Рішення № 100069168, 24.09.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2021 року Справа № 160/5568/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіКонєвої С.О. при секретарі судового засіданняЗіненко А.О. за участі представників сторін: від позивача: від відповідача-3: Плющакова Л.М. Шустова А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відповідача-1: Офісу Генерального прокурора, до Відповідача-2: Восьмої кадрової комісії з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), до Відповідача-3: Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішення №1 від 24.12.2020р., наказу №290к від 10.03.2021р., зобов`язання вчинити певні дії, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку, -

ВСТАНОВИВ:

11.04.2021р. (згідно відмітки Нова Пошта) ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Відповідача-1: Офісу Генерального прокурора, до Відповідача-2: Восьмої кадрової комісії з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), до Відповідача-3: Дніпропетровської обласної прокуратури та, з урахуванням уточненого адміністративного позову від 17.05.2021р., просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Відповідача-2 №1 від 24.12.2020р. про неуспішне проходження прокурором Криворізької місцевої прокуратури №2 ОСОБА_1 ;

- визнати прокурора Криворізької місцевої прокуратури №2 ОСОБА_1 такою, що успішно пройшла атестацію;

- визнати протиправним та скасувати наказ керівника Дніпропетровської обласної прокуратури №290к від 10.03.2021р. про звільнення позивача з посади прокурора Криворізької місцевої прокуратури №2 та органів прокуратури;

- зобов`язати Дніпропетровську обласну прокуратуру поновити позивача на посаді прокурора Криворізької північної окружної прокуратури та органах прокуратури з 13.03.2021р., зарахувавши час вимушеного прогулу у загальний строк служби в органах прокуратури України;

- стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 13.03.2021р. по день фактичного винесення рішення;

- рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розрахунку за один місяць звернути до негайного виконання.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що рішення про неуспішне проходження нею атестації є протиправним, а відповідно, є протиправним і наказ про її звільнення, оскільки вважає, що до моменту створення відповідної окружної прокуратури згідно до вимог п.3 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів з реформування органів прокуратури №113-ІХ від 19.09.2019р. (державної реєстрації нових органів прокуратури) працівників прокуратури не можна звільнити саме на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру»; Законом №113 запроваджено дискримінацію за професійною ознакою, чим поставлено прокурорів в нерівні умови з усіма найманими працівниками, права яких врегульовані ст.49-2 КЗпП України; у разі проведення реорганізації державного органу, що, на думку позивача, було проведено, у даному випадку, державний орган зобов`язаний працевлаштувати працівників. Стосовно проходження нею атестації, то позивач вказує на те, що нею було пройдено успішно два етапи атестації, а також було виконано і практичне завдання у повному обсязі; від членів Комісії ні за три дні до співбесіди, ні в день проведення співбесіди на її електронну адресу жодних листів до неї із зауваженнями, які потребують надання письмових пояснень, не надходило в порушення розділу 6 Порядку №221, оспорюване рішення фактично вважає невмотивованим, а співбесіда поведена поверхнево, без з`ясування всіх обставин, формально, що, на думку позивача, суперечить вимогам Закону №113 та Порядку №221; критерії відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності взагалі відсутні, а, відповідно, вважає, що і належна мотивація спірного рішення відсутня, тому таке рішення атестаційної комісії про неуспішне проходження нею атестації вважає необґрунтованим, безпідставним та непропорційним, таке рішення не може бути достатньою підставою для звільнення позивача з органів прокуратури. Щодо не зазначення у деклараціях за 2016р., 2017р. та 2018р. місця проживання позивача та членів її сім`ї, то позивач вказує на те, що зазначене не відповідає дійсності, наведені декларації містять інформацію про місце її реєстрації, яке збігається з місцем її проживання та згідно до Закону України «Про запобігання корупції» перевірку декларацій щодо наведення у них достовірних чи недостовірних даних здійснює НАЗК, а не атестаційна комісії, тому вважає, що у цій частині аргументи Комісії є лише суб`єктивною думкою її членів та необґрунтованою, так як такі перевірки НАЗК щодо її декларацій не проводились. Щодо позовних вимог з приводу визнання судом позивача такою, що успішно пройшла атестацію, позивач вказує на те, що зазначена вимога, на її думку, є ефективним способом захисту порушеного права. З приводу позовних вимог про зобов`язання Відповідача-3 поновити позивача на посаді в Криворізькій північній окружній прокуратурі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позивач посилається на норми ст.235 КЗпП України, Порядок №100, Постанову №256 щодо заборони звільнення державних службовців у період дії карантину, а також численні правові позиції Верховного Суду України та Верховного Суду.

Позивач у судовому засіданні позов підтримала та просила його задовольнити.

