Рішення № 100072678, 29.09.2021, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/2221/21

29 вересня 2021 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Мартиць О.І.

за участю:

секретаря судового засідання Семеха В.Т.

представника позивача адвоката Лози В.М.

представника відповідача Васильчук І.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Реал-М" до Тернопільської митниці про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Реал-М" звернулося до суду з позовом до Галицької митниці Держмитслужби, у якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення №0000057/7.4-19 та №0000058/7.4-19 винесені 30 березня 2021 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що за результатами перевірки ТОВ "Реал-М", 10.12.2020 Галицькою митницею складено акт №125/7.4-19/30937492 про результати документальної невиїзної перевірки стосовно дотримання вимог законодавства України з питань митної справи щодо обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування за митними деклараціями №UA403010/2019/008993 від 04.06.2019, №UA403010/2019/009559 від 19.06.2019.

Всупереч очевидним та безспірним доказам походження задекларованих товарів з країни Євросоюзу, митним органом визначено, що бувші в користуванні транспортні засоби, ввезені Товариством "Реал-М" в Україну, не мають статусу преференційного походження (щодо сплати мита).

На підставі вказаного акту 05.01.2021 Галицькою митницею ДФС винесено податкові повідомлення-рішення №0000001/7.4-19 та №0000002/7.4-19. ТОВ "Реал-М" не погодилося з такими рішеннями та оскаржило їх в адміністративному порядку. Рішенням Держмитслужби №08-1/10-06/13/3325 від 25.03.2021 скарга задоволена частково: суму визначених податкових зобов`язань залишено незмінною, в той же час, штрафні санкції зменшено з 25 до 10 відсотків.

30.03.2021 Галицькою митницею Держмитслужби винесено податкові повідомлення-рішення №0000057/7.4-19 (донарахування мита) та №0000058/7.4-19 (донарахування ПДВ), які позивач вважає прийнятими без належного дослідження наданих господарюючим суб`єктом документів, з порушенням норм податкового, митного законодавства України та норм міжнародного права, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 26.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи та призначено у справі судове засідання на 26.05.2021.

19.05.2021 представником відповідача подано до суду відзив на позов, у якому просить в задоволенні позову відмовити повністю. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що підставою для винесення податкових повідомлень-рішень слугувало порушення позивачем вимог законодавства з питань митної справи в частині безпідставного застосування преференційного оподаткування до товарів, оформлених за митними деклараціями від 04.06.2019 №UA403010/2019/008993 та від 19.06.2019 №UA403010/2019/009559. З огляду на те, що на запит Державної митної служби України уповноважений орган Республіки Польща поінформував про неподання експортером ЕТ OPTIMA Sp.z.o.o. Sp.K. документів для підтвердження преференційного статусу походження товарів, тому бувші у використанні транспортні засоби, ввезені в Україну згідно з деклараціями походження, складеними на інвойсах від 28.05.2019 №6/05/2019 та від 11.06.2019 №2/06/2019, не мають статусу преференційного походження відповідно до Протоколу 1 "Щодо визначення концепції "походження товарів" і методів адміністративного співробітництва" до Угоди про асоціацію між Україною з однієї сторони та Європейським Союзом, та враховуючи Пояснення Комісії ЄС (2007/Є 83/01 від 17.04.2017). В зв`язку із цим відсутні підстави вважати товар таким, який проходить з Європейського Союзу та відповідно застосування до товару преференційного режиму.

В судовому засіданні 26.05.2021 оголошено перерву до 23.06.2021 за клопотанням представника відповідача.

Представник позивача 03.06.2021 подав до суду відповідь на відзив, де серед іншого вказав, що враховуючи те, що вартість окремо задекларованих транспортних засобів не перевищувала 6000 євро, митному органу була подана саме Декларація-інвойс (у вигляді Фактури), а не будь-який інший документ, передбачений Протоколом 1. Крім того, будь-яких сумнівів у достовірності цього документа у митного органу не було.

Згідно довідки секретаря судового засідання, судове засідання 23.06.2021 не проводилося та відкладено до 15.07.2021.

06.07.2021 представником відповідача до суду подано доповнення до відповіді на відзив де зазначено, що у відповідача не було, будь-яких передбачених законом підстав для додаткової перевірки документів і звернення до митних органі Республіки Польща. Тому, усі дії Галицької митниці спрямовані на здійснення будь-яких додаткових перевірок були незаконними.

Ухвалою суду, постановленою в судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, продовжено процесуальні строки розгляду справи, за клопотанням представника відповідача розгляд справи відкладено до 07.09.2021.

