Рішення № 100069141, 22.09.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2021 року Справа № 160/11202/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бондар М.В.

при секретарі судового засідання Серпіковій А.Ю.

за участю:

представника позивача Лаврентьєва Є.О.

представника відповідача Грановського М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправними і скасування наказів, поновлення на службі та на посаді, стягнення середнього заробітку, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Національної поліції України (далі - НП України, відповідач), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ НП України від 17.07.2020 року, яким відповідно до Закону України „Про Національну поліцію" звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 полковника поліції ОСОБА_1 ;

- поновити з 18.07.2020 року ОСОБА_1 на посаді радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови НП України;

- стягнути з НП України на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 26.04.2018 року обіймав посаду радника Голови Департаменту забезпечення діяльності Голови НП України та у 2018 році НП України його направлено до докторантури Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (далі - ДДУВС). Термін навчання становив 2 роки. Наказом ректора ДДУВС від 15.07.2020 року №114 о/с позивача у зв`язку із закінченням навчання було відраховано та направлено у розпорядження НП України. Позивач не погодився з цим наказом та оскаржив його у судовому порядку. 17.07.2020 року позивач подав рапорт до голови НП України, в якому просив призначити його на посаду радника Голови Департаменту забезпечення діяльності Голови НП України, на підставі якого позивача було призначено на посаду. 17.07.2020 року позивач склав рапорт про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням. Цього ж дня ОСОБА_1 подав заяву про відкликання рапорту про звільнення, який отримано відповідачем 20.07.2020 року. Проте, 17.07.2020 року відповідачем видано оскаржуваний наказ, з яким ОСОБА_1 не погоджується. Станом на час звернення до суду відповідач подану заяву не розглянув та позивачем не було отримано жодної відповіді. Таким чином, відповідач фактично знехтував правом позивача щодо відкликання рапорту про звільнення та передчасно видав спірний наказ, оскільки волевиявлення позивача на звільнення фактично не було. Крім того, спірний наказ підлягатиме скасуванню у разі задоволення позовних вимог у справі №160/10425/20, оскільки спірним наказом у цій справі невірно зазначено дату відрахування позивача з ДДУВС, а саме: замість 01.09.2020 року зазначено 15.07.2020 року. Так, зміна в наказів від 15.07.2020 року №114 о/с щодо дати відрахування позивача з 15.07.2020 року на 01.09.2020 року та направлення у розпорядження НП України виключають взаємовідносини позивача із відповідачем до 01.09.2020 року, оскільки до цієї дати позивач вважається таким, що направлений на навчання до ДДУВС.

Ухвалою суду від 19.10.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без виклику учасників справи в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

17.11.2021 року відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позовної заяви, посилаючись на правомірність звільнення позивача зі служби в поліції, оскільки у рапорті від 17.07.2020 року позивач просив звільнити його саме 17.07.2020 року. Між сторонами було досягнуто домовленості щодо дати звільнення. На момент видання наказу про звільненні в НП України були відсутні відомості про те, що позивач відкликав свій рапорт про звільнення. Заява позивача про відзив його рапорту про звільнення була отримана НП України через 3 дні після звільнення.

На підставі ухвали від 22.12.2020 року суд перейшов до розгляду справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 13.01.2021 року провадження у справі №160/11202/20 зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі №160/10425/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної організації "Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ", третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Національна поліція України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на навчанні та стягнення середнього заробітку.

Ухвалою суду від 01.06.2021 року поновлено провадження у справі.

12.07.2021 року представником позивача подано до суду позовну заяву в новій редакції, що прийнята судом до розгляду, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ НП України від 16.07.2020 року №777 о/с, яким полковника поліції ОСОБА_1 було призначено на посаду радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови НП України;

- визнати протиправним та скасувати наказ НП України від 17.07.2020 року, яким звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 Закону України „Про Національну поліцію" полковника поліції ОСОБА_1 ;

- поновити з 17.07.2020 року ОСОБА_1 на службі НП України;

- поновити з 01.09.2020 року ОСОБА_1 на посаді радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови НП України;

