Ухвала суду № 100052954, 30.09.2021, Бродівський районний суд Львівської області

справа № 439/260/19

провадження № 1-кп/439/12/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2021 року м. Броди

Бродівський районний суд Львівської області в складі головуючого судді Бородійчук О.І., з участю секретаря судового засідання Мартинюк О.С., прокурора Вилки С.С., потерпілих ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представника потерпілого Жолновича І.В., обвинуваченого ОСОБА_3 (в режимі відео конференції), його захисника Бекалюка В.І.,

під час розгляду у судовому засіданні кримінального провадження № 42018141280000050 від 29 серпня 2018 року про обвинувачення

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за ч. 3 ст. 286 КК України, -

в с т а н о в и в :

В провадженні суду перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 286 КК України.

Згідно ухвали суду від 12 серпня 2021 року обвинувачений ОСОБА_3 триматиметься під вартою до 10 жовтня 2021 року. На думку суду, до цього часу судовий розгляд даного кримінального провадження завершено не буде, оскільки у кримінальному провадженні проводиться експертиза згідно ухвали суду від 08 грудня 2020 року.

Згідно вимог ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань, суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двохмісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Виходячи із цієї норми закону, з ініціативи суду поставлено на розгляд питання доцільності продовження дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_3 .

Окрім того, 29 вересня 2021 року судом отримано клопотання прокурора Волинця В.Е. від 30 серпня 2021 року про продовження строку застосування запобіжного заходу - тримання під вартою. Прокурор просить продовжити застосування щодо ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення застави.

В обґрунтування своєї вимоги прокурор покликається на те, що « ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, санкцією якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, а також враховуючи наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які дають підстави вважати, що ОСОБА_3 , перебуваючи на волі, може переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином вважаю за необхідне клопотати про необхідність продовження ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Із урахуванням вказаних ризиків, які продовжують існувати з моменту обрання ОСОБА_3 вказаного запобіжного заходу, подальше застосування до ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого, виконання ним процесуальних рішень та не унеможливить спроби останнього перешкоджати кримінальному провадженню. Тому, саме такий запобіжний захід як тримання під вартою, забезпечить виконання ОСОБА_3 обов`язків, передбачених КПК України, та зможе запобігти спробам останнього ухилитися від суду. Будь-яких даних, які б перешкоджали утриманню обвинуваченого ОСОБА_3 в слідчому ізоляторі немає.»

Окрім того, 30 вересня 2021 року судом отримано клопотання захисника обвинуваченого Матвіяса А.Б. про зміну запобіжного заходу обвинуваченому, у якому він просить дослідити у судовому засіданні висновок експертів за результатами проведення судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 390/21-52/23519/21-52 від 12.08.2021; змінити обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжний захід у кримінальному провадженні № 42018141280000050 з тримання під вартою на домашній арешт, заборонивши йому покидати житло за адресою АДРЕСА_1 з 23 години по 07 годину; встановити двомісячний строк дії ухвали про тримання обвинуваченого ОСОБА_3 під домашнім арештом; судове засідання, призначене 30.09.2021, у тому числі і розгляд цього клопотання, провести без його участі (з участю лише захисника Бекалюка В.І.).

В обґрунтування своєї вимоги адвокат Матвіяс А.Б. покликається на те, що із спливом часу існування ризиків, на які покликається прокурор, втратило свою актуальність. «На даний час обвинувачений ОСОБА_3 не може переховуватись від органів досудового розслідування, оскільки досудове слідство завершено.

Його переховування від суду є малоймовірним, прокурором з цього приводу не надано жодних доказів.

Ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення. Така оцінка має надаватись з урахуванням низки відповідних факторів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення.

Впливати на потерпілих обвинувачений ОСОБА_3 також не зможе, оскільки їх позиція вже викладена під час судового розгляду. Зрозуміло, що будь-які спроби впливу на них призведуть не тільки до зміни запобіжного заходу, але й до більш суворого покарання у разі ухвалення обвинувального вироку.

Всі свідки сторін обвинувачення та захисту вже допитані в суді, тому будь-який вплив на них позбавлений змісту.

Прокурором на даний час вже подані всі докази, що виключає можливість знищення, приховування чи спотворення будь-яких із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.

Щодо вчинення іншого правопорушення, то прокурором не надано жодного доказу того, що ОСОБА_3 схильний до цього. Навпаки, він раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, працював в поліції. Тому йому відомо, що вчинення нового кримінального правопорушення призведе не лише до суворішого покарання у разі ухвалення обвинувального вироку, але й може вплинути на режим утримання у разі призначення покарання, пов`язаного з позбавленням волі.