29.06.2021р. на адресу суду засобами поштового зв`язку від Відповідача-1 (Офісу Генерального прокурора) надійшов відзив на позов, у якому останній проти позову заперечував, просив у його задоволенні відмовити повністю посилаючись на безпідставність та необґрунтованість позову, оскільки з дня набрання чинності Законом №113 всі прокурори вважаються персонально попередженими про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру», а за п.7 розділу ІІ Закону №113 прокурори можуть бути переведені на посади, зокрема, в окружні прокуратури лише у разі успішного проходження ними атестації, що відповідає рішенню Конституційного Суду України від 08.07.2003р. №15-рп/2003. За п.12 розділу ІІ Закону №113 визначено, що предметом атестації є оцінка професійної компетентності, професійної етики та доброчесності прокурора. Проведення такої атестації було встановлено Порядком, який був затверджений наказом від 03.10.2019р. за №221 (далі - Порядок №221), а порядок роботи кадрових комісій визначався наказом від 17.10.2019р. за №233 (далі - Порядок №233). З приводу проходження позивачем атестації Відповідач-1 зазначає у відзиві, що позивачем було подано заяву на проходження атестації та вона успішно пройшла два етапи атестації - іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь із застосуванням закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, у зв`язку із чим її було допущено до наступного етапу атестації - співбесіди з метою виявлення відповідності кандидата вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Так, на підставі досліджених комісією матеріалів атестації, зокрема, електронної копії особової справи, пояснень прокурора, доступних даних, відображених у електронній мережі Інтернет, у комісії були наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності позивача вимогам професійної компетентності та етики, у тому числі із неправильним виконанням практичного завдання. Зокрема, при вирішенні письмового завдання прокурором продемонстровано низький рівень професійної компетентності, неналежне володіння практичними уміннями та навичками прокурора, недостатній рівень знань основних положень КПК України та правозастосовної практики, а також і відсутнє належне усне обґрунтування та аргументація наданої письмової відповіді по всіх трьох питаннях практичного завдання, під час проведення співбесіди позивач на запитання практичного завдання надала взаємовиключні за змістом відповіді, не аргументувавши таку протилежність та суперечність; у щорічних деклараціях за 2016, 2017, 2018 роки не зазначила місце проживання своє та членів своєї сімї, крім того, позивач проявила нещирість при проведенні співбесіди, приховавши факт того, що її донька - ОСОБА_2 є підозрюваною у кримінальному провадженні за ч.2 ст.115 КК України і оголошена в міжнародний розшук з 02.07.2020р., переховується від органів досудового розслідування та, намагаючись ввести в оману членів комісії про справжні причини виїзду за кордон своєї доньки, прокурор зазначила, що її донька ще у 2013 році терміново виїхала на постійне місце проживання до Кіпру. Обґрунтований сумнів в комісії викликали пояснення позивача про те, що ні їй, ні членам її сім`ї (син працює в органах національної поліції) нічого не відомо про факт вчинення членом її сім`ї умисного вбивства за обтяжуючих обставин ОСОБА_3 , хоча цей резонансний злочин широко висвітлювався у засобах масової інформації (зокрема на ресурсі: news.mspravka.info/,en-media.tv/). Вказані обставини свідчать про недотримання позивачем норм професійної етики, що проявились у нещирості надання інформації, а також ухиленні від надання правдивих відповідей на запитання, у зв`язку з чим комісією і було прийнято рішення про неспішне проходження позивачем атестації, яке містить мотиви його прийняття, висновки, зроблені комісією за результатами дослідження матеріалів атестації, наданих позивачем пояснень, тому представник Відповідача-1 зазначає у відзиві, що оспорюване рішення прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України, обґрунтовано, розсудливо, пропорційно, з дотриманням принципу рівності перед законом з урахуванням вимог п.12 Прикінцевих і перехідних положень Закону №113 та виходячи з того, що завданням комісії є не доведення того, що прокурор порушив закон, а визначення наявності обґрунтованих сумнівів щодо його рівня компетентності, відповідності вимогам професійної етики і доброчесності прокурора. Окрім того, Відповідач-1 посилається і на те, що саме до повноважень Кадрових комісій віднесено дослідження матеріалів атестації, обговорення результатів атестації та прийняття рішення про успішне/неуспішне її проходження, що є дискримінаційними повноваженнями Кадрових комісій. Відповідач-1 у відзиві також посилається і на безпідставність твердження позивача про те, що комісія при перевірці декларацій перебрала на себе повноваження НАЗК, які віднесені до виключної компетенції наведеного органу, оскільки такі повноваження прямо передбачені Законом №113, тому вважає, що при наданні оцінки відповідності прокурора вимогам доброчесності слід враховувати правову позицію Верховного Суду у справі №9901/88/19 та суд не наділений вищенаведеними повноваженнями, у зв`язку із чим підстави для встановлення судом юридичного факту щодо успішного проходження позивачем атестації у суду відсутні. Також Відповідач-1 вказує, що неуспішне проходження прокурором атестації є окремою підставою для звільнення такого прокурора з посади згідно до вимог п.2 п.19 розділу ІІ Закону №113, норми якого є спеціальними, мають імперативний характер та підлягають виконанню уповноваженими посадовими особами.

Представник Відповідача-3 (Дніпропетровської обласної прокуратури) в судовому засіданні проти позову заперечував, у відзиві на позов просив у задоволенні даного позову відмовити посилаючись на те, що за приписами п.7 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону №113 передбачена можливість переведення на посади в окружні прокуратури лише у разі успішного проходження ними атестації, в іншому випадку, у разі не проходження атестації, такі прокурори підлягають звільненню з посади на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» згідно з п.6 розділу У Порядку №221 та п.19 Закону №113. Оскільки Відповідачем-3 було отримано рішення Восьмої кадрової комісії №1 від 24.12.2020р. про неуспішне проходження позивачем атестації, остання була звільнена з посади з дотриманням вищенаведених вимог законодавства. Крім того, зазначає, що скорочення кількості прокурорів органів прокуратури передбачено ст.14 Закону України «Про прокуратуру», у тому числі і шляхом проведення атестації на виконання вимог Закону №113, у зв`язку із чим вважає, що оспорюваний наказ №290к від 10.03.2021р. про звільнення позивача з посади виданий у порядку та у спосіб, встановлені законом, тому, на думку представника Відповідача-3, ознак протиправності цей наказ не містить.

Відповідач-1 (Офіс Генерального прокурора) та Відповідач-2 (Восьма кадрова комісія) своїх представників у судове засідання не направили, про причину такого не направлення суд не повідомили, про дату, час та місце судового розгляду даної справи були повідомлені належним чином 06.09.2021р. та 08.09.2021р. згідно електронних повідомлень та довідки, складеної у порядку, встановленому ч.3 ст.129 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.207-208).

Також, Відповідачем-2 (Восьмою кадровою комісією) на вимогу суду відзиву на позов не надано, про причини його не надання суд не повідомлено.

За приписами ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі не надання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У відповідності до вимог п.1 ч.3 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.

Враховуючи наведене, належне повідомлення Відповідачів-1,2 про дату, час та місце судового розгляду справи, не повідомлення останніми при причини неявки вказаних учасників справи, строки вирішення спору, встановлені ст.193 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності представників Відповідачів-1,2 за наявними у справі матеріалами з урахуванням вимог ст.ст. 162, 205 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою суду від 24.05.2021р. було відкрито адміністративне провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначене на 16.06.2021р., що підтверджується змістом наведеної ухвали (а.с.83-84).

16.06.2021р. у підготовчому засіданні була оголошена перерва до 21.07.2021р. у зв`язку з неявкою представників Відповідачів-1,2, що підтверджується змістом протоколу підготовчого засідання (а.с.103-105).

21.07.2021р. було продовжено строк проведення підготовчого засідання та підготовче засідання відкладено на 03.09.2021р. згідно ухвали суду від 21.07.2021р. (а.с.188).

03.09.2021р. було закрито підготовче засідання та дану справу призначено до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 24.09.2021р., що підтверджується змістом відповідного протоколу та ухвали суду, прийнятої у відповідності до вимог ст.ст.180-183 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.201-203).

У ході судового розгляду даної справи судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Судом встановлено, що громадянка України ОСОБА_1 з листопада 2003 року працювала в органах прокуратури Дніпропетровської області (зараз - Дніпропетровська обласна прокуратура), що підтверджується відомостями, наведеними у трудовій книжці позивача, копія якої наявна в матеріалах справи (а.с.33-34).

Згідно копії наказу прокуратури Дніпропетровської області від 14.12.2015р. №2341к видно, що позивача було призначено на посаду прокурора Криворізької місцевої прокуратури №2 з 15.12.2015р. (а.с.182).

25.09.2019р. набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019р. №113-ІХ (далі - Закон №113) згідно з п.6,7,9,10,19 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення яких передбачено, що з дня набрання цим Законом чинності усі прокурори, у тому числі регіональних, місцевих і обласних прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру»; такі прокурори можуть бути переведені на посади прокурорів лише за умови успішного проходження ними атестації, яка здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором та за умови подання відповідної заяви про переведення, у якій повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, встановленої форми.

Порядок проходження атестації прокурорами затверджено наказом Генерального прокурора від 03.10.2019р. № 221 (далі - Порядок №221).