- стягнути з НП України на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування уточненого позову зазначено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 року у справі №160/10425/20, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 06.05.2021 року визнано протиправним та скасовано наказ ДДУВС від 15.07.2020 року №114 о/с в частині відрахування полковника поліції ОСОБА_1 докторанта денної форми навчання відділу докторантури та аспірантури у зв`язку із закінченням терміну навчання та направлення у розпорядження Національної поліції України. Наказ ДДУВС від 15.07.2020 року №114 о/с, як юридичний факт, не може ні за яких умов породжувати законних, правомірних юридичних наслідків. Отже, всі подальші дії роботодавця відносно ОСОБА_1 не можна вважати правомірними, оскільки первинно роботодавець отримав працівника у своє розпорядження неправомірно. В уточненій позовній заяві приділено увагу обставинам, що передували звільненню позивача. Так, в ніч з 14 на 15 липня 2020 року ОСОБА_1 було завдано тілесні ушкодження. У період з 15.07.2020 року по 24.07.2020 року позивач перебував на лікуванні з діагнозом: ЗЧМТ, струс головного мозку, забої тулуба та верхніх кінцівок. 17.07.2020 року позивач знаходився у Центрі первинної медико-санітарної допомоги Дарницького району м. Києва у супроводі свого адвоката ОСОБА_2 . В цей момент на мобільний телефон ОСОБА_1 поступив дзвінок від начальника департаменту кадрового забезпечення НП України генерала поліції третього рангу ОСОБА_3 , яка повідомила по те, що їй стали відомі обставини інциденту за участю позивача, який супроводжувався складанням відносно ОСОБА_1 постанови у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 178 КУпАП. Проявляючи тиск, в ультимативній формі ОСОБА_3 повідомила ОСОБА_1 , що питання його подальшої кар`єри вже є фактично вирішеним і його однозначно буде звільнено з органів поліції. ОСОБА_3 , не залишаючи ОСОБА_1 альтернативи залишитись на службі в поліції, висунула вимогу підписати 2 рапорти - на прийняття на посаду та одночасно на звільнення з посади радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови НП України. В іншому випадку звільнення відбудеться в порядку застосування дисциплінарного стягнення. ОСОБА_3 одразу після розмови переслала на мобільний телефон ОСОБА_1 два файли, в яких були надруковані на комп`ютері рапорти від імені позивача. Позивач підписав роздруковані ОСОБА_2 вказані документи. ОСОБА_2 прибув з рапортами до НП України, зателефонував за номером, який ОСОБА_3 надала ОСОБА_1 .. На дзвінок відповів працівник кадрового забезпечення, який прийшов на пропускний пункт будівлі НП України та прийняв від ОСОБА_2 2 рапорти. В той же час позивач вирішив зателефонувати своєму адвокату ОСОБА_4 , який порадив не побоюватись погроз звільнення в порядку дисциплінарного стягнення, запевнив позивача у наявності можливості та у судовій перспективі оскаржити таке звільнення в суді. ОСОБА_1 одразу зателефонував ОСОБА_2 та попросив не віддавати рапорти, проте останній повідомив, що рапорти вже вручені. Позивачем негайно складено заяву про відкликання свого рапорту про звільнення, яку ОСОБА_4 того ж дня намагався вручити через канцелярію НП України, проте цього здійснити не вдалося через посилання постового поліцейського на карантині заходи та пропозицію покласти цю заяву у скриньку звернень громадян без реєстрації. ОСОБА_4 цього ж дня направив заяву відповідачу засобами поштово зв`язку. Вказані обставини свідчать про відсутність дійсної внутрішньої волі позивача звільнитися зі служби в поліції. Таким чином, оскаржувані накази є протиправними та підлягають скасуванню. Оскільки позивач мав бути повернутий в розпорядження НП України 01.09.2020 року - після закінчення навчання в докторантурі, то призначення його на посаду радника мало бути відбутися саме в цей день. При вирішенні питання про поновлення на роботі суд має вирішити питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

11.08.2021 року представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що при підписанні позивачем рапортів від 17.07.2020 року про призначення та звільнення та подання їх до НП України позивач користувався послугами адвоката (про що зазначено в позові). Як наслідок, відсутні підстави стверджувати, що на позивача чинився тиск під час подання рапортів та не було його особистого волевиявлення щодо звільнення з органів поліції. Позивач не скористався своїм правом та не надіслав засобами електронного зв`язку на електронну пошту НП України, яка є загальнодоступною в будь-який час доби, 17.07.2020 року будь-яких заяв щодо відкликання його рапорту про звільнення. У зв`язку зі скасуванням наказу ДДУВС від 15.07.2020 року №114 о/с, з 06.05.2021 року відновив свою дію наказ ДДУВС від 13.08.2020 року №622, яким позивача було зараховано до докторантури університету на денну форму навчання. Під час походження навчання в ДДУВС грошове забезпечення позивачу виплачувалось безпосередньо даним навчальним закладом, а не НП України.

19.08.2021 року представником позивача надано відповідь на відзив, в якій підтримано доводи, що викладені в уточненій позовній заяві.

