Рішення № 100074475, 27.09.2021, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/11979/20

Провадження № 2/201/1016/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2021р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

в складі : головуючого - судді - Ткаченко Н.В.

за участю секретаря - Кірієнко Ю.В.

за участю представника позивачки - адвоката Сазонової М.О.

за участю відповідача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 (третя особа - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк») про визнання права особистої приватної власності на домоволодіння, визнання недійсним та скасування Державного акту на право власності на землю,

ВСТАНОВИВ:

В провадження Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 16.12.2020р. надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на домоволодіння, визнання недійсним та скасування Державного акту на право власності на землю (а.с.№3-6).

Ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 17.12.2020р. позовна заява була залишена без руху (а.с. № 8).

В порядку усунення недоліків поданого позову надійшла уточнена позовна заява (а.с. № 13-16).

Ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 18.12.2020р. позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження по справі, призначено розгляд справи в загальному позовному провадженні в підготовче засідання (а.с.№25).

Ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 18.12.2020р. також було вжито заходи забезпечення позовних вимог, які виразилися в накладенні заборони на вчинення будь-яких дій щодо відчуження домоволодіння, розташованого за аресою: АДРЕСА_1 і земельної ділянки площею 0,1000га, кадастровий номер 1210100000:03:336:0038, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , а також в забороні органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, зокрема, Міністерству юстиції України та його територіальним органам, нотаріусам та іншим органам чи особам, які виконують функції державної реєстрації прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не виключно: скасування реєстрації права власності та інших речових прав, реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам, передачі в іпотеку, будь-якого іншого обтяження стосовно спірного майна - домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:03:336:0038, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. № 32).

В обґрунтування позовних вимог в уточненій позовній заяві в редакції від 18.12.2020р. позивачка зазначала, що з ОСОБА_1 вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з29.08.1992р. Під час шлюбу за договором купівлі-продажу від 03.03.2007р. та за договором купівлі-продажу від 04.12.2006р. було придбано у власність домоволодіння, яке розташоване на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1 , покупку вчинено за 50 740грн. За цими договорами право власності було оформлено на відповідача (її чоловіка), втім фактично домоволодіння є її особистою власністю, оскільки гроші на його придбання подарувала її мати, про що складено договір дарування грошових коштів від 01.12.2006р. на суму 60 000грн. За вищезазначеного, позивачка просила визнати за нею право особистої приватної власності на домоволодіння, що розташоване на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , а також про визнання недійсним та скасувати Державний акт на право власності на землю серії ЯД №940371, який було видано ДМР 21.01.2008р. на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:03:336:0038 за адресою АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 17.03.2021р. (постановлена без виходу до нарадчої кімнати з огляду на положення ст. 353 ЦПК України) за наслідками аналізу Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (а.с. № 20-24) в якості третьої особи залучено АТ КБ «ПриватБанк» (а.с. № 47).

Отримавши позовну заяву з додатками та судові повістки, як в підготовчі засідання, так і в судові засідання (а.с. №48, 51-52, 59, 61, 63, 69, 73, 75, 79, 80 ) АТ КБ «ПриватБанк» письмових пояснень, де було би висловлено позицію банка щодо позовних вимог, не надав.

Напроти, 19.04.2021р. на е/пошту суду від представника третьої особи - Чумака С.О. (діє на підставі довіреності - а.с. № 54) надійшла заява, в якій останній не заперечував проти розгляду справи за його відсутності, просив повідомити банківську установу про прийняте судом рішення (а.с. № 53).

В межах підготовчого провадження задоволено клопотання представника позивачки від 20.04.2021р. про допит свідка ОСОБА_3 (а.с. № 57, 58).

Відповідачем ОСОБА_1 14.06.2021р. подано суду заяву, в якій він визнав позовні вимоги, а також просив проводити розгляд справи за його відсутності (а.с. № 67).

Підготовче засідання у справі відповідно до вимог ст. 197 та п.3 ч.2 ст. 200 ЦПК України було проведено 20.04.2021р., під час якого задоволено клопотання про допит свідка (а.с. № 58).