Також і наказом Генерального прокурора від 17.10.2019р. №233 затверджено Порядок роботи кадрових комісій, а наказом від 17.11.2019р. №540 створено Восьму кадрову комісію та затверджено її склад.

Атестація прокурорів включає такі етапи:

1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;

2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки;

3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Зазначені норми встановлені п.6 розділу І Порядку №221.

Так, судом встановлено, що позивач подала відповідну заяву на переведення, у якій зазначила про намір пройти атестацію та успішно пройшла перші два етапи атестації і була допущена до третього етапу - співбесіди, що не заперечувалося, а навпаки, навіть і підтверджено учасниками справи, у тому числі і Відповідачем-1 у відзиві (а.с.130).

Як свідчать матеріали справи 24.12.2020р. ОСОБА_1 приймала участь у третьому етапі атестації - співбесіді з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Згідно Протоколу №16 засідання Восьмої кадрової комісії від 24.12.2020р. видно, що за результатами досліджених членами комісії матеріалів атестації ОСОБА_1 , виконаного практичного завдання, а також отриманого від неї пояснення по суті заданих питань, враховуючи результати проведення співбесіди, головою комісії запропоновано ухвалити рішення про успішне проходження ОСОБА_1 атестації, за яке проголосували члени комісії одноголосно - «проти», що підтверджується змістом наведеного протоколу (а.с.155-160).

24.12.2020р. з урахуванням наведеного Протоколу №16, Восьмою кадровою комісією було прийнято рішення №1 про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації (а.с.35,161-162,184-185).

Наведене вище рішення обґрунтоване наступним, а саме:

- при вирішення практичного завдання позивач продемонструвала низький рівень професійної компетенції, неналежне володіння практичними уміннями та навичками прокурора, недостатній рівень знань КПК України та правозастосовної практики, а також відсутнє належне усне обґрунтування та аргументація наданої письмової відповіді, зокрема, 1 питання: не в повній мірі розкрито питання щодо позиції прокурора з посиланням на вимоги кримінально-процесуального законодавства стосовно особливого порядку кримінального провадження відносно спеціального суб`єкта - адвоката (ст.480 КПК України); 2 питання: не вірно зазначено відповідь на питання щодо прийняття рішення прокурором при погодженні клопотання слідчого про проведення обшуку відносно спеціального суб`єкта - адвоката; 3 питання: неналежно висвітлено відповідь на питання щодо того, яке повинен прийняти рішення суд по заявленому клопотанню захисника про визнання протоколу обшуку очевидно недопустимим доказом;

- під час проведення співбесіди з прокурором ОСОБА_1 на запитання практичного письмового завдання, остання зазначила взаємовиключні за змістом відповіді, які надала під час письмового виконання практичного завдання, не аргументувавши таку протилежність та суперечливість, продемонструвавши низький рівень професійної компетенції, неналежне володіння практичними уміннями та навичками прокурора, недостатній рівень знань у галузі кримінального процесу;

- встановлено неналежний професійний рівень ОСОБА_1 через незнання нею змін та доповнень до антикорупційного законодавства у частині фінансового контролю. Зокрема, у щорічних деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданих ОСОБА_1 за 2016, 2017, 2018 роки, не зазначено місце проживання самого декларанта та членів її сім`ї;

- прокурор ОСОБА_1 проявила нещирість при проведенні співбесіди, приховавши той факт, що її донька - ОСОБА_2 , є підозрюваною у кримінальному провадженні за ч.2 ст.115 КК України та оголошена у міжнародний розшук з 02.07.2020 року та переховується від органів досудового розслідування; намагаючись ввести в оману членів комісії про справжні причини виїзду за кордон своєї доньки, прокурор зазначила, що ОСОБА_2 у 2014 році терміново виїхала для постійного проживання до Кіпру, познайомившись з чоловіком на ім`я ОСОБА_4 та влаштовує там своє особисте життя. Обґрунтований сумнів у Комісії викликають пояснення прокурора ОСОБА_1 про те, що ні їй, ні членам її сім`ї (син - працює в органах національної поліції), нічого не відомо про факт вчинення членом її сім`ї умисного вбивства за обтяжуючих обставин ОСОБА_3 , хоча цей резонансний злочин широко висвітлювався у ЗМІ: (зокрема, на ресурсі: news.mspravka.info/,en-media.tv/).

Вказані обставини, окрім іншого, свідчать про недотримання ОСОБА_1 норм професійної етики, що проявились у нещирості надання інформації, а також ухиленні від надання правдивих відповідей на запитання у зв`язку із чим Восьма кадрова комісія прийшла до висновку, що прокурор Криворізької місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області ОСОБА_1 не пройшла успішно атестацію.

У подальшому, отримавши наведене рішення Восьмої кадрової комісії, Відповідачем-3 (Дніпропетровською обласною прокуратурою) 10.03.2021р. прийнято наказ за №290к та у зв`язку з утворенням окружних прокуратур згідно до вимог п.3 ч.1 ст.11 Закону України «Про прокуратуру», п.п.2 п.19 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону №113 ОСОБА_1 було звільнено з посади прокурора Криворізької місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про Прокуратуру» з 12.03.2021р., що підтверджується змістом його копії, наявної у справі (а.с.36,183).

Позивач не погоджується із вищевказаними рішеннями Відповідача-1 за №1 від 24.12.2020р. про неуспішне проходження нею атестації, а, відповідно, із наказом про її звільнення з посади прокурора, у зв`язку із чим просить захистити її порушене право шляхом визнання протиправними та скасування вищенаведених рішень суб`єктів владних повноважень, а також і визнати її такою, що успішно пройшла атестацію, поновити на посаді прокурора у новоствореній Криворізькій північній окружній прокуратурі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу посилаючись на їх протиправність та прийняття з порушенням вимог Закону України «Про прокуратуру», Порядку №221, трудового законодавства та вимог Конституції України.

Заслухавши учасників справи, які брали участь у судовому розгляді даної справи, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача частково в частині визнання протиправними вищенаведених оспорюваних рішення №1 від 24.12.2020р., наказу №290к від 10.03.2021р., поновлення позивача на рівнозначній посаді в органах Дніпропетровської обласної прокуратури та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Так, задовольняючи позовні вимоги позивача в частині визнання протиправним та скасування рішення Восьмої кадрової комісії №1 від 24.12.2020р. про неуспішне проходження позивачем атестації, суд виходить з наступного.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 р. № 1697-VІІ (далі - Закон №1697-VІІ).

Згідно п.9 ч.1 ст.51 Закону № 1697-VІІ прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

25.09.2019 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-IX (далі - Закон № 113), яким запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Згідно пункту 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113 з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

За приписами пункту 7 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113 передбачено, що прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Пунктами 10-14 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113 визначено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.

Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора.

Атестація прокурорів включає такі етапи:

1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тесту завдання оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди;

2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Атестація може включати інші етапи, не проходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.

Графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія. Атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису.

