Рішення № 10008877, 15.06.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15.06.10 р.                     Справа № 38/19                               

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Лейби М.О.

при секретарі судового засіданні Цакадзе М.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу

за позовом: Міністерства юстиції України, м. Київ в інтересах держави Україна

до відповідача 1: Костянтинівського державного підприємства „Завод Автоскло ім.К.Т.Бондарева”, м. Костянтинівка, Донецька область

до відповідача 2: Державного підприємства „Техбудскло”, м. Костянтинівка, Донецька область

третя особа, на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Державне казначейство України, м.Київ

про стягнення збитків у розмірі 326314,82грн.

за участю

представників сторін:

від позивача: Попов О.О. за дов. №8-5-359 (2) від 15.06.2010р.

від відповідача 1: не з’явився

від відповідача 2: не з’явився

від третьої особи: не з’явився

Суть спору:

Позивач, Міністерство юстиції України в інтересах держави України, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача 1, Костянтинівського державного підприємства „Завод Автоскло ім.К.Т.Бондарева”, м. Костянтинівка, Донецька область до відповідача 2, Державного підприємства „Техбудскло”, м. Костянтинівка, Донецька область за участю третьої особи, на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державне казначейство України, м.Київ про стягнення збитків з відповідача 1 - Костянтинівського державного підприємства „Завод Автоскло ім.К.Т.Бондарева” у розмірі 232300,34грн., з відповідача 2 - Державного підприємства „Техбудскло” у розмірі 94014,48грн., а всього 326314,82грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на рішення Європейського суду з прав людини від 17.01.2008р. за заявами №1421/03; 11915/06, 11922/06, 11924/06, платіжні доручення від 15.07.2008р. №№1205, 1206, 1207, 1208, 1209, 1210, 1211, 1212, 1213, 1214, 1214, 1215, 1216, 1217, 1218, 1219, 1220, 1221, 1222, 1223, 1224, 1224, 1225, 1226, 1227, 1228, 1229, 1230, 1231, 1232, 1233, 1234, 1235, 1239, 1240, 1241, 1242, 1243, 1244, 1245, 1246; платіжне доручення від 29.01.2009р. №5410; постанову про визнання боржника банкрутом по справі №3/5Б від 18.02.2002р.

17.02.2010р. на адресу господарського суду надійшов лист із Головного управління статистики №14/4-20/800 від 11.02.2010р., з якого вбачається, що станом на 11.02.2010р. Костянтинівське державне підприємство „Завод Автоскло ім.К.Т.Бондарева”, м. Костянтинівка значиться у ЄДРПОУ як юридична особа (ідентифікаційний код 00293166) та розташоване за адресою: 85100, Донецька область, м.Костянтинівка, вул.Шмідта,20. Лист судом розглянутий, прийнятий до уваги та долучений до матеріалів справи.

17.02.2010р. на адресу господарського суду надійшов лист із Головного управління статистики №14/4-20/799 від 11.02.2010р., з якого вбачається, що станом на 11.02.2010р. Державне підприємство „Техбудскло”, м. Костянтинівка, значиться у ЄДРПОУ як юридична особа (ідентифікаційний код 31106177) та розташоване за адресою: 85104, Донецька область, м.Костянтинівка, вул.Шмідта,20. Лист судом розглянутий, прийнятий до уваги та долучений до матеріалів справи.

15.04.2010р. відповідач 1 - Костянтинівське державне підприємство „Завод Автоскло ім.К.Т.Бондарева” надав суд відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позовні вимоги не визнає з наступних підстав.

Для настання цивільно-правової відповідальності необхідна наявність наступних складових частин правопорушення: протиправна поведінка особи, яка завдала шкоду; наявність шкоди; причинний зв’язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вина особи, що завдала шкоду.

01.02.2001р. ухвалою господарського суду Донецької області боржником по справі про банкрутство був визнаний ДП „Завод Автоскло ім.К.Т.Бондарева”.

Станом на 01.02.2001р. відповідач був неплатоспроможним та не міг виконати свої грошові зобов’язання по сплаті заробітної плати.

Отже дії відповідача не порушують законодавство України, відповідно, не містять протиправної поведінки в цивільно-правовому розумінні.

Таким чином, відповідач не може бути притягнений до цивільно-правової відповідальності у зв’язку з відсутністю належним чином доведених фактів порушення норм законодавства України та завдання шкоди державі.