В судовому засіданні 07.09.2021 розгляд справи відкладено до 15.09.2021 у зв`язку з неявкою представника позивача.

15.09.2021 представник позивача подав до суду додаткові пояснення щодо окремих питань, які виникли під час розгляду справи.

В судовому засіданні 15.09.2021 ухвалою суду, постановленою в судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, допущено процесуальне правонаступництво відповідача шляхом заміни Галицької митниці Держмитслужби на Тернопільську митницю як відокремлений підрозділ Державної митної служби України (місцезнаходження: вул. Текстильна, 38 м. Тернопіль, 46004, код ЄДРПОУ ВП: 43985576), оголошено перерву до 29.09.2021.

Представник позивача в судовому засіданні 29.09.2021 позовні вимоги підтримав, з мотивів, наведених у позовній заяві, відповіді на відзив та додаткових поясненнях.

Представник відповідача в судовому засіданні 29.09.2021 позов не визнала з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, суд при прийнятті рішення виходить з наступних підстав і мотивів.

Декларантом позивача до митного оформлення було подано митні декларації від 04.06.2019 №UA403010/2019/008993 та від 19.06.2019 №UA403010/2019/009559 на товари: "напівпричіпи FRUEHAUF...". Разом із даними митними деклараціями було додано відповідний пакет товаросупровідних документів.

За митною декларацією від 04.06.2019 №UA403010/2019/008993 позивачем здійснено митне оформлення товару: "Напівпричіп FRUEHAUF TX34CS2, 2006 року випуску, ідентифікаційний номер Шасі: НОМЕР_2, повна маса 34 000 кг, 3-ох осьовий з складними стійками, тентований, призначений для перевезення вантажів, бувший у використанні. Торговельна марка - FRUEHAUF. Виробник - "FRUEHAUF", Франція/FR".

За митною декларацією від 19.06.2019 №UA403010/2019/009559 здійснено митне оформлення товару: "Напівпричіп FRUEHAUF TX34CW2EAH1A, 2006 року випуску, ідентифікаційний номер Шасі: НОМЕР_1 , 3-ох осьовий з складними стійками, тентований, призначений для перевезення вантажів, бувший у використанні. Торговельна марка - FRUEHAUF. Виробник - "FRUEHAUF", Франція/FR".

Отримувач товару та особа відповідальна за фінансове врегулювання - ТОВ "Реал-М" (ЄДРПОУ 30937992, адреса: 46008, Тернопільська обл., м. Тернопіль, вул. Гайова, 45).

Відправник товару: ЕТ OPTIMA Sp.z о.о. Sp.K., 44-207 Rybnik, ul.Gliwicka 302 В, Polska.

У поданих до митного оформлення митних деклараціях (графа 36 МД), позивачем застосовано преференцію за кодом 410.

На підставі наказу Галицької митниці Держмитслужби від 06.11.2020 №656 проведено невиїзну документальну перевірку дотримання Товариством з обмеженою відповідальністю "Реал-М" законодавства України з питань митної справи у частині обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування, правильності та повноти нарахування і сплати митних платежів, за результатами якої складено акт від 10.12.2020 №125/7.4-19/30937992.

Згідно акта за результатами документальної невиїзної перевірки ТОВ "Реал-М" встановлено порушення:

- пункту 1 статті 15, Доповнення 1 до Регіональної конвенції, вимог частини другої статті 48, частини першої статті 257, Митного кодексу України в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті ввізного мита на загальну суму 16182,43 гривні;

- підпункту в) пункту 185.1 статті 185, пункту 187.8 статті 187, пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті податку на додану вартість на загальну суму 3236,48 гривень.

05.01.2021 Галицькою митницею Держмитслужби винесено податкові повідомлення-рішення №0000001/7.4-19 та №0000002/7.4-19. ТОВ "Реал-М" не погодилося з такими рішеннями та оскаржило їх в адміністративному порядку. Рішенням Держмитслужби №08-1/10-06/13/3325 від 25.03.2021 скарга задоволена частково: суму визначених податкових зобов`язань залишено незмінною, в той же час, штрафні санкції зменшено з 25 до 10 відсотків.

30.03.2021 Галицькою митницею Держмитслужби винесено податкові повідомлення-рішення №0000057/7.4-19 (донарахування мита) та №0000058/7.4-19 (донарахування ПДВ).