За результатами складення прокурором іспиту відповідна кадрова комісія ухвалює рішення щодо допуску прокурора до проведення співбесіди. Якщо прокурор за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, встановлений згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, це є підставою для недопущення прокурора до етапу співбесіди і ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором (пункт 16 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113).

Згідно до пункту 17 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113 передбачено, що кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію.

Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється.

Пунктом 9 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 1 передбачено, що атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.

Наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 р. №221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок № 221).

Відповідно пункту 1 розділу І Порядку №221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.

Проведення атестації прокурорів та слідчих регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних) забезпечують кадрові комісії Офісу Генерального прокурора, а прокурорів та слідчих місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) - кадрові комісії обласних прокуратур.

Згідно пункту 6 розділу І Порядку № 221 атестація включає такі етапи:

1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;

2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки;

3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

За результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Відповідно до пункту 11 розділу І Порядку № 221 особиста участь прокурора на всіх етапах атестації є обов`язковою.

Зокрема, згідно пункту 2 розділу IV Порядку № 221 встановлено, що до початку співбесіди прокурор виконує практичне завдання з метою встановлення комісією його рівня володіння практичними уміннями та навичками.

Співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі. Співбесіда з прокурором може бути проведена в один день із виконанням ним практичного завдання (пункту 8 розділу IV Порядку № 221).

Відповідно до пунктів 9, 10, 11 розділу IV Порядку № 221 передбачено, що для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про:

1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати;

2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг;

3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора;

4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.

Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно).

Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії.

Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов`язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів).

Співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання (п. 12 розділу IV Порядку № 221).

Співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання.

Співбесіда проходить у формі засідання комісії (пункт 13 розділу IV Порядку № 221).

Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності (пункт 14 розділу IV Порядку № 221).

Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання (пункт 15 розділу IV Порядку № 221).

Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації (пункт 16 розділу IV Порядку № 221).

Наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 р. № 233 затверджено Порядок роботи кадрових комісій (далі - Порядок № 233).

Згідно пункту 1 Порядку № 233 передбачено, що порядок роботи кадрових комісій (далі - комісія), що здійснюють свої повноваження на підставі пункту 11, підпункту 7 пункту 22 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", Закону України "Про прокуратуру", визначається цим Порядком та іншими нормативними актами.

За приписами пункту 12 Порядку № 233 встановлено, що рішення комісії, крім зазначених в абзаці другому цього пункту, в тому числі процедурні, обговорюється її членами і ухвалюються шляхом відкритого голосування більшістю голосів присутніх на засіданні членів комісії. Член комісії вправі голосувати "за" чи "проти" рішення комісії. У разі рівного розподілу голосів, приймається рішення, за яке проголосував голова комісії.

Рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

Так, як встановлено, судом із наданих учасниками справи копій документів, позивач подала заяву на переведення в окружну прокуратуру з наміром пройти атестацію та успішно пройшла два перші етапи атестації (2 іспити), і була допущена до третього етапу атестації - співбесіди, що підтверджується та не заперечується учасниками справи.

24.12.2020р. Восьмою кадровою комісією було проведено співбесіду за участю ОСОБА_1 за наслідками якої було прийнято рішення №1 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації, що підтверджується змістом наявних в матеріалах справи його копій (а.с.35,161-162,184-185).

З метою виконання завдань адміністративного судочинства з приводу перевірки адміністративним судом правомірності та обґрунтованості прийняття суб`єктом владних повноважень оспорюваного рішення №1 від 24.12.2020р. у спосіб та за критеріями, визначеними ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, що віднесено до повноважень адміністративного суду, за ухвалою суду від 24.05.2021р. від Відповідачів-1,2,3 були витребувані копії всіх документів, що стосувалися предмету позову (зокрема, і прийняття наведеного рішення) з урахуванням вимог ч.2 ст.77, ст.80 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується змістом наведеної ухвали (а.с.83-84).

На виконання вимог вказаної ухвали суду, Відповідачем-1 (Офісом Генерального прокурора) до відзиву на позов, який надійшов до суду 29.06.2021р, були надані такі копії документів, а саме: графік написання практичних завдань; практичне завдання та правильні відповіді на нього; відповіді ОСОБА_1 на практичне завдання; протокол засідання Восьмої кадрової комісії №16 від 24.12.2020р., оспорюване рішення №1 від 24.12.2020р.; оптичний диск (а.с.149-162).

Разом з тим, під час дослідження вищенаведених документів, судом не встановлено, а Відповідачем-1 належними доказами не підтверджено, фактів того, що під час проведення співбесіди з позивачем Комісією перевірялося наявність чи відсутність дисциплінарних проваджень стосовно позивача та результати їх розгляду; кількість скарг, які находили до дисциплінарної комісії з коротким описом суті скарг, така інформація не знайшла і свого відображення у оспорюваному рішенні №1 від 24.12.2020р., що не відповідає та суперечить процедурним вимогам, які встановлені пунктами 9,10,11 розділу ІУ Порядку №221.

При цьому, слід зазначити, що з метою проведення об`єктивного, обґрунтованого та всебічного дослідження матеріалів атестації під час проведення співбесіди позивача, Восьма кадрова комісія не тільки мала повноваження, а ще й зобов`язана була витребувати такі відомості у органах прокуратури, у секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, а також і могла звернутися до позивача на електронну адресу з питаннями, які підлягали з`ясуванню Комісією під час проведення співбесіди з позивачем, що передбачено вищенаведеними пунктами 9,10,11 розділу ІУ Порядку №221.

Проте, на підтвердження вжиття Відповідачем-1 вищенаведених заходів перед проведенням співбесіди з позивачем, жодних доказів суду не надано, і оспорюване рішення відомостей про вжиття таких заходів не містить.

Таким чином, із наведеного можна дійти висновку, що при прийнятті вищенаведеного оспорюваного рішення Восьмою кадровою комісією не було дотримано вищенаведених вимог пунктів 9,10,11 розділу ІУ Порядку №221, що призвело до неповного дослідження всіх обставин, які впливають на об`єктивність та обґрунтованість прийняття такого рішення за критеріями, визначеними згідно ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Окрім того, судом встановлено, що позивач, як складову частину третього етапу атестації, виконував практичне завдання, яка містить три питання, на які позивач повинна була надати відповіді, що підтверджується змістом його копії, наявної у справі (а.с.151).

Як видно зі змісту відповіді позивача, яка складалася позивачем власноручно, практичне завдання виконано та надано відповіді на всі три запитання практичного завдання, що підтверджується наведеною копією відповіді (а.с.154).

Як встановлено із пояснень позивача у судовому засіданні, на виконання вказаного вище практичного завдання їй було відведено 30 хвилин, зазначене Відповідачем-1 жодними доказами не спростовано.

