Рішення № 100052695, 06.09.2021, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/6173/21 2/335/2289/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2021 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Геєць Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Ровенської В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення грошових коштів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла бабуся позивача – ОСОБА_2 , яка на випадок своєї смерті залишила заповіт, згідно до якого, остання заповіла все своє майно позивачу ОСОБА_1

18.03.2021 року позивач отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом до складу якої входить недоотримана пенсія у розмірі 90290 грн. 44 коп.

Позивач звернувся до відповідача за отриманням недоодержаної пенсії бабусі ОСОБА_2 , проте пенсія на день звернення з позовом до суду не була виплачена.

Позивач вважає дії відповідача незаконними з огляду на те, що нарахована, однак не отримана її бабусею пенсія, входить до складу спадщини та передається спадкоємцям в повному обсязі, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, яке не скасоване.

Позивач посилаючись на викладене, просить суд стягнути з відповідача на його користь в порядку спадкування нараховану, але не виплачену недоотриману пенсію його бабусі ОСОБА_2 , в сумі 90 290 грн. 44 коп., інфляційні втрати в сумі 7274 грн. 93 коп., 3 % річних у сумі 2622 грн. 96 коп., та моральну шкоду у розмірі 150 000 грн.

Ухвалою суду від 14.06.2021 року провадження по справі відкрито, визначено перше судове засідання провести 04.08.2021 року без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 04.08.2021 року продовжено процесуальний строк розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення грошових коштів, у порядку спрощеного позовного провадження. Визначено друге судове засідання провести 06.09.2021 року о 09-30 год. без повідомлення (виклику) сторін.

18.08.2021 року від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяв про стягнення грошових коштів, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі та закрити провадження по справі посилаючись на наступне.

ОСОБА_2 перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яка ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. Після її смерті спадкоємцем став її внук ОСОБА_1 відповідно до заповіту від 18.09.2015, зареєстрованого в реєстрі № 1562 та посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Спірідоновою М.А. 18.03.2021 державним нотаріусом Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори Сімаковою О.Г. видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, відповідно до якого, спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з недоотриманої пенсії, яка належала померлій його бабусі, що підтверджується Довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 622 (0800-0501-8/10944) від 12.02.2021.

Таким чином, ОСОБА_1 має право лише на виплату грошових коштів недоотриманої пенсії своєї померлої бабусі, право на виплату позивачу інфляційних втрат в сумі 7274,93 грн., 3% річних у сумі 2622,96 грн. та моральної шкоди в сумі 150 000 грн. відсутні, виходячи з наступного. ОСОБА_2 за життя було нараховано лише пенсійні виплати у розмірі вказаній у Довідці Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 622 від 12.02.2021.

Інфляційні втрати в сумі 7274,93 грн. та три відсотки річних у сумі 2622,96 грн. ОСОБА_2 не було нараховано за життя, у зв`язку з чим, вони не можуть бути нараховані після смерті спадкодавця та не входять до складу спадщини.

Вищезазначена обставина, також підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, в якому зазначено, що позивач має право лише на нараховані пенсійні виплати, які не були отримані спадкодавцем за життя.

Інфляційні втрати та три проценти річних не входять до складу спадщини відповідно до норм Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Щодо юрисдикції спору, повідомили наступне, що спори, які виникають у судах у зв`язку з невиконанням суб`єктом владних повноважень своїх функцій та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень не змінює правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов`язань суб`єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин.

Щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних із застосуванням положень ст. 625 ЦК України, зазначили наступне. Правовідносини, які виникають між сторонами стосовно індексації грошового зобов`язання та сплату трьох процентів річних з урахуванням встановленого індексу інфляції, не є зобов`язальними в розумінні ст. 625 ЦК України, вони розглядаються в рамках спору, що регулюються спеціальним законодавством про пенсійне забезпечення громадян окремої категорії.

