Рішення № 10008739, 14.06.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

14 червня 2010 р.           Справа 7/64-10

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Вассма", м. Київ.

до: Приватного підприємства "Гурівецьке", с. Гурівці, Козятинський район, Віницька область.

про розірвання мирової угоди та стягнення заборгованості в сумі 57431,12 грн.

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Андрушко Я.С.

Представники:

позивача: Грищенко О.М. - представник за довіреністю б/н від 01.02.2010 року.

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

До господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Вассма" про розірвання мирової угоди затвердженої господарським судом Вінницької області ухвалою від 30.11.2009 року у справі № 14/135 та стягнення з Приватного підприємства "Гурівецьке" боргу у розмірі 57 431,12 грн..

За вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/64-10 з призначенням її до розгляду в засіданні суду на 19.05.2010 року.

На визначену дату представники сторін в судове засідання не з'явились, витребуваних ухвалою суду документів не подали, не зважаючи на те, що про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення № 2084206 від 22.04.2010 року та № 2084095 від23.04.2010 року (а.с.26, т.1).

Враховуючи неявку в судове засідання представників сторін, ненадання ними витребуваних документів необхідних для розгляду справи по суті розгляд справи було відкладено до 14.06.2010 року.

Однак відповідач в судове засідання 14.06.2010 року повторно не з'явився, не надав витребуваних судом документів та не повідомив про причини своєї неявки.

Оскільки відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, беручи до уваги , що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

При цьому суд зауважує, що відповідач, з огляду на викладені вище обставини (щодо належного повідомлення відповідача про час та місце судового засідання) мав достатньо часу для подання обґрунтованих заперечень та доказів в підтвердження таких заперечень в разі незгоди із заявленими позовними вимогами.

За письмовим клопотанням позивача справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

20.08.2009 року ТОВ "Торговий дім "Вассма" до господарського суду Вінницької області було подано позов до ПП "Гурівецьке" про стягнення 172571,34 грн. згідно договору купівлі-продажу № 51/1-0015 від 14.12.2007 року.

Ухвалою від 25.08.2009 року за вказаним позовом суддею Залімським І.Г. порушено провадження у справі № 14/135-09.

30.11.2009 року під час розгляду справи сторонами було подано спільну заяву про затвердження мирової угоди по даній справі, яка була затвердження господарським судом Вінницької області ухвалою від 30.11.2010 року, а провадження у справі № 14/135-09 відповідно було припинено (а.с.21-23, т.1).

Як вбачається, у вказаній мировій угоді сторонами погоджено графік погашення сум основної заборгованості, а також штрафних санкцій.

За твердженням позивача після затвердження мирової угоди відповідачем не було проведено розрахунків згідно затвердженого в мировій угоді графіка, що на думку позивача є підставою для розірвання мирової угоди та стягнення боргу у розмірі 57431,12 грн..

При цьому позивач обґрунтовуючи позовні вимоги посилається на ст.ст. 509, 525,526, 530, 599, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК, ст.ст.173, 193, 202 ГК України.

Також судом встановлено, що позивачем направлено вказану вище ухвалу господарського суду Вінницької області від 30.11.2009 року у справі № 14/135-09 до ВДВС Козятинського МРУЮ з заявою (від 12.03.2010 року № 26-1/03) про відкриття виконавчого провадження.

Беручи до уваги встановлені обставини суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Як було вказано раніше позивач звернувся до суду за захистом своїх прав, за результатами чого господарським судом Вінницької області було розглянуто справу № 14/135-09 та затверджено мирову угоду, яка у відповідності до ст. 3 ЗУ "Про виконавче провадження" є виконавчим документом.

Варто зазначити, що виконання мирової угоди, яка затверджена ухвалою суду, врегульовано нормами процесуального права, у зв’язку з чим у сторін з укладанням такої угоди, і лише у разі її затвердження судом, виникають не цивільні чи господарські відносини, а господарсько-процесуальні права та обов’язки. Зокрема, право на пред’явлення її до виконання, встановлене статтею 115 ГПК України та статтею 18 Закону України "Про виконавче провадження".

Так, в силу ч.4 ст.78 ГПК України, про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди, є судовим актом, для якого передбачений особливий порядок його виконання.

Згідно ст.115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому ГПК України та Законом України “Про виконавче провадження”.

