Рішення № 100060292, 27.09.2021, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2021

м.Харків

Справа № 639/2093/21

провадження 2/639/1318/21

Жовтневий районний суд м.Харкова

у складі: головуючого - судді Єрмоленко В.Б.

за участю секретаря-Міжиріцької А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Харківський машинобудівний завод «Світло Шахтаря» до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням ,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Акціонерне товариство ( далі АО) «Харківський машинобудівний завод «Світло Шахтаря» звернувся до суду у березні 2021 з позовом до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням в кімнаті АДРЕСА_1 .

Позовна заява мотивована тим, що згідно протоколу № 121 від 14.07.1998 ОСОБА_2 була виділена кімната № НОМЕР_1 у зазначеному будинку, який відноситься до гуртожитку АО «Харківський машинобудівний завод «Світло Шахтаря». Після смерті ОСОБА_2 у ІНФОРМАЦІЯ_1 з`ясовано, що син померлої ОСОБА_1 -відповідач у справі, не проживає в житловому приміщенні понад шести місяців без поважних причин, не приймає участі в утриманні кімнати, що підтверджується відповідними актами.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, про причини неявки суд не сповістив, правом на подачу відзиву на позов не скористався.

При одночасному існуванні умов, передбачених ч.1 ст. 280 ЦПК України, суд ухвалює заочне рішення.

Суд, вислухавши вступне слово та пояснення представника позивача, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані докази приходить до наступного.

Згідно витягу з протоколу № 121 спільного засідання профкому та адміністрації АО «ХМЗ «Світло шахтаря» від 14.07.1998 ОСОБА_2 на сім`ю, яка складається з трьох осіб, надана кімната № 426 пл. 11,2 кв.м. по Профспілковому бульвару № 5 ( сімейний гуртожиток). Станом на 01.02.2021 АО «Світло шахтаря» є балансоутримувачем зазначеного житлового будинку.

Як вбачається з довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрований у гуртожитку, ОСОБА_2 , якій надавалась кімната у гуртожитку, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 30.01.2020 Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м.Харкові).

На підтвердження факту не проживання відповідача ОСОБА_1 у спірному житловому приміщенні позивачем надані відповідні акти від 25.09.2020, 27.11.2020, 29.01 і 30.01.2021. Комісією, яка складалась з головного інженеру ЖРЕД, зав. господарством, чергової та мешканця кімнати № 400 встановлено, що на час відвідування у кімнаті нікого не було, зі слів мешканців по поверху в житловому приміщенні кімнати АДРЕСА_1 тривалий час ніхто не проживає та місцезнаходження мешканця невідомо. Свідок ОСОБА_3 - зав.господарством гуртожитку в судовому засіданні повідомила, що за час життя ОСОБА_2 у гуртожитку її син ОСОБА_1 з нею не проживав, іноді з`являвся, але після смерті матері участі в утриманні житлового приміщення не приймає, надав свідоцтво про смерть ОСОБА_2 та повідомив, що він систематично знаходиться у відрядженнях, не має можливості оплачувати житло.

Як вбачається з положень статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Кожній особі, окрім інших прав, гарантовано право на повагу до її житла, яке охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла (пункт 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод).

Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла». Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві (рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року, заява № 30856/03, Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine,§ 41-42).

Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

Згідно зі статтею 64 ЖК Української РСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням фактичних обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів.Отже, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.

Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71,72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням(стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду: від 12 січня 2021 року у справі № 344/7064/16-ц , від 02 грудні 2020 року у справі № 760/11141/19 , від 11 листопада 2020 року у справі № 619/40/17 , від 21 жовтня 2020 року у справі № 645/7374/18.

Під час вирішення питання про втрату відповідачем права на користування жилим приміщенням з`ясуванню підлягають термін його відсутності та поважність причин такої відсутності.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Положеннями частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи кімната, де зареєстровано місце проживання ОСОБА_1 не приватизована. В обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що ОСОБА_2 , якій виділена кімната № НОМЕР_1 , померла у ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідач ОСОБА_1 не проживає в житловому приміщенні понад шести місяців, без зазначення з якого часу.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 за життя визнавала право свого сина користуватися спірним жилим приміщенням, питання про визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням поставлено балансоутримувачем- АТ «Завод «Світло шахтаря» наступного дня після спливу шестимісячного строку відсутності, тобто після того, як наймач помер.

Належних та допустимих доказів того, що відповідач без поважних причин більше ніж півроку не проживав у кімнаті АДРЕСА_1 та не приймав участі в утриманні житла суду не надано. Показання свідка ОСОБА_3 , не є беззаперечним доказом відсутності відповідача понад встановлених строків, оскільки свідок працює зав.господарством гуртожитку, тобто є заінтересованою особою.

З огляду на встановлені обставини суд приходить до висновку про необгрунтованість та недоведеність позовних вимог АО «Харківський машинобудівний завод «Світло шахтаря», що є правовою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 12, 19, 81, 259, 264, 265, 274, 280-282 ЦПК України,-

ВИРІШИВ:

У позові Акціонерного товариства «Харківський машинобудівний завод «Світло Шахтаря» до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - відмовити за необґрунтованістю заявлених позовних вимог.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони: Позивач- Акціонерне товариство «Харківський машинобудівний завод «Світло Шахтаря» ( ЄДРПОУ 00165712, м.Харків, вул.Світло Шахтаря, 4/6);

Відповідач- ОСОБА_1 ( ІПН НОМЕР_3 , місце реєстрації АДРЕСА_1 ).

Повне судове рішення складено 01.10.2021.

СУДДЯ -