Рішення № 100066895, 04.10.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.10.2021Справа № 910/12199/21Господарський суд міста Києва у складі: судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/12199/21

За позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія "Альфа-Гарант"

до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група "Оберіг"

про стягнення 36784,65 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія "Альфа-Гарант" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група "Оберіг" (далі - відповідач) про стягнення 36784,65 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту №06-PR/08-108-0217 від 13.12.2019 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП) виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля марки «Land Rover» реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому позивачем отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, якою є відповідач у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/12199/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

11.08.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позовних вимог та зазначає, що ним було виконано в повному обсязі свої зобов`язання та сплачено страхове відшкодування позивачу в межах ліміту відповідальності за полісом ЕР№200583696 у розмірі 34157,09 грн, що підтверджується платіжним дорученням №8014 від 29.07.2021, у зв`язку з чим просить закрити провадження у справі №910/12199/21.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13.12.2019 між позивачем, як страховиком, та ОСОБА_1 , як страхувальником, було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №06-PR/08-108-0217, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням та/або розпорядженням транспортним засобом автомобілем марки «Land Rover», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2018 року випуску.

Згідно договору до страхових випадків відноситься, зокрема, ДТП та вигодонабувачем є страхувальник.

Строк дії договору встановлено з 15.12.2019 по 14.12.2020.

29.08.2020 року о 13 год 15 хв по проспекту Палладіна, 24 в м. Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участі застрахованого автомобіля марки «Land Rover», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та автомобіля марки «Chevrolet Celebrity», реєстраційний номер НОМЕР_2 , а саме: гр. ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Chevrolet Celebrity», реєстраційний номер НОМЕР_2 , не був уважним, не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення з автомобілем марки «Land Rover», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який рухався попереду, у зв`язку з чим транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_2 вимог п. 12.1, 13.1, 2.3 б) Правил дорожнього руху України.

Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 07.10.2020 у справі №759/15913/20 встановлено порушення гр. ОСОБА_2 вимог п. 12.1, 13.1, 2.3 б) Правил дорожнього руху України, у зв`язку з чим його притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

01.09.2020 страхувальник звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку, а 18.09.2020 із заявою про виплату страхового відшкодування на рахунок страхувальника.

Відповідно до Висновку автотоварознавчого дослідження №СТ/20/0228 від 23.09.2020, складеного суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Партнер Консалт» (сертифікат оціночної діяльності виданий на підставі наказу №419/20 від 25.05.2020), вартість ремонту автомобіля марки «Land Rover», реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок ДТП становить 51252,81 грн.

Згідно рахунку-фактури №1063545 від 09.09.2020, виставленого філією «Віннер ЛЦКА» Товариства з обмеженою відповідальністю "Віннер Автомотів ", вартість ремонту автомобіля марки «Land Rover», реєстраційний номер НОМЕР_1 , складає 45821,36 грн з ПДВ.

28.09.2020 позивачем був складений та підписаний страховий акт №СТ/20/0228, згідно з яким пошкодження транспортного засобу марки «Land Rover», реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок ДТП визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 36657,09 грн без ПДВ.

На підставі складеного страхового акту №СТ/20/0228 від 28.09.2020 позивач, виконуючи свої зобов`язання за договором добровільного страхування наземного транспорту №06-PR/08-108-0217 від 13.12.2019, перерахував на рахунок страхувальника - ОСОБА_1 суму страхового відшкодування в розмірі 36657,09 грн, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №11679 від 28.09.2020.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно зі статтями 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов`язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов`язків свого попередника. Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов`язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов`язок із відшкодування шкоди не виконала.

Отже, з огляду на положення ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" підставою для набуття позивачем права вимоги щодо виплати страхового відшкодування (в порядку заміни кредитора в зобов`язанні) є факт фактичної виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування.

Таким чином, до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія "Альфа-Гарант" перейшло в межах виплаченої суми право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

З матеріалів справи, вбачається, що транспортний засіб марки «Chevrolet Celebrity», реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди автомобілю марки «Land Rover», реєстраційний номер НОМЕР_1 , належить ОСОБА_2 та знаходився під його керуванням на час скоєння ДТП.

Згідно із ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина ОСОБА_2 встановлена в судовому порядку, а тому шкода, заподіяна внаслідок експлуатації автомобіля марки «Chevrolet Celebrity», реєстраційний номер НОМЕР_2 , відшкодовується ОСОБА_2 , який на законних підставах керував транспортним засобом марки «Chevrolet Celebrity», реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Доказів наявності вини інших осіб в ДТП, що відбулася 29.08.2020 суду не надано.

Під час розгляду справи встановлено, що Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова група "Оберіг" укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту, оформлений полісом ЕР№200583696, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - автомобілем марки «Chevrolet Celebrity», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який був діючим на момент ДТП - 29.08.2020.