Відзив судом розглянутий, прийнятий до уваги та долучений до матеріалів справи.

26.04.2010р. відповідач 2 - ДП„Техбудскло” надав суд відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позовні вимоги не визнає з наступних підстав.

Ухвалою господарського суду Донецької області по справі №15/180б від 11.10.2004р. було порушено провадження у справі про банкрутство ДП „Техбудскло”. Ухвалою від 18.01.2005р. було затверджено реєстр вимог кредиторів ДП „Техбудскло”.

Відповідно до норм чинного законодавства, банкрут не має та не може мати інших зобов’язань, а також здійснювати розрахунки по ним, окрім тих, що було затверджено ухвалою господарського суду Донецької області по справі №15/180б від 18.01.2005р.

Відзив судом розглянутий, прийнятий до уваги та долучений до матеріалів справи.

20.05.2010р. відповідач 1 надав суду пояснення по справі в яких зазначив, що відповідно до рішення Європейського суду, саме держава не виконала свій конституційний обов’язок, що спричинило звернення громадян до Європейського суду щодо стягнення з держави заборгованості з заробітної плати та відшкодування моральної шкоди.

У невиконання судових рішень не є винним виключно відповідач, оскільки обов’язок щодо виконання рішень судів покладено на Державну виконавчу службу.

Відсутність причинно-наслідкового зв’язку між неправомірними діями чи бездіяльністю відповідача та шкодою заподіяною органами державної влади України тривалим невиконанням судових рішень, прийнятих на користь колишніх працівників відповідача та незабезпечення державою права на ефективний правовий захист, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків.

Пояснення судом розглянуті, прийняті до уваги та долучені до матеріалів справи.

20.05.2010р. позивач надав суду додаткові пояснення від 20.05.2010р. №8-5-276 в яких просить суд розглядати справу з урахуванням тих найменувань підприємств відповідачів, які зазначені в позовній заяві, оскільки в рішенні Європейського суду зроблена помилка через недосконалість перекладу на українську мову.

Також в поясненнях позивач зазначив, що в позовній заяві допущена технічна помилка стосовно загальної суми виплати заборгованості по заробітній платі ДП „Техбудскло” (зазначено 29429,90грн., а повинно бути 29492,90грн.).

Пояснення судом розглянуті, прийняті до уваги та долучені до матеріалів справи.

Третя особа – Державне казначейство України у судові засідання не прибула, вимоги ухвал суду не виконала, хоча про розгляд справи була повідомлена належним чином.

Розгляд справи було продовжено, відповідно до ст.69 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази по справі та вислухавши уповноважених представників сторін, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

          Рішенням Європейського суду з прав людини від 17.01.2008року у справі “Копилович та інші проти України” за заявами №1421/03, 11915/06, 11922/06, 11924/06 державу Україна зобов’язано виплатити на користь гр.Копилович Л.М., Гебуза Н.С., Глухов О.Ф., Іванова Т.І., Кашайкін С.М., Харитонова О.С., Ходунько А.Г., Конарева О.П., Коренчук О.Г., Щепановський Є.Б., Сидельникова Л.Д., Сорока В.В., Євтехов Б.М., Черкашина О.Ф., Грицина А.Д., Бачурин В.І., Бойко Л.В., Романенко О.Є, Шевкунов С.В., Віслогузов В.Ф. заборгованості за рішеннями суду та рішеннями комісії по трудових спорах та суми справедливої сатисфакції. Дане рішення відповідно до статей 42, 44 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод набуло статусу остаточного.

У рішенні Європейського суду “Копилович та інші проти України” встановлено, що у різні дати протягом періоду з 1997р. по 2002р. на користь Копилович Л.М., Гебуза Н.С., Глухов О.Ф., Іванова Т.І., Кашайкін С.М., Харитонова О.С., Ходунько А.Г., Конарева О.П., Коренчук О.Г., Щепановський Є.Б., Сидельникова Л.Д., Сорока В.В., Євтехов Б.М., Черкашина О.Ф., Грицина А.Д. були винесені рішення, які набули законної сили (рішення суду, рішення комісії по трудових спорах). Відповідно до цих рішень ВО завод „Автоскло” було зобов’язано виплатити на користь заявників заборгованість із заробітної плати та інших витрат. Для стягнення заборгованості були відкриті виконавчі провадження.