За таких обставин, на думку сторони захисту, є підстави для зміни обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу із тримання під вартою на домашній арешт, заборонивши йому залишати житло у нічний час.

Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

З гідно з практикою застосування Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) пункту 3 статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) після спливу певного проміжку часу існування лише обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання особи під вартою; до того ж такі підстави мають бути чітко наведені національними судами (пункт 60 рішення у справі «Єлоєв проти України» від 06.11.2008).

У справі «Сіренко та інші проти України» (заяви № 22964/11, № 50441/13 та № 57993/13, від 24.10.2019 р.) ЄСПЛ, проаналізувавши обставини справ Заявників, дійшов висновку, що підставою для їх тримання під вартою був факт подання обвинувального висновку до відповідного районного суду - що є порушенням принципу юридичної визначеності та захисту від свавілля. З огляду на вказане, ЄСПЛ дійшов висновку про порушення пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо усіх Заявників.

ЄСПЛ також встановив порушення пункту 3 статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо усіх Заявників у зв`язку з надмірною та необґрунтованою тривалістю тримання Заявників під вартою. Зокрема, ЄСПЛ встановив, що загальний строк тримання під вартою становив: у ОСОБА_4 - 2 роки 1 місяць та 1 день, у ОСОБА_5 - 1 рік 5 місяців і 8 днів, у ОСОБА_6 - 2 роки 1 місяць і 14 днів. Проте, така тривалість тримання під вартою не була належним чином обґрунтована у рішеннях національних судів, натомість, підстави для тримання під вартою не змінювалися. Таким чином, надмірна тривалість тримання під вартою була невиправданою.

Так само і у цьому кримінальному провадженні: фактично єдиною підставою всіх продовжень строку тримання ОСОБА_3 під вартою є направлення прокурором обвинувального акту до суду.

Сторона захисту вже неодноразово зазначала, що судовий розгляд проводиться на підставі очевидно недопустимих доказів.

На цьому етапі судового розгляду вже встановлено та перевірено письмовими доказами, що матеріали досудового розслідування не відкриті стороні захисту у порядку, передбаченому статтею 290 КПК України.

Судом встановлено, що у порушення вимог ст. 290 КПК України адвокату Ликтею В.О. як захиснику підозрюваного ОСОБА_3 не надано доступу до матеріалів досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні, а також у порушення вимог ч. 1 ст. 293 КПК України не вручено копій обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування.

Твердження прокурора та представника потерпілих про те, що адвокату Ликтею В.О. була надана можливість скористатись своїм правом на ознайомлення з матеріалами досудового розслідування, є такими, що суперечать як матеріалам кримінального провадження, так і вимогам закону.

Частина 10 статті 290 КПК України визначає, що сторонам кримінального провадження надається достатній час для ознайомлення з матеріалами, до яких їм надано доступ.

Лише у випадку зволікання при ознайомленні з матеріалами, до яких надано доступ, слідчий суддя за клопотанням сторони кримінального провадження з урахуванням обсягу, складності матеріалів та умов доступу до них зобов`язаний встановити строк для ознайомлення з матеріалами, після спливу якого сторона кримінального провадження вважається такою, що реалізували своє право на доступ до матеріалів.

Однак сторона обвинувачення не зверталась до слідчого судді з таким клопотанням, а тому будь-яке інше обмеження адвоката Ликтея В.О. в ознайомленні з матеріалами досудового розслідування у кримінальному провадженні є незаконним.

Так само прокурором не доведено факту ознайомлення підозрюваного ОСОБА_3 з матеріалами досудового розслідування у порядку, визначеному статтею 290 КПК України.

По-перше, підозрюваний ОСОБА_3 був позбавлений можливості ознайомлюватись з матеріалами досудового розслідування спільно зі своїм захисником - адвокатом Ликтеєм В.О.

По-друге, доступ до матеріалів досудового розслідування підозрюваному ОСОБА_3 надала неуповноважена на це особа - слідчий слідчого відділу УСБУ у Львівській області Шоханов П.І., який під час допиту фактично підтвердив відсутність доручення прокурора на проведення таких процесуальних дій.

13.09.2019 прокурором надано суду ряд протоколів про надання доступу підозрюваному ОСОБА_3 до матеріалів досудового розслідування. Всі ці протоколи свідчать, що доступ до матеріалів надавався слідчим слідчого відділу УСБУ у Львівській області Шохановим П.І.

