Рішення № 100070460, 04.10.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04 жовтня 2021 року Справа № 280/6392/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Cіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр.Соборний, буд. 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012)

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач, Управління), в якій позивач просить суд:

1) визнати протиправною бездіяльність щодо виплати позивачу пенсії за період з березня 2016 року по грудень 2018 року;

2) стягнути з відповідача на користь позивача за період з березня 2016 року по грудень 2018 року, включно, нараховану, але не виплачену пенсію у розмірі 232089,79 грн.

Крім того, просить допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що є пенсіонером за віком та перебуває на обліку у відповідача як внутрішньо переміщена особа. З березня 2016 року виплату пенсії позивачу припинено за відсутності законодавчо встановлених підстав та поновлена її виплата лише з 01.01.2019. Однак виплата заборгованості по виплаті пенсії за період з березня 2016 року по грудень 2018 року, включно не здійснена. Відповідно до довідки від 17.06.2021 розмір нарахованої, але не виплаченої пенсії позивача складає 232089,79 грн. Вважає протиправною таку бездіяльність відповідача та просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 02.08.2021 відстрочено позивачу сплату судового збору за подання адміністративного позову, відкрито провадження у справі, справу призначено до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

28.08.2021 відповідачем подано відзив на позовну заяву (вх. №49146), в якому зазначено, що з 01.03.2016 позивачу припинено виплату пенсії на виконання постанови Кабінету Міністрів України №136 від 18.02.2016 «Про затвердження порядку здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, соціальних виплат, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування» (далі Постанова №136). Поновлення виплати призупинених пенсій проводиться на підставі особистого звернення пенсіонера з оригіналами всіх необхідних документів. На підставі рішення №12-20 від 06.11.2018 Районної комісії з питань призначення (відновлення) та контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам позивачу поновлено виплату пенсії. Щодо виплати заборгованості за період з березня 2016 року по грудень 2018 року відповідач посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 та вказує, що нарахована пенсія виплачуватиметься після прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку та надходження (виділення) коштів. Крім того, зауважує про пропущення строку звернення до суду. У задоволенні позову просить відмовити.

Представником позивача подано до суду відповідь на відзив, в якому він просить вважати доводи відповідача необгрнутованими, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

На підставі наданих сторонами письмових доказів судом встановлено такі обставини.

ОСОБА_1 є громадянином України, пенсіонером та отримує пенсію за віком.

З 09.12.2014 позивача взято на облік внутрішньо переміщених осіб за адресою проживання: АДРЕСА_2 , про що свідчить довідка №2306011373 від 17.02.2015.

Відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII, позивач перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області, як отримувач пенсії за віком.

Як слідує із заяв по суті справи та не заперечується сторонами, з 01.03.2016 позивачу припинено виплату пенсії за віком.

На відповідне звернення позивача щодо причин припинення виплати пенсії та її поновлення, листом від 22.06.2021 №0800-0207-8/42626 Управління повідомило, що на виконання Постанови №136 позивачу припинено виплату пенсії з 01.03.2016. Поновлення виплати пенсії здійснюється відповідно до пункту 17 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016. Поновлення виплати пенсії проводиться шляхом особистого звернення пенсіонера до територіального органу Пенсійного фонду України. На підставі рішення №12-20 від 06.11.2018 Районної комісії з питань призначення (відновлення) та контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам позивачу поновлено виплату пенсії. Щодо виплати заборгованості за період з березня 2016 року по грудень 2018 року відповідач посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 та вказує, що нарахована пенсія виплачуватиметься після прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку та надходження (виділення) коштів.

Вважаючи безпідставним припинення виплати пенсії, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених позовних вимог та оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідача на підставі поданих сторонами письмових доказів, наявних в матеріалах справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26.06.2014 у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (п.30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (п.31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п.52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (п.53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (п.50).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон №1706-VII), внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону №1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

За змістом частини 1 статті 4 Закону №1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону, якою визначені підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Частиною 3 статті 4 Закону №1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону №1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до частини 2 статті 5 Закону №1058-IV виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно з частиною 2 статті 46 Закону №1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Статтею 47 Закону №1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 49 Закону №1058-IV врегульовано питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.