В підготовчому засіданні 19.08.2021 року задоволено клопотання представника позивача про виклик свідків в судове засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні на 14.09.2021 року.

В судовому засіданні 14.09.2021 року представники сторін підтримали обрані правові позиції з підстав, зазначених в письмових заявах по суті спору: представник позивача просив позов задовольнити, представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог.

В судовому засіданні 14.09.2021 року задоволено клопотання свідків про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та оголошено перерву в судовому засіданні до 22.09.2021 року.

В судовому засіданні 22.09.2021 року допитані свідки - ОСОБА_2 та ОСОБА_4 щодо обставин, які мали місце 17.07.2020 року.

Свідок ОСОБА_2 пояснив, що був присутній разом з ОСОБА_1 у лікарні, коли позивачу телефонувала ОСОБА_5 . За слів ОСОБА_1 , ОСОБА_5 - це ОСОБА_3 . Після розмови позивача з ОСОБА_3 , були роздруковані 2 рапорти про призначення на посаду та звільнення зі служби, які ОСОБА_1 підписав, а ОСОБА_2 відвіз до НП України. та вручив особі, яка вийшла з будівлі НП України після телефонного дзвінка ОСОБА_2 . Свідок пояснив суду, що у ОСОБА_1 не було наміру звільнятись зі служби в поліції, а рапорт про звільнення було підписано позивачем після розмови з ОСОБА_3 .

Свідок ОСОБА_4 повідомив суд, що йому зателефонував ОСОБА_1 . Вислухавши позивача, враховуючи відсутністю бажання позивача звільнятись з органів поліції, ОСОБА_4 порадив ОСОБА_1 відкликати рапорт про звільнення. Написану позивачем заяву про відкликання рапорту про звільнення ОСОБА_4 намагався вручити в канцелярію НП України, проте у зв`язку з карантинними обмеженнями, йому запропонували покласти заяву у скриньку без реєстрації. ОСОБА_4 того ж дня направив заяву ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку до НП України.

Заслухавши пояснення представників сторін та свідків, дослідивши матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено, що на підставі наказу ректора Державної організації "Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ" від 13.08.2018 року №622, ОСОБА_1 зараховано до докторантури та аспірантури Державної організації "Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ" зі спеціальності 081 «Право» на денну форму навчання за цільовим замовленням Національної поліції України.

Державна організація "Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ" та позивач уклали угоду про підготовку докторанта за денною формою навчання за кошти державного бюджету від 13.08.2018 року №112А/2018, умовами якої погодили, що після закінчення навчання в докторантурі, за умови виконання індивідуального плану, працевлаштувати Докторанта (позивача) згідно із протоколом комісії з персонального розподілу (направити до практичного підрозділу Національної поліції, з якого Докторант був направлений на навчання).

У зв`язку з зарахуванням позивача на денну форму навчання за державним замовленням, наказом голови Національної поліції України від 07.09.2018 року № 840 о/с, на підставі поданого рапорту, позивача звільнено з посади радника Голови 2-го відділу Департаменту забезпечення діяльності Голови, з 01.09.2018 року.

Наказом Державної організації "Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ" від 15.07.2020 року №114 о/с ОСОБА_1 відповідно до статті 46 Закону України «Про вищу освіту» відраховано з університету як докторанта денної форми навчання відділу докторантури та аспірантури у зв`язку із закінченням терміну навчання та направлено у розпорядження НП України.

Наказом НП України від 16.07.2020 року №777 о/с полковника поліції ОСОБА_1 , який прибув з Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, призначено радником Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови. Підстава: наказ ДДУВС від 15.07.2020 року №114.

17.07.2020 року ОСОБА_1 підписано рапорти:

- про призначення на посаду радника Голови Департаменту діяльності Голови НП України;

- про звільнення зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 Закону України „Про Національну поліцію" з 17.07.2020 року.

Наказом НП України від 17.07.2020 року №780 о/с відповідно до пункту 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 Закону України „Про Національну поліцію" звільнено зі служби в поліції ОСОБА_1 із 17.07.2020 року. Підстава: рапорт ОСОБА_1 від 17.07.2020 року та довідка №51 про отримання поліцейським предметів однострою.