У той же час частина 1 статті 290 КПК України визначає, що слідчий може надавати доступ до матеріалів досудового розслідування виключно за дорученням прокурора.

Відповідне доручення на момент завершення досудового розслідування не існувало, а тому і не надано суду.

Оскільки сторона захисту не ознайомлена з матеріалами досудового розслідування у кримінальному провадженні у порядку ст. 290 КПК України, а точніше протиправно позбавлена можливості ознайомитись з цими матеріалами, то всі докази отриманні в ході досудового розслідування є очевидно недопустимими.

За таких обставин ні обвинувачений, ні його захисники не лише не могли ефективно здійснювати захист на стадії досудового розслідування, але й взагалі розуміти суть підозри.

Лише після дослідження доказів сторони обвинувачення в судових засіданнях, 08.12.2020 суд задовольнив клопотання сторони захисту та потерпілих, призначивши комплексну судову транспортно-трасологічну, автотехнічну, судово-медичну і медико-криміналістичну експертизу.

При призначенні цієї експертизи суд врахував думки сторін та потерпілих, поставив перед експертами як запитання сторони захисту, так і запитання потерпілих.

Згідно висновку експертів за результатами проведення судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 390/21-52/23519/21-52 від 12.08.2021 у даній дорожній обстановці:

- водій ОСОБА_3 з моменту виявлення у нього небезпеки для руху не мав технічної можливості застосуванням екстреного гальмування керованого ним автомобіля Рено уникнути зіткнення з мопедом-скутером Сузукі;

- з технічної точки зору водій мопеда-скутера Сузукі ОСОБА_7 мав технічну можливість попередити зіткнення шляхом виконання вимог пункту 10.1. ПДР;

- у діях водія автомобіля Рено ОСОБА_3 не вбачається невідповідностей вимогам ПДР з технічної точки зору, у тому числі вимогам п. 12.3. ПДР, які є стосовні конкретним обставинам пригоди;

- дії водія мопеда-скутера Сузукі ОСОБА_7 з технічної точки зору не відповідали вимогам п.10.1. ПДР;

- з технічної точки зору в причинному зв`язку з виникненням ДТП знаходяться (перебувають) дії водія мопеда-скутера Сузукі ОСОБА_7 , які не відповідають вимогам п.10.1. ПДР;

- причиною виникнення ДТП є дії водія мопеда-скутера Сузукі ОСОБА_7 , які не відповідають вимогам п.10.1. ПДР.

Такі висновки експертів сталять під сумнів висунуте ОСОБА_3 обвинувачення.

Відповідно до практики ЄСПЛ обґрунтованість підозри (у нашому випадку - обвинувачення), яка є підставою для застосування запобіжного заходу, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту, закріпленої у пункті 3 статті 5 Конвенції, Першого протоколу та протоколів 2, 4, 7 та 11 до неї (до Конвенції). За визначенням ЄСПЛ обґрунтована підозра (обвинувачення) у вчиненні кримінального злочину передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин.

Враховуючи відомості, які містяться у висновку експертів № 390/21-52/23519/21-52 від 12.08.2021, навряд, чи у стороннього неупередженого (об`єктивного) спостерігача складеться переконання, що саме ОСОБА_3 вчинив інкримінований йому злочин.

Тобто, прокурором на даний час не доведено існування ризиків, які брались до уваги при обранні ОСОБА_3 запобіжного заходу та продовження строків тримання його під вартою, чи виникнення нових ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 КПК України, а висунуте обвинувачення може бути спростовано після дослідження судом всіх доказів та їх оцінки у сукупності.

Наведене дає підстави для зміни обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу.

У пункті 80 рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 у справі «Марченко проти України» зазначено: «Тримання особи під вартою буде свавільним, оскільки національні суди не обґрунтували необхідність такого тримання і не було розглянуто можливість застосування більш м`якого запобіжного заходу». Про це ж вказується у пункті 29 рішення ЄСПЛ від 11.10.2010 по справі «Хайреддінов проти України».

На користь зміни обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу на більш м`який також свідчать відсутність судимостей, наявність постійного місця проживання, роботи, усталений спосіб життя, відсутність спроб ухилитися від правосуддя (такі підстави наведенні у рішенні ЄСПЛ у справі «Пунцельт проти Чехії»)».

В судовому засіданні прокурор Вилка С.С. клопотання прокурора Волинця В.Е. підтримав, а клопотання захисника обвинуваченого Матвіяса А.Б. заперечив.

В судовому засіданні захисник обвинуваченого Бекалюк В.І. підтримав клопотання захисника обвинуваченого Матвіяса А.Б. і заперечив клопотання прокурора Волинця В.Е.

