Рішення № 100064409, 01.10.2021, Липоводолинський районний суд Сумської області

Справа № 581/471/21

Провадження № 2/581/193/21

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

01 жовтня 2021 року селище Липова Долина

Липоводолинський районний суд Сумської області у складі судді Сізова Д.В.,

з участю секретаря судового засідання Самілик Н.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Липоводолинської селищної ради Роменського району Сумської області про примусове відселення,

в с т а н о в и в :

13 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.

Вимоги обґрунтовує тим, що 11 червня 2021 року Липоводолинська селищна рада Сумської області у своїй відповіді на звернення повідомила про те, що його вселення до житлового приміщення, у якому він проживає, відбулося не на підставі ордеру, а на підставі рішення виконавчого комітету Липоводолинської селищної ради Сумської області від 12 грудня 2001 року. Зазначає, що єдиною підставою для вселення є ордер, тому надання йому житла відбулося з порушенням житлового законодавства. Відсутність відповідного ордера позбавляє його можливості узяти участь у приватизації житла.

У зв`язку з викладеним, просить зобов`язати відповідача негайно примусово відселити його із займаної квартири по АДРЕСА_1 .

У відзиві відповідач зазначає, що рішенням виконавчого комітету Липоводолинської селищної ради від 12 грудня 2001 року ОСОБА_1 надано трикімнатну квартиру загальною площею 46,7 кв. м, житловою - 26,6 кв.м. у с. Побивана Роменського району Сумської області для тимчасового проживання без зняття його з квартирного обліку до вирішення питання виконавчим комітетом селищної ради надання житла для постійного проживання. Вказане рішення є чинним до цього часу, тому ОСОБА_1 проживає у вказаній квартирі на законних підставах. Вказує, що позовні вимоги ОСОБА_1 направлені на порушення його ж власного права на житло, оскільки він не має іншого придатного для проживання приміщення. Вважає, що у даній справі взагалі відсутній предмет спору, а тому справа підлягає закриттю.

Позивач надав відповідь на відзив, у якому зазначає, що приміщення у с. Побиванка Роменського району Сумської області призначене для медичного персоналу ФАПу і його вселення до нього є незаконним без ордеру.

У судовому засіданні ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримав. Вказав, що бажає виселення з квартири, оскільки його проживання у ній є незаконним. Готовий проживати на вулиці, поки йому у законний спосіб не нададуть іншого житла. Також зазначив, що він не перебуває на обліку, як особа, що потребує поліпшення житлових умов, оскільки знявся з нього добровільно за своєю заявою.

Представник Липоводолинської селищної ради Роменського району Сумської області Шульга О.С. позов не визнав, посилаючись на обставини, викладені у відзиві, просив закрити провадження у справі.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Липоводолинської селищної ради від 12 грудня 2001 року № 87 ОСОБА_1 надано трикімнатну житлову квартиру, загальною площею 46,7 кв.м, житловою - 26,6 кв.м, у с. Побиванка для тимчасового проживання без зняття його із квартирного обліку до вирішення питання виконавчим комітетом селищної ради надання йому житла для постійного проживання.

Рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 31 січня 2019 року визнано незаконним рішення 11-тої сесії першого пленарного засідання сьомого скликання Липоводолинської селищної ради Сумської області від 17 травня 2018 року «Про розгляд заяви ОСОБА_1 щодо надання дозволу на приватизацію квартири» (а.с. 18).

В силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені цим рішенням суду, не потребують доказуванню.

6 грудня 2002 року ОСОБА_1 змінив прізвище, обравши прізвище « ОСОБА_1 ». Позивач є особою, якій установлена друга група інвалідності загального захворювання безстроково.

На балансі Липоводолинської селищної ради перебуває приміщення фельдшерського пункту із квартирою у АДРЕСА_1 . Рішень сесії ради про передачу в комунальну власність даного приміщення та рішень виконавчого органу ради щодо статусу квартири в зазначеному приміщенні не приймалося.

За даними обігової відомості по товарно-матеріальних рахунках за 2013-2018 роки приміщення ФАПу, загальною площею 56,3 кв.м, перебуває на балансі селищної ради, як єдина будівля, і приміщення квартири є його складовою. Відповідно до інвентаризаційної справи та Зведеного акту, вказане приміщення у с. Побиванка Липоводолинського району Сумської області складається з основної будівлі літ. «А-1», погребу літ. «Б», сараю літ. «В», огорожі літ. №1-2. Надана у користування позивача квартира складається з коридору, кухні, двох житлових кімнат, вітальні та веранди.

11 червня 2021 року Липоводолинська селищна рада, надіслала ОСОБА_1 відповідь на його звернення від 13 травня 2021 року, у якій роз`яснила, що єдиною підставою для вселення у житлове приміщення є ордер, який видається виконавчим органом місцевої ради на підставі рішення про надання житлового приміщення у будинках громадського чи державного житлового фонду.

Згідно з ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині першій статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

У вказаній нормі визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до статті 8 Загальної декларації з прав людини 1948 року, кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19).

Відтак підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Із матеріалів справи та встановлених у судовому засіданні обставин вбачається, що позивач просить зобов`язати відповідача виселити його із житлового приміщення, у якому він проживає близько 20 років. Обравши вказаний спосіб захисту, ОСОБА_1 фактично висловлює незгоду з діями органу місцевого самоврядування у вирішенні питання про надання йому вказаного житла у приватну власність. Однак, такий спосіб захисту не є ефективним, не забезпечить поновлення його порушеного права, не може бути адекватним наявним обставинам та не виключає подальше його звернення до суду за захистом порушених прав. У зв`язку з викладеним, суд відмовляє у задоволенні позову.

Керуючись ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду через Липоводолинський районний суд Сумської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ; АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: Липоводолинська селищна рада Липоводолинського району Сумської області; вул. Роменська, 10, селище Липова Долина, Сумська область; ЄДРПОУ: 04390972.

Суддя Д. В. Сізов