Зазначене кореспондується із п.2 ч.2 ст.3 Закону України “Про виконавче провадження”, відповідно до якого підлягають виконанню Державною виконавчою службою ухвали, постанови судів у господарських справах.

У разі ж ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди:

- якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 19 Закону України "Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 3 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою; тому за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах;

- якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у статті 19 названого Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про спонукання до виконання мирової угоди.

Слід зазначити, що на вказаному вище наголошено також в п.11 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 року № 04-5/365 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України".

В силу п.1 ч.1 ст.18 Закону, державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача про примусове виконання рішення, зазначеного у ст.3 цього Закону.

Згідно ст.1 Закон України “Про виконавче провадження” виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) –це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі –рішення).

Тобто, Закон України “Про виконавче провадження” визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Таким чином, виконання мирової угоди, яка затверджена ухвалою суду, врегульовано нормами процесуального права, у зв'язку з чим у сторін з укладанням такої угоди, і лише у разі її затвердження судом, виникають не цивільні чи господарські права та обов'язки, як помилково вважає позивач, а господарсько-процесуальні права та обов'язки, оскільки судами встановлено, що ухвала про затвердження мирової угоди надавався статус виконавчого документу, заінтересована сторона не позбавлена права пред’явити цей документ до примусового виконання.

Також суд вказує, що відповідно до ч. 4 ст. 78 ГПК України про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняється провадження у справі. Зазначена норма кореспондується з нормою п. 7 ст. 80 цього Кодексу, згідно з якою господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом, а ч. 4 вказаної статті передбачено, що ухвалу про припинення провадження у справі може бути оскаржено.

Виходячи зі змісту перелічених процесуальних норм, затвердження господарським судом мирової угоди сторін з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розцінюватися як два самостійних акти - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження у справі.

Таким чином, мирову угоду не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні, оскільки порядок її укладання та затвердження регламентовано відповідними положеннями ГПК України.

Правова позиція про те, що мирову угоду не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні, оскільки порядок її укладання та затвердження регламентовано відповідними положеннями ГПК України, викладена й у постанові ВСУ від 20.01.2009 року у справі № 24/489.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Беручи до уваги наведені вище приписи законодавства та висновки до яких дійшов суд проводячи аналіз обставин справи в сукупності з нормами законодавства, яке регулює спірні правовідносини суд дійшов висновку про відмову в позові повністю.

Відмовляючи у позові суд принагідно зазначає, що позивач вправі захистити своє порушене право, яке полягає у невиконанні відповідачем умов мирової угоди, затвердженої ухвалою суду шляхом звернення останньої до виконання в порядку ЗУ "Про виконавче провадження".

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на позивача відповідно до ст. 49 ГПК України.

Також судом встановлено, що позивач при зверненні до суду сплатив 1205,00 грн. державного мита, що підтверджується платіжним дорученням № 6242 від 29.03.2010 року Як вбачається із позовної заяви ціна майнової вимоги складає 57431,12 грн..

Враховуючи вимоги встановлені підпунктом а) п.2 ст.3 Декрету КМУ "Про державне мито" розмір державного мита, який підлягав сплаті позивачем відповідно до вказаного підпункту з врахуванням математичного заокруглення мав би становити 574,31 грн..

Згідно п. "а") ч.3 ст. 3 Декрету КМУ "Про державне мито" державне мито із позовних заяв немайнового характеру 85,00 грн..

Таким чином загальний розмір державного мита, який мав би бути сплачений позивачем складає 659,31 грн. (574,31+85,00).

Внесення державного мита у більшому розмірі ніж передбачено чинним законодавством є підставою для його повернення згідно ст.47 ГПК України та п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито".

За письмовим клопотанням позивача 14.06.2010 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, 49, 75, 82, 84, 85, 115 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. В позові відмовити повністю.

2. Повернути суму зайво сплаченого державного мита в розмірі 545 грн. 69 коп. Товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Вассма", вул. Симиренка, 12Б, кв. 67, м. Київ, 03134 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 33937992) сплаченого за платіжним дорученням від 29.03.2010 року № 6242 оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 7/64-10 (а.с.5, т.1).

3. Копію рішення надіслати сторонам.

Суддя Банасько О.О.

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК

України 21 червня 2010 р.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи

2 - позивачу - вул. Симиренка, 12Б, кв. 67, м. Київ, 03134.

3 - відповідачу - вул. Жовтнева, 1, с. Гурівці, Козятинський район, Вінницька область.