При цьому, згідно п.п. 1.1, 1.4 ст. 1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу, а особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

Отже, оскільки ОСОБА_2 експлуатував автомобіль марки «Chevrolet Celebrity», реєстраційний номер НОМЕР_2 , на законних підставах, що встановлено вище, то відповідальність за шкоду, заподіяну майну внаслідок експлуатації цього автомобіля була застрахована Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова група "Оберіг".

Згідно пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

При цьому, відповідно до п. 12.1 ст. 12 зазначеного вище Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Вказаним договором (поліс № ЕР200583696) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 130000,00 грн, франшиза - 2500,00 грн.

Статтею 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

При цьому, згідно абзацу другого пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника) сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.

Матеріалами справи підтверджено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Land Rover», реєстраційний номер НОМЕР_1 , складає 45821,36 грн, а до позивача перейшло право зворотної вимоги в межах виплаченої суми.

05.01.2021 позивач направив на адресу відповідача лист вих.№03/04 з вимогою про виплату страхового відшкодування в порядку суброгації за полісом № ЕР200583696, втім відповіді на лист відповідачем не надано, як і не здійснено виплати відшкодування у встановлений законом строк.

За таких обставин, враховуючи розмір права зворотної вимоги, який перейшов до позивача, визначені полісом № ЕР200583696 розміри лімітів відповідальності (130000,00 грн) та франшизи (2500,00 грн), суд дійшов висновку, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування у розмірі 34157,09 грн (45821,36 грн (вартість відновлювального ремонту автомобіля) - 9164,27 грн (сума ПДВ) - 2500 грн (франшиза)= 34157,09 грн) є обґрунтованою.

В той же час, як встановлено судом, після подання позову до суду, відповідач здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 34157,09 грн, що підтверджується платіжним дорученням №8014 від 29.07.2021.

За приписами пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, те благо (річ, право, інше майно), з приводу якого виник спір.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, враховуючи, що відповідач оплатив суму страхового відшкодування в розмірі 34157,09, яка визнана судом обґрунтованою і доведеною, спір в цій частині позовних вимог припинив своє існування під час розгляду справи.

Суб`єкти господарювання мають можливість самостійно регулювати свої відносини, діяти на власний розсуд, тому суд вважає за можливе закрити провадження у справі в частині стягнення 34157,09 грн у зв`язку з відсутністю предмета спору в цій частині, оскільки такий припинив існування в процесі розгляду справи (позов поданий 28.07.2021, а оплата здійснена 29.07.2021).

Щодо вимоги позивача про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат за порушення відповідачем строків виплати страхового відшкодування суд зазначає наступне.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

За приписами пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

При цьому, пунктом 36.5 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

Відповідно до ст. 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Відповідачем не заперечується факт отримання заяви про виплату страхового відшкодування 05.01.2021.

Отже, у відповідності до вимог чинного законодавства, відповідач зобов`язаний був сплатити страхове відшкодування не пізніше 05.04.2021.

Відтак, позивач правомірно нарахував пеню за період з 06.04.2021 по 26.07.2021 у розмірі 1557,19 грн.

Окрім того, оскільки відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3 % річних в сумі 314,43 грн та інфляційні втрати у розмірі 755,94 грн.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019 та у постанові Верховного Суду України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010).

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат у межах заявленого періоду, суд дійшов висновку про те, що він є арифметично вірним, обґрунтованим та здійснений у відповідності до приписів чинного законодавства, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню в повному обсязі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивачем належними та допустимими доказами доведено факт порушення відповідачем своїх зобов`язань в частині своєчасної сплати страхового відшкодування в порядку суброгації, в той час як відповідач під час розгляду справи не надав суду належних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги.

При цьому, суд звертає увагу відповідача на помилковості його твердження про те, що різниця між розміром позовних вимог та розміром виплаченого ним страхового відшкодування полягає виключно в розмірі франшизи, яка була передбачена полісом №ЕР200583696, оскільки позивачем було заявлено до стягнення суму страхового відшкодування вже зменшену на суму франшизи.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, суд прийшов до висновку про закриття провадження у справі №910/12199/21 в частині стягнення 34157,09 грн страхового відшкодування та задоволення позовних вимог в іншій частині.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому пунктом 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України врегульовано, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, пов`язаних з несвоєчасною сплатою страхового відшкодування, що змусило позивача звернутися до суду за захистом свого порушеного права, суд приходить до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат зі сплати судового збору в сумі 2270,00 грн.

Крім того, позивач просить стягнути на його користь витрати в сумі 6000,00 грн на професійну правничу допомогу, яку він отримав від адвоката Грідіна Володимира Володимировича.