22.08.2000р. в результаті реструктуризації ВО заводу „Автоскло” було утворено ДП „Техбудскло”. У різні дати в 2002р. на користь гр.Бачурин В.І., Бойко Л.В., Романенко О.Є, Шевкунов С.В., Віслогузов В.Ф. були винесені рішення, які набули законної сили. Відповідно до цих рішень ДП „Техбудскло” було зобов’язано виплатити на користь заявників заборгованість із заробітної плати та інших виплат. Для стягнення заборгованості були відкриті виконавчі провадження.

У різні дати державні виконавці повідомляли заявників про неможливість стягнення заборгованості на їх користь у зв’язку з відсутністю коштів у підприємства-боржника та мораторієм на примусовий продаж державного майна, встановленого законодавством.

01.02.2001р. боржником по справі визнано ДП „Завод Автоскло ім.К.Т.Бондарева” у зв’язку з реорганізацією ВО „Автоскло” у формі перетворення.

18.02.2002р. та 01.11.2005р. Господарський суд Донецької області визнав банкрутом ДП „Завод Автоскло ім.К.Т.Бондарева” та ДП „Техбудскло” та ухвалив відкрити ліквідаційну процедуру.

19.04.2005р. та 01.11.2005р. виконавчі провадження щодо стягнення заборгованості з ДП „Завод Автоскло ім.К.Т.Бондарева” та ДП „Техбудскло” були закінчені в зв’язку з відкриттям ліквідаційної процедури.

Рішення суду та комісії по трудових справах, винесені на користь заявників, залишилися невиконаними.

У рішенні “Копилович та інші проти України” за заявами №1421/03, 11915/06, 11922/06, 11924/06 Європейський Суд зазначив, що невиконання рішень суду, які набули законної сили та рішень комісії по трудових спорах винесених на користь заявників, призвело до порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до ст.14 Закону України „Про міжнародні договори України” від 29.06.2004р., міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обов’язковість міжнародного договору відповідно до цього Закону, в порядку та в строки, передбачені договором, або в інший узгоджений сторонами спосіб.

Статтею 15 зазначеного закону, встановлено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі –Конвенція) була підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції” №475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Законом України від 9 лютого 2006 року № 3436-IV до офіційного тексту та назви Конвенції були внесені зміни та застосований новий переклад. Згідно з пунктом 3 статті 59-1 Конвенції для тих держав, які підписали цю Конвенцію і які ратифікуватимуть її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності з дня здачі на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи ратифікаційних грамот. У рішенні Європейського суду від 25 липня 2002 року по справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" 11 вересня 1997 року визначено як дату вступу Конвенції в законну силу щодо України.

Згідно із ст.46 Конвенції, Високі Договірні Сторони зобов’язуються виконувати остаточне рішення Європейського суду з прав людини у будь-якій справі, в якій вони є сторонами.

У зв’язку із обов’язком України виконувати рішення Європейського суду у справах проти України, Верховною Радою України 23.02.2006 р. прийнято Закон України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”.

Відповідно до ст.2 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, рішення Європейського суду є обов’язковим для виконання Україною відповідно до вищезазначеної статті 46 Конвенції.

Рішення Європейського суду від 17.01.2008 року у справі “Копилович та інші проти України” за заявами №1421/03, 11915/06, 11922/06, 11924/06 встановлено факт невиконання рішень суду та комісії по трудових справах, винесених на користь заявників, та факт заподіяння заявникам моральної шкоди.

На рахунки заявників з Державного бюджету України перераховано суми заборгованості по заробітній платі в розмірі 91 819,90грн. та суми моральної шкоди в розмірі 234494,92грн. Факт оплати підтверджується платіжними дорученнями від 15.07.2008р. №№1205, 1206, 1207, 1208, 1209, 1210, 1211, 1212, 1213, 1214, 1214, 1215, 1216, 1217, 1218, 1219, 1220, 1221, 1222, 1223, 1224, 1224, 1225, 1226, 1227, 1228, 1229, 1230, 1231, 1232, 1233, 1234, 1235, 1239, 1240, 1241, 1242, 1243, 1244, 1245, 1246 та платіжним дорученням №5410 від 29.01.2009р.

Рішення Європейського суду від 17.01.2008р. у справі “Копилович та інші проти України” в частині сплати присуджених коштів виконане. Копії зазначених платіжних доручень в підтвердження здійснення зазначених платежів містяться в матеріалах справи.