Так, судом було порівняно відповіді на питання, надані позивачем та правильні відповіді, надані Відповідачем-1, зі змісту яких видно, що позивач з урахуванням відведеного їй часу для його виконання (лише 30 хвилин), фактично надала правильні відповіді за змістом та характером на всі три запитання практичного завдання, які відповідають вірним відповідям, наданим Відповідачем-1, що підтверджується змістом копій наведених практичного завдання, відповіді позивача та правильних відповідей на ці запитання (а.с.151-154).

При цьому, враховуючи наведене, судом критично надається оцінка аргументам Комісії, які викладені в оспорюваному рішенні з приводу того, що на перше питання позивачем не в повній мірі розкрито питання, на друге питання невірно зазначена відповідь, на третє питання неналежно висвітлена відповідь, оскільки, по-перше, як встановлено судом на виконання практичного завдання було відведено лише 30 хвилин, що не дозволяє надати більш повні відповіді (розкрити питання більш ширше), по-друге, такі твердження є не мотивованими Комісією, а саме: не зазначено, у чому полягає розкриття відповіді у повній мірі (по першому питанню); не зазначено, у чому полягає невірність відповіді позивача (по другому питанню); невмотивовано, у чому саме полягає неналежність висвітлення питання (по третьому питанню), отже, наведені обставини у оспорюваному рішенні стосовно оцінки Комісією виконання позивачем практичного завдання не відповідають вимогам вмотивованості рішення суб`єкта владних повноважень, які встановлені пунктом 12 Порядку №233.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що, при наданні оцінки питанням правильності виконання позивачем практичного завдання з урахуванням відведеного часу для його виконання (лише 30 хвилин), Восьмою кадровою комісією не було досліджено у повній мірі всі обставини, які вплинули на об`єктивність та вмотивованість прийняття такого рішення.

Також не можуть бути покладені в основу даного судового рішення і посилання Комісії у оспорюваному рішенні на те, що на запитання практичного письмового завдання, позивач зазначила взаємовиключні за змістом відповіді, які надала під час письмового практичного завдання, не аргументувавши таку протилежність та суперечність, що свідчить про її низький рівень професійної компетенції, неналежне володіння практичними уміннями та навичками прокурора, недостатній рівень знань у галузі кримінального процесу, з огляду на те, що позивач успішно пройшла два етапи атестації, а саме: склала іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; склала іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки (що підтверджено і Відповідачем-1 у своєму відзиві) та зазначена інформація спростовує вищенаведені твердження Відповідача-1, які були підставами для прийняття оспорюваного рішення.

При цьому, з метою всебічного та повного з`ясування судом всіх обставин у справі щодо перевірки Восьмою кадровою комісією професійної компетентності прокурора та з урахуванням того, що визначення таких критеріїв не встановлено нормативно-правовими актами стосовно проведення атестації прокурорів, судом досліджені поняття та зміст термінів: «компетенція» та «професійна компетенція».

Компетенція - це сукупність юридично установлених повноважень, прав і обов`язків конкретного органа чи посадової особи; визначає його місце в системі державних органів. Юридичний зміст поняття «компетенція» складається з таких елементів: предмети підпорядкування (коло об`єктів, явищ, дій, на які поширюються повноваження); права і обов`язки, повноваження органа чи особи: відповідальність; відповідність поставленим цілям, задачам і функціям.

Професійна компетенція - вміння використовувати знання, навички, досвід в конкретно даних умовах, досягнувши при цьому максимально позитивного результату.

Вказані терміни та їх зміст встановлено зі Словнику іншомовних слів за редакцією ОСОБА_5 та Великої української юридичної енциклопедії за редакцією ОСОБА_6 .

Разом з тим, зі змісту оспорюваного рішення видно, що Восьмою кадровою комісією взагалі не було надано оцінки фактам проходження позивачем вищенаведених двох етапів атестації успішно, що також впливає на об`єктивність та повноту прийняття такого рішення при перевірці у тому числі і у частині професійної компетентності позивача як прокурора.

Стосовно посилань Восьмої кадровою комісії у оспорюваному рішенні на неналежний професійний рівень позивача через не знання нею змін та доповнень до антикорупційного законодавства в частині фінансового контролю, зокрема, не зазначення у щорічних деклараціях за 2016, 2017, 2018 роки місця проживання позивача (декларанта) та членів її сім`ї, слід зазначити наступне.

Виявлення Комісією за результатами здійснення аналізу декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, ознак можливого відображення у декларації недостовірних відомостей та ознак можливого незаконного збагачення, само по собі не є підставою для висновку про невідповідність особи критеріям доброчесності та професійної етики, оскільки відповідні обставини мають бути перевірені уповноваженим на це органом та підтверджені допустимими доказами.

Так, відповідно до абзацу п`ятого частини першої статті 50 Закону №1700-УІІ НАЗК проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у деклараціях недостовірних відомостей.

Згідно з частиною другою цієї статті передбачено, що у разі встановлення за результатами повної перевірки декларації відображення у декларації недостовірних відомостей Національним агентством з питань запобігання корупції письмово повідомляє про це керівника відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб`єкт декларування та спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.04.2018р. у справі № 814/886/17 за якою Верховний Суд дійшов висновку, що здійснення контролю та перевірки декларацій, у тому числі достовірності відомостей, зазначених суб`єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції НАЗК, вказана позиція є обов`язковою для врахування у відповідності до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Разом з тим, Відповідачами-1,2 з приводу звернення до вищезгаданого органу з метою спростування або підтвердження зазначення позивачем у деклараціях за 2016, 2017 та 2018 роки недостовірних відомостей (не зазначення місця проживання позивача та членів її сім`ї) під час проведення співбесіди з позивачем, суду жодних доказів не надано, що суперечить вимогам п.9,10,11 розділу ІУ Порядку №221, які зобов`язують кадрову комісію отримати від усіх органів, у тому числі і від НАЗК будь-яку необхідну інформацію для цілей атестації прокурора.

Також Відповідачем-1 і до відзиву не було додано суду жодних належним та допустимих доказів, які б свідчили про не зазначення позивачем у вищенаведених деклараціях за 2016, 2017 та 2018 роки місця її проживання та членів її сім`ї в порушення вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Натомість, на офіційному сайті НАЗК судом було перевірено зміст вищенаведених декларацій позивача та встановлено, що вказані декларації у графі 2.1 «зареєстроване місце проживання декларанта» вказано її місце проживання - м. Кривий Ріг, номер будинку та номер квартири - «конфіденційна інформація», що свідчить про те, що позивач зазначила своє місце проживання на момент подання декларації та спростовує висновки Восьмої кадрової комісії про не зазначення позивачем свого місця проживання у вказаних деклараціях.

Що стосується не зазначення позивачем у її деклараціях за вищезгаданий період місця проживання членів сім`ї позивача (декларанта), що також зазначено у оспорюваному рішенні та було підставою для висновків про неуспішне проходження позивачем атестації, судом із досліджених на офіційному сайті НАЗК декларацій позивача за спірний період встановлено, що форма декларації не містить взагалі обов`язку заповнення місця проживання членів сім`ї декларанта, а заповненню підлягає інформація щодо членів сім`ї декларанта, такі графи, а саме: 1)зв`язок із суб`єктом декларування (чоловік, дружина, діти), прізвище, ім`я по - батькові членів сім`ї, рік народження, громадянство та податковий номер, що і було зроблено позивачем.