Представник позивачки - адвокат Сазонова М.О. (діє на підставі ордеру від 11.12.2020р.- а.с. № 10) в судовому засіданні 27.09.2021р. позовні вимоги підтримала, наполягала на їх задоволенні.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні 27.09.2021р. змінив своє первісне ставлення до позову ОСОБА_2 , яке було викладено в заяві до суду від 14.06.2021р. (а.с. № 67), а саме позовні вимоги визнав лише частково, тільки по пункту 1 позову, не заперечував, що гроші на придбання домоволодіння дійсно його дружині подарувала її мати.

Представник третьої особи в судове засідання 27.09.2021р. не з`явився, про дату розгляду справи був повідомлений належним чином, як шляхом направлення судових повісток рекомендованими листами з повідомленням, які отримані (а.с. № 75, 80, 81), так і шляхом розміщення оголошення на сайті «Судова влада України» (а.с. № 82). Раніше, а саме 19.04.2021р. представник третьої особи - Чумак С.О. направляв суду заяву про розгляд справи за відсутності представника третьої особи (а.с. № 53).

За вищезазначеного, суд ухвалою від 27.09.2021р. (постановлена без виходу до нарадчої кімнати з огляду на положення ст. 353 ЦПК України) постановив розглядати справу за відсутності третьої особи (а.с. № 94, дія № 21).

При розгляді справи в судовому засіданні 27.09.2021р. здійснювалося повне фіксування судового процесу технічними засобами у відповідності до вимог ч.1 ст. 247 ЦПК України.

Суд, вивчивши матеріали справи, вислухав представника позивачки та відповідача, надавши оцінку позиції відповідача, яку він висловив в судовому засіданні 27.09.2021р. та представника третьої особи, яку він висловив письмово 19.04.2021р., допитавши свідка ОСОБА_3 , всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази за принципами ст. 89 ЦПК України у сукупності з нормами чинного законодавства України, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. (ч. 1. ст.13 ЦПК України).

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

29.08.1992р. ОСОБА_2 зареєструвала шлюб з громадянином ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 (а.с.№7), сторони перебувають у шлюбі і станом на день розгляду справи судом.

Під час перебування у зареєстрованому шлюбі за договором купівлі-продажу від 04.12.2006р., який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мошковською Н.М., реєстровий номер № 10553 (а.с. №18), а також за договором купівлі-продажу від 03.03.2007р., який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Андрєєвим В.О., реєстровий номер № 282 (а.с. № 85) було придбано у власність домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (з 03.06.2016р. назва міста змінена на м. Дніпро).

Загальна вартість домоволодіння склала 50 740 грн. що підтверджується копією договору купівлі-продажу домоволодіння від 04.12.2006р. Покупцем домоволодіння за обома договорами зазначений ОСОБА_1 .

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається, що власником домоволодіння, яке розташоване на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 (а.с. № 20-24).

Позивачка по тексту позову, а також її представник в ході судового розгляду стверджували, що чоловік позивачки - ОСОБА_1 (відповідач у справі) при придбанні вказаного нерухомого майна оформив його на себе, хоча, фактично, домоволодіння є особистою приватною власністю позивачки ОСОБА_2 , оскільки було придбано за її особисті кошти, які були їй подаровані за договором дарування грошових коштів від 01.12.2006р. її матір`ю ОСОБА_3 .

В матеріалах справи дійсно наявний договір дарування грошових коштів від 01.12.2006р., за яким ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 60 000грн. (а.с. № 17).

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_3 ці обставини підтвердила, зазначила, що вона усе життя працювала, як працював і її чоловік, заощадила кошти, які подарувала своїй доньці 01.12.2006р. до дня її народження, який та святкує 01 січня (а.с. № 91, 92),

Також до матеріалів цивільної справи судом було долучено витяг з трудової книжки ОСОБА_3 , з якого вбачається, що її трудовий стаж складає 30 років (а.с. № 97).

Обставини того, що саме мати позивачки подарувала гроші, які в подальшому були витрачені на придбання домоволодіння за двома договорами купівлі-продажу (по Ѕ частині), підтвердив в судовому засіданні 27.09.2021р. і відповідач ОСОБА_1 .