Підставою для винесення податкових повідомлень-рішень слугувало порушення позивачем вимог законодавства з питань митної справи в частині безпідставного застосування преференційного оподаткування до товарів, оформлених за митними деклараціями від 04.06.2019 №UA403010/2019/008993 та від 19.06.2019 №UA403010/2019/009559.

Вважаючи означені податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість рішення відповідача на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з частиною першою статті 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Пунктом 4 частини п`ятої статті 54 цього ж Кодексу передбачено, що орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право проводити в порядку, визначеному статтями 345 - 354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску.

Згідно із частиною першою статті 345 Митного кодексу України документальна перевірка - це сукупність заходів, за допомогою яких органи доходів і зборів переконуються у правильності заповнення митних декларацій, декларацій митної вартості та в достовірності зазначених у них даних, законності ввезення (пересилання) товарів на митну територію України або на територію вільної митної зони, вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України або за межі території вільної митної зони, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.

Частиною першою статті 351 цього ж Кодексу визначено, що предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств.

Як передбачено пунктом другим частини другої статті 351 Митного кодексу України документальна невиїзна перевірка проводиться у разі: надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих органові доходів і зборів документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.

Відповідно до частини восьмої статті 264 Митного кодексу України з моменту прийняття органом доходів і зборів митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення, а декларант або уповноважена ним особа несе відповідальність за подання недостовірних відомостей, наведених у цій декларації.

Згідно з пунктом другим частини другої статті 52 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

З аналізу вищенаведеного, суд дійшов висновку, що декларант, здійснюючи ввіз на митну територію України товарів або транспортних засобів, з моменту прийняття органом доходів і зборів митної декларації несе повну відповідальність за достовірність відомостей в ній, в тому числі щодо достовірності митної вартості.

Згідно із статтею 352 Митного кодексу України посадовими особами органів доходів і зборів під час проведення перевірок можуть бути використані: 1) документи, визначені цим Кодексом; 2) податкова інформація; 3) експертні висновки; 4) судові рішення; 5) отримані від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджені відомості щодо вартісних, кількісних або якісних характеристик, країни походження, складу та інших характеристик, які мають значення для оподаткування товарів, їх ввезення (пересилання) на митну територію України або на територію вільної митної зони чи вивезення (пересилання) за межі митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення; 6) інші матеріали, отримані в порядку та спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами України.

Частиною шостою статті 345 цього ж Кодексу визначено, що результати перевірки оформлюються актом (довідкою) та є підставою для самостійного визначення органом доходів і зборів суми податкового зобов`язання підприємства щодо сплати митних платежів.

Згідно із підпунктом 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов`язань, визначених платником податків у митних деклараціях.

Відповідно до пункту 54.4 статті 54 Податкового кодексу України у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.

Як встановлено судом в ході перевірки висновок контролюючого органу про заниження позивачем податкових зобов`язань зі сплати податку на додану вартість та ввізного мита із ввезених на митну територію України товарів ґрунтується на підставі інформації, зазначеної у листі від 18.09.2020 №15/15-03-01/7.4/21, яким Державна митна служба України інформувала Галицьку митницю Держмитслужби про отримання інформації від уповноваженого органу Республіки Польща лист від 07.08.2020 №2401-ЮА1.4331.16.2020.МК щодо неподання експортером ЕТ OPTIMA Sp.z.o.o. Sp.K. документів для підтвердження преференційного статусу походження товарів.

Суд бере до уваги, покликання відповідача, що для вищезазначеного товару преференційне походження є визначальним для оподаткування, а інформація про преференційне походження у деклараціях про походження, складених на інвойсах вартістю до 6000 Євро виявилась не підтвердженою, тому звільнення від сплати ввізного мита на підставі Угоди було застосовано невірно. Проте вважає, такі твердження у даному випадку помилковими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 272 Митного кодексу України на товари, що ввозяться на митну територію України, встановлюється ввізне мито.

Згідно статті 278 Митного кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань із сплати мита у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митному органу митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов`язання митним органом у випадках, визначених цим Кодексом та законами України.

В силу частин четвертої та п`ятої статті 280 Митного кодексу України ввізне мито на товари, митне оформлення яких здійснюється в порядку, встановленому для підприємств, нараховується за ставками, встановленими Митним тарифом України.

Ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

До товарів, що походять з України або з держав - членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом.

До решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

Відповідно до частини першої статті 281 Митного кодексу України допускається встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом, зниження ставок ввізного мита або встановлення тарифних квот відповідно до законодавства України та для ввезення товарів, що походять з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори.