Вищевказані встановлені судом обставини спростовують аргументи Відповідачів-1,2 про не зазначення у деклараціях за 2016,2017 та 2018 роки позивачем місця її проживання та членів її сім`ї.

За викладених обставин, суд приходить до висновку щодо необґрунтованості позиції Восьмої кадрової комісії з приводу порушень позивачем вимог антикорупційного законодавства в частині не зазначення позивачем інформації про місце її проживання та членів її сім`ї у деклараціях за 2016, 2017, 2018 роки, які були, у тому числі підставами для прийняття оспорюваного рішення про неуспішне проходження позивачем атестації.

З приводу висновків Восьмої кадрової комісії, викладених у оспорюваному рішенні про те, що ОСОБА_1 не було дотримано норм професійної етики, що проявилась у нещирості надання інформації, а також ухиленні від надання правдивих відповідей на запитання, які стосувалися її доньки - ОСОБА_2 , яка є підозрюваною у кримінальному провадженні за ч.2 ст.115 КК України, яка оголошена у міжнародний розшук, та яка переховується від органів досудового розслідування за межами України, суд виходить із наступних обставин.

Кодекс професійної етики та поведінки прокурора затверджено Всеукраїснською конференцією прокурорів від 27.04.2017р. (далі - Кодекс професійної етики).

Так, досліджений судом зміст вказаного Кодексу професійної етики не містить таких критеріїв професійної етики, як «нещирість», «ухилення від надання правдивих відповідей на запитання», що були покладені в основу оспорюваного рішення у наведеній частині.

В той же час, судом встановлено, що професійна етика - це сукупність моральних норм, які визначають причетність людини до обов`язку перед професією.

До кола питань професійної етики входить:

- встановлення моральних якостей особистості працівника, що сприяють формуванню професійного обов`язку і його найкращого виконання;

- особливості професійного виховання.

Професійна етика розглядає взаємини фахівців в трудових колективах, а також відносини професійних колективів і специфіку моральності, властиву даної професії.

Професійна етика виражається через кодекси поведінки, які встановлюють моральні взаємини між членами колективу.

Таким чином, професійна етика - це:

1) кодекси поведінки, які наказують певний тип моральних взаємин між людьми, які представляються оптимальними з точки зору виконання ними своєї професійної діяльності;

2) способи обґрунтування даних кодексів з точки зору соціального та культурно-гуманістичного призначення тієї чи іншої професії.

Аналізуючи вищенаведені критерії професійної етики, можна дійти висновку, що до професійної етики віднесено оцінка умов поведінки особи певної професії у взаєминах у трудових колективах та моральні взаємини між членами колективу тієї чи іншої професії.

Проте, як вбачається зі змісту оспорюваного рішення, Восьмою кадровою комісією до підстав недотримання позивачем професійної етики віднесені обставини, які стосуються вчинення певних дій членами її сім`ї - донькою ОСОБА_2 та факту обізнаності позивача із подіями, які пов`язані із кримінальним злочином щодо убивства ОСОБА_3 , до яких ні би то причетна донька позивача та Комісія переконана, що позивач не могла про це не знати, оскільки її син працює в органах поліції та цей злочин висвітлювався в мережі Інтернет.

В той же час, на підтвердження вищенаведених у оспорюваному рішенні обставин, Відповідачами-1,2 суду жодних доказів не надано, також і не надано доказів, які б свідчили про вжиття Восьмою кадровою комісією заходів з метою перевірки вказаних наведених обставин шляхом звернення до відповідних державних органів.

Судом критично оцінюються припущення Відповідачів-1,2, висловлені у оспорюваному рішенні з приводу обізнаності позивача із подіями вчинення вищезгаданого злочину та причетності до нього її доньки, оскільки такі аргументи Відповідачаи-1,2 жодними доказами не підтверджені, а судом не встановлені.

При цьому, наявність в мережі Інтернет певної інформації не може свідчити про те, що позивач з нею ознайомлена, таких доказів суду не надано, а судом не встановлено.

Також, у даному випадку, судом враховуються і норми ст.ст. 61, 62 Конституції України за якими передбачено, що юридична відповідальність носить індивідуальний характер та особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Проте, ні під час проведення співбесіди, ні у ході судового розгляду справи Відповідачами-1,2 не надано жодних доказів наявності обвинувального вироку щодо доньки позивача, який набрав законної сили.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що, по-перше, позивач не може нести юридичної відповідальності за вчинення будь-яких дій членами її сім`ї, по-друге, наведені обставини не віднесені до критеріїв недотримання професійної етики, які були досліджені судом, а отже, викладені вищенаведені обставини, що, у тому числі, були і підставами для висновку про неуспішне проходження позивачем атестації за оспорюваним рішенням, є необґрунтованими, невмотивованими та такими, що суперечать вимогам ст.ст.61,62 Конституції України.

В той же час, пунктом 12 Порядку №233 встановлено, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

Так, Верховний Суд неодноразово звертав увагу у своїх рішеннях на те, що порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.

У пункті 70 рішення Європейського Суду з прав людини від 20 жовтня 2011р. у справі «Рисовський проти України» Суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Прозорість адміністративних процедур є ефективним запобіжником державному свавіллю.

Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, суд вважає, що невиконання суб`єктом владних повноважень вимог законодавства в цій частині стосовно позивача призводить до втрати легітимності процедури проведення атестації відносно нього, та, як наслідок, прийнятих за її результатами рішень.

За викладених обставин, та з урахуванням того, що судом згідно досліджених вище обставин у наведені справі встановлено факти невмотивованості оспорюваного рішення, суд приходить до висновку, що оспорюване рішення №1 від 24.12.2020р. про неуспішне проходження атестації позивачем, а саме: містить інформацію, яка не відповідає дійсності, оскільки перевірена судом та спростована з посиланням на відповідні докази (щодо оформлення декларацій), проведення співбесіди відбулося з процедурними порушеннями, оскільки не надано оцінку проходженню позивачем двох перших етапів атестації успішно (інформації про складання іспитів оспорюване рішення не містить), не перевірено та не надано оцінку наявності чи відсутності дисциплінарних скарг, рішень та звернень інших осіб щодо позивача, безпідставно не прийнято до уваги виконання практичного завдання позивачем з урахуванням відведеного їй часу лише 30 хвилин на його виконання, не мотивовано рішення щодо покладення юридичної відповідальності у вигляді прийняття висновків про неуспішне проходження атестації на позивача за дії членів її сім`ї без урахуванням норм ст.ст.61,62 Конституції України, у зв`язку із чим таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Що стосується аргументів представника Офісу Генерального прокурора з приводу того, що прийняття оспорюваного рішення віднесено до дискреційних повноважень кадрових комісій та суд не може вручатися у такі дискреційні повноваження, то досліджуючи зазначені обставини в частині дискреційних повноважень атестаційних комісій, суд виходить з такого.