Відповідно до частини першої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на її відкодування.

Відповідно до ст.1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з частиною 1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Міністерство юстиції України на підставі статті 1191 Цивільного кодексу України та статті 9 Закону України "Про виконання рішення та застосування практики Європейського суду з прав людини" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Костянтинівського державного підприємства „Завод Автоскло ім.К.Т.Бондарева”, м. Костянтинівка, Донецька область та до Державного підприємства „Техбудскло”, м. Костянтинівка, Донецька область про відшкодування матеріальних збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виконання державою рішень Європейського суду, як особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою та має право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування (в порядку регресу).

Частиною 4 ст.9 Закону України "Про виконання рішення та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено обов’язок Органу представництва звернутись до суду з позовом про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування стягувану.

Органом представництва згідно ст. 1 вказаного Закону є орган, відповідальний за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2006р. №784 „Про заходи щодо реалізації Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” таким органом є Міністерство юстиції України.

Згідно із ст.2 ЦК України держава є учасником цивільних відносин. Відповідно до ст.170 ЦК України держава набуває та здійснює цивільні права та обов’язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Частиною 2 ст.11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є, зокрема, рішення судів та інші юридичні факти.

Таким чином, Міністерство юстиції України наділене повноваженнями щодо звернення з позовами про відшкодування матеріальних збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виконання державою рішень Європейського суду з прав людини, як особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою.

Статті 43, 46 Конституції України визначають право кожного громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю та соціальних виплат. Згідно із статтею 8 Конституції України її норми є нормами прямої дії і мають найвищу юридичну силу.

Реалізація зазначених конституційних прав громадян врегульована Законом від 24 березня 1995 р. № 108/95-ВР "Про оплату праці", Кодексом законів про працю України, іншими законодавчими та нормативними актами.

Зокрема, ст. 1 названого Закону "Про оплату праці" визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу; ч. 3 ст. 15 передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку.

Всі інші платежі підприємство здійснює після виконання зобов'язань щодо оплати праці (у попередній редакції оплата праці провадилася в першочерговому порядку після сплати обов'язкових платежів); у ч. 5 ст. 24 зазначено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

У ст. 115 Кодексу Законів про Працю України передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів.

Згідно ст. 116 Кодексу Законів про Працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Таким чином, у зв’язку з порушенням відповідачами строків і періодичності виплати заявникам заробітної плати, останні були вимушені звернутись до суду та комісій по трудовим спорам про стягнення заборгованості із заробітної плати.

Однією із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду (пункт 9 частини 2 статті 129 Конституції України).

Відповідно до ч.5 ст.124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.

Згідно з частиною 2 статті 11 Закону України „Про судоустрій України” судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.

Відповідно до ст.229 Кодексу Законів про Працю України рішення комісії по трудових спорах підлягає виконанню власником або уповноваженим ним органом у триденний строк по закінченні десяти днів, передбачених на його оскарження.

Статтею 230 Кодексу Законів про Працю України визначено, що у разі невиконання власником або уповноваженим ним органом рішення комісії по трудових спорах у встановлений строк працівникові комісією по трудових спорах підприємства, установи, організації видається посвідчення, що має силу виконавчого листа.

Проте, як встановлено рішенням Європейського суду від 17.01.2008 року у справі “Копилович та інші проти України” рішення суду та комісії по трудових справах щодо виплати заборгованості по заробітній платі, винесені на користь заявників, залишилися невиконаними.

Обов’язок виконання рішень покладався саме на відповідачів протягом усього строку існування заборгованості із заробітної плати, а обов’язок органу державної виконавчої служби з примусового виконання вказаних рішень був похідним та виник внаслідок фактичного ухилення відповідачів від виконання своїх конституційних обов'язків з виплат заборгованості із заробітної плати працівникам.

Наявність виконавчого провадження не було перешкодою для відповідача у виплаті заборгованості працівнику.

Не може вважатися перешкодою при виплаті заборгованості із заробітної плати працівнику наявність справи про банкрутство підприємства-відповідача, оскільки відповідно до статті 12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю та життю громадян, авторської винагороди.