Так Законом України від 16 вересня 2014 року №1678-VII ратифіковано Угоду від 27 червня 2014 року про асоціацію між Україною з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами з іншої сторони, якою, серед іншого, передбачено поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом (далі Угода про асоціацію).

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 29 Угоди про асоціацію, кожна Сторона зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони, відповідно до Графіків, встановлених у Додатку 1-А до цієї Угоди (далі - Графіки).

При цьому, згідно частини другої статті 26 Угоди про асоціацію "походження" означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі 1 до цієї Угоди ("Щодо визначення концепції "походження товарів" і методів адміністративного співробітництва").

Відповідно до Протоколу 1 до Угоди про асоціацію у розділі V статті 16 визначено, що товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів:

(а) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; або

(b) у випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, - декларація, що надалі іменуватиметься "декларацією інвойс", надана експортером до інвойса, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу.

Відповідно до частини першої статті 22 Протоколу 1 декларація інвойс, зазначена в статті 16(1)(Ь) цього Протоколу, може бути складена:

(а) затвердженим експортером у розумінні статті 23 цього Протоколу, або

(b) експортером будь-якої партії товару, що складається з одного чи декількох місць товарів, що походять з певної країни, сукупна вартість яких не перевищує 6000 євро.

Законом України №2187-VI1I від 8 листопада 2017 року Україна приєдналася до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження (надалі - Регіональна конвенція).

21 листопада 2018 року Підкомітетом України - ЄС з питань митного співробітництва прийнято рішення №1/2018 (далі - Рішення) про зміну Протоколу 1 "Щодо визначення концепції "Походження товарів" і методів адміністративного співробітництва" до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони.

Відповідно до статті 1 Рішення Протокол 1 замінюється текстом, викладеним у додатку до цього Рішення, зокрема з урахуванням статті 1 цього додатку у торгівлі з ЄС застосовуються правила походження Регіональної конвенції, викладені у Доповненні 1 до цієї конвенції.

Отже, відповідно до положення статті 15 Доповнення 1 до Регіональної конвенції товари, що походять з однієї з Договірних Сторін, і ввозяться в інші Договірні Сторони, підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів, що підтверджують походження;

(а) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку ІІІа;

(b) сертифікат з перевезення товару EUR-MED, зразок якого наведений у Додатку ІІІb;

(с) у випадках, вказаних у Статті 21(1), декларація (надалі іменуватиметься "декларацією походження" або "декларацією походження EUR-MED"), надана експортером до інвойса, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати. Текст декларації походження наведений у Додатку IV а і b.

Частиною першою статті 21 Доповнення 1 до Регіональної конвенції визначено, що декларація про походження або декларація про походження EUR-MED, зазначена в статті 15 (1)(с), може бути складена:

(а) уповноваженим експортером відповідно до положень Статті 23, або

(b) експортером на будь-яку партію товару, що складається з однієї або більше одиниць упаковки, що походять з певної країни, сукупна вартість яких не перевищує 6000 євро.

Отже, оскільки вартість товару, яка була ввезена в Україну та оформлена митними деклараціями від 04.06.2019 №UA403010/2019/008993 та від 19.06.2019 №UA403010/2019/009559, не перевищували 6000 євро, експортером (відправником) товару - польською компанією ЕТ OPTIMA Sp.z о.о. Sp.K., 44-207 Rybnik, ul.Gliwicka 302 В, Polska. було складено фактури (декларації інвойси) відповідно до Додатку IVa Доповнення 1 до Регіональної конвенції, яким підтверджено походження товару з країни Європейського Співтовариства.

Як видно з доданого Інвойсу (Фактури (а слово "інвойс" перекладається з англійської мови на польську саме як "фактура") у ньому міститься декларація (повідомлення) про походження товару, у якій польський експортер декларує, що цей продукт має "французьке преференційне походження". Таким чином надана митниці фактура і є "декларацією інвойс", передбаченою частиною першою статті 16 розділу 5 Протоколу.

Відповідно до Класифікатора звільнень від сплати митних платежів при ввезенні товарів на митну територію України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 20.09.2012 №1011, цифровим кодом "410", який був зазначений позивачем у митних деклараціях від 04.06.2019 №UA403010/2019/008993 та від 19.06.2019 №UA403010/2019/009559, позначається пільга (преференція) зі сплати ввізного мита для товарів, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС, підстава надання пільги: абз. 1 ч. 1 ст. 29, додаток 1-А "Тарифний графік України" до глави 1 розділу IV "Торгівля та питання, пов`язані з торгівлею" (скасування мит) Угоди про асоціацію.