Європейським Судом з прав людини висловлено правову позицію в частині судового контролю за дискреційними адміністративними актами, за якою, за загальним правилом, національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обгрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення у справі «Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки» від 31.07.2008р., рішення у справі «Брайєн проти Обєднаного Королівства» від 22.11.1995р., рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру» від 21.07.2011р., рішення у справі «Путтер проти Болгарії» від 02.12.2010р.).

Також, виходячи з практики Європейського Суду з прав людини надання правової дискреції органам влади у вигляді необмеженим повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам та порядок її здійснення, з урахуванням законної мета даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (рішення у справі «Волохи проти України» від 02.11.2006р.).

Судом враховується і те, що проведення атестації є дискреційними повноваженнями Комісії, водночас, обсяг цієї дискреції не може бути необмеженим і повинен підлягати зовнішньому/публічному контролю, в тому числі судовому. Процес та результат атестації повинен бути зрозумілим як безпосереднім учасникам цих відносин, зокрема прокурору, так і суспільству загалом, адже коли йдеться про необхідність сформувати якісний прокурорський корпус, якому б довіряло це суспільство, то обґрунтованість / вмотивованість рішень щодо атестації кожного прокурора є необхідною для цього умовою та гарантією.

Належна мотивація рішення (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура атестації і чи була дотримана процедура його прийняття. Її обсяг і ступінь залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи/пояснення прокурора взято до уваги і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувалася Комісія, коли оцінювала прокурора під час проведення співбесіди, тобто, які мотиви ухваленого рішення. Особливо виняткової значимості обґрунтованість / вмотивованість рішення набуває тоді, коли йдеться про не проходження прокурором атестації, з огляду на наслідки, які це потягне.

Зокрема, рішення можна вважати вмотивованим, якщо в ньому зазначено обставини, що мають значення для правильного вирішення кожного з перелічених у Порядку №221 питань, які мають бути досліджені в рамках атестації прокурора; є посилання на докази, на підставі яких ці обставини встановлено; є оцінка доводів та аргументів особи, щодо якої застосовується процедура атестації; є посилання на норми права, якими керувалася Комісія. Таке рішення повинно містити судження Комісії щодо професійної, особистої, соціальної компетентності прокурора, його доброчесності та професійної етики, відтак, його здатності на належному рівні здійснювати покладені на нього законом обов`язки на займаній посаді.

Наведені вище висновки узгоджуються і з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 09.10.2019р. у справі №9901/831/18, яка є обов`яковою для застосування судом у відповідності до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Окрім того, і до завдань адміністративного судочинства у межах повноважень адміністративного суду віднесено перевірка прийнятих суб`єктами владних повноважень управлінських рішень за критеріями, встановленими у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

За викладених обставин, враховуючи, що судом встановлено невмотивованість/ необґрунтованість прийняття оспорюваного рішення №1 від 24.12.2020р., судом відхиляються аргументи представника Офісу Генерального прокурора щодо дискреційних повноважень кадрових комісій при прийнятті рішень та відсутності повноважень у суду здійснювати перевірку оцінки предмету атестації, зокрема, на відповідність його обґрунтованості та вмотивованості, тобто дотримання вимог Порядку №221 та п.12 Порядку №233.

Задовольняючи позовні вимоги позивача в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Відповідача-3 за №290к від 10.03.2021р. про звільнення позивача з посади прокурора Криворізької місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі п.9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 12.03.2021р., суд виходить з наступного.

Як вбачається зі змісту оспорюваного наказу, його було прийнято на підставі рішення кадрової комісії №1 від 24.12.2020р. (а.с.36).

Отже, наказ Відповідача-3 №290к від 10.03.2021р. про звільнення позивача з посади прокурора є похідним від рішення Восьмої кадрової комісії №1 від 24.12.2020р., яке судом визнано протиправним та скасовано, а, відповідно, такий оспорюваний наказ, прийнятий на підставі вказаного рішення, також є протиправним та підлягає скасуванню.

У відповідності до ч.1 та ч.4 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, Відповідачами-1,2,3 не доведено належними і допустимими доказами правомірність прийняття оспорюваних рішення про неуспішне проходження атестації позивача та наказу про звільнення позивача з урахуванням встановлених судом обставин у даній справі, досліджених судом доказів, а також аналізу наведених вище норм чинного законодавства, які представниками Відповідачів-1,2,3 у ході судового розгляду справи не спростовані.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищенаведеного, перевіривши обставини щодо правомірності прийняття оспорюваного рішення про неуспішне проходження позивачем атестації та наказу про звільнення позивача з посади прокурора, суд приходить до висновку, що оскаржуване наведене рішення та наказ Відповідачами-1,2,3 прийняті не у спосіб, що передбачений Конституцією та з порушенням вимог Закону №113, Порядку №221 та Порядку №233, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), у зв`язку з чим вищенаведені акти індивідуальної дії (рішення і наказ) є необґрунтованими та протиправними.

Отже, судом встановлено, що Відповідачами-1,2,3 при прийнятті оспорюваних рішення про неуспішне проходження позивачем атестації та наказу про звільнення позивача з посади прокурора були порушені права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправними та скасування відповідних наведеного рішення та наказу.

Приймаючи до уваги викладене та враховуючи, що судом встановлено протиправність оспорюваних рішення про неуспішне проходження позивачем атестації та наказу про її звільнення з посади прокурора, належним та ефективним способом захисту порушеного права буде саме поновлення позивача на посаді, а не зобов`язання Відповідача-3 вчинити певні дії у наведеній частині, а тому суд приходить до висновку, що у цій частині позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

При цьому, задовольняючи позовні вимоги позивача в частині поновлення її на посаді прокурора з 13.03.2021р., про що позивач просить у позові, суд виходить із того, що останнім днем роботи позивача є 12.03.2021р. згідно до наказу №290к від 10.03.2021р., а виходячи з того, що 13.03.2021р. є вихідним днем (субота) та розпорядчі документи у вихідні дні не приймаються органами державної влади (доказів іншого суду не надано), позивач підлягає поновленню на посаді у перший робочий день після вихідних днів (13.03.2021р.- субота, 14.03.2021р.- неділя), тобто, у понеділок - 15.03.2021р.

Також слід зазначити, що позивач підлягає поновленню на рівнозначній посаді у органах Дніпропетровської обласної прокуратури, з огляду на те, що як встановлено судом позивача було прийнято та призначено на посаду прокурора Криворізької місцевої прокуратури №2 згідно наказу №2341к від 14.12.2015р. Прокуратурою Дніпропетровської області (зараз - Дніпропетровська обласна прокуратура) (а.с.183).

В той же час, згідно інформації із ЄДРПОУ Криворізьку місцеву прокуратуру №2 як державний орган припинено з 15.03.2021р. (а.с.224).

А згідно з наказом Офісу Генерального прокурора №40 від 17.02.2021р. «Про день початку роботи окружних прокуратур» днем початку роботи окружних прокуратур визначено 15.03.2021р. (а.с.223).