Згідно з частин 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано копії витягу з договору про надання правової допомоги від 14.05.2019, укладеного між Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» та Адвокатським об`єднанням «Грідін і Партнери», завдання - доручення №140 від 13.07.2021 до договору про надання правничої допомоги від 14.05.2019, платіжне доручення №ID-164562 від 15.07.2021 на суму 6000,00 грн, акт прийому-передачі наданої правничої допомоги від 26.07.2021, детальний розрахунок та опис робіт (надання послуг) від 26.07.2021, посвідчення адвоката, виданого на ім`я Грідіна В.В. №6203/10 від 06.10.2017, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС №6203/10 від 06.10.2017 та ордер серії АІ №1135964 від 26.07.2021, виданого Адвокатським об`єднанням «Грідін і партнери» на ім`я адвоката Грідіна В.В.

Пунктом 1 договору про надання правничої допомоги від 14.05.2019 визначено, що адвокатське бюро зобов`язалося надавати клієнту професійну правничу допомогу передбачену цим договором та/або додатками, додатковими угодами, завданнями-дорученнями до цього договору, а клієнт зобов`язався прийняти відповідну правничу допомогу та оплатити її.

Згідно завдання-доручення від 13.07.2021 №140 до договору про надання правової допомоги від 14.05.2019 позивач як клієнт замовив у адвокатського бюро правничу допомогу у стягненні страхового відшкодування в сумі 36657,09 грн по страховій справі №СТ/20/0228 із визначенням гонорару в сумі 6000,00 грн.

Актом прийому-передачі від 26.07.2021 сторони підтвердили, що Адвокатське бюро «Грідін і партнери» надало Товариству з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» правову допомогу згідно визначеного та погодженого завдання-доручення №140 від 13.07.2021 загальною вартістю 6000,00 грн.

З детального розрахунку та опису робіт (наданих послуг) від 26.07.2021, виконаних за договором про надання правничої допомоги від 14.05.2019, надана правова допомога складалась з: консультування клієнта щодо порядку та строків надання правничої допомоги адвокатом відповідно до погодженого завдання-доручення у кількості 1 година вартістю 1000,00 грн; підготовчі дії (з`ясування чи мали місце обставини (факти), про які вказує клієнт та якими доказами вони підтверджуються; з`ясування чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин; визначення правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин; збір необхідних доказів на підтвердження позовних вимог; аналіз та вивчення судової практики) у кількості 2,5 години вартістю 2500,00 грн; підготовка та подання позовної заяви в суд (визначення підсудності; визначення складу учасників судового процесу; розрахунок ціни позову та розміру судових витрат; написання позовної заяви, копіювання, завірення, зшивання додатків до позовної заяви; підготовка справи до відправки в суд) у кількості 2,5 години вартістю 2500,00 грн.

Судом встановлено, що Грідін Володимир Володимирович є адвокатом в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України). Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

В той же час, Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, а також розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову (п.2 ч.5 ст. 129 ГПК України).

При цьому судом враховано, що адвокат Грідін В.В. перебуває у договірних відносинах з позивачем, предметом яких є надання професійної правничої допомоги, з липня 2019 року (тобто станом на дату подання даного позову - понад 2 роки) , при цьому згідно з інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень адвокатом Грідіним В.В. було здійснено представництво інтересів позивача в понад 15-ти тотожних з даною справ про стягнення страхового відшкодування із страхових компаній, у зв`язку з чим у суду виникли обґрунтовані сумніви з приводу витрати адвокатом години часу для проведення консультації клієнта щодо порядку та строків надання правничої допомоги адвокатом. Окрім того, у суду наявні обґрунтовані підстави вважати, що представником позивача вже неодноразово вивчалась судова практика у подібних спірних правовідносинах, визначалися правові норми, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, визначалася підсудність спору, тому відсутні підстави вважати, що при підготовці позовної заяви у даній справі (після подання тотожних позовів, наприклад, у справах № 910/1833/21, №910/2148/21, №910/8668/21, №908/1181/20, №910/15368/20, №910/16682/20) адвокат виконував вказані роботи, які потребують затрат часу - 2,5 години.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн, що є пропорційним предмету спору, складності даної справи та обсягом робіт (наданих послуг), виконаних за договором про надання правової допомоги №б/н від 14.05.2019.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 126, 129, 231, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі в частині стягнення 34157,09 грн страхового відшкодування закрити.

2. В іншій частині позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група "Оберіг" задовольнити.

3. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова група "Оберіг" (03040, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 14; ідентифікаційний код 39433769) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія "Альфа-Гарант" (01133, м.Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26; ідентифікаційний код 32382598) пеню у розмірі 1557 (одна тисяча п`ятсот п`ятдесят сім) грн 19 коп., 3% річних у розмірі 314 (триста чотирнадцять) грн 43 коп., інфляційні втрати у розмірі 755 (сімсот п`ятдесят п`ять) грн 94 коп., витрати на правову допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп.

4. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 04.10.2021.

Суддя Т.В.Васильченко