Рішення № 100056590, 29.09.2021, Бобринецький районний суд Кіровоградської області

Справа № 383/614/21

Номер провадження 2/383/301/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2021 року Бобринецький районний суд Кіровоградської області в складі головуючого судді – Бондаренко В.В.,

за участю:

секретаря судового засідання – Могиленко В.М.,

представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Усатенка В.Ю.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в місті Бобринець Кіровоградської області в залі судових засідань Бобринецького районного суду Кіровоградської області цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

23.06.2021 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приват Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обгрунтування позову позивач зазначив, що з метою отримання банківських послуг відповідач підписала заяву без номеру від 18.01.2011 року, згідно якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується її підписом у заяві. Відповідач взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, внаслідок чого станом на 30.05.2021 року утворилась заборгованість у розмірі 11272 грн. 56 коп., з яких: 6037 грн. 38 коп. – заборгованість за тілом кредиту, 5235 грн. 18 коп. –заборгованість за відсотками за користування кредитом, яку позивач просить стягнути з відповідача на свою користь, а також сплачений судовий збір.

Ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 13.07.2021 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з викликом сторін (а.с.70-71).

30.07.2021 року представник відповідача - адвокат Усатенко В.Ю. направив до суду відзив на позов, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову у повному обсязі та застосувати позовну давність, посилаючись на те, що анкета-заява підписана відповідачем не містить у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплаті процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Крім того, Умови і Правила взагалі відповідачу не надавали і не ознайомлювали, а тому проценти, пеня і штрафи нараховані і стягнуті позивачем безпідставно. З банківської карти відповідача за період з 20.07.2007 року по 24.11.2020 року витрачено 13652 грн. 09 коп., а зараховано на карту 27456 грн. 25 коп. Тобто на картці мають залишитись особисті кошти відповідача в сумі 13804 грн. 16 коп. Отже, банк безпідставно стягнув на свою користь грошові кошти відповідача в сумі 13804 грн. 16 коп. Заборгованість взагалі відсутня, так як позивач безпідставно та необґрунтовано вираховував з коштів відповідача кошти не передбачені договором та у порушення норм законодавства. Крім того, просить застосувати позовну давність, оскільки термін дії останньої банківської картки, яку отримала відповідач закінчився у січні 2018 року, тобто строк пред`явлення вимог становить січень 2021 року, банк звернувся до суду з позовом 08.06.2021 року, тобто з пропуском строку позовної давності (а.с.78-95).

18.08.2021 року від АТ КБ «ПриватБанк» направив до суду відповідь на відзив, згідно якого просив задовольнити вимоги банку в повному обсязі. Зазначив, що своїм підписом у заяві позивач підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг, а тому була ознайомлена з умовами кредитування. Відповідач знімала кредитні кошти, частково сплачувала заборгованість за договором, що свідчить про те, що відповідач знала про умови договору. Також відповідач зверталась за наданням картки з новим строком дії. Позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки картка діє до останнього календарного дня вказаного на картці місяця, тобто до 01.2018 року, банк звернувся до суду до суду 23.06.2021 року, тобто до спливу строку позовної давності (а.с.105-114).

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. Подав до суду клопотання, в якому позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив розглядати справу без участі представника позивача (а.с.57).

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позову, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг і Тарифами банку відповідач не підписувала, а сплачені відповідачем кошти перевищують розмір отриманих від банку коштів.

Суд, заслухавши представника відповідача, дослідивши зібрані в судовому засіданні докази вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю з наступних підстав.

Судом встановлено, що 18.01.2011 року між Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №б/н, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Між сторонами укладено кредитний договір шляхом підписання ОСОБА_1 анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, згідно зі змістом якої остання згодна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується копією вказаної анкети-заяви (а.с.11).

Відповідно до довідки АТ КБ «Приват Банк», ОСОБА_1 був підписаний договір б/н, за яким було надано наступні кредитні картки: 26.06.2007 року № НОМЕР_1 , термін дії 01/09; 11.03.2009 року № НОМЕР_2 , термін дії 01/10; 23.05.2012 року НОМЕР_3 , термін дії 03/16; 17.06.2014 року № НОМЕР_4 , термін дії 04/16; 09.04.2014 року № НОМЕР_5 , термін дії 10/17; 17.04.2014 року № НОМЕР_6 , термін дії 01/18 (а.с.9).