Обвинувачений ОСОБА_3 підтримав своїх захисників та просив звільнити його з-під варти.

В судовому засіданні потерпілі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , представник потерпілого Жолнович І.В. підтримали клопотання прокурора Волинця В.Е. та заперечили клопотання захисника Матвіяса А.Б.

В судовому засіданні встановлено згідно обвинувального акта, що органом досудового розслідування ОСОБА_3 обвинувачується в тому, що він, працюючи на посаді слідчого СВ Буського ВП Кам`янка-Бузького ВП ГУ НП у Львівській області (відповідно до наказу начальника ГУ НП у Львівській області №794 о/с від 18.10.2017 року), будучи службовою особою та працівником правоохоронного органу, 28 серпня 2018 року, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, порушив правила безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, що спричинило смерть двох осіб.

29 серпня 2018 року ОСОБА_3 було затримано в порядку, передбаченому ст. 208 КПК України, так як безпосередньо після вчинення злочину очевидці та сукупність очевидних ознак на місці події вказували на те, що саме ця особа вчинила злочин. Того ж дня ОСОБА_3 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України. 30 серпня 2018 року ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою без можливості внесення застави з утриманням у Львівській установі виконання покарань (№ 19).

Такий строк неодноразово продовжувався судом і обвинувачений перебуває під вартою понад три роки.

В силу ч. 3 ст. 176, ч. 1 ст. 183 КПК України, найбільш суворим запобіжним заходом є тримання під вартою, який є винятковим та застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.

Згідно положень ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, визначених у ст. 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язані оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, вік та стан здоров`я обвинуваченого, міцність соціальних зв`язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини, утриманців, постійного місця роботи або навчання, репутацію обвинуваченого, його майновий стан, наявність у нього судимостей.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обгрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор, недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним в клопотанні.

Аналізуючи вимоги КПК України та наявні в розпорядженні суду документи, які надані сторонами кримінального провадження в ході судового розгляду справи, суд приходить до висновку, що чергове задоволення клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 може призвести до порушення прав останнього, адже відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (Заява № 42310/04 від 21 квітня 2011 року), зі спливом певного часу підозра перестає сама по собі бути виправданням для позбавлення особи свободи і судові органи повинні вмотивовувати свої рішення про продовження тримання її під вартою іншими підставами (п. 219).

В ході судового розгляду справи не встановлено даних, які б свідчили про: 1) можливість обвинуваченим знищення, приховування чи спотворення будь яких речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, адже судом допитано потерпілих, свідків та досліджено докази, речові докази; 2) схильність обвинуваченого до вчинення іншого правопорушення чи переховування від правосуддя.

Обвинувачений є особою, яка має постійне місце проживання, до вчинення інкримінованого злочину мав постійне місце роботи, був працівником правоохоронного органу, вперше притягується до кримінальної відповідальності.

Також суд вважає, що ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, які брались до уваги при обранні та продовженні ОСОБА_3 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, перестали існувати.

На думку суду, наведене дає підстави для зміни обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.

Відповідно до ч. 1, 2, 6 ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі. Строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців. У разі необхідності строк тримання особи під домашнім арештом може бути продовжений за клопотанням прокурора в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу.

На підставі викладеного, керуючись ст. 177, 178, 181, 183, 195, 331 КПК України, суд -

у х в а л и в :

Відмовити у задоволенні клопотання прокурора Волинця В.Е. про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 строку застосування запобіжного заходу - тримання під вартою.

Задоволити клопотання захисника Матвіяса А.Б. про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_3 .

Змінити запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з тримання його під вартою на домашній арешт у певний час доби, а саме, з 23 години до 07 години.

Покласти на ОСОБА_3 такі обов`язки:

1)прибувати до суду за першою вимогою;

2)у період із 23 години до 07 години не залишати без дозволу прокурора або суду місце свого постійного проживання, що за адресою: АДРЕСА_1 .

Строк дії ухвали становить два місяці, а саме, з 30 вересня 2021 року до 28 листопада 2021 року включно.

Звільнити обвинуваченого ОСОБА_3 з-під варти негайно.

Копію ухвали направити для виконання в частині звільнення ОСОБА_3 з-під варти в Державну установу «Львівська установа виконання покарань № 19».

Копію ухвали направити для виконання та контролю до Головного управління національної поліції у Львівській області, що за адресою м. Львів, вул. Генерала Григоренка, 3.

Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Вилку С.С.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О.І. Бородійчук