З огляду на викладені обставини, позивачем при митному оформленні товару від експортера (відправника) польської компанії ЕТ OPTIMA Sp.z о.о. Sp.K., 44-207 Rybnik, ul.Gliwicka 302 В, Polska у митних деклараціях від 04.06.2019 №UA403010/2019/008993 та від 19.06.2019 №UA403010/2019/009559 у графі 34 "Код країни походження" зазначено - "FR", а у графі 36 "Преференція" вказано цифровий код - "410" та застосовано преференційну ставку ввізного мита.

Відповідно у графі 47 митних декларацій "Нарахування платежів" по коду виду надходжень 020 (мито на товари, що ввозяться на територію України суб`єктами господарювання) зазначено спосіб розрахунку 06 (сума податку, нарахована умовно, у зв`язку із звільненням від оподаткування).

Суд зазначає, що митне оформлення за митними деклараціями типу ІМ40ДЕ від 04.06.2019 №UA403010/2019/008993 та від 19.06.2019 №UA403010/2019/009559, в тому числі, визначення митної вартості, нарахування і сплата митних платежів, завершене, його результати не оспорені у встановленому порядку і не скасовані. Рішення про коригування митної вартості в порядку статті 55 Митного кодексу України митницею не виносилось.

Відповідно до частин першої, другої статті 43 Митного кодексу України, документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару. Країна походження товару заявляється (декларується) органу доходів і зборів шляхом подання оригіналів документів про походження товару.

Сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару. У разі втрати сертифіката приймається його офіційно завірений дублікат (частини третя, четверта статті 43 Митного кодексу України).

Засвідчена декларація про походження товару - це декларація про походження товару, засвідчена державною організацією або компетентним органом, наділеним відповідними повноваженнями. Декларація про походження товару - це письмова заява про країну походження товару, зроблена у зв`язку з вивезенням товару виробником, продавцем, експортером (постачальником) або іншою компетентною особою на комерційному рахунку чи будь-якому іншому документі, який стосується товару (частини п`ята, шоста статті 43 Митного кодексу України).

Сертифікат про регіональне найменування товару - це документ, який підтверджує, що товари відповідають визначенню, характерному для відповідного регіону країни, та виданий компетентним органом відповідно до законодавства країни вивезення товару (частина сьома статті 43 Митного кодексу України).

У разі якщо в документах про походження товару є розбіжності у відомостях про країну походження товару або органом доходів і зборів встановлено інші відомості про країну походження товару, ніж ті, що зазначені у документах, декларант або уповноважена ним особа має право надати органу доходів і зборів для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару додаткові відомості (частина восьма статті 43 Митного кодексу України).

Додатковими відомостями про країну походження товару є відомості, що містяться в товарних накладних, пакувальних листах, відвантажувальних специфікаціях, сертифікатах (відповідності, якості, фіто санітарних, ветеринарних тощо), митній декларації країни експорту, паспортах, технічній документації, висновках-експертизах відповідних органів, інших матеріалах, що можуть бути використані для підтвердження країни походження товару (частина дев`ята статті 43 Митного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 44 Митного кодексу України, для підтвердження країни походження товару орган доходів і зборів у передбачених законом випадках має право вимагати та отримувати документи про походження такого товару.

У разі ввезення товару на митну територію України документ, що підтверджує країну походження товару, подається обов`язково лише у разі, якщо це необхідно для застосування митно-тарифних заходів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, кількісних обмежень (квот), інших заходів економічного або торговельного характеру, що здійснюються в односторонньому порядку або відповідно до двосторонніх чи багатосторонніх міжнародних договорів, укладених відповідно до закону, або заходів, що здійснюються відповідно до закону для забезпечення здоров`я населення чи суспільного порядку, а також у разі, якщо в органу доходів і зборів є підстави для підозри в тому, що товар походить з країни, товари якої заборонені до переміщення через митний кордон України згідно із законодавством України (частина друга статті 44 Митного кодексу України).