17.07.2020 року ОСОБА_1 складено заяву про залишення без розгляду рапорту про звільнення зі служби в поліції з 17.07.2020 року у зв`язку з його бажанням продовжити службу. Заява надіслана до НП України засобами поштового зв`язку 17.07.2020 року та отримана відповідачем 20.07.2020 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 року у справі №160/10425/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної організації "Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ", третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Національна поліція України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на навчанні та стягнення середнього заробітку задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 15.07.2020 року №114 о/с в частині відрахування полковника поліції ОСОБА_1 докторанта денної форми навчання відділу докторантури та аспірантури у зв`язку із закінченням терміну навчання та направлення у розпорядження Національної поліції України.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 06.05.2021 року апеляційну скаргу Державної організації "Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ" залишено без задоволення, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 року залишено без змін.

Вважаючи накази НП України від 16.07.2020 року №777 о/с та від 17.07.2020 року №780 о/с протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України „Про Національну поліцію" від 02.07.2015 року № 580-VIII (далі - Закон №580-VIII).

Частинами 3 та 5 статті 59 Закону № 580-VIII визначено, що рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України. Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції встановлює Міністерство внутрішніх справ України.

Розділом ІІ Порядку підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.11.2016 року № 1235, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.12.2016 року за № 1668/29798 (далі - Порядок №1235) визначено підстави для видання наказів по особовому складу, якими є такі зміни в службовій діяльності, зокрема,: призначення на посади, переміщення по службі, тимчасове виконання обов`язків за іншою посадою; зарахування у розпорядження; звільнення з посади; звільнення зі служби в поліції; відрядження поліцейських до державних (міждержавних) органів, установ, організацій та органів місцевого самоврядування із залишенням на службі в поліції.

Відповідно до пунктів 2 та 3 розділу ІІІ Порядку №1235, підставою для підготовки та видання наказів по особовому складу є документи з питань проходження служби, подані до підрозділу кадрового забезпечення поліцейським, його керівником або працівником, який здійснює кадрове забезпечення підрозділу; перелік документів з питань проходження служби визначається згідно з Переліком документів з питань проходження служби, затвердженим наказом МВС України від 23.11.2016 року № 1235.

До Переліку документів з питань проходження служби належать:

1. Рапорт (заява), що пишеться власноручно у довільній формі.

2. Подання про призначення на посаду.

3. Подання про встановлення додаткових видів грошового забезпечення.

В судовому засіданні встановлено, що підставою для видання оскаржуваного наказу №777 о/с від 16.07.2020 року про призначення ОСОБА_1 радником Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови, є лише наказ Державної організації "Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ" від 15.07.2020 року №114 о/с, яким ОСОБА_1 відраховано з університету у зв`язку із закінченням терміну навчання та направлено у розпорядження НП України.

Досліджена в судовому засіданні копія рапорту ОСОБА_1 про призначення на посаду радника Голови Департаменту діяльності Голови НП України датована 17.07.2020 року, тобто наступного дня після видання наказу про призначення на посаду.

Таким чином, в порушення Порядку №1235 наказ НП України №777 о/с від 16.07.2020 року прийнято за відсутності належним чином оформлених документів, визначених Переліком документів з питань проходження служби.

Також, суд зазначає, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 року у справі №160/10425/20, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 06.05.2021 року визнано протиправним та скасовано наказ Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 15.07.2020 року №114 о/с в частині відрахування полковника поліції ОСОБА_1 докторанта денної форми навчання відділу докторантури та аспірантури у зв`язку із закінченням терміну навчання та направлення у розпорядження Національної поліції України.

Згідно з частиною 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За наведених обставин, враховуючи скасування наказу Державної організації "Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ" від 15.07.2020 року №114 о/с, що був єдиною підставою для видання оскаржуваного наказу №777 о/с від 16.07.2020 року про призначення ОСОБА_1 радником Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання протиправним і скасування наказу НП України №777 о/с від 16.07.2020 року.

Підставою для видання оскаржуваного наказу НП України від 17.07.2020 року №780 о/с, яким ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції став рапорт ОСОБА_1 від 17.07.2020 року про звільнення зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 Закону України „Про Національну поліцію" з 17.07.2020 року.

Пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону № 580-VIII визначено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.

З пояснень представника позивача в судовому засіданні, пояснень допитаних в судовому засіданні свідків випливає, що у позивача не було волевиявлення на звільнення зі служби в поліції. Зазначена обставина підтверджується і складено 17.07.2020 року заявою ОСОБА_1 про залишення без розгляду рапорту про звільнення зі служби в поліції у зв`язку з його бажанням продовжити службу, яка надіслана до НП України засобами поштового зв`язку 17.07.2020 року та отримана відповідачем 20.07.2020 року.

Враховуючи зазначене та ту обставину, що наказ НП України №777 о/с від 16.07.2020 року про призначення ОСОБА_1 радником Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови є протиправним та підлягає скасуванню, наявні правові підстави для визнання протиправним та скасування і оскаржуваного наказу НП України від 17.07.2020 року №780 о/с, яким ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції.

Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання протиправними та скасування наказів НП України №777 о/с від 16.07.2020 року та №780 о/с від 17.07.2020 року.

В частині позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 з 17.07.2020 року на службі в НП України та з 01.09.2020 року на посаді радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови НП України та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає таке.

Скасування наказу Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ №114 о/с від 15.07.2020 року в частині відрахування ОСОБА_1 , наказів ПН України №777 о/с від 16.07.2020 року про призначення на посаду в НП України та №780 о/с від 17.07.2020 року про звільнення зі служби в поліції, призводять до фактичного поновлення правовідносин між ОСОБА_1 та Державною організацією "Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ" щодо підготовку докторанта за денною формою навчання.

Отже, продовження правових відносин ОСОБА_1 з Державною організацією "Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ" та відсутність відповідних наказів ПН України, як юридичних фактів, за наявності яких виникають підстави для поновлення ОСОБА_1 на службі НП України та на посаді, свідчать про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині та в частині стягнення середнього заробітку.

Також, суд зазначає, що згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини, яка викладена зокрема, у рішенні у справі „Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 року (заява №4909/04), відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обгрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Таким чином, за наслідком розгляду справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

В уточненій позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача сплачений судовий збір, понесені витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 11200 грн., витрати на правову допомогу адвоката у вигляді гонорару успіху в розмірі 10000 грн.

У відзиві на позов відповідачем зазначено, що заявлена сума витрат на правничу допомогу не є співмірною зі складністю справи та є необґрунтованою.

Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи; до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

З матеріалів справи вбачається, що інтереси ОСОБА_1 у цій справі представляв адвокат Лаврентьєв Є.О. на підставі ордеру, що складений відповідно до договору про надання правової допомоги №100/20 від 15.09.2020 року.

Відповідно до опису Виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом від 12.07.2021 року за договором №100/20 від 15.09.2020 року про надання правової допомоги, адвокатом Лаврентьєвим Є.О. надано позивачу наступні послуги:

- ознайомлення із документами, наявними у ОСОБА_1 , які будуть використані в якості письмових доказів - 1 год., вартість послуги - 800 грн.;

- аналіз судової практики в подібних судових спорах - 2 год., вартість послуги - 1600 грн.;

- консультування клієнта щодо правової позиції у справі, узгодження позовних вимог - 2 год., вартість послуги - 1600 грн.;

- складання позовної заяви (первісна) - 4 год., вартість послуги - 3200 грн.;

- складання клопотання про витребування доказів - 0,5 год., вартість послуги - 400 грн.;

- складання уточненої позовної заяви - 4,5 год., вартість послуги - 3600 грн.

Загальна вартість наданих правничих послуг склала 11200 грн.

На підтвердження сплати позивачем за договором №100/20 від 15.09.2020 року про надання правової допомоги, до матеріалів справи долучено квитанції до прибуткового касового ордеру від 15.09.2020 року №277 на суму 7600 грн. та від 12.07.2021 року №291 на суму 7600 грн.

Суд зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У справі "East/WestAllianceLimited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

На переконання суду, заявлені до відшкодування позивачем витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 11200 грн. та гонорару успіху в розмірі 10000 грн., є неспівмірними із складністю цієї справи, яка за визначенням Кодексу адміністративного судочинства України відносить до справ незначної складності, наданим адвокатом обсягом послуг; не відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру.

В той же час, оскільки позивач, був змушений звернутися до суду за захистом порушеного права, у зв`язку з чим ним було понесено витрати на професійну правничу допомогу, враховуючи часткове задоволення позовних вимог та принцип співмірності, суд приходить до висновку про необхідність присудження на користь позивача понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6362 грн.

Також, суд зазначає, що позивачем понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 2 724 грн., що документально підтверджуються квитанціями від 10.07.2021 року №47104, №47092, №47115.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено частково, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 1362,00 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі зазначеного, керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Національної поліції України (адреса: 01601, м. Київ, вул. Богомольця, буд.10; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 40108578) про визнання протиправними і скасування наказів, поновлення на службі та на посаді, стягнення середнього заробітку - задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати наказ Національної поліції України від 16.07.2020 року №777 о/с.

Визнати протиправним і скасувати наказ Національної поліції України від 17.07.2020 року №780 о/с.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Національної поліції України судові витрати у розмірі 7 724 (сім тисяч сімсот двадцять чотири) гривні 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення в повному обсязі складено 04.10.2021 року.

Суддя М.В. Бондар