Також передбачено проведення компенсаційних виплат відповідно до коефіцієнту проросту споживчих цін за порушення термінів виплати доходів громадян, передбачених цим законом. Правова природа такої відповідальності не відрізняється від правової природи відповідальності, яка виникає на підставі статті 625 ЦК України в частині її акцесорного характеру та похідної правової природи спору.

Відтак, ураховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України та Законом України № 2050-ІІІ зобов`язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.

Аналогічно й у справі, що розглядається спір за позитивними вимогами про компенсацію частини соціальних виплат, що заявлені з підстав положень статті 625 ЦК України і Закону № 2050-ІІІ, також належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки вони стосуються виплати частини доходів у вигляді страхових виплат (адміністративні правовідносини).

Отже, за своєю юридичною природою не виплата пенсійних нарахувань не породжує нових прав та зобов`язань, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та підтверджує існуючі зобов`язання.

Щодо стягнення моральної шкоди зазначили наступне. Позивач безпідставно визначив розмір моральної шкоди у розмірі 150 000 грн., жодних доказів в обґрунтування залежності цієї суми від понесених ним душевних страждань, погіршення здібностей позивача або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди не надано. Розрахунку розміру моральної шкоди позивачем також не надано.

01.09.2021 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому позивач зазначив, що аргументи відзиву є безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне. Правова позиція відповідача є незрозумілою та містить істотні логічні суперечності, оскільки процесуально неможливим одночасно і відмовити в задоволенні позовних вимог по суті, і закрити провадження по справі.

У відзиві відповідач просив відмовити повністю по суті в задоволенні позовних вимог, однак відзив не містить аргументів та доводів, в зв`язку з чим слід відмовити в стягненні сум недоотриманої пенсії, на яку є свідоцтво про право на спадщину, та яку нарахував сам відповідач.

Відзив містить обширні міркування щодо того, чому відповідач не згоден із нарахуванням інфляційних втрат та трьох відсотків річних, а також із стягненням моральної шкоди, проте відзив не містить жодного аргументу, з яких же правових підстав відповідач не віддає позивачу кошти недоотриманої пенсії, які вже є власністю позивача, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину.

Посилання відповідача на відсутність завданої моральної шкоди є цинічними. Відповідач заволодів грошовими коштами родини позивача за період із 01.03.2016 по 31.01.2018, шляхом введення в оману нотаріуса та не нарахування пенсії за вказаний період, що є завідомо для відповідача незаконним, тобто відповідач заволодів грошовими коштами родини позивача. За період із 01.02.2018 по 30.06.2020 відповідач просто не віддає кошти, які нарахував, про які є свідоцтво про право на спадщину без зазначення конкретних причин таких своїх дій, відтак діє презумпція завдання позивачу моральної шкоди незаконними діями держави в особі ГУ ПФУ в Запорізькій області.

02.09.2021 року від позивача на адресу суду надійшла заява про збільшення позовних вимог відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 49 КПК України.

Ухвалою суду від 06.09.2021 року відмовлено ОСОБА_1 у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення грошових коштів.

Суд, вивчивши матеріали справи, надавши їм оцінку, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно з ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Таке ж саме право непорушності передбачено ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, тощо визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 9 липня 2003 року, із змінами і доповненнями (надалі Закон України № 1058-ІV від 09.07.2003 року, із змінами і доповненнями).

Згідно ч. 1 ст. 46 Закону України № 1058-ІV від 09.07.2003 року (із змінами і доповненнями), нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачується за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більше як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Згідно ч. 1 ст. 52 Закону України № 1058-ІV від 09.07.2003 року (із змінами і доповненнями), сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.

Проте, частиною другою цієї статті визначено, що члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно ч. 3 ст. 52 Закону України № 1058-ІV від 09.07.2003 року (із змінами і доповненнями), у разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

В статті 1218 ЦК України зазначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ч. 1 ст. 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності входять до складу спадщини.

З огляду на викладене, вбачається, що зміст ч. 3 ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (із змінами і доповненнями), узгоджується із змістом ст.1227 ЦК України.