Відповідно до положень ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частина 1 статті 316 ЦК України передбачає, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно частини 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч.1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Згідно положень ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;

2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;

4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду";

5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може подати позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється чи не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документів, які б посвідчували його право власності.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 05.04.2017р. у справі №367/5390/14-ц (№6-399-цс17) у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане; сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, оскільки придбання майна (домоволодіння, яке розташовано на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 ) хоча і відбулося у період зареєстрованого шлюбу сторін, але за особисті кошти ОСОБА_2 , які їй були подаровані її матір`ю ОСОБА_3 , суд вважає, що це домоволодіння не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування Державного акту на право власності на землю суд зазначає.

Судом встановлено, що після придбання за двома договорами купівлі-продажу домоволодіння, яке розташовано на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 ) ОСОБА_1 приватизував земельну ділянку під домоволодінням площею 0,1000 га (кадастровий номер 1210100000:03:336:0038) та отримав Державний акт на право власності на землю серії ЯД №940371, виданий Дніпропетровською міською радою 21.01.2008р. і зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею (а.с. № 19).

За змістом ч. 2 ст. 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю набувається і здійснюється відповідно до закону.

Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статті 116, 118 ЗК України передбачають, що громадяни та юридичні особи набувають права власності або права користування земельними ділянками на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади.

Частиною 5 ст.116 ЗК України визначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

За положеннями статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. В силу ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Дійсно, у відповідності до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Втім, у справі, що розглядається судом, відсутні підстави для задоволення тієї частини позовних вимог ОСОБА_2 , яка стосується визнання недійсним та скасування Державного акту на право власності на землю серії ЯД №940371, який було видано Дніпропетровською міською радою 21.01.2008р. на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:03:336:0038 за адресою: АДРЕСА_1 , який видано на ім`я ОСОБА_1 , оскільки приватизація земельної ділянки - це безкоштовний перехід права власності на земельну ділянку від держави до певної особи (в нашому випадку до ОСОБА_1 ), тоді як свої позовні вимоги про визнання права особистої приватної власності на домоволодіння ОСОБА_2 обґрунтовує саме тим, що спірне домоволодіння є особистою приватною власністю, оскільки придбано за власні кошти ОСОБА_1 , які в свій час їй були подаровані матір`ю.

Крім того, в даному випадку не може йтися про застосування положень п. 5 ч. 1 ст. 57 СК України, оскільки з урахуванням змін до СК України правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. Виключно протягом періоду з 08.02.2011р. до 13.06.2012р. приватизована одним з подружжя земельна ділянка вважалася об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а у справі, що розглядається судом Державний акт на земельну ділянку видано 21.01.2008р., тобто до 08.02.2011р.

Вказані висновки також містяться у постановах Верховного Суду від 10.05.2018р. у справі № 158/1016/16-ц та від 23.01.2019р. у справі № 353/1974/15-ц

Підводячи підсумок вищевикладеному, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню лише в частині позовних вимог про визнання права особистої приватної власності на домоволодіння, що розташоване на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 . В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , які стосуються вимог про визнання недійсним та скасування Державного акту на право власності на землю, виданого на ім`я ОСОБА_1 , рішенням суду слід відмовити.

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦК України та приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволено частково, суд вважає, що з відповідача на користь позивачки слід стягнути судові витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеній частині позовних вимог, а саме у розмірі 1 051 грн. (1 681 грн.60 коп. (за 2 позовні вимоги майнового характеру) + 420 грн. 40 коп. (за заяву про забезпечення позову) = 2 102 грн. : 2 = 1 051 грн.) (а.с. № 2).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 16, 316, 317, 328 ЦК України, п.2 ч.1 ст. 57 СК України, постановою Верховного Суду України від 05.04.2017р. у справі №367/5390/14-ц (№6-399-цс17), постановами Верховного Суду від 10.05.2018р. у справі № 158/1016/16-ц та від 23.01.2019р. у справі № 353/1974/15-ц, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 128-131, 141, 223, ч.1 ст. 247, ст.ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 (третя особа - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк») про визнання права особистої приватної власності на домоволодіння, визнання недійсним та скасування Державного акту на право власності на землю - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) право особистої приватної власності на домоволодіння, що розташоване на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування Державного акту на право власності на землю серії ЯД №940371, який було видано Дніпропетровською міською радою 21.01.2008р. на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:03:336:0038 за адресою АДРЕСА_1 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по справі по сплаті судового збору у розмірі 1 051 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя Ткаченко Н.В.