Так, частиною 1 статті 49 Закону №1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 2 цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», яка набрала чинності з 08.10.2014, затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого передбачено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м.Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», яка набрала чинності з 26.11.2014 (далі Постанова №637, у редакції, чинній станом на дату припинення виплати пенсії позивачу) установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року №509. Виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється в установах публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» та з використанням його платіжних пристроїв. Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому.

Постановою №136, яка набрала чинності з 04.03.2016, затверджено Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктами 9, 12 вказаного порядку (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі виявлення під час здійснення верифікації та моніторингу невідповідності інформації, на підставі якої призначено (продовжено), нараховано або здійснено державну виплату, Мінфін надсилає розпоряднику бюджетних коштів та/або іншому органу, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, рекомендацію щодо зупинення або припинення таких виплат відповідним реципієнтам або групі реципієнтів.

Розпорядник бюджетних коштів та/або інший орган, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, на підставі отриманої від Мінфіну рекомендації щодо зупинення або припинення державних виплат приймає рішення щодо зупинення або припинення, продовження виплат реципієнту, про що повідомляє Мінфіну протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення.

Аналізуючи наведені вище норми законодавства можна дійти висновку, що частиною 1 статті 49 Закону №1058-IV визначено вичерпний перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду, а припинення виплати пенсії з інших підстав можливо лише у випадках, передбачених законом.

У свою чергу постановами №637 та №136 визначено умови призначення, зупинення, припинення виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що виплата пенсії позивачу припинена з 01.03.2016 на виконання Постанови №136.

Як вже вище зазначено, підстави припинення виплати пенсії визначаються виключно законами України.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, до повноважень якої належить прийняття законів.

У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Водночас, за змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють закони України або суперечать ним.

За загальним правилом закон - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини.

У свою чергу, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними нормативними актами, якими не можуть вноситись будь-які зміни до законів.

Відповідно, підстави для припинення виплати пенсії, встановлені постановами Кабінету Міністрів України не є легітимними і не можуть тлумачитись в світлі пункту 5 частини 1 статті 49 цього Закону як інший випадок, встановлений законом.

Згідно частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

На підставі зазначеної норми суд враховує висновки, викладені у рішенні Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 03.05.2018, прийнятому у зразковій справі №805/402/18 та залишеному без змін постановою Великої палати Верховного Суду від 04.09.2018.

Таким чином, припинення виплати пенсії позивачу на підставі постанови Кабінету Міністрів України №136 від 18.02.2016 «Про затвердження порядку здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, соціальних виплат, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування» є протиправним.

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо припинення нарахування та виплати позивачу пенсії з 01.03.2016 по 31.12.2018 без прийняття обґрунтованого рішення про припинення виплати пенсії, тому правильним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача, а також зобов`язання відповідача виплатити позивачу заборгованість з виплати пенсії за період з 01 березня 2016 року по 31 грудня 2018 року.

Суд зазначає, що у сторін немає заперечень щодо суми заборгованості по пенсії.

Частиною першою статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Так, частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Щодо клопотання позивача про звернення до негайного виконання рішення у межах суми стягнення за один місяць, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць. Оскільки у даній справі не застосовано спосіб захисту порушеного права у вигляді стягнення, дані норми застосуванню не підлягають.

Щодо позиції відповідача стосовно пропущеного позивачем строку звернення до суду із цим позовом, суд звертає увагу на те, що пенсія за своєю правовою природою є єдиним джерелом існування пенсіонера, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції), при визначені права позивача на звернення до адміністративного суду, суд керується строками, визначеними в інших законах, зокрема, Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії має здійснюватися без обмеження будь-яким строком, а тому доводи відповідача щодо пропуску позивачем встановленого частиною другою статті 122 КАС України строку є необґрунтованими.

Аналогічна позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 20 грудня 2018 року по справі №428/950/17.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову.

За приписами частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в ухвалою суду від 02.08.2021 сплата судового збору відстрочена до ухвалення рішення у справі, зважаючи на задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь державного бюджету.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 263 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр.Соборний, буд. 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,- задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр.Соборний, буд. 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01 березня 2016 року по 31 грудня 2018 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр.Соборний, буд. 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) пенсію за період з 01 березня 2016 року по 31 грудня 2018 року, включно, у сумі 232089,79 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр.Соборний, буд. 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) на користь державного бюджету України судовий збір у розмірі 908 грн.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 04 жовтня 2021 року.

Суддя А.В. Сіпака