Згідно довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 (договір б/н) за картковим рахунком № НОМЕР_1 , старт якого розпочався 26.06.2007 року, зазначено такі зміни кредитного ліміту: 17.04.2014 року – кредитний ліміт 3000 грн., примітка: встановлення кредитного ліміту; 17.04.2014 року – кредитний ліміт 3000 грн., примітка: зменшення кредитного ліміту; 05.09.2014 року – кредитний ліміт 4000 грн., примітка: збільшення кредитного ліміту; 16.01.2020 року – кредитний ліміт 0,00 грн., примітка: зменшення кредитного ліміту (а.с.10).

До позовної заяви додано Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с.12) і Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256 (а.с.13-36), які не містять підпису відповідача про ознайомлення з ними.

На підтвердження позовних вимог, банком надано до суду розрахунки заборгованості за договором б/н від 18.01.2011 року станом на 31.10.2020 року, 30.05.2021 року (а.с.5-8).

До позовної заяви банком додано виписку по рахунку ОСОБА_1 за договором № б/н станом на 01.06.2021 року (а.с.46-56).

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч.1 ст.638 та ст.1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору неустойка поділяється на встановлену законом (розмір та підстави стягнення якої визначається актами законодавства) та договірну (розмір та підстави стягнення якої визначаються сторонами в самому договорі).

Банк в позові просив стягнути заборгованість за тілом кредиту, а також заборгованість за відсотками за користування кредитом.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, як невід`ємні частини договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо порядку сплати процентів за користування кредитними коштами, збільшення процентної ставки в односторонньому порядку та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду з указаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН, зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року №543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту й умов та правил надання банківських послуг, оскільки умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Ураховуючи викладене, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 ПАТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, в частині стягнення неустойки.

Вищевикладене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року справа № 428/4028/15-ц провадження №61-20567св18, у яких зазначено, що відповідно до принципу справедливості, добросовісності та розумності є неможливим покладення на слабшу сторону договору - споживача невиправданого тягаря з`ясування змісту кредитного договору.

Таким чином, банк не довів, що саме надані ним Умови є складовою кредитного договору і що саме ці Умови відповідач мав на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брав на себе саме на цих умовах зобов`язання зі сплати процентів за користування кредитними коштами та неустойки в разі порушення зобов`язання з повернення кредиту.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

За правилами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Виходячи із встановленого ст.13 ЦПК України принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Оскільки встановлення розміру процентів за користування кредитними коштами є істотними умовами кредитного договору, який укладається між сторонами в письмовій формі, то суд, оцінивши надані позивачем докази на підтвердження позовних вимог в частині стягнення прострочених відсотків за правилами ст.89 ЦПК України приходить до висновку про відсутність передбачених законом та договором підстав для стягнення з відповідача заборгованості за відсотками за користування кредитом в сумі 5235 грн. 18 коп., оскільки відсутні належні та допустимі докази наявності підписаного відповідачем зобов`язання про сплату процентів за користування кредитними коштами та їх розмір.

Щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту суд зазначає наступне.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.

До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц.

Аналізуючи виписку по рахунку відповідача, в якому міститься повна інформація про рух коштів на рахунку, відображення всіх операцій за кредитним договором за даними балансу, суми надходжень та їх розподілення, на погашення складових заборгованостей, судом встановлено, що за період з 20.07.2007 року по 24.11.2020 року ОСОБА_1 здійснювалися витрати кредитних коштів за карткою у готівковій (видача готівки) та безготівковій формі (поповнення мобільного, покупки, та інше).

Також із виписки по рахунку відповідача убачається, що за період з 20.07.2007 року по 24.11.2020 року ОСОБА_1 було витрачено коштів за отриманим кредитом на загальну суму 14309 грн. 98 грн. та повернуто за вказаний період в рахунок позичених коштів 17341 грн. 26 коп.