Суд зазначає, що на наданих митному органу документах проставлені VIN-коди представлених напівпричепів: НОМЕР_2 та НОМЕР_1, за якими можна ідентифікувати країну-виробника. Згідно пункту 2.2. Вимог до перевірки конструкції та технічного стану колісного транспортного засобу, методи такої перевірки, затверджених однойменним Наказом МІУ №710, - ідентифікацію виробника, категорії, моделі, дати виготовлення завершеного ТЗ, його призначення, типу двигуна, окремих технічних характеристик здійснюють за даними міжнародного ідентифікаційного номера (VIN - Vehicle Identification Number). При цьому, відповідно до ДСТУ ISO 3779, ViN складається із таких трьох структурних частин: Перша частина - міжнародний ідентифікаційний код виробника (WMI), складається із трьох символів (арабських цифр та/або великих латинських літер), попередньо присвоєних виробникам КТЗ національною організацією згідно з ДСТУ ISO 3780 для їх ідентифікації. Дві перші літери VIN-коду, в конкретному випадку "VF", визначають країну-виробника - Францію.

Крім того, жодних розбіжностей у відомостях про країну походження товару Галицькою митницею при здійсненні митного оформлення не виявлено.

Виходячи із змісту частини шостої статті 69 Митного кодексу України, донарахування сум податкових зобов`язань після завершення процедури митного оформлення товарів, можливо виключно в разі умисного подання платником податків недостовірних документів або недостовірної інформації під час митного оформлення.

Також в акті перевірки вказано, що з листа уповноважених органів Республіки Польща про результати перевірки інформації про країну походження встановлено, що експортер не надав документів, які підтверджують преференційне походження товару, зазначене декларантом. Тобто митний орган Республіки Польща підтвердив факт неподання експортером додаткових даних про походження товару, а не про встановлення чи не встановлення походження товару.

Таким чином, дослідивши фактичні обставини справи та, надавши їм належну правову оцінку, суд доходить висновку, що товари "напівпричіпи FRUEHAUF...", які були ввезені позивачем в Україну за митними деклараціями від 04.06.2019 №UA403010/2019/008993 та від 19.06.2019 №UA403010/2019/009559, походять з країни Європейського Союзу (Франція) та відповідають правилам походження, що регулюють преференційну торгівлю з Україною (UА). Відтак, позивачем виконані митні і податкові зобов`язання під час здійснення митних процедур.

Ключовим при вирішенні спору, суд вважає те, що митним органом не надано беззаперечних доказів існування у позивача намірів фінансового характеру, спрямованих на ухиляння від сплати всіх необхідних платежів при митному оформленні.

Оцінюючи в сукупності вищевикладене, враховуючи непідтвердження під час розгляду справи обставин, якими контролюючий орган обґрунтовував свої твердження про порушення позивачем вимог Митного кодексу України, Податкового кодексу України, а відтак й покладених в основу прийнятих оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, заявлений позивачем позов є підставним та обґрунтованим.

Водночас судом також враховано, що адміністративний суд керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям.

В силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судом під час вирішення цього спору також враховується правова позиція, висловлена Верховним Судом у складі у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.12.2018 у справі №820/898/18, відповідно до якої відсутність або недоведеність вини платника податків, як необхідної складової податкового правопорушення, обумовлює протиправність застосування штрафних (фінансових) санкцій за таке правопорушення.

Поза тим, відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що "… адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".

У пункті 38 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Інтерсплав проти України" від 09 січня 2007 року Суд вказав на те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Одночасно суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі "Федорченко та Лозенко проти України" (заява №387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом", тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

При цьому суд враховує роз`яснення, що викладені у пункті 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, відповідно до якого обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Цей же принцип знайшов свій вираз у низці рішень Європейського суду з прав людини, у яких ЄСПЛ неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain); рішення у справі "Серявін та інші проти України").

Згідно частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, згідно частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваного рішення.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у п.36 справи "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), від 01.07.2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами статті 90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд вважає, що позов підлягає до задоволення.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позов підлягає до задоволення, то до відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена позивачем сума судового збору у розмірі 2270,00 грн, сплачений згідно платіжного доручення №5808 від 08.04.2021.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Реал-М" до Тернопільської митниці про скасування податкових повідомлень - рішень задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Галицької митниці Держмитслужби від 30.03.2021 №0000057/7.4-19 та №0000058/7.4-19.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Тернопільської митниці в користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Реал-М" судовий збір в розмірі 2270,00 грн, сплачений згідно платіжного доручення №5808 від 08.04.2021.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 04 жовтня 2021 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Реал-М" (місцезнаходження: вул.Гайова, 45, м. Тернопіль, 46008, код ЄДРПОУ: 30937992);

відповідач:

- Тернопільська митниця (місцезнаходження: вул. Текстильна, 38, м. Тернопіль, 46400 код ЄДРПОУ ВП: 43985576).

Головуючий суддя Мартиць О.І.