів доглядати за нею, оскільки договору утримання вони не укладали. На даний час позивачка мешкає у одній з кімнат будинку та вимушена була врізати замок у двері, бо боїться, що ОСОБА_2 може їй нашкодити. Іншого житла у ОСОБА_1 не має, та намірів дарувати свій будинок вона не мала. Відповідачка ОСОБА_2 ніде не працює, зловживає спиртними напоями та не має намірів доглядати за позивачкою. ОСОБА_1 через свій похилий вік не розуміла, що підписує договір дарування, підписувала договір у машині біля нотаріальної контори, де знаходиться нотаріус вона не знає, бо з машини не виходила. Договір вона не читала, оскільки не може це зробити через поганий зір, в неї катаракта на обох очах.

Представник третьої особи приватного нотаріуса Цимбалюк К.В. в судовому засіданні позов не визнала, пояснила що 10.01.2009 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір дарування житлового будинку. Сторонами надали нотаріусу всі необхідні документи. Їм були розяснені наслідки укладення договору дарування, в них запитували, чи правильно вони розуміють природу договору дарування. У договорі нотаріус не вказує, що договір сторонам прочитаний, але нотаріус запитував у сторін, чи розуміють вони права та обовязки, передбачені укладанням договору дарування житлового будинку. ОСОБА_1 підписала договір самостійно. Коли сторони тільки підїхали до нотаріальної контори, вони сиділи у машині, до ОСОБА_1 виходили та запитали її, чи дійсно вона бажає укласти договір дарування житлового будинку і через тридцять хвилин сторони зайшли до нотаріуса для підписання договору. „Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України” передбачено, що сліпим особам, нотаріус повинен прочитати текст договору вголос, але в даному випадку цього зроблено не було, оскільки нотаріус розяснила сторонам суть договору.

Відповідач ОСОБА_2, що була належним чином повідомленою про місце, дату та час розгляду справи, в судове засідання не зявилася повторно, повідомлення про причини чи неможливість неявки у судове засідання до суду не надала, тому суд вважає можливим розглядати справу за її відсутністю.

Вислухавши пояснення представника позивача, представника третьої особи, свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст.717 Цивільного кодексу України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобовязується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

10.01.2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір дарування житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_3, копія якого є в матеріалах справи /а.с.9,29/, згідно з яким ОСОБА_1 передала безоплатно у власність ОСОБА_2, а ОСОБА_2 прийняла у власність як дарунок житловий будинок АДРЕСА_1 з відповідними господарчими та побутовими будівлями та спорудами.

Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з вимогами частин першої-третьої, пятої, шостої статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснив , що знайомий із сторонами по справі. Його будинок розташований поряд з будинком ОСОБА_1, його дружина носила позивачці харчі, по мірі можливості допомагала їй. Якось позивачка просила, щоб їй допомогли знайти людину, яка буде за нею доглядати. ОСОБА_2 ОСОБА_1 сподобалася . У квітні 2009 р. ОСОБА_2 переїхала до будинку ОСОБА_1 В травні 2009 року він зустрів ОСОБА_1 біля автобусної зупинки, та поскаржилася, що ОСОБА_2 не хоче її доглядати. Після того, як його дружина зустріла ОСОБА_2, вона її спитала, чому вона не доглядає за ОСОБА_1, на що відповідачка пояснила, що договір утримання вона не підписувала, та є хазяйкою будинку, який раніше належав ОСОБА_1 Через деякий час свідок побачив, що ОСОБА_2 викинула речі ОСОБА_1, привязала собаку біля сараю з дровами, щоб ОСОБА_1 не мала можливості взяти дрова. ОСОБА_1 до знайомства з ОСОБА_2 пояснювала, що хоче укласти договір довічного утримання. ОСОБА_1 нічого не бачить, самостійно текст вона прочитати не може, позивачка завжди просила, щоб їй читали текст. Про те, що вона підписала договір дарування, вона не знала, думала, що у нотаріуса підписує договір довічного утримання. Іншого житла та родичів, у яких можна жити, у ОСОБА_1 немає.

Свідок ОСОБА_7 пояснила в судовому засіданні, що ОСОБА_1 мешкає поряд з їх будинком, їй майже девяносто років. Свідок від сусідів дізналася, що їх сусідка ОСОБА_4 познайомила ОСОБА_1 з ОСОБА_2, яка погодилася доглядати ОСОБА_1 Через деякий час свідок зустріла ОСОБА_1 у столовій, і позивачка їй розповіла, що ОСОБА_2 її не доглядає та не годує. Коли свідок розмовляла з ОСОБА_2, та сказала, що договір довічного утримання не підписувала, та не має намірів доглядати за ОСОБА_1 ОСОБА_1 пояснювала, що договір вона підписала у машині біля нотаріуса, до неї виходила дівчина і тільки дала підписати якісь папери. Раніше ОСОБА_1 укладала договір з іншими людьми, але жити з ними вона не змогла, і після того договір вони розривали. У ОСОБА_1 поганий зір, їй робили три операції на очах, вона бачить тільки силуети людини, а обличчя не бачить.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснив, що мешкає поруч з сторонами по справі. Кожного ранку, коли він йшов на роботу, він заходив до ОСОБА_1, допомагав їй по дому, прибирав у дворі. З ОСОБА_1 він познайомився у своїх сусідів ОСОБА_7, вони попросили його допомагати позивачці. Договору з ОСОБА_1 він не укладав. У березні 2009 року йому стало відомо, що до позивачки переїдуть жити люди і будуть за нею доглядати, після цього він перестав до неї ходити. Який саме договір уклала ОСОБА_1 з ОСОБА_2 йому не відомо. Зі слів сусідів йому відомо, що за ОСОБА_1 на даний час ніхто не доглядає і вона потребує допомоги.