Враховуючи, що між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 не було погоджено сплату відсотків, неустойки та комісій за користування запозиченими кредитними коштами, а також у зв`язку з тим, що позивачем не надано підтверджень укладень інших договорів, за якими списувалися грошові кошти з карткового рахунку відкритого на ім`я відповідача, то суд при підрахунку суми боргу позичальника не враховував платежі, які не погоджені сторонами в анкеті-заяві.

Отже, витрати клієнтом кредитних коштів за період із 20.07.2007 року по 24.11.2020 року складають 14309 грн. 98 грн. і саме ці кошти є фактично отриманими та підлягають поверненню банку. Враховуючи, що відповідачем у рахунок погашення кредиту сплачено 17341 грн. 26 коп., що свідчить про те, що відповідач відповідно до підписаних нею умов вже сплатила банку заборгованість за тілом кредиту в сумі 6037 грн. 38 коп., тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

В зв`язку із вищевикладеним, суд приходить до висновку, що у задоволенні вимог Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приват Банк» про стягнення заборгованості слід відмовити за безпідставністю.

У відзиві на позов представником відповідача було заявлено про застосування строку позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст.261 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Як вбачається із виписки по рахунку відповідача, останній платіж був здійснений ОСОБА_1 15.11.2014 року в розмірі 200 грн.

За таких обставин, момент перебігу позовної давності за вказаним кредитним договором, тобто коли банк міг та повинен був дізнатись про порушення свого права на повернення кредиту, почався з моменту останнього платежу ОСОБА_1 по кредиту, тобто з 15.11.2014 року.

Оскільки останній платіж на погашення кредитної заборгованості ОСОБА_1 внесла 15.11.2014 року, а з позовом до суду банк звернувся 23.06.2021 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності про застосування якої заявлено стороною відповідача у справі.

Вказане відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах від 05 вересня 2019 року у справі №697/1307/17-ц, від 21 вересня 2020 року у справі №314/5082/17.

Посилання позивача у відповіді на відзив на правову позицію Верховного Суду України, висловлену у постанові від 19 березня 2014 року №6-14цс14, про те, що перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки, а не закінченням строку дії договору, безпідставні, оскільки стосуються інших фактичних обставин.

Зокрема у вказаній справі, судами було встановлено, що сторонами було погоджено правила користування платіжною карткою, відповідно до яких граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле MONTH).

У даній справі між сторонами кредитного договору не було погоджено графік погашення чергових платежів та те, що кінцевий строк погашення відповідає строку дії картки.

Разом з тим, відмова у позові з підстав пропуску строку позовної давності можлива тоді, коли порушене право підлягає захисту, але пропущено строк позовної давності і підстави для його поновлення відсутні.

У випадку безпідставності позовних вимог, суд відмовляє саме з цих підстав, а не з підстав пропуску строку позовної давності.

Враховуючи, що суд відмовляє в позові за безпідставності вимог, позовна давність застосуванню не підлягає.

Інші аргументи сторін не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновків суду. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00,§ 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 3, 253, 256, 261, 267, 509, 549, 551, 625, 634, 638, 1054, 1055 ЦК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №б/н від 18.01.2011 року станом на 30.05.2021 року в розмірі 11272 грн. 56 коп. – відмовити повністю.

Встановити відповідачу ОСОБА_1 та її представнику – адвокату Усатенку В.Ю. строк до 04 жовтня 2021 року для подання доказів щодо розміру понесених судових витрат.

Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 07 жовтня 2021 року, 11 год. 20 хв. в залі судових засідань Бобринецького районного суду Кіровоградської області за адресою: вул. Миколаївська, 80, м. Бобринець Кіровоградської області.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Кропивницького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.п.15.5) п.15 ч.1 Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди (Бобринецький районний суд Кіровоградської області).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Найменування сторін:

Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, п.і. 01001.

Відповідач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 , місце реєстрації: с. Коржеве Бобринецького району Кіровоградської області, п.і. 27202.

Повне судове рішення складено 01 жовтня 2021 року.

Суддя В.В. Бондаренко