Встановлені в рішенні Європейського суду „Копилович та інші проти України” порушення Конвенції є наслідком невиконання Костянтинівським державним підприємством „Завод Автоскло ім.К.Т.Бондарева” та Державним підприємством „Техбудскло” визначеного діючим законодавством обов’язку із виконання судових рішень та рішень комісій по трудових спорах, що призвело до заподіяння моральної шкоди заявникам.

За загальним правилом статті 614 Цивільного кодексу України відсутність вини доводиться заподіювачем шкоди.

Відповідно до частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність вини.

Аналогічна позиція зазначена в пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.95 року „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, згідно якої особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Згідно із ст.2 Цивільного кодексу України, держава є учасником цивільних відносин. Відповідно до ст. 170 Цивільного кодексу України, держава набуває та здійснює цивільні права та обов’язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. В даному випадку таким державним органом виступає державна виконавча служба. Вини державної виконавчої служби у невиконанні судових рішень та рішень комісій по трудових спорах не вбачається. Відповідно до наявних в матеріалах справи листів начальника державної виконавчої служби Донецької області, скарг на дії чи бездіяльність державних виконавців від заявників по справі „Копилович ті інші проти України” під час виконавчого провадження не надходило. Відповідачі протилежного не довели.

Відповідно до пункту 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237 КЗпП України (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров’я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов’язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежного від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Факт заподіяння моральної шкоди заявникам встановлено Європейським судом під час розгляду справи „Копилович та інші проти України” (п.32 рішення Європейського суду).

Відповідно до частини 5 статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи.

Статтею 17 ЗУ „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду, як джерело права.

Державне казначейство України було залучене у якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, оскільки цим органом здійснюється облік та виконання доходної та видаткової частини бюджету України.

Крім того, відповідно до ст.9 Закону України „Про виконавче провадження”, Державне казначейство України безпосередньо приймає участь у виконанні рішень Європейського суду.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що саме винні дії відповідачів призвели до визнання Європейським судом порушення Україною пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, та результатом саме їх неправомірних дій є заподіяння державі матеріальних збитків, у вигляді виплати заявникам заборгованості із заробітної плати та інфляційних витрат в розмірі 113224,78грн., а також суми моральної шкоди у розмірі 213090,04грн., і іншого відповідачем не доведено.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судом не приймаються до уваги заперечення відповідачів викладені у відзивах на позовну заяву, оскільки вказані заперечення спростовуються матеріалами справи.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати по сплаті держмита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню пропорційно на відповідачів в порядку передбаченому ст.49 ГПК України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.11, 23, 170, 614, 1166, 1167, 1191 Цивільного кодексу України, ст.ст.3, 43, 46, 129 Конституції України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Кзпп України, Законом України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, Законом України „Про судоустрій України”, Законом України „Про виконавче провадження”, Законом України „Про міжнародні договори України” від 29.06.2001р., Законом України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, ст.ст.4-2, 4-3, 22, 33, 35, 43, 44, 69, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Міністерства юстиції України в інтересах держави України щодо стягнення збитків з відповідача 1 - Костянтинівського державного підприємства „Завод Автоскло ім.К.Т.Бондарева” у розмірі 232300,34грн., з відповідача 2 - Державного підприємства „Техбудскло” у розмірі 94014,48грн., а всього 326314,82грн. задовольнити.

Стягнути з Костянтинівського державного підприємства „Завод Автоскло ім.К.Т.Бондарева” (85100, Донецька область, м.Костянтинівка, вул.Шмідта, 20, ЄДРПОУ 00293166) на користь Державного бюджету України (рахунок Державного казначейства України №31116115700028, код банку 820172, ЄДРПОУ 20055032, банк одержувача Державне казначейство України в м.Києві) збитки у розмірі 232300,34грн., витрати по сплаті держмита в розмірі 2323,00грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 168,01грн.

Стягнути з Державного підприємства „Техбудскло” (85104, Донецька область, м.Костянтинівка, вул.Шмідта, 20, ЄДРПОУ 31106177) на користь Державного бюджету України (рахунок Державного казначейства України №31116115700028, код банку 820172, ЄДРПОУ 20055032, банк одержувача Державне казначейство України в м.Києві) збитки у розмірі 94014,48грн., витрати по сплаті держмита в розмірі 940,15грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 67,99грн.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 15.06.2010року.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Рішення може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його підписання або в касаційному порядку через місцевий господарський суд протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя Лейба М.О.