Крім того, зміст зазначених вище норм Закону узгоджується із положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення», а саме із частиною першою статті 91, відповідно до якої суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності входять до складу спадщини.

Також, у постанові від 09 вересня 2020 року по справі № 243/2069/19 Верховним Судом зазначено, що норми Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не виключають застосування ЦК України про включення до складу спадщини нарахованої, але неодержаної спадкодавцем за життя пенсії, у разі відсутності у померлого членів сім`ї.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.

Відповідно до преамбули Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом. Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.

Таким чином, відсутність у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», прийнятому до ЦК України, норми, аналогічної тій, що передбачена у статті 1227 ЦК України щодо включення нарахованої, але неодержаної пенсії, до складу спадщини за відсутності членів сім`ї, не скасовує приписів статті 1227 ЦК України.

Аналіз статей 1218, 1219, 1227 ЦК України свідчить про те, що законодавець не забороняє спадкування права на отримання нарахованої, але не одержаної пенсії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 286/3516/16-ц, провадження 14-95цс19).

Верховний Суд також наголосив, що у разі порушення спадкових прав, особа не позбавлена права на їх судовий захист.

Суд зазначає, що Цивільний кодекс України не визначає строк, протягом якого члени сім`ї спадкодавця мають право на одержання платежів.

Положення частин другої, третьої статті 52 Закону України № 1058-ІV від 09.07.2003 року, із змінами і доповненнями, які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, теж не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера.

Із системного аналізу наведених норм права вбачається, що суми пенсії, неодержані померлим за життя, передаються членам його сім`ї у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень.

При цьому, норми ч. 1 ст. 46 Закону України № 1058-ІV від 09.07.2003 року, із змінами і доповненнями, які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які увійшли до складу спадщини.

Як встановлено судом, ОСОБА_2 перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_1 .

Після її смерті спадкоємцем став її внук ОСОБА_1 відповідно до заповіту від 18.09.2015 року, зареєстрованого в реєстрі № 1562 та посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Спірідоновою М.А.

18.03.2021 року державним нотаріусом Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори Сімаковою О.Г. видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, відповідно до якого, спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з недоотриманої пенсії у розмірі 90 290 грн. 44 коп., яка належала померлій його бабусі, що підтверджується Довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 622 (0800-0501-8/10944) від 12.02.2021 року.

24.03.2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату недоотриманої пенсії померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 бабусі ОСОБА_2 , надавши копії всіх необхідних документів, однак станом на теперішній час відповідач не виплатив грошові коти позивачу, посилаючись на відсутність коштів та вважає за необхідне зменшувати суму пенсії, яка є спадщиною.

Отже, суд доходить висновку, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, тому сума недоотриманої пенсії, що належала брату позивача за життя і залишилась недоотриманою у зв`язку з його смертю, увійшла до складу спадщини. За таких обставин, позивач, прийнявши спадщину після померлої матері, має право на отримання всієї суми недоотриманої пенсії.

Тому, правовідносини з приводу нарахування та обліку недоотриманої пенсії померлого пенсіонера мають регулюватись спеціальною нормою статті 52 Закону України № 1058-ІV від 09.07.2003 року, із змінами і доповненнями, без урахування норм статті 46 цього Закону.

Таким чином, у виниклих спірних правовідносинах відповідач незаконно перешкоджає реалізації права позивача, як спадкоємця за законом померлого пенсіонера, на отримання невиплаченої за життя її матері пенсії.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

При цьому, відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулась до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Проаналізувавши обставини справи, з урахуванням викладених позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача недоотриману пенсію в розмірі 90 290 грн. 44 коп. в порядку спадкування, що залишилась після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , так як це буде ефективним способом захисту порушеного права позивача.