Свідок ОСОБА_10 пояснила в судовому засіданні, що з позивачкою вона познайомилася у їхніх сусідів ОСОБА_7, понад десять років вона ходила до позивачки, обрізала їй дерева, її чоловік також приходив до позивача, рубав дрова, прибирав у дворі, вона допомагала біліти будинок. У 2009 р. ОСОБА_1 розповідала свідку про те, що знайшла людей, які будуть її доглядати, і сказала, що підпише їм заповіт. Потім ОСОБА_10 бачила ОСОБА_1 у столовій, позивачка пояснювала, що її не доглядають, не кормлять, розповідала, що живе вона у одній кімнаті, у будинку холодно. В двері своєї кімнати ОСОБА_1 встановила замок, оскільки боїться, що ОСОБА_2 відбере у неї пенсію.

В обґрунтування своїх вимог позивач та її представник посилаються на те, що при укладанні договору ОСОБА_1 помилялася щодо природи правочину, оскільки має похилий вік та поганий стан здоровя. При підписанні договору вона вважала, що укладає договір довічного утримання, оскільки саме його мала намір укласти, а дізнатися, який договір підписує, не могла через дуже поганий зір.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст.60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Як вбачається з копії паспорту /а.с.7/, позивачу на момент укладання договору дарування від 10.01.2009 року виповнилося 86 років.

На підтвердження поганого стану здоровя позивачкою надані медичні довідки /а.с.11-12/, виписки із медичної карти стаціонарного хворого КУ „Мелітопольська міська поліклініка № 1” /а.с.13-15/, згідно з якими вона перебуває на диспансерному обліку з діагнозом: ІБС, атеросклеротичний кардіосклероз, остеохондроз суглобів верхніх та нижніх кінцівок, панкреатит, потребує постійного стороннього догляду, перенесла операції з приводу катаракти та глаукоми, діагноз: атрофія зорового нерву обох очей, межа видимості рухи біля очей.

Відповідно до абз.3 п.16 „Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”, затвердженої наказом Міністерства Юстиції України від 03.03.2004 року № 20/5, зареєстрованої в МЮУ 03.03.2004 року за № 283/8882, в редакції, яка діяла на момент укладення сторонами договору дарування, якщо фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, неписьменна або сліпа, нотаріус, крім того, прочитує їй текст документа, про що на документі робиться відповідна відмітка. Якщо сліпа особа письменна, вона сама підписує документ.

У тексті договору дарування житлового будинку від 10.01.2009 року, укладеного між сторонами, відсутня відмітка про те, що договір був сторонам прочитаний, хоча це було необхідно за станом здоровя, як вказує представник позивача, та відповідно до медичних документів.

Згідно з ч.1 ст.229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обовязків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Як зазначено в п.19 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, відповідно до статей 229-233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобовязань, які виникли з правочину, і не повязане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Таким чином, суд приходить до висновку, що під час укладання договору позивач дійсно помилялася щодо його природи, оскільки мала намір укласти договір довічного утримання, що підтверджується також показами свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, а переконатися в тому, який договір укладає, не могла через свій поганий зір, тому маються підстави для задоволення позову та визнання договору дарування житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, укладеного 10.01.2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, недійсним, та визнання за позивачем права власності на цей будинок.

Відповідно до ч.3 ст.88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Ухвалою суду від 18.11.2009 року позивачу ОСОБА_1 біла відстрочена сплата судового збору до ухвалення рішення по справі, тому суд вважає необхідним стягнути ці витрати з відповідача на користь держави.

Згідно з ч.1 ст.88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

При подачі позову позивачем були оплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи, в розмірі 120 грн., що підтверджується квитанцією № 35381508 від 05.11.2009 р. /а.с.4/, тому ці кошти підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.203, 215, 229, 717 Цивільного кодексу України, Постановою № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, ст.10, 60, 209, 213215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання недійсним договору дарування житлового будинку, укладеного 10.01.2009 р. та визнання права власності на житловий будинок задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 укладений 10.01.2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за № 3.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1

Стягнути з ОСОБА_2 (ід.код НОМЕР_1), ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки с.Новоіванівка Веселівського району Запорізької області, що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати, повязані з оплатою витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, в розмірі 120 (сто двадцять) гривень, та на користь держави судовий збір, в розмірі 715 (сімсот пятнадцять) гривень 47 копійок, перерахувавши їх на р/р 31412537700013 в ГУДКУ у Запорізькій області, одержувач платежу місцевий бюджет м.Мелітополь, МФО 813015, ЄДРПОУ 34676932, код 22090100.

Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана апеляційному суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або може бути подана в десятиденний строк без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження.

СУДДЯ В.І.БАРАНОВ