Окрім того, як зазначив представник Відповідача-3 у судовому засіданні, всі новостворені прокуратури, не є окремими юридичними особами, а є відокремленими підрозділами Дніпропетровської обласної прокуратури, про що свідчить і інформація, яка міститься у ЄДРПОУ, зазначене не спростовано жодними іншими доказами.

Таким чином, із наведеного можна дійти висновку, що саме Дніпропетровська обласна прокуратура як юридична особа зобов`язана поновити позивача на рівнозначній посаді прокурора.

Між тим, позовні вимоги позивача в частині зобов`язання Відповідача-3 поновити позивача саме на посаді прокурора Криворізької північної окружної прокуратури задоволенню не підлягають, оскільки переведення у новостворені прокуратури (Криворізька північна окружна прокуратура є новоствореною 15.03.2021р. згідно наказу №40) передбачено лише за умови успішного проходження атестації прокурором (всіх 3 етапів атестації, у тому числі і співбесіди), тоді як, у даному випадку, з урахуванням визнання судом протиправним та скасування рішення про неуспішне проходження атестації, атестація щодо позивача є не завершеною, а тому у суду відсутні підстави для поновлення позивача на посаді прокурора саме у новоствореній прокуратурі без дотримання вимог п.19 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №113.

При цьому, судом відхиляються доводи позивача про те, що Відповідач-3 зобов`язаний поновити її на посаді у новоствореній прокуратурі, оскільки до останньої перейшли відповідні повноваження та функції, які виконував попередній орган - Криворізька місцева прокуратура №2, що, на думку позивача, фактично свідчить про перетворення (реорганізацію), а не ліквідацію державного органу, з огляду на те, що зазначені позивачем обставини не звільняють позивача від обов`язку виконати вимоги щодо проходження атестації з дотриманням вимог п.19 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №113, Порядку №221, норми яких є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні над загальними нормами, та судове рішення не може підміняти рішення атестаційної (кадрової) комісії.

Також підлягають задоволенню і позовні вимоги позивача в частині стягнення з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 15.03.2021р. по 24.09.2021р. виходячи з наступного.

За приписами ч.2 ст.235 КЗпП України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

При цьому, судом враховується те, що обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється у відповідності до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995р. (далі - Порядок №100).

Так, за приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку №100 встановлено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

За приписами абзацу 2 пункту 8 наведеного Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

Останнім абзацом пункту 8 Порядку №100 встановлено, що середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

У відповідності до пункту 2 Порядку №100 встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

На виконання вищевказаних вимог Порядку №100 та на вимогу суду Відповідачем-3 було надано довідку №21 без дати, про середній заробіток позивача, відповідно до якої розмір середньої заробітної плати позивача за останні два місяці до звільнення (січень, лютий 2021р.) становить 21554,33 грн., середньоденна заробітна плата позивача складає 1105,35 грн. (а.с.186).

Зміст вказаної вище довідки щодо визначеного у ній розміру середнього заробітку позивачем у ході судового розгляду справи не оспорювався.

Із наданих документів судом встановлено, що період вимушеного прогулу становить з 15.03.2021р. (перший робочий день після дня звільнення) по 24.09.2021р. (день прийняття судового рішення), що складає 134 робочих дні (без урахування вихідних та святкових днів).

Таким чином, підлягає стягненню з Відповідача-3 (Дніпропетровської обласної прокуратури) на користь позивача - ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15.03.2021р. по 24.09.2021р. (виходячи з розрахунку - 1105,35х134) у сумі 148 116,90 грн. з вирахуванням із цієї суми податків та обов`язкових платежів з урахуванням вимог Порядку №100.

Враховуючи наведене, позовні вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 15.03.2021р. по 24.09.2021р. підлягає задоволенню у розмірі 148 116,90 грн.

Також у відповідності до вимог п.6 ч.1 ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України під час ухвалення рішення, суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

За приписами п.2, п.3 ч.1 ст.371 наведеного Кодексу, передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, щодо присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Виходячи з наведених вимог, слід допустити негайне виконання цього судового рішення в частині поновлення позивача на посаді та виплати позивачеві середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць згідно до вимог ст.371 Кодексу адміністративного судочинства України.

Між тим, позовні вимоги позивача в частині визнання прокурора Криворізької місцевої прокуратури №2 ОСОБА_1 такою, що успішно пройшла атестацію не підлягають задоволенню, оскільки прийняття такого рішення про успішне проходження атестації прокурором віднесено до виключної компетенції кадрових комісій та судове рішення не може підміняти таке рішення, виходячи із завдань адміністративного судочинства, критеріїв та повноважень суду, встановлених ст.ст.2, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також не можуть бути і задоволені і позовні вимоги позивача в частині зобов`язання Дніпропетровську обласну прокуратуру зарахувати час вимушеного прогулу позивача у загальний строк служби в органах прокуратури України, оскільки вказані позовні вимоги направлені на захист ще не порушеного права (захист права на майбутнє), тоді як нормами ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судом захищаються лише уже порушені права та інтереси осіб.

Приймаючи до уваги все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене та те, що позивачем були понесені судові витрати по сплаті судового збору за позовні вимоги немайнового характеру (визнання протиправним та скасування рішення №1 від 24.12.2020р. про неуспішне проходження атестації) у розмірі 908,00 грн. за квитанцією №1 від 17.05.2021р. (а.с.81), які судом задоволені у повному обсязі, вказані судові витрати слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача-1 (Офісу Генерального прокурора) на користь позивача виходячи з вимог ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 205, 241-246, 250, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відповідача-1: Офісу Генерального прокурора, до Відповідача-2: Восьмої кадрової комісії з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), до Відповідача-3: Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішення №1 від 24.12.2020р., наказу №290к від 10.03.2021р., зобов`язання вчинити певні дії, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Восьмої кадрової комісії з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) №1 від 24.12.2020 року про неуспішне проходження атестації прокурором Криворізької місцевої прокуратури №2 ОСОБА_1 .

Визнати протиправним та скасувати наказ Дніпропетровської обласної прокуратури №290к від 10.03.2021р. про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Криворізької місцевої прокуратури №2 та органів прокуратури, з 12 березня 2021 року.

Поновити ОСОБА_1 на рівнозначній посаді у органах Дніпропетровської обласної прокуратури, з 15 березня 2021р.

Стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 38, код ЄДРПОУ 02909938) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) - середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15.03.2021р. по 24.09.2021р. у розмірі 148 116 грн. 90 коп. (сто сорок вісім тисяч сто шістнадцять гривень 90 копійок) з вирахуванням обов`язкових зборів та платежів.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/5, код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908 грн. 00 коп. (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.).

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на рівнозначній посаді в органах Дніпропетровської обласної прокуратури а також і в частині виплати середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць згідно до вимог ст.371 Кодексу адміністративного судочинства України.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення (у разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення) відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу УІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено - 04.10.2021р.

Суддя С.О. Конєва