Оскільки на момент звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом грошові кошти не виплачені, що не заперечується відповідачем у відзиві на позов, тому позивач у позові, серед іншого, просить на підставі статті 625 ЦК України стягнути з відповідача 3 % річних та інфляційні втрати, нараховані за період не виплати позивачу суми недоотриманої пенсії.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою цієї статті зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

Відповідно до положень ст.ст. 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Зазначений висновок суду узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.04.2018 у справі № 14-68цс18 (№ 758/1303/15-ц).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Отже, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

З огляду на зазначене, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Положення статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Така правова позиція викладена і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 14-16цс18 (№ 686/21962/15-ц).

Згідно з наданим позивачем розрахунком 3 % річних, нарахованих на суму заборгованості та інфляційних втрат за період затримки виконання грошового зобов`язання за період з 12.06.2020 по 31.05.2021 року, інфляційні втрати за вказаний період становлять 7274,93 грн., а 3% річних складають 2622,96 грн.

Вказаний розрахунок відповідачем не спростовано, сумнівів у його обґрунтованості у відзиві на позов не наведено, доказів щодо неправильності розрахунку суду не надано, у зв`язку з чим суд, перевіривши даний розрахунок, знаходить його правильним та обґрунтованим.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до частини 2 статті 23 ЦК України моральна шкода полягає:

у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У відповідності до ч. 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Позивач визначив розмір моральної шкоди у розмірі 150 000 грн. при цьому, жодних доказів в обґрунтування залежності цієї суми від понесених ним душевних страждань, погіршення здібностей позивача або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди не надано. Розрахунку розміру моральної шкоди позивачем також не надано.

Позивачем не надано доказів заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

Позивач повинен обґрунтувати, чим підтверджується факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У відповідності до частини 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Крім того, відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Згідно частини 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» моральна шкода може полягати у порушенні права власності, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми при настанні інших негативних наслідків. У цій же постанові роз`яснено, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивачем не подано суду жодних доказів, які б підтверджували наявність обов`язкових елементів складу цивільного правопорушення.

Для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Позивачем не надано обґрунтованих доказів, які б підтверджували факт заподіяння їй моральної шкоди саме діями відповідача.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30.01.2018 по справі №804/2252/14, від 04.07.2018 по справі № 281/46/16-ц, від 21.02.2019 по справі №670/499/16-а та Харківським окружним адміністративним судом в рішенні від 11.03.2019 по справі № 520/1243/19

Згідно ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Судом враховано докази, які надає позивач на підтвердження понесення душевних страждань. Проте з наданих доказів не можливо встановити причинно-наслідковий зв`язок між порушенням здоров`я позивача та недоотриманою частиною пенсії.

Таким чином, суд приходить про недоведеність позивачем моральних страждань.

Разом з тим, з урахуванням позиції Європейського Суду та конкретних обставин даної справи, та передусім розміру завданої позивачеві матеріальної шкоди, суд вважає, що сам факт визнання порушеного права позивача та стягнення на його користь неправомірно утримані грошові кошти, інфляційні витрати та 3 % річних, є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Стаття 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивача звільнено від сплати судового збору як особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю, суд вважає необхідним в порядку, передбаченому ст. 141 ЦПК України, стягнути з відповідача на користь держави судовий збір пропорційно до задоволених вимог у розмірі 1001 грн. 88 коп.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 141, 206, 211, 261, 264, 265, 354 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення грошових коштів – задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (ідентифікаційний код юридичної особи 20490012, місцезнаходження: 69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) набуті в порядку спадкування за заповітом у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошові кошти недоотриманої пенсії у розмірі 90 290 грн. 44 коп., інфляційні втрати за період з 12.06.2020 року по 31.05.2021 року у розмірі 7274,93 грн., 3% річних за період з 12.06.2020 року по 31.05.2021 року у розмірі 2622,96 грн., а всього стягнути 100 188 грн. 33 коп.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь Державного бюджету України судовий збір розміром 1001 грн. 88 коп.

В іншій частини позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телемунікаційної системи подається до Запорізького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Запоріжжя.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.В.Геєць